Теоретичні аспекти управління персоналом

Всі ці особливості впливають на менеджмент в окремих країнах. Велика дистанція влади сприяє централізації, а незначні розшарування між рівнями соціального управління висувають на перший план децентралізацію. Колективізм сприяє спільним зусиллям і сімейним підприємствам, індивідуалізм стимулює пошук особистої винагороди і професійної мобільності. «Чоловічий» показник сприяє відчуттю змагання і елітарності, «жіночність» стимулює розвиток солідарності і співчуття до ближнього. Відмова від ризику йде поряд із схильністю до регламентації і владності, тоді як протилежне поняття заохочує опортунізм і толерантність до незвичної поведінки і т.ін.

Тому проблеми формування і реалізації моделі соціального управління потрібно вирішувати диференційовано як на макрорівні у відношенні окремих країн і регіонів, так і на мікрорівні щодо конкретних організацій з урахуванням сформованих у них типів організаційної культури і відповідних тенденцій історичного розвитку. Іншими словами, модель господарювання і управління, прийнятна для певної країни (регіону), може виявитися неспроможною і недієздатною для іншої через розходження у виявах культурних факторів і етнопсихологічних особливостей.

Зміст науки соціального управління - виявлення законів і закономірностей, розробка принципів, функцій, форм і методів цілеспрямованої діяльності людей у процесі управління суспільством, його головними сферами і ланками. Тому основа наукового менеджменту - соціальні закони та їх дія в процесі соціального управління.

Звідси теорія соціального управління - це комплексна система знань, що використовує дані різноманітних соціальних наук для розробки принципів і методів впливу на людей у соціальних процесах на основі встановлення законів і закономірностей управління суспільством.

Соціальне управління як особливий вид людської діяльності виникає з необхідності організації спільної діяльності людей і породжується, з одного боку, поділом праці (в основі якого лежить нерівність можливостей), а з іншого боку - соціально-історичними умовами конкретного суспільства. При цьому соціальне управління - це діяльність, що повністю охоплює весь процес громадського життя, - політичну, економічну і духовну сфери.

Сутність соціального управління визначає формування і функціонування цього класу управління як системи. До системи соціального управління належать такі компоненти: механізм управління, структура управління, об'єкти управління, функції управління, кадри управління, процес управління. Система управління - це форма реалізації взаємодії і розвитку відносин управління, виражених насамперед у законах і принципах управління, а також в цілях, функціях, структурі, методах, процесі і механізмі управління.

Механізм управління створюється і цілеспрямовано змінюється людьми, які здійснюють регламентацію загальної сукупності функцій, форм, методів, важелів і стимулів соціального управління, для досягнення найбільшої його ефективності в даних конкретно-історичних умовах [51].

Суспільство як складна, багатоцільова соціальна система потребує, щоб механізм управління забезпечував чітку взаємодію всіх його підсистем і вирішував накреслені перед ним завдання. З цих позицій у загальному механізмі управління виділяють економічний, організаційний і соціально-культурний механізми, основу взаємозалежного функціонування яких складають вимоги системи об'єктивних законів соціального розвитку і управління.

Функції управління - це особливі види діяльності, що виражають напрямки або стадії здійснення цілеспрямованого впливу на зв'язки і відношення людей у процесі життєдіяльності суспільства та управління ним.

До основних функцій соціального управління належать планування і прогнозування, організація, координація і регулювання, стимулювання і навчання, аналіз і контроль.

Структура відображає склад і співпідпорядкованість різноманітних елементів, ланок і щаблів управління, що функціонують для досягнення визначеної цілі. Функції і структура управління - це дві сторони єдиного цілого - організації системи соціального управління і виступають відповідно як зміст і форма процесу управління.

Структура управління може бути малощаблевою (пласкою) і багатощаблевою (високою), а також належати до одного з трьох основних типів організаційних структур - лінійної, функціональної або лінійно-функціональної (штабної). При цьому особливості об'єкта управління багато в чому визначають створення відповідних систем управління. Якщо, наприклад, яка-небудь система має чітко виражену «жіночу» основу, тоді стиль управління в ній повинен у більшій мірі носити демократичний і колегіальний характер, а найприйнятнішими типами організаційної структури будуть функціональний, матричний, штабний. В умовах соціальної системи з переваженням «чоловічої» основи стиль управління повинен тяжіти до авторитарності та єдиноначальності, що відбивається і на організаційній структурі, яка повинна бути лінійною, лінійно-функціональною і т. п.

Соціальні системи, як відзначалося, одночасно виступають як суб'єкт і об'єкт управління, що визначає необхідність розглядати суб'єкт та об'єкт управління як дві системи, що знаходяться в постійній взаємодії. При цьому керуюча система виступає як частина керованої, а її розмір і межі залежать від масштабів і особливостей останньої. Звідси виходить, що функціонування суб'єкта управління визначається в основному особливостями об'єкта. У самій соціальній системі та у її вагомих складових чітко простежуються своєрідні системи меншого рівня:

- технічна система являє собою пропорційне сполучення окремих технічних засобів із багатьох окремих видів різноманітного устаткування;

- технологічна система базується на розподілі матеріального і духовного виробництва, політичної діяльності на стадії і процеси. Вона являє собою набір правил і норм, які визначають послідовність операцій у процесі матеріального або духовного виробництва і управління ними;

- організаційна система за допомогою розробки структури управління, що відповідають положенням і інструкціям дозволяє раціонально використовувати технічні і технологічні засоби, приміщення і трудові ресурси;

- економічна система являє собою єдність господарських і фінансових процесів і зв'язків; соціальна система - це сукупність соціальних відносин, утворених у результаті спільної діяльності, і разом з економічною визначає цілі матеріального і духовного виробництва, суспільної політики, формує принципи і методи їхньої організації.

Всі системи взаємозалежні та у своїй єдності складають цілісний соціальний організм. При цьому технічна, технологічна й організаційна системи в сукупності забезпечують і характеризують організаційно-технічний бік управління, а економічна і соціальна - соціально-економічний [24].

Кожна така система у певні періоди розвитку соціальних цілих може займати домінуюче положення, характеризуючи тим самим особливості різноманітних частин організаційної структури управління (головне положення техніко-технологічних, організаційно-правових, економічних або соціальних служб), а також домінуюче положення у сфері соціального управління представників тих чи інших управлінських професій [21]. При цьому зміна головних позицій представників різноманітних управлінських професій відповідає, на наш погляд, циклічним перевагам то організаційно-технічної, то соціально-економічної моделі управління, а також одної із систем нижчого рівня.

Відомо, що розвиток світового менеджменту в ХХ сторіччі пройшов декілька стадій. Спочатку вищі управлінські посади і лідируюче положення в розробці проблем управління займали інженери, які намагалися максимально раціоналізувати і механізувати виробництво; їм на зміну прийшли економісти і фінансисти, що за головне завдання вважали одержання максимального прибутку за рахунок доцільного використання економічних законів і ефективного управління капіталом. Потім настав період, коли вища ланка управління почала рекрутувати юристів, вважаючи, що головне в менеджменті та бізнесі - дотримання встановлених розпоряджень, інструкцій, інших нормативних актів і законності в цілому.

В даний час управлінцями найвищого рангу, які опрацьовують глобальні проблеми соціального управління, стають вихідці зі структур кадрового менеджменту, тобто персонознавці, які ставлять у центр сучасної концепції управління людиною. За оцінками провідних західних дослідників, саме персонознавці будуть займати лідируючі позиції в управлінні сучасним світом. Іншими словами, сучасний директор - це директор по кадрах, кожен керуючий - це керуючий персоналом.

Размещено на Allbest.ru