Підприємницька діяльність та можливість реалізації підприємницьких здібностей людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Підприємницька діяльність та можливість реалізації підприємницьких здібностей людини

1. Правові основи підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність- це праця індивіда, заснована на розвитку особистісних факторів, розширенні знань про свої можливості, спрямована на досягнення найкращого результату у господарській діяльності, на отримання економічної вигоди і насамперед, привласнення додатковогопродукту.

Підприємницькою діяльністю не можна вважати виконання будь - якого завдання, отриманого від іншої особи, якщо у виконавця був відсутній хоча б один із факторів виробництва та не було права свободи такої діяльності. Найважливішими факторами підприємницької діяльності є особиста власність, фізичні, розумові здібності, знання і досвід, становище в суспільстві тощо.

У прийнятому Верховною Радою України Законі «Про підприємництво” названі основні принципи, за якими здійснюється підприємництво:

1)вільний вибір діяльності на добровільних засадах, залучення до підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян;

2)самостійне формування програми діяльності;

3)вибір постачальників і споживачів виробленої продукції;

4)встановлення цін відповідно до законодавства;

5)вільний найм працівників;

6)залучення й використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

7)вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;

8)самостійне здійснення підприємцем (юридичною особою) зовнішньоекономічної діяльності.

Підприємницька діяльність є одним із важливих факторів соціально - економічного прогресу. Тому суспільство зацікавлене в цивілізованому підприємництві, що повинно знаходити правову підтримку у таки основних формах:

1) надання свободи підприємницької діяльності;

2) надання підприємцю статусу комерсанта;

3) створення умов для відкриття і реєстрації підприємства.

Основними організаційними формами підприємницької діяльності є:

а) одноосібне володіння;

б) товариство або партнерство;

в) корпорація.

Основними функціями підприємництва є новаторська, організаційна, господарська, соціальна і особиста діяльність.

Підприємництво завжди розвивається у певному соціально--економічному та історичному середовищі і для його здійснення потрібні економічні, політичні, юридичні та психологічні передумови.

Підприємство- це основна ланка господарства країни, самостійний господарський суб'єкт, що має право юридичної особи і здійснюєвиробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Підприємство виробляє основну масу продукції, має закінчений цикл відтворення, самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку, товарний знак.

У народногосподарському комплексі країни підприємство є органічною складовою частиною, яка визначена на основі поділу праці, має складну внутрішню структуру (бригади, ділянки, цехи тощо) і свій трудовий колектив з його інтересами.

Слід зазначити, що у відповідності з формами власності, що передбачені Законом України “Про власність”, можуть діяти підприємства таких видів:

1.Індивідуальне підприємство, що засноване на особистій власності фізичної особи і її особистій праці;

2.Сімейне підприємство, що засноване на власності і праці громадян України, членів однієї сім'ї, які живуть разом;

3.Колективне підприємство, яке засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого уставного товариства, громадської або релігійної організації;

4.Приватне підприємство, що засноване на власності окремого громадянина з правом найму робочої сили;

5.Державне комунальне підприємство, що засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

6.Державне підприємство, яке засновано на загальнодержавній власності;

7.Спільне підприємство, що засноване на об'єднанні майна різних власників (змішана форма власності);

8.Орендне підприємство, яке надано в повне господарське ведення колективу (володіння майном зостається в руках держави, а функції розпорядження та використання передаються трудовому колективу).

Залежно від розмірів розрізняють підприємства великі, середні й малі. До малих належать підприємства в яких наявна чисельність працюючих становить: в промисловості та будівництві - до 200 чоловік, у науці та науковому обслуговуванні - до 100, в інших галузях виробничої сфери до 25, в роздрібній торгівлі - до 15 чоловік.

В залежності від сфери діяльності існують промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні та інші спеціалізовані підприємства.

Фонди підприємства - це сукупність матеріальних і грошових ресурсів, цінних паперів, які створюються, розподіляються і використовуються у процесі розширеного відтворення для забезпечення життєдіяльності підприємства. До складу їх входять основні та оборотні фонди, фонди обігу, резервні й страхові фонди, а також інші матеріальні цінності й фінансові ресурси.

Основні фонди -- це засоби праці, які багаторазово беруть участь у процесі виробництва, зберігають повністю або частково свою натуральну форму тривалий час, їхня вартість переноситься на вироблений продукт частинами у процесі їхнього зношування. Перенесення це здійснюється шляхом амортизації й утворення амортизаційного фонду.

