Размещено на http://www.allbest.ru/

• Проектування розвитку інновацій на підприємстві

План

• 1. Суть теорії підприємництва і спонукання до інновацій
• 2. Проектування розвитку інновацій на підприємстві
• 3. Технології та чутливість економіки
• 4. Завдання
• Використана література

1. Суть теорії підприємництва і спонукання до інновацій

Підприємство являє собою організаційно відокремлену й економічно самостійну ланку виробничої сфери господарства країни, що спеціалізується на виготовленні продукції, виконанні робіт та наданні послуг.

Розвиток будь-якого підприємства відбувається за циклом, у якому можна виокремити низку періодів, що характеризуються суттєвими змінами обсягів випуску продукції (надання послуг, виконання робіт), величиною отриманого прибутку та колом завдань, що постають перед підприємством.

Ціль являє собою конкретний стан або бажаний результат, якого підприємство прагне досягти.

Стратегічні цілі визначають поведінку підприємства на перспективу. Для їх досягнення розробляється програма перспективних заходів, яка втілюється у відповідній стратегії підприємства.

Під стратегією прийнято розуміти комплексну програму дій (заходів), яка забезпечує здійснення місії (генеральної мети) підприємства і досягнення її множинних цілей .

Залежно від того, на якій стадії життєвого циклу перебуває організація, керівництво підприємства може обрати одну з таких базових стратегій:

* стратегію виживання, яка має захисний характер і передбачає здійснення системи заходів, що забезпечують вихід підприємства з кризового стану в максимально короткий термін;

* стратегію стабілізації, що застосовується підприємством в умовах нестабільності (коливання) обсягів продажу своєї продукції й отримуваних доходів. Вона передбачає, насамперед, вирівнювання обсягів продажу, прибутку та інших важливих показників ефективності діяльності підприємства з подальшим їх підвищенням;

* стратегію зростання, що є найефективнішою стратегією, спрямованою на стабільне зростання обсягів продажу, прибутку, капіталу.

Тактичні цілі підпорядковані стратегічним і реалізація їх є засобом досягнення цілей на перспективу.

Для досягнення бажаних результатів сукупність сформульованих підприємством цілей має відповідати певним вимогам.

1) бути конкретними та вимірюваними (наприклад, збільшити частку підприємства на ринку на 1,5 %, підвищити рентабельність виробництва продукції - на 2 % тощо). Вони дають змогу створити основу для оцінювання досягнутих результатів та прийняття подальших рішень;

2) бути узгодженими у часі й мати конкретний часовий простір їх досягнення;

3) бути досяжними;

4) взаємно доповнювати, тобто підтримувати одна одну, а не протистояти одна одній;

5) бути чітко сформульовані для кожного напряму діяльності підприємства.

Ефективне функціонування підприємства пов'язане з необхідністю вирішення низки найважливіших завдань, серед яких.

- отримання доходу його власниками;

- забезпечення споживачів необхідними їм продукцією, роботами та послугами підприємства;

- забезпечення персоналу заробітною платою, нормальними умовами праці та можливістю професійного зростання;

- створення робочих місць для населення, що проживає на прилеглій до підприємства території;

- охорона навколишнього середовища (земельних, водних ресурсів, повітря тощо);

- недопускання перебоїв у роботі підприємства (зриву поставок, випуску бракованої продукції або неякісних робіт і послуг, зниження обсягів випуску продукції і рентабельності виробництва тощо).

2. Проектування розвитку інновацій на підприємстві

Темпи науково-технічного розвитку виробництва залежать від того, наскільки виробнича система готова сприйняти те чи інше нововведення. Сприйняття нововведення може мати форму визнання нововведення, коли виробнича система зацікавлена і підготовлена до його впровадження чи заперечення нововведення, коли воно суперечить інтересам підприємства чи коли виробнича система не готова до його впровадження. Ступінь визнання і заперечення нововведення може бути різним в залежності від співвідношення впливу факторів, що обумовлюють визнання, і факторів, що обумовлюють заперечення. Якщо вплив цих факторів збалансовано, виробнича система буде ніби байдужа до впровадження нововведення [6].

