Зміст і роль консалтингу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

І. Зміст і роль консалтингу. Основні види і завдання консалтингу

1.1 Що таке консалтинг

1.2 Консалтингова фірма

ІІ. Стратегія щодо конкурентів

2.1 Що таке конкуренція

2.2 Аналіз потенційних конкурентів

ІІІ. Основні етапи процесу державної реєстрації нового підприємства

3.1 Основні етапи створення підприємства

3.2 Державна реєстрація підприємств

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми, мети й завдання курсової роботи.

Сьогодні недостатньо одного розуміння споживачів. Наступив час напруженої конкуренції на всіх ринках. Економіка багатьох країн усе менше регулюється державою, що заохочує розвиток ринкових процесів. Європейський союз знищує торговельні бар'єри між європейськими країнами, у результаті чого багато хто раніше захищені від вторгнення іноземних компаній ринки стають нерегульованими.

Транснаціональні корпорації дуже наполегливо просуваються на ринки Південно-Східної Азії й створюють глобальну конкуренцію. У результаті в компаній немає іншого вибору, як бути "конкурентоздатними". Їм треба не менше уваги приділяти аналізу й спостереженню своїх цільових споживачів.

Відповідно до концепції маркетингу, компанії досягають конкурентної переваги шляхом розробки пропозицій, які задовольняють потреби цільових споживачів у більшій мері, чим пропозиції конкурентів.

Компанії можуть надавати більшу споживчу цінність, пропонуючи клієнтам більше низькі, у порівнянні з конкурентами, ціни на аналогічні товари й послуги або забезпечуючи більше вигід, які виправдують більше високі ціни. Таким чином, маркетингові стратегії повинні враховувати не тільки потреби клієнтів, але також і стратегії конкурентів. Перший крок у цьому напрямку - аналіз конкурентів. Наступний крок - розробка конкретних стратегій, які дозволяють компанії зайняти міцні позиції в боротьбі з конкурентами й дають найбільш сильне із всіх можливих перевага перед конкурентами . Консалтингові фірми надають послуги щодо дослідження торгової кон'юнктури і прогнозування ринку товарів, послуг, ліцензій, ноу-хау, фінансового і валютного ринків, а також оцінки й експертизи промислових підприємств, нерухомості, ефективності експортно-імпортних операцій, розробки техніко-економічних обґрунтувань об'єктів підприємництва, бізнес-планів.

Оточення постійно ставить перед людиною безліч проблем, але якщо, окрім того, ви ще пов'язані із сферою бізнесу, то автоматично отримуєте додаткові проблеми і то досить серйозні. Як усе це вирішити найкращим чином - джерело постійного головного болю

І. Зміст і роль консалтингу. Основні види і завдання консалтингу

1.1 Що таке консалтинг

Консалтинг - консультування і спеціальні науково-технічні, фінансово-аналітичні, технологічні та прогностичні розробки окремими спеціалізованими компаніями, фірмами, центрами, підрозділами соціальних програм, планів з аналізом сучасного стану діяльності виробничих та інших виробничо-комерційних, підприємницьких структур, визначенням концепції, шляхів, заходів та використанням засобів підвищення ефективності їх діяльності і розробки перспектив подальшого розвитку.

Консалтингові фірми надають послуги щодо дослідження торгової кон'юнктури і прогнозування ринку товарів, послуг, ліцензій, ноу-хау, фінансового і валютного ринків, а також оцінки й експертизи промислових підприємств, нерухомості, ефективності експортно-імпортних операцій, розробки техніко-економічних обґрунтувань об'єктів підприємництва, бізнес-планів.

Розробляють документацію з розрахунками ефективності створення спільних підприємств, розробки стратегії експортно-імпортних операцій, маркетингових програм тощо. У разі необхідності надають аудиторські послуги з повним аналізом стану суб'єкта підприємницької діяльності, причин негативних явищ на окремих ділянках підприємництва з розробкою прогнозів і рекомендацій щодо ефективної діяльності на певному ринку

Консалтингові фірми можуть бути спеціалізовані за окремими напрямами діяльності. Великі концерни, холдингові компанії у своєму складі мають власні підрозділи з розгалуженою мережею відділень у різних регіонах. Малі, середні, дрібні фірми звертаються за послугами до консалтингових фірм, оскільки такі розробки вимагають значних витрат і високого професіоналізму виконавців.

1.2 Консалтингова фірма

підприємництво конкурент консалтинг

КОНСАЛТИНГОВА ФІРМА - фірма, основна діяльність якої полягає в консультуванні товаровиробників, продавців, покупців з широкого кола питань економіки, зовнішньоекономічних зв'язків, маркетингу, дослідження і прогнозування ринку товарів і послуг, інновацій тощо. К.ф. може бути спеціалізованою з окремих напрямів консультативної діяльності. Див. також Консалтинг.

Оточення постійно ставить перед людиною безліч проблем, але якщо, окрім того, ви ще пов'язані із сферою бізнесу, то автоматично отримуєте додаткові проблеми і то досить серйозні . Як усе це вирішити найкращим чином - джерело постійного головного болю.

Не секрет, що вітчизняні підприємці задачі, пов'язані із бізнес-діяльністю, у 99 випадках зі 100 вирішують інтуїтивно, на основі власного досвіду, намагаючись узагальнити наявну інформацію і “вгадати хороший” розв'язок. У такий спосіб ухвалюється якесь рішення, яке пізніше виконується. Чи було прийняте рішення найкращим - питання так і залишається відкритим.

