Размещено на http://allbest.ru/

• Витрати на якість продукції
• Зміст
• Витрати на якість продукції
• Поліпшення в системі управління якістю
• Порядок розроблення стандартів підприємства, їх затвердження видання, перевірки
• Державна і відомча служби стандартизації
• Міжнародне співробітництво у сфері стандартизації
• Загальні відомості про органи стандартизації та сертифікації
• Метрологічна служба України
• Роботи Ф. Кросбі з менеджменту якості
• Використана література

Витрати на якість продукції

Якість товару, його експлуатаційна безпека та надійність, дизайн, рівень після продажного обслуговування для сучасного споживача -- основні критерії при здійсненні покупки. Водночас виникає питання, скільки коштує забезпечення цієї якості з боку виробника? Відомо, що сума витрат на якість складає значну частку від загального обороту підприємства. Згідно з опитуванням вищих керівників, у Франції, 47% вважають, що ціна (витрати) якості становить 5-19% обороту; 26% опитаних вважають її меншою ніж 5% обороту; 10% визначають ціну якості в 20-30% обороту.

Вартість якості складається з двох груп витрат: витрати на забезпечення якості продукції та витрати, пов'язані з незадовільною якістю продукції.

Першу групу витрат називають ціною відповідності продукції вимогам споживачів. Вона охоплює витрати:

* на виявлення чи запобігання браку, випробування та тестування;

* на навчання та підготовку кадрів, складання звітів;

* на вдосконалення технічних засобів управління якістю, здійснення контролю якості виробів тощо.

На всі ці заходи припадає близько 25% загальних витрат по забезпеченню якості або 5-6% обсягу товарообороту фірми.

Друга група -- це „ціна невідповідності", коли робота не була виконана правильно з першого разу; ці витрати становлять в середньому для машинобудівних фірм не менше ніж 20% від суми продаж. Для наших підприємств цей показник „ціни невідповідності" значно вищий. До реальної вартості цих витрат входять:

* вартість витраченої сировини та витрати на повторне виготовлення продукції;

* витрати на ремонт протягом гарантійного періоду, оплата відрядження спеціалістам з гарантійного ремонту;

* витрати електроенергії, амортизації обладнання;

* витрати, пов'язані з прострочкою платежів за рахунками та плата за затримку поставок;

* витрати на внесення змін у технологію та багато інших.

Ці витрати пов'язані не лише з неякісною працею конкретних виконавців, й з недоліками в організації всього виробництва, станом обладнання, якістю інструменту, техдокументацією тощо. Ціна цих витрат (ціна невідповідності) за даними західних фірм може стягти 75% від ціни якості.

Виявити ці втрати під силу лише всьому колективу через його зацікавленість у співтворчості -- від директора до робітника. Цей принцип отримав назву "партисипативного" (співучасного) управління виробництвом і успішно діє на багатьох західних фірмах.

Згадані показники та ціна якості дають можливість визначити якість продукції. Але крім усіх цих показників, важлива і ціна виробу, бо саме з нею пов'язане питання економічно оптимальної якості. Споживач, купуючи виріб, завжди підраховує, чи відповідає його ціна тому набору властивостей, якими він володіє. Крім ціни, важливі й експлуатаційні характеристики виробу, оскільки з ними пов'язані витрати з експлуатації та ремонту. Сукупність цих показників дає економічно оптимальну якість.

Під економічно оптимальною якістю розуміють співвідношення якості та витрат, або ціну одиниці якості, що можна подати за такою формулою:

де Я_опт -- економічно-оптимальна якість;

Я_вир. -- якість виробу;

В_пр. іекс. -- витрати на придбання та експлуатацію виробу, грн.

Визначити знаменник формули нескладно, оскільки він охоплює продажну ціну виробу, витрати на експлуатацію, ремонт та утилізацію виробу. Складніше визначити чисельник, тобто якість, яка охоплює річні показники. Цим займається ціла наука -- кваліметрія, яка відпрацювала досить чіткі методи з кількісної оцінювання якості, тобто приросту одиниці якості виробу на долар витрат.

Поліпшення в системі управління якістю

Належну якість продукції забезпечують насамперед на внутрішньовиробничому рівні реалізацією різноманітних методів та засобів контролю. Компонентами цього контролю є маркетингові дослідження, НДДКР, сировина, матеріали, комплектуючі вироби, параметри організаційно-технічного рівня виробництва.

