Стратегія розвитку підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Стратегія розвитку підприємства

Варіант 3

1. Стратегія розвитку підприємства

Стратегічний розвиток підприємства оцінює перспективи організації, виявляє можливості й загрози зовнішнього середовища та сильні й слабкі сторони внутрішнього, а також аналізує зміни конкурентної позиції організації на ринку. Аналіз розривів між цілями і результатами передбачає такі основні кроки: дослідження перспектив організації, виявлення тих тенденцій зовнішнього середовища, які можуть змінити ситуацію, що склалась; аналіз позицій у конкурентній боротьбі, визначення того, наскільки можна поліпшити результати діяльності організації, підвищити рівень її конкурентоспроможності в традиційних видах діяльності: вибір стратегії розвитку, порівняння перспектив організації та привабливості ринку для традиційних видів діяльності, встановлення пріоритетів і розподіл ресурсів між її видами.

Сутність процесу стратегічного планування зводиться до розроблення стратегії організації і за своїм змістом є підсистемою стратегічного менеджменту. процес стратегічний планування

Загалом процес планування і реалізації стратегії організації є замкненим циклом з прямими (від розроблення стратегії та формування тактичних планів до реалізації й контролю) і зворотними (від визначення результатів виконання до коригування плану) зв'язками. Стадії впровадження стратегії та контролю за результатами не належать безпосередньо до процесу планування, хоч і є передумовами для коригування розробленої або формування нової стратегії.

Процес стратегічного планування для кожної організації є унікальним явищем, тому що залежить від багатьох чинників зовнішнього та внутрішнього середовища. Основні стадії розроблення стратегії є доволі уніфікованими для конкретного об'єкта управління. Розбіжності, які існують у поглядах деяких теоретиків і практиків, стосуються здебільшого послідовності здійснення окремих стадій та їхнього змісту.

Залежно від обраного об'єкта стратегічного управління розрізняють: загальну стратегію, бізнес-стратегію, функціональні й операційні стратегії.

Загальна стратегія -- стратегія багатогалузевої організації. її ще називають корпоративною або портфельною, тому що вона визначає рівень і характер інвестицій організації, обсяги вкладення капіталу, тобто формує певний склад і структуру інвестиційного портфеля організації. Відповідальними за розроблення такої-стратегії е керівники вищого рівня, а кінцеві рішення ухвалює рада директорів (правління).

Бізнес-стратегія -- стратегія незалежної вузькоспеціалізованої організації або самостійного господарського підрозділу в межах диверсифікованої організації. У випадку, коли організація спеціалізується на одному виді діяльності, бізнес-стратегія формується¹ як частина загальної. Якщо ж організація має декілька самостійних підрозділів, то для кожного з них розробляється конкретна бізнес-стратегія. Відповідальними за формування цієї стратегії є генеральні директори або керівники підрозділів, а рішення переважно приймає корпоративне керівництво чи рада директорів.

Функціональні стратегії розробляють для кожного функціонального підрозділу організації (маркетингова, виробнича, фінансова, кадрова та інноваційна стратегії). Призначення функціональних стратегій -- забезпечити виконання завдань, сформульованих на корпоративному та бізнес-рівнях, з максимальною ефективністю, їхньою головною відмінністю від корпоративних і бізнес-стратегій е внутрішня спрямованість. Відповідають за формування такої стратегії керівники певного підрозділу.

Операційні стратегії є подальшою конкретизацією стратегічних ініціатив і підходів до керівництва основними оперативними одиницями при виконанні щоденних оперативних завдань. Головна відповідальність за розроблення операційних стратегій покладена на керівників нижчого рівня, пропозиції яких повинні розглядати і приймати керівники вищого рівня.

Для диверсифікованої організації система планування послідовно відображає всі напрями діяльності на корпоративному рівні, нарівні окремих господарських одиниць, функціональних і оперативних підрозділів. Цей процес ускладнюється тоді, коли відбувається не тільки децентралізована реалізація стратегії, як це було за умови централізованого її розроблення, але й самостійне формування стратегії структурними підрозділами.

Складність розроблення тієї чи іншої стратегії визначається змістом кожної стадії, яка вимагає проведення великого обсягу досліджень і аналізу результатів, а також надзвичайної гнучкості та управлінської майстерності. Учасники цього процесу не просто виконують закріплені за ними функції, а діють творчо й здатні до зміни характеру дій відповідно до обставин.

Отже, стратегію організації можна розглядати як сукупність вищеперелічених видів стратегій, сформованих на різних рівнях організаційної ієрархії й об'єднаних в єдину систему.

