Чинники менеджерської діяльності в сучасних умовах

Різноманітні системи управління у секторах української економіки. Сутність діапазону керівництва. Взаємозв'язок загальних функцій менеджменту з функціями керівника. Вимоги до професійної компетенції менеджера. Аналіз продуктивності роботи працівників.

Рубрика Менеджмент и трудовые отношения
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 25.10.2012
Размер файла 177,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чинники менеджерської діяльності в сучасних умовах України

1. Чинники менеджерської діяльності в сучасних умовах України

Чинники соціально-економічного середовища, в якому функціонують організації, визначають їхню життєздатність на певний час і перспективи розвитку. Організації вимушені пристосовуватися до середовища, щоб вижити і зберегти ефективність. До зовнішніх чинників належать система виробничих відносин у суспільстві, розмір і структура потреб населення, рівень його доходів і нагромаджень, рівень цін, можливість одержання споживчого кредиту, політична стабільність і спрямованість внутрішньої політики, розвиток науки і техніки, що визначають складові процесу виробництва і його конкурентоспроможність, рівень культури населення, міжнародна конкуренція, вплив постачальників і технології, економіки і конкуренції, законодавство, соціальні і культурні зміни в суспільстві.

Особливістю сучасної економіки України є її транзитивність (лат. transitus -- перехідність) як із адміністративно-командною, так і з ринковою економіками. Свідченням цього є багатоукладність економіки; особливе місце в економіці державного сектору; деформована структура виробництва; наявність інфляційних процесів; кризовий стан підприємств; нижчий рівень добробуту населення порівняно з рівнем економічно розвинутих країн; недостатня розвинутість сфери ринкових відносин та їх правового забезпечення; поєднання ринкових форм господарювання із прямим втручанням держави в господарську діяльність організацій.

Менеджмент як суспільне явище ґрунтується на певній системі виробничих відносин. Тип виробничих відносин зумовлюється певним рівнем розвитку продуктивних сил і характеризується насамперед формами власності на засоби виробництва.

На час проголошення незалежності в Україні панувала державна форма власності. Тому одним із найважливіших завдань було створення умов для трансформації державної та одержавленої власності (кооперативної та власності громадських організацій) у різноманітні форми, властиві ринковому суспільству. Основним методом її реалізації стала приватизація майна державних підприємств та роздержавлення власності кооперативних і громадських організацій, метою якої було забезпечення умов для повноцінного функціонування ринкової економіки, формування нової системи відносин власності.

У Конституції України законодавчо закріплені державна і приватна власність. Внаслідок їх суб'єктивізації існують загальнодержавна, муніципальна, індивідуально-приватна, колективно-приватна, кооперативна та інші види власності.

Офіційна статистика виокремлює такі форми власності: державну, колективну, змішану, приватну, власність іноземних держав та їх суб'єктів. За такої структуризації власності нівелюються відмінності у формах, способах і методах управління, які застосовуються у межах того чи іншого сектору економіки, а класифікація не дає повного уявлення про механізми управлінського впливу в межах окремих форм власності.

Нинішня українська економіка є поліструктурною, в якій у межах названих форм власності співіснують два сектори (державний і приватний) і кілька укладів.

У кожному секторі української економіки у межах кожного укладу існують різноманітні системи управління, яким властиві відповідні управлінські відносини.

Державний сектор економіки України. До нього належать державно-соціалістичний, державно-монополістичний та державно-капіталістичний уклади.

Державно-соціалістичний уклад державного сектору економіки України переживає економічну та управлінську кризи. Державно-соціалістичні підприємства перебувають у власності держави. Це, передусім, підприємства військово-промислового комплексу, значна кількість шахт і копалень та інші подібні держбюджетні підприємства, результати роботи яких негативно впливають на макро-економічні показники національної економіки. В їх організації та структурі управління принципових змін не відбулося. Надто повільно оновлюються технології виробництва й управління, домінують командно-адміністративні методи впливу, виробнича діяльність деградована, економічні процеси орієнтовані на бюджетну підтримку як основне джерело компенсації недоробок і втрат, а то й розкрадання майна. Керівники таких підприємств стороняться ринкових реалій, а працівники животіють на неповних зарплатах або перебувають у тривалих відпустках без утримання. Основною причиною цього є практика бюджетного фінансування цих підприємств.

