Фінансування інноваційної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

План курсової роботи

Вступ

1. Теоретична частина

1.1 Державне регулювання інноваційної діяльності в Україні

1.2 Іноземний досвід щодо Державного регулювання Інноваційної діяльності

1.3 Законодавча база: Закон України «Про Інноваційну діяльність »

1.4 Організація інноваційної діяльності

2. Аналітична частина

2.1 Характеристика досліджувальної організації

2.2 Фінансування інноваційної діяльності

2.3 Експорт інноваційної продукції



Вступ

Аналізуючи досвід управління інноваційними процесами в розвинутих країнах, слід особливо відзначити, що всі методи державного регулювання, які застосовують уряди цих країн, ставлять за мету створення найсприятливіших умов для науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, стимулюють ті їхні стадії, де недостатньо тільки ринкових стимулів, надають свободу дій там, де втручання держави зайве. У цьому й полягає регулююча роль держави в інноваційній політиці в країнах з ринковою економікою.

Для економіки України, де раніше весь процес інновацій визначався вольовими рішеннями вищих органів державного управління через бюджетне планування й фінансування, цей досвід особливо важливий. Інноваційного механізму в нашій країні не було створено. З переходом до ринкової економіки основний вплив на інноваційний процес може здійснювати сам ринок, але необхідну регулюючу, координуючу і стимулюючу роль повинна виконувати і держава.

Необхідність та економічна доцільність державного регулювання інноваційних процесів в умовах ринку обумовлена такими факторами:

- існуванням таких етапів інноваційних процесів, які взагалі не можуть бути комерціалізовані. Це в першу чергу - фундаментальні дослідження. Особливо це стосується таких галузей як охорона здоров'я, освіта, екологія та ін. Витрати на проведення фундаментальних досліджень по цих напрямках в певному розумінні повинно “нести” усе суспільство, тобто вони повинні здійснюватися за рахунок коштів державного бюджету;

- характерною рисою сучасного стану інноваційного розвитку є те, що фундаментальні дослідження все в більшій мірі набувають міждисциплінарного характеру, що, в свою чергу, потребує додаткових інвестиційний витрат, пов'язаних зі створенням відповідної системи науково - технічної інформації, підготовки кадрів, проведення відповідних організаційних заходів та ін.;

- сучасні інноваційні розробки (наприклад, пов'язані зі створенням, впровадженням у виробництво і виводом на ринок оригінальних лікарських засобів) потребують надто великих фінансових ресурсів, які не мають змоги сконцентрувати у себе навіть провідні і найбільш конкурентоспроможні підприємства;

- в багатьох випадках висока економічна ефективність інновацій досягається лише за умов високої ємності ринку;

- тривалістю інвестиційного лагу і відповідно терміну окупності інвестицій в інноваційні проекти;

- великою кількістю ризиків, що супроводжують інноваційну діяльність (технологічний, фінансовий, комерційний та ін.) потребують певних зовнішніх стимулів і гарантій з метою створення системи мотивацій, яка б спонукала підприємства, інвесторів до вибору і надання переваг саме інноваційній діяльності, а не іншим альтернативним формам збільшення капіталу.

До основних функцій держави щодо регулювання інноваційних процесів можна віднести:

- акумулювання коштів на наукові дослідження й інновації;

- координація інноваційної діяльності;

- стимулювання інвестицій в інноваційну діяльність;

- створення правової бази інноваційних процесів;

- кадрове забезпечення інновацій;

- інституційне забезпечення інноваційних процесів;

- формування науково-інноваційної інфраструктури;

- регулювання соціальної і економічної спрямованості інновацій;

- підвищення суспільного статусу інноваційної діяльності;

- регіональне регулювання інноваційних процесів;

- регулювання міжнародних аспектів інноваційної діяльності.

Головними напрямками державної інноваційної політики є:

- сприяння підвищенню інноваційної активності, що забезпечує зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції на базі використання науково - технічних досягнень і оновлення виробництва;

- орієнтація на всебічну підтримку базисних і поліпшуючих інновацій, які складають основу сучасного технологічного устрою;

- сполучення державного регулювання інноваційної діяльності з ефективним функціонуванням конкурентного ринкового інноваційного механізму, захистом інтелектуальної власності;

- сприяння розвитку інноваційної діяльності в регіонах між регіональному і міжнародному трансферту технологій, міжнародній технологічній співпраці, захисту інтересів національного інноваційного підприємництва.

Ключову роль в ініціації інноваційних процесів в Україні відіграє наукова сфера, діяльність якої регулюється Законом «Про основи державної політики в сфері науки та науково-технічної діяльності». Цей Закон визначає:

- роль держави в розвитку науки і техніки, використанні науково-технічних результатів для перетворення суспільного виробництва та задоволення потреб людей;

- форми та методи державного регулювання в науково - технічній політиці;

- повноваження державних органів у здійснені науково - технічної політики;

- економічні та правові гарантії розвитку наукової та науково - технічної сфери.

1. Теоретична частина

1.1 Державне регулювання інноваційної діяльності в Україні

Верховна Рада в сфері інноваційної діяльності проводить роботу зі створення законодавчої бази нововведень, затверджує пріоритетні напрямки інноваційної діяльності та визначає обсяг асигнування для її реалізації.

Основні напрямки державної інноваційної політики в Україні наведені в табл. 3.2.