Чим вищий ступінь визнання нововведення, тим вищі темпи його поширення і впровадження. Непідготовленість підприємства до впровадження нововведення чи незацікавленість у ньому приводять до збільшення інноваційного циклу і є причиною широко розповсюдженого "довгобуду"

Сприйняття нововведень визначається властивостями (параметрами) виробничої системи і нововведення. Тому що виробнича система є соціотехнічною, то для визначення впливу системних властивостей на сприйнятливість доцільне формування адекватної їй системи, що складається із загально системних факторів сприйнятливості: технологічної системи, підприємства і персоналу.

Характер сприйняття того самого нововведення окремими частинами виробничої системи може бути різним. Наприклад, технологічна система відкрита для нововведення, а загальносистемні фактори перешкоджають йому. Організація консервативно відноситься до нововведення, але персонал його підтримує. У таких випадках характер сприйняття нововведення залежить від співвідношення ступеня його визнання і ступеня заперечення. Виробнича система в цілому визнає нововведення, якщо ступінь визнання нововведення одними частинами системи перевершує ступінь його заперечення іншими її частинами. У протилежному випадку буде мати місце заперечення нововведення.

На поліпшення якості виробничої системи в результаті нововведення можна розраховувати лише в тому випадку, коли має місце його визнання виробничою системою в цілому. Тому одним з найважливіших завдань управління науково-технічним розвитком є створення умов, що забезпечують визнання нововведення якнайбільшою кількістю складових (параметрів) виробничої системи. Якщо не вдається перебороти відкидання нововведення, доцільно відмовитися від нього і шукати альтернативу, що буде визнана.

Диверсифікованість виробництва (і властива їй розмаїтість діяльності) полегшує зародження ідей, створює умови для їхньої реалізації в тій чи іншій галузі діяльності підприємства, полегшує дифузію нововведень з однієї галузі діяльності в іншу, веде до сприйняття нововведення як звичного процесу.

Стандартизація, здійснювана методами уніфікації конструкцій, нормування параметрів виготовлених виробів, а також методами параметрування техніки і технології (формування параметричних рядів виробів), полегшує процес впровадження нововведення й адаптації до нього. Без стандартизації не можна здійснити розвиток виробництва шляхом заміни окремих елементів технологічної системи і зміни їхніх поколінь, тобто не може бути реалізований один з основних принципів розвитку. Таким чином, стандартизація сприяє розвитку нововведеного конвеєра.

Опір персоналу нововведенням багатьма авторами розглядається як результат егоїстичного поводження. Але егоїстичність поводження є не причиною, а наслідком (саме наслідком) недостатньої орієнтованості технічного розвитку на соціальні інтереси і посилення трудової мотивації. Цей висновок із всією очевидністю підтверджується результатами виробничих експериментів [6].

Технічний розвиток повинен мати економічні і соціальні цілі рівноцінної значимості, якщо не вдається віддати пріоритет соціальним цілям. Звичайно, ці цілі розглядаються як несумісні. І віддається явний пріоритет економічним цілям на шкоду соціальним інтересам працівників. Наслідком такої спрямованості є підвищення ваги праці і неповноцінне використання техніки внаслідок зниження працездатності і низького рівня мотивів схильності до праці. Таким чином, технічний розвиток, що не має соціальної орієнтації, саме породжує опір нововведенням. Виникає проблема пошуку напрямків технічного розвитку, у яких економічні і соціальні цілі були б сумісні. Така сумісність може бути досягнута в стратегії розвитку, що має метою полегшення й інтелектуалізацію праці.

Багато закордонних фірм компенсують негативні наслідки технічного розвитку організаційними нововведеннями. Так, зниження творчого характеру праці при впровадженні електронної технології намагаються компенсувати поєднанням професій і ротацією працівників за робочими місцями (на наших підприємствах цей метод використовувався з метою компенсації неявки на роботу), посиленням безробіття, введенням підрядного методу, включаючи роботу вдома (з використанням електронної технології).

