Інфраструктура підприємства і напрямки її удосконалення

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

інфраструктура хлібоприймальне підприємство

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Інфраструктура підприємства і напрямки її удосконалення

1.1 Інфраструктура підприємства і її складові

1.2 Напрямки удосконалення інфраструктури підприємства

РОЗДІЛ 2. Інфраструктура ТОВ «УКРАЇНСЬКА ЗЕРНОВА КОМПАНІЯ» філії «Андріївське хлібоприймальне підприємство»

2.1 Складові інфраструктури хлібоприймального підприємства

2.2 Напрямки удосконалення інфраструктури ХПП

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Економіка є найважливішою сферою суспільних відносин. Нею охоплені всі, без винятку, сторони життя. Для задоволення певних своїх фізіологічних та духовних потреб люди беруть участь в економічних відносинах.

Але для підтримки життєвого рівня населення необхідні певні предмети життєзабезпечення, які, в сучасних умовах, створюються на підприємствах промисловості, сільського господарства, зв'язку, будівництва та інших.

Отже, підприємство - основна ланка економіки, організаційно відокремлена, економічно самостійна одиниця виробничої сфери народного господарства, яка спеціалізується на виготовленні продукції, наданні послуг або виконанні робіт.

На сучасному етапі ринкових відносин в Україні на підприємствах перш за все вирішуються питання доцільного та економічного витрачання всіх видів ресурсів, використання новітніх технологій, високопродуктивної техніки, максимізації обсягів виробництва та мінімізації витрат на це виробництво, розробляються бізнес-плани, використовуються новітні, прогресивні прийоми маркетингу, здійснюється ефективне управління.

Іншими словами, економіка підприємства - це наука про ефективність виробництва, шляхи і методи досягнення підприємством найкращих результатів при найменших затратах.

Мета даної роботи - розглянути і виявити нові можливості для вдосконалення процесу виробництва шляхом розвитку всієї інфраструктури підприємства, ефективним використанням свого фінансового капіталу та позичкового капіталу для розширення цієї ж інфраструктури , можливості розвитку виробництва, всіх сфер діяльності навколо підприємства, які будуть сприяти ефективній та раціональній діяльності цього ж підприємства.

РОЗДІЛ 1. Інфраструктура підприємства і напрямки її удосконалення

1.1 Інфраструктура підприємства і її складові

В розвитку і становленні народного господарства України важливу роль відіграють виробничі підприємства. В свою чергу результативність господарської діяльності підприємства визначається перш за все рівнем організації виробничих процесів, допоміжних та обслуговуючих процесів, які пов'язані з удосконаленням технічної бази, новими нормативними вимогами, тобто розвитком всієї інфраструктури підприємства.

Інфраструктура підприємства - це комплекс цехів, господарств та служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства.

Без узгодженої дії кожної складової інфраструктури неможлива нормальна та ефективна робота підприємства.

Виробнича інфраструктура підприємства -- це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови.

Виробничу структуру підприємства, зокрема, складають:

- допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства підприємства (ремонтний, інструментальний, енергетичний, транспортний, складське господарство тощо);

- допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах;

- магістральні об'єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та-обробки інформації, природоохоронні споруди тощо.

Склад та розміри об'єктів виробничої інфраструктури підприємств залежать від галузі, типу та масштабу виробництва, особливостей конструкцій та технології виготовлення виробів, рівня спеціалізації підприємства.

Останнім часом виробнича інфраструктура відіграє важливу роль в діяльності підприємства, що пояснюється тим, що:

1. Все більших темпів набуває автоматизація та механізація виробництва, яка викликає потреби в збільшенні обсягів ремонтних робіт, налагоджування устаткування, потребує розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань.

2. Перехід до нових технологій та інтенсифікація технологічних режимів роботи устаткування підвищують вимоги до якості та збільшують потребу в різних видах енергії.

3. Ускладнення виробничих процесів і поглиблення внутрішньовиробничих зв'язків між підрозділами збільшують обсяги робіт із транспортування вантажів.

4. Навантаження на комунікаційні мережі та природоохоронні споруди постійно зростають.

Тому необхідними умовами нормального перебігу виробничих процесів на підприємстві є: постійне підтримування в робочому стані машин та устаткування, інших засобів праці; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією; виконання транспортних операцій та інших зв'язаних з ними робіт. Все це має здійснювати система технічного обслуговування виробництва.

Ремонтне господарство підприємства - підрозділи, які здійснюють технічне обслуговування та ремонт засобів праці, монтаж і введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин і нестандартного обладнання, модернізацію діючих машин та устаткування.