2. Технічний та організаційний розвиток підприємства

Планування організаційно-технічного розвитку повинне базуватись на наступних принципах:

- цілеспрямованість;

- високий науковий рівень;

- комплексність;

- безперервність.

Перший принцип означає, що план підприємства повинний бути направлений на досягнення високих кінцевих результатів, тобто на максимізацію прибутку в довгостроковій перспективі. Він зобов'язує концентрувати прибуток ресурсів на найважливіших інноваційних проектах.

Принцип високого наукового рівня вимагає вносити до плану ті заходи, що відповідають сучасному рівню розвитку науки і техніки, перевищують його, забезпечують різке підвищення ефективності виробництва.

Принцип комплексності означає охоплення всіх підрозділів підприємства та всіх направлень розвитку науки і техніки, впровадження нових і підвищення якості випускаючих видів продукції, комплексної механізації та автоматизації виробництва, удосконалення організації виробництва, праці і управління та ін. Він передбачає узгодженість в часі та просторі всіх стадій процесу: науки-виробництва-збуту.

Принцип безперервності обумовлює обов'язкове забезпечення стратегічних та поточних планів, їх взаємозв'язок.

Система планування організаційно-технічного розвитку на підприємстві містить комплекс різноманітних планів, які взаємодіють один з одним та спрямовані на здійснення за цілями, предметом, рівнями, змістом та періодом планування. Важливо підкреслити фактори, які визначають склад та зміст цього комплексу:

- організаційна структура та профіль інноваційної діяльності підприємства;

- склад інноваційних процесів, які здійснюються;

- рівень кооперації при їх проведенні, масштаби та постійність інноваційної діяльності.

Основним завданням організаційно-технічного розвитку є забезпечення прискорення впровадження перерахованих вище елементів у діяльність підприємства в рамках стратегічних та поточних планів. Комплексне планування розвитку і підвищення ефективності діяльності повинне знаходити висвітлення в плані організаційно-технічного розвитку підприємства, показниках ефективності виробництва та планах капітальних вкладень і капітального будівництва (інвестицій).

План технічного розвитку та організації виробництва повинен охоплювати наступні основні питання:

- створення й освоєння нових видів продукції та підвищення якості продукції, що випускається;

- впровадження прогресивної технології, механізації й автоматизації виробництва;

- вдосконалення планування, організації, контролю та управління в цілому;

- впровадження прогресивної організації праці;

- капітальний ремонт та модернізація основних засобів;

- заходи щодо економії сировини, матеріалів та всіх енергетичних ресурсів;

- науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи;

- основні техніко-економічні показники рівня виробництва та продукції, що випускається;

- соціальний розвиток підприємства.

Створення нових видів продукції та підвищення якості продукції, що випускається, забезпечують заходи щодо створення й освоєння випуску нових видів продукції, зняття з виробництва застарілих та підвищення якості продукції, що випускається, її модернізації, та підготовка продукції до сертифікації, розробка і впровадження нових прогресивних стандартів і технічних умов.

Впровадження прогресивної технології, механізації та автоматизації виробництва містить заходи щодо впровадження прогресивних технологічних процесів, нового високорозвинутого устаткування, комплексної механізації й автоматизації виробництва, модернізації діючого устаткування.

Впровадження прогресивної організації праці містить заходи щодо вдосконалення поділу та кооперації праці, організації й обслуговування робочих місць, впровадження передових методів та прийомів праці, вдосконалення нормування й оплати праці.

Вдосконалення планування, організації, контролю та управління в цілому передбачає проведення комплексу заходів щодо вдосконалення проведення організації та управління. При цьому розробляються заходи, спрямовані на підвищення рівня концентрації та спеціалізації виробництва, вдосконалення організаційних структур, механізації та автоматизації управління на основі застосування комп'ютерних технологій, ЕОМ.

Капітальний ремонт та модернізація основних засобів планується з метою їхнього ефективного використання на основі прийнятої періодичності ремонту за системою ППР, відомостей дефектів та відповідних змін з урахуванням нормативів ремонтно-експлуатаційних витрат і наявних джерел фінансування.

Заходи щодо економії сировини, матеріалів, палива, енергії досягаються як у результаті освоєння нових, менш матеріаломістких видів продукції, так і в результаті впровадження прогресивної технології виробництва.

Науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи плануються в зв'язку з розробкою нових машин, устаткування, високоефективних засобів механізації й автоматизації виробництва, технологічних процесів, форм організації виробництва та праці, а також нових видів продукції.

