Размещено на http://www.allbest.ru/

6

• Техніка і способи передачі розпоряджень
• 1. Основні особливості управлінської праці, її складові

Перевага гарної методики полягає в тому, що вона вирівнює здатності; вона надає усій засіб легкий і вірний. Френсіс Бекон.

Серед заходів, спрямованих на раціоналізацію управлінської праці, особливе місце займає його нормування.

Так, наукове обґрунтування кількості і якості праці є одним із важливих завдань теорії управління. Науково обґрунтовані норми праці виконують функцію міри її оплати. В обґрунтованих нормах акумулюється ефективність використання техніки, прогресивна технологія і раціоналізація організації праці. Науково обґрунтована норма є еталоном того рівня продуктивності праці, який за певних організаційно-технічних умов повинен бути досягнутий кожним працівником. Отже, обґрунтовані норми - основа організації праці, виробництва та заробітної плати.

Нормування праці - це встановлення міри витрат праці на виконання певного обсягу робіт у даних організаційно-технічних умовах.

Для встановлення норм праці потрібне всебічне і глибоке вивчення усіх елементів трудового процесу, рівня його організації з технічної, економічної і фізіологічної точок зору.

Задачею нормування праці є визначення трудомісткості робіт і необхідної для їхнього виконання чисельності працівників.

Без обґрунтованих норм неможлива раціоналізація процесів розподілу і кооперації праці, розробка прогресивних технологій, удосконалення методів роботи апарату управління.

Відсутність твердих нормативів на виконання окремих видів робіт веде до того, що одні виконавці не мають нормального навантаження протягом робочого дня, а інші, навпаки, перевантажені. Це породжує конфліктні ситуації, веде до нераціонального використання знань і досвіду працівників апарату управління.

Нормування праці виступає як засіб встановлення і забезпечення контролю над мірою праці, а через неї - над мірою споживання, і спрямоване на підвищення продуктивності праці, ефективне її використання.

У підприємстві нормування праці виступає:

* базою планово-економічних розрахунків поточного, перспективного, прогнозного характеру;

вихідною базою обліку витрат і результатів виробництва, збуту; основою"раціональної організації праці, виробництва та оперативного управління підприємством;

засобом встановлення рівноінтенсивних норм праці, забезпечення суспільно необхідної інтенсивності праці та оптимального співвідношення між мірою праці та її оплатою.

Особливості управлінської праці помітно звужують можливості впровадження в практику роботи норм і нормативів. Однак зміни у функціях керівництва, викликані переходом до ринкової економіки, свідчать про те, що значна частина управлінських робіт підлягає нормуванню.

Розробка науково обґрунтованих норм праці дозволяє:

* більш об'єктивно оцінити працю кожного працівника; більш ефективно використовувати матеріальні стимули; раціоналізувати процеси розподілу і кооперації праці;

* розробляти прогресивні технології;

* удосконалювати методи роботи працівників.

Проте, оскільки сфера управління включає велику розмаїтість видів робіт навіть у межах однієї функції управління, не існує універсальних норм витрат праці. Підхід до нормування окремих видів робіт повинен бути диференційованим. До нормування управлінської праці ставляться такі вимоги: встановлення науково обґрунтованої системи нормування праці;

* розширення сфери застосування нормування праці;

удосконалення норм і нормативів на основі досягнень наукової організації праці;

* зниження витрат праці на розробку нормативних матеріалів. Виділяють такі норми праці (рис. 1):

1. Норма часу - це необхідні витрати часу на виконання одиниці праці одним або групою працівників на основі раціональної організації, нормальних умов і необхідному технічному устаткуванні підприємства.

Ця норма встановлюється в хвилинах, людино-годинах і людино-днях. Норми часу широко застосовуються в будівництві, автотранспорті, на розвантажувальних або навантажувальних роботах.

2. Норма виробітку - це обґрунтована кількість обсягу роботи, яку повинен виконати працівник або група працівників відповідної кваліфікації у певних конкретних умовах, за встановлений час (зміну, годину) і вимірюється у натуральних показниках.