На практиці застосовують три форми організації ремонтно-профілактичних робіт залежно від масштабів виробництва:

Централізована форма - весь ремонтний персонал підприємства підпорядковано головному механіку.

Децентралізована форма - передбачає, що всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що їх підпорядковано начальникам цехів.

Змішана форма організації ремонту - технічне обслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів, а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартного устаткування - персонал ремонтно-механічного цеху.

Залежно від того, як визначаються потреби в ремонтних роботах, розрізняють систему планово-запобіжного ремонту (систему ПЗР) і систему ремонту за результатами технічної діагностики.

Суть системи ПЗР полягає в тім, що всі запобіжні заходи та ремонти здійснюються відповідно до встановлених нормативів. Після відпрацювання кожною фізичною одиницею устаткування (одиницею транспортного засобу) певної, визначеної нормативами кількості годин проводять його огляди та планові ремонти, черговість і послідовність яких залежить від призначення засобу праці, його конструктивних особливостей, умов експлуатації.

У системі ремонту за результатами технічної діагностики визначення обсягів і видів ремонтних робіт здійснюється залежно від фактичної потреби в них після об'єктивного контролю технічного стану того чи іншого виду засобів праці.

На вітчизняних підприємствах найбільш поширеною є система ПЗР тому, що вона забезпечує більшу надійність, безперебійну експлуатацію устаткування та інших засобів праці, проведення технічного (міжремонтного) обслуговування засобів праці, їх періодичного планового ремонту і модернізації, натомість друга система є більш дешевою.

Планові ремонти залежно від обсягу, складності й терміну проведення робіт поділяються на:

поточні - ремонт здійснюється для гарантованого забезпечення нормального функціонування устаткування та інших засобів праці (заміна або відновлення окремих деталей (вузлів) засобів праці, регулювання роботи деталей (вузлів) засобів праці тощо);

капітальні - здійснюється повне розбирання, ремонт спрацьованих вузлів та деталей (в тому числі базових), заміна тих, що не підлягає ремонту; регулювання й випробування під навантаженням.

З метою підвищення технічного рівня засобів праці також на підприємствах проводиться їх модернізація, тобто розширення технологічних можливостей, зростання продуктивності способом часткових змін конструкції.

У системі ПЗР регламентація ремонтних робіт здійснюється за допомогою кількох нормативів:

ремонтний цикл - проміжок часу між двома капітальними ремонтами або між початком експлуатації та першим капітальним ремонтом;

міжремонтний період -- проміжок часу роботи устаткування чи іншого засобу праці між двома суміжними (черговими) ремонтами;

структура ремонтного циклу - перелік і послідовність планових ремонтів, процесів технічного обслуговування в межах одного ремонтного циклу;

категорія складності ремонту - показник, який визначає трудомісткість планового ремонту того чи іншого виду технологічного устаткування проти трудомісткості ремонту еталонної фізичної одиниці.

Інструментальне господарство - внутрішньовиробничі підрозділи підприємства, які створюються з метою придбання, проектування, виготовлення, відновлення і ремонту технологічної оснастки, її обліку, зберігання і видачі на робочі місця.

Технічна оснастка (інструмент) - всі види різального, вимірювального та складального інструменту, а також всі штампи, пресформи та інші пристрої.

Інструментальне господарство є одним з найважливіших елементів системи технічного обслуговування виробництва. Витрати на інструмент у масовому виробництві досягають 25-30%, у серійному - 10-15%, а в дрібносерійному - близько 5% вартості устаткування.

До складу інструментального господарства входять такі підрозділи:

1.Інструментальний відділ, який займається постачанням інструментів та пристроїв, проектуванням технологічної оснастки для власних потреб.

2.Інструментальний цех здійснює виготовлення, ремонт і відновлення спеціальної оснастки (інструменту) загального користування.

3.Центральний інструментальний склад (ЦІС), до якого надходять всі придбані, відремонтовані і виготовлені інструменти. Його основні функції: приймання, облік, зберігання та видача цехам -споживачам необхідного інструменту.

4.Цехові інструментально-роздавальні комори (ІРК), які виконують безпосереднє обслуговування робочих місць технологічною оснасткою. Вони одержують від центрального інструментального складу технологічну оснастку, зберігають її оборотний фонд, збирають і передають до центрального складу зношений інструмент.

