Размещено на http://www.allbest.ru/

Методика аналізу та оцінки фінансового стану банку

1. Фінансовий менеджмент та його економічна суть

У світовій практиці існують різноманітні універсальні принципи, методи, а також практичні посібники з фінансового менеджменту. Але механічне копіювання та використання закордонних моделей в умовах України через специфіку її розвитку не тільки не прийнятне, але й не можливе. Виникає необхідність у такій теоретичній базі, яка була б адаптована до умов розвитку ринкової економіки в нашій країні і закріплювала б практичні навики управління фінансами з урахуванням інфляції, падіння виробництва, кризових явищ та інших можливих труднощів.

Поняття «фінансовий менеджмент» у комерційному банку значно ширше, ніж фінансовий менеджмент на підприємстві. Можна сказати, що з одного боку, управління фінансами банку є, за сутністю, управлінням його операціями, а з іншого - управлінням фінансами банку, тобто частиною взаємозалежного процесу, в якому можна виділити управління ліквідністю банку, управління фінансовими ризиками банку, управління прибутковістю банку та ефективністю проведення окремих видів банківських операцій.

Об'єктом управління у фінансовому менеджменті в комерційному банку є:

1. Операції комерційного банку, формування капіталу банку, активні та пасивні операції, комісійно-посередницькі операції;

Ліквідність і фінансові ризики - відсотковий, валютний, кредитний, ризик ліквідності, ризик країни тощо;

Фінансові результати - доходи, видатки, прибуток;

Оподаткування тощо. [9, с. 85]

Суб'єктом управління фінансового менеджменту є комплекс підрозділів, які за допомогою різноманітних форм управлінського впливу забезпечують ефективне управління фінансами в комерційному банку. До них належать: аналітичні служби, служби планування, казначейство, служби контролю. Очолює ці служби в банку, як правило, головний фінансовий менеджер.

Основні функції фінансового менеджменту накладають відбиток на його організаційну структуру, яка повинна сприяти послідовній реалізації функції фінансового планування, фінансового аналізу, регулювання та фінансового контролю в комерційному банку. Крім того, організаційна структура фінансового менеджменту має враховувати особливості об'єкта управління: необхідність управління ліквідністю, ризиками і прибутковістю.

Фінансовий менеджмент є однією з підсистем менеджменту в комерційному банку і об'єднує в собі низку взаємопов'язаних функцій: фінансового планування, фінансового аналізу, регулювання, фінансового контролю. Тут і далі аналіз, планування, регулювання і контроль будуть розглядатися стосовно управління фінансами, тому:

- з усієї системи економічного аналізу виокремлюється тільки фінансовий аналіз;

- у системі планування розглядається тільки фінансове, а стратегічне й тактичне - лише як підґрунтя для формування фінансових планів;

- регулювання розглядається як комплекс казначейських функцій;

- в системі контролю виокремлюється сфера фінансового контролю.

Докладніше функціональну модель фінансового менеджменту можна зобразити у вигляді трирівневої схеми (див. рис. 1.1), в якій у кожній з функцій фінансового менеджменту вирізняються окремі блоки, необхідні для успішного управління фінансами в комерційному банку.

Функціонування фінансового механізму управління в комерційному банку передбачає постійну взаємодію функцій планування, аналізу, регулювання і контролю в процесі прийняття оптимальних управлінських рішень керівництвом і структурними підрозділами банку для досягнення цілей і виконання поставлених завдань. [10, с. 192]

Фінансове планування ґрунтується на стратегічному плані розвитку банку щодо визначення концепції його розвитку, формування стратегічних цілей банку та на тактичному плані (бізнес-плані) на майбутній період (як правило рік) стосовно визначення заходів і встановлення конкретних завдань з досягнення стратегічних цілей, розроблення тактики виконання поставлених завдань (стратегії розвитку бізнесу) тощо. Фінансовий план містить:

- розробку й узгодження фінансової моделі банку;

- формування прогнозного балансу ресурсів і вкладень, розрахунок прогнозних фінансових результатів, складання плану руху капіталу, плану банківських операцій, плану розробки і впровадження нових банківських продуктів та послуг;

- формування бюджету банку на рік у його дохідній і витратній частинах;

- встановлення лімітів видатків на утримання банку, визначення мінімальної, достатньої маржі та дохідної частини бюджету, розрахунок податкових платежів і обов'язкових відрахувань;

- розрахунок прогнозних показників і нормативів.

Фінансовий аналіз у комерційному банку містить:

- визначення значень показників і нормативів діяльності банку, встановлених зовнішніми регулятивними органами;

- визначення й аналіз указників, що характеризують процес управління активами і зобов'язаннями банку в цілому та управління окремими видами його активних операцій з урахуванням забезпечення ліквідності вкладених у них коштів;

- визначення й аналіз показників, що характеризують процес управління комісійними і торговельними операціями банку;

- визначення значень внутрішніх показників і нормативів, що регулюють ступінь ризику (у тому числі ризику ліквідності) банківських операцій;

- визначення й аналіз показників прибутковості діяльності банку та ефективності процесу управління капіталом (власними коштами) банку;

- визначення й аналіз показників ефективності окремих підрозділів банку та окремих видів операцій, аналіз чинників, що впливають на показники ефективності. [9, с. 117]

Особливістю фінансового аналізу діяльності банку є те, що дані аналізу використовуються як база для всіх інших функцій.