Викладені раніше результати досліджень мотиваційного комплексу виробничих підрозділів дозволяють запропонувати мотиваційну модель поширення нововведень.

Суть внутрішньої мотивації сприйняття нововведення полягає в тім, що нова технологія підсилює мотиви схильності до праці, задоволення від процесу і (чи) результатів праці. Варто очікувати, що ці мотиви найбільш послідовно будуть виявлятися в колективах, що мають кращу структуру мотиваційного комплексу праці. При наявності такої структури фахівці-розроблювачі нововведень -- у результаті впровадження нововведення будуть у більшій мірі задоволені своєю діяльністю. Фахівці, що впровадили нововведення, можуть придбати додатковий статус, тому що вміють звертатися з новітньою технікою. Робітники, для яких праця являє собою самостійну цінність і, що відчувають внутрішню потребу добре робити свою справу, легко сприймають нововведення, активізуючи звичну діяльність і підтверджуючи свою майстерність.

Позитивна зовнішня мотивація сприйняття нововведень виявляється, коли впровадження нововведення підсилює спонукання до праці внаслідок того, що впровадження нововведення приводить до підвищення доходів (чи їхнього збереження в умовах конкуренції), до полегшення процесів праці і зниження "психологічної вартості" результатів праці. Якщо впровадження нової технології не забезпечує досить надійного досягнення цих цілей, опір нововведенням варто розглядати як природну реакцію.

Негативна зовнішня мотивація сприйняття нововведень може мати місце, коли впровадження нововведення підсилює ризик неприємностей для працівника в силу того, що він побоюється погіршення свого становища. Спектр негативних наслідків впровадження нової технології дуже широкий: від спрощення праці, у результаті чого губиться потреба в кваліфікованій праці, до втрати роботи в результаті підвищення продуктивності праці. Опір нововведенням, що мають такі наслідки, очевидний.

Зі сказаного випливає висновок, що нововведення одержує підтримку в тому випадку, якщо воно веде до посилення внутрішніх і позитивних зовнішніх мотивів праці і послабляє негативні зовнішні мотиви. Нововведення зустрічає опір, якщо знижує внутрішні і позитивні зовнішні й підсилює негативні зовнішні мотиви.

Вплив кваліфікації персоналу на сприйняття нововведення визначається рядом факторів. По-перше, кваліфікація є мотивотворчим фактором праці: чим вища кваліфікація, тим у більшій мірі працівник керується позитивними внутрішніми і зовнішніми мотивами і тим охочіше він бере участь у процесах технічної творчості (раціоналізація, винахідництво, гуртки якості і т.п.). Кваліфікованих фахівців легше ознайомити з нововведенням, тому що вони, як правило, проходять безупинне навчання. Усі ці фактори сприяють підтримці соціально-орієнтованих нововведень: чим вища кваліфікація персоналу, тим більше можливості одержати його підтримку нововведенням у всьому спектрі їхньої радикальності.

Характер сприйняття нововведень, у залежності від стану мотиваційного комплексу праці і кваліфікації персоналу, виявляється на етапі впровадження нововведення, коли воно починає впливати на мотивацію праці. На відміну від цього, вплив мотивів господарювання виявляється, у першу чергу, на етапі планування нововведення чи ще раніше -- при розробці інвестиційної і дивідендної політики акціонерного товариства. На цьому етапі заплановане чи передбачуване нововведення ще не може безпосередньо впливати на мотиви господарювання. При господарському стилі поводження персонал віддає пріоритет доходам у перспективі і готовий підтримувати реінвестиції їхнього прибутку в нововведення радикального характеру. При егоїстичному стилі поводження можна розраховувати лише на підтримку мало радикальних нововведень, а радикальним нововведенням буде чинитися опір.