Керівництво інструментальним господарством здійснює головний технолог підприємства, якому підпорядковано інструментальний відділ (бюро), інструментальний цех і центральний інструментальний склад. Цехові інструментально-роздавальні комори підпорядковано начальнику відповідного цеху.

Розрахунки річної потреби в інструменті здійснюють, виходячи із запланованих обсягів виробництва продукції, номенклатури потрібної для цього оснастки і норм витрат інструменту. Норму витрат інструменту встановлюють залежно від типу виробництва. У масовому виробництві її розраховують на операцію, деталь або виріб:

Нр = N * Nр/Nq, (1.1)

де N -кількість оброблюваних деталей, на яку визначають норму витрат, шт.;

Nр - кількість різальних інструментів на дану програму, шт.;

Nq - кількість деталей, яку одночасно обробляє даний інструмент, шт. В одиничному та дрібносерійному виробництві норма витрати інструменту встановлюється в узагальненому вигляді:

Нр = 1000 * Км * Кі * п/Тзн *(і-Квв), (1.2)

де Км - коефіцієнт, що враховує частку машинного часу роботи інструмента у загальному часі;

Кі - коефіцієнт, що враховує частку роботи інструмента в машинному часі;

Тзн - час роботи інструмента до повного зношення, год.; Квв - коефіцієнт випадкових втрат інструменту (дорівнює 0,05- 0,1).

Транспортне господарство - це комплекс підрозділів, що займається вантажно-розвантажувальними роботами та переміщеням вантажів.

До складу транспортного господарства входять транспортні цехи, автогаражі, ремонтні підрозділи; його розмір залежить від характеру випуску продукції, типу і масштабу виробництва, виробничої структури підприємства.

Основними завданнями транспортної служби на підприємстві є:

1. забезпечення своєчасного перевезення вантажів;

2. вибір необхідних транспортних засобів з урахуванням певних факторів виробництва;

3. удосконалення організації перевезень і застосування прогресивних видів транспорту;

вибір системи маршрутів перевезень вантажів;

встановлення порядку роботи транспортних засобів і вантажно-розвантажувальних робіт.

Транспортне господарство підприємства очолює начальник транспортно- технологічного відділу, до складу якого входять технічне бюро, бюро організацій перевезень, диспетчерська служба, бюро тари.

Уся сукупність транспортних операцій на підприємстві здійснюється за допомогою трьох взаємозв'язаних видів транспорту:

1.Зовнішній транспорт, який забезпечує зв'язок підприємства з приймальними пунктами транспорту загального користування (залізничними станціями, водними магістралями та аеропортами), а також зі складами місцевих контрагентів.

2.Міжцеховий транспорт, який використовується для перевезення вантажів на території підприємства (між цехами, службами, складами). Управління зовнішнім і міжцеховим транспортом покладається на начальника транспортного відділу чи начальника транспортного цеху.

3.Внутрішньоцеховий транспорт, який виконує транспортні операції в межах окремого цеху. Він поділяється на загальноцеховий (перевезення вантажів між цеховими складами, дільницями, технологічними лініями) і міжопераційний (зв'язок між окремими робочими місцями). Управління ним здійснюють керівники відповідних цехів.

У процесі управління транспортним господарством визначаються потоки вантажів та обсяги перевезень вантажів, здійснюється вибір і встановлюється необхідна кількість транспортних засобів, складаються плани перевезень вантажів, виконується оперативне регулювання транспортного обслуговування виробництва.

Планування роботи транспортного господарства полягає в розробці річних (квартальних) і календарних (місячних, добових) планів, а також у оперативному регулюванні перевезень, в яких розраховуються обсяги перевезень вантажів, кількість транспортних засобів і механизмів, обсяги вантажно-розвантажувальних робіт та інші показники.

Вибір видів транспортних засобів залежить від обсягів перевезень, габаритів і фізико-хімічних властивостей вантажів, відстані та напрямків його переміщення. Розрахунки необхідної кількості транспортних засобів кожного виду здійснюється з урахуванням добового обсягу перевезень вантажів, вантажопідйомності транспортних засобів і кількості рейсів за добу.

Енергетичне господарство - це комплекс станцій, агрегатів, функцією яких є забезпечення безперебійного енергопостачання виробництва. До складу енергетичного господарства входять такі його види:

електросилове - знижувальні підстанції, генераторні та трансформаторні установки, електричні мережі, акумуляторне господарство;

теплосилове - котельні, компресори, теплосилові мережі, водопостачання, каналізація;

газове - газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні установки;

пічне - нагрівальні й термічні печі;

слабкострумове - власна телефонна станція, різні види зв'язку (у тому числі диспетчерського та селекторного);

енергоремонтне - технічне обслуговування, ремонт і модернізація різноманітного енергообладнання.