Основні фонди включають виробничі й невиробничі. Виробничі основні фонди - це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі. Невиробничі основні фонди - це засоби праці, які безпосередньо не беруть участі у виробничому процесі, а задовольняють побутові й культурні потреби.

Оборотні фонди - це предмети праці, які використовуються у виробництві. Вони являють собою частину продуктивних фондів, які цілком споживаються у кожному циклі виробництва і їхня вартість повністю переноситься на виготовлений продукт. На практиці вони складають три групи: 1) виробничі запаси; 2) незавершене виробництво (предмети праці у виробництві, півфабрикати); 3) витрати майбутніх періодів.

Фонди обігу -- це сукупність усіх засобів, які обслуговують сферу обігу. Вони включають: готову продукцію на складах підприємства, товари відвантажені, грошові кошти у касі, у банках, на рахунках, а також ресурси, які необхідні для реалізації готової продукції, її зберігання, доведення до якості, яка відповідає вимогам споживачів, інші ресурси, які використовуються для обслуговування постачання і продажу готової продукції.

Оборотні фонди і фонди обігу, виражені у грошах -- це оборотні засоби.

Будь-яка підприємницька діяльність має не лише свої закони й правила, а й конкретно визначені правові рамки. Здавалося б, навіщо потрібен закон? Така вже логіка й основа співжиття великої кількості людей, які - пригляньмося уважніше! - в суспільстві, в соціальній групі, в колективі чітко виконують свої ролі. Одні виробляють матеріальні цінності, яких потребують інші люди, інші обслуговують потреби інших людей, а треті творять цінності нематеріальні - мистецтво, культуру, релігію.

Людина має не лише володіти яскраво вираженими рисами лідера, а й уміти впливати на інших людей та знати загальноправові основи ведення приватного бізнесу . Для цього треба засвоїти осо бливості правового статусу підприємця - його права, обов'язки та відпові дальність.

В нашій країні встановлено такі права, обов'язки і відповідальність для людини, яка займається підприємницькою діяльністю.

Права підприємця:

Право-це система встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил поведінки.

В Україні підприємець має право робити такі дії:

· створювати для здійснення підприємницької діяльності будь- які види підприємств;

·  купувати повністю або частково майно та набувати майнового права;

· самостійно формувати господарську діяльність, добирати постачальників та споживачів, встановлювати ціни й тарифи, вільно розпоряджатися прибутком;

· укладати з громадянами трудові договори про використання їхньої праці (контракти, угоди); самостійно визначати форми, системи й розміри оплати праці та інші види доходів осіб, які працюють за наймом;

· отримувати будь-який необмежений за розмірами особистий доход;

· брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійсню вати валютні операції;

·  користуватися державною системою соціального забезпечен ня і соціального страхування.

Обов'язки підприємця:

Неможливо володіти правами, якщо ми не матимемо ще й обов'язків. Адже обов'язки одних людей створюють необхідні права для інших.

Обов'язки - це правові норми або правила, яких людина повинна обов'язково дотримуватися.

Підприємецьмає такі головні обов'язки :

· укладати трудові договори (контракти, угоди) з громадянами, яких приймають на роботу за наймом;

· здійснювати оплату праці осіб, які працюють за наймом на рівні, не нижчому від мінімальних розмірів, встановлених законо давством;

·  забезпечити їм відповідні умови й охорону праці, а також інші соціальні гарантії;

· дотримуватися прав з метою забезпечення законних інте ресів споживачів, підтримуючи надійну якість вироблених товарів (послуг);

· отримувати ліцензію на діяльність у сферах, які підлягають ліцензуванню відповідно до чинного законодавства.

Відповідальність підприємця:

Людина ділова - це насамперед людина відповідальна за свої слова і вчинки, адже від її дій залежить прибуток, успіх, самореалізація, а іноді навіть і життя інших людей. Тому відповідальність - це невидима аура довіри і ділових взаємовідносин, яка дає всім людям можливість співіснувати й співпрацювати.

Відповідальність-це правові й етичні відносини підприемця з іншими господарюючими суб'єктами - її партнерами, учасниками ринкових відносин, клієнтами, споживачами. В процесі цих відносин підприємець виконує певні правові норми або правила.

 Підприємець в таких відносинах несе такі види відповідальності:

· за зобов'язаннями, пов'язаними з її підприємницькою діяльністю, всім своїм майном, за винятком того, на яке відповідно до законодавчих актів не може бути звернене стягнення;

· за охорону довкілля; за додержання заходів з техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни та санітарії;

·  за заподіяну шкоду і збитки.

Це головний спектр відповідальності, який немовби замикає підприємницьку діяльність у певне правове коло з метою запобігання порушень й заподіяння шкоди іншим.