Вплив на сприйняття нововведень мотивів інженерної творчості виявляється в залежності від орієнтації на ті чи інші мотиви конкуренції і кооперації розроблювачів нововведень. Очевидно, одержать підтримку ті нововведення, що відповідають мотиву, кращим фахівцям. До інших нововведень буде виявлене чи нейтральне відношення, чи опір. Так, якщо фахівці керуються мотивом суперництва, то вони будуть:

* рішуче підтримувати нововведення, що забезпечують максимізацію відносного успіху (щодо суперника);

* помірковано підтримувати чи зачитатися нейтральними, якщо нововведення відповідає мотиву індивідуалізму;

* чинити помірний опір нововведенням, що відповідають мотивам рівності, і сильний опір нововведенням, що відповідають мотивам кооперації.

Іншою важливою характеристикою сприйняття нововведень є мотив переваги внутрішніх проектів нововведення. Цей мотив заснований на тім. що внутрішні проекти в більшій мірі забезпечують наступність у розвитку продукції і технологічної системи і до них легше адаптуються організація і персонал. У той же час розроблювач одержує задоволення від своєї творчої праці, підвищує творчий потенціал й імідж підприємства у творчих і ділових колах. Нововведення за зовнішнім проектом одержує підтримку в тому випадку, якщо воно піддається перевинаходу фахівцями підприємства на основі їхніх власних ідей. Якщо такий перевинахід утруднений, зовнішній проект може не одержати підтримки.

Таким чином, сприйняття нововведення може здійснюватися в рамках зміни стандартних видів діяльності (рутинні зміни), у рамках подолання інерції поводження (реадаптація малої складності) чи в рамках прищеплювання нового типу поводження (більш складний характер реадаптації). Процес впровадження нововведення за своєю формою різноманітний, і ця розмаїтість визначається різною складністю реадаптації. Відповідно подолання інерції поводження може здійснюватися порівняно легко чи носити важкий характер.

Інноваційний проект -- це система взаємопов'язаних цілей і програм їхнього досягнення, що являють собою комплекс науково-дослідних дослідно-конструкторських, виробничих, організаційних, фінансових, комерційних й інших заходів, відповідним чином організованих, оформлених комплектом проектної документації і забезпечуючих ефективне вирішення конкретного науково-технічного за-дання (проблеми), вираженого в кількісних показниках і приводить до інновації. До основних елементів інноваційного проекту відносяться:

* однозначно сформульовані цілі і завдання, що відображають основне призначення проекту;

* комплекс проектних заходів щодо вирішення інноваційної проблеми і реалізації поставлених цілей;

* організація виконання проектних заходів, тобто ув'язування їх з ресурсами і виконавцями для досягнення цілей проекту в обмежений період часу й у рамках заданої вартості і якості;

* основні показники проекту (від цільових -- з проекту в цілому, до часткових -- з окремих завдань, тем, етапів, заходів, виконавців), у тому числі показники, що характеризують його ефективність. Інноваційні проекти можуть формуватися як у складі науково-технічних програм, реалізуючи завдання окремих напрямків (завдань, розділів) програми, так і самостійно, вирішуючи конкретну проблему на пріоритетних напрямках розвитку науки і техніки.

Формування інноваційних проектів для вирішення найважливіших науково-технічних проблем (завдань) забезпечує:

* комплексний, системний підхід до вирішення конкретного завдання (мети науково-технічного розвитку);

* кількісну конкретизацію цілей науково-технічного розвитку і строге відображення кінцевих цілей і результатів проекту в управлінні інноваціями;

* безупинне наскрізне управління процесами створення, освоєння, виробництва і споживання інновацій;

* обґрунтований вибір шляхів найбільш ефективної реалізації цілей проекту;

* збалансованість ресурсів, необхідних для реалізації інноваційного проекту;

* міжвідомчу координацію й ефективне управління складним комплексом робіт із проекту.

Реалізація задуму інноваційного проекту забезпечується учасниками проекту. У залежності від виду проекту в його реалізації можуть брати участь від однієї до кількох десятків (іноді сотень) організацій. У кожної з них свої функції, ступінь участі в проекті й міра відповідальності за його долю. Разом з тим усі ці організації в залежності від виконуваних ними функцій прийнято поєднувати в конкретні групи (категорії) учасників проекту (рис. 1).

інновація проект капіталовкладення



Рис 1 - Основні учасники проекту

Замовник -- майбутній власник і користувач результатів проекту. В ролі замовника може виступати як фізична особа, так і юридична.

