Концепція рішення задач керування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналітична концепція рішення ситуаційних задач керування

Серед комплексу проблем, що входять в об'єкт, предмет і метод ситуаційного керування, у роботі розглядається лише одна проблема - аналіз і рішення ситуаційних задач керування. Пропонована в цьому зв'язку концепція названа аналітичною. Випливає, що термін «аналітична концепція» не є до кінця точним і вживається умовно. Однак інші терміни, використовувані в теорії керування суспільним виробництвом і стосовні до даної проблематики, виявляються або вже зайнятими (комплексна концепція, системна концепція й ін.), або не зовсім точно її що відображають (організаційно-технологічна концепція, цільова концепція й ін.), або, нарешті, не зовсім зручні для вживання в наукових дискусіях і в практичній діяльності (наприклад, проблемно-орієнтована концепція).

Тому ми схиляємося до визначення пропонованої концепції як аналітичної концепції рішення ситуаційних задач керування виробничими організаціями, маючи у виді наступні обставини. По-перше, наявність і прояв системного взаємозв'язку елементів виробничої організації і її зовнішнього середовища однозначно приводить до висновку про закономірну обумовленість (не говорячи вже про суб'єктивну) виникнення ситуацій при взаємодії цих елементів, їх якісних і кількісних характеристик. Отже, виявляється можлива класифікація цих ситуацій, необхідно тільки врахувати і забезпечити коректне представлення тих факторів, що формують «образ» ситуації. По-друге, реалізація пропонованої концепції як обов'язковий атрибут включає етап ідентифікації й аналізу кожної конкретної ситуації у всій їхній безлічі, відображуваній за допомогою класифікатора. Цей аналіз дозволяє робити висновки як про можливі напрямки розвитку параметрів ситуації, так і про ті процедури, що необхідні для її дозволу.

Вихідна концепція при розробці концепції рішення ситуаційних задач керування полягає в наступному: виникла або проблемна ситуація, що передбачається, може вважатися дозволеної лише в тому випадку, якщо здійснено вироблення і реалізація управлінських рішень, що ліквідують, то стан виробничої організації, її елементів і елементів зовнішнього середовища, що зв'язується з поняттям проблемної ситуації. Суть пропонованої в цьому зв'язку концепції рішення ситуаційних задач керування полягає в наступному: кожному типу конкретної ситуації, що виникає у виробничій організації, повинні відповідати своя послідовність процедури керування з її інформаційним забезпеченням, специфічні форми взаємодії елементів виробничої організації, свої критерії і методи прийняття рішень, а також свої об'єкти реалізації управлінських впливів. Тим самим забезпечується можливість адаптації структури керування до динамічно мінливих умов функціонування виробничої організації, зовнішнього середовища і їхніх елементів. Таким чином, концепція складається в розробці комплекс; методів і кошт, спрямованих на виявлення і рішення проблем, що виникають на всіх етапах функціонування виробничої організації. Ці методи засобів включають класифікатор управлінських ситуацій, типологію процедур керування, структуру системи інформаційного забезпечення і т. д.

Розробка основних положень концепції в теоретичному і методичному плані повинна здійснювало в такий спосіб.

По-перше, необхідно досліджувати причини і джерела виникнення ситуацій, а також об'єкти, на які можуть бути спрямовані управлінські впливи з метою дозволу ситуацій. (Дана задача вирішена в другому розділі, що дозволить у третьому розділі запропонувати класифікатор сукупності ситуацій, що виникають у виробничій організації в процесі реалізації поставлених перед нею цілей.)

По-друге, необхідно розробити методи формування процедур керування, адекватні цілям дозволу всієї сукупності ситуацій і відповідних циклів керування. (Ця задача вирішена в четвертій і п'ятій главах.)

По-третє, необхідно виявити послідовність, обсяг і змістовна розмаїтість інформаційних процесів, чинених у рамках процедур дозволу ситуацій, тому що вони повинні бути підставою для розробки системи інформаційного і технічного забезпечення процесів рішення ситуаційних задач керування. (Принципова постановка цієї проблеми здійснена в шостому розділі.)