Керівництво енергетичним господарством за значних обсягів споживання енергії здійснює головний енергетик підприємства.

Основними завданнями енергетичного господарства є:

забезпечення безперебійного постачання підприємства всіма видами енергії;

ефективне використання і економне витрачання в процесі виробництва палива та енергії;

вибір ефективних видів енергоносіїв;

контроль за експлуатацією установок і ремонтом енергетичного обладнання.

Перш за все необхідно визначити потреби підприємства в енергоресурсах, для чого визначають норму витрат. Нарма витрат - це максимальна допустима кількість енергоресурсів конкретного виду на одиницю продукції або робіт.

Усі норми витрат можна класифікувати за певними ознаками: за видами енергії (норми витрат енергії, пари, гарячої води, стиснутого повітря, палива);

за характером об'єкта, на який встановлено норму (норми витрат на операцію, деталь, вибір, технологічний процес, одиницю часу роботи енергоспоживача, 1000 грн. продукції);

за різновидом виробничих процесів (норми витрат на технологічні потреби, на допоміжні роботи (освітлення, опалення, вентиляцію));

за підрозділами, в яких використовують норми (загальноцехові, загальновиробничі).

Норми витрат електроенергії визначають залежно від виду і напрямку її використання. Наприклад, норма витрат електроенергії на одну деталь розраховується за формулою:

Нд = Пд*Пм/Квт, (1.3)

де Пд -- потужність обладнання, на якому виготовляють деталь,кВт;

tм - машинний час виготовлення однієї деталі, год/шт,

Квт - коефіцієнт, який враховує втрати електроенергії в мережі. Норма витрат електроенергії на здійснення одного технологічного процесу знаходиться за формулою

Нт = Пе*tт/Квт, (1.4)

де Пе - потужність електроустановки, кВт;

tг - тривалість одного технологічного процесу, год/процес,

Квт - коефіцієнт, який враховує втрати електроенергії в мережі. Після визначення потреби в енергоресурсах складають звітні баланси енергоресурсів, які порівнюють з плановими і на цій основі визначають економію або перевитрати ресурсів.

Енергетичні баланси виступають основною формою планування виробництва та споживання енергоресурсів і складаються з двох частин:

джерела надходження ресурсів (на власних установках, надходження зі сторони, використання вторинних енергоресурсів); напрямки їх використання (на технологічні цілі, на освітлення, опалення, вентиляцію).

Складське господарство - це комплекс організаційних структур , які забезпечують безперервний перебіг виробничого процесу на підприємстві шляхом створення певних запасів сировини, матеріалів, палива, комплектуючих, а також міжцехових і внутрішньоцехових запасів напівфабрикатів власного виготовлення. Всі ці запаси зберігаються на складах підприємства, сукупність яких утворює складське господарство.

Структура складського господарства формується під впливом кількох факторів, головними з яких є номенклатура матеріалів, що споживаються, тип, рівень спеціалізації та обсяги виробництва.

Виділяють різні види складів підприємства, які можна поділити за такими ознаками:

1. За характером ресурсу, який зберігається:

- матеріальні (підпорядкованих відділу матеріально-технічного постачання), які використовують для зберігання запасів матеріалів, сировини, палива, комплектуючих та інших матеріальних цінностей, що надходять на підприємство ззовні;

- виробничі, які використовують для зберігання напівфабрикатів власного виготовлення; до них відносяться також центральний інструментальний склад, інструментально-роздавальні комори у цехах, склади запасних частин та устаткування;

- збутові, які виконують функцію зберігання готової продукції та відходів виробництва, що підлягають реалізації; вони підпорядковані відділу збуту підприємства.

2. За місцем розташування і функціональним призначенням:

- цехові;

прицехові;

заводські.

3. За номенклатурою матеріальних ресурсів, що зберігаються:

універсальні;

спеціальні.

4. За конструкційними особливостями:

закриті;

відкриті;

напіввідкриті (навіси).

5. За рівнем механізації й автоматизації виконуваних робіт:

автоматизовані;

механізовані;

з переважанням ручних процесів.

Кількість складів залежить від масштабів виробництва та його спеціалізації. Розміри складів залежать від обсягу сировини і матеріалів, що споживаються, кількості виготовленої продукції і характеру матеріальних ресурсів.

При плануванні роботи складського господарства визначають розмір складу і загальну та корисну площу.