Таблиця 3.2 Основні напрямки інноваційної політики держави

Основні напрямки інноваційної політики	Орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України.
	Визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку.
	Формування нормативної правової бази у сфері інноваційної діяльності.
	Створення умов для збереження, розвитку й використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу.
	Забезпечення взаємодії науки, освіти виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності
	Ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері.
	Здійснення заходів спрямованих на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансфер технологій, захист вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішні ринки.
	Здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності.
	Сприяння розвитку інноваційної інфраструктури.
	Інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності.
	Підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Регулювання інноваційної політики в Україні здійснюється шляхом:

- визначення і підтримка пріоритетних напрямків інноваційної діяльності на державному, галузевому, регіональному і місцевому рівнях;

- формування і реалізація державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;

- створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

- захисту прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності;

- фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

- стимулювання комерційних банків та інших фінансово - кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;

- встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності;

- підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури;

- створення венчурних інноваційних фондів, що користуються значними податковими пільгами;

- реалізація прав на прискорену амортизацію обладнання;

- створення межі технополісів, технопарків і інкубаторів.

АРК, області та районні ради відповідно до їх компетенції проводять наступну роботу:

- створюють комунальні інноваційні фінанси-кредитні установи для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм за кошти місцевих бюджетів;

- затверджують їх статуси чи положення про них;

- підпорядковують їх своїм виконавчим органам;

- затверджують порядок формування і використання коштів комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

- контролюють фінансування місцевих інноваційних програм за кошти місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи (їх регіональні відділення).

- Функції Кабінету Міністрів України у сфері інноваційної діяльності полягають в такому:

- здійснення державного управління та забезпечення реалізації державної політики у сфері інноваційної діяльності;

- підготовка та подання до Верховної Ради України пропозицій щодо пріоритетних напрямків інноваційної діяльності ;

- здійснення заходів щодо реалізації пріоритетних напрямків інноваційної діяльності;

- сприяння створенню ефективної інфраструктури у сфері інноваційної діяльності;

- створення спеціалізованої державної інноваційної фінансово-кредитної установи для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів (затверджує її статут чи положення про неї, підпорядковує цю установу спеціально упровадженому центральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності);

- підготовка та подання до Верховної Ради України в рамках проекту Закону про державний бюджет України на відповідний рік пропозицій щодо обсягів бюджетних коштів для фінансової підтримки виконання інноваційних проектів через спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні установи;

- затвердження положення про порядок державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів;

- інформування Верховної Ради України про виконання інноваційних проектів, які кредитувалися за кошти Державного бюджету України, і про повернення до бюджету наданих раніше кредитів.

Таким чином, на уповноважений орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності лягають повноваження з проведення наступної роботи:

- здійснення заходів щодо єдиної науково-технічної та інноваційної політики;

- підготовка та подання до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо пріоритетних напрямків інноваційної діяльності, державних інноваційних програм і щодо необхідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування;

- координація роботи у сфері інноваційної діяльності інших центральних органів виконавчої влади;

- створення свого окремого підрозділу для експертизи інноваційних проектів з метою їх державної реєстрації;

- здійснення державної реєстрації інноваційних проектів та ведення державного реєстру інноваційних проектів;

- підготовка та надання Кабінету Міністрів України пропозицій щодо створення спеціалізованих державних інноваційних фінансово - кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, розробка статусів чи положень про ці установи;

- організація підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері інноваційної діяльності.

Головна роль у здійсненні інноваційної діяльності лягає на місцеві державні адміністрації, які відповідно до своєї компетенції:

- розробляють проекти регіональних і місцевих інноваційних програм і подають їх для затвердження відповідним місцевим радам;

- вживають заходів щодо виконання регіональних та місцевих інноваційних програм;

- залучають підприємства, установи й організації, розташовані на підпорядкованій їм території, за їх згодою, до розв'язання проблем інноваційного розвитку регіонів, міст та інших населених пунктів;

- готують і подають відповідним радам пропозиції щодо створення комунальних спеціалізованих інноваційних фінансово - кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм;

- подають пропозиції спеціально упровадженому центральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності стосовно включення інноваційних проектів за місцевими програмами до державних програм і їх фінансування шляхом кредитування із державного бюджету через державні інноваційні фінансово - кредитні установи.

Стратегічні пріоритетні напрямки інноваційної діяльності розраховані на тривалу перспективу(не менше 10 років). Вони розроблені на основі науково - прогнозного аналізу світових тенденцій соціально - економічного та науково - технічного розвитку з урахуванням можливостей вітчизняного інноваційного потенціалу і спрямовані на забезпечення соціально-економічного зростання держави.

В Україні на 2003-2013 роки визначені такі стратегічні напрямки інноваційної діяльності:

- модернізація електростанцій, нові та відновлені джерела енергії, новітні ресурсозберігаючі технології;

- машинобудування та приладобудування як основа високотехнологічного оновлення всіх галузей виробництва, розвиток високоякісної металургії;

- нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації;

- вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій;

- високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості;

- транспортні системи, будівництво і реконструкція;

- охорона і оздоровлення людини та навколишнього середовища, розвиток інноваційної культури суспільства.

Головною метою інноваційної політики держави є створення соціально - економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково - технічного потенціалу, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго - та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції.



1.2 Іноземний досвід щодо Державного регулювання Інноваційної діяльності

Сьогодні безумовними лідерами у сфері інновацій є США і Японія. За даними статистики приблизно 80 % усіх світових інновацій створюється в США. Витрати США на НДДКР перевищують витрати Англії, Франції, Німеччини та Італії разом узятих і складають більше половини витрат на НДДКР у всьому світі.

Основними підрозділами апарату президента є управління політикою в галузі науки і техніки, функцією якого є формування наукової політики уряду, консультування інших органів уряду і підготовка для президента рекомендацій з розвитку науки і техніки в країні. Очолює це управління радник президента з науки і техніки. При президенті також існує Науково-технічний комітет, що розглядає питання розвитку науки, техніки, освіти і є консультативним органом.