Так, результати попереднього аналізу - оцінні показники - використовуються в процесі фінансового планування, результати оперативного аналізу - в процесі прийняття рішень при виконанні регулятивних функцій, результати подальшого і перспективного аналізу використовуються при виконанні контрольних функцій, а також у процес прийняття рішень щодо майбутнього розвитку банку.

Регулювання містить:

- оперативне управління прибутковістю банку;

- оперативне управління фінансовими ризиками банку;

- оперативне управління коштами з метою підтримання необхідної ліквідності банку.

Управління прибутковістю банку є кінцевою метою управління фінансами банку. Під управлінням прибутковістю розуміється як ефективність роботи банку в цілому, так і ефективність окремих видів операцій. При цьому слід враховувати, що, по-перше, фінансові операції башу практично завжди пов'язані з ризиком. Ризик означає, що може бути отриманий прибуток, менший від очікуваного, або операція призведе до збитків. Отже, заходи, вжиті для зменшення або повного виключення ризику при проведенні тієї чи іншої операції, будуть сприяти збільшенню можливого прибутку.

У структурі коштів банку основну частину складають залучені кошти (зобов'язання) депозити до запитання, строкові депозити юридичних та фізичних осіб, позикові кошти, взяті в інших банків або інвесторів (у тому числі шляхом випуску боргових зобов'язань). Ця обставина при управлінні фінансами банку зумовлює важливість проблеми ліквідності вкладених у банк коштів, або, інакше кажучи, здатність банку вчасно виконувати зобов'язання щодо повернення вкладених у нього коштів і виплати відповідного доходу. Таким чином, невід'ємною частиною управління фінансовими операціями з метою забезпечення їх прибутковості є вживання заходів, що знижують ступінь пов'язаного з ними ризику, і заходів із забезпечення ліквідності банку.

Фінансовий контроль зводиться до перевірки відповідності результатів діяльності банку заданим параметрам і містить:

- контроль за дотриманням нормативів ліквідності банку;

- контроль за дотриманням лімітів і показників, установлених з урахуванням різних фінансових ризиків;

- контроль за виконанням планових завдань, що відображають необхідні обсяги та ефективність операцій банку.

Інформаційною базою фінансового менеджменту є внутрішня і зовнішня інформація, необхідна для прийняття фінансових рішень у комерційному банку. До інформаційної бази належать:

1) внутрішня інформація бухгалтерського обліку (фінансового, управлінського, статистичного характеру); внутрішньобанківські правова і нормативна бази;

2) зовнішня економічна інформація (фінансового, макроекономічного, статистичного характеру); правова та нормативна бази законодавчих і регулятивних органів.

Розкриття сутності всіх складових системи фінансового менеджменту дає можливість розкрити його сутність і дати визначення.

Фінансовий менеджмент у комерційному банку - це підсистема менеджменту, яка передбачає цілеспрямований вплив на банківські операції шляхом використання таких інструментів, як аналіз, планування, регулювання і контроль. Під цілеспрямованим впливом розуміється вплив у рамках визначених, заздалегідь передбачених параметрів ліквідності, ризику і прибутковості.

Звідси роль фінансового менеджменту полягає в науковій обґрунтованості процесу управління фінансовими потоками в комерційному банку на основі таких дисциплін, як фінансовий та економічний аналіз, бухгалтерський облік, фінансова математика, економіко-математичне моделювання. Наукова основа дає можливість систематизувати потоки фінансової інформації в банку в єдиний інформаційно-аналітичний простір, опрацювати її за допомогою економіко-математичних та інших методів, розробити шляхи прийняття оптимальних управлінських рішень у сфері фінансів.

В цілому можна зобразити інформацію про основні ланки фінансового менеджменту у вигляді такої функціонально-організаційної схеми, у якій відображені всі необхідні елементи з урахуванням взаємозв'язку і взаємозалежності між ними:

- об'єкти фінансового менеджменту;

- суб'єкти фінансового менеджменту;

- функції фінансового менеджменту та основні блоки цих функцій;

інформаційна база фінансового менеджменту. У функціонально-організаційній моделі фінансового менеджменту подані основні фінансові служби і їх взаємозв'язок. [10, с. 191]

Такі підрозділи, як аналітична служба, служба планування, казначейство і відділ контролю покликані охопити повною мірою всі функції фінансового менеджменту. Завданням фінансових служб є організація скоординованого процесу ефективного управління банківськими операціями за допомогою планових завдань, лімітів, пропорцій, меж і параметрів для окремих видів операцій, виконання яких для всіх підрозділів обов'язкове. Очолює ці служби фінансовий директор. Концентрація всіх фінансових служб банку в одних руках дає можливість налагодити як вертикальний, так і горизонтальний зв'язок між співробітниками цих служб, що значно підвищує ефективність їх роботи.

