Моделі динамічних і статичних організацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Моделі теорії організації

2. Порівняльний аналіз принципів дії динамічних і статичних організацій

3. Характеристики організаційної структури

Перелік посилань

1. Моделі теорії організації

Модель (фр. modиle, від лат. modulus -- "міра, аналог, зразок, приклад") -- це спрощене абстрактне подання реального процесу, явища. В залежності від мети, властивостей і структури модельованого явища (процесу) моделі, можуть бути різноманітними. Основною вимогою при моделюванні є адекватність, тобто здатність моделі досить точно прогнозувати необхідний результат.

Модель теорії організації - сукупність поглядів, концепцій, підходів, предикат, узагальнень властивостей, структури, внутрішніх і зовнішніх зв'язків, закономірностей розвитку і функціонування феномену "організація" (схема 1.1). Організація як явище - це свідомо координоване соціальне утворення яке функціонує для досягнення спільної мети. Організації як процес - сукупність узгоджених дій, що призводить до встановлення зв'язків і взаємозв'язків між елементами цілого.

Модель організації, визначає структуру і механізми координації діяльності організації, основними елементами організаційної моделі є система робіт, робочі групи і процеси, пов'язані з ними. Останні визначають відносини управління і комунікаційні зв'язки. Фактично модель організації є суперструктурою, в межах якої здійснюється діяльність організації [1, 2].

Існуючі моделі концепцій теорії організації можна умовно об'єднати у три групи :

- класичні або механічні - характеристиками моделі є цілі і відповідна їм ієрархія органів управління і посад, система правил і процедур, які формально вводяться. Стимулювання і контроль спрямовані на раціональну організацію праці і виробництва, суб'єкти управління діють раціонально, планомірно і послідовно.

- Неокласичні або органічні - основною відмінністю якої від класичної моделі є врахування людського фактору, як носія організаційних змін та специфічного і цінного ресурсу, з урахуванням психологічних особливостей індивідів та структури робочих груп.

- Системні - організація розглядається як складна, відкрита та динамічна система.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Схема 1.1 Загальна структура організаційної моделі

Основні риси організації класичної моделі можна представити таким чином [1, 2]:

- організаційні цілі -- отримання економічних та заданих результатів;

- структура і механізми координації діяльності -- ієрархічні структури, чітко регламентовані правила і процедури з виконання наперед спеціалізованих функцій і робіт;

- характер організаційної поведінки - виконання відповідних функцій, робіт, повністю регульована поведінка;

- тип системи управління -- Сукупність елементів формальної структури (підрозділів, функцій, посад і т. ін.), що взаємодіють, згідно регламенту, для досягнення мети;

- розвиток -- наперед обґрунтований і спланований, пристосований до змінних умов;

- головні напрями вдосконалення -- раціоналізація формальних структур, регламентація процесів, планомірна перепідготовка або заміна кадрів.

- Представники класичного напряму теорії організації: Ф. Тейлор (теорія наукового керування), Ф. Гілбретом, Л. Гілбретом, Г. Ганттом, Х. Манстербергом, Х. Емерсоном, Г. Тауном, М. Куком, А. Файолем (принципи організації), Дж. Лізні, А. Рейлцом, Л. Урвіком, М. Вебером (Бюрократична теорія), П. Селзніком, та ін. [4].

Основні риси неокласичної (органічної) моделі [1, 2]:

- Організаційні цілі:, задоволення інтересів індивідів та досягнення розвитку організації;

- Структура і процеси: децентралізовані структури і кооперативні відносини між ними, узгодження неформальної структури з формальними структурами організації, при цьому неформальним вдається провідне значення.

- Характер організаційної поведінки: вплив на цінності, норми груп і осіб, при якому установки соціальної дії визнаються членами колективу як важливі.

- Тип системи управління: органічний - поєднання органічних і механістичних систем управління, які взаємодіють як самоналагоджувальна сукупність осіб і груп;

- Розвиток: зміни із-за порушення балансу між організацією і середовищем, загострення внутрішніх проблем; реалізація спонтанно назріваючих змін, що забезпечують подолання внутрішньоорганізаційних суперечностей між організацією і середовищем;

- Напрями вдосконалення: вплив на групові і індивідуальні норми, стимулювання членів організації до перебудова формальних і неформальних.