Основні техніко-економічні показники рівня виробництва та продукції, що випускається, відбивають рівень продукції, стан знарядь праці, ступінь досконалості застосовуваної технології, рівень механізації й автоматизації виробництва та ефективність заходів плану технічного розвитку.

Планування організаційно-технічного розвитку підприємства проводиться в декілька етапів:

- перший етап - визначаються головні завдання підприємства на плановий період, проводиться комплексний аналіз технічного й організаційного рівня виробництва й економічних показників, уточнюються ресурси, які характеризують технічний розвиток;

- другий етап - виходячи з вивчення досвіду інших підприємств, результатів кінцевих науково-дослідних робіт та першого етапу, виявляються можливості розширення впровадження основних напрямів науково-технічного прогресу: вдосконалення технології та продукції, яка випускається, застосування нових технологічних процесів й прогресивних матеріалів, механізація й автоматизація виробництва та ін. На цьому етапі визначаються кількісні завдання підрозділами підприємства щодо технічного й організаційного розвитку;

- третій етап - проводяться інженерні та економічні розрахунки, організовуються конкурси та огляди пропозицій працівників підприємства, проводиться відбір і техніко-економічна оцінка заходів;

- на заключному етапі плани підприємства та його підрозділів взаємопов'язуються, документально оформляються, затверджуються й доводяться до виконання.

Технічний та організаційний розвиток розглядаються як напрями єдиного процесу, де технічний розвиток є визначальним та безпосереднім чинником зростання ефективності виробництва - він визначає динамічну основу розвитку підприємства, а організаційний розвиток забезпечує реалізацію створених технічно-потенційних можливостей інтенсифікації виробничо-трудових процесів, тобто веде до зміни форми процесу розвитку.

Планування організаційно-технічного розвитку здійснюється за допомогою таких методів:

- науково-технічне програмування;

- продуктово-тематичне планування інновацій;

- об'єктивно-календарне планування;

- виробниче планування інновацій.

Технічний розвиток виробництва відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємств, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності. Технічний розвиток як суб'єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, які мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати просте та розширене відтворення необоротних активів підприємства.

Процес економічного управління технічним розвитком підприємства зазвичай містить такі основні етапи:

- встановлення цілей - визначення, ранжування, виокремлення пріоритетів;

- підготовчий етап - аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;

- варіантний вибір рішень - розробка, вибір критерію та оцінка ефективності можливих варіантів;

- програмування (планування) робіт - узгодження вибраних і прийнятих рішень, їхнє інтегрування в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного розвитку підприємства на найближчу та віддалену перспективу;

- супроводження реалізації програми - контроль за виконанням передбачених програмою заходів, проведення необхідного коригування програм.

Цілі та пріоритети технічного розвитку треба визначати згідно із загальною стратегією підприємства на тому чи іншому етапі його функціонування. Конкретні стратегічні напрями технічного розвитку можуть бути пов'язані з вирішенням наступних проблем:

- підвищення якості виготовлення продукції, забезпечення її конкурентоспроможності на світовому й вітчизняному ринках;

- розробка й широке впровадження ресурсозберігаючих (насамперед енергозберігаючих) технологій;

- скорочення до максимально можливого рівня витрат ручної праці, поліпшення її умов і безпеки;

- здійснення всебічної екологізації виробництва згідно із сучасними вимогами до охорони навколишнього середовища.

У процесі економічного управління технічним розвитком підприємства головними є завдання якісної розробки й коригування, забезпечення необхідними ресурсами, постійного відстежування здійснення програм (планів).

Технічний розвиток є визначальним чинником розвитку підприємств, його змістом, визначає його динамічну основу. Організаційний - веде до змін його форми.

Організаційний розвиток реалізується у технологічно раціональному існуванні елементів виробництва та забезпеченні необхідної системи виробничих зв'язків, активно впливає на формування технології та техніки. Формується чітка залежність між технічним та організаційним розвитком, що доповнюється ефективністю реалізації економічних, соціальних та юридичних напрямів у декілька етапів розвитку підприємства.

Організаційний розвиток -- це узагальнена характеристика процесу використання організаційних факторів розвитку та підвищення ефективності виробництва та управління, він визначається у вдосконаленні існуючих та застосуванні нових методів і форм організації виробництва, праці та елементів господарського механізму.

До факторів, за якими досліджується організаційний розвиток підприємства належать наступні:

- рівень спеціалізації виробництва (вартість річного обсягу профільної продукції до загального обсягу продукції);

- рівень кооперування виробництва (обсяг комплектуючих виробів до загального обсягу);

- стабільність номенклатури продукції;

- прогресивність застосовуваних технічних засобів в управлінні підприємством;

- рівень підготовки виробництва, його обслуговування та оперативне управління.

