Теоретико-методологічна суть інновацій та інноваційних процесів як об’єктів державного регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНА СУТЬ ІННОВАЦІЙ ТА ЙННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ, ЯК ОБ`ЄКТІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

1.1 Сутність інновацій, структура та основні етапи інноваційного процесу

Інновації, за Й. Шумпетером, не просто нововведення, а новий чинник виробництва. Нововведення - це процес, що веде до ефективнішого виробництва і завершується новими та істотно модифікованими товарами чи послугами. В. Томпсон дає таке визначення: "нововведення є генерування, прийняття і впровадження нових ідей, процесів, продуктів чи послуг". Х. Барнет визнає нововведенням будь-яку ідею, що є новою за своїми якісними ознаками порівняно з існуючими формами. Треба зазначити, що нововведення (інновації) проявляються не тільки у матеріалізації наукомістких ідей і винаходів у якісно нових видах продукції та технологіях, а також ґрунтуються на абсолютно нових принципах, підходах до процесів управління персоналом, фінансовими засобами, організації виробництва, праці тощо.

Таблиця 1.1 Структура інновацій

Інновації класифікують за такими ознаками [3] :

1) за сферами діяльності (характеру застосування): технологічні, виробничі, економічні, торгові (збутові), соціальні, управлінські;

2) за технологічними параметрами: продуктові (нові продукти), процесні (нові технології, методи керування, організаційні форми і т. п.);

3) залежно від глибини змін, що вносяться: радикальні (піонерні), ординарні (винаходи, нові рішення), що поліпшують чи модифікують (модернізації);

4) за ступенем новизни: нові для підприємства, нові для галузі, нові для країни, нові для світового ринку;

5) за адресатом інновацій: для виробника, для споживача, для суспільства в цілому;

6) за механізмом здійснення: одиничні, дифузійні, завершені, незавершені, успішні, неуспішні;

7) за відношенням до попереднього стану процесу: ті, що заміняють; ті, що відміняють; ті, що відкривають; ретроінновації;

8) за обсягом: точкові, системні, стратегічні;

9) за ступенем інтенсивності: “бум”, рівномірні, слабкі, масові;

10) за рівнем управління: народногосподарські, галузеві, територіальні, первинної ланки управління.

Інноваційний процес - це процес створення, розповсюдження і впровадження продукції і технології, які відрізняються науково-технічною новизною і задовольняють нові потреби спільноти. Інноваційний процес передбачає перетворення наукового знання у фізичну реальність, здійснюється у просторі і часі і складається з певних залежних етапів.

Таблиця 1.2 Основні етапи і результати інноваційних процесів, джерела їх фінансування

Примітка: ТЗ - технічне завдання; ТП - технічна пропозиція.

Промислові підприємства України в процесі переходу до ринку допустили спад виробництва, втратили значною мірою власні і традиційні ринки збуту. Найважливішою причиною кризового стану підприємств є невміння пристосовуватись до змін зовнішнього і внутрішнього середовища, особливо до тих нових вимог ринку, які диктують потребу зниження ресурсномісткої продукції, енергомісткості технологій, трудомісткості управління. Всі зміни, які диктує зовнішнє оточення, стосуються різноманітних сторін діяльності підприємства. Вони реалізуються у вигляді інновацій. Поняття "інновація" поширюється на новий продукт, на послугу, на спосіб їх виробництва, надання чи доставки до споживача, на новинки в організаційній, науково-технічній чи інших сферах, будь-яке вдосконалення, яке забезпечує економію ресурсів, або створює умови для отримання економії. Інновацію вважають запровадженою, якщо вона впроваджена на ринку або у виробничому процесі. Розрізняють два етапи технологічних інновацій: продуктові і процесні. Продуктові технологічні інновації, зазвичай, завершуються запровадженням нового технологічного устаткування. Вони охоплюють впровадження нових або вдосконалених продуктів. Процесні інновації - це освоєння нової або значно вдосконаленої продукції, технології, організації виробництва. Випуск такої продукції неможливий у разі використання діючих устаткування або методів виробництва. У США - 1/3 всіх інновацій - процесні, а 2/3 - продуктові. В Японії співвідношення продуктових і процесних інновацій характеризується зворотними цифрами. Для України важливо врахувати японський досвід, особливо коли зважити нерозвиненість таких інструментів інноваційного процесу як лізингові операції, венчурні форми організації фінансування, відсутність ринку інновацій. Всі існуючі визначення інновації можна звести до таких п'яти: об'єктного; процесного; об'єктно-утилітарного; процесно-утилітарного; процесно-фінансового. Суть об'єктного підходу полягає в тому, що кожна інновація є як результатом НТП: нова техніка, технологія. Згідно з цим об'єктивним підходом розрізняють базові інновації, покращувальні інновації, псевдоінновації. Процесний підхід за інновацією приймає комплексний процес, який охоплює розроблення, впровадження у виробництво нових споживчих цінностей - товарів, техніки, технології, організаційних форм і т. д. Об'єктно-утилітарний підхід характеризує інновацію двома моментами: за інновацію приймається об'єкт - нова споживча вартість, заснована на досягненнях науки і техніки; Процесно-утилітарний підхід вбачає в інновації комплексний процес створення, поширення і використання нового практичного засобу.

