Основи економіки праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основи економіки праці

ЗМІСТ

1 Класифікація витрат робочого часу

2 Основні принципи організації заробітної плати

3 Методи вивчення витрат основного часу

Задача 1

Задача 2

Використана література

1 КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ РОБОЧОГО ЧАСУ

Раціональне використання робочого часу на підприємстві починається із встановлення найдоцільніших режимів праці й відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий і місячний режими.

Змінний режим праці й відпочинку визначає тривалість змін, час їх початку і закінчення, тривалість і час початку і закінчення перерв у роботі.

Добовий режим праці й відпочинку включає кількість змін (циклів) за добу.

Тижневий режим праці й відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів за тиждень, роботу у вихідні чи святкові дні, порядок чергування змін.

Місячний режим праці й відпочинку визначає кількість робочих і неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які отримують відпустки, тривалість основних і додаткових відпусток.

Режими праці й відпочинку регулюються Кодексом законів про працю України.

У класифікації робочого часу виділяються нормовані і ненормовані витрати робочого часу і часу використання устаткування. До групи нормованих витрат відносяться: час роботи, час на відпочинок і особисті потреби, час перерв, які встановлені технологією виробничого процесу. До групи ненормованих витрат відносяться всі види випадкової і непродуктивної роботи, перерви з організаційних причин, перерви з вини робітників. У технічному нормуванні аналізуються як нормовані, так і ненормовані елементи робочого часу. Перші - з метою виявлення можливого скорочення їх на одиницю продукту праці, другі - з метою розробки заходів з їх усунення.

Для виявлення резервів раціональнішого використання фонду робочого часу працівників проводиться класифікація видів витрат робочого часу за такими напрямками:

1. Час роботи і час перерв у роботі (рис. 1.1).

1.1. Час роботи Т_р - це загальна тривалість змінного часу, протягом якого працівник виконує трудові функції. Він включає:

1.1.1. Час підготовчо-завершальної роботи Т_пз, що витрачається на підготовку до виконання завдання, і дії, пов'язані з його завершенням (одержання завдання, інструктаж, здавання готової продукції тощо).

1.1.2. Час оперативної роботи Т_оп витрачається на безпосереднє виконання трудового завдання. Він включає:

1.1.2.1. Основний час Т_о - час безпосереднього перетворення предмета праці;

1.1.2.2. Допоміжний час Т_д - час управління обладнанням, вимірювання показників, переходів тощо.

1.1.3. Час обслуговування робочого місця Т_об складається з:

1.1.3.1. Часу організаційного обслуговування Т_орг, що витрачається на догляд робочого місця, пов'язаний з виконанням змінного завдання;

1.1.3.2. Часу технічного обслуговування Т_тех, що витрачається на догляд робочого місця, пов'язаний з виконанням даної конкретної роботи.

1.2. Час перерв Т_п - це загальна тривалість змінного часу, протягом якого працівник не виконує трудові функції з різних причин. Він включає:

1.2.1. Час регламентованих перерв Т_пр заздалегідь передбачений, об'єктивно необхідний. До нього належать:

1.2.1.1. Час перерв, зумовлених особливостями техніки, технології та організації виробництва Т_пт;

1.2.1.2. Час перерв, обумовлених трудовим законодавством Т_зак;

1.2.1.3. Час на відпочинок та особисті потреби Т_воп;

1.2.2. Час нерегламентованих перерв Т_пн складається з неперед-бачуваних, небажаних зупинок в роботі. Це:

1.2.2.1. Час перерв, зумовлених недоліками у технології та організації виробництва Т_пнт, наприклад перебоями постачання, несправністю устаткування;

Рисунок 1.1 - Загальна класифікація елементів затрат змінного робочого часу

1.2.2.2. Час перерв, зумовлених порушеннями трудової дисципліни Т_птд - запізненнями, прогулами тощо;

1.2.2.3. Час відпусток з дозволу адміністрації Т_пв.

2. Нормований та ненормований робочий час (рис. 1.2).

Рисунок 1.2 - Структура нормованого і ненормованого робочого часу

2.1. Нормований робочий час включає всі затрати часу, що є об'єктивно необхідними для виконання конкретного завдання, а отже, підлягають нормуванню. Це таке:

2.1.1. Час продуктивної роботи Т_рп.

2.1.2. Час регламентованих перерв Т_пр.

2.2. Ненормований робочий час не є об'єктивно необхідним, а отже, не включається до складу норми. Це таке:

2.2.1. Час непродуктивної роботи Т_рн.

2.2.2. Час нерегламентованих перерв Т_пн.

Для реєстрації результатів вивчення робочого часу використовуються відповідна документація і методи обробки інформації, проводяться при необхідності фотографи робочого дня і хронометражні спостереження.

