Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

• Об'єкти і суб'єкти фінансового менеджменту
• 1. Теоретичні основи фінансового менеджменту та його основні функції

Фінансовий менеджмент є підсистемою загального управління господарсько-комерційною діяльністю підприємства, яка включає сукупність принципів, методів і форм організації управління усіма аспектами його фінансової діяльності і направлена на реалізацію стратегічних і тактичних цілей підприємства. Фінансовий менеджмент безпосередньо пов'язаний з виробничим менеджментом, інноваційним менеджментом, менеджментом персоналу і деякими іншими видами функціонального менеджменту.

Фінансовий менеджмент або управління фінансовими ресурсами та відносинами охоплює систему принципів і методів, форм та заходів регулювання ринкового механізму у сфері фінансів з метою підвищення конкурентоспроможності господарюючого суб'єкта, а також зростання його ринкової вартості.

Фінансовий менеджмент згідно з завданнями, які ним вирішуються можна поділити на стратегічний і оперативно-тактичний. Перший, як правило, пов'язаний з управлінням інвестиціями, другий направлений на управління грошовою готівкою.

Фінансовий менеджмент базується на наступних концепціях:

1. Концепція грошових потоків.

2. Концепція вартості грошей у часі.

3. Концепція операційного та фінансового ризику.

4. Концепція ціни капіталу.

Концепція грошових потоків. Фінансовий менеджмент враховує динамічну природу бізнесу і тому основним об'єктом дослідженя і управління в цій системі є не прибуток, а грошові потоки.

Концепція вартості грошей у часі. В основі цієї концепції лежить твердження, що гроші з плином часу втрачають свою вартість. На цей процес впливає інфляція і ризик. Для фінансового менеджера ця концепція має виключне значення, оскільки в аналітичних розрахунках доводиться порівнювати грошові потоки, що акумулюються чи використовуються у різні періоди часу.

Концепція підприємницького та фінансового ризику. Оскільки бізнес в любій сфері знаходиться під впливом багатьох факторів внутрішнього і зовнішнього середовища, які іноді досить важко точно спрогнозувати, він завжди має певний ступінь ризику, величина якого залежить від розміру фінансових ресурсів включених у діяльність фірми. Тому фінансовий менеджер повинен обов'язково розраховувати і враховувати в своїх рішеннях можливі наслідки фінансового і підприємницького ризику.

Концепція ціни капіталу. Ціна капіталу - категорія, в основі якої визначення суми фінансових витрат необхідних для формування достатнього обсягу фінансових ресурсів. Вона з одного боку вказує на рівень цих витрат, а з іншого - на необхідність забезпечення мінімального рівня ефективності використання наявних фінансових ресурсів. При формуванні оптимальної структури капіталу в основі повинен бути критерій - мінімум його ціни.

Концепція ефективного ринку відображається у проблемах, пов'язаних з невідповідністю реального ринку капіталу ефективному (ідеальному) ринку. Ті рішення, що приймаються фінансовим менеджером можуть бути настільки ефективними, наскільки він оперує об'єктивною інформацією, яку отримує з відповідних джерел. Отже якість інформації є визначальною при прийнятті фінансових рішень.

Конкурентоспроможність та платоспроможність підприємств в значній ступені залежить від раціонального управління фінансовими ресурсами. В ринковому середовищі фінансам відводиться найголовніше місце в господарчому механізмі.

Найбільш важливою є роль фінансового менеджменту у сфері великого бізнесу, оскільки великому бізнесу потрібен великий потік капіталу і відповідно великий потік споживачів продукції. При цьому у бізнесі переважають фінансові операції, які пов'язані з інвестиціями, у тому числі з портфельним рухом та примноженням капіталу (траст, лізинг, селенг, транстінг). Тому без кваліфікованого фінансового менеджера великий бізнес просто неможливий.

Вважається, що для малого бізнесу достатньо кваліфікації бухгалтера чи економіста, оскільки фінансові операції майже не виходять за межі звичайних безготівкових розрахунків, основою яких є грошовий обіг. Але практика свідчить про те, що знання багатьох універсальних прийомів, накопичених фінансовим менеджментом, можуть бути ефективно використані і у малому бізнесі. А, враховуючи необхідність розвитку малого бізнесу, значимість таких знань буде виправданою і з економічної точки зору.

Настав час, визначивши пріоритети, починати розробку і впровадження фінансового менеджменту, що сприятиме стабілізації стану кожного вітчизняного підприємства. Не можна сказати, що системи управління фінансами підприємств не існує. Вона є, але вимагає перебудови і усунення недоліків. Вже існують підприємства, де система фінансового менеджменту внаслідок органічного включення в систему загального економічного управління функціонує досить ефективно. Наприклад. Тюменська нафтова компанія, Братський алюмінієвий завод, Новокраматорський машинобудівний завод. Останній може бути найбільш вдалим прикладом впровадження системи внутріфірмового фінансового менеджменту в Україні, де система управління фінансами сприяла:

- стабілізації фінансового стану підприємства;

- адаптації підприємства до ринкових перетворень;

- стимулюванню інвестиційної активності.

Постановка системи фінансового менеджменту на даному підприємстві відбувалась на основі впровадження сучасних інформаційних технологій, методів прогнозування і оптимізації, стратегічної діагностики, широкого застосування елементів функціонально-вартісного аналізу.