- Представники неокласичного (органічного) напряму теорії організації: Е. Мейо (концепція людських відносин), А. Маслоу (ієрархія потреб), Дж. МакГрегор (теорія «Х» та «У»), К. Левін, Р. Лайкерт, К. Арджіріс (Теорія ефективної організації) [4].

Основні риси системної моделі [1, 2]:

- Організаційні цілі: забезпечення економічних і соціально-психологічних результатів та підтримка рівноваги з середовищем;

- Структура і процеси: встановлені під впливом централізованих і неформальних зв'язків;

- Характер організаційної поведінки: дії, обумовлені впливом зовнішніх чинників і особистих відносин;

- Тип системи управління: поєднання органічних і механістичних систем управління залежно від характеристик зовнішніх і внутрішніх середовища;

- Розвиток: реалізація змін, що забезпечують подолання внутрішньоорганізаційних суперечностей і зміни в зовнішньому середовище;

- Напрями вдосконалення: перебудова формальних і неформальних зв'язків між керуючою і керованою системами.

- Представники системного напряму теорії організації: П. Драккер (теорія ситуаційної поведінки), И. Ансофф (теорія організаційного потенціалу), Д. Норт (теорія інститутів та інституційних змін), Г. Мінтцберг (теорія гнучке проектування організацій) та інші [1, 2]

Сучасні напрями теоретичних розробок [3]:

- реінжінірінг - теорія та методи комплексного реформування корпорацій за допомогою сучасних напрямів керування;

- концепція внутрішніх ринків корпорацій - перенесення закономірностей та принципів ринкового господарства у внутрішню діяльність корпорацій;

- теорія альянсів або асоціативні форми організації та управління - передбачає розширення кооперації серед суб'єктів економічної діяльності, послаблення межі організації, на основі вирішення функцій на глобальному рівні.

2. Порівняльний аналіз принципів дії динамічних і статичних організацій

Принцип (від лат. principium -- «початок, "походження") - оптимальне правило (норма), котре сформульовано людьми и має об'єктивний характер [1]. організація система управління структура

Принципи організації є відображенням об'єктивних закономірностей практики керування. Для розгляду організації як процесу застосовують поняття статики і динаміки. Одне з основних завдань при дослідженні динаміки та статики організації є виявлення закономірностей її поведінки при різних діях з боку зовнішнього і внутрішнього середовища.

Статика - це врівноважений стан організаційної системи в якому вона знаходиться незалежно від змін, що відбулися в зовнішньому середовище. У такій організації внутрішні і зовнішні відносини розглядаються у відриві від їх розвитку [5].

Динаміка - розвиток організації та її рух до нових цілей під впливом як внутрішнього так і зовнішнього середовища. Для динамічних організацій характерним є прагнення до розвитку через осоння нових технологій та розширення кола завдань, що вирішуються. В такой организации преобладают координирующие действия [5].

Розвиток організації в рамках вибраної стратегії відбувається під впливом системи управління, а також прийнятих норм і правил поведінки.

В принципі будь-яка організаційна система зацікавлена в переході до стабільного, стійкого стану свого існування. Люди в більшості своїй потребують постійності норм і зв'язків. Система управління організацією також прагне до певної стійкості в облаштуванні і надійному функціонуванні об'єкту управління, маючи при цьому можливість ефективного контролю над ним. Перехід до стійкого режиму роботи є об'єктивно існуюча вбудована мета розвитку будь-якої організації. Досягнення цієї мети рівнозначне придбанню нових ресурсів, зниженню текучості кадрів, зменшенню числа реорганізацій, зниженню конфліктності [5].

Елементи статики властиві будь-якій організаційній системі. Серед них стан фінансових показників діяльності підприємства на фіксований момент часу; структурна схема підприємства; розподіл владних повноважень; штатний розклад і посадові обов'язки; постійний асортимент продукції, що випускається, стійкі партнерські зв'язки і інші показники [5].

Проблема полягає в тому, що організація, досягнувши певної стійкості, втрачає здатність адаптуватися до змінних умов існування і реалізовувати в своєму середовищі технологічні і управлінські новації. Перейшовши цілком в статичний стан, організація набуває інерційності, яку важко подолати, і входить в стан організаційної стагнації, характерний для організацій тих, що працюють тривалий час при відносній незмінності основних показників своєї роботи. Що в, цілому ряду випадків може розглядатися не як позитивне явище, а як відсутність прогресу і ослаблення реактивної здатності [5].

