Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

За умов адміністративно-командної економіки проблема відповідності організаційної структури управління цілям і задачам організацій, а також внутрішнім та зовнішнім факторам, які впливають на неї не вивчалася. Існували організаційні структури бюрократичного типу з жорсткими ієрархічними зв'язками, високим ступенем формалізації, централізованим прийняттям рішень. Дана структура вважалася ідеальною і ефективною. В той же час, зовсім не бралися до уваги, що організаційна структура і її управління не можуть бути стабільними, вони постійно змінюватися і вдосконалюватися у відповідності з умовами які постійно змінюються.

За умов ринкової економіки підприємствам і організаціям необхідно швидко реагувати на зміни зовнішнього середовища і адаптувати ці організаційні структури до цих змін. Увага приділена нових форм адаптивних структур, питанню вибору і вдосконаленню організаційних структур управління.

Тому зараз стоїть гостра проблема створення нової системи управління яка б відповідала сучасним економічним вимогам, приносила свою користь як підприємствам, так і працюючим людям і державі і цілому.

Але через довголітню командно-адміністративну систему управління багато із старих керівників не бажають переучуватися, відмовлятися від добре відпрацьованої системи управління, якою користувалися на протязі всієї професійної кар'єри. Багато проблем пов'язаних із переходом до ефективного менеджменту є в тих підприємства де залишається державна і колективна форма власності, або в великих національних корпораціях. В малих і середніх підприємствах керівники усвідомлюють про необхідність нового підходу до своєї роботи і тому в цьому напрямку в цих підприємствах завжди шукають ефективні методи управління. Тому тільки нові напрямки у розробці концепції управління дадуть поштовх до процвітання бізнесу в Україні.

Становлення і розвиток теорії і практики менеджменту в державі

Макро- і мікроекономічні зміни у суспільстві повинні проводиться одночасно, паралельно. Однак на початку економічних реформ в економіці України макроекономічні зміни відбувалися без відповідних змін внутрішнього середовища виробничо-господарських організацій. Економіка сучасної України перебуває на етапі інтегрування в загальносвітову економічну систему. її геополітичне розташування зумовлює пошук спільних економічних інтересів з Європейським союзом. Ефективність цього процесу багато в чому залежатиме від єдності принципових засад управління підприємствами України і країн Західної Європи. Однак сліпе копіювання зарубіжних моделей може зашкодити реформуванню економіки, оскільки у менеджменті величезне значення мають національна психологія, традиції, соціально-культурні чинники, духовні цінності тощо.

Становлення вітчизняної моделі менеджменту вимагає кардинальних економічних, структурних і управлінських змін на мікрорівні: формування нового управлінського мислення керівників виробництва; структурної перебудови виробництва й управління; становлення нової системи соціально-психологічних відносин; виховання ринкової генерації управлінців, раціонального використання зарубіжного досвіду управління.

Перед українськими підприємствами постала проблема перегляду ціннісних орієнтацій виробництва й управління, перебудови способу мислення господарських керівників, структурної перебудови виробництва й управління за прикладом економічно розвинутих країн на принципах високого ступеня автономності виробничих відділків. Передусім це стосується підприємств, які належать до державно-соціалістичного та державно-капіталістичного укладів економіки.

У командно-адміністративній системі великі розміри підприємств були зумовлені високим рівнем концентрації основного виробництва, існуванням у їх складі повного галузевого комплексу підрозділів, які утворювали його інфраструктуру. Такі підрозділи, як правило, не працювали на остаточний результат, їх діяльність була періодичною, пульсуючою. Значні виробничі ресурси заморожувалися в запасах внаслідок «виробничого егоїзму», прагнення до створення резервів «на всяк випадок».

У країнах ринкової економіки допоміжні та обслуговуючі функції виконують на договірній основі. Це дає змогу розширювати сферу впливу малих підприємств і малого бізнесу.

Важливою умовою ефективної діяльності вітчизняних підприємств є орієнтація виробництва на випуск товарів з урахуванням наявності природних ресурсів. Україні бракує енергоносіїв. Отже, слід переорієнтовуватися на випуск продукції, яка потребує відносно невеликих затрат енергії, а технологію виробництва поступово змінювати з енергопоглинаючої в енергоспоживаючу.