Вочевидь, потрібно створювати таку систему управління, при якій кожна окрема служба (в тому числі і служба фінансового менеджменту) будуть розуміти, що їх діяльність має бути спрямована на досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємства в цілому.

Виходячи з практичного досвіду зазначених російських і українських підприємств можна стверджувати, що при формуванні фінансового менеджменту на підприємстві, в першу чергу, необхідна постановка внутрішнього управління, яка включає наступні заходи:

1. Перебудову всього механізму управління підприємством з врахуванням необхідності впровадження служби фінансового менеджменту.

2. Розробку організаційних структур управління з розподілом виробництва на бізнес-одиниці.

3. Організацію роботи фінансового менеджменту з чіткою системою інформаційного обміну, що сприятиме оперативному реагуванню на зміну ситуації в роботі підприємства.

4. Розробку стандартів управлінського обліку для структурних підрозділів, а також для всього підприємства, що забезпечить оперативне надходження і узагальнення необхідної фінансової інформації.

5. Автоматизацію фінансових розрахунків, яка має бути підкріплена засобами сучасних інформаційних технологій.

2. Об'єкти і суб'єкти фінансового менеджменту

1. Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій. Вони мають як видиму, так і приховану форму прояву. Видима сторона фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб'єктами фінансових відносин. Ці потоки - їх характер і форми, спрямованість і обсяги - виступають предметом практичної фінансової діяльності. Прихована сторона фінансів пов'язана з тим, що відображають ті чи інші грошові потоки, а саме - рух вартості створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту, тобто обмінні й розподільні відносини. Від налагодженості їх відносин залежить ефективність економічної системи і розвиток суспільства. Ці відносини характеризують внутрішню сутність фінансів і є предметом фінансової науки. Характеристика фінансових відносин пов'язана з виділенням їх об'єктів і суб'єктів. Об'єктами даних відносин є національне багатство і вироблений ВВП: 1. Національне багатство - вартість нагромаджених у країні матеріальних цінностей та залучених у виробництво природних ресурсів. Це - основні засоби; матеріальні ресурси; страхові запаси; золотий запас; валютний запас; природні ресурси. 2. Валовий внутрішній продукт - додана вартість, вироблена у країні виробниками товарів, робіт, послуг у поточному році; амортизація; заробітна плата; прибуток; позиковий процент; рента; непрямі податки. Розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. Фінанси виконують роль сполучної ланки між кількома виробничими циклами, без них неможливе відтворення виробництва - ні просте, ні розширене. Тому, з одного боку, розподіл ВВП, як об'єкт фінансових відносин, характеризує нормальну фінансову ситуацію: суспільство розподіляє і відповідно споживає чи нагромаджує те, що воно створює. За умов, коли об'єктом фінансових відносин виступає національне багатство, для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або дане природою. Закономірним таке явище є тільки в тому разі, коли є зайві основні засоби чи матеріальні ресурси, які не використовуються, а також при наявності значних запасів природних ресурсів, що перевищують потреби даної країни. В інших випадках розпродаж національного багатства є звичайним «проїданням» ресурсів. У свою чергу, це може бути викликане економічною чи фінансовою кризою, коли іншого виходу практично не існує, чи безвідповідальною фінансовою політикою. Нормальна фінансова ситуація - основним об'єктом фінансових відносин є ВВП; національне багатство - тільки в частині зайвих ресурсів. Кризова фінансова ситуація - ВВП не вистачає для формування доходів і фінансових ресурсів, тому розпродається національне багатство. Суб'єктами фінансових відносин виступають підприємці, робітники і службовці - за правом виробників ВВП, держава - за правом керуючої структури суспільства, чи як власник-підприємець. Права підприємців та робітників і службовців відображають їх не заперечені права власності на вироблений ВВП. У рамках державного сектора економіки такі самі права власності належать державі, яка виступає в даному випадку звичайним підприємцем. Права держави, як керуючої структури суспільства, визначаються об'єктивними потребами встановлення системи фінансового забезпечення виконання державою її функцій. Необхідні державі кошти вона може акумулювати таким чином: - заробляти як власник засобів виробництва; - отримувати від природних ресурсів, що знаходяться в її власності; - мобілізувати шляхом перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб. Права держави у розподільних відносинах регламентуються в законодавчій формі. Оскільки об'єкт фінансових відносин один, а суб'єктів троє, то ці відносини носять яскраво виражений протиречивий характер. Кожний суб'єкт прагне отримати якомога більше, але це можна зробити тільки за рахунок інших суб'єктів, які мають такі ж самі інтереси. Звідси випливає необхідність збалансування інтересів усіх суб'єктів. Способи збалансування фінансових протиріч: 1. Встановлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП. 2. Забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного із суб'єктів. Збалансування інтересів суб'єктів фінансових відносин досягається насамперед шляхом встановлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП, тобто таких, які відповідають вкладу кожного, зокрема і держави, у його виробництво. Науково встановлених показників пропорцій розподілу і критеріїв ефективності на практиці не існує. Оцінка проводиться опосередковано за показниками економічної ефективності та соціальної