У державному секторі національної економіки України активно функціонують також два нові уклади -- державно-монополістичний і державно-капіталістичний.

Державно-монополістичному укладу властива наявність фінансово-промислових груп, сформованих приватними банками і державними монополіями. Зрощення фінансового капіталу з державно-бюрократичним апаратом спричиняє такі соціальні наслідки:

1) споживацькі настрої у працівників державно-монополістичних підприємств, які матеріально забезпечені краще, ніж працівники державно-соціалістичних підприємств. Відносно високий рівень їхньої матеріальної забезпеченості зумовлений привласненням засобів виробництва, створених попередньою системою;

2) соціальне напруження в колективах державно-соціалістичних підприємств, оскільки значну частку бюджетної підтримки одержують уже не ці підприємства, а державно-монополістичні;

3) тотальну монополію і сковування системи підприємництва, що є породженням створеної в кожній галузі, у кожній сфері господарювання єдиної системи, орієнтованої на монопольне одержання і присвоєння прибутку;

менеджер керівник управління професійний

4) деформацію відносин управління, за яких добробут працівника часто залежить не від його індивідуальних трудових зусиль, а від прихильності керівника.

Державно-капіталістичний уклад є поєднанням державного капіталу у вигляді акцій держави і акцій приватного капіталу. Становлення його відбувається у боротьбі з державно-монополістичним, оскільки в державно-капіталістичних підприємствах чиновницький апарат держави дещо відтісняється від безпосереднього впливу на їхнє функціонування, а отже і від неекономічного привласнення певної долі суспільного доходу.

Основною формою державно-капіталістичного укладу є акціонерні товариства (AT), утворені на базі колишніх державних підприємств шляхом закріплення за державою контрольного пакета акцій (як правило, не менше 51% вартості майна) та викупу частини акцій, що залишилася, працівниками і пенсіонерами підприємства (інколи й членами їхніх сімей) шляхом внесення державних приватизаційних сертифікатів та особистих заощаджень. На першому етапі вони були закритими AT, а пізніше більшість із них, відповідно до постанови уряду, стали відкритими у процесі вторинної емісії акцій.

На підприємствах державно-капіталістичного укладу починають використовувати форми і методи впливу на працівників, властиві менеджменту. Причиною цього є загальні зміни економічної ситуації в суспільстві і деяке послаблення державного тиску на ці підприємства порівняно з державно-соціалістичними.

Загалом в управлінні державно-капіталістичними підприємствами триває боротьба двох тенденцій: прагнення керівництва до самостійного прийняття рішень, але очікування матеріально-фінансової підтримки держави і намагання державного апарату управління зберегти право вирішального голосу, поєднані з орієнтацією керівництва на самовижи-вання в умовах ринку. Поки що становище державно-капіталістичних підприємств досить складне. Одним із способів його поліпшення є залучення іноземного капіталу.

Розвиток державно-капіталістичного укладу генерує розвиток приватних власників і здорових економічних відносин, характерних для економіки розвинутих капіталістичних країн, у тому числі відносин управління.

Приватний сектор економіки України. Це один із визначальних секторів економіки України. Він бурхливо розвивається, про що свідчать дані щодо зайнятості населення: на державних підприємствах налічується 34,4% всіх працівників, на підприємствах колективної власності -- 36,1%, на приватних підприємствах -- 29,5%. У межах приватного сектору існує чотири уклади: індивідуально-приватний (дрібнотоварний), корпоративний, кооперативний і сімейний.

Індивідуально-приватний (дрібнотоварний) уклад представлений великою кількістю виробничо-комерційних приватних підприємств, орієнтованих на створення продукту праці для продажу і надання послуг. У сільському господарстві -- це фермерські господарства, у промисловості -- напівкустарні майстерні і виробництва.