Становлення сучасного менеджменту вітчизняних організацій потребує формування відповідної системи соціально-психологічних відносин та морального клімату трудових колективів. Свідомі дії менеджера можуть сприяти формуванню комфортного психологічного клімату. Розвиток сучасних технологій, які забезпечували б добробут населення, досягнення високих життєвих стандартів і підвищення духовно-культурного рівня неможливі без переходу до нового типу відносин, що повинні бути закріплені у праві, традиціях, формах ділової і побутової поведінки.

Здобутками світового менеджменту є визнання нової ролі людини у виробництві та управлінні і створення відповідного механізму її активізації - основи культури сучасного менеджменту. У процесі становлення українського менеджменту необхідно запровадити такі засоби формування активно діючих колективів:

- послідовність і справедливість дій керівництва стосовно підлеглих;

- реальне право працівників на участь в обговоренні та прийнятті рішень;

- розроблення і дотримання справедливих і зрозумілих стандартів спілкування;

- повага до працівників, визнання їх внеску в спільну справу організації;

- винагорода за працю відповідно до рівня відповідальності, кваліфікації і внеску працівника;

- право на частку власності у загальному майні організації;

- кооперація, а не конкуренція між працівниками та ін. Важливим завданням є формування нової генерації

управлінців. За адміністративно-командної системи сформувався тип управлінця, основними рисами якого були обережність у висловленні думки, безініціативність, орієнтація на вказівки зверху, бюрократизм, страх перед змінами і нововведеннями та ін. Нині такі службовці не можуть адаптуватися до нових умов, але й не бажають здавати своїх позицій, об'єктивно протидіючи змінам форм та методів управління підприємствами.

Перебудова системи управління виробництвом в Україні тільки започатковується. У цій справі важливо спиратися на вітчизняну управлінську науку, яка повинна оцінити і відібрати найкращі досягнення світової науки і практики менеджменту та використати актуальні напра-цювання вітчизняних учених.

В цілому слід розрізняти два етапи розвитку менеджменту, бо менеджмент спочатку існував у вигляді практичної діяльності і його засвідчують геніальні чудеса світу та відомі історичні діяння.

Історія виникнення менеджменту нараховує кілька тисячоліть, якщо за початок відліку прийняти зародження писемності в древньому Шумері, тобто, біля 3 тис. років до н.е.

Теоретично рахують, що якраз тут бере свій початок Перша управлінська революція, яку називають релігійно - комерційною і в умовах якої створилася окрема каста, окрема суспільна верства «жреців-бізнесменів», пов'язаних з торговими операціями.

Друга управлінська революція (1790-1750 р.р. до н.е.) пов'язується з діяльністю вавілонського царя Хаммурапі, що видав закони управління державою для регулювання всіх відносин між різними соціальними групами людей.

Третя управлінська революція відбувалася в часи правління другого царя Вавілонії - Навуходоносора ІІ (605 - 582 р.р. до н.е.) і була спрямована на поєднання державних методів управління з контролюванням діяльності в сфері виробництва і будівництва.

Четверта управлінська революція (17-18 ст. н.е.) пов'язана з зародженням капіталізму і початком індустріального процесу Європейської цивілізації, зокрема початком віку пари, парових машин.

В цьому періоді головним перетворенням в області менеджменту було відокремлення його від власності і формування в якості самостійного виду професійної діяльності.

П'ята управлінська революція (кінець19 - початок20 ст.) отримала назву бюрократичної, оскільки її теоретична платформа базувалася в основному на концепції бюрократизації управління, що дозволило сформувати крупні ієрархічні структури менеджменту, здійснити поділ праці, запровадити відповідні норми і стандарти, встановити посадові обов'язки і відповідальність менеджерів.

І, нарешті Шоста управлінська революція (з середини20 ст. - до нашого часу) отримала назву «тихої» управлінської революції або нової управлінської парадигми.