1. Джерела фінансування діяльності суб'єктів господарювання

Забезпечення розвитку підприємств передбачає проведення фінансування його операцій. Вони здійснюються як в межах звичайної, так і надзвичайної діяльності. Класифікація видів діяльності підприємства наведена на рис.1.1.

Рис. 1.1. Класифікація видів діяльності підприємства

Інвестиційна діяльність - діяльність з придбання та реалізації необоротних активів, фінансових вкладень (за виключенням короткострокових високоліквідних фінансових інвестицій, що розглядаються як еквівалент грошових коштів). Інвестиційною діяльністю, зокрема, вважають: реалізацію та придбання необоротних активів (основних засобів, нематеріальних активів та ін.); продаж (купівлю) фінансових інвестицій (акцій, часток у статутному капіталі господарських товариств та ін.); придбання та продаж майнових комплексів (дочірніх товариств та інших господарських товариств); одержання процентів та дивідендів (одержані проценти за авансами та позиками, інвестиціями в боргові цінні папери, орендна плата за передані в оренду необоротні активи, дивіденди на акції та частки в капіталі інших підприємств); інші надходження (повернення авансів та позик, надходження від контрактів з деривати вам и та ін.); інші платежі (аванси та позики надані, виплати за контрактами з деривативами та ін.).

Фінансова діяльність підприємства - це діяльність, результатом якої є зміна обсягів і складу власного та позикового капіталів підприємства. До фінансової діяльності належать такі операції: надходження до власного капіталу (від розміщення акцій та інших операцій), що спричинюють зростання його обсягів; одержання позик (коштів, що надходять внаслідок розміщення позик, векселів, облігацій); виплачені дивіденди (суми дивідендів, виплачених грошовими коштами); інші надходження та платежі (викуп власних акцій, виплати орендної плати з фінансової оренди та ін.).

Для фінансування розвитку підприємництва використовуються внутрішні та зовнішні джерела. Залучені кошти спрямовуються на забезпечення проведення операцій у звичайних умовах. З виникненням надзвичайних подій підприємство залучає ресурси для подолання руйнівних наслідків. Проведення господарських операцій за звичайних умов передбачає здійснення фінансування операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Для кожного із зазначених видів характерні певні особливості залучення та використання фінансових ресурсів. Значними є також відмінності, пов'язані зі стадією розвитку підприємства: заснування, сталого розвитку, реорганізації, ліквідації. Важливими можуть бути також і зміни, спричинені розвитком галузі, в якій функціонує підприємство.

Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок власних доходів підприємства і передбачає використання таких джерел, як нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування та надходження від реалізації (обміну) частини майна підприємства. Особливу роль відіграють дивідендні виплати, що спрямовуються на внутрішні інвестиції. Вони мають місце у випадках, коли власники фірми приймають рішення провести виплату дивідендів у формі власних акцій. Зовнішнє фінансування передбачає використання не власних, а залучених від інших інвесторів активів. Зовнішніми джерелами є: надходження від емісії акцій, розміщення боргових зобов'язань і збільшення кредиторської заборгованості. Крім того, зростання активів підприємства може відбуватися внаслідок одержання ресурсів від інших суб'єктів господарювання (у формі оренди, благодійних внесків, безповоротної допомоги та ін.). Джерела фінансування діяльності підприємства наведені на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Джерела фінансування діяльності підприємства

Висновки про способи, за допомогою яких підприємство отримало фінансові ресурси для забезпечення господарських операцій, можна зробити під час проведення аналізу величини і структури джерел фінансування активів підприємства (або його пасивів). Вони відображають умови залучення коштів, співвідношення власних і запозичених джерел фінансування, структуру заборгованості за формами фінансування. В той же час, пасиви - це не просто показники джерел надходження активів підприємства. Вони відображають також зобов'язання суб'єкта господарської діяльності перед особами, які фінансують його розвиток.

Такі зобов'язання залежать від способу фінансування капіталу. Наприклад, якщо фінансові ресурси передаються підприємству на умовах позики, отримані суми мають бути поверненими в установлені строки з виплатою передбаченої винагороди. У випадках, коли матеріальні та нематеріальні цінності внесені як вклади засновників, вони, як правило, не підлягають погашенню (за винятком випадків ліквідації підприємства). Але на основі таких внесків інвестори отримують передбачені статутом права: участь в роботі визначених органів управління, можливість отримувати дивіденди, права на перепродаж часток внесеного капіталу, погашення їх у випадках припинення діяльності підприємства та ін.