Найбільше індивідуально-приватних підприємств працює в торгівлі. Це зумовлено приватизацією державних торговельних підприємств, а також тим, що торговельна діяльність вимагає відносно невеликого первинного капіталу, а швидкість обороту дає змогу інтенсивно його прирощувати. Індивідуально-приватні підприємства представлені, як правило, одноосібними власниками, які поєднують в одній особі підприємців і менеджерів.

На економічні процеси в державі такі підприємства поки що суттєво не впливають, але індивідуально-приватному укладу властива тенденція переростання у корпоративний внаслідок нагромадження капіталу. Кількісно цей уклад можна охарактеризувати лише частково, орієнтуючись на наявність малих підприємств (233,6 тис. од. на кінець 2001 p.). Фактично його масштаби значно більші, хоча процес створення малих підприємств гальмує надмірний податковий прес. Між тим, у США на малих підприємствах працює 50% усієї зайнятої робочої сили, в Німеччині, Японії -- 70%.

Корпоративний уклад в економіці України представлений діяльністю господарських товариств, які діють на основі Закону України «Про господарські товариства». Вони утворювалися внаслідок корпоратизації колишніх державних підприємств і самозародження різноманітних господарських товариств (переважно у формі товариств з обмеженою відповідальністю).

На більшості корпоратизованих підприємств основну частку акціонерів становлять їх працівники. Вони потенційно можуть впливати на стратегію і тактику виробничо-господарської та управлінської діяльності цих підприємств. Механізмом впливу працівників-акціонерів на діяльність акціонерних товариств є органи управління. Державні органи управління не мають права прямого втручання у виробничо-господарську діяльність корпоратизо-ваних підприємств. До управлінських проблем цих підприємств належать нерозуміння працівниками-акціонера-ми своїх прав, невміння їх використовувати, монополізація права прийняття рішень апаратом управління, намагання державно-бюрократичного апарату втручатися в діяльність підприємств.

У господарських товариствах, створених внаслідок об'єднання капіталів фізичних осіб, повноцінніше функціонують передбачені законодавством України органи управління, працюють талановиті менеджери, наявна здорова внутрішня конкуренція.

Кооперативний уклад представлений кооперативами різних типів та системою споживчої кооперації. Виробничі кооперативи помітного значення в економіці не мають. Падає економічна міць і споживчої кооперації.

Сімейному укладу властиве не орієнтоване на товарне виробництво натурально-патріархальне господарство. У зв'язку з кризовим станом економіки України таке господарство, яке колись концентрувалося тільки в сільській місцевості, поширилося і на міста. Жителі міст інтенсивно займаються городництвом як додатковим, а іноді й основним джерелом задоволення потреб у продуктах харчування. Ці виробники частково залучаються до ринкових відносин внаслідок створення надлишку виробленої продукції, реалізація якої на ринку дає додатковий дохід сім'ї. Інколи вони вимушені реалізовувати і частину необхідної для існування сім'ї продукції для покриття грошових видатків. З розвитком ринкових відносин сімейне господарство в його натурально-патріархальній формі відімре.

Запровадження сучасного менеджменту в Україні потребує структурної реорганізації органів державного управління економікою, вдосконалення форм і методів їх впливу на виробничо-господарську діяльність підприємств, сприяння припливу в органи державної влади ринково мислячих людей.

Поліструктурна економіка зумовлює різноманітність систем управління господарюючими суб'єктами -- від командно-адміністративного управління до менеджменту, різноманітність моделей поведінки їх у зовнішньому середовищі. Становлення ринкових відносин вимагає формування нової системи управління -- менеджменту. Необхідність запровадження сучасного менеджменту вже усвідомили представники багатьох вітчизняних корпорацій, особливо ті, що постійно контактують із зарубіжними партнерами. На цьому сегменті української економіки сформувалися ринок управлінських кадрів, система їх добору на основі ділових і моральних якостей, необхідних сучасному менеджеру. Про це свідчить і те, що більшість представництв зарубіжних фірм, спільних підприємств очолюють місцеві кадри.

