Основи організації виробничого процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основи організації виробничого процесу

1. Охарактеризувати методи аналізу витрат на якість

Кожен виріб є носієм різних властивостей, що характеризують його корисність для задоволення певних потреб людини. Корисність будь-яких речей відображає їх споживну вартість, яка є одним із головних показників конкурентоспроможності. Тобто споживча вартість, конкурентоспроможність і якість товару (продукції та послуг тощо) безпосередньо пов'язані між собою.

Якість -- це сукупність характеристик об'єкта, що свідчать про йот здатності задовольняти визначені й гадані потреби.

Витрати на якість складаються із:

1. Затрат на забезпечення якості продукції, які включають затрати

· на попередження випуску виробів незадовільної якості, що пов'язане з підготовкою персоналу і поліпшенням технічних засобів управління якістю);

· на виконання контролю якості виробів (проміжний операційний та завершальний контроль виробів, проведення випробувань).

2. Затрат, які спричинені незадовільною якістю продукції (товару, виробів, послуг), що включають затрати

· у сфері виробництва (на виправлення операційного браку; на переробку виробів незадовільної якості);

· у сфері споживання (на ремонт виробів у гарантійний період; на покриття затрат, викликаних рекламаціями споживачів).

Для того щоб оцінити окремі показники і рівень якості продукції, необхідно знати методи їх визначення.

Якість продукції -- це відносна характеристика, яка ґрунтується на порівнянні значень показників якості даної продукції з відповідними показниками якості базової продукції або іншими показниками, що встановлені діючими стандартами та нормами.

Завдання визначення рівня якості продукції розв'язується у три етапи.

Перший етап -- вимірювання показників якості: кожен показник має бути зображений числом. Для цього використовуються наступні три методи: експериментальний, розрахунковий, експертний.

1. Експериментальний метод полягає у безпосередньому вимірюванні показника за допомогою спеціальних технічних засобів, інструментів і людських органів. Цей метод застосовується лише для отримання одиничних показників.

Різновидами експериментального методу є

а) об'єктивний метод -- рівень якості продукції оцінюється за допомогою стендових випробувань та контрольних вимірювань, а також лабораторного аналізу. Такий метод дає найбільш достовірний результат і застосовується для вимірювання абсолютного рівня якості засобів виробництва та деяких властивостей споживчих товарів, наприклад для визначення їх техніко-експлуатаційних характеристик;

б) органолептичний метод -- властивості продукту сприймаються за допомогою органів чуття людини (зір, слух, смак, нюх, дотик) без використання технічних вимірювальних і реєстраційних засобів.

2. Розрахунковий метод полягає в обчисленні якості на основі одиничних показників: наприклад, вартість однієї кіловат-години потужності, величина економічної ефективності тощо.

3. Експертний метод передбачає облік та врахування думок експертів про якість даної продукції на першому етапі. Кожен експерт оцінює ступінь важливості показників якості шляхом присвоєння їм різних рангів, Найважливішому показнику присвоюється ранг 1, наступному, менш важливому, -- ранг 2. Якщо експерт вважає деякі показники рівноцінними, він присвоює їм однаковий ранг, наприклад, 3,5 -- за рівності значень третього й четвертого рангів.

Після цього проводиться математична обробка результатів ранжування з урахуванням думок експертів та їх поглядів на той чи інший показник. При цьому інколи доводиться або збільшувати кількість експертів і повторювати експертизу показників, або запрошувати інших.

Другий етап полягає у виборі базових показників для порівняння. Базовими показниками можуть бути

1. Показники якості, що закладені у технічні завдання, технічні чи робочі проекти виробів.

2. Показники дійсно існуючих виробів, які виготовляються в нашій країні або за кордоном і є кращими зразками світового рівня.

3. Показники, ідо закладені у вітчизняні чи закордонні стандарти.

Інколи підприємству потрібно порівняти нову продукцію з тією, що випускалась раніше. У цьому випадку важливо, щоб прототип не був морально застарілим.

Третій етап -- це порівняння показників якості нової продукції з базовими визначення доцільності виробництва нової продукції. Таке порівняння можна проводити різними способами (методами), зокрема

1. Диференціальним методом -- одиничні показники порівнюються попарно визначається індекс якості Іі(К) з кожного показника:

де А1, В1 ... К1 -- одиничні базові показники; А2, В2 ... К2 -- одиничні показники виробу.

2. Комплексним методом -- попарно порівнювані одиничні показники об'єднуються за допомогою відносних коефіцієнтів:

де -- питома вага даного показника, тобто коефіцієнт важливості;

n - кількість оціночних показників.

Якщо Ко > 0, то новий варіант буде кращим.