До роботи фінансових служб ставляться такі вимоги:

- охоплення всіх банківських операцій;

- охоплення питань ліквідності, фінансових ризиків, прибутковості;

- охоплення питань оподаткування.

Робота цих служб побудована таким чином.

Аналітична служба. Діяльність аналітичної служби в комерційному банку через специфіку його діяльності зосереджена на фінансовому аналізі. Аналітична служба зображена на схемі дещо відособлено, оскільки виконує двояке завдання. З одного боку, аналітична служба як самостійний підрозділ забезпечує керівництво банку необхідною аналітичною інформацією. З іншого боку, результати її діяльності забезпечують нормальну роботу всіх інших фінансових служб. На стадії планування аналітична інформація необхідна для проходження оцінної фази, суть якої полягає в комплексній оцінці діяльності банку та його потенційних можливостей. На стадії регулювання оперативна аналітична інформація необхідна для оцінки поточної ситуації в процесі прийняття рішень. На стадії контролю необхідна оцінка діяльності банку за минулий період. Саме тому організація фінансового менеджменту в комерційних банках починається зі створення відділу аналізу.

Служба планування. Особливість роботи цієї служби полягає в тому, що її діяльність виходить далеко за межі фінансового менеджменту. Ця служба бере участь у розробці стратегічного плану розвитку банку, а до її безпосередніх функцій належить створення тактичного плану. На основі стратегічного і тактичного планів служба планування формує фінансовий план. Фінансове планування - це частина фінансового менеджменту. Показники фінансового плану є критерієм для виконання функцій регулювання і фінансового контролю. При виконанні регулятивних функцій казначейство відштовхується від тих орієнтирів на майбутній період, які містить фінансовий план банку. При виконанні контрольних функцій відділ контролю тільки зіставляє фактичні дані з плановими показниками фінансового плану.

Казначейство. Діяльність казначейства сконцентрована виключно на функціях фінансового менеджменту в банку. Ця служба встановлює такі внутрішні нормативи, ліміти, пропорції та межі, які забезпечують досягнення запланованих результатів діяльності за підтримки нормальної ліквідності банку та мінімізації ризиків і втрат.

У великих банках зі значним обсягом операцій виникає необхідність у створенні колегіального органу - комітету з управління активами і пасивами, тому що активи і пасиви у першу чергу пов'язані з ліквідністю та фінансовими ризиками. До повноважень комітету входить прийняття рішень у сфері управління активами і пасивами банку на найближче майбутнє. У такому випадку казначейство висуває пропозицію щодо лімітів на всі види фінансових ризиків, пов'язаних з виконанням активно-пасивних операцій. Після прийняття рішень комітетом з управління активами і пасивами казначейство виконує відповідно до них свої щоденні функції з управління потоками коштів.

Відділ фінансового контролю. Функції відділу фінансового контролю сконцентровані на контролюванні фінансів банку. Крім того, в кожному банку їх конкретний перелік залежить від наданих відділу повноважень. Діяльність відділу може бути звужена тільки до функцій контролю за поточною ліквідністю на всіх кореспондентських рахунках банку і функцій контролю за дотриманням нормативів НБУ та інших регулятивних органів. Якщо відділу надані великі повноваження, то його функціями є:

- контроль за поточною ліквідністю на всіх кореспондентських рахунках банку;

- контроль за дотриманням нормативів зовнішніх органів;

- контроль за дотриманням показників фінансового плану банку;

- контроль за дотриманням лімітів, меж і параметрів, встановлених казначейством та комітетом з управління активами і пасивами банку (якщо такий є);

- контроль правильності ведення фінансового, управлінського і податкового обліків;

- контроль достовірності, повноти і своєчасності фінансової інформації, яка використовується для прийняття рішень, тощо.

Втім, застосування комплексного підходу до управління фінансами в комерційному банку можливе лише за умови чіткої взаємодії всіх згаданих вище підрозділів у процесі поетапної реалізації всіх функцій фінансового менеджменту, найпершою з яких є, звичайно, планування. [11, с. 210]

2. Система показників для оцінки фінансового стану банку, їх вибір та обґрунтування

Стійкий фінансовий стан банку формується в процесі всієї його комерційної діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об'єктивно здійснити не через один, навіть найважливіший, показник, а тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально й усебічно характеризують становище банку.

Показники оцінки фінансового стану банку мають бути такими, щоб усі ті, хто пов'язаний із банком економними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійний банк як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність продовження або встановлення таких відносин з банком. У кожного з партнерів банку - акціонерів, інших банків, клієнтів, податкових адміністрацій - свій критерій економічної доцільності. Тому й показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожен партнер зміг зробити вибір, виходячи з власних інтересів.