стабільності. Якщо економіка функціонує нормально й ефективно, то значних протиріч у розподілі немає. Якщо соціальна напруга у суспільстві відсутня, то воно в цілому задоволене пропорціями розподілу ВВП. Зазначені критерії оцінки відображаються у доволі точних економічних показниках - рівні ВВП (ВНП) на душу населення і темпах зростання ВВП. Розмір валового національного доходу на душу населення характеризує ступінь розвитку країни. Це один з основних критеріїв життєвого рівня окремих країн. Як відносний показник він характеризує, що підлягає розподілу в розрахунку на одного громадянина. Розмір ВНП на душу населення за рік в різних країнах має дуже значні коливання. У 1995 році найвищий показник - 40630 дол. США був зафіксований у Швейцарії. У Німеччині, наприклад, він становив 27510, у США - 26980. Найнижчий рівень становив 80 дол. - у Мозамбіку. В Україні рівень ВНП на душу населення склав 1630 дол., у Росії - 2240. Україна входить до групи країн з рівнем доходів нижче середнього у світі, який дорівнював 4880 дол. (World development report, 1997. Oxford University press.) Забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного з суб'єктів досягається на основі безперервного зростання ВВП. Темпи зростання ВВП характеризують динаміку фінансових відносин: чим вони вищі - тим більше задовольняються потреби в доходах. Психологічно перш за все сприймається не стільки рівень ВНП на душу населення і маса доходів кожного суб'єкта, скільки їх динаміка. Постійне зростання доходів створює сприятливий клімат у суспільстві. Як відомо, будь-яке зменшення доходів і зниження життєвого рівня сприймається негативно, незалежно від того, який абсолютний розмір доходів. Навіть у найбільш багатих країнах негативно сприймається всього-на-всього сповільнення темпів зростання доходів, не кажучи про їх падіння. І навпаки, у бідних країнах сприятливою є ситуація зростання хоч і незначних доходів. Врешті-решт, саме постійне зростання веде до його високого рівня в розрахунку на душу населення. 2. Організаційна структура фінансової системи - сукупність фінансових органів та інститутів, яка характеризує систему управління фінансами. Необхідність розподілу і перерозподілу ВВП є об'єктивним явищем, форми і методи фінансових відносин відображають установлену в світовій практиці внутрішню структуру фінансової системи. Разом з тим рух грошових потоків здійснюється не сам по собі, а керується певними управлінськими структурами, юридичними і фізичними особами. Це суб'єктивна сторона побудови фінансової системи, яка, маючи певні закономірності, відображає умови конкретної країни. В основі виділення органів управління фінансовою системою лежить її внутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою діяльність в будь-якій країні здійснюють органи державної влади і управління. До організаційного складу фінансової системи України входять: а) органи управління: - Міністерство фінансів; - Державна податкова адміністрація; - Контрольно-ревізійна служба; - Казначейство; - Рахункова палата; - Аудиторська палата; - Комітет з нагляду за страховою діяльністю; - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; - Пенсійний фонд; - Фонд соціального страхування; - Державний інноваційний фонд; б) фінансові інститути: - Національний банк; - Комерційні банки; - Страхові компанії; - Небанківські кредитні установи (ломбард тощо); - Міжбанківська валютна біржа; - Фондові біржі; - Фінансові посередники на ринку цінних паперів. Фінансові органи та інститути можуть бути згруповані в чотири блоки. Перший блок становлять органи, які функціонують у сфері бюджету держави. Це насамперед Міністерство фінансів України та його обособлені підрозділи - державне казначейство і контрольно-ревізійна служба. До цієї ж групи відноситься державна податкова адміністрація, яка в 1996 р. виділилась зі складу Міністерства фінансів. Другий блок становлять контрольно-регулюючі органи - Рахункова палата Верховної Ради України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Комітет з нагляду за страховою діяльністю, Аудиторська палата і аудиторські фірми. Третій блок становлять фінансові інститути, які працюють на фінансовому ринку: Національний банк України і комерційні банки, міжбанківська валютна біржа, фондові біржі та фінансові посередники, страхові компанії. До четвертого блоку входять органи управління цільовими фондами: Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування, Державний інноваційний фонд. Існує досить складна схема взаємозв'язку органів управління фінансовою системою з її окремими сферами й ланками: Фінансові органи та інститути Ланки фінансової системи Напрями діяльності Міністерство фінансів бюджет держави Складання і виконання державний кредит Випуск позик, використання залучених коштів, погашення боргів міжнародні фінансові відносини Взаємовідносини з урядами інших країн міжнародними організаціями і міжнародними фінансовими інститутами Фінанси підприємств Організаційне регулювання фінансової Діяльності Державне казначейство бюджет держави Виконання Державного бюджету Контрольно-ревізійна служба бюджет держави ревізії складання і виконання бюджетів, контроль за використанням бюджетних асигнувань фінанси державного сектора контроль за фінансовою діяльністю Державна податкова адміністрація бюджет держави облік платників податків і обов'язкових платежів, контроль за дотриманням податкового законодавства Загальнодержавні цільові фонди Рахункова палата Верховної Ради Державний бюджет Контроль за складанням і виконанням бюджету Державний кредит Контроль за залученням, використанням і погашенням державних позик Фінансовий ринок Контроль у сфері грошово-кредитної політики Комітет з нагляду за страховою діяльністю