Корисну площу складу визначають з урахуванням коефіцієнта використання загальної площі, тобто

Sкор = Sзаг * Квп (1.5)

де S_заг - загальна площа складського приміщення,

К_вп - коефіцієнт використання загальної площі.

Загальна площа складу, крім корисної, включає площу побутових приміщень, площу зайняту приймально-відпускними і сортувальними майданчиками, а також площу під різні будівельні елементи (перегородки, підйомники). Розміри цієї площі розраховують за відповідними нормативами.

Завезення матеріалів на склади підприємства здійснюється згідно з оперативними планами відділу матеріально-технічного постачання. Матеріали, що надходять, обов'язково підлягають кількісному та якісному прийманню. Кількісне приймання передбачає перевірку відповідності кількості, обсягів та номенклатури матеріалів записам у супроводжуючих документах. Якісне приймання має за мету встановленням відповідності отриманих вантажів технічним умовам, стандартам, зразкам та іншим вимогам, що обумовлені договорами постачання.

Розміщення та зберігання матеріальних ресурсів на складах підприємства може здійснюватися трьома способами. Сортове розміщення передбачає закріплення за кожним видом матеріалів постійного, певного місця його зберігання. За партіонного способу розміщення кожна партія матеріалів, що надійшла на підприємство, повинна зберігатися окремо від попередніх надходжень. Комплектне розміщення є різновидом сортового і передбачає розміщення матеріалів за комплектами, що відпускаються у виробництво.

Важливою функцією складського господарства є також підготовка матеріалів до їх виробничого використання, тобто комплектування, нарізка, розкрій тощо. Ці роботи виконують заготівельні відділення або дільниці складів.

Видача матеріалів зі складів здійснюється в межах ліміту, який розраховується відділом постачання, виходячи з виробничої програми та відповідних витрат матеріальних ресурсів.

Соціальна інфраструктура підприємства.

Виробництво -- це комплексний процес створення матеріальних благ, невід'ємною складовою якого є люди та система взаємовідносин між ними. Тому підприємство становить не лише економічну, але і соціальну підсистему суспільства. Крім того, на результативність діяльності підприємства в сучасних умовах все більше впливають соціально-культурні фактори зовнішнього середовища (екологічні, соціальні, культурно-побутові та інші проблеми регіону, де розташоване підприємство).

Соціальні потреби працівників підприємства охоплюють широке коло питань поліпшення умов праці та охорони здоров'я, побуту робітників та членів їх сімей, соціально-культурного обслуговування.

Для забезпечення соціальних потреб людей, які працюють на виробництві, розробляється так звана соціальна політика підприємства. Соціальна політика підприємства є обгрунтованою, фінансово та матеріально забезпеченою системою заходів, спрямованих на удосконалення соціальної структури кадрів підприємства, покращення умов праці та побуту робітників, їх соціально-культурного обслуговування, підвищення трудової активності.

Соціальної інфраструктура підприємства складається з таких підрозділів:

- їдальні, кафе, буфети;

- лікарні, поліклініки, медпункти;

- власні житлові будинки, заклади побутового обслуговування;

- школи, професійно-технічні училища, інститути (факультети, курси) підвищення кваліфікації;

- дитячі ясла та садки, бібліотеки, клуби;

- будинки та бази відпочинку, літні табори школярів, спортивні комплекси тощо.

Управління діяльністю підрозділів соціальної інфраструктури здійснює заступник директора підприємства з кадрових та соціальних питань. Йому підпорядковані відділи кадрів, технічного навчання, адміністративно-господарський та житлово-комунальний, які вже безпосередньо керують діяльністю установ соціальної інфраструктури підприємства.

Рішення питань соціального розвитку колективу підприємства є одним з найважливіших факторів підвищення ефективності виробництва. Сучасні умови господарювання пред'являють високі вимоги до робітників, до рівня їх загальної освіти, професійної підготовки, творчої активності. Подальший розвиток здібностей людини є необхідною передумовою її успішної праці, пов'язаною не тільки з використанням сучасних машин і механізмів, але і з удосконаленням техніки і технології, використанням наукових досягнень у виробництві.

Передумовою ефективного управління персоналом підприємства є прогнозування змін у соціальній структурі категорій робітників. Так, встановлення необхідних відношень різних груп робітників за статтю і віком має на меті своєчасне забезпечення потреб у кадрах сучасного виробництва.