Деякою мірою самостійної є задача пошуку методів, що доповнюють існуючу структуру керування виробничої організації ситуаційними елементами, що дозволяють реалізувати нові організаційно-економічні зв'язки, що виникають при дозволі всієї сукупності ситуацій або найбільш значимих з них. (Ця задача обговорена в п'ятому розділі, де приведені деякі теоретичні розуміння і практичні приклади.)

Природно, на різних етапах реалізації цієї концепції необхідно вирішити не тільки зв'язані з нею наукові і прикладні проблеми, але і цілий ряд: задач, що відносяться до статики і динаміки систем керування: визначення оптимуму інформації, ранжирування стимулів управлінської діяльності, оцінка потенціалу управлінських кадрів і ін.

Однак ці задачі властиві не тільки ситуаційному підходу. Його основна перевага складається в можливості прив'язки форм і методів організації керування до характеристик управлінських ситуацій, що виникають у діяльності виробничих організацій. Безсумнівним же достоїнством різних концепцій ситуаційного керування є прийнята вихідна позиція про те, що виробничі організації - відкриті, що розвиваються системи, ефективність функціонування яких тісно зв'язана з можливістю адаптації до умов внутрішньої і, що змінюються, зовнішнього середовища. Однак ця позиція повинна забезпечуватися можливістю проектування динамічних структур і процесів керування.

Підходи до класифікації управлінських ситуацій

Чим же розташовує сьогодні інструментарій ситуаційного керування виробничими організаціями? Таке питання закономірне, тому що саме методичне забезпечення теоретичних посилок перетворює їх в інструмент керування. Розглянемо послідовно, по етапах реалізації запропонованої вище концепції рішення ситуаційних задач керування, стан її методичного забезпечення.

Почнемо зі спроб класифікації управлінських ситуацій. Спроби узагальненого опису ситуацій найбільше повно виконані в роботах по штучному інтелекті, і зокрема - розпізнаванню образів. Наприклад, їхня класифікація дається по трьох ознаках: способу «пред'явлення» (тобто фіксована або послідовна вибірка); процедурі розпізнавання (алгоритм формування образа ситуації); ознакам опису (місце даного образа серед загальної безлічі образів, список ознак образа, структура опису образа).

Програмовані рішення базуються на звичці, заведеному порядку або процедурній політиці й ухвалюються за типових обставин. Програмовані Рішення найкраще впроваджуються у бюрократичних організаціях, зважаючи на раціональність та ефективність їхньої діяльності. Програмовані Рішення - це результат послідовних кроків (заводів чи дій), що сприяють вирішенню проблеми. як правило, у цих випадках число альтернатив обмежене і вибір має бути зроблений у межах напрямів, що визначені динамікою розвитку організації.

Коли виникають проблеми або ситуації, для яких програмоване рішення непридатне або невідоме, то керівники або особи, від яких залежить схвалення рішення, мусять звернутися до непрограмованого. Непрограмовані рішення характеризуються слабкою структурою, що зумовлена Іраком інформації, незатвердженою процедурою та відсутністю цілей або завдань. Вони приймаються в ситуаціях, які внутрішньо не структуро_5ані, відносно нові або ж трапляються вперше. Такі ситуації залежать від невизначених обставин, від контрольованих сил, від впливу непередбачених чинників.

Інколи, у складних ситуаціях, практикують компроміси - нейтральне чи тимчасове вирішення проблеми, що умовно задовольняє на даному етапі всі сторони, які беруть участь у конфлікті.

Всі управлінські рішення мають на меті сприяти досягненню організаційних цілей і знайти кращий вихід з конкретної ситуації. Рішення вважається організаційним, коли його приймає керівник або особа, яка відповідає за його розроблення та ухвалення з метою виконання посадових обов'язків. Під час здійснення будь-якої з управлінських функцій менеджер найчастіше вирішує схожі проблеми, що є типовими для всіх організацій, розбіжності стосуються лише характеру конкретної організації. Це спричиняє наявність типових ситуацій і потребує розроблення стандартних, типових, шаблонних рішень у межах кожної управлінської функції.