Макро- і мікроекономічні зміни у суспільстві повинні проводится одночасно, паралельно. Однак на початку економічних реформ в економіці України макроекономічні зміни відбувалися без відповідних змін внутрішнього середовища виробничо-господарських організацій. Економіка сучасної України перебуває на етапі інтегрування в загальносвітову економічну систему. її геополітичне розташування зумовлює пошук спільних економічних інтересів з Європейським союзом. Ефективність цього процесу багато в чому залежатиме від єдності принципових засад управління підприємствами України і країн Західної Європи. Однак сліпе копіювання зарубіжних моделей може зашкодити реформуванню економіки, оскільки у менеджменті величезне значення мають національна психологія, традиції, соціально-культурні чинники, духовні цінності тощо.

Становлення вітчизняної моделі менеджменту вимагає кардинальних економічних, структурних і управлінських змін на мікрорівні: формування нового управлінського мислення керівників виробництва; структурної перебудови виробництва й управління; становлення нової системи соціально-психологічних відносин; виховання ринкової генерації управлінців, раціонального використання зарубіжного досвіду управління.

Перед українськими підприємствами постала проблема перегляду ціннісних орієнтацій виробництва й управління, перебудови способу мислення господарських керівників, структурної перебудови виробництва й управління за прикладом економічно розвинутих країн на принципах високого ступеня автономності виробничих відділків. Передусім це стосується підприємств, які належать до державно-соціалістичного та державно-капіталістичного укладів економіки.

У командно-адміністративній системі великі розміри підприємств були зумовлені високим рівнем концентрації основного виробництва, існуванням у їх складі повного галузевого комплексу підрозділів, які утворювали його інфраструктуру. Такі підрозділи, як правило, не працювали на остаточний результат, їх діяльність була періодичною, пульсуючою. Значні виробничі ресурси заморожувалися в запасах внаслідок «виробничого егоїзму», прагнення до створення резервів «на всяк випадок».

У країнах ринкової економіки допоміжні та обслуговуючі функції виконують на договірній основі. Це дає змогу розширювати сферу впливу малих підприємств і малого бізнесу.

Важливою умовою ефективної діяльності вітчизняних підприємств є орієнтація виробництва на випуск товарів з урахуванням наявності природних ресурсів. Україні бракує енергоносіїв. Отже, слід переорієнтовуватися на випуск продукції, яка потребує відносно невеликих затрат енергії, а технологію виробництва поступово змінювати з енергопоглинаючої в енергоспоживаючу.

Становлення сучасного менеджменту вітчизняних організацій потребує формування відповідної системи соціально-психологічних відносин та морального клімату трудових колективів. Свідомі дії менеджера можуть сприяти формуванню комфортного психологічного клімату. Розвиток сучасних технологій, які забезпечували б добробут населення, досягнення високих життєвих стандартів і підвищення духовно-культурного рівня неможливі без переходу до нового типу відносин, що повинні бути закріплені у праві, традиціях, формах ділової і побутової поведінки.

2. Сутність діапазону керівництва

Право на керівництво є основною особливістю професійної діяльності менеджера. Воно виявляється в його відносинах із людьми і не стосується діяльності, пов'язаної з управлінням матеріальними, фінансовими, інформаційними та іншими ресурсами організації.

Об'єктом керівного впливу завжди є людина або група людей. Цим самим керівництво відрізняється від управління, об'єктами якого можуть люди і матеріальні або фінансові елементи виробництва.

Керівництво -- право особи давати офіційні доручення підлеглим і вимагати виконання їх.

Право на керівництво забезпечують повноваження керівника, зумовлені його компетенцією у межах формальної організації. Володіючи реальною компетенцією, керівник впливає на трудовий колектив, а через нього -- на особливості і результати функціонування об'єкта управління.