Організації статичного типу прагнуть обмежити і мінімізувати можливі зміни їх стану. Зміни проводяться тільки у разі крайньої необхідності, при цьому, як правило, відразу ж ухвалюється будь-яке задовільне рішення. Для статичних організацій характерна відсутність реакції взагалі або запізнювання реакції системи на зміни, що відбулися, що прийнято називати точкою нееластичності [5].

Суперечності принципів дії статичної організації полягає в тому, що з одного боку, досягнення стабільного режиму роботи є одній з цілей її існування, з іншою, неминучі нововведення, необхідні організації для її успішного розвитку і виживання. Ці нововведення визначають перехід організації в динамічний режим роботи [5].

В процесі переходу до нових ринкових відносин на зміну більшості організацій статичного типу прийшли організації, що діють за принципом систем, що динамічно розвиваються. Для них характерна швидка адаптація до будь-яких змін в зовнішньому і внутрішньому середовищі. З цією метою система управління організацією веде систематичний аналіз зовнішнього середовища і постійно контролює свій внутрішній стан [5].

Основне завдання системи управління організацією динамічного типу полягає не стільки в реагуванні на зміни, події в зовнішньому середовищі, скільки в спробі передбачати прийдешні зміни і завчасно підготуватися до них. Напередодні змін розробляються численні альтернативи можливої поведінки організації і з них вибирається найбільш ефективний варіант.

Динамічні організації достатньо легко здійснюють перебудову системи і швидко настроюються на новий режим роботи.

Необхідні властивості органів управління організацій, що динамічно розвиваються, орієнтованих на роботу в умовах глобального ринку, - поступальний розвиток організації, орієнтація на споживача, використання нових технологій, наявність централізованої структури управління організацією.

Перехід до роботи в динамічному режимі - необхідна умова забезпечення життєдіяльності організації. Можна виділити ряд об'єктивних ознак організації, що діє за динамічним принципом [5]:

- цільова установка, що відповідає об'єктивним потребам суспільства

- гнучка організаційна структура;

- робота системи управління за принципом перебору альтернативних рішень і вибору найбільш ефективного варіанту управління з погляду досягнення поставленої мети.

- зміни, які відбуваються в структурі, супроводжуються введенням нових або скорочення старих функцій виробництва або управління [2].

У сучасних умовах орієнтація організаційної системи управління на динамічний режим роботи є гарантією її благополуччя і успіху.

3. Характеристики організаційної структури

Структумра (від лат. structыra -- "будова") -- сукупність стійких зв'язків елементів об'єкта, що забезпечую збереження його основних властивостей, в зв'язку з виконуваними функціями.

Організації створюють структури для того, щоб забезпечувати координацію і контроль діяльності своїх підрозділів і працівників. Структури організацій відрізняються один від одного складністю (ступенем розділення діяльності на різні функції), формалізацією (ступенем використання заздалегідь встановлених правил і процедур), співвідношенням централізації і децентралізації (рівнями, на яких ухвалюються управлінські рішення) [3].

Структура організації - це фіксовані взаємозв'язки, які існують між підрозділами і працівниками організації. Її можна розуміти як встановлену схему взаємодії і координації технологічних і людських елементів. Проте вона не враховує такий чинник, як людську поведінку, який впливає на порядок взаємодії і його координацію. Саме поведінку персоналу визначає ефективність функціонування організаційної структури більшою мірою, чим формальний розподіл функцій між підрозділами [3].

Формальна структура організація - це заздалегідь спланована структура повноважень і функцій, яка встановлюється на основі взаємодії, що склалася, між компонентами організації. Вона орієнтована на досягнення прийнятного рівня виробництва і загальних цілей організації. Формальна структура визначає систему відносин і набір функцій, що дозволяють здійснювати цілеспрямовану діяльність, характеризується певним ступенем стандартизації трудових функцій: безліч організаційних правил, чітко певні процедури, що охоплюють трудовий процес в організації. Чим вище рівень стандартизації трудових функцій, тим менше повинен бути особистий внесок кожного працівника в кінцевий результат праці. Стандартизація не тільки не сприяє альтернативній поведінці працівників, але і усуває всяку необхідність яких-небудь альтернатив [3].