Інвестор -- фізичні чи юридичні особи, що вкладають засоби в проект. Інвестор може бути і замовником. Якщо це не та сама особа, то інвестор укладає договір із замовником, контролює виконання контрактів і здійснює розрахунки з іншими учасниками проекту. Інвесторами в Україні можуть бути:

Інноваційний проект охоплює всі стадії інноваційної діяльності, пов'язаної з трансформацією науково-технічних ідей у новий чи удосконалений продукт, впроваджений на ринку, у новий чи удосконалений технологічний процес, використаний у практичній діяльності або в новий підхід до соціальних послуг. З погляду стадій здійснення інноваційної діяльності проект містить у собі НДР, проектно-конструкторські і дослідно-експериментальні роботи, освоєння виробництва, організацію виробництва і його пуск, маркетинг нових продуктів, а також фінансові заходи.

В основі розгляду змісту інноваційного проекту за процесом його формування і реалізації, тобто технологічно, лежить концепція життєвого циклу інноваційного проекту, яка виходить з того, що інноваційний проект є процес, який відбувається протягом кінцевого проміжку часу. У такому процесі можна виділити ряд послідовних за часом етапів (фаз), що розрізняються за видами діяльності, які забезпечують його здійснення.

Інноваційний проект, розглянутий як процес, що відбувається в часі, охоплює наступні етапи.

* Формування інноваційної ідеї (задуму). Це процес зародження інноваційної ідеї і формулювання генеральної (кінцевої) мети проекту. На цьому етапі визначаються кінцеві цілі (кількісна оцінка за обсягами, термінами, розмірами прибутку) проекту і виявляються шляхи їхнього досягнення, визначаються суб'єкти й об'єкти інвестицій, їхньої форми і джерела.

* Розробка проекту. Це процес пошуку рішень з досягнення кінцевої мети проекту і формування взаємопов'язаного за часом, ресурсами і виконавцями комплексу завдань і заходів реалізації мети проекту. На цьому етапі:

* здійснюється порівняльний аналіз різних варіантів досягнення цілей проекту і вибір найбільш життєздатного (ефективного) для реалізації;

* розробляється план реалізації інноваційного проекту;

* зважуються питання спеціальної організації для роботи нал проектом (команди проекту):

* виробляється конкурсний добір потенційних виконавців проекту й оформляється контрактна документація.

* Реалізація проекту. Це процес виконання робіт з реалізації поставлених цілей проекту. На цьому етапі здійснюється контроль виконання календарних планів і витрати ресурсів, коректування виниклих відхилень і оперативне регулювання ходу реалізації проекту.

* Завершення проекту. Це процес здачі результатів проекту замовнику і закриття контрактів (договорів). Цим завершується життєвий цикл інноваційного проекту.

Розглядаючи інноваційний проект за елементами організації, можна виділити в ньому дві частини: органи управління формуванням і реалізацією проекту й учасники інноваційного проекту.

Управління інноваційними проектами можна розглядати з трьох позицій:

* як систему функцій;

* як процес прийняття управлінських рішень;

* як організаційну систему.

З позицій функціонального підходу до управління інноваційними проектами процес управління полягає в реалізації функцій. Кожна управлінська функція також являє собою процес, тому що також складається із серії взаємозалежних дій. Процес управління реалізується за допомогою всіх десяти функцій менеджменту.

Як процес прийняття управлінських рішень управління інноваційними проектами являє собою виконання визначеної послідовності взаємозалежних етапів. При всій розмаїтості підходів до структуризації зазначеного процесу бачиться доцільним виділити наступні основні етапи процесу прийняття рішень:

* визначення цілей;

* формулювання обмежень і критеріїв ухвалення рішення;

* розробка альтернатив (пошук рішень);

* оцінка і вибір альтернативи;

* реалізація рішення.