При порівнянні діяльності керівників, що посідають посади з однаковими назвами, виявляється, що обсяг і характер їхніх функцій не збігаються. І це закономірно. Однак певна сукупність функцій становить принциповий і обов'язковий зміст діяльності кожного господарського керівника. Пізнання їх належить до основних умов формування ефективного стилю керівництва.

Керівні функції зумовлюються загальними функціями менеджменту і реалізуються в такому тісному взаємозв'язку, що іноді неможливо відрізнити, коли одна переходить в іншу (рис. 1).

Рис. 1. Взаємозв'язок загальних функцій менеджменту з функціями керівника

Склад і поєднання функцій залежать від того, у якій ролі -- адміністратора, організатора, спеціаліста, громадського діяча, вихователя -- виступає керівник.

У ролі адміністратора керівник використовує свої повноваження для забезпечення дій системи відповідно до нормативних актів, вживає заходи для того, щоб не допустити багатоначальності й дифузії розпорядництва. Разом із співробітниками розробляє й реалізує кадрову політику -- комплектує штати, здійснює добір, навчання, розстановку й переміщення кадрів з метою унеможливлення безвідповідальної поведінки виконавців, можливих конфліктів, орієнтуючи людей на впевнене й зацікавлене виконання службових обов'язків. Адміністративна роль керівника найяскравіше виявляється у діяльності з прийняття управлінських рішень, що є виключно його прерогативою.

Важливе значення має і те, що відповідальність керівника перед власником, акціонерами, клієнтами і ринковими контрагентами значно більша, ніж працівників. Якщо працівник відповідає тільки за власну працю (результати, недоліки й помилки), то керівник -- і за власну, і за працю підлеглих.

У ролі організатора керівник створює умови, необхідні для плідної спільної праці, цілеспрямованих і скоординованих дій підлеглих, зайнятих у процесах управління й виробництва. Це передбачає чітке усвідомлення цілей своєї діяльності, вміння виділяти найсуттєвіші завдання, визначати необхідні для їх вирішення передумови, методи та ресурси. Керівник повинен уміти знаходити рівновагу між конкурентними цілями, встановлювати у кожному конкретному випадку пріоритети для оптимальних рішень. Надто важливим для нього є поєднання діяльності на благо усієї організації з діяльністю на користь кожної відокремленої частини. На практиці це завдання часто залишається поза увагою керівника. Внаслідок цього або організація експлуатує структурну одиницю, або та надмірно користується засобами організації.

Реалізуючи функції спеціаліста -- добре підготованої особи, яка володіє знаннями й досвідом у конкретній сфері, керівник повинен грамотно ставити завдання, компетентно їх аналізувати й ефективно контролювати їх реалізацію, здійснювати кваліфікований інструктаж. За інших рівних умов керівник-спеціаліст вирішує свої завдання з меншими витратами всіх ресурсів і з більшою результативністю.

За своїм службовим становищем керівник є і громадським діячем, який виконує різні представницькі функції в колективі й поза його межами. Він приймає разом із профспілковою організацією рішення із соціальних питань, бере участь у нарадах, конференціях тощо, отримуючи різноманітну інформацію, використання якої дає змогу впливати на психологічний клімат і господарську діяльність колективу.

Іноді керівнику доводиться бути вихователем, посередником, примирювачем, нейтралізатором конфліктів, особливо міжособистісних. Його завданням є і допомога підлеглим у пристосуванні їх до вимог і стандартів організації.

Успішне керівництво, як правило, здійснюють за такою моделлю: чітке формулювання цілей, збір і оброблення інформації, детальне планування, ефективна системна організація, спрямована на досягнення цілей, зворотний зв'язок, різноманітні форми контролю (прогнозний, превентивний, підсумковий).

Вимоги до професійної компетенції менеджера умовно утворюють дві групи.

1. Знання й уміння (мистецтво) виконувати спеціальну роботу у сфері управління. До них належать розуміння природи управлінської праці й процесів менеджменту; знання посадових і функціональних обов'язків менеджера, способів досягнення цілей і підвищення ефективності діяльності організації; уміння використовувати сучасну інформаційну технологію й засоби комунікації, необхідні у процесі управління.