Страхування Видача ліцензій на страхову діяльність; контроль за діяльністю страхових компаній Страхові компанії Страхування Здійснення страхових операцій Аудиторська палата фінанси підприємств видача ліцензій аудиторам і аудиторським фірмам, контроль за аудиторською діяльністю Аудиторські фірми Фінанси Підприємств проведення незалежного фінансового контролю Кредитна система Реєстрація банків, видача ліцензій на окремі банківські операції, банківський нагляд Національний банк Державний кредит агентські послуги уряду з розміщення державних цінних паперів бюджет держави організація касового виконання міжнародні фінансові відносини Проведення міжнародних розрахунків держави Комерційні банки банківська система Здійснення банківських операцій Міжбанківська валютна біржа валютний ринок Купівля-продаж валюти і визначення валютних курсів Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку ринок цінних паперів Реєстрація випуску цінних паперів (крім державних); ліцензування діяльності фінансових посередників: регулювання операцій з цінними паперами: нагляд за діяльністю суб'єктів ринку Фондова біржа ринок цінних паперів Забезпечення первинного і вторинного ринку цінних паперів Фінансові посередники ринок цінних паперів Виконання доручень емітентів з випуску цінних паперів та інвесторів з питань їх придбання Пенсійний фонд цільового призначення на пенсійне забезпечення Акумуляція коштів фонду, нарахування та виплата пенсій і допомог Як видно з наведеного розподілу повноважень фінансових органів та інститутів, основна увага в системі управління зосереджена на бюджеті держави. Це цілком природно, оскільки саме в ньому концентруються фінансові потоки та зв'язки. Окремі сфери і ланки не мають відповідних фінансових органів чи інститутів управління. Фінанси суб'єктів господарювання керуються фінансовими службами в складі управління структур підприємств та організацій, господарських товариств і холдингових компаній, міністерств і відомств. Управління фінансами, як і будь-якою іншою системою, включає дві основні складові: органи управління та форми і методи управлінської діяльності. У світовій теорії і практиці широкого визнання набув фінансовий менеджмент як наука про управління грошовими потоками. Зміст фінансового менеджменту визначається функціями управління: розробка стратегії, планування тактики реалізації стратегії, організація виконання розроблених планів, облік і контроль. Основним завданням органів управління фінансовою системою є забезпечення злагодженості у функціонуванні окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається чітким розмежуванням функцій і повноважень між фінансовими органами та інститутами. Центральне місце в управлінні фінансами займає Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання загального керівництва всією фінансовою системою країни. Основними його функціями є: - вироблення основ і напрямів фінансової політики держави та розробка заходів щодо їх реалізації; - організація бюджетного процесу, складання проекту Державного бюджету та його виконання після затвердження Верховною Радою України; - здійснення заходів з мобілізації коштів через систему державного кредиту та управління державним боргом; - організаційне регулювання фінансової діяльності суб'єктів господарювання через встановлення правил здійснення фінансових операцій, форм фінансових документів, порядку і стандартів ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності; - організація функціонування ринку цінних паперів; - забезпечення фінансових відносин держави з іншими країнами, міжнародними організаціями і фінансовими інститутами; - організація і здійснення фінансового контролю в країні. Міністерство фінансів має розгалужену регіональну структуру: міністерство фінансів Республіки Крим; Обласні та міські (м. Києва і Севастополя) фінансові управління; Районі та міські (міст республіканського та обласного підпорядкування) фінансові відділи. До складу Міністерства фінансів входять два обособлених підрозділи: контрольно-ревізійна служба і державне казначейство. Контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненні фінансового контролю. По-перше, вона є органом відомчого контролю в системі Міністерства фінансів, здійснюючи ревізії фінансових органів з питань складання і виконання бюджету. По-друге, вона є органом державного контролю за ефективним і цільовим використанням бюджетних асигнувань безпосередньо у розпорядників бюджетних коштів. По-третє, контрольно-ревізійна служба проводить ревізії фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій державного сектора. Контрольно-ревізійна служба має регіональну структуру, ідентичну системі Міністерства фінансів. Однак її регіональні органи не мають системи подвійного підпорядкування, оскільки, здійснюючи фінансовий контроль в регіоні, вони не можуть бути залежними від місцевих органів влади і управління, діяльність яких контролюють. Державне казначейство створене з метою забезпечення повного і своєчасного виконання Державного бюджету. Оскільки об'єкти фінансування з централізованого бюджету держави розташовані на всій території країни, то здійснювати їх обслуговування з єдиного центру - Міністерства фінансів, украй складно. Казначейство має таку ж регіональну структуру, як і Міністерство фінансів. Розмежування повноважень між регіональними органами в частині фінансування видатків здійснюється за ознаками значення того чи іншого об'єкта фінансування і місця його розташування. Державна податкова адміністрація була спочатку створена теж у складі Міністерства фінансів, а з кінця 1996 р. перетворена у самостійний фінансовий орган. Основне її завдання полягає у реалізації податкової політики держави. На податкову