Для забезпечення ефективного управління організаційним розвитком важливо своєчасно виявляти і правильно оцінювати його тенденції, прогресивні й небажані змінну формах організації виробництва та праці, функціонуванні окремих чи всієї сукупності елементів господарського механізму.

Основні сучасні тенденції організаційного розвитку:

- прискорення темпів розвитку окремих (деконцентрації кооперування, конверсії, диверсифікації) та посилення взаємопов'язаних форм організації виробництва, що забезпечує демонополізацію виробництва багатьох видів продукції, конкуренцію продуктивності на ринку, мультиплікаційну ефективність діяльності підприємств різних типів і систем господарювання;

- розвиток колективної (бригадної) форми організації та оплати праці, що за умов прискорення НТП, якісного вдосконалення й ускладнення техніко-технологічної бази виробництва стає об'єктивно необхідним і економічно доцільним;

- посилення безперервності та гнучкості виробництва на підприємствах багатьох галузей завдяки широкому застосуванню автоматичних ліній, робото-технічних комплексів і гнучких виробничих систем, що уможливлюють зведення до мінімуму втрат часу й ресурсів, багаторазове підвищення продуктивності праці, значне прискорення оновлення продукції, що виготовляється;

- формування нових типів суспільної комбінації речових і особистісних елементів процесу виробництва, науки та виробництва, виробничої сфери споживання у вигляді спільних міжгалузевих і міждержавних підприємств, науково-технічних комплексів, інженерних і сервісних центрів, створюваних ресурсів, підвищення ефективності науково-технічного прогресу;

- удосконалення організації функціонування господарського механізму підприємств, перехід останніх на ринкові економічні відносини з державою та іншими контрагентами, що посилює відповідальність за кінцеві результати діяльності, конкурентоспроможність на світовому й національному ринках, фінансову стійкість і прибутковість;

- активізація людського чинника через здійснення такої кадрової політики, котра відповідає сучасним вимогам правильного підбору керівників усіх рівнів, підвищенню їхньої компетентності, діловитості й відповідальності; вимогам подальшого розвитку демократії і управління виробництвом, забезпечення належної організованості та виконавчої дисципліни.

Розвиток і поглиблення названих тенденцій у галузі організації виробничо-трудових процесів та функціонування господарського механізму необхідно вважати сучасними завданнями прискорення організаційного розвитку на підприємстві.

3. Інноваційні процеси на виробництві

Для зміцнення позицій на ринку велике значення для підприємства має його інноваційна політика, де виділяють п'ять її головних складових:

1) запровадження нової техніки, технологій або нових організаційних методів забезпечення комерційно-фінансової діяльності;

2) розробка і впровадження продуктів з новими якостями;

3) використання нових видів сировини та енергоносіїв;

4) структурні зміни в організації виробництва;

5) поява нових ринків постачання та збуту.

Згідно з існуючими міжнародними стандартами, інновація визначається як кінцевий етап інноваційної діяльності підприємства, яка реалізується у вигляді нового або удосконаленого товару, що надходить на ринок, практично використовується або задовольняє певні соціальні потреби.

Інноваційний процес передбачає створення, освоєння та розповсюдження інновацій. Інновація та інноваційний процес тісно пов'язані між собою і їм притаманні три основні властивості: науково-технічна новизна, виробниче використання та комерційна реалізація.

У практиці господарсько-комерційної діяльності існує три логічні форми інноваційного процесу:

1) простий внутрішньоорганізацгйний (в одній організації);

2) простий міжорганізаційний (як предмет купівлі-продажу); 3) розширений (створення нових продуктів, які порушують позиції конкурентів на ринку).

Суб'єктів інноваційної діяльності класифікують на чотири основні групи: новаторів, ранніх реципієнтів, ранню більшість та відстаючих.

Новатори - це генератори ідей, які намагаються отримати швидкий прибуток від винаходів.

Ранні реципієнти - підприємці, які першими освоїли новації і проштовхують новий товар на ринок з метою отримання прибутків.

Рання більшість - фірми, які першими налагодили масове промислове виробництво товару, що забезпечує їм додатковий прибуток.

Відстаючі - фірми, що останніми використовують нововведення, їх продукція морально застаріла. Вони відносяться до групи імітаторів.