У ширшому аспекті ці якості передбачають:

-- уміння обґрунтовувати й приймати рішення в динамічних і невизначених ситуаціях;

-- поінформованість щодо розвитку галузі, у якій діє організація: стан техніки, технології, конкуренції, динаміка попиту й пропозиції на продукцію та послуги та ін.;

-- ознайомлення з досвідом менеджменту в інших організаціях, галузях і країнах;

-- здатність управляти ресурсами, планувати й прогнозувати роботу організації, володіння способами підвищення ефективності менеджменту;

-- уміння використовувати сучасну інформаційну технологію, засоби комунікації та зв'язку.

Менеджер повинен постійно навчатися, застосовувати найновіші досягнення науки щодо процесів, методів, форм управлінської діяльності.

2. Здатність працювати з людьми й управляти самим собою. Цю групу вимог утворюють володіння мистецтвом управління людськими ресурсами, налагоджування зовнішніх зв'язків; здатність до самооцінки, вміння робити правильні висновки й безперервно підвищувати кваліфікацію.

У своїй роботі менеджери взаємодіють з колегами, підлеглими, керівниками, вищими адміністраторами, акціонерами, споживачами та іншими людьми й організаціями, безпосередньо чи побічно пов'язаними з діяльністю організації. Для цього їм потрібні специфічні особисті якості, здатні посилити довіру й повагу тих, із ким вони вступають у контакти. До таких якостей належать:

-- високе почуття відповідальності й відданості справі;

-- чесність у ставленні до людей і довір'я до партнерів;

-- уміння чітко висловлювати свої думки й переконувати людей;

-- увічливе й турботливе ставлення до людей незалежно від їх становища в організаційній ієрархії;

-- здатність швидко відновлювати свої фізичні й душевні сили, критично оцінювати власну діяльність. Справжні професіонали зберігають при цьому спокій, чіткість мислення і працюють над виправленням становища, а не шукають винних.

Важливим чинником підвищення результативності менеджменту є поділ праці та обґрунтований діапазон керівництва, який залежить від статусу керівника (є він єдиноначальником чи очолює колегіальний орган управління).

Керівник-єдиноначальник здійснює управління на основі єдиноначального прийняття рішення й контролю за процесом праці, відповідаючи за діяльність організації. При такому керівнику може створюватися колегіальний дорадчий орган, рішення якого мають рекомендаційний характер або ж набувають сили після затвердження їх керівником-єдиноначальником.

За колегіального управління керівні обов'язки розподіляються між колегіальним органом управління (рада, правління тощо) і особою, яка його очолює. Компетенції колегіального органу й керівника розмежовуються. Як правило, колегіальний орган вирішує найважливіші проблеми діяльності організації і делегує керівнику функції виконання колегіальних рішень та оперативного розпорядництва.

Оволодіння сутністю керівництва менеджером є запорукою ефективності менеджменту і очолюваної організації (структурного підрозділу). У способах здійснення керівної діяльності виявляється обсяг компетенції, передбаченої керівною посадою і особисті якості менеджера.

3. Задача

Проаналізувати продуктивність роботи працівників фірми "Крам". Розрахувати суму та частку приросту обсягу виробництва за рахунок підвищення продуктивності роботи працівників головного цеху на підставі даних таблиці. Які висновки має зробити менеджер фірми за цими даними.

Показник

Квартал

Співвідношення між кварталами, відхилення

1

2

Обсяг виробництва, тис.грн

490850

868120

+ 377270

176,9%

Середньо-спискова чисельність працівників

64

70

+6

109,3%

У тому числі працівники головного цеху

38

44

+6

115,8%

Індекс цін

1

2

Продуктивність праці працівників:

1 квартал 490850 / 64 = 7669,5 тис.грн

2 квартал 868120 / 70 = 12401,7 тис.грн

Продуктивність праці з врахуванням індексу цін 12401,7 / 2 = 6200,8

Продуктивність праці головного цеху

1 квартал 7669,5 * 38/64 = 4553,7

2 квартал 6200,8*44 / 70 = 3897,6

Отже продуктивність праці в другому кварталі знизилась. Необхідно краще мотивувати працівників або вживати адміністративних заходів.