1.2 Державне регулювання інноваційних процесів

Закон України "Про інноваційну діяльність" визначає правові та організаційно-економічні засади державного регулювання інноваційної діяльності, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів. Він дає визначення інновацій - як новостворених або вдосконалених конкурентоздатних технологій, продукції або послуг, а також організаційно-технічних рішень виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва або соціальної сфери. А інноваційна діяльність - це діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію наукових досліджень та розробок, яка зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.

Закон України "Про інвестиційну діяльність" визначає інноваційну діяльність як форму інвестиційної, яка здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу.

Інноваційна діяльність включає:

-- випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

-- прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

-- реалізацію довготермінових науково-технічних програм з великими термінами окупності витрат;

-- фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

-- розробку і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального та екологічного становища.

Державна інноваційна політика - це комплекс правових, організаційно-економічних та інших заходів держави, спрямованих на створення належних умов для розвитку інноваційних процесів в економіці, стимулювання впровадження результатів інноваційної діяльності у виробництво. Державна інноваційна політика здійснюється за такими напрямами:

-- сприяння зростанню інноваційної активності;

-- орієнтація на пріоритетну підтримку інновацій, які складають основу сучасного технологічного процесу;

-- узгодження державної інноваційної політики з ефективною конкуренцією в цій сфері;

-- захист інтелектуальної власності та інтересів національного інноваційного підприємництва;

-- сприяння регіональному, міжрегіональному і міжнародному співробітництву в інноваційній діяльності.

Головною метою державної інноваційної політики є створення належних умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва і реалізації нових видів конкурентоздатної продукції.

Державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

-- визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;

-- формування і реалізації державних, галузевих і регіональних інноваційних програм;

-- створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

-- захисту прав та інтересів суб?єктів інноваційної діяльності;

-- фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

-- стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ щодо кредитування інноваційних проектів;

-- встановлення пільгового оподаткування суб?єктів інноваційної діяльності;

-- підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури;

-- державної реєстрації інноваційних проектів.

Формування стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності здійснюється центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності із залученням Національної та галузевих академій наук "України на основі ґрунтовних прогнозно-аналітичних досліджень тенденцій світового науково-технологічного розвитку, моніторингу інноваційної діяльності в країні, інноваційного потенціалу та інноваційної культури суспільства.

Кабінет Міністрів України проводить експертизу розроблених стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, організовує їх публікацію та обговорення в громадських науково-технічних організаціях, засобах масової інформації і передає на затвердження Верховній Раді України (до 1 березня останнього року дії попереднього аналогічного документа).

Аналогічно формуються середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності, які на державному рівні затверджуються разом із стратегічними напрямами, а зміни до них вносяться разом із формуванням проекту закону про Державний бюджет; на галузевому рівні - розробляються галузевими органами влади і затверджуються колегіями галузей; на регіональному рівні - розробляються виконавчими органами місцевого самоврядування та затверджуються обласними радами.

Держава забезпечує реалізацію стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності через систему загальнодержавних (національних) програм, економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля.

Реалізація середньострокових інноваційних пріоритетів загальнодержавного рівня здійснюється через державні прогнози та програми економічного і соціального розвитку України, на конкурсних засадах через державне замовлення; на галузевому та регіональному рівнях - через інноваційні програми та проекти, інноваційні проекти технопарків.

Джерелами фінансування інноваційної діяльності є кошти державного бюджету України, місцевих бюджетів і бюджету Автономної Республіки Крим; власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ; власні чи запозичені кошти суб?єктів інноваційної діяльності; інвестиції фізичних і юридичних осіб; інші джерела.