Проте досить легко переконатись у тому, що прийняття оптимальних бізнес-рішень тільки на чистій інтуїції, без спеціальних знань, принципово неможливе. Ось простий приклад.

Ви граєте у лотерею. Умови наступні. Є дві урни з лотерейними білетами. В одній з них є 2 білети, один з яких - виграшний. У другій урні 3 білети - один виграшний і два програшні. Дозволяється витягнути 1 білет і є два варіанти, як це зробити.

Варіант 1. Спочатку навмання вибрати урну, потім з неї навмання витягнути білет.

Варіант 2. Об'єднати білети обох урн в одну і уже з неї тягнути білет.

Який з варіантів дає більше шансів на виграш?

Очевидно, що шанси просто вгадати з двох варіантів кращий - 50:50. Але от що далеко не очевидно, то це відповідь на друге запитання, яке неминуче поставить собі прагматична і підприємлива людина: чи рівноцінні ці два варіанти і якщо ні, то який з них дає більші шанси і наскільки? Спробуйте самостійно дати відповідь і звірте її з правильною. Можливо, цей елементарний тест буде переконливим у тому плані, що розвинута інтуїція - це добре, але інтуїція, підсилена розрахунками - це усе таки краще.

Знання та інтуїція консультанта, втілена у подібні розрахунки, і є предметом аналітичного консалтингу.

Для того, щоб в умовах жорсткого оточення бути успішним підприємцем, потрібно вміти передбачати ситуацію на декілька кроків наперед, тобто прогнозувати власні ходи, ходи конкурентів і зовнішні обставини так, щоб якомога точніше оцінити наслідки усіх можливих бізнес-сценаріїв. Такі сценарії розробляються за участю фахівців з консалтингу. І не завжди для цього потрібна глибока математика або високі технології - інколи буває достатньо просто здорового глузду і стороннього, незаангажованого погляду на проблему.

У розвинутих країнах аналітичний консалтинг, як окремий вид бізнес-сервісу, виник доволі давно завдяки появі фахівців, які на ринку товарів і послуг почали пропонувати спеціальні знання. Попиту на ці знання не бракувало ніколи, особливо з боку фінансистів - банкірів, страховиків, брокерів бірж і трейдерів фондових ринків, тобто тих, чия робота пов'язана з постійним ризиком. Пізніше до послуг консалтингу почали вдаватись приватні інвестори і ланка вищого управлінського персоналу великих і середніх корпорацій і фірм. У країнах Заходу топ-менеджмент дуже добре засвоїв одне з чільних правил Герберта Кессона: “великий капітал значно легше заробити, ніж його потім втримати”.

Не зважаючи на те, що сукупний оборот ринку аналітичного консалтингу і до того оперував мільярдами, справжній бум галузі розпочався у середині 1990-х років у зв'язку із масовим поширенням персональних комп'ютерів та сучасних інформаційних технологій - ціни на знання стрімко пішли вгору. Нові технології дали змогу реалізувати старі ідеї, в т.ч. - в області фінансового менеджменту. Зміцнила свої позиції ідеологія рентабельності управління капіталом, на якій остаточно утвердився сучасний фінансовий консалтинг, основну ідею якого можна сформулювати так: “потенційно можливі, але не отримані компанією прибутки - це те ж саме, що її прямі збитки”.

Категорія втраченого прибутку внаслідок неефективної поведінки на ринку і прийняття хибних бізнес-рішень є основним предметом досліджень західних фінансових аналітиків. Кількість консалтингових компаній, представлена в ресурсах Інтернет, просто вражає, як, до речі, і спектр пропонованих ними послуг. Справа дійшла до того, що з'явилась категорія консультантів по консалтингу, готових допомогти пересічному бізнесмену швидко і правильно орієнтуватись на ринку консалтингових послуг.

Характерна ознака сучасного аналітичного консалтингу - його солідне наукове підґрунтя. Будь-яка перспективна інноваційна наукова розробка тут же апробується в умовах реального бізнесу, пристосовується до потреб ринку і впроваджується. Хороший цьому приклад - моделі на основі штучних нейромереж. Поки науковці сперечались про їх переваги і недоліки, підприємливі люди швидко зорієнтувалися, що і до чого і запровадили їх для вирішення практичних бізнес-задач. Валютний ринок FOREX, основою діяльності якого є прогнозування обмінних курсів валют і оцінка ризиків, виявився одним з перших і дуже успішним полігоном для методів нейрокомп'ютингу. І це лише частка широкого спектру інтелектуальних технологій на сучасному ринку консалтингу.

Методи сучасного консалтингу стають максимально наукомісткими, що дозволяє консультантам “вичавлювати” прибуток для своїх клієнтів буквально з нічого. В умовах жорсткої конкуренції і боротьби за виживання на ринку західні консалтингові фірми проводять справжнє полювання за ефективними новинками своїх конкурентів, у той же час за будь-яку ціну намагаючись приховати свої власні “ноу-хау”.

Перше враження, яке складається після побіжного огляду публікацій, Інтернет-ресурсів та інших зарубіжних джерел по консалтингу - море важливої інформації ! Друге (і остаточне) враження після прискіпливого аналізу усіх цих мегабайт словесної руди уже не таке оптимістичне. Поступово приходить розуміння того, що ніхто з позиції “високої науки” не збирається альтруїстично ділитися з іншими чимось таким, що може рясно вродити на ниві бізнесу. Солідні монографії і статті, вражаючий дизайн Інтернет-сайтів по консалтингу насправді більше приховують, аніж розкривають інформацію і досить часто служать звичайною рекламою їх авторів. Але для бізнесу це цілком нормально - такі вже тут правила гри.