Неформальна структура організацій, в рамках яких взаємини не носять заздалегідь спроектованого і директивно встановленого характеру, виникають під впливом різних чинників, таких, як загальний інтерес групи працівників, об'єктивна необхідність співробітничати, особиста безпека і ін.

Існує вертикального і горизонтального розподілу праці. Схема вертикального розподілу праці представлена на мал. 3.1. Керівник верхнього рівня управляє діяльністю керівників середнього і нижчого рівнів, тобто формально володіє більшою владою, повноваженнями і вищим статусом. Вертикальна диференціація пов'язана з ієрархією управління в організації. Чим більше ступенів ієрархічних сходів між вищим рівнем управління і виконавцями, тим більше складною є дана організація. Повноваження розподіляються по посадах і керівниках, що посідають ці посади. Мета розглядається як орієнтир для потоку зв'язків і повноважень [3].

Мал. 3.1 Вертикальний розподіл праці

Горизонтальна диференціація відображає ступінь розподілу праці між окремими структурними одиницями. Чим більше в організації різних сфер, що вимагають спеціалізованих знань і навиків, тим більше складною вона є. Горизонтальна спеціалізація направлена на диференціацію функцій. Вона охоплює визначення роботи (з'єднання різних окремих завдань) і визначення взаємозв'язку між різними видами робіт, які можуть виконуватися одним або багатьма працівниками [3].

Мал. 3.2 Горизонтальний розподіл праці

Термін «централізація» відноситься до ступеня зосередження ухвалення рішенні в одних руках, що пов'язане тільки з формальною владою, тобто з правами, якими наділена певна особа в організації. Суть централізованих організацій полягає в розділенні процесів ухвалення рішень і їх впровадження: вищі керівники ухвалюють рішення, керівники середньої ланки передають і погоджують їх, працівники - виконують.

Децентралізація - відповідно до функцій члени організації об'єднуються в команди, здійснюють перехресне навчання і забезпечуються комерційною інформацією, що дає їм можливість виконувати декілька функцій і оперативно реагувати на зміну потреб клієнтів. Децентралізації в структурах управління дозволяє [3]:

1. в результаті децентралізації розвиваються професійні навики керівників, повноваження яких і відповідальність за ухвалення рішень зростають.

2. децентралізована структура веде до посилення змагання в організації, стимулює керівників до створення атмосфери конкуренції.

3. в децентралізованій моделі організації керівник може проявляти більше самостійності при визначенні свого особистого внеску у вирішення проблем. Розширення свободи дій веде до підвищення творчого характеру управлінської праці, до прагнення внести внесок до зростання і розвитку фірми.

Раціональне охоплення контролем на користь досягнення ефективної координації і управління всіма видами діяльності організація підрозділяється на відповідні структурні блоки (департаменти, відділи, служби). Залежно від ознак і критеріїв розділення організації на блоки прийнято розрізняти:

- функціональну - організації групують працівників і діяльність відповідно до функцій, що виконуються в рамках фірми (виробництво, маркетинг, фінанси, бухгалтерський облік, управління персоналом).

- територіальну - створення груп людей на базі певної території, де в тій або іншій формі здійснюється діяльність організації.

- виробничу - компаніях, у яких є диверсифіковане виробництво, діяльність і персонал групуються на базі продукції.

- проектну - діяльність і персонал зосереджені в підрозділі на тимчасовій основі. Керівник проекту відповідає за всі види діяльності - від початку до повного завершення проекту.

- змішану - комбінація декількох вищеназваних видів структурних блоків.

Перелік посилань

1. Монастирський Г.Л. Теорія організації: Навч. посіб. - К.: Знання, 2008. - 319с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pidruchniki.ws/15941024/menedzhment/modeli_teoriyi_organizatsiyi

2. Демчук О.Н. Теория организации: учеб. пособ. /О.Н. Демчук, Т.А. Ефремова. - М.: Флинта: МПСИ, 2009. - 264с.

3. Мильнер Б.З. Теория организации: Учебник. - 7-е изд., перераб. и доп. - М.: ИНФРА-М, 2008. - 864 с.

4. Лафга Дж. К. Теория организации: учеб. пособ. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2000. . - 416 с.

5. Лапыгин Ю.Н. Теория организации: учеб. пособ. для ВУЗов. - М.:ИНФРА-М, 2008. - 320с.

Размещено на Allbest.ru