Інноваційним підприємством вважається підприємство (об?єднання підприємств) будь-якої форми власності, якщо більше ніж 70 % обсягу його продукції складає інноваційна продукція (продукти).

Інноваційною визнається продукція, яка є результатом виконання інноваційного проекту або виробляється вперше, є конкурентоздатною і має вищі техніко-економічні показники.

Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді інноваційного центру, бізнес-інкубатора, технополісу, технопарку тощо.

Зараз в Україні визначилися декілька організаційних форм реалізації інноваційної діяльності:

-- університетські науково-дослідні центри, де відбувається ефективне об'єднання фінансових ресурсів, кваліфікованих наукових кадрів, матеріально-технічної бази;

-- технопарки - акціонерні товариства, які займаються патентуванням, рекламою, маркетингом, консалтингом, лізингом, орендою в сфері науково-технічної діяльності;

-- технополіси - якісно нова територіальна форма інтеграції науки і виробництва, що забезпечує високі темпи науково-технічного розвитку за рахунок можливостей регіону;

-- бізнес-інкубатори - дрібні наукомісткі фірми, на яких створені сприятливі умови для створення сучасних наукових продуктів, навчання кадрів, стимулювання власного бізнесу;

венчурні підприємства - малі підприємства, які забезпечують зв?язок між фундаментальними дослідженнями і масовим виробництвом, спеціалізуються на розробці нових наукових ідей та їх втіленні у виробництво.

1.3 Управління інноваційним процесом в Україні

інновація фінансування стратегічний

У сучасній Україні орієнтація на інноваційний розвиток вимагає створення національної системи управління інноваціями, яка спрямована на підвищення сприйнятливості економіки і всього суспільства до інновацій. Інноваційний менеджмент, який потрібно розвивати в Україні, являє собою сукупність певних організаційно-економічних, психологічно-соціальних методів, форм і способів управління всіма стадіями інноваційного процесу на рівні не тільки первинних (фірм, компаній, корпорацій), а й інших ланок економіки - галузей, територій, суспільного господарства загалом. Інноваційний менеджмент - це управління змінами. У контексті розвитку інноваційних механізмів необхідно розвивати інноваційну систему як сукупність взаємопов'язаних елементів, здатних організувати і підтримати ефективний стан інноваційного процесу. При цьому інноваційна система має внутрішнє і зовнішнє середовище, управляючу і управлінську системи, яка значною мірою впливає на розвиток інновацій. Елементами інноваційної системи будь-якого рівня є цілі та інновації, за допомогою яких досягається упровадження інновацій; інноваційний процес та його учасники, які діють за певними технологіями, відносини і зв'язки яких упорядковані організаційною структурою; необхідні ресурси, управління, що створюють і налаштовують інноваційний механізм.

Інноваційне середовище - це співіснування внутрішнього і зовнішнього середовища учасника інноваційного процесу. Дальнє (макросередовище) і ближнє (мікросередовище) оточення складають умови будь-якого учасника інноваційної діяльності, що здійснюють цю діяльність, а також безпосередню діяльність, що розгортається в контексті сукупності умов макросередовища і мікросередовища. Компонентами макросередовища виступають соціальна, технологічна, економічна і політична сфери; компонентами макросередовища прийнято вважати визначені стратегічні зони господарювання - ринок нововведень, ринок чистої конкуренції нововведень (інновацій), ринок капіталу (інноваційних інвестицій), етапи адміністративної системи, з якими безпосередньо пов'язані учасники інноваційного процесу, ланки інноваційної інфраструктури, що обслуговують інноваційний процес. Під внутрішнім інноваційним середовищем варто розуміти внутрішньофірмові відносини складників (фірми організації, установи), а також зв'язки, що створюються станом елементів системи фірми, які впливають на її інноваційну діяльність. Інноваційний механізм - це ринкове і (чи) адміністративне формування інноваційних потреб і попиту, з одного боку, та інноваційної пропозиції, з іншого. Тому сьогодні в умовах ринку необхідно створити поле - “попит-пропозиція”, яке б сформувало інноваційні рушійні сили, підтримуючи ринкове інноваційне середовище, яке в напівавтоматичному режимі створювало б і регулярно відтворювало це поле або відповідне адміністративне середовище. У будь-якому разі в контексті інноваційної діяльності повинна здійснюватися сукупність впливів - активних і достатніх для успіху інноваційного результату. Сьогодні інноваційний менеджмент виробив механізми - ринковий, адміністративний і змішаний, які тою чи іншою мірою упроваджуються в практику ринкового господарювання. При цьому повинен бути задіяний вплив трьох груп факторів на інноваційний процес:

а) стимулювання пропозицій нововведень;

б) підвищення попиту на результат інноваційного процесу;

в) вплив на умови, які стимулюють нововведення.