В Україні становлення ринку професійних консалтингових послуг почалось десь з кінця 1990-х і першими клієнтами вітчизняних консультантів, як правило, ставали представництва іноземних фірм. Згодом почав працювати і власний капітал і з'явився попит на фінансових аналітиків і менеджерів. Але усе це поки що у зародковому стані - за декілька років ринок аналітичних послуг сформуватись не може, потрібен час і реальна потреба у таких послугах з боку серйозних бізнес-структур. З усіх видів консалтингу в Україні, схоже, саме фінансово-аналітичний розвинутий найменше. І причина тут проста - при вітчизняній специфіці ведення бізнесу є вкрай небажаним втручання сторонніх у фінансові справи підприємства. Це серйозний гальмуючий фактор для тих ентузіастів-аналітиків, які ризикнули розпочати тут власну справу.

Поряд з тим є досвід надання таких послуг, обминаючи внутрішню бухгалтерію підприємства, або, якщо бути точним, залишаючи цю роботу його працівникам. Є безліч задач, які знаходяться поза сферою конфіденційної інформації і які можна передоручити стороннім фахівцям. Серйозний і підприємливий керівник завжди знайде спосіб, як з вигодою для себе скористатись чужими знаннями і досвідом. Стереотип недовіри швидко ламається, коли від співпраці дійсно можна отримати значно більше, ніж втратити.

Консалтингові послуги, які ми пропонуємо, звичайно, не охоплюють усю область консалтингу. Була свідомо обрана вужча сфера діяльності, яка, з одного боку, більш повно відповідає нашому досвіду і знанням, а з іншого - попит на яку уже є і у перспективі буде тільки зростати. Коротко нашу роботу можна охарактеризувати як створення моделей бізнес-процесів і ситуацій з метою наперед передбачити і оцінити наслідки цілеспрямованих дій і впливів незалежних зовнішніх факторів. По суті, це сфера наукового прогнозування по відношенню до підприємницької діяльності, тобто те, що на Заході відоме як business forecasting або Big Game - Велика Гра. Ведення бізнесу - це завжди гра, де діє неписане правило: “у якій мірі хтось виграє, у тій же мірі хтось інший мусить програти”. Гроші - лише спосіб робити ставки у грі. Шанси виграти у гравців ніколи не бувають рівними і основне завдання консалтингу - посилити цю нерівність на користь свого клієнта.

ІІ. Стратегія щодо конкурентів

2.1 Що таке конкуренція

Центральним поняттям, що виражає сутність ринкових відносин є поняття конкуренції (competition). Конкуренція - це найважливіша ланка всієї системи ринкового господарства. Стимулом, що спонукає людину до конкурентної боротьби, є прагнення перевершити інших. Предметом конкурентного суперництва на ринках є частки ринку, контрольовані тими чи іншими товаровиробниками. Конкурентна боротьба - це динамічний процес. Він сприяє ліпшому забезпеченню ринку товарами.

В якості засобів в конкурентній боротьбі для поліпшення своїх позицій на ринку компанії використовують, зокрема, якість виробів, ціну, сервісне обслуговування, асортимент, умови поставок і платежів, рекламу.

Особливо важливим в умовах ринкових відносин є розробка стратегії підприємства щодо конкурентів.

Стратегія підприємства - це генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритети і для підприємства проблеми, його місію, головні цілі і розподіл ресурсів для їх досягнення. Вона формулює цілі та основні шляхи для їх досягнення, таким чином, що підприємство має спільний напрямок розвитку. За своїм змістом стратегія розвитку підприємства - це довгостроковий плановий документ, тобто це результат стратегічного планування. В свою чергу стратегічне планування - це процес здійснення цілей на певний період та напрямків діяльності підприємства. Розробка стратегій підприємств - це досить складний і тривалий процес, враховуючи постійну переоцінку і періодичну перевірку вибраних цілей, аналізуючи при цьому стан середовища діяльності самого підприємства.

Конкуренція в галузі може бути більше або менше інтенсивна. Це залежить як від наявності кількості фірм у галузі, так і від насиченості ринку, особливості функціонування галузі, місця галузі у економіці.

Для характеристики конкурентів можна використати такі фактори:

Частка ринку, що обслуговується;

Імідж, досвід, наявність добре відомих торгових марок;

Фінансовий стан;

Наявність передової технології та виробничих потужностей;

Наявність висококваліфікованих кадрів;

Вид і рівень реклами та інші.

Однак, просте порівняння факторів не дає змоги врахувати всі аспекти конкуренції в галузі. Як правило, порівняння факторів дає змогу лише констатувати кращий чи гірший рівень діяльності фірми. Проте, найважливішим є розуміння, чому конкуруюча фірма досягла кращих результатів та вжити відповідні заходи на своїй фірмі.

Слід розрізняти параметри та показники конкурентоспроможності.

Параметри конкурентоспроможності - це найчастіше кількісні характеристики властивостей товару, які враховують галузеві особливості оцінки його конкурентоспроможності.

Розрізняють наступні групи параметрів конкурентоспроможності: технічні, економічні, нормативні (різних типів).

Технічні параметри характеризують технічні та фізичні властивості товару, а також функції які виконує товар у процесі його використання.

Економічні параметри визначають рівень витрат та ціни споживання, обслуговування і т. д.

Нормативні параметри визначають відповідність товару встановленим нормам, стандартам і вимогам, що обумовлені законодавством та іншими нормативними документами.