Пасиви поділяються на власний капітал підприємства, забезпечення майбутніх витрат і платежів та позиковий капітал. До власного капіталу належить капітал, переданий суб'єкту підприємництва у власність засновниками й учасниками, а також отриманий на основі господарської діяльності підприємства. Таким чином, у складі власного капіталу розрізняють дві основні частини: фінансові ресурси, внесені до фондів підприємства засновниками і учасниками, а також капітал, отриманий на основі господарської діяльності.

Власний капітал є власністю підприємства і не підлягає поверненню засновникам, за винятком випадків ліквідації підприємства. Але слід мати на увазі, що підприємство є власністю засновників і учасників. Причому, до об'єктів такої власності належать не тільки внески акціонерів, а і той капітал, який отримано в процесі господарської діяльності товариства. Оскільки він потенційно належить акціонерам, то його ще називають капіталом акціонерів, або акціонерним капіталом.

Таким чином визначається співвідношення між величиною власного капіталу та сумою вартості активів, що є їх забезпеченням. У разі, якщо активи перевищують вартість власного капіталу (як пасиву), такий показник свідчить про позитивний розвиток підприємства з погляду акціонерів. Перевищення зобов'язань величини активів є наслідком погіршення діяльності підприємства.

Позиковий капітал - це капітал, який залучається підприємством на умовах позики. Це зобов'язання, що відрізняються від власного капіталу, тобто зобов'язання, які мають бути погашені в установлені терміни і за умов, передбачених способами фінансування. Позиковий капітал мобілізується з метою фінансування підприємства додатково до ресурсів, що забезпечуються власним капіталом. Кошти, залучені як позика, мають важливе значення у забезпеченні діяльності суб'єктів господарювання.

Власний і позиковий капітал мають різну структуру. Так, власний капітал охоплює такі основні елементи: статутний капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток. Кожен з них має різні джерела фінансування. Додатковий капітал - це капітал, який залучається як додатковий до статутного. Величина такого капіталу (як і статутного фонду) відображається в пасиві балансу як частина власного капіталу і змінюється тільки у разі проведення певних операцій, передбачених статутом. Ускладі додаткового капіталу можна виокремити окремі складові: емісійний дохід, дооцінка активів, вартість безкоштовно отриманого майна та ін.

Під емісійним доходом розуміють дохід, отриманий акціонерним товариством шляхом продажу акцій за цінами, вищими за їх номінальну вартість. Емісійний дохід може бути отриманий навіть до початку господарської діяльності підприємства, в процесі його заснування та первинного розміщення акцій. Тому правильнішим буде відносити такі надходження не до доходу, а до додаткового капіталу, оскільки надлишковий капітал (емісійний доход) - це надходження, які отримує підприємство за рахунок того, що інвестори оцінюють його активи та їх капіталізацію за більш високою вартістю відносно величини статутного капіталу.

Резервний капітал - це капітал, який формується на підприємстві з метою фінансування можливих збитків. За рішенням власників і менеджерів для забезпечення діяльності підприємства за умов виникнення кризових ситуацій можуть створюватися резервні фонди, джерелами фінансування яких є чистий прибуток підприємства. Такі фонди мають формуватися у розмірах, визначених установчими документами акціонерного товариства. Відповідно до вимог законодавства України на кожному підприємстві в обов'язковому порядку створюється резервний капітал. Його обсяг має бути не менше 25% від величини статутного капіталу. Формується він шляхом щорічних відрахувань в цей фонд у розмірі не менше ніж 5% від чистого прибутку підприємства.

Нерозподілений прибуток - це прибуток підприємства, який залишається після виплати податків, процентів і дивідендів кредиторам і акціонерам. Він формується як за рахунок прибутку, що залишився після перерахованих виплат у звітному періоді, так і залишку невикористаного прибутку за попередні роки. Нерозподілений прибуток використовується з метою формування фондів погашення позикового капіталу, придбання основних засобів, поповнення оборотних активів, оплати рахунків дебіторів, проведення інвестиційної діяльності (довгострокових і короткострокових фінансових вкладень), формування фондів економічного стимулювання тощо.

Структуру власного капіталу підприємства відображено на рис. 1.3.

Позиковий капітал поділяється на дві частини: довгострокові зобов'язання і поточні зобов'язання. Під зобов'язаннями підприємства розуміють заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок попередніх подій та погашення якої має призвести до зменшення його активів. До поточних зобов'язань належить заборгованість строком до одного року, до довгострокових - більше одного року.