В плані соціального розвитку, як правило, передбачаються заходи, спрямовані на удосконалення санітарно-гігієнічних умов праці (зниження рівня шуму, вібрації, запиленості та загазованості і т.ін.). Не менш важливою є розробка заходів щодо збереження працездатності протягом тривалого часу та попередження стомлюваності. Мета цих заходів - усунути фізичні та нервово-психологічні навантаження, що залежать від режиму праці та відпочинку, організації робочого місця, стану знарядь праці, ритму та темпів роботи, стану промислової естетики і т. ін. Особлива увага при цьому надається заходам, що підвищують безпечні умови праці, усувають виробничий травматизм, спрямовані на профілактику і зниження професійної та загальної захворюваності.

До складу плану соціального розвитку включають також заходи, що пов'язані з покращенням житлових та побутових умов робітників підприємства, їх соціально-культурним обслуговуванням (будівництво житла, дитячих закладів, зміцнення матеріально-технічної бази установ громадського харчування, побутового обслуговування, охорони здоров'я, закладів культури, спорту, відпочинку і т. ін.)

В плані соціального розвитку передбачають також заходи, що сприяють розвитку трудової та творчої активності і відбиваються, зокрема, у розвитку раціоналізаторського руху і науково-технічної творчості робітників.

План соціального розвитку підприємства має бути узгодженим з місцевими територіальними планами і в цьому його особливість. Це пов'язано з тим, що багато соціальних проблем за своїм значенням і можливостями вирішення виходять за межі окремого підприємства.

1.2 Напрямки удосконалення інфраструктури підприємства

Формування виробничої і соціальної інфраструктури підприємства здійснюється в процесі капітального будівництва.

Капітальне будівництво -- це процес створення нових, реконструкції, розширення та технічного переобладнання діючих об'єктів виробничої і соціальної інфраструктури. Для цього процесу характерні довготривалість виробничого циклу, значна різноманітність об'єктів будівництва (реконструкції, розширення), здійснення виробничого процесу на місці майбутнього функціонування основних фондів. До сфери капітальною будівництва відносяться:

- спорудження будівель та об'єктів виробничого та невиробничого призначення;

- монтаж устаткування;

- проектно-пошукові, бурові та інші роботи, що пов'язані зі спорудженням відповідних об'єктів;

- капітальний ремонт будівель і споруд.

Основу планування капітального будівництва складають

розрахунки введення в дію виробничих потужностей, основних фондів і кошторисної вартості будівництва (реконструкції, розширення) об'єктів. Головна мета і кінцевий результат капітального будівництва -- введення в дію виробничих потужностей. Планування його обсягів на підприємстві здійснюється в такій послідовності:

1. Уточнюються розрахунки балансу виробничих потужностейпідприємства за відповідною номенклатурою продукції. З цією метоюперевіряються: наявність виробничих потужностей на початок плановогоперіоду; розрахунки їх використання; терміни освоєння проектнихпотужностей раніше введених об'єктів.

2. Оцінюються можливості приросту діючих виробничих потужностейза рахунок проведення організаційно-технічних заходів, технічногопереозброєння та реконструкції.

3. Визначаються необхідні обсяги введення в дію нових виробничих потужностей за рахунок розширення діючих об'єктів та нового будівництва.

В процесі планування капітального будівництва важливо визначити не тільки обсяги введення в дію виробничих потужностей, але і витрати, що з цим пов'язані. Це необхідно для того, щоб обґрунтувати економічну доцільність будівництва (розширення, реконструкції), вибрати оптимальний варіант здійснення капітальних вкладень, вести розрахунки за виконані будівельно-монтажні роботи, придбання устаткування тощо. З цією метою розраховується кошторисна вартість робіт, яка слугує ціною на спорудження певного об'єкту.

Кошторисна вартість будівництва -- це виражені у грошовій формі нормативні (проектні) витрати на будівельно-монтажні роботи, на придбання устаткування, інструментів, інвентарю, на проведення проектно-пошукових робіт, а також на покриття інших витрат, що пов'язані з будівництвом. При цьому всі витрати, що передбачаються у кошторисах вартості будівельно-монтажних робіт, поділяються на:

прямі витрати (основна заробітна плата робітників, вартість будівельних матеріалів, деталей, конструкції, витрати на експлуатацію будівельних машин і механізмів);

накладні витрати (витрати на обслуговування та управління будівництвом);

планові накопичення (нормативний прибуток будівельних організацій, що встановлюється у процентах до суми прямих і накладних витрат).

Розрахунки кошторисної вартості здійснюються за допомогою існуючих норм та нормативів витрат трудових і матеріальних ресурсів на виконання будівельних робіт.