Внутрішньовиробничий контроль можна класифікувати за різними ознаками:

1) за стадіями життєвого циклу об'єкта -- це контроль на стадії маркетингу, НДДКР, виробництва, підготовки об'єкта до функціонування, експлуатації, технічного обслуговування та ремонтів;

2) за об'єктами контролю -- це контроль предметів праці, засобів виробництва, технолога, організації процесів, умов праці, навколишнього природного середовища, параметрів структури регіону, документів, інформації;

3) за стадіями виробничого процесу -- вхідний, операційний контроль, контроль готової продукції, транспортування та зберігання;

4) за виконавцями -- самоконтроль, менеджер, контрольний майстер, відділ технічного контролю, інспекційний контроль, державний, міжнародний контроль;

5) за часом контролю -- попередній, поточний, підсумковий контроль;

6) за способом отримання та оброблення інформації --

розрахунково-аналітичний, статистичний, реєстраційний;

7) за мірою охоплення об'єкту контролю -- суцільний і вибірковий контроль тощо.

Серед різних методів та засобів забезпечення належної якості продукції чільне місце посідає внутрішньовиробничий технічний контроль.

Технічним контролем називається перевірка дотримання технічних вимог забезпечення якості продукції на всіх стадіях її виготовлення, а також виробничих умов та факторів, що визначають необхідну якість.

На підприємстві функції контролю якості складових частин і в цілому готових до споживання виробів виконує служба технічного контролю (СТК), яка може включати відділ технічного контролю (ВТК), центральну лабораторію, лабораторії цехів, групи контролю та ін. Служба технічного контролю підпорядковується безпосередньо директору підприємства.

Головне завдання технічного контролю -- постійно забезпечувати необхідний рівень якості, зафіксований у нормативних документах, шляхом безпосередньої перевірки кожного виробу і цілеспрямованого впливу на умови, що формують його. Успішне розв'язання цього завдання можливе за правильного вибору об'єктів та методів контролю якості.

Об'єктами контролю можуть бути усі компоненти виробничої системи: а) вхід (ресурси); б) сам виробничий процес; в) вихід (продукція).

"Вхідний" контроль зумовлений тим. що якість ресурсів значною мірою визначає конкурентоспроможність товару. Використання у виробничому процесі бодай частини неякісних ресурсів може призвести до непродуктивних витрат доброякісних ресурсів. Саме цей контроль має попереджувати і не допускати непродуктивних витрат. На вході системи (підприємства) чи її (його) окремих виробничих блоків (цехів, дільниць) об'єктами контролю мають бути:

1, якість вхідних основних та допоміжних матеріалів, заготовок, напівфабрикатів, окремих деталей та вузлів;

2) справність устаткування, пристроїв, робочого інструменту та контрольно-вимірювальних приладів, за допомогою яких визначається якість продукції;

3) технічна документація, за якою здійснюється технологічний процес;

4) відповідність рівня кваліфікації персоналу вимогам, що забезпечують якісне виконання певних робіт.

Контроль виробничого процесу має забезпечити повне дотримання виробничо-трудової дисципліни, технологічних режимів оброблення та складання виробів, загальної культури виробництва.

При цьому контрольні операції здійснюються стосовно не лише якості, й кількості, бо порушення технологічної, виробничої та трудової дисципліни може спричинити псування сировини, матеріалів, окремих деталей і навіть готових виробів.

Контроль на виході виробничої системи (підприємства і його підрозділів) має за основну мету попереджувати передачу бракованої продукції споживачеві або на наступну технологічну фазу (стадію) на тому ж підприємстві. Крім того, такий контроль дає можливість визначити міру виконання виробничих завдань та економічні результати виробництва.

Залежно від конкретних завдань, що стоять перед технічним контролем, розрізняють:

* профілактичний контроль, що має за мету попередження появи браку в процесі виробництва продукції;

* приймальний контроль, який здійснюється з метою виявлення та ізоляції браку;

* комплексний контроль, що одночасно розв'язує два завдання -- профілактики та приймання;

* спеціальний контроль, що розв'язує специфічні завдання, наприклад, інспекційний контроль, контроль експлуатації продукції тощо.

З точки зору організаційних форм виділяють такі методи контролю: суцільний, вибірковий, статистичний, летючий, інспекційний.