Зрозуміло, що в доброму фінансовому стані заінтересований передовсім сам банк. Однак добрий фінансовий стан будь-якого банку формується в процесі його взаємовідносин з акціонерами, іншими банками, клієнтами та рядом інших юридичних та фізичних осіб. З іншого боку, безпосередньо від банку залежить міра його економічної привабливості для всіх перерахованих вище осіб, що завжди мають можливість вибору між багатьма іншими банками, спроможними задовольнити той самий економічний інтерес.

Відтак необхідно систематично, детально і в динаміці аналізувати фінансовий стан банку, оскільки від його поліпшення залежить економічна перспектива самого банку. [11, с. 96]

Огляд методичної літератури з аналізу банківської діяльності та знайомство з діючою практикою свідчить, що сьогодні не існує єдиної системи показників, яка б в узагальнюючому вигляді характеризувала фінансовий стан банку. Кожний банк використовує самостійно розроблені методики, що включають в себе різні показники, які часто суттєво відрізняються.

Більшість методик поєднує чотири групи показників, що дають можливість оцінити фінансовий стан банку виходячи із:

- оцінки фінансової стійкості;

- оцінки ділової активності;

- оцінки ліквідності;

- оцінки ефективності управління.

2.1 Показники оцінки фінансової стійкості

Фінансова стійкість - одна з найважливіших характеристик фінансового стану банку - забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому.

В якості основних коефіцієнтів оцінки фінансової стійкості банку необхідно брати:

- коефіцієнт надійності - показує рівень залежності банку від залучених коштів і розраховується:

, (1)

де К - власний капітал банку;

З_к - залучені кошти

- коефіцієнт фінансового важеля - розкриває здатність банку залучати кошти на фінансовому ринку:

, (2)

де З - зобов'язання банку

- коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів - розкриває достатність сформованого власного капіталу в активізації та покритті різних ризиків:

, (3)

де А_ЗАГ - загальні активи банку

- коефіцієнт захищеності власного капіталу - показує, яку частину капіталу розміщено в нерухомість (майно):

, (4)

де А_К - капіталізовані активи

- коефіцієнт захищеності доходних активів власним капіталом - сигналізує про захист доходних активів (що чутливі до зміни процентних ставок) мобільним власним капіталом:

, (5)

де А_НД - недоходні активи банку;

А_Д - доходні активи;

З_Б - збитки

- коефіцієнт мультиплікатора капіталу - показує ступінь покриття активів акціонерним капіталом:

, (6)

де К_А - акціонерний капітал

Таблиця 1. Оптимальні значення коефіцієнтів, що характеризують фінансову стійкість банку

№ з/п	Назва показника	Оптимальне значення
1	Коефіцієнт надійності	Не менше 5%
2	Коефіцієнт фінансового важеля	В межах 1:20
3	Коефіцієнт участі власного капіталу в формуванні активів	Не менше 20%
4	Коефіцієнт захищеності власного капіталу	Не менше 0,30
5	Коефіцієнт захищеності доходних активів власним	Більше 0,1
Продовження таблиці 1.1
	капіталом
6	Коефіцієнт мультиплікатора капіталу	12,0 - 15,0

При оцінці та аналізі фінансової стійкості банку розраховані коефіцієнти порівнюють з їх оптимальними значеннями, які наведені в таблиці 1.1, та аналізують їх динамку.

2.2 Показники оцінки ділової активності

Ділову активність банку рекомендують аналізувати через взаємозв'язок оцінки ресурсного потенціалу банку (пасивів) та його використання як в цілому в активах, так і його окремих вкладеннях - в інвестиції, в кредитний портфель, в матеріально-технічне забезпечення.

Необхідні висновки можна отримати трьома шляхами:

1) співставленням висновків по взаємопов'язаних статтях та розділах активів і пасивів;

2) кількісною ув'язкою змін в активах та пасивах у вартісному виразі;

3) розрахунком коефіцієнтів, що характеризують досягнуті рівні активності використання пасивів і активів.

На першому етапі проводять аналіз ділової активності на основі коефіцієнтного методу. [11, с. 154]

Ділову активність визначає як рівень залучених пасивів, так і рівень їх використання в активах, тому в першу чергу доцільно розглядати групу показників, які характеризують рівень ділової активності залучених пасивів і розміщення їх в певні групи активів. Ця група показників служить вимірником рівня ефективності діяльності банку на фінансовому ринку.

В найбільшій мірі, прямо, а не побічно, розкривають рівень використання пасивів і активів при аналізі ділової активності банку наступні коефіцієнти.