До організаційних форм контролю якості продукції відносяться:

* суцільний;

* вибірковий;

* летучий:

* інспекційний.

При суцільному контролі здійснюється перевірка якості кожного окремого екземпляра виробу та його складових частин. Контроль здійснюється за показниками якості, визначеними стандартами, технічними умовами або іншими технічними документами. Суцільний контроль здійснюється у тому випадку, коли у виробництві неможливо досягти стабільної якості продукції, і за тими параметрами (показниками), визначення яких не пов'язано з руйнацією і псуванням контрольованого предмета.

При вибірковому контролі перевірці підлягає лише частина продукції. Він застосовується для однакових заготівель або деталей, що виготовляються у великій кількості, якщо забезпечується стабільність технологічного процесу й однорідна якість вихідного матеріалу. Чим вища однорідність вихідних матеріалів і більша стабільність технологічного процесу, тим менший обсяг вибірки. При наявності дефектних одиниць (при вибірковому контролі) продукції у вибірці вся контрольована партія підпадає під суцільний контроль. Правила відбору одиниць продукції у вибірку визначаються державним стандартом.

При летучому контролі якість продукції перевіряється на деякій кількості екземплярів, яка визначається нерегламентованою вибіркою і черговістю перевірки. Такий вид контролю можна віднести до оперативного, що відбувається між вибірковими контролями.

Інспекційний контроль полягає в перевірці продукції, яка вже пройшла контрольні операції, з метою з'ясування достовірності початкових результатів контролю, а також для оцінки роботи контролерів.

Методи контролю якості продукції класифікуються:

1) за характером контрольних операцій:

- геометричний;

- лабораторний аналіз;

- контрольно-здавальні випробування;

візуальний;

2) за стадіями технологічного процесу:

- вхідний (попередній);

- проміжний (міжопераційний); приймальний (остаточний);

3) за впливом на хід технологічного процесу:

- активний;

- пасивний;

4) за засобами, що застосовувалися:

- автоматизований;

- механізований;

- ручний;

5) за місцем здійснення:

стаціонарний; змінний.

2. Охарактеризувати шляхи розвитку організаційної структури підприємства в процесі формування системи управління якістю відповідно до вимог стандартів ІСО 9000:2000

На будь-якому підприємстві однією з основних функцій організації виробництва є технічний контроль якості продукції -- перевірка дотримання технічних умов і вимог, що ставляться до якості продукції на всіх стадіях її виготовлення, а також виробничих умов і факторів, які забезпечують необхідну якість.

Технічний контроль є комплексом взаємопов'язаних контрольних операцій, що виконуються згідно з установленим порядком.

До загальних принципів раціональної організації технічного контролю відносяться наступні:

- технічний контроль повинен охоплювати всі елементи і стадії виробничого процесу;

- техніка, методи й організаційні форми контролю мають повністю відповідати особливостям техніки, технології та організації виробництва;

- ефективність раціональної організації технічного контролю слід обґрунтовувати відповідним економічним розрахунком;

- система контролю має чітко й виважено розподіляти обов'язки і відповідальність між окремими виконавцями та різними підрозділами підприємства;

- система контролю має базуватися на ефективних методах статистичного контролю якості.

Залежно від конкретних завдань, які поставлені перед технічним контролем, розрізняють такі його види:

1. Профілактичний -- має за мету попереджати появу браку в процесі виробництва продукції.

2. Приймальний -- здійснюється з метою виявлення та ізоляції браку.

3. Комплексний -- вирішує обидва завдання: профілактику і приймання.

4. Спеціальний -- відповідає за спеціально визначенні окремі завдання (наприклад, інспекційний контроль, контроль експлуатації виробів і под.).

Методи технічного контролю якості:

- контроль налагоджування;

- інспекційний контроль;

- статистичні методи контролю;

- вибірковий або повний контроль;

- статистичний аналіз технологічного устаткування, якості продукції та ін.

Контроль також поділяється за такими параметрами, що вимірюються: - контроль геометричних розмірів і форм;

- контроль зовнішнього вигляду та документації;

-контроль фізико-механічних властивостей матеріалів, напівфабрикатів тощо.

Залежно від ступеня охоплення виробничих операцій розрізняють

- поопераційний контроль;

- груповий контроль, що виконується після декількох операцій.

За місцем здійснення контрольні операції поділяються на:

- стаціонарні;

- нестаціонарні, що виконуються безпосередньо на робочих місцях.

На підприємстві технічний контроль якості -- це частина виробничого процесу, яка має за мету перевірку продукції на її відповідність установленим вимогам.