За характером контрольних операцій розрізняють: візуальний, геометричний, активний, пасивний контроль, лабораторний аналіз, контрольно-здавальні випробування.

За місцем виконання контрольні операції поділяються на стаціонарні (здійснюються у спеціально обладнаних приміщеннях, лабораторіях) та змінні (здійснюються на робочих місцях самими працівниками або контролерами ВТК).

Отже, технічний контроль охоплює всі стадії виробництва і має бути оперативним, точним, обов'язковим. При його організації необхідно визначити типи та методи контролю. Його частоту (періодичність), органи контролю, документацію з контролю та економічні санкції при недотриманні стандартів і норм.

Порядок розроблення стандартів підприємства, їх затвердження видання, перевірки

Внутрішньовиробничий контроль якості продукції, що застосовується на підприємствах, забезпечує її відповідність технічним умовам. Однак самі по собі технічні умови не є гарантією того, що потреби споживачів будуть дійсно задоволенні даною продукцією, бо в технічні умови або в організаційну систему, яка охоплює проектування га реалізацію товарів і послуг, можуть потрапити невідповідності. Це зумовило необхідність розвитку стандартизації та сертифікації, розроблення національних та міжнародних керівних документів забезпечення якості, які доповнюють вимоги до продукції та послуг, встановлені в технічних умовах.

Стандартизація продукції

Важливим елементом у системі забезпечення належної якості виробів є стандартизація.

Стандартизація -- це нормотворча діяльність, яка знаходить найбільш раціональні норми, а потім закріплює їх у нормативних документах типу стандарту, інструкції, методики, вимоги до розроблення продукції.

Головними завданнями стандартизації є:

* створити, насамперед, систему нормативно-технічної документації, що визначає прогресивні вимоги до продукції, яка виробляється для потреб економіки, населення, оборони, експорту тощо;

* установити вимоги до якості готової продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів та комплектуючих виробів;

* розвивати уніфікацію та типізацію продукції як важливої умови спеціалізації й автоматизації виробництва;

* визначити норми, вимоги та методи у сфері проектування та виготовлення продукції з мстою забезпечення належної якості та недопущення невиправданої різноманітності видів і типорозмірів виробів однакового функціонального призначення;

* забезпечити єдину технічну мову, систему класифікаторів техніко-економічної інформації, кодування продукції, форм і методів організації виробництва;

* формувати єдину систему показників якості продукції, методів її випробування та контролю.

Стандартизація здійснюється за певними принципами.

Основні з них:

* урахування технологічних економічних та екологічних вимог, доцільності, корисності та безпеки виробу для виробника, споживача і держави в цілому;

* взаємозв'язок та узгодженість нормативних документів на виробничому, регіональному, національному та міжнародному рівнях;

* залучення до розроблення нормативних документів усіх зацікавлених сторін (розробник, виготовлювач, споживач, державні органи) та відкритість інформації щодо діючих стандартів з урахуванням чинного законодавства.

Результати стандартизації відображаються в спеціальній нормативно-технічній документації. На рівні конкретного підприємства документами, що містять обов'язкові для продуцентів норми якості виробу та засоби їх досягнення, є, уже згадувані нами, технічні умови та внутрішні стандарти підприємства.

Технічні умови мають містити вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготовлювачем) та споживачем (замовником) продукції.

Вони регламентують норми і вимоги щодо якості тих видів продукції, для яких державні чи галузеві стандарти не розробляються, та які виготовляються на замовлення окремих фірм, а також нових видів виробів на період їх освоєння виробництвом.

Внутрішні стандарти підприємства виокремлюються у самостійну категорію умовно (без правової основи) та розробляються за власною ініціативою з метою конкретизації вимог до продукції і самого виробництва, що містяться, як правило, в інших видах нормативно-технічної документації.

Об'єктами цієї стандартизації можуть бути окремі деталі, вузли, складальні одиниці, оснащення та інструмент власного виготовлення, певні норми у сфері проектування виробів, організації та управління виробництвом тощо.

Державна і відомча служби стандартизації

На національному рівні розробляються стандарти, які стосуються не кожного конкретного виробу, а груп однорідної продукції, а також певної кількості показників, що характеризують найсуттєвіші якісні характеристики. Ця система стандартів охоплює:

* держанні стандарти країни;

* галузеві стандарти (ГАСТи);

* стандарти науково-технічних товариств та інженерних союзів асоціацій та інших громадських організацій (СТО).