Завдання введення в дію основних фондів визначаються як різниця між кошторисною вартістю будівництва об'єктів, що будуть введені в дію у плановому періоді, та витратами, що не утворюють вартості основних фондів.

Титульний список -- це плановий документ, в якому встановлені терміни початку та закінчення будівництва (розширення, реконструкції) об'єктів, їх потужність, загальні витрати на спорудження, будівельно-монтажні роботи, щорічні розміри введення в дію основних фондів, а також зазначені підрядні та проектні організації, що виконують відповідні роботи, організації та підприємства-постачальники устаткування.

Початковим етапом капітального будівництва є його проектування. Проект, як кінцевий результат процесу проектування, являє собою комплекс документів, в яких обґрунтовується технічна можливість та економічна доцільність будівництва певного об'єкту. Процес проектування здійснюється, як правило, спеціалізованими територіальними проектними і пошуковими організаціями і охоплює два послідовних етапи робіт: 1) збір та підготовка необхідних матеріалів для проектування; 2) безпосереднє опрацювання проектів та розрахунки кошторисів .

На першому етапі розробляється техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) необхідності та доцільності будівництва (розширення, реконструкції) відповідного виробничого об'єкту. Зокрема ТЕО містить:

обґрунтування потреб у продукції об'єкту, що передбачається будувати;

характеристику проектної потужності, структури та спеціалізації об'єкту;

обґрунтування джерел забезпечення сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, паливом, енергією, водою, робочою силою;

вибір територіального розміщення об'єкту (за умови будівництва нового);

орієнтовні розрахунки обсягів капітальних вкладень та їх економічної ефективності;

найважливіші проектні техніко-економічні показники діяльності об'єкту.

На базі затвердження ТЕО замовник разом з проектною організацією складає завдання на розробку технічного проекту, в якому наведена вся необхідна інформація для проектування. Завдання, зокрема, містить показники ефективності виробництва та капітальних вкладень, вимоги щодо використання досягнень науково-технічного прогресу тощо.

Другий етап -- етап проектування. В залежності від розмірів і складності об'єкта, що проектується, може здійснюватися в одну або дві стадії. Для великих та складних об'єктів процес проектування розбивається на дві стадії: розробка технічного проекту та опрацювання робочих креслень.

До складу технічного проекту входять декілька розділів, найважливішими з яких є: економічна частина, генеральний план та транспорт, технологічна частина, будівельна частина, організація будівництва, кошторисна документація. Технічний проект разом із зведеними кошторисно-фінансовими розрахунками (після його затвердження керівництвом замовника) є основою для фінансування будівництва, замовлення устаткування та опрацювання робочих креслень. За виготовленими робочими кресленнями безпосередньо здійснюються будівельно-монтажні роботи.

Для об'єктів, будівництво яких ведеться за типовими проектами, або для невеликих і технічно не складних об'єктів, проектування здійснюється в одну стадію -- шляхом розробки техно-робочого проекту, тобто технічного проекту з опрацюванням робочих креслень.

Капітальне будівництво може здійснюватися двома способами: підрядним та господарським.

Підрядний спосіб будівництва -- це метод ведення робіт постійно діючими підрядними монтажними та будівельними організаціями (підрядники), які виконують роботи для різних замовників за договорами підряду. Згідно з підрядним договором підрядник приймає на себе обов'язки виконати своїми силами та засобами будівництво об'єкту у відповідності до проекту та вимог діючих будівельних норм та правил. Замовник зобов'язаний надати підряднику будівельний майданчик, затверджену проектно-кошторисну документацію та забезпечити своєчасне фінансування будівництва, постачання технологічного устаткування, прийняти збудовані об'єкти та своєчасно сплатити їх.

Для виконання окремих комплексів робіт підрядник має право залучати інші спеціалізовані підрядні організації, підписавши з ними договори субпідряду. При цьому відповідальність перед замовником за виконання всіх робіт несе основний (генеральний) підрядник.

Господарський спосіб будівництва -- це метод ведення робіт безпосередньо самим забудовником (підприємством чи організацією) власними силами та засобами. Підприємство-забудовник у цьому випадку одночасно виконує ролі керівника будівництва та виконавця будівельних робіт. З цією метою воно створює на період (будівництва необхідний апарат управління та виробничу базу, здійснює на тимчасовій основі набір робітників та залучення будівельної техніки.