В частині пасивів це:

- коефіцієнт активності залучення позичених і залучених коштів - показує питому вагу залучених коштів у загальних пасивах:

, (7)

де П_ЗАГ - загальні пасиви

- коефіцієнт активності залучених міжбанківських кредитів - показує питому вагу одержаних міжбанківських кредитів у загальних пасивах:

, (8)

де МБК - одержані міжбанківські кредити

- коефіцієнт активності залучених строкових депозитів - показує питому вагу строкових депозитів у загальних пасивах:

, (9)

де Д_СТР - строкові депозити

- коефіцієнт активності використання залучених коштів в доходні активи - показує співвідношення доходних активів і залучених коштів:

(10)

- коефіцієнт активності використання залучених коштів в кредитний портфель - показує питому вагу кредитного портфелю по відношенню до залучених коштів:

, (11)

де КР - кредитний портфель

- коефіцієнт активності використання строкових депозитів у кредитний портфель - показує співвідношення кредитного портфелю і строкових депозитів:

(12)

В частині активів - це:

- коефіцієнт доходних активів - показує питому вагу доходних активів у загальних активах:

(13)

- коефіцієнт кредитної активності інвестицій у кредитний портфель - показує питому вагу кредитного портфелю в загальних активах:

(14)

- коефіцієнт загальної інвестиційної активності в цінні папери і пайову участь - показує питому вагу портфелю цінних паперів і паїв у загальних активах:

, (15)

де ЦПП - портфель цінних папері і паїв

- коефіцієнт проблемних кредитів - показує питому вагу проблемних (прострочених і безнадійних) кредитів у кредитному портфелі в цілому:

, (16)

де КР_ПБ - проблемні кредити

Як доповнення до аналізу ділової активності банку, здійсненого коефіцієнтним методом, доцільно розкрити її також методом співставлення і взаємоув'язки між джерелами інвестування (ресурсів банку) та напрямків їх вкладень в активи. [11, с. 206]

Позитивні сторони цієї методики полягають в тому, що вона на противагу коефіцієнтному методу, який дає інформацію тільки про досягнутий рівень, розкриває механізм через зміни (які виступають як фактори) статей активу і пасиву балансу, прискорення та уповільнення ділової активності банку. Розкриємо зміст її дії.

Джерела інвестування - це збільшення ресурсів за статтями пасивів за статтями балансу плюс зменшення коштів за статтями активів. Збільшення статей джерел інвестування свідчить про залучення банком додаткових джерел із зовнішнього ринку, зменшення статей активу - про перелив наявних ресурсів з одних статей активів на інші та на покриття вилучених коштів.

Напрямки вкладень - це збільшення по статтях активів балансу плюс їх зменшення за статтями пасивів. Збільшення активі свідчить про фінансування ділових активів, а зменшення пасивів - про вилучення коштів клієнтами з їх рахунків у банку.

Зміни (коливання) в складі джерел інвестицій (ресурсів банку) та напрямків їх вкладень в активи за місяць, квартал, півріччя, рік свідчать про прискорення і розгортання ділової активності банку або про уповільнення і її згортання.

Розглянута методика аналізу дає можливість виявити конкретні фактори, виміряти їх кількісний вплив на коливання ділової активності і оцінити позитивний чи негативний їх вплив на ефективність фінансово-господарської діяльності банку. Крім того, вона розкриває тактику поведінки банку, виявляє упущення та прорахунки керівництва банку в його рішеннях з диверсифікації джерел і напрямків вкладень та залучення або повернення коштів грошового ринку.

2.3 Показники оцінки ліквідності

Однією з найважливіших задач управління банком є забезпечення належного рівня ліквідності.

Ліквідність - здатність банку в будь-який момент часу виконувати свої зобов'язання перед вкладниками (фізичними та юридичними особами) в грошовій формі, на першу вимогу та в повній сумі.

Банк вважається ліквідним, якщо він має можливість залучити грошові кошти за прийнятою ціною в той час, коли вони потрібні. Це означає, що банк повинен в будь-який час задовольнити вимоги своїх клієнтів про зняття грошових коштів з їх рахунків.

Дотримання банком належного рівня ліквідності залежить від кількох основних факторів:

- наявності у банку необхідної суми ліквідних коштів;

- можливості залучення ліквідних коштів шляхом їх запозичення чи продажу активів.

Ліквідні кошти - кошти, які можна трансформувати в готівку за короткий строк та без значних втрат шляхом реалізації.

Недостатній рівень ліквідності майже завжди є першою ознакою наявності у банку фінансових труднощів. В цій ситуації він, як правило, втрачає депозити, що зменшує його готівкові кошти та змушує реалізовувати найбільш ліквідні активи.

Більшість банків вважають, що ліквідні кошти практично без обмежень можна отримати через позики на грошовому ринку будь-коли, якщо в цьому є необхідність. Тому вони, як правило, не зберігають ліквідні кошти у вигляді швидкореалізовуваних активів із стабільними цінами.