3. Норма обслуговування - визначена кількість об'єктів (кількість машин, одиниць обладнання, працівників), яку повинен обслуговувати один або група працівників відповідної кваліфікації за одиницю часу в конкретних умовах.

4. Норма керованості - це кількість працівників, якими найбільш ефективно може управляти керівник.

Роль	Опис	Характер діяльності за матеріалами обстеження роботи менеджерів
Міжособисті ролі
Головний керівник	Символічний голова виконує звичайні обов'язки правового чи соціального характеру	Дії, що визначаються положенням, клопотання
Лідер	Відповідальний за мотивацію й активізацію підлеглих, за набір, підготовку працівників і пов'язані з цим обов'язки	Фактично усі управлінські дії за участю підлеглих
Сполучна ланка	Забезпечує роботу мережі зовнішніх і внутрішніх контактів і джерел інформації, що надають інформацію і надають послуги	Листування, участь у зовнішніх нарадах, інша робота із зовнішніми організаціями й особами
Інформаційні ролі
Приймач інформації	Одержує спеціалізовану інформацію (в основному поточну) для використання в інтересах справи; виступає як центр зосереження внутрішньої і зовнішньої інформації, що надходить у підприємство	Обробка всієї пошти і контакти, пов'язані переважно з одержанням інформації (періодичні видання, ознайомлювальні поїздки, Інтернет, бесіди та ін.)
Розповсюджувач інформації	Передає інформацію, що отримана із зовнішніх джерел або від інших людей, працівникам підприємства; частина цієї інформації носить чисто фактичний характер, інша вимагає інтерпретації фактів	Розсилання пошти по підприємствах з метою одержання інформації, вербальні контакти для передачі інформації підлеглим (огляди, бесіди)
Представник інформації	Передає інформацію для зовнішніх контактів щодо планів, політики дій, і результатів роботи підприємства, діє як експерт з питань даної галузі	Участь у засіданнях, звертання через пошту, усні виступи, передача інформації до зовнішніх організацій та Інших осіб
Ролі, пов'язані з прийняттям рішень
Підприємець	Вишукує можливості у межах самого підприємства і за його межами, розробляє і запускає проекти змін, контролює розробку проектів.	Участь у засіданнях з обговоренням стратегії, аналіз ситуацій, що включає Ініціювання або розробку проектів удосконалення діяльності
Роль	Опис	Характер діяльності за матеріалами обстеження роботи менеджерів
Той, що ліквідує перешкоди	Відповідає за корегувальні дії, коли підприємство має важливі та несподівані перешкоди	Обговорення стратегічних і поточних питань, включаючи проблеми і кризи
Той, що розподіляє ресурси»	Відповідальний за розподіл різноманітних ресурсів підприємства, що фактично полягає у прийнятті або схваленні усіх значних рішень у підприємстві	Складання графіків, дії, пов'язані зі складанням і виконанням бюджетів, програмування роботи підлеглих
Той, що веде переговори	Відповідальний за представництво підприємства на усіх важливих переговорах	Ведення переговорів

Таким чином:

* робота менеджера складається з комбінації декількох ролей; ці ролі на практиці взаємозалежні і взаємодіють;

* важливість цих ролей змінюється у залежності від рівня» управління;

* ролі, що виконуються керівником, визначають обсяг і зміст його роботи.

В умовах гострої конкуренції і насичення ринку схожими товарами і послугами, керівники підприємств не справляються з роллю єдиного джерела ідей успішного розвитку підприємства. У зв'язку з цим для топ-менеджерів стають актуальними такі нові ролі.

* наставник - керівник, що здатний передати менеджерам знання і навички поведінки в ситуаціях, у яких він сам домагався успіху;

модератор - керівник, що здатний організувати обговорення ситуації або проблеми, з якої у нього ще немає рішення;

організаційний гуру - людина, що здатна перетворити інформацію, отриману в результаті обговорень, в організаційну мудрість.