адміністрацію покладені такі основні функції: - розробка проектів податкового законодавства; - проведення масово роз'яснювальної роботи серед платників податків; - облік платників податків та надходжень їх до бюджету; - контроль за правильністю обчислення податків та інших обов'язкових платежів і своєчасністю їх сплати; - накладання штрафних санкцій і адміністративних стягнень на порушників податкового законодавства; - міжнародне співробітництво в сфері оподаткування. Рахункова палата Верховної Ради України створена з метою здійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням Державного бюджету, вироблення й аналізу бюджетної політики держави, контролю в сфері державного кредиту і грошово-кредитної політики. Вона виступає в ролі експертного органу Верховної Ради, даючи відповідні заключення і рекомендації з питань фінансової діяльності органів управління. Рахункова палата може проводити також ревізійну роботу в різних ланках фінансової системи. Однак, на відміну від контрольно-ревізійної служби, яка здійснює детальний контроль за повним дотриманням фінансового законодавства, Рахункова палата здійснює контроль, з позицій макроекономічного фінансового регулювання і дієвості фінансової політики. Комітет з нагляду за страховою діяльністю організує функціонування страхового ринку. Він проводить ліцензування страхових компаній та видає їм ліцензії на здійснення окремих видів страхування. Комітет здійснює контроль за діяльністю страхових компаній відповідно до страхового законодавства, а також розробляє методичні рекомендації щодо страхування. Страхові компанії заключають угоди на страхування, приймають страхові платежі й виплачують страхові відшкодування, інвестують тимчасово вільні кошти. Вони розробляють форми, види й умови страхування, встановлюють розміри страхових тарифів, нараховують належні клієнтам виплати. Аудиторська палата організує незалежний фінансовий контроль. Вона видає ліцензії юридичним і фізичним особам на право здійснення аудиторської діяльності й контролює дотримання вимог законодавства з аудиторського контролю. Аудиторські фірми проводять перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання і дають свої висновки стосовно законності й правильності здійснення фінансових операцій, відповідності ведення бухгалтерського обліку встановленим вимогам, достовірності бухгалтерської і фінансової звітності. Аудиторський контроль має за мету надання консультативної допомоги, за його результатами не приймаються рішення про накладання штрафних санкцій і адміністративних стягнень. Разом з тим аудиторські фірми несуть відповідальність за правильність аудиторського заключення, оскільки після їх перевірок податкова, бухгалтерська і фінансова звітність перевіряється відповідними органами фінансового контролю. Національний банк України є основним фінансовим інститутом у сфері грошового ринку. Саме він здійснює емісію грошей, які виступають інструментом фінансових відносин, і регулює грошовий обіг у країні. Важливе завдання НБУ - організація ефективного функціонування кредитної системи. Він проводить реєстрацію комерційних банків і видає ліцензію на окремі види банківських операцій (наприклад, валютні операції). НБУ здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків встановленням економічних нормативів (мінімального розміру статутного фонду, показників ліквідності й платоспроможності та ін.) і розмірів обов'язкових резервів. Важливою його функцією в банківській системі є забезпечення проведення міжбанківських розрахунків та кредитування комерційних банків, тобто він виступає банком банків. НБУ проводить значні роботи по обслуговуванню уряду. Він виконує агентські послуги з розміщення державних цінних паперів і обслуговування державного боргу, організує касове виконання бюджету, проводить міжнародні розрахунки держави. НБУ здійснює валютне регулювання і встановлює офіційні курси валют чи валютні коридори. Комерційні банки формують банківську систему і виконують такі основні функції: акумуляція тимчасових вільних коштів юридичних і фізичних осіб; проведення безготівкових розрахунків; касове обслуговування готівкового обігу; кредитування; агентські та інші послуги клієнтам банку. В умовах ринкової економіки комерційні банки виступають серцевиною фінансової системи, виконуючі роль кровоносної мережі в економіці. Концентруючи значну масу фінансових ресурсів і спрямовуючи кредитні потоки, вони відіграють керуючу роль у розвитку кожної країни. Тому економічна та фінансова міць країни визначається насамперед потенціалом її банківської системи. Міжбанківська валютна біржа проводить торги з купівлі-продажу іноземних валют. Ціни, які формуються на цій біржі, характеризують ринковий курс валют, тобто той, який складається під впливом попиту і пропозиції, як на національну, так і на іноземні валюти. Вплив НБУ на ринковий курс національної валюти здійснюється через участь у торгах шляхом скупки тієї чи іншої валюти, або валютних інтервенцій. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку організує функціонування ринку цінних паперів. Вона проводить реєстрацію випуску цінних паперів та регулює їх кругообіг. Забезпечує формування інфраструктури ринку, видає ліцензії фінансовим посередникам, які здійснюють операції з цінними паперами. Комісія здійснює контроль за діяльністю суб'єктів ринку цінних паперів - емітентів, інвесторів, фінансових посередників, фондових бірж - відповідно до діючого у цій сфері законодавства. Фондова біржа проводить операції з цінними паперами. Основне її призначення - організація функціонування вторинного ринку. Однак, з одного боку, через неї може здійснюватись і первинне розміщення цінних паперів, а з другого боку, і вторинний ринок може функціонувати поза біржею. У зв'язку з цим розрізняють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів. Фінансові посередники на ринку цінних паперів виконують роль сполучної ланки між емітентами цінних паперів та інвесторами. З одного боку, за дорученням емітентів вони проводять випуск та розміщення цінних паперів на фінансовому ринку. З другого боку, вони проводять операції з купівлі цінних паперів на підставі угод з інвесторами. Діяльність фінансових посередників засновується на їх інформованості та глибоких знаннях ринку цінних паперів. Пенсійний фонд створено з метою акумуляції і раціонального розміщення коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Він виконує нарахування пенсій і проведення виплат. Пенсійний фонд, як орган управління, має відповідні повноваження з контролю за повнотою і своєчасністю сплати внесків підприємств до фонду. Фонд соціального страхування та Державний інноваційний фонд виконують аналогічні функції відносно відповідних цільових фондів. 3. Мета фінансового планування заклечається в забезпеченні підприємства необхідними фінансовими ресурсами виробничої, інвестиційної і фінансової діяльності. В зв'язку з цим треба визначити напрями ефективного вкладання капіталу, оцінити ступень його раціонального використання, виявити внутрішньогосподарські резерви збільшення прибутку за рахунок економного використання грошових коштів та встановлення раціональних фінансових відносин з бюджетом, банками та контрагентами. Фінансовий план має великий вплив на економіку підприємства. Це зумовлено цілим рядом обставин. По-перше, в фінансових планах відбувається порівняння початкових витрат для здійснення діяльності з реальними можливостями, і в результаті коригування, досягається матеріально-фінансова збалансованість. По-друге, статті фінансового плана пов'язані зі в сьома економічними показниками роботи підприємства та з основними розділами підприємницького плана: виробництвом продукції та послуг; науково-технічним розвитком; удосконаленням виробництва і управління, капітальним будівництвом, економічним стимулюванням та ін. Таким чином, фінансове планування має вплив на всі сторони діяльності господарюючого суб'єкта. В практиці фінансового планування застосовуються слідуючи методи: економічного аналізу, нормативний, балансових розрахунків, грошових потоків, метод багатоваріантності, економіко-математичне моделювання. Метод економічного аналізу дозволяє визначити основні закономірності, тенденції руху натуральних і вартісних показників, внутрішні резерви підприємства. На основі доступної звітно-облікової інформації оцінюється фінансове положення підприємства. Це дозволяє охарактеризувати його платіжоспроможність, ефективність, доходність діяльності та інші показники, а потім по результатам прийняти обосновані рішення. Нормативний метод полягає в тому, що на основі раніше встановлених норм і техніко-економічних нормативів розраховується потреба господарського суб'єкта в фінансових ресурсах та їх джерелах. Такими нормативами є ставки податків та сборів, норми амортизаційних відрахувань та інше. Існують нормативи господарюючого суб'єкта - це нормативи, розроблені безпосередньо на підприємстві, та використованим для регулюванню виробничо-господарської діяльності, контролю за використанням фінансових ресурсів, інших цілей для ефективного вкладання капіталу. Балансовий метод використовується для визначення майбутньої потреби в фінансових коштах. Метод грошових потоків носить універсальний характер при складанні фінансових планів та служить інструментом для прогнозування розмірів та строків надходжень необхідних фінансових ресурсів. Теорія прогнозна грошових потоків базується на очікуваних надходженнях коштів на визначену дату та бюджетування всіх витрат. Цей метод дає набагато об'ємніше інформацію, ніж балансовий. Метод багатоваріантності розрахунків заключає в собі розробку альтернативних варіантів планових розрахунків, з тим, щоб вибрати із них оптимальний, при цьому критерії вибору можуть бути різними. Так, наприклад, в одному варіанті може бути закладений в подальшому спад виробництва, інфляція та слабкість національної валюти, а в іншому - ріст відсоткових ставок і, як наслідок, зниження темпів світової економіки та зниження цін на продукцію. Цей метод цікавий тим, що він дає можливість проаналізувати діяльність підприємства в різноманітних економічних ситуаціях. Методи економіко-математичного моделювання дозволяють кількісно виразити близькість зв'язку між фінансовими показниками та основними факторами, що їх визначають. Процес фінансового планування включає в себе декілька етапів. На першому - аналізуються фінансові показники за минулий період. Для цього використовують основні фінансові документи підприємств - бухгалтерський баланс, звіти про прибутки та збитки, звіт про рух грошових коштів. Вони мають важливе значення для фінансового планування, так як мають у собі дані для аналізу і розрахунку фінансових показників діяльності підприємства. Баланс підприємства входить до складу документів фінансового планування, а звітний бухгалтерський баланс являється базою на першій стадії планування. Другий етап передбачає складання основних прогнозних документів, таких як прогноз балансу, звіт про прибутки і збитки, рух грошових коштів, котрі відносяться до перспективних фінансових планів і включаються в структуру науково-обґрунтованого бізнес-плану підприємства. На третьому етапі уточнюються і конкретизуються показники прогнозних фінансових документів методом складання текучих фінансових планів. На четвертому етапі виконується оперативне фінансове планування. Завершення процесу фінансового планування є практичне втілення планів та контроль за їх виконанням.