Показники конкурентоспроможності - це сукупність системних критеріїв кількісної оцінки рівня конкурентоспроможності, які базуються на параметрах конкурентоспроможності (ціна, собівартість, прибутковість, потужність і т. д.).

В умовах ринкової економіки зібрати всю необхідну і повну інформацію про конкурента неможливо, проте необхідно ретельно аналізувати поточний стан конкурента, його конкурентну позицію в галузі.

Найчастіше використовують функціональний підхід до оцінки потенціалу конкурента. При цьому обєктами аналізу є: стратегії “портфеля продукції” з його різноманітними техніко-економічними характеристиками; маркетинг, виробництво, системи розподілу, дослідження та розробки, фінанси, кадри, система управління.

Портер пропонував оцінити конкуренцію за такими параметрами: фінансові цілі, відношення до ринку, системи контролю та стимулювання, організаційна структура, система бухгалтерського обліку, склад ради директорів, обмеженість з боку держави та зобовязання фірми і т.д..

2.2 Аналіз потенційних конкурентів

Аналіз конкурента має дати відповідь на питання про напрями діяльності та способи ведення конкурентної боротьби.

Крім аналізу існуючих конкурентів слід проводити оцінку і аналіз потенційних конкурентів. До потенційних конкурентів можуть бути віднесені такі фірми:

Що діють географічно близьких ринках, що схильні до експансії на інших ринках та мають для цього можливості;

Диверсифіковані фірми, які працюють у суміжних галузях та сферах;

Споживачі продукції виробничо-технічного призначення, що можуть налагодити частково чи повністю виробництво “не своєї” продукції;

Постачальники сировини, матеріалів і комплектуючих, що можуть налагодити переробку та виготовлення на своїх потужностях кінцевої продукції;

Невеликі підприємства, що можуть дістати підтримку держави або великих фірм, бути поглиненими цими великими фірмами і за короткий час розвинутись до статусу великого конкурента.

Збір всіх даних, необхідно для аналізу конкурентів, на практиці майже завжди неможливий. Тому часто використається схема досліджень, запропонована американським ученим М. Портером. Ця схема полягає в чотирьох основних конкурентів:

мети на майбутнє;

поточні стратегії;

подання про себе;

можливості. (мал.1.2)

Поводження аналізу діяльності конкурентів пов'язане із систематичним нагромадженням відповідної інформації. Всю інформацію можна розділити на дві групи:

кількісна інформація або формальна інформація;

якісна інформація.

Елементи аналізу конкурентів.

Що мотивує конкурента? Мети на майбутнє для різних сфер діяльності на всіх рівнях керування	Як конкурент веде або може поводитися? Сучасні стратегії. Як конкурент веде конкурентну боротьбу?
Подання пр самому себе й галузі	Можливості сильні й слабкі сторони

Кількісна інформація (мал.1.3) є об'єктивною й відбиває фактичні дані про діяльності конкурентів.

Тому що послуги сприймаються дуже індивідуального й залежать від того, хто їх робить, у сфері туризму велике значення якісних характеристик конкурентів (мал.1.4). якісна інформація являє собою область суб'єктивних оцінок, оскільки включає багато хто неформалізуємі параметри. Вона може бути доповнена відкликаннями клієнтів, фахівців, експертів.

Комплексну оцінку діяльності конкурентів можна одержати використовуючи спеціальні таблиці, у яких утримуватися дані про основних конкурентів. Аналіз матеріалів цих таблиць дозволяє правильно й вчасно реагувати на:

зміну основних конкурентів;

специфічні особливості стратегій конкурентів. (мал.1.3)

кількісна інформація про діяльність конкурентів:

Рис.1.3

Якісна інформація про діяльність конкурентів:

Мал..1.4

Результати аналізу показують:

де сильні місця в конкурентів і де вони слабкіше;

чому конкуренти віддають перевагу;

як швидко можна чекати реакції конкурентів;

які існують бар'єри для виходу на ринок;

які перспективи вистояти в конкурентній боротьбі. (3, 97)

Заключним етапом маркетингових досліджень конкурентів є побудова конкурентної карти ринку. Вона являє собою класифікацію конкурентів по займаній ними позиції на ринку.

Конкурентна карта ринку може бути побудована з використанням двох показників:

займаної ринкової частки;

динаміки ринкової частки.

Розподіл ринкової частки дозволяє виділити ряд стандартних положень туристських підприємств на ринку:

лідери ринку;

підприємства із сильною конкурентною позицією

підприємства зі слабкою конкурентною позицією

аутсайдери ринку

При всій важливості показники ринкової частки, необхідно мати на увазі, що він являє собою статистичну оцінку на певний момент часу. У зв'язку з тим, що ситуація на ринку досить динамічна, необхідно знати тенденції зміни даного показника й пов'язане з нею зміни конкурентної позиції підприємства. Зазначені тенденції можна оцінити за допомогою величини темпу росту ринкової частки. (3, 98)

Для визначення ступеня зміни конкурентної позиції доцільно виділити типові стани підприємства по динаміці його ринкової частки.

Підприємства з конкурентною позицією, яка швидко поліпшується

Підприємства з конкурентною позицією, що поліпшується;

Підприємства з конкурентною позицією, що погіршується;

Підприємства з конкурентною позицією; яка швидко погіршується (3, 98)

Конкурентна карта ринку (мал.1.5) будується, виходячи з перехресної класифікації розміру й динаміки ринкової частки підприємств, що відрізняються ступенем використання конкурентних переваг і потенційною можливістю протистояти тиску конкурентів. Найбільш значимим положенням володіють підприємства 1-ої групи (лідери ринку з сильною конкурентною позицією), найбільш слабким - аутсайдери ринку зі слабкою конкурентною позицією (16 - я група).