Істотною особливістю процесу ухвалення рішення є виконання на кожнім етапі цього процесу інших етапів у різних сполученнях. Це пов'язане з тим, що кожен етап цього процесу ухвалення рішення, в свою чергу, являє собою процес (мікропроцес) прийняття рішень, що вимагає визначення мети, пошуку рішень і т.д. і застосування відповідних методів обгрунтування і вибору рішень (принцип "колеса в колесі"). Як організаційна система, управління інноваційними проектами характеризується організаційною структурою, що включає склад і взаємозв'язок органів управління, регламентацію їхніх функцій, обов'язків, прав і відповідальності, технологію управління і побудованої таким чином, що всі органи управління забезпечують досягнення кінцевої мети проекту.

З огляду на три розглянутих аспекти поняття "управління", можна дати наступне його визначення. Управління інноваційним проектом -- це процес прийняття і реалізації управлінських рішень, пов'язаних з визначенням цілей, організаційної структури, плануванням заходів і контролем над ходом їхнього виконання, спрямованих на реалізацію інноваційної ідеї.

Управління інноваційними проектами повинно ґрунтуватися на сукупності науково обґрунтованих і перевірених практикою принципів [1]. До числа основних принципів відносяться:

* Принцип селективного управління. Суть принципу полягає в підтримці проектів за пріоритетними напрямками розвитку науки і техніки й адресній підтримці інноваторів -- авторів комплексних проектів.

* Принцип цільової орієнтації проектів на забезпечення кінцевих цілей. Цей принцип допускає встановлення взаємозв'язків між потребами в створенні інновацій і можливостями їхнього здійснення. При цьому кінцеві цілі конкретних проектів орієнтуються на потребі, а проміжні -- на кінцеві цілі цих проектів.

* Принцип повноти циклу управління проектами. Цей принцип допускає замкнуту упорядкованість складових частин проектів як систем. Повний цикл процесу управління допускає всю сукупність рішень: від виявлення потреб до управління передачею отриманих результатів.

* Принцип етапності інноваційних процесів і процесів управління проектами. Даний принцип допускає опис повного циклу кожного етапу формування і реалізації проекту. Принцип етапності відображає властивість послідовного нагромадження інформації при виконанні етапів і стрибкоподібний, якісний перехід у новий стан при задоволенні зовнішніх вимог до завершення даного стану.

* Принцип ієрархічності організації інноваційних процесів і процесів управління ними допускає їхнє подання з різним ступенем діяльності, що відповідає визначеному рівню ієрархії. Усі рівні діяльності погодяться один з одним так, що нижчестоящий рівень підкоряється вищестоящому, а стани (прийняті рішення, мета, проміжні і кінцеві результати) процесу на вищестоящому рівні обов'язкові при визначенні станів на нижче стоящому.

* Принцип багатоваріантності при виробленні управлінських рішень. Інноваційні процеси протікають під сильним впливом невизначених факторів, які необхідно враховувати в процесі управління. Для зниження ступеня невизначеності необхідний перехід до різноманітної підготовки альтернативних рішень про вибір складу кінцевих цілей проектів, альтернативних способів їхнього досягнення варіантів комплексного забезпечення робіт, включаючи різний склад виконавців, вартість і тривалість виконання робіт, матеріально-технічні ресурси й умови стимулювання виконавців.

* Принцип системності, що полягає в розробці сукупності заходів, необхідних для реалізації проекту (організаційно-економічних, законодавчих, адміністративних, технологічних і т.д.), у взаємозв'язку з концепцією розвитку країни в цілому.

* Принцип комплексності. Тут мається на увазі, що розробка окремих пов'язаних між собою елементів проектної структури, що забезпечують досягнення підцілей, повинна здійснюватися відповідно до генеральної (загальної) мети того чи іншого проекту.

* Принцип забезпеченості (збалансованості), який полягає в тім, що всі заходи, передбачені в проекті, повинні бути забезпечені різними видами необхідних для його реалізації ресурсів: фінансових, інформаційних, матеріальних, трудових.

Узагальнено цикл управління можна представити двома стадіями:

* розробка інноваційного проекту;

* управління реалізацією інноваційного проекту.