Для реалізації інноваційного механізму повинна бути задіяна інноваційна стратегія як вироблення організацією цілей отримання стійких прибутків, конкурентних переваг, а також виживання в довготривалій перспективі відповідно до своєї місії і динамічно плинного зовнішнього середовища. Засобами досягнення цілей, тобто стратегіями, у цьому разі слугує як інтенсивний розвиток всіх елементів виробничо-господарської системи підприємства, так і їх інноваційного розвитку. Якщо перші забезпечують послідовне збільшення потенціалу і його збереження, то другі - дають можливість різко підвищити його рівень, подолати накопичений технологічний розрив, набути нові якості потенціалу. Інноваційною стратегією називають такі засоби досягнення цілей підприємства, які пов'язані з інновацією та інноваційною діяльністю. Підвищення прибутку, виживання, посилення конкурентних позицій та інші фірмові цілі часто можуть бути реалізованими лише під час інноваційного розвитку, наприклад, під час випуску нового продукту, переходу на нову технологію, освоєння нових методів управління, зміні керівного складу, реструктуризації (заміні старої організаційної структури на нову), нової логістики фінансових потоків. Інноваційна сфера - це система взаємодії інвесторів, товаровиробників конкурентоспроможної продукції (послуг) і розвинутої інфраструктури. Для реалізації інноваційного механізму повинна бути задіяна інноваційна мета як сукупність стратегій інноваційного розвитку організації, яка визначається видами (типами) очікуваних нововведень: виготовленням і освоєнням нових продуктів (послуг), технологій, способів організації виробництва, ринків, структури, систем управління. Для організації процесу реалізації даних стратегій формулюються інноваційні цілі, наприклад, - розробити і оволодіти виробництвом нового продукту, перейти на нову технологію. Інноваційні цілі організації передбачають довгоочікуваний результат її діяльності, досягнутий на основі реалізованого нововведення (інновації) в обмежені строки і з обмеженими ресурсами, виражений у кількісному і якісному розвитку організації, в набутті певних нових якостей своєї діяльності. Організація інноваційної діяльності всіх суб'єктів передбачає структуризацію інноваційних цілей і будову “древа цілей”, що визначається видом нововведення. Отже, нововведення - це процес і результат дослідження і розробок, втілений в новій і удосконаленій продукції і технології, методах організації виробництва, праці і управління. З ним пов'язана технічна, організаційна і комерційна інформація, що становить секрет виробництва (ноу-хау). Нововведення, як процес науково-технічної діяльності, передбачає етапи: 1) маркетинг (виявлення і формування попиту на нововведення на основі аналізу проблем, які виникають у споживачів); 2) пошукове дослідження(відкриття і опис закономірностей і явищ з метою їх практичного використання); 3) прикладне дослідження (встановлення технічної можливості, соціально-економічної доцільності і способів використання результатів пошукових досліджень і задоволення попиту на нововведення);

4) техніко-економічна розробка (створення проектно-будівельної, конструкторської, технологічної і організаційної документації, виготовлення і використання досвіду зразків, необхідних для використання результатів прикладних досліджень); 5) технічне засвоєння нововведень (введення в дію виробничої системи і досягнення її проектної можливості, випуск головного промислового зразка чи серії, відповідної до технічного завдання); 6) комерційне освоєння нововведення (окупність витрат і отримання прибутку на основі досягнення проектної собівартості, рентабельності і об'єму реалізації). На ринку нововведень предметом угоди є переважно результати творчості (інтелектуальна власність). До об'єктів інтелектуальної власності належать програми для ЕОМ, бази даних, типологія інтегральних схем, ефект від нововведень може бути: економічним, соціальним, екологічним, інформаційним, радикальним, що в цілому вимагає ринкових оцінок.

Управління інноваціями на сучасному виробництві - це найважливіша складова частина управлінської діяльності взагалі, пов'язана з забезпеченням розвитку виробництва, удосконалення всіх його елементів і підсистем. Управління інноваціями передбачає формування відповідної системи управління, тобто форм і методів управління інноваційної діяльності, які значною мірою визначаються характером здійснюваних нововведень.

Размещено на Allbest.ru