РОЗДІЛ 2. Інфраструктура ТОВ «УКРАЇНСЬКА ЗЕРНОВА КОМПАНІЯ» філії «Андріївське хлібоприймальне підприємство»

2.1 Складові інфраструктури підприємства

Підприємство ТОВ «УКРАЇНСЬКА ЗЕРНОВА КОМПАНІЯ»

філія «Андріївське ХПП» займається складським господарством та оптовою торгівлею зерном та соняшниковим насінням.

Виробнича інфраструктура ХПП складається з складських приміщень для зберігання зерна, приміщень для підготовки його до зберігання: зважування, сортування та сушка зерна, та приміщень забезпечуючих безперебійну діяльність підприємства.

Транспортне господарство складається з службових автомобілів, за допомогою яких здійснюється перевезення працівників.

Ремонтне господарство - майстерня, де відбувається ремонт та налагодження устаткування.

Енергетичне господарство - трансформаторна підстанція, необхідна за безперебійного забезпечення підприємства електричним струмом.

Складське господарство - склади, в яких зберігаються сировина, напівфабрикати та готова продукція.

2.2 Напрямки удосконалення інфраструктури ХПП

Впровадження новітніх технологій сприяє оптимізації виробничого процесу та модернізації всіх його складових, але в свою чергу вимагає більш чіткого контролю над сучасним устаткуванням, обумовлює зростання споживання електричної енергії, проведення заходів для підвищення кваліфікації робітників.

Андріївське ХПП це підприємство яке стрімко розвивається, в зв'язку з цим об'єм робіт збільшується, що в свою чергу вимагає удосконалення його інфраструктури з метою скорочення часу на кожному етапі процесу заготівлі та поліпшення умов зберігання.

Одним з шляхів удосконалення інфраструктури на даному підприємстві є заміна механічної вагової на автоматичну, що призведе до більш точного вимірювання ваги зерна (насіння), яке підприємство закуповує з метою подальшої реалізації чи приймає на сезонне зберігання; механізація відбору проб та автоматизація їх аналізу призведе до запобігання ризику купівлі непридатного (зіпсованого) зерна (насіння); заміна застарілих сушильних пристроїв на нові більш ефективні.

Впровадження даних заходів удосконалення інфраструктури призведе до покращення ефективності роботи підприємства, а отже до підвищення фінансового результату в цілому.

ВИСНОВКИ

Інфраструктура основною складовою господарської діяльності будь - якого підприємства є його інфраструктура , а її розширення і удосконалення призводить до вдосконалення процесу виробництва, оптимізації використання власного чи позичкового капіталу, підвищенню продуктивності та рівня оплати праці, збільшення робочих місць, зменшення витрат на виробництво, приріст доходу.

Отже результативність господарської діяльності, яка забезпечується оптимізацією кожної її складової, призводить до зростання економічних показників, а отже до підвищення життєвого рівня населення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КДЕУ, 2000. - 528 с., іл.

2. Экономика предприятия: Учебник для вузов / Под ред. Ф.К. Беа, Э. Дихтла, М. Швайтцера. Пер. с нем. - М.: ИНФРА-М, 1999. - 928 с

3. Экономика предприятия / Под ред. Грузинова В.П. - М.: Банки и биржи; ЮНИТИ. 1998. - 320 с.

4. Экономика предприятия: Учебн. пособие. [П.А. Орлов и др.]; Под общей редакцией П.А. Орлова. - Харьков: Изд. ХГЭУ, 2000. - 400 с.

5. Экономика: Учебник. / Под ред. доц. А.С. Булатова. - М.: БЕК., 1995. - 632 с.

6. Экономическая стратегия фирмы: Учебн. пособие. / Под ред. проф. Градова А.П. - СПб: Специальная литература. 1995. - 416 с.

7. Ворст Й., Ревентлоу П. Экономика фирмы. - М.: Высшая школа, 1994. - 280 с.

8. Экономика предприятия / Под ред. В.М. Семенова. - М.: Центр экономики и маркетинга, 1996. - 184 с

9. Экономика предприятия: Учебник / Под ред. проф. О.И. Волкова. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 520 с. - (Серия “Высшее образование”).

10. Справочник директора предприятия / Под ред. М.Г. Лапусты. - М.: ИНФРА-М, 1996. - 704 с.

11. Горфинкель В.Я., Купрякова Е.М. Экономика предприятия. - М.: Юнити, 1996. - 368 с.

12. Гранатуров В.М., Шевчук О.Б. Ризики підприємницької діяльності: Проблеми аналізу. - К.: Зв'язок, 2000. -152 с

Размещено на Allbest.ru