Не дивлячись на значні революційні перетворення в сфері управління, розвиток менеджменту - це в основному еволюційний процес, що характеризується неперервністю змін, які відбуваються в суспільстві, економіці, культурі, у всій системі політичних, соціально-економічних і духовних відносин, відповідних окремій стадії розвитку людської цивілізації.

У цілому управлінська думка розвивалася навколо трьох явищ - задача (досягти мети), людина (засіб досягнення мети) і менеджерська діяльність (механізм, (спосіб) єднання зусиль людей в досягненні мети).

Енциклопедія професійного менеджменту констатує, що початком наукового менеджменту треба вважати 1886 рік, коли президент компанії «Йедль енд Таун» Генрі Таун (1844-1924 р.р.) на шорічних зборах Американського товариства інженерів-механіків подав доповідь, в якій вперше було поставлено завдання кваліфікувати менеджмент, як самостійну сферу наукового знання і практичної спеціалізації, рівнозначну з інженерною працею і тут доводилось, що менеджмент має бути виділеним в окрему науку зі своїм предметом, літературою і «асоціаціями».

Школа наукового управління. Засновником школи наукового управління є Фредерік Уінслоу Тейлор (1856-1915). Його основні праці «Управління фабрикою» (1903 р.) і «Принципи наукового менеджменту» (1911 р.). ЇЇ слід характеризувати як школу виконання, бо представники цієї школи вважали, що, використовуючи спостереження, заміри, логіку і аналіз, можна вдосконалити виконання багатьох операцій ручної праці і, за рахунок виключення зайвих рухів, добитися підвищення продуктивності праці робітника. Основними послідовниками школи наукового управління були Френк і Ліліан Гілбрети та Генрі Гант. Подружжя Гілбрет найбільш відомі своїми двома відкриттями: по-перше вони виділили сімнадцять основних мікрорухів робітника, назвавши їх «терблігами», що є анаграмою до слова Гілбрет; по-друге вони розробили метод аналізу мікрорухів, в основу яких було покладена кінограма рухів робітника. Генрі Гант теж послідовник Тейлора - крім свого графіка він відомий своєю системою матеріального стимулювання, відомою під назвою «преміальної системи за виконання завдання.»

Адміністративна (бюрократична) школа управління, засновниками якої є А. Файоль, Л. Урвік, Г. Емерсон, М. Вебер, і яку слід характеризувати як школу ділового адміністрування, бо представники цієї школи зосереджували увагу на вивченні сутності і змісту саме управлінської діяльності.

Школа людських відносин і поведінських наук, засновниками якої є Е. Мейо, М. Фоллєт, Д. Мак-Грегор та ін., і яку слід характеризувати як менеджмент людських ресурсів бо представники цієї школи перенесли центр уваги в управлінні з його задач на його сприйняття людиною і тому вона базується на досягненнях наук про людську поведінку, тобто на соціології і психології.

Кількісна школа, або нова школа управління до якої належить Р. Аккоер. С.Бір, А. Екман, Е. Квейд та ін. яку характеризують як технократичну бо представники цієї школи розглядали управління як логічний процес, який може бути виражений математично, вони намагалися розвивати і використовувати кількісні методи для надання допомоги менеджерам в прийнятті рішень за складних і кризових ситуацій.

Виявивши неспроможність своїх менеджерів справлятися з наростаючими труднощами в стосунках з зовнішнім середовищем, особливо на фоні японського впливу в управлінні, американські корпорації стикнулися з кризою керованості своїх господарських систем. Подальша гуманізація виробничих відносин і пошуки виходу з цієї кризи зумовили нову управлінську парадигму, під якою розуміють нову систему поглядів у менеджменті.

Парадигма - це система понять, найузагальненіша модель явищ, стосовно до якої решта характеристик- є окремими частинами. Зміна парадигми - це зміна всієї системи понять [4, c.]. Її базові положення полягають в деякій відмові від управлінського раціоналізму класичних шкіл менеджменту і в широкому використанні системного і ситуаційного підходів, котрі, в свою чергу, не ведуть до негайного руйнування структур, що склалися, систем і методів менеджменту (а якби доповнюють їх), поступово пристосовуючи їх до нових умов.

При традиційному підході підприємство розглядається як закрита система, його цілі і завдання вважаються заданими і залишаються, як і інші умови діяльності, досить стабільними протягом тривалого часу.