3. Фінансовий механізм і його структура. Фінансові методи. Фінансові важелі

Фінансовий механізм - складова господарського механізму, являє собою сукупність форм і методів створення та використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення потреб державних структур, господарських суб'єктів і населення. Складовими фінансового механізму є фінансові показники, нормативи, ліміти і резерви, фінансове планування, прогнозування, управління фінансами. За допомогою фінансового механізму здійснюють розподіл і перерозподіл створюваного в державі валового внутрішнього продукту.

Фінансовий механізм - сукупність форм і методів створення та використання фінансових ресурсів з метою забезпечення фінансування діяльності підприємства.

Для цілей ефективного використання фінансових ресурсів підприємства та з метою реалізації процесу управління фінансами підприємств застосовується фінансовий механізм.

В економічній літературі поняття «фінансовий (фінансово-кредитний) механізм» використовується досить широко. Але єдиної думки щодо його визначення та його складових не існує. Серед розмаїття визначень і підходів вчених та практиків до поняття «фінансовий механізм» найбільшої уваги заслуговують два аспекти, два підходи до розуміння його суті.

Перший підхід полягає в тому, що під фінансовим механізмом розуміють функціонування самих фінансів підприємств. Матеріальним відображенням фінансових відносин є грошові потоки. Організація цих потоків, порядок їх здійснення відбувається за певними правилами, певними напрямами, що і характеризує фінансову «техніку». На підставі даного підходу і виходить розуміння фінансового механізму як організаційного відображення фінансових відносин. Такий підхід до визначення фінансового механізму відображає внутрішню організацію функціонування фінансів підприємств. Однак, це цілком точно відображається в понятті «організація фінансів», і ототожнювати дане поняття з фінансовим механізмом не доцільно.

Другій підхід до розгляду поняття «фінансовий механізм» полягає в тому, що його розуміють як сукупність методів і форм, інструментів, прийомів і важелів впливу на стан та розвиток підприємства. Даний підхід відображає зовнішню дію функціонування фінансів підприємств, характеризує фінанси як вирішальний фактор впливу апарату управління на економічний стан підприємства. Завдяки такому аспекту суті фінансового механізму необхідно чітко визначити його складові, його структуру.

Незважаючи на існування двох основних підходів до суті фінансового механізму, в науковій літературі до цього часу чіткого визначення поняття «фінансовий механізм» не існує.

У дослідженнях провідних західних вчених фінансовий механізм не виділяють як відокремлений об'єкт вивчення, але всебічно і ґрунтовно досліджують фінансові методи впливу на підприємство, державу і суспільство.

В економічній літературі країн СНД превалює перший підхід до визначення фінансового механізму як способу організації фінансових відносин (Л.А. Дробозіна, В.М. Родіонова), який складається з елементів та інструментів впливу. Проте, російський економіст В.К. Сенчагов, проводячи чітку структуризацію фінансового механізму, вважає, що фінансово-кредитний механізм включає три підсистеми:

- фінансово-кредитне планування;

- фінансово-кредитні важелі;

- організаційні структури і правовий режим фінансово-кредитної системи.

Структура фінансового механізму, розроблена В.К. Сенчаговим, досить чітко відображає домінанти адміністративного управління економікою. І розробити на такій основі систему фінансового механізму підприємства практично неможливо.

Українські вчені В.М. Федосов, В.М. Опарін, С.Я. Огородник вважають, що фінансово-кредитний механізм включає дві підсистеми: фінансово-кредитне забезпечення, фінансово-кредитне регулювання, а також організаційні структури і важелі впливу.

Вітчизняний вчений В.М. Опарін визначає фінансово-кредитний механізм як сукупність фінансових методів і форм, інструментів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Структура фінансового механізму, розроблена українськими вченими, в цілому логічна. Проте потребує певних уточнень щодо побудови та застосування в умовах конкретного підприємства.

Так, С.В. Льовочкін пропонує замість терміну «фінансово-кредитний механізм» використовувати «фінансовий механізм», тому що кредит визначається як складова фінансів, кредитна система - як частина фінансового ринку, який відноситься до фінансової системи, а дії фінансів і кредиту мають єдиний механізм впливу. Окрім того, на підприємстві, враховуючи принципи організації фінансів, більш доцільне використання саме терміну «фінансовий механізм».

Враховуючи, що фінансовий механізм дає уявлення, за допомогою чого можна здійснити фінансовий вплив і повинен показувати, як це зробити, то у складі фінансового механізму доцільно виділяти фінансові інструменти, за допомогою яких реалізуються прийняті рішення та фінансові індикатори, що достовірно відображають стан суб'єкта фінансових відносин.

Узагальнюючи думки вчених, можна навести наступне визначення фінансового механізму. Фінансовий механізм - це сукупність методів реалізації економічних інтересів шляхом фінансового впливу на соціально-економічний розвиток підприємства. Складовими фінансового механізму є:

- фінансове забезпечення;

- фінансове регулювання;

- система фінансових індикаторів і фінансових інструментів, які дають змогу оцінити цей вплив.

Виходячи із зазначеного, фінансовий механізм має певну загальну модель (див. рис. 1)

Слід зазначити, що серед українських вчених існує чітка позиція щодо визначення фінансового механізму підприємства та його складових, якщо поза увагою лишити центральну складову механізму - економічний інтерес учасників фінансових відносин та її присутність у кожній складовій механізму (крім фінансових індикаторів). З цього приводу необхідно враховувати, що фінансовий механізм має забезпечувати таке поєднання факторів виробництва, його регуляторів, яке реалізує приватновласницькі та суспільні інтереси всіх учасників шляхом еквівалентного розподілу кінцевого продукту.

Розглянемо складові фінансового механізму підприємства.