Для більшості банків потреба в ліквідних коштах виникає з таких причин:

1) Зняття клієнтами банку грошових коштів із своїх рахунків;

2) Надходження заявок на отримання кредиту від клієнтів, які банк вирішує прийняти (це заявки на отримання нових кредитів або надання коштів по вже діючих кредитних лініях);

3) Погашення заборгованості по позиках банку, які він отримав від інших фінансових установ або від Національного банку України;

4) Сплата податку і виплата грошових дивідендів акціонерам банку.

Банківська практика управління ліквідністю виробила декілька загальних підходів у вирішенні проблем ліквідності банків:

1) Забезпечення ліквідності за рахунок активів (управління ліквідністю через управління активами);

2) Використання позикових ліквідних коштів для задоволення попиту на грошові кошти (управління пасивами);

3) Збалансоване управління ліквідністю (управління активами і пасивами).

Ліквідність балансу банку як ступінь покриття зобов'язань активами і ліквідність самих активів забезпечується дотриманням, в першу чергу, обов'язкових економічних нормативів Національного банку України.

Наступні показники дають можливість найбільш суттєво та достатнім чином розкрити ліквідність банку:

- коефіцієнт миттєвої ліквідності - показує можливість банку погашати живими грошима з кореспондентських рахунків і каси зобов'язання по всіх депозитах:

, (17)

де К_КР - кошти на коррахунках;

К_КА - кошти в касі;

Д - депозити

- коефіцієнт загальної ліквідності зобов'язань банку - характеризує максимальну можливість банку в погашенні зобов'язань банку всіма активами:

(18)

- коефіцієнт співвідношення високоліквідних до робочих активів - характеризує питому вагу високоліквідних активів у робочих активах:

, (19)

де А_ВЛ - високоліквідні активи;

А_Р - робочі активи

- коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов'язань - характеризує забезпечення доходними активами банку його зобов'язань і говорить про часткове погашення зобов'язань банку поверненнями доходних активів;

(20)

- коефіцієнт ліквідного співвідношення виданих кредитів і залучених депозитів - розкриває наскільки видані кредити забезпечені всіма залученими депозитами (чи є незбалансована ліквідність):

(21)

- коефіцієнт генеральної ліквідності зобов'язань - розкриває здатність банку погашати зобов'язання високоліквідними активами та шляхом продажу майна:

, (22)

де А_М - продаж майна

Таблиця 2. Оптимальні значення коефіцієнтів, що характеризують ліквідність банку

№ з/п	Назва показника	Оптимальне значення
1	Коефіцієнт миттєвої ліквідності	Не менше 20%
2	Коефіцієнт загальної ліквідності зобов'язань банку	Не менше 100%
3	Коефіцієнт співвідношення високоліквідних до робочих активів	Не менше 20%
4	Коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов'язань	Приблизно 70-80%
5	Коефіцієнт ліквідного співвідношення виданих	Не менше 1
6	Коефіцієнт генеральної ліквідності зобов'язань	Приблизно 0,2

При оцінці та аналізі ліквідності банку розраховані коефіцієнти порівнюють з їх оптимальними значеннями, які наведені в таблиці 1.2, та аналізують їх динамку. [7, с. 8]

2.4 Показники оцінки ефективності управління

Результативним показником діяльності банку є величина одержаного прибутку. Рівень окупності прибутком статутного і загального капіталу, активів (в тому числі доходних), а також витрат банку характеризує їх рентабельність.

Оскільки в сучасних умовах витрати часто зростають незалежно від рівня господарсько-фінансової діяльності банку під впливом погіршення загальної економічної ситуації в державі, то прибуток, який часто за обсягом невеликий, не може характеризувати рівень окупності, тобто виникає необхідність визначати рівень ефективності управління банком поряд з прибутком ще і доходом.

За цим принципом і сформована система основних показників, які найбільш детально характеризують ефективність управління банком як по доходності, так і прибутковості.

Рентабельність по доходу:

- загальний рівень рентабельності - характеризує розмір балансового прибутку на 1 грн. доходу:

, (23)

де П_Б - балансовий прибуток;

Д_З - дохід

- коефіцієнт окупності витрат доходами - показує на скільки окуповуються витрати банку його доходами:

, (24)

де В_З - загальні витрати

- чиста процентна маржа - розкриває рівень доходності активів від процентної різниці:

, (25)

де Д_П - процентні доходи;

В_П - процентні витрати;

- середньорічні загальні активи

- чистий спред - розкриває рівень доходності активів від процентних операцій:

, (26)

де П_О - отримані проценти;

П_С - сплачені проценти;

П_Н - надані позики;

Д_П - підпроцентні депозити

- інший операційний доход - свідчить про рівень доходності активів від інших нетрадиційних послуг та інших доходів:

, (27)

де Д_І - інші доходи

- «мертва точка» прибутковості банку - показує мінімальну доходну маржу для покриття всіх витрат, після якої банк починає заробляти прибуток:

, (28)

де В_П - непроцентні витрати;

Д_Н - непроцентні доходи;