Державні стандарти України, зокрема, установлюються на: 1) вироби загально машинобудівного застосування (підшипники, інструменти, деталі кріплення, напруги, частоти тощо);

2) продукцію міжгалузевого призначення та продукцію для населення й економіки в цілому;

3) організаційно-методичні та загально-технічні об'єкти (науково-технічна термінологія: класифікація, кодування техніко-економічної та соціальної інформації; організація робіт по стандартизації та метрології; довідкові дані щодо властивостей матеріалів і речовин);

4) елементи господарських об'єктів державного значення (транспорт, зв'язок, енергосистема, оборона, навколишнє природне середовище, банківсько-фінансова система тощо):

5) системи випробування, що містять обов'язкові та рекомендаційні вимоги (до обов'язкових належать вимоги, що забезпечують безпеку продукції для життя, здоров'я, її сумісність та взаємозамінність, охорону тощо).

Галузеві стандарти розробляють на ту продукцію, на яку, відсутні державні стандарти України, або у випадку необхідності встановлення вимог, що доповнюють чи перевищують останні.

Стандарти науково-технічних товариств та об'єднань відпрацьовуються у випадку потреби поширення результатів фундаментальних досліджень, отриманих в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів. Ця категорія нормативних документів може використовуватись на засадах добровільної згоди відповідних суб'єктів діяльності.

Система стандартизації України значною мірою успадкувала досить багату практику забезпечення якості в колишньому СРСР. Починаючи з 70-х років, там розробляли й запроваджували заходи та рекомендації, основою яких був комплексний, системний підхід до управління якістю продукції. Найбільш відпрацьованою в методичному та практичному плані була комплексна система управління якістю продукції (КСУЯП). Вона базувалася на стандартах підприємств, що розроблялися відповідно до державних та міжнародних норм. Стандарти регламентували заходи підвищення технічного рівня та якості продукції, передбачали певний порядок дій і відповідальність кожного виконавця, організацію та механізм діяльності з підвищення якості продукції на підприємстві, зміцнювали виробничу та технологічну дисципліну.

Оцінюючи в цілому КСУЯП як систему, слід відзначити, що вона порівняно з усіма попередніми виявила найбільш благотворний вплив на зміну ставлення до діяльності з підвищення якості продукції у промисловості. Однак, вступивши у протиріччя з господарським механізмом, спрямованим на об'ємні, кількісні показники економічного зростання, КСУЯП була поступово нейтралізована, а її роль зведена нанівець. Можна сподіватися, що в нових умовах господарювання підприємства повернуться до систем управління якістю незалежно від того, будуть це КСУЯП чи інші системи.

Міжнародне співробітництво у сфері стандартизації

Сучасна епоха характеризується бурхливим розвитком міжнародної торгівлі. У цих умовах на першому плані знаходяться так звані бар'єри, що виникають внаслідок відмінностей у національних стандартах, у правилах приймання продукції, її випробуваннях тощо. Ось чому особливої ваги набуває діяльність міжнародних організацій стандартизації, результатом якої є міжнародні стандарти, що встановлюють єдині вимоги до продукції, методів її випробувань, зберігання, транспортування. Для прикладу розглянемо серію стандартів ISO 8402 та ISO 9000 - ISO 9004 (International Standart Organization), які регламентують побудову систем управління якістю продукції та раціоналізують досвід, нагромаджений національними організаціями у цій галузі.

У багатьох країнах (Австрії, Великобританії, Франції, Німеччині, Фінляндії, Швеції, Швейцарії та ін.) ці дані стандарти прийняті як національні. У зарубіжній практиці стандарти ISO знаходять все більше використання при укладенні контрактів між фірмами як моделі для оцінювання системи забезпечення якості продукції у постачальника. При цьому відповідність такої системи вимогам стандартів ISO розглядається як гарантія того, що постачальник здатний виконати вимоги контракту та забезпечити стабільну якість продукції. Розуміючи прогресивний характер стандартів ISO та їх регулюючу роль при виході на міжнародний ринок, окремі вітчизняні підприємства на їх основі розробляють та вдосконалюють системи управління якістю продукції.