Матриця формування конкурентної карти ринку

Ринкова частка	Лідери ринку	Підприємства із сильною конкурентною позицією	Підприємства зі слабкою конкурентною позицією	Аутсайдери ринку
Темпи росту ринкової частки
Підприємства з сильною конкурентною позицією	1	5	9	13
Підприємства з конкурентною позицією, що поліпшується	2	6	10	14
Підприємства з конкурентною позицією, що погіршується	3	7	11	15
Підприємства з слабкою конкурентною позицією	4	8	12	16

При рівності ринкових часток для ранжирування підприємств використається показник стабільності їхніх ринкових часток. Він характеризує ступінь прихильності клієнтів до послуг фірми й показує, яку частину в загальному обсязі продажів становлять продажі постійним споживачам. Застосування показника стабільності ринкової частки, як уточнюючого коефіцієнта, дозволяє однозначно розподілити підприємства усередині кожної класифікаційної групи. (3, 99)

Оцінка конкурентного статусу дає можливість вирішити ряд взаємозалежних завдань:

визначити особливості розвитку конкурентної ситуації;

виявити ступінь домінування підприємств на ринку;

установити найближчих конкурентів;

виділити відносну позицію підприємства серед учасників ринку. (3, 100)

Все це в комплексі дозволить більш обґрунтовано підійти до питань розробки стратегії з метою досягнення конкурентних переваг, що враховують конкурентний статус підприємства й особливості його ринкового оточення

Порівняння окремих параметрів діяльності фірми дає можливість не лише визначити стан конкуруючої фірми, а і визначити сильні та слабкі сторони фірми її можливості та загрози.

Сильні сторони - це внутрішні можливості чи ресурс, що можуть зумовити формування конкурентної переваги.

Слабкі сторони - види діяльності, які фірма здійснює не досить добре, або ресурси, підсистема потенціалу, що неправильно використовуються.

Можливості - альтернативи, що їх може використати фірма для досягнення стратегічних цілей.

Загрози - будь-які процеси або явища, що перешкоджають руху фірми у напрямку досягнення своїх місії та цілей.

Під час аналізу та вибору стратегії управління необхідно враховувати різні фактори, які умовно поділяють на два рівні: макро- і мікро-рівень. Вивчаючи мікрорівень, слід враховувати фактори, пов'язані з конкретним становищем підприємства, наприклад, його розмірами, наявністю робочої сили, специфікою організаційної структури та ін. Необхідно чітко усвідомити, що навіть найдосвідченіші експерти та аналітики можуть лише рекомендувати певну стратегію, а оцінити можливості та взяти на себе всю повноту відповідальності за прийняття та розробку обраної стратегії повинен керівник підприємства (фірми). Для цього потрібно знати теорію та практику управління (менеджмент) і вміти, що та з чого вибирати.

Ідеальної моделі управління не існує, оскільки кожне підприємство (фірма) унікальне. Кожний повинен шукати свою власну модель. Серед факторів, що визначають такий вибір, можна назвати такі: розмір підприємства (фірми); характер продукції; характер стратегічної зони господарювання.

З погляду останнього фактора виділяють модель:

раціонального внутрішньофірмового управління в спокійному зовнішньому середовищі;

управління в умовах динамічного і різноманітного ринку;

управління в умовах динамічного науково-технічного прогресу;

пристосування до проблем, що виникають спонтанно, раптово під впливом зовнішнього середовища фірми.

Підприємства (фірми) перебувають у процесі постійного пошуку власної моделі управління (рис. 14). Це безпосередній процес, оскільки змінюється сама фірма та її середовище. Більшість американських компаній здійснюють окремі організаційні зміни не рідше від одного разу на рік, а великі організації провадять такі зміни кожних 4-5 років. Загальний же напрям еволюції - перехід від моделі управління в умовах масового виробництва та відносно низького рівня конкуренції до моделі управління в умовах індивідуалізованого виробництва та конкуренції, що загострилася.

Сучасна система управління повинна бути простою та гнучкою, її основні критерії - забезпечення ефективності та конкурентоспроможності. На думку фахівців вона повинна мати такі основні характеристики:

невеликі підрозділи укомплектовуються меншою кількістю, але більш кваліфікованими людьми;

невелика кількість рівнів управління;

структура, що ґрунтується на групах (командах) фахівців;

характер та якість продукції, графіки і процедури роботи, орієнтовані на споживача

Суть раціоналістичної стратегії полягає в переконанні, що успіх підприємства (фірми) залежить від таких факторів, як раціональна організація виробництва продукції, зниження витрат за рахунок виявлення внутрішньовиробничих резервів, зростання продуктивності праці, ефективності використання всіх ресурсів Підприємство (фірма) розглядається як замкнена система При такому підході цілі та завдання вважають заданими і стабільними протягом тривалого часу. Основа стратегії - безперервне зростання та поглиблення спеціалізації виробництва; побудова організаційної структури за функціональними принципами (з чітким розподілом апарату управління по службах); контроль усіх видів діяльності, чітке виконання управління вказівок зверху. Ця стратегія управління була властива централізованій системі економіки.

Вихідні перебудови нової стратегії зводяться до такого:

ставка робиться на людину, яка самореалізується (на відміну від людини економічної та соціальної);

підприємство (фірма) розглядається як живий організм, що складається з людей, які об'єднуються за спільними цінностями („клан");

підприємству (фірмі) притаманне постійне оновлення, обумовлене внутрішнім прагненням і націлене на пристосування до зовнішніх факторів, основним з яких є споживач.