- середньорічні недоходні активи

- продуктивність праці (в гривнях) - характеризує рівень доходу на одного середньорічного працівника:

, (29)

де СП - середньорічна кількість працівників

Рентабельність по чистому прибутку:

- рентабельність активів (в%) - характеризує рівень окупності чистим прибутком середньорічних активів:

, (30)

де ЧП - чистий прибуток

- рентабельність доходних активів - свідчить про рівень окупності чистим прибутком середньорічних доходних активів в цілому:

, (31)

де - середньорічні доходні активи

- рентабельність загального капіталу - показує рівень окупності середньорічного загального капіталу:

, (32)

де - середньорічний загальний капітал

- рентабельність статутного (акціонерного) капіталу - показує рівень окупності чистим прибутком середньорічного акціонерного капіталу:

, (33)

де - середньорічний акціонерний капітал

- рентабельність діяльності по витратах - рівень окупності чистим прибутком всіх витрат банку:

, (34)

- продуктивність праці середньорічного працівника - показує рівень чистого прибутку, що припадає на одного середньорічного працівника:

, (35)

3. Методика аналізу показників, що характеризують фінансовий стан банку

Аналіз та оцінку фінансового стану банку проводять в наступній послідовності:

1) Проводиться загальний аналіз балансу банку, структури та динаміки його пасивів та активів.

На даному етапі використовується метод рядів динаміки, який є одним з найважливіших методів аналізу. За допомогою цього методу можна уникнути випадкових висновків. Для характеристики та аналізу динаміки процесу чи явища використовують показники абсолютного приросту (?Y), темпів росту (Т), темпів приросту (?Т). Приведемо формули, які будуть використовуватись при даному методі.

Абсолютний рівень - абсолютний розмір членів ряду динаміки:

Y, Y₁, Y₂,…, Y_i-1, Y_i, Y_i+1, Y_n

Абсолютний приріст (ланцюговий) - різниця абсолютних рівнів двох суміжних періодів:

?Y_i= Y_i - Y_i-1 (36)

Абсолютний приріст (базисний) - різниця абсолютних рівнів даного і базисного періодів:

?Y_i= Y_i - Y₀ (37)

Для визначення степеня покращення показників використовуються темпи росту та темпи приросту (%).

Темп росту (ланцюговий) - відношення абсолютних рівнів даного та попереднього періодів:

Т_рл = (38)

Темп росту (базисний) - відношення між розглянутим і базисним рівнями:

Т_рб = (39)

Темп приросту (ланцюговий):

?Т_рл = Т_рл - 100% (40)

Темп приросту (базисний):

?Т_рб = Т_рб - 100% (41)

2) Аналіз структури активів та пасивів банку.

На даному етапі в процесі аналізу структури активів та пасивів використовується метод порівняння, який є найбільш поширеним та основним прийомом, який застосовується в аналізі. Даний прийом дозволяє оцінити роботу підприємства, визначити відхилення від планових показників, установити причини відхилень і виявити резерви. З порівняння починається розв'язання багатьох аналітичних задач і саме воно задає напрямок аналітичному дослідженню.

Основні види порівнянь, які застосовуються при аналізі:

- порівняння явищ, показників у динаміці, тобто з аналогічними даними за минулий період (чи періоди), який приймається за базовий;

- порівняння фактичних (звітних) даних за аналізований період з плановими (базовими) показниками;

- порівняння звітних даних з середніми (у межах підприємства, галузі, держави в цілому, розвинених країн);

- просторові порівняння з показниками роботи аналогічних підприємств-конкурентів та ін.

Порівняння вимагає забезпечення порівнянності аналізованих показників, що є одним з найскладніших завдань економічного аналізу.

Одним з найбільш поширених є визначення структури - розрахунок частки показника в загальній сумі у відсотках. Даний метод має широке застосування у різних сферах аналізу, коли є багато показників одного виду, одної групи, тощо. Структура визначається наступним чином:

d_x1 = (X₁ / У Xi) · 100% (42)

де: d_x1 - частка Х₁ в загальній сумі Х;

X₁ - один з показників у загальній групі;

У Xi - сума всіх показників даного виду;

3) Аналіз фінансового стану банку.

На даному етапі проводиться оцінка та аналіз фінансової стійкості банку, його ділової активності, ліквідності та ефективності управління.

4) Кореляційно-регресійний аналіз.

Одним з найпоширеніших серед економіко-математичних методів є кореляційно-регресійний аналіз - дозволяє досить точно (хоч і наближено) виявити зв'язок між окремими факторами і результативним показником, коли між ними немає строго функціональної залежності, тобто існує стохастичний зв'язок.

Даний метод полягає у тому, щоб побудувати і проаналізувати економіко-статистичну модель у вигляді рівняння регресії, тобто такої функції, яка наближено виражає залежність середнього результуючого показника від одного чи кількох факторів.

Спочатку визначаємо вид послідовної залежності, розрахуємо параметри та статистичні характеристики вихідної інформації. Одержані результати лежать в основі статистичного аналізу вихідної інформації.