Процес здійснення технічного контролю якості охоплює систему методів, інструментів і заходів (включаючи процедуру їх планування), за допомогою яких ідентифікуються якість готової продукції, напівфабрикатів, сировини; всі стадії підготовки виробництва, виробничого процесу, проведення контролю та випробувань на їх відповідність системі стандартів та інших міжцехових норм. У результаті цього підприємство випускає конкурентоспроможну продукцію світового рівня якості.

Нині діють міжнародні стандарти ІСО серії 9000:2000. Перелік таких документів постійно доповнюється, вдосконалюється та змінюється відповідно до розвитку науково-технічного прогресу й удосконалення вимог до якості продукції, виробництва і методів оцінювання систем якості в різних сферах діяльності. Ці стандарти групуються за наступними основними напрямами системи міжнародних стандартів ІСО .серії 9000:2000

1. Загальне управління якістю та стандарти для забезпечення якості.

2. Системи якості -- Моделі для забезпечення якості при проектуванні, розробленні, виробництві, складанні й обслуговуванні.

3. Системи якості -- Загальне управління якістю та елементи системи якості.

4. Системи якості -- Керівні вказівки щодо перевірки систем якості.

5. Системи якості -- Керівні вказівки щодо кваліфікаційних критеріїв експертів-аудиторів, які здійснюють перевірки систем якості.

6. Системи якості -- Керівництво програмою перевірок та ін.

У більшості розвинутих країн, як і в Україні, стандарти ІСО отримали статус загальнонаціональних; деякі національні стандарти розробляються на основі відповідних міжнародних стандартів ІСО.

Міжнародні стандарти використовуються у таких випадках:

1. Коли контрактом обумовлюється, що вимоги до проектних робіт і продукції сформульовані у вигляді експлуатаційних характеристик або вказана необхідність їх визначення.

2. Коли споживач непевний у тому, що отримана продукція відповідає встановленим вимогам. Постачальник повинен надати докази своїх можливостей у сфері проектування, розроблення, виробництва, складання й обслуговування.

Особливості міжнародних стандартів ІСО серії 9000 полягають у тому, що вони:

· пристосовані до управління якістю на основі системного підходу;

· орієнтовані на споживача;

· мають регламентацію вимог за всіма стадіями життєвого циклу продукції;

· потребують здійснення управління якістю за всіма основними функціями, крім мотивації і регулювання;

· створюють умови для документального оформлення відповідних вимог;

· мають рекомендаційний характер

Державні стандарти України розробляться на:

1) вироби загально машинобудівного застосування (підшипники, інструменти, деталі кріплення тощо);

2) продукцію міжгалузевого призначення;

3) продукцію для населення й народного господарства;

4) організаційно-методичні та загально-технічні об'єкти (науково-технічна термінологія; класифікація й кодування техніко-економічної і соціальної інформації; інформаційні технології; технічна документація, організація робіт зі стандартизації, метрології тощо);

5) елементи народногосподарських об'єктів державного значення (транспорт, зв'язок, енергосистема, банківсько-фінансова система та ін.);

6) методи випробувань.

Галузеві стандарти розробляють на продукцію, щодо якої бракує державних стандартів України або за необхідності встановлення вимог, які доповнюють чи перевищують такі за державними стандартами, а стандарти науково-технічних та інженерних товариств -- у разі потреби в поширенні результатів фундаментальних і прикладних досліджень, Одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів.

Технічні умови містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виробником) та споживачем (замовником) продукції; регламентують норми і вимоги щодо якості тих видів продукції, до яких державні або галузеві стандарти не розробляються, тих, що виготовляються на замовлення окремих підприємств, а також щодо якості нових видів виробів на період їх освоєння виробництвом.

Стандарти підприємств розробляються для внутрішньозаводського застосування з ініціативи самих підприємств.

Стандарти й технічні умови -- це документи динамічного характеру. їх потрібно періодично переглядати та уточнювати з урахуванням інноваційних процесів і нових вимог споживачів до продукції, що виготовляється (проектується).

Література

стандарт управління структурний організаційний

1. Фатхутдинов Р.А. Организация производства: Учеб. -- М.: ИНФРА-М., 2000. -- 672 с.

2. Козловський В.О., Білоконний П.Г. Основи організації виробничого процесу: Навч. посібник. -- К.: УМКВО, 1991.-172 с

3. Управление проектами / Под общ. ред. В.Д. Шапиро. -- СПб: Два--три, 1996. -- 610 с.

4. Кожекин Г.Я., Синица A.M. Организация производства: Учеб. пособие. -- Минск: ИП "Экоперспектива", 1998.-- 334 с.

5. Новицкий Н.И. Организация производства на предприятиях: Учеб.-метод, пособие. -- М.: Финансы и статистика, 2002. -- 392 с.

Размещено на Allbest.ru