Основним виконавцем НДДКР у США є приватний сектор економіки. Його частка у загальному обсязі робіт складає приблизно 85 %.

Інноваційна політика Японії (на відміну від США) чітко орієнтована на централізацію управління. У сфері НДДКР у Японії зайнято приблизно 1 млн. чоловік. З них 57 % - у приватних наукових організаціях, 32 % - у вузах і 11 % у державних науково-дослідних інститутах. Проведені дослідження охоплюють як природні і технічні науки, так і гуманітарні та інші галузі знань.

Провідну роль у державному управлінні НДДКР в Японії відіграє апарат прем'єр-міністра. Вищим органом управління є Рада з науки і техніки, при якій діє Наукова рада. У Науковій раді представлені провідні вчені Японії, що визначають основні наукові пріоритети країни.

У Раду з науки і техніки входять міністр фінансів, міністр освіти і міністр з питань економічного планування. Раді підлегла Корпорація розвитку досліджень, завдання якої полягає у впровадженні досягнень науки у виробництво. Впровадження здійснюється за допомогою спеціальних груп, що є аналогами американських внутрішніх венчурів.

Досвід розвинутих країн свідчить, що успіх інноваційної діяльності в значній мірі залежить від науково-технічного потенціалу країни, і визначається матеріально-технічною базою науки, науковими кадрами і організаційно-управлінською структурою забезпечення НДДКР.

У ринкових умовах держава повинна брати на себе основну функцію стимулювання НДДКР з метою поповнення ринку інновацій і визначати стратегічні пріоритети в інноваційній діяльності.

Державна інноваційна політика може бути централізованою, децентралізованою і змішаною.

При централізованій політиці держава звертається до твердих директивних заходів для організації робіт, як це має місце в Японії, Франції, Нідерландах.

Децентралізованій політиці відповідає більш складний механізм, при якому провідна роль у виборі пріоритетів належить суб'єктам господарської діяльності, а державі надається роль щодо забезпечення необхідних умов їхньої діяльності (США, Великобританія).

Змішаної політики, в головному, дотримуються країни з вагомим державним сектором в економіці (Швеція). У межах державного сектора, як правило, застосовується централізована політика, а стосовно приватного сектора - децентралізована.

Як свідчить міжнародна практика, використання коштів державного бюджету - головний фінансовий інструмент науково-технічної політики розвинутих країн. Держава бере на себе від 25 % до 50 % національних витрат на наукову сферу, при цьому для фундаментальних досліджень цей показник значно вищий - від 50 % до 75 %. (табл. 3.1).

Основними одержувачами бюджетних коштів можуть бути не тільки державні лабораторії чи університети, що характерно для Японії, Німеччини, Канади, але й компанії приватного сектора, як це має місце в США.



Таблиця 3.1 Питома вага держави у фінансуванні НДДКР в країнах з розвинутою економікою

Держава	Частка державного фінансування, %
США Японія Німеччина Франція Великобританія Італія Канада	47,1 19,6 37,1 45,7 52,1 49,9 42,6

В Японії приватний сектор практично не одержує прямої державної підтримки. Частка бюджетного фінансування в загальному обсязі галузевих НДДКР складає приблизно 1,2 % (в США - 34%, Франції - 22,4 %, Англії - 16,5 %). Безпосередньо із бюджету фінансуються НДДКР в університетах і деяких державних компаніях. Приватний сектор одержує підтримку переваж-но у вигляді податкових пільг.

Пряме фінансування в головному впливає на прискорення прогресу у сфері наукових досліджень, а створення пільгових умов підвищує технічний рівень виробничої бази підприємств, стимулює впровадження прогресивних технологій і результатів прикладних досліджень і нововведень. Оптимальне поєднання обох форм стимулювання сприяє підвищенню конкурентоспроможності підприємств і створює реальні умови для їх стабільного розвитку.

Слід відзначити, що досить важливою для всіх країн є проблема підвищення ефективності використання бюджетних коштів. Одним з таких напрямків є перерозподіл наукового бюджету на користь невеликих компаній. Історична тенденція щодо концепції концентрації бюджетних коштів в обмеженому колі великих корпорацій в ряді країн розглядається як фактор гальмування НТП. Практика наявно свідчить, що найбільш ефективними в плані створення нових продуктів і технологій, винаходів і патентів на одиницю витрат на НДДКР є невеликий наукомісткий бізнес. Так, наприклад, використовуючи лише 2 - 5 % усіх витрат на науково - технічні дослідження, малий бізнес у США та у Західній Європі створює близько 50 % найбільших вагомих нововведень. Його ліцензії становлять 50 % від усіх, що продаються на світовому ринку.

Узагальнюючи світовий досвід, можна зробити висновок, що головною метою державної інноваційної політики по підтримці малого бізнесу є регулювання фінансових потоків, спрямоване на полегшення доступу малих фірм до джерел фінансування за рахунок цілеспрямованого фінансування із бюджету. Але певні факти свідчать і про зворотній ефект цієї допомоги. Зайве пряме державне регулювання веде до зниження приватних капітальних вкладень, уповільнює процес удосконалення технологічних процесів і виробничого апарату, тому суттєвого значення повинні набувати непрямі методи державного стимулювання інноваційних процесів, що включають податкову, амортизаційну, кредитну політику держави, державну політику в сфері регулювання цін на інноваційну продукцію, державну політику в галузі стимулювання іноземних інвестицій.

Не менш важливе значення, з точки зору активізації інноваційної діяльності підприємств, є використання майже у всіх економічно розвинутих країнах податкових пільг при інвестуванні в нові виробничі фонди.