Згідно з міжнародним стандартом ISO 8402 «Якість. Словник» (див. Международные стандарты. Управление качеством продкции. HSO 9000 - HSO 9004, HSO 8402 - М: Изд-во стандартов, 1988), система якості -- це сукупність організаційної структури, відповідності процедур, процесів і ресурсів, що забезпечує здійснення загального керування якістю. Відповідний рівень такої системи підтримується сертифікатом, який видається підприємству на певний період -- один, два роки тощо.

Але системи управління якістю організацій відрізняються одна від одної, бо їх формування залежить від цілей організації, її специфіки, видів продукції, власного практичного досвіду тощо. Тому міжнародні стандарти ISO 9000 -- ISO 9004 мають враховувати ці особливості. Так, міжнародний стандарт ISO 9000 «Загальне управління якістю і стандарти забезпечення якості» (per. №9000-87) має за мету:

* визначити відмінності та взаємозв'язки між основними поняттями у сфері якості;

* дати рекомендації для вибору і використання серії стандартів ISO на системи якості, які можуть слугувати для внутрішнього використання на підприємстві при розв'язанні завдань загального керівництва якістю (ISO 9001, ISO 9002, ISO 9003).

Міжнародний стандарт ISO 9001 «Модель забезпечення якості при проектуванні і (або) розробці, виробництві, монтажі та обслуговуванні» (per. №9001-87) визначає вимоги до системи якості у випадку, коли контракт, укладений між двома вимагає, щоб була доведена здатність постачальника спроектувати та забезпечити постачання певної продукції. Вимоги стандарту спрямовані насамперед на запобігання будь-якої невідповідності продукції на всіх стадіях (від проектування до обслуговування). Постачальник повинен розробити та підтримувати у робочому стані документально оформлену систему якості як засіб, що забезпечує відповідність продукції встановленим вимогам. Це передбачає:

* підготовку документально оформлених процедур та інструкції, що стосуються системи якості, відповідно до вимог міжнародного стандарту ISO 9001;

* ефективне використання задокументованих процедур та інструкції системи якості.

Міжнародний стандарт ISO 9002 «Система якості. Модель для забезпечення якості при виробництві та монтажі» (per. №9002-87) визначає вимоги до системи якості у випадку, коли контракт, укладений між двома сторонами, вимагає, щоб була доведена здатність постачальника керувати процесами, які визначають придатність продукції. Вимоги цого стандарту спрямовані, насамперед на попередження будь-яких невідповідностей у процесі виробництва, монтажу, а також запобігання повторного виникнення невідповідності.

Міжнародний стандарт ISO 9003 «Моделі забезпечення якості при остаточному контролі та випробуваннях» (per. №9003-87) визначає вимоги до системи якості у випадку, коли контракт, укладений між двома сторонами, вимагає, щоб була доведена здатність постачальника виявляти і стежити за вилученням будь-якої невідповідної продукції у процесі остаточного контролю та проведення випробувань.

Міжнародний стандарт ISO 9004 „Загальне управління якістю та елементи системи якості» (per. №9004-87) характеризує основні елементи, які забезпечують розроблення та впровадження системи загального управління якісно продукції. Вибір елементів встановлених даним стандартом і ступінь їх використання залежать від умов попиту, виду продукції, характеру виробництва тощо.

Загальні відомості про органи стандартизації та сертифікації

стандартизація державний співробітництво якість

Важливим елементом виробничого менеджменту взагалі і системи управління якістю зокрема є сертифікація продукції. В умовах сучасної конкуренції завоювати відповідний ринковий сегмент, можна лише подавши потенційним споживачам достовірну інформацію про якість товару.

Сертифікат відповідності (сертифікат) є саме тим документом, який видається за правилами системи сертифікації для підтвердження відповідності сертифікованої продукції встановленим вимогам нормативно-технічної документації. На сертифіковану продукцію видається знак відповідності, який реєструється, і за правилами, встановленими в даній системі сертифікації, підтверджує відповідність маркірованої ним продукції встановленим вимогам.

При виході на зовнішній ринок фірма повинна мати сертифікат якості, що засвідчує відповідність її продукції вимогам міжнародних стандартів серії ISO 9000. Як показує досвід, безсертифікатна продукція наших підприємств оцінюється на світовому ринку в 3-4 рази дешевше, тобто фактично реалізується за безцінь.

Розрізняють два види сертифікації:

* обов'язкову, що здійснюється державними органами в рамках регулювання господарської діяльності підприємств, ^іона має забезпечити в усіх випадках перевірку та випробування продукції з метою визначення її характеристик (показників) та подальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами;

* добровільна, яка є необов'язковою і може здійснюватися за ініціативою самих господарюючих суб'єктів на договірних засадах.