Наступним етапом є визначення впливу кожного з досліджуваних факторів на фінансовий стан банку. Для цього використовуються коефіцієнти початкової кореляції. Для визначення та оцінки впливу сукупності факторів використовується коефіцієнт множинної кореляції.

Наступним етапом є проведення регресійного аналізу, суть якого полягає у наступному:

на першому кроці в регресійне рівняння входять всі початково відібрані для дослідження незалежні змінні;

на етапі кореляційного аналізу всі змінні рахуються за значеннями коефіцієнтів часткової кореляції по силі їх впливу на функцію, при чому на останньому місці знаходиться змінна, яка має найслабший вплив на функцію;

на другому етапі розраховується рівняння, з якого виключається найслабший по впливу на функцію фактор;

далі порівнюється значення коефіцієнтів множинної кореляції рівнянь, розраховані на 1-2 кроках.

Якщо коефіцієнти змінюються несуттєво, то вплив даного фактора на функцію незначний. Як тільки буде зафіксована значна зміна, то в дослідженні залишається рівняння, одержане на попередньому кроці, яке стає об'єктом для побудови моделі та проведення дисперсійного аналізу. Для цього використовуємо відомий в теорії Fs розподіл Фішера. У випадку, якщо Fs_розр > Fs_табл, то параметри даного рівняння регресії значимі і ефективно описують динаміку продуктивності праці.

На останньому етапі аналізу побудована модель дозволяє не тільки визначити, як буде змінюватись досліджувана функція Y у випадку, коли значення відповідної змінної досягло б в даному періоді найбільш оптимального рівня для виробничої ситуації.

Враховуючи те, що для проведення кореляційно-регресійного аналізу існує програмне забезпечення розрахунку на ЕОМ (програма Dekor 408), то є не доцільним приведення всіх теоретичних розрахунків, які тут використовуються.

Що стосується самого кореляційно-регресійного аналізу, то в якості загального показника, який найбільш повно характеризує фінансовий стан комерційного банку, було вибрано чистий прибуток.

В якості факторів непрямого впливу було вибрано:

1) коефіцієнт надійності - показує рівень залежності банку від залучених коштів;

2) коефіцієнт загальної ліквідності зобов'язань банку - характеризує максимальну можливість банку в погашенні зобов'язань банку всіма активами;

3) коефіцієнт загальної ліквідності зобов'язань банку - характеризує максимальну можливість банку в погашенні зобов'язань банку всіма активами;

4) коефіцієнт генеральної ліквідності зобов'язань - розкриває здатність банку погашати зобов'язання високоліквідними активами та шляхом продажу майна;

5) коефіцієнт активності залучених строкових депозитів - показує питому вагу строкових депозитів у загальних пасивах.

Методика розрахунку даних показників наведена в пункті 2.2 даного курсового проекту. [12, с. 63]

Література

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність».

2. Положения «Про порядок підтримки Національним банком України ліквідності банківської системи через операції «РЕПО» купівлі/продажу державних цінних паперів» (затверджено Постановою Правління Національного банку України від 26.12.96 №333 (реєстр. №409 від 31.12.96 року)).

3. Інструкція №10 Національного банку України «Про порядок регулювання і аналіз діяльності комерційних банків (затверджена Постановою Правління НБУ від 30.12.2006 р. №343).

4. Інструкція №10 Національного банку України «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків (затверджена Постановою Правління Національного банку України від 30.12.2003 р. за №469).

5. Положення «Про оцінку фінансового стану позичальника», затверджене постановою Правління банку «Україна» від 20 грудня 1991 року.

6. В. Токарчук На чому слід ґрунтувати ресурсну позицію банку - Вісник банку Україна -2004 - №1.

7. Економічний огляд діяльності банку. Філія банку АКБ «Правекс-Банк» по Івано-Франківській області. (Прес-бюлетень станом на 01.01.2005 p.).

8. Коммерческие банки / Э. Рид, Р. Коттер, Э. Гилл и др.; пер. с англ. под ред. В.М. Усоскина - М.: СП «Космополис», 1997. - 480 с.

9. Заруба О.Д. Фінансовий менеджмент у банках - К: Товариство «Знания», КОО, 1998. - 172 с.

10. Заруба О.Д. Банківський менеджмент та аудит - К: «Лібра» ТОВ, 1997. - 218.

11. Основы банковского дела под ред. Мороза А.Н. - К: Либра, МП, 1994. - 330.

12. Ресурсная деятельность коммерческих банков / Учебное пособие - К, 1997.

13. 0. Дзюблюк Управління ліквідністю комерційного банку - Вісник Національного банку України -2004. - №9.

14. К.М. Данильченко, Т.О. Раєвська Ліквідність та активи банків - Вісник Національного банку України - 2005. - №5.

банк ліквідність фінансовий стійкість

Размещено на Allbest.ru