Пільги надаються у вигляді інвестиційних податкових знижок, так званих «податкових інвестиційних кредитів», які вираховуються (кредитуються) з суми обчисленого податку на прибуток конкретної фірми, що відрізняє їх від звичайних знижок, які вираховуються з доходів, і створює зацікавленість у збільшенні капітальних вкладень у нові види обладнання за рахунок власних ресурсів.

Держава може впливати на процес внутрішнього ціноутворення в головному за двома напрямками: шляхом прямого регулювання і шляхом контролю за цінами. В багатьох розвинутих країнах (США, Японія, Австрія, Швейцарія, Норвегія, Греція, Данія, Канада, Іспанія, Швеція та ін.) від 5 до 50 % цін регулюються державою.

Регулювання системи ціноутворення покликане забезпечити соціальний захист населення, доступність соціально значущої продукції в умовах інфляції і падіння купівельної спроможності. Особливості системи (методів) регулювання цін обумовлюються специфікою соціально-економічних умов і можуть модифікуватися при їх зміні.

Державне регулювання цін може здійснюватися в наступних формах:

- встановлення державних фіксованих цін (тарифів);

- встановлення граничних рівнів цін (тарифів) і граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів;

- введення певних обмежень щодо окремих складових цін (нормативу рентабельності, рівня торгівельних надбавок);

- обов'язкової реєстрація цін і декларування їх зміни;

- непрямого впливу на ціни при використанні економічних методів на макрорівні (фінансова, податкова політика).

Важливим напрямком державного регулювання процесу фінансового забезпечення інноваційної діяльності підприємств є побудова відповідного механізму залучення зарубіжних інвестицій у вітчизняну економіку.

Аналіз соціально - економічних досягнень різних зарубіжних країн дозволяє виділити позитивні й негативні сторони залучення та функціонування іноземного капіталу.

позитивні сторони :

· збільшення обсягів капітальних вкладень та зменшення строків їх накопичення;

· покращення платіжного балансу;

· впровадження сучасних технологій, ноу-хау;

· збільшення рівня комплексного використання сировинних ресурсів; стимулювання розвитку експортного потенціалу і зниження рівня імпортозалежності;

· забезпечення впровадження передового організаційного й управлінського досвіду;

· підвищення ступеня адаптації суб'єктів господарювання до умов конкурентного середовища

· підвищення рівня зайнятості та кваліфікації робочої сили.

Негативні сторони:

· трансферт за кордон частини прибутку;

· витискування з ринку внутрішніх виробників та постачальників; жорстока експлуатація місцевих ресурсів;

· збільшення залежності країни від іноземного капіталу.

Світовий досвід показує, що оптимальним є співвідношення між внутрішніми і зовнішніми інвестиціями на рівні 90 % до 10 %.

Порівняльний аналіз інвестиційного законодавства Угорщини, Польщі, Словаччини та інших країн дає підставу зробити такі висновки: зарубіжним інвесторам вигідно вкладати капітал в ті країни, де, по-перше, сформована стабільна правова база, діє система пільг і державних гарантій; по-друге, діє лібералізований правовий режим для іноземних інвесторів, встановлена чітка і прозора система допуску інвестицій; по-третє, власник інвестиційного капіталу може зробити свій грошовий внесок у вільно конвертованій валюті чи у національній валюті, яка придбана у банку за встановленим курсом.

1.3 Законодавча база: Закон України «Про Інноваційну діяльність»

Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні

Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади формування цілісної системи пріоритетних напрямів інноваційної діяльності та їх реалізації в Україні.

Метою закону є забезпечення інноваційної моделі розвитку економіки шляхом концентрації ресурсів держави на пріоритетних напрямах науково-технічного оновлення виробництва, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Стаття 1. Законодавство України з питань формування та реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності

1. Правовою основою формування та реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності є Конституція України, закони України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про інноваційну діяльність", "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки" та інші нормативно-правові акти, що регулюють відносини у цій сфері.

Стаття 2. Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні

1. Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні (далі - пріоритетні напрями) - науково і економічно обґрунтовані та визначені відповідно до цього Закону напрями провадження інноваційної діяльності, що спрямовані на забезпечення економічної безпеки держави, створення високотехнологічної конкурентоспроможної екологічно чистої продукції, надання високоякісних послуг та збільшення експортного потенціалу держави з ефективним використанням вітчизняних та світових науково-технічних досягнень.

2. Пріоритетні напрями інноваційної діяльності поділяються на стратегічні та середньострокові пріоритетні напрями.

Стратегічні пріоритетні напрями затверджуються Верховною Радою України на період до 10 років.

Середньострокові пріоритетні напрями визначаються на період до 5 років і спрямовані на виконання стратегічних пріоритетних напрямів.

Стаття 3. Формування стратегічних пріоритетних напрямів

1. Пропозиції щодо стратегічних пріоритетних напрямів та їх прогнозно-аналітичне обґрунтування готує центральний орган виконавчої влади у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності та подає до Кабінету Міністрів України.

Підготовка пропозицій щодо стратегічних пріоритетних напрямів та їх прогнозно-аналітичне обґрунтування здійснюються в рамках державних цільових програм прогнозування науково-технічного та інноваційного розвитку України, що розробляються згідно із законами України "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки" та "Про державні цільові програми". Підготовка зазначених пропозицій здійснюється із залученням Національної академії наук України, національних галузевих академій наук України, вищих навчальних закладів і науково-дослідних інститутів.

2. Подані центральним органом виконавчої влади у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності пропозиції стратегічних пріоритетних напрямів та їх обґрунтування схвалюються Кабінетом Міністрів України і подаються до Верховної Ради України у вигляді проектів законів до 1 березня передостаннього року дії попередніх стратегічних пріоритетних напрямів.