Для обліку тривалості робочого дня застосовуються показники його фактичної і нормальної тривалості. Фактична тривалість робочого дня характеризується часом роботи одного працюючого за день (зміну), включаючи понаднормові години і виключаючи години простоїв. Вона розраховується діленням відпрацьованих за певний період людино-годин на відпрацьовані людино-дні. Нормальна тривалість робочого дня визначається кількістю годин роботи, встановленою законом для даної групи працівників.

Коефіцієнт використання робочого часу розраховується діленням фактичної тривалості робочого дня на нормальну. Чим ближчий він до 1, тим вищий рівень організації і дисципліни праці на даному підприємстві.

2 ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

Нові підходи до організації заробітної плати повинні спиратися на чітку систему основоположних принципів, що відіграють роль тактичних і стратегічних напрямків у реформуванні відносин розподілу. Для забезпечення реалізації заробітною платою зазначених вище функцій необхідне дотримання таких найважливіших принципів:

- підвищення реальної заробітної плати мірою зростання ефективності виробництва та праці. Порушення цього принципу може призвести, з одного боку, до виплати незароблених грошей, а значить до інфляції, знецінення отриманої номінальної заробітної плати, що в кінцевому рахунку веде до зниження реальної заробітної плати. З іншого боку, може виплачуватися занижена заробітна плата, що не відповідає розміру трудового внеску працівника і призводить до неможливості задовольнити потреби людей, зменшує платоспроможний попит населення;

- диференціація заробітної плати залежно від трудового внеску працівника в результати діяльності підприємства, від змісту і умов праці, від місцеположення підприємства, його галузевої належності. Цей принцип заснований на необхідності посилення матеріальної зацікавленості працівників у підвищенні кваліфікації, у виконанні більш складної роботи, забезпеченні високої якості продукції. При цьому потрібно враховувати різницю у кількості й вартості матеріальних благ, необхідних для відтворення робочої сили в різних умовах праці, економічних та географічних умовах життя;

- однакова оплата за однакову працю. В умовах ринкової економіки цей принцип слід трактувати, по-перше, як недопущення дискримінації у оплаті праці за статтю, віком, національністю тощо, і по-друге, як принцип справедливості при розподілі всередині підприємства, що передбачає адекватну оцінку праці через її оплату;

- державне регулювання оплати праці, що включає законодавство і угоди в сфері праці, податкову систему, встановлення залежності між динамікою індивідуальних доходів і інфляцією. Засобом державного регулювання оплати праці, що забезпечує соціальну захищеність низькооплачуваних працівників, є встановлення мінімальної заробітної плати;

- врахування впливу ринку праці. Ринок праці - це та сфера, де в кінцевому підсумку формується оцінка різних видів праці. Заробітна плата (і можливості зайнятості) кожного працівника знаходиться в тісній залежності від його положення на ринку праці, від співвідношення попиту і пропозиції праці певної якості. Тому на ринку праці представлений широкий діапазон розмірів заробітної плати як на державних і приватних підприємствах, так і у неформальному секторі, де відсутній будь-який соціальний і правовий захист і умови оплати праці цілком визначаються роботодавцем. Однак у будь-якому випадку в ринкових умовах роботодавець не зможе набрати і втримати робочу силу потрібної якості, не забезпечивши конкурентоспроможний на даному ринку праці рівень її оплати;

- простота, логічність і доступність форм і систем оплати праці, широка інформованість працівників про суть систем оплати праці. Стимул стає стимулом лише у тому випадку, коли у працівників є про нього інформація, і вона зрозуміла їм як неспеціалістам у галузі економіки праці. Виконавці повинні чітко уявляти, у результаті яких саме їхніх дій розмір заробітної плати, тобто рівень їхнього матеріального добробуту, буде підвищуватися.

3 МЕТОДИ ВИВЧЕННЯ ВИТРАТ ОСНОВНОГО ЧАСУ

Вивчення витрат робочого часу здійснюється такими методами:

- методом безпосередніх замірів;

- методом моментних спостережень;

Метод безпосередніх замірів передбачає фіксацію в процесі спостереження тривалості всіх елементів витрат робочого часу і послідовності їх виконання.

До методу безпосередніх замірів відносяться такі види спостережень:

- фотографія робочого чаду;

- хронометраж;

- фотохронометраж;

- фотографія виробничого процесу;

- фотографія часу використання устаткування.

Переваги методу безпосередніх замірів:

- фіксація тривалості всіх елементів робочого часу;

- послідовність виконання окремих елементів роботи;

- точні дані про використання робочого часу і часу роботи устаткування;

- конкретно відображають роботу на кожному робочому місці або устаткуванні під час спостереження.

Недоліки цього методу:

- велика трудомісткість спостереження І обробки даних;

- неможливість одним спостерігачем проводити спостереження за великою кількістю робочих місць.

Метод моментних спостережень - це спосіб одержання середніх даних про фактичне завантаження робітників і устаткування, даних про витрати і втрати часу групи робітників або устаткування на основі законів математичної статистики.