Нова стратегія ґрунтується на системному, ситуаційному підході.

Підприємство (фірма) - „відкрита система". Основні передумови її успіху не внутрішні, а зовнішні. Успіх пов'язується з тим, наскільки вдало підприємство (фірма) вписується у зовнішнє середовище (економічне, науково-технічне, соціально-політичне) та пристосовується до нього. Ситуаційний підхід до управління означає, що внутрішня побудова системи управління є відповіддю на вплив зовнішнього середовища. Організаційний механізм пристосовується до виявлення нових проблем і вироблення нових рішень. Маневрування при розподілі ресурсів оцінюється вище, ніж пунктуальність при витрачанні їх, а ке-рівники-підприємці виявляються потрібнішими за технократів. Втіленням нового підходу до управління стало стратегічне управління, яке передбачає доповнення планування потенціалу підприємства (фірми) плануванням стратегії на основі прогнозів майбутнього стану середовища. Зміна ситуації зумовлює зміну можливостей та стратегії. Передбачаються спеціальні заходи для зменшення опору цим змінам.

Нова стратегія управління потребує нових установок персоналу, нової управлінської культури (прагнення до радикальних змін, готовність до ризику, орієнтації на створення нових можливостей та ін.).

Стратегічне управління - одна з найсучасніших модифікацій управління підприємством (фірмою). Найбільшого поширення ця управлінська стратегія набула в американських компаніях.

У сучасних умовах конкурентоспроможний той, хто швидко реагує на зміни обставин, не боїться ризику, займається інноваційною діяльністю і сприймає нові технічні та економічні рішення Він виграє тоді, коли йде в ногу з часом, нарівні з технічним прогресом.

Аналізуючи роль цих факторів та, зокрема, їх вплив на поведінку менеджера, дослідники визначають такі інноваційні напрями стратегічного управління:

традиційне - фірма не прагне ні до чого іншого, крім підвищення якості продукції, яку випускає. При цьому є повна гарантія, що в довгостроковій перспективі ця фірма відстане техніко-технологічно та економічно;

опортуністичне - фірма зайнята пошуками такого продукту, який не потребує великих витрат на дослідження та розробки, але з яким вона протягом певного часу одноосібне присутня на ринку. Пошук та використання „щілин" передбачає не тільки глибоке знання ринкової ситуації, високий рівень техніко-технологічного розвитку та адаптаційні здібності, а й високий рівень ризику втрати монопольного становища;

імітаційне - нову технологію купують за ліцензіями. Це дешевше, швидше та надійніше, ніж власні розробки і винаходи. Проте для адаптації винаходу та створення на його основі оригінального продукту необхідна висока спеціальна кваліфікація та комплекс заходів щодо підтримання досягнутого рівня;

оборонне - у фірмі дослідження та розробки провадяться без претензій на зайняття провідних позицій, їх мета - не відставати від інших у технічному розвитку та підвищувати технічний рівень виробництва Це стратегія, яка не усуває ризику втрати фірмою позицій;

залежне - великі корпорації передають для виробництва нової продукції метод її виготовлення дрібним фірмам;

наступальне - прагнення фірми до першості на ринку. Це потребує високої кваліфікації та організаторської праці, але результати себе виправдовують. Для цього необхідно: організований, ефективний інноваційний процес; наявність новаторів, творців; не традиційно мисляче керівництво, здатне до нових ідей; можливість розподілу ризику; добрі знання ринку, маркетингова організація.

На початковому етапі розвитку підприємство (фірма), як правило, не може вибирати наступальний напрям. Реальним є напрям традиційного типу. Потім вже від розвитку фірми, від її керівництва залежить, як вона зуміє перейти від становища імітатора, що використовує чужі результати технічного розвитку, до наступальної поведінки, ґрунтується на власних творчих можливостях.

ІІІ. Основні етапи процесу державної реєстрації нового підприємства

3.1 Основні етапи створення підприємства

Обмірковуючи етапи створення власної справи, початківцю слід здійснити вибір господарського поля підприємства, визначити загальні умови інвестування, ринкову стратегію і господарську нішу, спеціалізацію діяльності, технологію виробництва, оцінити попит і пропозицію на товарному ринку, вивчити існуючі пільги у системі оподаткування, переваги, обмеження, перешкоди, а також уявити, як буде здійснюватись процес управління підприємством.

Підприємство може створюватись у таких випадках: за рішенням власника майна або уповноваженого ним органа; за рішенням трудового колективу; в результаті виділення зі складу діючого підприємства однієї або декількох структурних одиниць; на базі структурного підрозділу діючого об'єднання за рішенням трудового колективу, якщо на це є згода власника або уповноваженого ним органу. Поштовхом для створення нового підприємства можуть слугувати:

* бажання спробувати організувати власну справу та досягти успіху у сфері бізнесу;

* наявність винаходу, ноу-хау, нового продукту, послуги, технології, можливість реалізувати перспективний проект;

* незаповнена ринкова ніша, район, де практично відсутній певний вид обслуговування або незадоволений споживчий попит;

* нове для споживача поєднання товару і послуги, ціни і якості, що забезпечить конкурентні переваги продукту при виході з ним на ринок.

Основними етапами створення та реєстрації підприємства є:

1.Рішення про створення нового підприємства та моделювання його діяльності. Складові цього етапу - висунення бізнес-ідеї, пошук партнерів-засновників, вибір виду (видів) підприємництва, складання бізнес-плану.

Документ: бізнес-план.