Усі суб'єкти господарювання, що мають справу з продукцією, яка підлягає обов'язковій сертифікації повинні:

* здійснювати сертифікацію виробництва та продукції у визначені строки та забезпечити її виготовлення відповідно до вимог сертифікаційного документа;

* реалізовувати продукцію виключно за умови наявності відповідного сертифікату та припиняти її реалізацію, коли виявлено невідповідність виробів вимогам певного нормативного документа або закінчився термін дії сертифікату.

Майже в усіх країнах Західної Європи, США та Японії обов'язкова сертифікація отримала значне поширення і пов'язана, як правило, з безпекою, охороною здоров'я та навколишнього середовища.

Організаційною основою сертифікації фірмами виробів слугує створювана мережа державних випробувальних центрів з найважливіших видів продукції виробничо-технічного та культурно-побутового призначення. Водночас держава має здійснювати активну політику підтримки підприємств у справі розроблення, запровадження й сертифікації систем якості продукції.

Як і в інших країнах, в Україні створена та функціонує державна система стандартизації й сертифікації. Національним органом, що здійснює й координує роботу із забезпечений її функціонування, є Державний комітет України зі стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України). Для організації розроблення, експертизи та підготовки до затвердження державних стандартів України за рішенням Держстандарту створено технічні комітети зі стандартизації, що діють за договором з національним органом. До роботи в цих комітетах залучаються на добровільних засадах представники зацікавлених підприємств і організацій, провідні вчені та спеціалісти.

Основними функціями Держстандарту України стосовно сертифікаційних робіт є:

* визначення принципів, структури та правил системи сертифікації;

* затвердження переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації;

* акредитація органів зі сертифікації та випробувальних лабораторій (центрів), атестація експертів- аудиторів;

* встановлення правил визнання сертифікатів інших країн;

* інформаційне забезпечення споживачів через відповідні цілеспрямовані інформаційні фонди щодо стандартів річних категорій, сертифікатів, і класифікаторів техніко-економічної й спеціальної інформації, випробувальних центрів тощо.

Останнім часом почали формуватися міжнародні системи сертифікації, координацією діяльності яких займається, спеціальний комітет зі сертифікації (СЕРТИКО), що діє у складі ISO. Цим комітетом розроблені:

* правила і порядок здійснення сертифікації продукції;

* критерії акредитації випробувальних центрів (лабораторій), надання їм ліцензій для здійснення сертифікації продукції;

* умови вступу до міжнародної системи сертифікації (наявність нормативно-технічної документації, що містить вимоги до сертифікації продукції; високий рівень метрологічного забезпечення виробництва; функціонування спеціальної системи нагляду за діяльністю випробувальних центрів і якістю продукції тощо).

У деяких країнах функціонують акредитовані у СЕРТИКО ISO і визнані світовим співтовариством випробувальні центри, що видають сертифікати на види продукції. Зокрема, у США діє центр із випробування тракторів і сільськогосподарських машин, у Франції -- автомобілів, Чехії та Словаччині -- електроустаткування та медичної техніки.

На початку 1993 р. Україна стала членом ISO та міжнародної електротехнічної комісії -- ІЕС. Це дає їй право нарівні з 90 іншими країнами світу брати участь у діяльності більше ніж 1000 міжнародних робочих органів, технічних комітетів зі стандартизації й сертифікації та використовувати 12 000 міжнародних стандартів.

Метрологічна служба України

Метрологічна служба України складається з Державної метрологічної служби і метрологічних служб центральних органів виконавчої влади, підприємств і організацій.

1. Державна метрологічна служба організовує, провадить та координує діяльність, спрямовану на забезпечення єдності вимірювань у державі, а також здійснює державний метрологічний контроль і нагляд за додержанням вимог цього Закону, інших нормативно-правових актів і нормативних документів з метрології.

2. До Державної метрологічної служби належать:

спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері метрології;

національний науковий метрологічний центр, що належить до сфери управління ЦОВМ (далі - національний науковий метрологічний центр);

державні наукові метрологічні центри, що належать до сфери управління ЦОВМ (далі - державні наукові метрологічні центри);

територіальні (регіональні) органи ЦОВМ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, містах обласного значення;

державні служби:

Державна служба єдиного часу і еталонних частот;

Державна служба стандартних зразків складу та властивостей речовин і матеріалів;

Державна служба стандартних довідкових даних про фізичні сталі та властивості речовин і матеріалів.