3. Порядок підготовки пропозицій щодо стратегічних пріоритетних напрямів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 4. Стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності на 2011 - 2021 роки

1. Стратегічними пріоритетними напрямами на 2011 - 2021 роки є:

1) освоєння нових технологій транспортування енергії, впровадження енергоефективних, ресурсозберігаючих технологій, освоєння альтернативних джерел енергії;

2) освоєння нових технологій високотехнологічного розвитку транспортної системи, ракетно-космічної галузі, авіа- і суднобудування, озброєння та військової техніки;

3) освоєння нових технологій виробництва матеріалів, їх оброблення і з'єднання, створення індустрії наноматеріалів та нанотехнологій;

4) технологічне оновлення та розвиток агропромислового комплексу;

5) впровадження нових технологій та обладнання для якісного медичного обслуговування, лікування, фармацевтики;

6) широке застосування технологій більш чистого виробництва та охорони навколишнього природного середовища;

7) розвиток сучасних інформаційних, комунікаційних технологій, робототехніки.

Стаття 5. Формування середньострокових пріоритетних напрямів

1. Середньострокові пріоритетні напрями формуються на основі стратегічних пріоритетних напрямів, визначених цим Законом, з метою поетапного забезпечення їх реалізації на загальнодержавному, галузевому та регіональному рівнях.

2. Середньострокові пріоритетні напрями можуть бути загальнодержавного, галузевого та регіонального рівнів.

3. Середньострокові пріоритетні напрями загальнодержавного рівня та їх обґрунтування формуються центральним органом виконавчої влади у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності із залученням Національної академії наук України та національних галузевих академій наук України, вищих навчальних закладів і науково-дослідних інститутів за результатами прогнозно-аналітичних досліджень у сфері науки і техніки та інноваційної діяльності, прогнозів економічного та соціального розвитку України і спрямовані на забезпечення інноваційного розвитку міжгалузевого та міжрегіонального характеру.

4. Середньострокові пріоритетні напрями галузевого рівня формуються відповідними центральними органами виконавчої влади на основі стратегічних пріоритетних напрямів і середньострокових пріоритетних напрямів загальнодержавного рівня з урахуванням прогнозу розвитку галузей економіки і спрямовані на вирішення питань забезпечення інноваційного розвитку окремих галузей економіки.

5. Середньострокові пріоритетні напрями загальнодержавного і галузевого рівнів затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності протягом трьох місяців з дня визначення законом стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.

6. Середньострокові пріоритетні напрями регіонального рівня спрямовані на вирішення питань забезпечення інноваційного розвитку окремих регіонів.

7. Середньострокові пріоритетні напрями регіонального рівня затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами за поданням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій на основі стратегічних пріоритетних напрямів, середньострокових пріоритетних напрямів загальнодержавного рівня з урахуванням прогнозу економічного і соціального розвитку відповідного регіону.

Стаття 6. Реалізація середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності

1. Середньострокові пріоритетні напрями загальнодержавного і галузевого рівнів реалізуються шляхом формування та виконання державних цільових програм, державного замовлення та окремих інноваційних проектів.

Обсяги коштів, що спрямовуються на реалізацію пріоритетних напрямів загальнодержавного і галузевого рівнів, щорічно визначаються законом про Державний бюджет України.

2. Середньострокові пріоритетні напрями регіонального рівня реалізуються шляхом формування та виконання регіональних, місцевих інноваційних програм та окремих інноваційних проектів.

Обсяги коштів, що спрямовуються на реалізацію пріоритетних напрямів регіонального рівня, щорічно визначаються відповідними бюджетами, у тому числі з урахуванням статті 105 Бюджетного кодексу України.

3. Для реалізації середньострокових пріоритетних напрямів державою запроваджуються заходи щодо:

1) розвитку інноваційної інфраструктури (інноваційних центрів, технологічних парків, наукових парків, технополісів, інноваційних бізнес-інкубаторів, центрів трансферу технологій, інноваційних кластерів, венчурних фондів тощо);

2) першочергового розгляду заявок на винаходи, що відповідають середньостроковим пріоритетним напрямам загальнодержавного рівня;

3) прямого бюджетного фінансування та співфінансування;

4) відшкодування відсоткових ставок за кредитами, отриманими суб'єктами господарювання у банках;

5) часткової компенсації вартості виробництва продукції;

6) кредитів за рахунок коштів державного бюджету, кредитів (позик) і грантів міжнародних фінансових організацій, залучених державою або під державні гарантії;

7) субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам;

8) податкових, митних та валютних преференцій.

Стаття 7. Моніторинг реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності

1. Моніторинг реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в Україні здійснює центральний орган виконавчої влади у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 8. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

2. Визнати таким, що втратив чинність, Закон України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 13, ст. 93; 2006 р., N 5 - 6, ст. 73, N 22, ст. 199; 2009 р., N 16, ст. 219).

3. Внести до Закону України "Про інноваційну діяльність" (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., N 36, ст. 266) такі зміни:

1) абзац сьомий частини першої статті 1 викласти в такій редакції:

"пріоритетний інноваційний проект - інноваційний проект, що реалізується в рамках пріоритетних напрямів інноваційної діяльності";

2) у статті 2 слова "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків", "Про спеціальну економічну зону "Яворів", цього Закону та інших законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері" замінити словами "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків", "Про спеціальну економічну зону "Яворів", "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні", цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері";

3) в абзаці другому статті 6 слова "державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів" виключити;

4) у статті 7:

абзац третій частини першої викласти в такій редакції:

"визначає стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності";

абзац другий частини другої після слова "затверджують" доповнити словами "середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності регіонального рівня та";

5) абзац третій статті 8 викласти в такій редакції:

"готує та подає Верховній Раді України пропозиції щодо стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності та затверджує середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності загальнодержавного і галузевого рівнів";

6) у статті 9:

в абзаці третьому частини першої слова "пріоритетних напрямів інноваційної діяльності" замінити словами "стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності загальнодержавного рівня";

у частині другій:

після абзацу другого доповнити новим абзацом такого змісту:

"відповідно до компетенції готують та подають Кабінету Міністрів України пропозиції щодо середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності галузевого рівня".