А нова парадигма заснована на процесному, системному та ситуаційному підходах до управління.

Процесний підхід. Ще представники школи адміністративної управління намагалися описати функції менеджера, однак розглядали їх як незалежні одна від одної. На противагу цьому сучасний процесний підхід розглядає управління як цілісну діяльність, що складається із взаємопов'язаних функцій.

А системний підхід базується на тому, що організація розглядається як відкрита система, головні передумови успіху системи шукаються не всередині, а поза нею, тобто успіх пов'язується з тим, наскільки вдало фірма пристосується до свого зовнішнього (оточення) - економічного, науково-технічного, соціально-політичного тощо. В основі системного методу пізнання лежить поняття системи як цілісності, що складається із взаємопов'язаних частин, кожна з яких робить свій внесок у характеристики цілого - системи.

З такого мислення випливає ситуаційний підхід до управління, згідно з яким вся внутріфірмова побудова системи управління має бути відповіддю на різні за своєю природою впливи з боку зовнішнього оточення та деяких інших її характеристик, зокрема технології виробництва та якості її людських ресурсів.

Під ситуацією слід розуміти набір пов'язаних обставин, що зумовлюють стан об'єкту управління в конкретний час.

Тому наступна важлива риса нової парадигми - це концепція підприємства як соціальної системи.

Економічне становище окремого підприємства (фірми) і економіки в цілому визначають три основні фактори: рівень техніки і технології; якість робочої сили і задіяність мотивації до праці; організація і управління виробництвом. Останній фактор є системоутворюючою умовою виробництва і впливає на два інших. Він має й самостійне значення, що визначається як менеджмент, тобто процес організації та управління виробництвом з метою підвищення його ефективності та збільшення прибутку.

Біля джерел менеджменту стояв американський інженер і дослідник Ф. Тейлор. Запропонована ним раціоналізація праці і стосунків на виробництві зумовила справжній переворот, дала змогу докорінно змінити організацію та управління, значно підвищити ефективність виробництва, їх значення для управлінської науки відзначають і сучасні вчені Тейлор розглядав управління як мистецтво знати точно, що належить зробити і як зробити це найкращим і найдешевшим способом. Він виділив чотири групи управлінських функцій: вибір мети; вибір коштів; підготовка коштів; контроль результатів.

Послідовник Тейлора француз Файоль, узагальнивши набутий досвід, визначив, що управляти - це вести підприємство до мети, прагнучи найкращим чином використовувати його ресурси, забезпечуючи правильний хід виконання основних функцій підприємства. Управління полягає в тому, щоб передбачати (вивчати майбутнє і встановлювати програму дій); організовувати (будувати подвійний організм підприємства: матеріальний і соціальний); розпоряджатися (приводити у дію персонал підприємства); узгоджувати (пов'язувати і об'єднувати Дії та зусилля) та контролювати (спостерігати, щоб усе відбувалося згідно з розпорядженнями).

Класифікація Файоля до цього часу лежить в основі науки управління.

Менеджмент - це функція, вид діяльності, пов'язаний з керівництвом людьми в різних організаціях. Проте менеджмент підприємств (фірм) відрізняється від решти видів управління тим, що їх метою, а отже, і завданням управління, є виробництво товарів або надання послуг, іншими словами, задоволення потреб людей і суспільства в умовах ринку.

У спрощеному розумінні менеджмент - це вміння досягти поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. Менеджмент - це також галузь людського знання, що допомагає здійснити функцію управління.

Одночасно менеджмент є економічним органом, який функціонує у сучасному індустріальному суспільстві і як орган управління має свої ланки:

топ-менеджменг - найвища ланка управління (генеральний директор та інші члени правління);

мідле-менеджмент - середня ланка управління (керівники управлінь і самостійних відділів);

ловер-менеджмент - найнижча ланка управління (керівники підвідділів та інших аналогічних їм підрозділів).

Менеджмент - це не тільки управління виробництвом, а й організація праці людей. Саме люди є найважливішим елементом виробничого процесу підприємства (фірми).