Роботи Ф. Кросбі з менеджменту якості

Етап Послідовність

Підготовка1. Визначення політики якості

2. Загальне забезпечення якості

- система якості

- витрати на якість

- звіти

3. Усвідомлення якості

Програма поліпшення якості

4. Ведення керівництвом

5. Команда по поліпшенню якості

6. Заходи щодо поліпшення

7. Контроль успіхів

Програма “нуль дефектів”

8. Планування

9. Навчання керівництва

10. Оголошення

11. Постановка мети

12. Визнання і оцінка

13. FHQ - акція Подальше проведення

14. Повсюдна профілактика дефектів

15. Оцінка всіх окремих кроків.

Опис етапів і кроків

Етап підготовки

Для підготовки і введення програми необхідні організаційні заходи і засоби забезпечення якості, які нададуть керівництву необхідну допомогу в роботі і ухваленні рішень для об'єктивної оцінки (внутрішнього) рівня якості і наміченої якості продукції.

Крок 1 Визначення політики якості

Політика в області якості є основною частиною політики підприємства! В ній визначена мета в області якості. Вони повинні досягатися запланованими і вимірними програмами за якістю.

Крок 2 Програма за якістю

Шляхом перетворення політики якості в програму за якістю для всіх сфер підприємства всі зусилля по досягненні запланованої якості з оптимальними витратами і в терміни формулюються, координуються і вимірюються, а також визначається окрема відповідальність за якість в рамках всієї організації підприємства.

Крок 3Усвідомлення якості

Пробудження розуміння функції і мети систем якості шляхом інформування про задачі і заходи системи. Відповідальність вищестоящого за якість в його сфері і відповідальність співробітників за свої результати праці посилюється широким інформуванням про взаємозв'язки у виникненні дефектів і їх слідстві на продукцію.

Етап програми по поліпшенню якості

На всіх рівнях підприємства усуваються джерела дефектів, пов'язані з матеріальною сферою і ситуацією (дефекти і недоліки в устаткуванні, процесах, ресурсах)

Крок 4 Введення керівництвом

Визначення і заява керівництва, що якість може і повинне бути поліпшений в порівнянні з досягнутим. Воно зобов'язало активно допомагати і вимагає від керівників всіх сфер систематичного усунення причин дефектів.

Крок 5 Команда по поліпшенню якості (QVT)

Введення керівництвом підприємства команди по поліпшенню якості, що складається з керівників, представників функціональних сфер під головуванням керівництва підприємства, координатора з вищого керівного рівня.

Задачі команди:

? виявлення слабих місць і джерел дефектів у відповідній сфері і суміжної;

? визначення першочергових для підприємства проектів по поліпшенню якості з детальною постановкою мети;

? визначення масштабів якості;

? ініціація інших пропозицій по поліпшенню якості з окремих сфер;

? постійна оцінка результатів проекту і окремих заходів;

? планування, підготовка і контроль подальших кроків 6 - 15 і оцінка їх дієвості;

Крок 6 Заходи щодо поліпшення

Всі сфери і їх відділи розробляють для себе програми і проекти по поліпшенню якості, вводять відповідні заходи щодо поліпшення і стежать за їх прогресом до кінця. Всі програми, проекти і окремі заходи є предметом обговорення на регулярних засіданнях команди по поліпшенню якості.

Крок 7 Контроль успіху

Команда по поліпшенню якості стежить на підставі списку проектів і самих проектів (з метою) проведення і успіх спільно прийнятих заходів щодо поліпшення якості і інформує регулярно, доцільно кожного місяця керівництво підприємства про досягнуті і не досягнуті результати.

Етап програми нуль дефектів

З цього етапу всі співробітники залучаються до сприяння якості, щоб знайти подальші джерела дефектів в своїх робочих сферах і усунути їх, а також шляхом власної старанності і уважності запобігати дефектам в роботі.

Крок 8 Планування (програма нуль дефектів)

Команда по поліпшенню якості планує всі ввідні дії для реалізації і ґрунтовного проведення кроків, навчання керівників, старту програми нуль дефектів, постановки мети для всіх, форми визнання і розробки вказівок на джерела дефектів, а також витрат на програму (матеріали навчання, реклама, матеріальне заохочення, день старту і т.д.)