У зв'язку з цим абзац третій вважати абзацом четвертим;

в абзаці четвертому слова "із пріоритетних галузевих напрямів інноваційної діяльності" замінити словами "що реалізуються в рамках середньострокових пріоритетних напрямів галузевого рівня";

7) частину першу статті 10 після абзацу першого доповнити новим абзацом такого змісту:

"готують та подають Верховній Раді Автономної Республіки Крим, відповідним радам пропозиції щодо середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності регіонального рівня".

У зв'язку з цим абзаци другий - сьомий вважати відповідно абзацами третім - восьмим;

8) в абзаці другому частини шостої статті 13 слова "затверджених Верховною Радою України" виключити.

4. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, передбачивши заходи першочергової підтримки реалізації пріоритетних напрямів, визначених Законом.

1.4 Організація інноваційної діяльності

Суб'єктами інноваційної діяльності є науково-технічні організації, які здійснюють наукові дослідження і розробки.

У відповідності з Настановою Фраскаті класифікація наукових організацій за секторами науки і типами організацій, об'єднаних за організаційними ознаками, характером і спеціалізацією виконуваних робіт наведена в табл. 4.1.



Таблиця 4.1 Класифікація інноваційних організацій за сферою діяльності

Сфера діяльності	Тип організації
Державний сектор	Наукові організації міністерств і відомств (включаючи національні і галузеві академії наук); місцеві органи влади і самоврядування; наукові організації загальнодержавних і місцевих (муніципальних) органів управління, що займаються дослідницькою діяльністю відповідно з соціальними та адміністративними функціями
Підприємницький сектор	Організації, підприємства, фірми, діяльність яких пов'язана з виробництвом продукції і наданням послуг з метою продажу (в тому числі підприємства державної власності); галузеві НДІ; конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, проектні і проектно-дослідні організації; дослідні бази тощо
Сектор вищої освіти	Всі вузи незалежно від джерел фінансування або правового статусу; науково-дослідні, експериментальні станції і клініки; організації, що обслуговують НДІ (центри); конструкторські, проектно-конструкторські організації; дослідні (експериментальні) підприємства тощо, підвідомчі вищим навчальним закладам
Неприбутковий сектор	Добровільні наукові і професійні громади, союзи, асоціації; громадські організації; добродійні фонди тощо

Наукова організація - організація, установа, підприємство, фірма, основним видом діяльності якої є наукові дослідження та розробки. Вона також може бути підрозділом у складі організації, установи, підприємства, фірми. Наявність таких підрозділів не залежить від приналежності організації до тієї або іншої галузі економіки і від організаційно-правової форми власності.

Науковим працівником (дослідником) є громадянин, який володіє необхідною кваліфікацією та професійно займається науковою роботою і (або) науково-технічною діяльністю.

Організація інноваційних процесів у рамках інноваційних підприємств носить багатоваріантний характер. Всі використовувані варіанти організації наукових досліджень і розробок можуть бути узагальнені та згруповані по таких ознаках:

– за видом спеціалізації;

– за видом наукової та виробничої продукції;

– за видом об'єктів, що вдосконалюються;

– за видом діяльності;

– за характером галузі знань;

– за ступенем охоплення стадій інноваційного циклу;

– за принципом створення (табл. 4.2).

Найбільш поширеною є класифікація інноваційних підприємств за організаційно-правовими формами:

– малі інноваційні підприємства;

– впроваджу вальні фірми;

– венчурні фірми;

– центри розвитку;

– технопарки;

– інкубатори (інноваційні, технологічні, інкубатори інноваційного бізнесу);

– поліси (технополіси, зони інтенсивного науково-технічного розвитку тощо);

– фонди (інноваційні, венчурні, державні, приватні, регіональні, галузеві);

Таблиця 4.2 Класифікація підприємств інноваційної сфери

Ознаки	Класи
1	2
1. Вид спеціалізації	Організації, що базуються на певних видах спеціалізації:
	продуктовій	ресурсній	науково-технологічній (процесній)
2. Вид наукової продукції	Організації, що спеціалізуються на певних видах наукової продукції:
	ФД	прикладні дослідження, НДР	ДКР	дослідні зразки	дослідні партії, серії
3. Види об'єктів, які вдосконалюються	Організації, що спеціалізуються на НДДКР, які спрямовані на вдосконалення:
	виробів	матеріалів	технологій	форм організації та управління	інших об'єктів
4. Вид діяльності	Організації, що виконують:
	НДДКР	функції обслуговування науки, в тому числі по видах
	наукові дослідження та розробки (теоретичні, пошукові)	виробниче проектування	технологічне оснащення та організація виробництва інноваційної продукції	випуск інноваційної продукції	маркетинг інноваційної продукції
5. Характер галузі знань	Організації в сфері наук:
	природничих	технічних	суспільних	гуманітарних
6. Ступінь охоплення стадій інноваційного циклу	Організації, що охоплюють:
	одну стадію	дві і більше стадій
	ФД ПД ДКР 4) ОС	ФД - ПД ПД - ДКР ФД - ПД - ДКР ФД - ПД - ДКР - ОС
7. Принцип створення	Організації:
	постійні	тимчасові

ФД - фундаментальні дослідження;

ПД - прикладні дослідження;

ДКР - дослідно-конструкторські розробки;

ОС - освоєння.