Існує багато поглядів на етапи вироблення та прийняття рішень. Зручною для практики є позиція, згідно з якою вирізняють шість основних етапів розроблення рішення:

1) розпізнавання проблеми;

2) встановлення цілей (результатів) розв'язання проблеми;

3) вивчення проблеми за допомогою збирання та оброблення релевантної інформації;

4) обґрунтування реалістичних альтернативних дій;

5) порівняння та відбір альтернатив;

6) формулювання (прийняття) та видавання рішення.

Існують дві основні форми прийняття рішень: групова та індивідуальна. Кожна з них має певні переваги та недоліки, тому однозначної думки немає.

Прийнято вважати, що групове ухвалення рішень виправдовує себе у ситуаціях, які виникають під час розв'язання складних, істотних проблем, так званих ситуаціях з багатьма невідомими. Вирішуючи прості, несуттєві, шаблонні проблеми процедурного характеру, застосовують, як правило, індивідуальні рішення.

Переваги і вади групового ухвалення рішень порівняно з індивідуальним можна підсумувати у вигляді зведеної табл.

Під час використання групового ухвалення рішень слід зважати на кількісний склад групи, її структуру, статус окремих її учасників, владні стосунки між ними та фізичне середовище, у якому працює група.

Чим різноманітніша за складом група, тим більше ідей та пропозицій буде розглянуто, але менше шансів дійти згоди. Індивідуальності та конфлікти, владне чи авторитетне втручання, обмеження полеміки та робоче середовище активно впливають на ситуацію і на процес ухвалення рішення.

Для з'ясування конкурентної ситуації використовується карта стратегічних груп. Вона зв'язує воєдино галузевий аналіз і оцінку положення кожної фірми окремо. Стратегічна група являє собою сукупність фірм-конкурентів на ринку з однаковим стилем конкуренції або зі схожими позиціями на ринку. Якщо усі фірми на ринку виступають з однаковою стратегією, то на ньому тільки одна стратегічна група, якщо ж усі фірми з різними стратегіями, то груп стільки ж, скільки самих конкурентів.

Методика складання карти стратегічних груп

1. Установити всі характеристики, що відрізняють фірми одну від іншої;

2. Основні перемінні на графіку по осях координат не повинні бути зв'язані між собою;

3. Перемінні осs координат повинні відображати самі істотні розходження конкурентів;

4. Площі позначень фірм повинні відображати їхню відносну частку продажів на ринку;

5. Якщо істотних перемінних більше двох, то доцільно побудову двох або більш карт.

Чим ближче розташовані різні стратегічні групи, тим сильніше їхнє конкурентне суперництво.

Висновки

Так як діяльність менеджера пов'язана з рішенням багатьох проблем, вивчення типових ситуацій які виникають у процесі управління просто необхідна, так як зекономить час та гроші фірми на подолання цих ситуацій.

В даному рефераті наведені основні моменти ведення ситуаційного менеджменту, показано основні концепції рішення ситуаційних задач, прийняття рішення, та ведення конкурентного аналізу фірми.

стратегічний керування управлінський

Використана література

1. Виханский О.С., Наумов А.Й. Менеджмент. - М.: МГУ, 1995

2. Войчак А.В. Маркетинговий менеджмент. Підручник. - Київ, 1998.

3. Грейсон Дж., О'Делл К. Американський менеджмент на пороге XXI века. Пер. с англ. - М.: 1991.

4. Бусыгин А.В. Предпринимательство: Основной курс Москва 1994 г.

5. Мескон М. Основы менеджмента Москва 1995 г.

6. Экономика и менеджмент Тамбов 1995 г.

7. Герчикова В.Н. Менеджмент Москва 1995 г.

Размещено на Allbest.ru