Окремо необхідно запланувати:

для навчання:

- теми навчання керівників;

- підготовку рефератів;

- ввідний лист;

- графік навчання;

- поіменний список і запрошення;

форми (види) визнання:

- визначення масштабів визнання;

- вид визнання:

- значки;

- грамоти;

акції по вказівці на джерела дефектів:

- спосіб проведення;

- систему преміювання;

- формуляри / їх збір;

для старту програми нуль дефектів:

- збір всього колективу;

- ввідні доклади керівництва;

- ради трудового колективу;

- інформаційний лист;

- рекламну компанію;

засоби реклами:

- емблему (назва програми);

- плакати/наклейки;

- інформаційні дошки;

- рекламні матеріали.

Крок 9 Навчання керівників

Керівники всіх ієрархічних рівнів і всіх сфер знайомляться з ідеями і заходами, що проводяться, засобами сприяння якості і профілактики дефектів.

Крок 10 Оголошення (день якості)

Крок 11 Постановка мети

Знання проблем своєї діяльності, свого оточення з своїми перешкодами і іншими перешкодами дозволяє співробітникам або робочим групам ідентифікувати джерела дефектів і тим самим можливості поліпшення. Визначаються відповідні заходи і мета, щонайменше вищестоящим, які служать надалі масштабом для визнання.

Крок 12 Визнання і оцінка

Особисте визнання керівництвом (і подяка) досягнутої окремої мети і їх груп або активна і успішна участь в програмі сприяння якості.

Крок 13 Акція по вказівці на джерела дефектів

Можливість для всіх співробітників у формальній формі вказати на існуючі джерела дефектів. Швидка реакція на таку вказівку, усунення джерел дефектів і заслужені премії є гарантом активної участі. Вказівка на джерела дефектів дає можливість ввести цей захід як найпростішу форму в систему рацпропозицій.

Етап подальшого проведення

Для забезпечення довгострокового успіху сприяння якості необхідно зберігати в рамках програми введені методи і заходи.

Постійне пожвавлення програми новим змістом і послідовне подальше її здійснення з оновленою метою необхідне.

Крок 14 Повсюдна профілактика дефектів

Поліпшення якості і профілактику дефектів (невідповідностей) повинні бути поширено дійсно на всю внутрізаводську діяльність, на керівництво, на загальні служби, інші непрямі ділянки.

Всі керівники і співробітники підприємства в один день інформуються керівництвом підприємства (радою трудового колективу) про програму нуль дефектів. Цьому дню надається особливе значення, оскільки в центрі уваги стоїть тема якості. Одночасно до всіх співробітників поводяться з проханням брати активну участь в програмі нуль дефектів. Особливо цього можна досягти шляхом свідомої профілактики дефектів у власній роботі і шляхом участі в акції по вказівці на джерела дефектів. Подальшу інформацію співробітники одержують від навчених керівників і з відповідного інформаційного бюлетеня.

Проявлена участь в сприянні якості і в профілактиці дефектів повинне підтримуватися поряд акцій, стимулів і навчанням, щоб зміцнити досягнутий стан і можна було проводити подальше поліпшення.

Проведення змагань з привласненням матеріальних призів, організація днів якості, що регулярно повторюються, і публікація видатних успіхів, особливо на ринку, є істотними заходами.

Крок 15 Оцінка всієї програми

Програма сприяння якості повинна допомагати покращувати здатність проводити якість у всіх сферах, особливо покращувати процеси, виробниче устаткування і свідому поведінку відносно якості керівників і співробітників.

Оцінка досягнутих поліпшень і аналіз ще наявних слабих місць указують на незадовільні результати і недоліки, які можуть служити новим імпульсом до подальших заходів щодо поліпшення.

Використана література

Л.І. Боженко, О.Й. Гутта. Управління якістю, основи стандартизації та сертифікації продукції. Видавництво “Афіша”- Л., - 2001. - 176 с.

Любимова Н.Т. Менеджмент - шлях до успіху. - М.: Агропромвидав - во, 1990р.-132с.

Фатхутдінов Р.А. «Система менеджменту», - М., 1996, (с.274).

Ховард До., Коротков Є. «Принципи менеджменту», - М., 1996, (с.377).

Размещено на Allbest.ru