Менеджмент розглядає підприємство не як технологічну ланку суспільного виробництва, а як соціальну підсистему ринкової економіки. Цим визначаються основні напрями менеджменту: вияв мікросо-ціальної структури підприємства (групи і відносини між ними) - соціально-професійної, культурно-освітньої, кваліфікаційної та демографічної; формування малих груп («автономні робочі бригади», «цільові групи», в тому числі і серед фахівців) як основної умови мобілізації колективних зусиль; добір «неформальних» груп за результатами соціометричних обстежень та ін.

Успіхи та невдачі підприємства (фірми) - це насамперед успіхи та невдачі менеджменту. І якщо підприємство працює погано, нерентабельно, то потрібно змінити не робітників, а керівників.

Новий етап економічного розвитку потребує і нової концепції управління, що відбиває ті реалії, в яких діють учасники сучасного суспільного виробництва. Така концепція була сформована у 80-х роках американськими авторами Р. Уотерменом, Т. Пітерсом, І. Ансоффом та іншими теоретиками менеджменту. У цій концепції виділено такі принципові положення:

відмова від виробничого раціоналізму систем управління, орієнтованих на виробництво та ринок;

ділова організація - відкрита система, що розглядається у єдності її складових частин, нерозривно пов'язаних із зовнішнім ринком;

ситуаційний підхід до менеджменту;

людина - як головний ресурс ефективності управління фірмою.

Щодо систем управління, то в нових умовах найбільшого розвитку набули: менеджмент на основі передбачення змін і менеджмент на основі гнучких екстрених рішень. Вони характеризуються як підприємницькі структури, що враховують такі фактори, як незвичність і невизначеність майбутнього розвитку. Підприємства (фірми) дедалі частіше звертаються до методів стратегічного планування і управління, оскільки зміни зовнішнього середовища, технологій, конкуренції та ринків стають не винятком, а правилом. Нову систему поглядів на менеджмент називають в американській літературі «тихою управлінською революцією». І не без підстав, її основні положення застосовуються в практиці менеджменту, не призводячи до негайного злому та руйнування структур і механізмів, які склалися.

Висновки

управління менеджмент організаційний

Перед українськими підприємствами постала проблема перегляду ціннісних орієнтацій виробництва й управління, перебудови способу мислення господарських керівників, структурної перебудови виробництва й управління за прикладом економічно розвинутих країн на принципах високого ступеня автономності виробничих відділків. Передусім це стосується підприємств, які належать до державно-соціалістичного та державно-капіталістичного укладів економіки.

Науково-технічний прогрес, розвиток виробництва, інші соціально-економічні та політичні умови ставлять перед теорією і практикою менеджменту дедалі нові проблеми. У процесі вирішення їх у рамках менеджменту виділялися різні напрями, відбулося його злиття з іншими, близькими до нього науками.

Сучасний менеджмент є міждисциплінарною наукою. Кожній функції управління сьогодні відповідає особлива наука: індустріальна та інженерна соціологія; соціальна психологія та інженерна (ергономіка); соціоніка; економіка та економічна психологія; педагогіка; філософія; математика; кібернетика; інформатика та ін.

Проблемами менеджменту нині займаються як теоретики, так і практики. І це зрозуміло, оскільки немає галузі виробництва, сфери життєдіяльності людей, де б не було управління.

Отже, на відміну від інших організацій менеджмент підприємницьких структур в усіх своїх рішеннях керується економічними міркуваннями. Його існування і престиж обґрунтовуються економічними результатами діяльності.

Список використаної літератури

1. Виханский О.С., Наумов А.Й. Менеджмент. - М.: МГУ, 1995

2. Войчак А.В. Маркетинговий менеджмент. Підручник. - Київ, 1998.

3. Грейсон Дж., О'Делл К. Американський менеджмент на пороге XXI века. Пер. с англ. - М.: 1991.

4. Бусыгин А.В. Предпринимательство: Основной курс Москва 1994 г.

5. Мескон М. Основы менеджмента Москва 1995 г.

6. Экономика и менеджмент Тамбов 1995 г.

7. Герчикова В.Н. Менеджмент Москва 1995 г.

Размещено на Allbest.ru