Усі три нові ролі спрямовані на задоволення соціальних потреб менеджерів середньої ланки, і якісне виконання цих ролей керівниками дає можливість менеджерам підприємства задовольнити потребу в самореалізації. У свою чергу, менеджери середньої ланки повинні виконувати такі ролі:

професіонал у «своїй» функції управління і галузі бізнесу; наставник і модератор для своїх підлеглих;

підприємець - людина, здатна до творчого пошуку рішення проблем і участі у генеруванні стратегічних цілей.

2. Техніка і способи передачі розпоряджень

Методи менеджменту реалізують у межах системи виробничих відносин між працівниками трудового колективу. Ця система охоплює економічні, соціальні, психологічні та організаційні відносини. Втіленням організаційних відносин є вертикальні та горизонтальні зв'язки працівників як реалізація їх зацікавленості у спільній праці.

Кожний працівник має певні обов'язки, права, відповідальність, які формуються в процесі здійснення функції менеджменту «організування». її виконання здійснюється за допомогою організаційно-розпорядчих методів.

Організаційно-розпорядчі методи менеджменту - система важелів та регуляторів, яку використовують для організування певної поведінки й діяльності індивідів, груп працівників і трудових колективів організацій.

Належні до цієї групи методи тісно пов'язані з економічними, оскільки спрямовані на вирішення єдиних завдань для досягнення цілей господарської діяльності. В основі їх розмежування - механізм дії та форма вияву в процесі управління.

На практиці організаційно-розпорядчі методи передують економічним, оскільки спочатку організаційно формують об'єкт управління та структуру управління ним. У процесі функціонування господарської системи економічні методи управління реалізуються у формі організаційно-розпорядчого впливу суб'єкта управління на об'єкт (постанови, накази, розпорядження і т. п.). Синтезоване використання методів, що належать до обох груп, забезпечує ефективний вплив керуючої системи на керовану.

Основою організаційно-розпорядчих методів є такі людські індивідуальні і групові риси, як почуття обов'язку, відповідальності, дисципліни та усвідомлення ймовірності адміністративного покарання. Вони зумовлені сутністю менеджменту, особливостями і властивими йому взаємовідносинами і є стрижнем управлінського впливу, специфічним управлінським явищем.

Організаційно-розпорядчі методи управління застосовують за будь-якої системи господарювання. Вони опредмечують управлінський вплив і спонукають до конкретних дій виконавців. Особливе значення має добір і застосування їх у період становлення ринкової економіки, що передбачає формування (регламентування діяльності) нових структур управління, визначення раціонального співвідношення між групами методів менеджменту та напрямів його оптимізації.

Організаційні відносини у системі реалізують через застосування в менеджменті організаційно-розпорядчих методів, які ще називають адміністративними. Однак поняття «організаційно-розпорядчі методи» ширше, оскільки адміністративні методи ґрунтуються на застосуванні нормативних актів (постанов, наказів, інструкцій органів влади і управління), а організаційно-розпорядчі - охоплюють весь зміст організаційної складової механізму менеджменту.

Організаційно-розпорядчі методи менеджменту слід застосовувати з урахуванням вимог економічних законів, інакше вони можуть перетворитися на адміністративні, бюрократичні, волюнтаристські, суб'єктивні методи впливу. До особливостей організаційно-розпорядчих методів належать:

- прямий вплив на об'єкт управління;

- обов'язковість і однозначність виконання актів управління: вказівок, розпоряджень, постанов та інших адміністративних рішень вищих органів менеджменту для підпорядкованих об'єктів;

- відповідальність за невиконання вказівок і розпоряджень.

Акти управління, які здійснюють управлінські працівники, поділяють на нормативні та індивідуальні. Нормативні акти управління не мають конкретного адресата. Вони містять загальні норми дій щодо певних умов і орієнтовані на тривалий період. До них належать зразки статутів, положення про господарюючі суб'єкти та їх підрозділи, посадові інструкції, норми і нормативи витрат, матеріалів, праці, стандарти та ін. Індивідуальні акти управління адресують конкретним об'єктам управління. До них належать накази, постанови, розпорядження, циркуляри, вказівки, резолюції.