– консорціуми;

– корпорації;

– холдинги;

– фінансово-промислові групи;

– альянси;

– оболонкові компанії.

Мале інноваційне підприємництво - пов'язане з процесами формування нових фірм в рамках старих компаній, створенням ризикових фірм, фірм-інкубаторів. Нові форми в межах старих компаній утворюються шляхом виділення для цих цілей фінансових коштів, забезпечення умов для роботи власних спеціалістів та залучення кращих спеціалістів із інших фірм.

Сучасною модифікацією централізованої системи управління інноваціями є створення так званих «центрів розвитку», що припускає створення господарчо-самостійних суб'єктів, не пов'язаних з основним профілем діяльності компанії. Для них встановлюються показники господарської діяльності, що на першому етапі впровадження нової продукції стимулюють завоювання ринкових позицій, розширення обсягу продажів. Крім того, систему стимулювання персоналу побудовано таким чином, що їх зарплата і винагорода безпосередньо залежать від комерційних результатів, але штрафні санкції за виникнення ризиків і невдач не застосовуються.

У центрах розвитку, крім наукових підрозділів, є служби планування і контролю наукових проектів і програм, загальне керівництво якими здійснює віце-президент з НДДКР. Його повноваження досить широкі і включають не тільки керівництво головним науковим центром і лабораторіями філій, але й участь у формуванні перспективної загально-корпоративної стратегії, вивчення кон'юнктури ринку і потенційних споживачів, ухвалення рішень з питань цінової політики і т.д. Керівники наукових лабораторій, філій фірм мають, як правило, подвійне (матричне) підпорядкування: за вертикаллю - віце-президентові з НДДКР, за горизонталлю - генеральному керівникові своєї філії.

Головними видами центрів є:

– засновницькі центри;

– центри нововведень;

– центри промислової технології;

– університетсько-промислові центри;

– інженерні центри.

Засновницький центр - нова форма інноваційної діяльності, яка являє собою територіальне суспільство знов створених організацій, в головному обробляючої промисловості та сфери виробничих послуг.

Центр нововведень - проводить спільні дослідження з фірмами, навчає студентів основам нововведень, організовує нові комерційні компанії. В центрі здійснюються проекти, які являють собою прикладні дослідження з високою імовірністю успіху. Витрати на дослідження і надання технічних та комерційних консультацій, як правило, не перевищують 5 тис. дол.

Центр промислової технології - має за мету сприяння втіленню нововведення у серійне виробництво. Це досягається шляхом проведення відповідних експертиз, наукових досліджень і надання консультацій промисловим фірмам, особливо малим, або окремим винахідникам.

Університетсько-промисловий центр створюється на кошти наукових фондів, як правило, при університетах для концентрації і консолідації фінансових ресурсів промислових фірм і наукового потенціалу. Такі фірми здебільшого проводять фундаментальні дослідження.

Інженерні центри при університетах створюються на базі великих університетів при фінансовій підтримці уряду для стимулювання розробки нових технологій. Мета таких центрів: дослідження фундаментальних закономірностей; використання нових закономірностей для рішення виробничих завдань; підготовка нового покоління інженерів.

Технопарк - це територіальний міжгалузевий науково-технічний комплекс юридично та економічно самостійних, функціонально об'єднаних навколо великого центру наукових, проектно-конструкторських, технологічних, освітніх, фінансових, інформаційних та інших закладів і промислових підприємств (переважно малих і середніх) зі спільним використанням земельної ділянки та інфраструктури, діяльність яких скоординована в межах єдиного інноваційного процесу. Основна сутність подібних організаційних структур - створення особливої інфраструктури, у тому числі інкубаторів інноваційного бізнесу, консалтингових, інформаційних, сервісних та інших фірм, що забезпечує зв'язок наукового центру та бізнесу. Вони підтримують на стартовому етапі малі високотехнологічні підприємства, сприяють прискоренню передачі інновацій на ринок за участю їх розробників. Підставою для отримання доступу до того чи іншого підприємства в технопарку є використання у виробництві новітніх технологій.

Найбільш відомі в Україні технопарки:

– Харківський технологічний парк «Інститут монокристалів» (Технопарк «ІМК»);

– технопарк «Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона»;

– технологічний парк «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектронна та сенсорна техніка»;

– технопарк «Вуглемаш»;

– Технопарк «Інститут технічної теплофізики» та ін.

Технополіс - форма інтеграції науки з виробництвом. Використовується переважно в Японії. Вимоги: складається з трьох компонентів, великих 2- 3 підприємств найбільш передових галузей (виробництва: оптичних волокон, інтегральних схем, медичної електроніки, інформаційних систем; міцної групи університетів, НДІ, лабораторій; жилої зони з розвиненою сіткою доріг. Зазвичай розміщується близько від великих міст.

Науково - технічні альянси - поділяються на науково - дослідні і науково - виробничі. Розрізняють горизонтальні (фірми однієї галузі) і вертикальні (фірми різних галузей) науково - технічні альянси. Учасники альянсів вносять свої внески у вигляді інтелектуальної власності, матеріальних та інших ресурсів.

Консорціум - це добровільне об'єднання організацій для рішення певних завдань , реалізації програми, здійснення великого проекту. Учасники консорціуму зберігають свою повну господарську самостійність і підпорядковуються спільно обраному виконавчому органу в тій сфері діяльності, яка співпадає з метою консорціуму. У консорціумі координаційну та розподільну роль відіграє секретаріат. Консорціуми, як правило, мають власну науково-дослідну базу.