На першій стадії визначається мета проекту й очікувані кінцеві результати, дається оцінка конкурентоспроможності і перспективності результатів проект), можливого ефекту, формується склад завдань і комплекс заходів проекту, здійснюється планування проекту й оформлення його. Найважливішою на цій стадії є оцінка реалізованості проекту.

На другій стадії вибираються організаційні форми управління, зважуються завдання виміру, прогнозування й оцінки оперативної ситуації, що склалася, після досягнення результатів, витрат часу, ресурсів і фінансів, аналізу й усуненню причин відхилення від розробленого плану, корекція плану.

3. Технології та чутливість економіки

Визначення структури цілей продуктових і технологічних інновацій відноситься до сфери стратегічних рішень. Стратегія науково-технічного розвитку організацій містить у собі питання цілеспрямованого пошуку напрямку науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) і реалізації інновацій. Необхідним елементом формування стратегії науково-технічного розвитку в організаціях є механізм менеджменту НТП. Від цього механізму залежать постановка цілей для НДДКР і наступних інновацій, розподіл витрат на дослідження і розробку інновацій, способи оцінки реалізації інновацій, утворення фондів економічного стимулювання за нову продукцію і технологію, соціально-економічні результати НТП.

У період інтенсивного відновлення продукції, що випускається, освоюються, зокрема,, нові зразки машин, устаткування, приладів, що. потрапляючи у відповідну сферу застосування, створюють там передумови для реалізації нових технологій. Однак ці передумови в силу об'єктивних причин здійснюються не відразу. Це відбувається тому, що далеко не завжди забезпечено готовність споживача до використання нової техніки (кадри, виробничі потужності). У техніку широкого застосування не завжди бувають враховані конкретні умови потенційних можливостей, закладених у нових зразках машин і устаткування. Це відбувається трохи пізніше, у міру подолання відзначених перешкод, зокрема за рахунок заходів НТП, посилення технічної бази виробництва засобами праці власного виготовлення і т.д.

Тенденція, що полягає в усезростаючій увазі до технологічних інновацій більш адекватна сучасному стану промислового виробництва в країні. Насамперед, тут позначилися деякі реальні труднощі дев'яностих років:

* вичерпано можливості удосконалювання багатьох базисних видів продукції;

* відчувається дефіцит енергетичних, сировинних і фінансових ресурсів.

* зменшився вплив на споживача розширення номенклатури товарів;

* зросла роль цінової конкуренції в міжнародному науково-технічному обміні, особливо відношенні ряду традиційних товарів. Нова продукція технічного призначення далеко не завжди є основою появи нових технологічних процесів і низька готовність споживача до використання нової, досить складної техніки знижувала економічну ефективність її використання.

Формування структури цілей інновацій обумовлюється діючим механізмом управління в конкурентних умовах.

Планування структури допускає облік можливого розподілу відповідних ресурсів, що знаходяться в розпорядженні організацій. При розподілі ресурсів, і в першу чергу витрат на науково-дослідні і технологічні розробки, враховуються загальна спрямованість науково-технічної стратегії і перспективи змін у продукції і технології.

Важлива роль стимулювання в процесі реалізації стратегії технічного розвитку організації полягає в здатності стимулів впливати на поведінку учасників інноваційного процесу. Загальна мета стимулювання інновацій -- підвищення зацікавленості колективів організацій у прискоренні їхньої практичної реалізації. Тому головний принцип стимулювання полягає в тім, що розмір матеріального заохочення учасників інновацій залежить від запланованого розміру прибутку, від впровадження (продажів) даної інновації.

Спільний вплив на структуру інновацій у промисловості економічної обстановки, умов формування структури в галузях і в організаціях привів до збереження переважної орієнтації на відновлення продукції, що випускається в останнє десятиліття. На це ж націлюється діюча система економічного стимулювання. Тому в багатьох промислових організаціях недостатньо високий рівень технології, що перешкоджає постійному росту ефективності промислового виробництва. Відставання рівня технології знижує й ефективність освоєння виробництвом нових видів продукції, тому що виробництво часто технологічно не встигає реалізувати всі переваги нових конструкторських рішень. В цілому це привело до того, що сьогодні промисловість має низький рівень виробництва і відсутні необхідні матеріально-технічні передумови для значного підвищення конкурентоспроможності продукції на світовому ринку. Потреба в інноваціях у більшості випадків зароджується усередині самої організації, що у ролі споживача часто сама здійснює необхідні розробки для задоволення власних потреб в удосконалювання організації виробництва і підвищенні його технічного рівня. Інновації стимулюються збільшенням попиту на продукцію і ростом обсягу продажів, а також можливим підвищенням цін на деякі види ресурсів. Зміни в технології можуть іноді відкривати нові можливості для продуктових інновацій.