Фінансове забезпечення полягає у виділенні певної суми фінансових ресурсів на розв'язання окремих завдань фінансової політики господарюючого суб'єкта. При цьому розрізняють забезпечувальну і регулятивну його дію. Забезпечувальна дія проявляється у встановленні джерел фінансування, тобто покриття повсякденних потреб і характеризує пасивний вплив фінансового забезпечення. Регулятивна дія здійснює вплив через виділення достатніх коштів та через конкретну форму фінансового забезпечення і характеризує активний вплив фінансового забезпечення. В цілому ж дія фінансового механізму спрямована на реалізацію економічних інтересів учасників фінансових відносин.

Вона має наступні напрямки свого прояву:

за допомогою фінансових інструментів встановлюються певні пропорції розподілу доходів, які впливають на забезпеченість фінансовими ресурсами;

за допомогою встановлення певних пропорцій розподілу доходів встановлюється відповідна система реалізації економічних інтересів.

З другої половини ХХ століття в економічній науці поширюється думка, що держава може впливати на економіку підприємств та країни в цілому передусім за допомогою фінансів, а саме: за допомогою фінансового регулювання.

Взагалі, регулювання визначають як підпорядкування певному правилу, як вплив на об'єкт управління з метою досягнення стану його стійкості у разі виникнення відхилень від завдань, встановлених норм і нормативів. На сьогодні в економічній літературі немає єдиного погляду на зміст фінансового регулювання економіки підприємства. Але, узагальнюючи погляди вчених, можна зазначити, що стосовно господарюючого суб'єкта фінансове регулювання полягає в забезпеченні стійкості функціонування системи. Це діяльність, спрямована на зміну кількісних і якісних показників фінансових процесів через механізм надання або вилучення фінансових ресурсів.

Рис. 1. Загальна модель фінансового механізму

Фінансове забезпечення та фінансове регулювання проводиться за допомогою фінансових інструментів, які, в свою чергу, мають свої важелі впливу. Елементи фінансових інструментів поділяються на:

первинного впливу, що діють у процесі вилучення частини доходів (податки, внески, відрахування);

вторинного впливу, що діють шляхом збільшення доходів (банківські позички, бюджетні субсидії).

Дія фінансових інструментів здійснюється на основі:

загального підходу, характерного для всіх суб'єктів фінансових відносин (єдиний рівень оподаткування, кредитування, фінансування);

селективного, диференційованого підходу.

При здійсненні ефективної фінансової політики підприємства перевага надається селективному підходу.

Важелі впливу на соціально-економічний розвиток підприємства визначають характер дії фінансових інструментів, коригують цю дію та поділяються на:

за напрямом дії - стимули, санкції;

за видами - норми й нормативи;

за методологічними засадами - умови і принципи формування доходів, нагромаджень і фондів; умови і принципи фінансування і кредитування.

Методологічні засади визначення, класифікації, визнання та оцінки фінансових інструментів на підприємстві встановлені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти».

В сучасних умовах визнається, що серед складових фінансового механізму найефективнішими є фінансові важелі, які приводяться в дію через відповідні фінансові методи. Окрім того, фінансовий механізм має відповідне правове, нормативне, інформаційне та організаційне забезпечення.

В теорії фінансів система фінансових індикаторів включає:

- фінансові категорії;

- фінансові показники;

- фінансові коефіцієнти.

Застосовування фінансових категорій як фінансових індикаторів не є доцільним, тому що вони відображають лише наукову абстракцію реальних економічних відносин, тобто чисто теоретичні поняття і не можуть використовуватись як інформаційна база. Фінансові показники підприємства характеризують кількісну сторону фінансових відносин і показують обсяги фінансових операцій, що дозволяє оцінити масштаби фінансової діяльності. Фінансові коефіцієнти це відносні фінансові показники, які виконують оцінюючу функцію, тобто дають можливість оцінювати фінансову діяльності. Саме вони можуть виступати у ролі фінансових індикаторів, якщо при їх визначенні виконуються вимоги повноти, достовірності та своєчасності.

Отже, по-перше, фінансовий механізм це складна система, яка дозволяє управляти фінансовою діяльністю. По-друге, це механізм, який дозволяє розв'язувати практично всі проблеми, але слід враховувати, що роль фінансів у відносинах розподілу вторинна і основне регулювання здійснюється у сфері виробництва.

фінансовий фондовий цінний державний

Використана література

1. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом? - М.: Финансы и статистика, 1994, 384 с.

2. Балабанов И.Т. Финансовый менеджмент. - М.: Финансы и статистика, 1994, 224 с.

3. Ващенко Т.П. Математика финансового менеджмента. - М.: Перспектива, 1996. - 80 с.

4. Павлова Л.Н. Финансовый менеджмент. Управление денежным оборотом. - М.: Финансы и статистика, 1993, 160 с.

5. Финансовое искусство предпринимателя. /Под ред. Стояновой Е.С. - М.: Перспектива, 1992, 67 с.

6. Финансовое планирование деятельности малых предприятий США. - Крокус Интернейшнл, 1991, 162 с.

7. Финансовый менеджмент.. / Авт. колл. под руководством Стояновой Е.С. - М.: Перспектива, 1993, 268 с.

8. Хелферт Э. Техника финансового анализа. М.:Аудит, ЮНИТИ, 1996.

9. А.Д. Шеремет, Р.С. Сейфулин. Методика финансового анализа. - М.: Инфра - М, 1995

Размещено на Allbest.ru