Переваги цього методу:

- мала трудомісткість роботи спостерігача;

- швидке й оперативне одержання необхідних даних;

- можливість одночасного спостереження за великою групою робітників або механізмів;

- відсутність необхідності безперервного спостереження за об'єктами, які вивчаються;

- можливість проведення спостереження з перервами.

Недоліки:

- одержання тільки середніх величин;

- відсутність даних про чергування роботи і простою устаткування і даних про послідовність виконання окремих видів роботи;

- відсутність відомостей про тривалість виконання окремих елементів роботи або простоїв у кожному окремому випадку.

Усі методи дослідження затрат робочого часу складаються з таких основних етапів:

- підготовка до спостереження;

- проведення спостереження;

- оброблення даних;

- аналіз результатів і підготовка пропозицій щодо удосконалення організації праці.

За допомогою хронометражу визначається тривалість елементів операцій, що повторюються.

Виділяють три способи проведення хронометражу: безперервний (за поточним часом), відбірковий і цикловий. За безперервного способу всі елементи певної операції досліджуються відповідно до послідовності їх виконання. Відбірковий спосіб хронометражу застосовується для вивчення окремих елементів операції незалежно від послідовності їх виконання, цикловий спосіб - для дослідження тих елементів операції, що мають незначну тривалість (3-5 сек.).

Залежно від об'єкта спостереження розрізняють такі фотографії:

- фотографія використання часу працівників (індивідуальна, групова, самофотографія);

- фотографія часу роботи устаткування;

- фотографія виробничого процесу.

Під час індивідуальної фотографії спостерігач визначає використання часу одним працівником протягом робочої зміни або іншого періоду.

У тих випадках, коли робота виконується кількома робітниками, зокрема за бригадної організації праці, здійснюється групова фотографія робочого часу.

Самофотографію здійснює сам працівник, який фіксує величину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення. Це сприяє залученню всіх працівників до активної участі у виявленні й усуненні втрат робочого часу.

Фотографія часу використання устаткування - це спостереження за його роботою і перервами в ній з метою одержання даних для обґрунтування затрат часу на обслуговування (одним робітником або кількома).

Фотографія виробничого процесу - це одночасне вивчення затрат робочого часу виконавців, часу використання устаткування І режимів його роботи. Спостереження може виконуватися двома спостерігачами: один спостерігає за робітниками, другий - за устаткуванням, тобто двостороннє спостереження.

Залежно від способу проведення й оброблення спостережень розрізняють два методи проведення фотографії робочого часу: метод безпосередніх замірів і метод моментних спостережень.

Метод безпосередніх замірів полягає в безпосередній реєстрації тривалості затрат часу за елементами операції, що спостерігається. За допомогою методу моментних спостережень фіксується стан робочих місць, що спостерігаються. При цьому структура затрат часу установлюється залежно від кількості моментів, коли спостерігалися відповідні стани.

ЗАДАЧА 1

Визначити, наскільки відсотків збільшиться норма виробітку (y), якщо норма часу (x) зменшиться на 12%. Показати взаємозв'язок показників норми виробітку та норми часу.

При зменшенні норми часу, норма виробітку збільшується:

,

де, х - відсоток зменшення норми часу;

y - відсоток збільшення норми виробітку.

Якщо норма часу зменшиться на 12%, то

= 13,64%

Отже, при зменшенні норми часу на 12%, норма виробітку збільшиться на 13,64%.

ЗАДАЧА 2

робочий час заробітний плата

Трудомісткість річної виробничої програми верстатних робіт на обладнанні становить 1100 тис. нормо-год. Середній розряд робіт - 5,1. Визначити річний тарифний фонд заробітної плати робітників-відрядників.

Річний тарифний фонд заробітної плати робітників-відрядників визначається за формулою:

ФЗП відр = Т * С1 * Ксер,

де, Т - трудомісткість робіт;

С1 - годинна тарифна ставка відрядника першого розряду;

Ксер - середній тарифний коефіцієнт відрядника.

В нашому випадку

Ксер = 1,5; С1 = 1,2

Тоді ФЗП = 1100 * 1,2 * 1,5 = 1980 тис. грн.

Отже, річний тарифний фонд заробітної плати робітників-відрядників становить 1980 тис. грн.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Багрова І.В. Нормування праці: Навч. посібник. - К.: ЦУЛ, 2003. - 212 с.

2. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посібник. - 2-ге вид. - К.: Знання-Прес, 2001. - 313 с.

3. Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор'єва М.І. Економіка праці й соціально-економічні відносини: Навч. посібник. - К., 2004. - 410 с.

4. Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. - К.: Знання, 2004. - 535 с.

5. Дячун О.В. Організація, нормування та оплата праці. Навчальний посібник. - Львів, 2001. - 220 с.

Размещено на Allbest.ru