Приймаючи інноваційні рішення щодо нових технологій, насамперед їх потрібно порівняти з аналогічними, які практикуються іншими фірмами. Отримати таку інформацію складно, тому будь-яке рішення з цього питання має характер невизначеності.

Впровадження інновацій та їх ефективність залежать як від стратегій імітаторів так і від відповідних дій ранніх реципієнтів. , Інноваційний процес має циклічний характер. Він складається із декількох етапів і матеріалізується у вигляді функціональних організаційних одиниць, відокремлених в наслідок розподілу праці. Економічний і технологічний вплив інноваційного процесу може частково втілюватися в нові товари або технології. Головним чином цей процес спрямований на збільшення економічного та науково-технічного потенціалу як передумови створення нових технологій, обладнання та товарів. У загальному вигляді структура інноваційного процесу така:

ІП = ФДПДРПРБОсПвМЗб,

де ФД - фундаментальні дослідження;

ПД - прикладні дослідження;

Р - розробки;

ПР - проектування;

Б - будівництво;

Ос - освоєння;

ПВ - промислове виробництво;

М - маркетинг;

3б - збут.

Для виконання завдань інноваційного процесу та втілення в життя наукових розробок потрібно визначити цілі та стратегії розвитку фірми, здійснити відповідні організаційні заходи, скласти плани інноваційної діяльності, створити відповідні управлінські структури та визначити форми й методи контролю.

Новизна інновацій оцінюється з погляду їх ринкових позицій та основних технологічних параметрів. Залежно від технологічних параметрів розрізняють продуктові та процесні інновації.

Продуктові інновації передбачають застосування нових матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих та створення нових продуктів.

Процесні інновації можуть бути пов'язані зі створенням нових організаційних Структуру складі існуючої фірми.

За типами новизни інновації класифікують так:

* нові інновації галузі в світовому масштабі;

* нові інновації в окремій країні;

* нові інновації окремого підприємства.

За місцем впровадження і використання виділяють такі інновації:

* вхідні інновації (нова сировина, машини, енергоносії, обладнання, інформація);

* інновації системної структури підприємства (управлінські, організаційні, виробничі, технологічні);

* вихідні інновації (товар, послуги, технології, інформація).

Задача 1

Визначити рівень рентабельності продукції і показники рентабельності виробництва при даних:

- випуск виробів -7200 шт.

- гуртова ціна - 110 грн.

- середньорічна вартість виробничих фондів - 1650 тис. грн.

- податок - 30%

Спочатку визначимо собівартість одного виробу:

110 - 30% = 77 грн.

Тепер визначимо прибуток від реалізації:

Преал = Вреал - Среал = 110*7200 - 77*7200 = 237600 грн.

Тоді рентабельність продукції становить:

Рп = Преал/Среал = 237600/77*7200 = 0,43 або 43%.

Загальна рентабельність виробів буде:

Рв.заг. = Преал/Sсер = 237600/1650000 = 0,144 або 14,4%

Задача 2.

Визначити: затрати на 1 грн. товарної продукції і процент зниження собівартості продукції за даними:

Вироби	Річний випуск, шт.	Собівартість одиниці продукції, грн.	Гуртова ціна за одиницю виробу, грн.
	план	звіт	план	звіт
А	4000	4300	80	78	83
Б	10000	9000	16	14	18

Обчислюємо затрати на 1 грн. товарної продукції у звітному і плановому роках:

= 0,89 грн.

= 0,94 грн.

Розраховуємо процент зниження собівартості продукції у плановому році в порівнянні із звітним:

100% = 5,3 %

Використана література

1. Бойчик І.М., Харів П.С, Хопчан МЛ., Піча Ю.В. Економіка підприємства: Навч. посібник. - 2-ге вид. - К.: "Каравела"; Львів: "Новий світ - 2000", 2001.

2. Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. - К.: Видавництво А.С.К., 2004. - 400 с.

3. Герасимчук ВТ. Розвиток підприємництва: діагностика, стратегія, ефективність. -- К.: Вища шк., 1995.

4. Кваснюк Б. Інвестиційна політика та відтворення в Україні // Економіка України. -- 1997. -- № 9. - С. 12-15.

5. Мочерний С. В., Устенко О. А., Чеботар С. I. Основи підприємницької діяльності: Посібник. -- К.: Видавничий центр «Академія», 2001. -- 280 с. («Альма-матер»)

6. Тарасюк О.Б. Планування діяльності підприємства: Навч. посібник. - К, 2003.

7. Тян Р.Б. Планування діяльності підприємства: Навч. посібник. - К.: МАУП, 1998.

Размещено на Allbest.ru