Поліпшуючі інновації спрямовані звичайно на підвищення якості продукції, зміну її зовнішнього вигляду, зниження витрат. Вони можуть бути вигідними внаслідок дуже швидкого впливу на економічні показники організації. ЇЇ конкурентоспроможність. Поліпшуючі інновації стимулюються необхідністю зниження цін на продукцію і підвищення її якості.

Інновації, впроваджені в одній організації, можуть потім поширюватися на комерційній основі в інших організаціях. Швидкість їхнього поширення (дифузії) залежить від відносної потреби в інвестиціях і ефективності кожної інновації. При цьому, чим більша кількість організацій використовувала дану інновацію, тим вищі втрати тих організацій, що її не використовували. Це також прискорює процес поширення.

Результатом інновацій, як правило, є швидке й істотне підвищення продуктивності праці. Технологічні інновації можуть давати рівний із продуктовими нововведеннями і навіть більш високий комерційний ефект, висока частка приросту продуктивності обумовлена удосконалюванням технологічних процесів. Оскільки технологічні інновації забезпечують зниження витрат на виробництво, а надалі і цін, найбільшу вигоду від цих інновацій одержують виробники, що володіють більш високою часткою ринку продажів продукції. Найважливішою передумовою прискорення введення інновацій і підвищення їхнього науково-технічного рівня є широке використання математичного моделювання і сучасних комп'ютерних технологій.

Розробка інновацій -- один з основних напрямків стратегічного планування, здійснюваного на рівні вищого менеджменту організації, її метою є визначення основних напрямків науково-технічної діяльності організації в наступних галузях:

* розробка і впровадження інновації;

* розробка і впровадження нових технологічних процесів при освоєнні нової продукції;

* удосконалення використовуваної технології.

Розробка і впровадження інновації стає одним з основних напрямків стратегії організації, тому що визначає багато напрямків її розвитку.

4. Завдання

Визначити кращий з двох варіантів капіталовкладень на удосконалення технології виробництва 1000 виробів та обґрунтувати доцільність її проведення за даними, якщо Ен=0,15

Показники	Діючий варіант	Варіанти
		І	ІІ
с/вартість одиниці продукції, грн./шт.	1500	1800	1200
Капітальні вкладення, грн.	3,0	2,5	3,5

Собівартість річного випуску продукції

1500 * 1000 = 1, 500 000 грн.

1800 * 1000 = 1 800 000 грн.

1200 * 1000 =1 200 000 грн.

Прийнятий буде той варіант, в якому будуть відповідати мінімальні витрати

П = С + ч*к

Діючий варіант 1 500 000 + (0,15*3*1000) = 1 500 450 грн

І. варіант 1 800 000 + (0,15 * 2,5*1000) = 1 800 375 грн

ІІ. Варіант 1 200 000 + (0,15*3,5*1000) = 1 200 525 грн.

В даному випадку буде кращий другий варіант.

Використана література

1. Василенко В.А., Мельник И.Е. Стратегии и инновации в системе менеджмента: Учебное пособие. -- М.: МГИУ 2001. -- 418 с.

2. Василенко В.О. Теорія та практика розробки управлінських рішень. Навчальний посібник -- Киів: ПУЛ, 2002. -- 420 с

3. Куденко Н.В. Стратегічний маркетинг. -- К.: КНЕУ, 1998.

4. Сухоруков А.І. Економіка та організація інноваційної діяльності К. - 2001 - 184 с.

Размещено на Allbest.ru