Для учасників консорціуму стає можливим: виконання досліджень, які не можна проводити самостійно внаслідок значних витрат і ризику; розподіл витрат на виконання НДДКР між декількома фірмами - учасниками; об'єднання фірмами - учасниками дефіцитних трудових і матеріальних ресурсів для виконання НДДКР.



2. Аналітична частина

2.1 Характеристика досліджувальної організації

Харківський технопарк "Інститут монокристалів" (ІМК) створений в червні 2000 р. на базі однойменного науково-технічного концерну НАН України -- найбільшого в СНД центру з розробки, дослідження і застосуванню функціональних матеріалів, що є основою електронної, лазерної, сцинтиляційної (трансформації частинок нейтрино), інформаційної, медичної та інших новітніх областей сучасної техніки.

Пріоритетні напрями діяльності: медицина і біотехнології, машинобудування і приладобудування, енергетика, нові кристалічні і полімерні матеріали для енергетики, а також вироби з них, енергоефективні електричні машини і силова електроніка, енергоефективні джерела світла і альтернативні джерела енергії, матеріали, прилади, устаткування і технології для моніторингу і захисту навколишнього середовища, технічні засоби боротьби із злочинністю; розробка методичних матеріалів, підготовка науковців і висококваліфікованих фахівців в області інноваційної діяльності, трансферу технологій і комерціалізації наукових розробок відповідно до напрямів діяльності технопарку.

Технопарк включає 56 учасників (спільних і дочірніх підприємств), якими зареєстровано 25 інноваційних і інвестиційних проектів і 29 виконавців. В рамках цих проектів в 2000--2003 рр. проведено і реалізовано продукції на суму 657079,2 тис. грн., з них у тому числі експортовано на 93948,9 тис.грн. Зокрема, були виготовлено дві медичні гомографічні гамма-камери "ОФЕКТ1" 28 крупногабаритних кристалічних блоків, біля 3,5 тис. шт. різноманітних монокристалів, у тому числі понад 4 тис. шт. засобів радіозв'язку для проведення міжнародних експериментів в області фізики високих енергій, більше 3 т особливо чистих неорганічних солей, понад 9 тис. тестових систем для діагностики різноманітних захворювань.

З використанням засобів спецрахунку технопарку на фінансування науково-технічної сфери привернуто 26297,4 тис. грн. На науково-дослідні розробки і виробництво їх зразків витрачено 30580,95 тис. грн. До державних цільових фондів перераховано 34235,15 тис. грн., з них до бюджету -- 11142,18 тис. грн. Завдяки модернізації виробництва, упровадженню нових наукоємких технологій досягнутий певний успіх в соціальній сфері: збережено близько 24333 і створено 548 нових робочих місць.

2.2 Фінансування інноваційної діяльності

Загальний обсяг фінансування інноваційної діяльності у 2011 р. склав 14333,9 млн. грн. або 1,1% ВВП проти 8,0 млрд. грн. або 0,7% ВВП у 2010 році (рис.5.1).

Рис. 5.1. Динаміка основних показників фінансування інноваційної діяльності

Світова економічна криза призвела до скорочення видатків на інновації, особливо приватного сектору, але у 2011 році вже спостерігається зростання обсягів фінансування. Основне джерело фінансування інноваційної діяльності - власні кошти підприємств. Понад 70% інноваційно-активних підприємств здійснювали нововведення за рахунок власних коштів, обсяг яких у 2011 р. склав 7585,5 млн. грн. або 52,9% від загального обсягу фінансування (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

	2009	2010	2011
Загальний обсяг фінансування ІД в Україні, млн. грн.	7949,9	8045,5	14333,9
У % до ВВП	0,9	0,7	1,1
з них за рахунок (у % до загального обсягу фінансування):
власних коштів	65,0	59,3	52,9
державного бюджету	1,6	1,1	1,0
місцевих бюджетів	0,1	0,1	0,1
позабюджетних фондів	0,0	0,0	0,0
вітчизняних інвесторів	0,4	0,4	0,3
іноземних інвесторів	19,0	30,0	0,4
кредитів	11,8	7,8	38,3
інших джерел	2,1	1,3	6,9

У 2011 році частка бюджетних коштів у загальному обсязі становила 1% проти 1,1% у 2010 році, натомість спостерігалася тенденція до зростання частки фінансування за рахунок кредитів, зокрема у 2010 році їх доля становила 7,8% загального обсягу фінансування інноваційної діяльності, а у 2011 році - 38,3% (табл. 5.1).

Частка коштів іноземних інвесторів значно зменшилася - з 30% від загальної суми виділених на інновації коштів у 2010 році до 0,4% у 2011 році (табл. 5.1).

Основна їх частина була направлена на такі галузі, як хімічна та нафтохімічна промисловість - 29,3 млн. грн., у виробництво харчових продуктів та напоїв - 9,3 млн. грн., машинобудування - 13,9 млн. грн., у т. ч. у виробництво електричного,електронного та оптичного устаткування було залучено 9,6 млн. грн.

Найбільші обсяги власних коштів було вкладено в інноваційну діяльність підприємствами машинобудування, ремонту та монтажу машин і устаткування, металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів і добувної промисловості (рис.5.2).

Рис. 5.2. Розподіл обсягів фінансування інноваційної діяльності за рахунок власних коштів за видами економічної діяльності у 2011 році, %

Кошти державного бюджету спрямовувалися у більш високотехнологічні галузі економіки (рис. 5.3).

Рис. 5.3. Розподіл обсягів фінансування інноваційної діяльності за рахунок коштів державного бюджету за видами економічної діяльності у 2011 р., %