2.Збори засновників. Вибір організаційно-правової форми підприємства, вибори або призначення керівника, органів управління і контролю. Документ: витяг із протоколу зборів засновників.

3. Підготовка установчих документів. Розробка засновницького договору, статуту. Документи: засновницький договір, статут.

4. Підготовча організаційна робота. У реєстраційному відділі райдержадміністрації одержати довідкову інформацію про особливості реєстрації новостворюваних підприємств у районі, необхідні для цього документи, режим роботи учасників реєстраційного процесу, рахунки у банках, кошти на які вносяться на етапі створення підприємства. Отримати бланк реєстраційної картки. У банку, де передбачається відкрити рахунок, одержати бланк заяви та банківську картку. Документи: бланки документів.

5. Підготовка додаткових документів (при необхідності):

* відкрите акціонерне товариство оформляє звіт про проведення підписки на акції, який повинен бути засвідчений державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України;

* юридична особа, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду (товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство) готує документ, що підтверджує внесення засновниками внесків до статутного фонду в розмірі, передбаченому законодавством (не нижче граничного рівня);

* селянське (фермерське) господарство готує копію Державного акта на право приватної власності на землю або копію державного акта на право постійного користування землею засновником, або нотаріально посвідчена копія договору оренди;

* іноземна юридична особа повинна мати документ про підтвердження реєстрації іноземної особи в країні її місцезнаходження. Документи: необхідні додаткові документи.

6. Засвідчення документів у нотаріальній конторі:

* нотаріально засвідчити у статуті та засновницькому документі підписи фізичних осіб у присутності нотаріуса та наявності паспортів. Установчі документи повинні бути пронумеровані, прошиті і підписані усіма засновниками;

* можна водночас засвідчити заповнену банківську картку зі зразками підписів керівника і бухгалтера;

* при необхідності засвідчується копія реєстраційного свідоцтва засновника - юридичної особи;

* орендне підприємство готує копію договору оренди;

* сплатити державний збір за нотаріальні послуги.

Документи: нотаріальне засвідчення документів, квитанція про сплату державного збору.

7. Відкриття рахунку у банку для формування статутного фонду підприємства (при необхідності). При створенні товариства з обмеженою відповідальністю формується 30% статутного фонду на тимчасовому банківському рахунку. Цей етап характерний також і для акціонерного товариства. Приватній фірмі не потрібно відкривати такий рахунок.

Документ: довідка банку про зарахування коштів засновників у статутний фонд підприємства в розмірі, передбаченому законодавством.

8. Державна реєстрація підприємства у районній державній адміністрації. Подання необхідних документів державному реєстратору. Внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичну особу, що пройшла державну реєстрацію. Передача державним реєстратором повідомлення про проведення державної реєстрації юридичної особи відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування (фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України).

Документи: свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, відмітка органу реєстрації на установчих документах.

9. Відкриття розрахункового рахунку у банку. Подання необхідних документів. Відкриття поточного рахунку. Оформлення перепусток для входу у банк службовим особам.

10. Отримання дозволу на виготовлення печатки і штампів у районному відділі внутрішніх справ. Для одержання дозволу на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів керівники підприємств, установ, організацій, господарських об'єднань, суб'єктів підприємництва, об'єднань громадян, зареєстрованих в Україні, інших організаційних форм підприємництва, підприємці-громадяни тощо подають в органи внутрішніх справ заяву, де вказують:

* кількість печаток та штампів, які передбачається виготовити;

* уперше чи ні виготовляються печатки та штампи (при виготовленні печаток не вперше зазначається підстава їх виготовлення);

* місцезнаходження;

* особа, відповідальна за отримання дозволу на виготовлення печаток і штампів, її прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані;

* прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані керівника або уповноважено ї ним особи, що подає клопотання до органу внутрішніх справ.

3.2 Державна реєстрація підприємств

Державна реєстрація підприємств здійснюється відповідно до Закону України "Про підприємництво". Державна реєстрація підприємств є обов'язковою юридичною дією при їх створенні. Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація підприємств здійснюється в порядку, визначеному ст.8 Закону України «Про підприємництво» та Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 № 740 із змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету міністрів станом на 27.12.2001.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, крім об'єднань юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність в Україні на умовах угод про розподіл продукції, проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

Забороняється реєстрація діяльності, у найменуваннях яких скорочені найменування органів місцевого самоврядування та похідні від цих найменувань, а також найменування, тотожні найменуванням інших суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб чи об'єднань громадян, внесених до відповідних реєстрів.

Орган державної реєстрації дає змогу попередньо здійснити перевірку заявленого найменування суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи на тотожність найменуванню вже зареєстрованого суб'єкта, внесеного до відповідних реєстрів.

Орган державної реєстрації може зарезервувати терміном на 1 місяць (для відкритих акціонерних товариств - на 9 місяців) найменування суб'єкта підприємницької діяльності, яке включається в окремий перелік зарезервованих найменувань та враховується під час перевірки на тотожність поряд з найменуванням вже зареєстрованих суб'єктів. Перелік зарезервованих найменувань є складовою частиною Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

Відомості про зареєстровані діяльності вносяться до Реєстру діяльності.

Для державної реєстрації діяльності - юридичної особи подаються такі документи:

* рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом;

* статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва;

* реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію;

* документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;

* документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

При створенні відкритих акціонерних товариств (крім відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та/або корпоратизації) подається засвідчений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіт про наслідки підписки на акції.

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають:

* реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію,

* копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів

* документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

В реєстраційній картці вказується місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності.

Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою, яка підтверджується договором, що передбачає передачу засновнику у власність або користування приміщення, частини приміщення (договір купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу, безоплатного користування майна, про спільну діяльність, установчий договір тощо).

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів.

У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

Повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний направити державному податковому органу, в якому він обліковується як платник податків і зборів (обов'язкових платежів). Таке повідомлення протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунку (включаючи день відкриття або закриття) подається особисто або направляється на адресу відповідного державного податкового органу з повідомленням про вручення. Форма і зміст повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках встановлюється центральним податковим органом України.

У разі зміни назви, організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності, а також форми власності суб'єкти підприємницької діяльності у місячний термін з моменту настання зазначених змін зобов'язані подати документи для перереєстрації.

Перереєстрація суб'єкта підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому для його реєстрації.

У разі перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, що визначається правонаступником підприємства, приватизованого як цілісний майновий комплекс, подається документ, який засвідчує право власності на зазначений об'єкт.

Суб'єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття зазначених підрозділів не потребує їх державної реєстрації. Суб'єкт підприємницької діяльності повідомляє про відкриття філії (відділення), представництва орган державної реєстрації шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку.

Відповідальність за відповідність чинному законодавству установчих документів, що подаються для проведення реєстрації, несе власник (власники) або уповноважені ним органи, які подають документи для реєстрації суб'єкта підприємництва.

Відмову в державній реєстрації може бути оскаржено в судовому порядку.

За державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єктів підприємницької діяльності (реєстраційний збір): для громадян-підприємців - 1,5, для юридичних осіб - 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

За прискорену (протягом одного дня) державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єктів підприємницької діяльності - потрійний розмір відповідного реєстраційного збору;

За державну реєстрацію змін (доповнень) до установчих документів суб'єктів підприємницької діяльності - 30 відсотків реєстраційного збору;

Перереєстрація суб'єктів підприємницької діяльності у зв'язку із зміною законодавства проводиться безоплатно, якщо Інше не передбачено законом

У разі зміни свого місцезнаходження суб'єкт підприємницької діяльності в семиденний термін повинен повідомити про це орган державної реєстрації.

Невиконання цієї вимоги дає право органам державної реєстрації звернутися до суду (господарського суду) з позовом про скасування державної реєстрації.

Скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду (господарського суду) в разі:

* визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів;

* здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України;

* несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження;

* визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством);

* неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності; згідно з законодавством.

Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється органом державної реєстрації за наявності ліквідаційного балансу, складеного і затвердженого згідно з законодавством, та інших документів, що підтверджують проведення заходів щодо ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності як юридичної особи, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

Орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомляє відповідні державні податкові органи та органи державної статистики про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта підприємницької діяльності статусу юридичної особи і є підставою для виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Законами України можуть бути встановлені спеціальні правила державної реєстрації певних видів суб'єктів підприємницької діяльності.

Висновок

Гостро встає проблема збору інформації про конкурентів. Ця проблема для різних галузей і видів діяльності вирішується з різним ступенем складності. Так, для підприємств, що входять до складу галузей, що тяжіють до монополістичного або олігополістичним структурам, легше одержувати інформацію із вторинних джерел (обсяги, асортименти продукції, ціни, обсяги продажів на різних ринках, фінансове становище підприємств і т.п.), чим для підприємств, що входять до складу дисперсних галузей. У цьому випадку зростає роль первинної інформації, що збирає від споживачів, посередників, з інших джерел. Особливо складно це робити фірмам, що представляють немасові послуги специфічного характеру, наприклад, установка спеціального устаткування (системи безпеки, телефонні станції, комп'ютерні мережі й т.д.)

Клієнт у подібних випадках дуже неохоче надає інформацію про послуги інших фірм - конкурентів. У кожному разі велика роль неформальних методів збору даних, здійснюваного, найчастіше, шляхом проведення технічної, комерційної, маркетингової розвідки. (2, 251)

Джерелом інформації про фірми - конкурентах можуть бути також спеціалізовані виставки. Тут, однак, варто мати на увазі, що деякі фірми демонструють на виставках ще не освоєну продукцію. У той же час, бувають випадки, коли з побоювання витоку інформації фірми показують на виставках застарілі вироби, воліючи показувати новітню продукцію тільки своїм клієнтам безпосередньо на підприємствах. (2, 251)

Результати дослідження всіх аспектів діяльності конкурентів використається для визначення, з ким з них можна конкурувати й з ким не варто вплутуватися в конкурентну боротьбу, служать цілями вибору ефективних стратегій ринкової діяльності.

Дотепер мова йшла про ведення конкурентної боротьби в рамках закону й етичних норм. Однак існує й несумлінна конкуренція. Це методи конкурентної боротьби, пов'язані з порушенням прийнятих на ринку норм і правил конкуренції.

До таких методів ставляться:

демпінг

установлення контролю над діяльністю конкурента з метою припинення цієї діяльності;

зловживання пануючим положенням на ринку;

установлення дискримінаційних цін або комерційних умов;

установлення залежності поставок конкретних товарів або послуг від прийняття обмежень у відношення виробництва або розподілі конкуруючих товарів;

таємна змова про торги й створення таємних картелів;

поширення помилкової інформації й реклами;

порушення якості.

Несумлінна конкуренція в більшості промислово розвинених країн забороняється відповідними законодавчими актами по боротьбі з незаконною діловою практикою, по охороні прав споживачів, по контролі за діяльністю монополій, а також цивільними кримінальними кодексами.