Організаційно-розпорядчі методи менеджменту класифікують за різними ознаками (рис. 1). Найважливішою є класифікація, в основі якої специфіка важелів організаційного впливу (норм, інструкцій, дисциплінарних вимог, відповідальності, повноважень та ін.). Об'єднуючи їх за роллю в процесі менеджменту, можна виокремити дві підгрупи організаційно-розпорядчих методів менеджменту: організаційно-стабілізуючі і розпорядчі. Організаційно-стабілізуючі методи є основними. їх зміст полягає у встановленні складу елементів системи і стійких організаційних зв'язків між ними шляхом закріплення певних обов'язків за системою загалом та її окремими ланками. Розпорядчі методи відображають поточне використання організаційних зв'язків, їх часткове коригування при зміні умов роботи. Основою розпорядчих методів є повноваження та обов'язки.

Обидві підгрупи організаційно-розпорядчих методів менеджменту при використанні взаємодоповнюються. Крім того, вони взаємозамінні, що визначає особливості управління певним типом організації або організаційної діяльності в процесі менеджменту.

Рис. 1. Способи класифікації організаційно-розпорядчих методів менеджменту

Кожний рівень менеджменту має свої особливості організаційного впливу і використовує найефективніші. Відповідно, організаційно-розпорядчі методи менеджменту класифікують за джерелами впливу, виокремлюючи способи організаційного впливу вищого, середнього та низового рівнів системи менеджменту. На вищому та середньому рівнях переважають регламентуючі та нормативні методи організаційного впливу, на низовому - розпорядчі методи, які регулюють та підтримують повсякденну виробничо-господарську діяльність.

Диференціація методів організаційного впливу за рівнями системи менеджменту закономірна, оскільки відображає обсяг повноважень керівників певного рангу, юридичне становище рівня менеджменту, його специфіку та функціональний зміст на певному щаблі менеджменту.

Обґрунтована диференціація організаційно-розпорядчих методів за рівнями системи менеджменту сприяє найдоцільнішому використанню організаційних відносин у соціотехноекономічній системі. І навпаки, застосування організаційно-розпорядчих методів менеджменту, що не відповідають щаблю менеджменту в ієрархії управлінської структури, спричиняє зриви, порушення ритму виробничо-господарських процесів. Таким, наприклад, було намагання сконцентрувати на вищих щаблях управління за адміністративно-командної системи розпорядницьку діяльність із поточного регулювання діяльності організацій.

Організаційно-розпорядчі методи менеджменту класифікують також за спрямованістю на суб'єкт і об'єкт управління. Відомо, що специфіка певної підсистеми визначає специфіку організаційного впливу на неї. У процесі організації діяльності суб'єкта менеджменту важливими є регламентуючі акти, відповідно до яких вони діють, використовуючи права, повноваження та виконуючи певні обов'язки в загальній системі управління.

Трудова діяльність людей як об'єкта управлінського впливу потребує застосування розпорядчих актів у формі економічного, соціального та інших видів впливу.

Отже, організаційно-розпорядчі методи менеджменту зумовлюються сутністю менеджменту, його особливостями, властивими йому взаємовідносинами і є стрижнем управлінського впливу, специфічним управлінським явищем.

управлінський праця менеджер розпорядження

Список використаної літератури

Виханский О.С., Наумов А.Й. Менеджмент. - М.: МГУ, 1995.

Войчак А.В. Маркетинговий менеджмент. Підручник. - Київ, 1998.

Грейсон Дж., О'Делл К. Американський менеджмент на пороге XXI века. Пер. с англ. - М.: 1991.

Герасимчук В.Г. Маркетинг: теорія і практика: навчальний посібник - К.: Вища школа, 1994.

Гінгстон Пітер. Найкраща книжка про збут і маркетинг. Пер. з анг. - Львів: Сейбр-Світло, 1996.

Данчева О.В., Швалб Ю.М. Практична психологія в економіці та бізнесі. - Київ: Лібра, 1998.

Колот А.М. Мотивація, стимулювання й оцінка персоналу. Навчальний посібник. - Київ, 1997.

Размещено на Allbest.ru