Список використаної літератури

1. Бляхман В. Зкономика фирмы. Учеб. пособ. - СПб.: Ичд-во Михайлова, 1999. - 279 с.

2. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємства. 3. Большаков А.С., Михайлов В.Й. Современный менеджмент: теория й практика. - СПб.: Питер, 2000. - 416 с.

3 Ганрилюк Л.І. Економіка підприсмства. Навч. посібник дня самостійного вивчення дисципліни. - Житомир: ЖІТІ, ,2000. 152с.

4. Дафт Р.Л. Менеджмент. - СПб.: Издательство "Питер", .4)00. К32 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Менеджер як центральна фігура в системі управління організацією. Характер праці менеджера. Характеристика демократичного типу керівництва. Чинники менеджерської діяльності в сучасних умовах України. Закони розвитку суспільства і сучасного менеджменту.

    контрольная работа [22,9 K], добавлен 28.04.2010

  • Зміст управління в умовах самоменеджменту, цілі та зміст роботи керівника. Закордонний та вітчизняний досвід роботи керівника в умовах самоуправління. Аналіз чинників результативності і успішної діяльності сучасного керівника в системі самоменедженту.

    реферат [91,3 K], добавлен 07.08.2017

  • Сутність поняття "управлінська праця". Керівник як центральна фігура апарату управління. Чинники, що впливають на організацію праці менеджера. Специфіка та характер праці менеджера. Групи навичок, що складають основу професійної діяльності керівника.

    реферат [27,3 K], добавлен 20.10.2010

  • Характеристика моделей менеджменту. Підходи до оцінювання ефективності менеджменту. Основні напрями діяльності менеджера. Напрямки підвищення ефективності управлінської праці на ТОВ "ЛАРОС", вимоги до професійної компетенції менеджерів підприємства.

    курсовая работа [630,5 K], добавлен 21.03.2012

  • Склад та характеристика особистості, її психологічні якості в процесі менеджменту, феномен керівництва. Сутність, види і опис робочого колективу, головні чинники, що впливають на ефективність його діяльності. Оцінка психологічних якостей керівника.

    курсовая работа [49,7 K], добавлен 26.08.2013

  • Значення менеджменту на підприємствах в сучасних умовах господарювання. Аналіз комунікацій, соціальної відповідальності та етики менеджменту ТК "Колібрі". Основні елементи стратегічного планування. Огляд стилю керівництва та системи мотивації персоналу.

    курсовая работа [115,6 K], добавлен 14.09.2016

  • Сутність системи менеджменту на підприємстві, її головні цілі та завдання. Формування функцій менеджменту в організації: планування діяльності, мотивація і контроль персоналу. Розробка механізмів прийняття управлінських рішень й вдосконалення керівництва.

    курсовая работа [56,5 K], добавлен 13.10.2012

  • Системні функції керівника. Соціотипи психологічного комфорту працівників. Фази розвитку психоінформаційної системи. Якості і риси керівника. Тести для виявлення соціотипу керівника. Принципи та методи менеджменту. Сутність моделювання в управлінні.

    курсовая работа [91,7 K], добавлен 29.01.2010

  • Керівник в системі управління персоналом. Стилі керівництва та управління. Функції керівника по Файолю, Десслеру та Адаїру. Пам'ятка керівнику про стиль та методи керівництва. Стратегії керівництва згідно концепціям Нельсона, Жукова та Дракера.

    контрольная работа [35,2 K], добавлен 29.09.2010

  • Корпоративна культура як складова системи менеджменту персоналу. Основні напрямки роботи з формування корпоративної культури в банку. Інтегрована система управління співробітниками. Взаємозв'язок між рівнем задоволеності трудових мотивів працівників.

    презентация [1,9 M], добавлен 19.10.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.