Рис. 1.3. Структура власного капіталу акціонерного товариства

2. Роль бізнес-плану у підприємницькій діяльності

підприємницький капітал акціонерний фінансування

У ринковій економіці підприємці не можуть досягти успіху, якщо не будуть чітко й ефективно планувати свою діяльність, постійно збирати інформацію про положення на ринку конкурентів, власні перспективи і можливості. Для подальшого забезпечення та вдосконалення організаційно-методологічного процесу підготовки всебічного бізнес-плану, розробка якого потребує багато часу та зусиль, але його наявність одночасно дає низку переваг, зокрема:

* даний системний підхід дозволяє робити помилки лише на папері, а не на практиці;

* по завершенні підготовки бізнес-плану з'являється відчуття впевненості щодо спроможності створити банк і змусити його успішно працювати.

* бізнес-план показує, скільки необхідно коштів, на що саме вони потрібні і коли та на який термін .

Підготовка бізнес-плану надасть можливість краще зрозуміти процес планування, ніхто не сподівається, що кожна подія, передбачена в бізнес-плані, відбудеться саме так, але розуміння і знання, одержані у процесі розробки бізнес-плану, нададуть можливості підготувати персонал бути готовими до будь-яких змін.

Розробка бізнес-плану - це процедура корисна з погляду управління підприємством, адже бізнес-план чітко і детально описує процес функціонування фірм, показує, як її керівники планують досягти мети. Є прикладом цивілізованої побудови роботи на ринку і слугує візитною карткою майбутнього проекту.

Бізнес-план є необхідним не лише на стадії створення нового підприємства, його також складають вже існуючі фірми для планування своєї діяльності на певний період часу (рік, 3 роки, 5 років) .

Він охоплює як зовнішні, так і внутрішні цілі. Основна зовнішня мета полягає в тому, щоб запевнити майбутніх партнерів і кредиторів в успіху справи. Головна внутрішня мета бізнес-плану - бути основою управління банківським бізнесом. Конкретні цілі розкривають зміст і особливості планових заходів, особливості самого банку, специфіку його діяльності .

Цінність бізнес-плану залежить від корисності інформації, яку він містить. Корисна інформація відповідно до відомого у менеджменті принципу Джойгоу не може бути отримана з поверхових чи неправдивих відомостей. Тому в процесі формування інформаційного поля бізнес-плану особливу увагу звертають на якість базової інформації.

Основними показниками якості інформації вважають:

1) об'єктивність;

2) актуальність;

3) своєчасність;

4) комунікативність;

5) наочність

Оскільки інформаційне поле бізнес-плану не може складатися тільки з фактичної інформації, будь-яке передбачення майбутнього, а також і розробка бізнес-плану завжди характеризується, тим чи іншим ступенем невизначеності. Навіть найліпший бізнес-план завжди ґрунтується на певних припущеннях стосовно можливих обсягів продажу та їх динаміки, можливих цін на продукцію бізнесу, частки та місткості ринку. Тільки після ретельного аналізу таких передбачень і припущень засновники та кредитори зможуть оцінити ступінь їхньої ймовірності.

Сутність бізнес-плану:

Бізнес-план підприємства - це документ, переконливо демонструє успішність бізнесу та його достатню прибутковість, привабливу для тих, хто потенційно може його підтримати; це документ, в якому викладено короткий, точний і ясний опис його цілей, завдань, проведено вивчення ринку і можливостей підприємства , сформовані та обгрунтовано напрями розвитку, проаналізовано постачальники і покупці, оцінено якість продукції, що випускається, оцінені ризики та запропоновані заходи для їх зниження, проведені розрахунки грошових потоків, розраховані прогнозні звітні фінансові документи, розраховані фінансові коефіцієнти, визначені і розраховані показники ефективності бізнесу. Зміст бізнес-плану залежить від мети його складання: він може призначатися для інвесторів, кредиторів, потенційних партнерів, і, звичайно, власне для внутрішнього використання керівництвом компанії (банку), для ефективного управління підприємством. Головне його призначення (як внутрішнього документа) - обгрунтування реалізації обраного напрямку розвитку, обраної стратегічної альтернативи, обраної стратегії. Обгрунтування в бізнес-плані, як якісне, так і кількісне - шляхом проведення розрахунків потоків доходів і витрат підприємства та розрахунку ефективності розглянутого плану дій.

Бізнес-план проекту - це документ, аналогічний бізнес-плану підприємства, в якому комплексно розглядаються тільки даний проект. У підприємства може бути кілька проектів і кілька бізнес-планів проектів. Бізнес-план є невід'ємною складовою частиною комплексу робіт з управління діловими проектами.

Для середньострокових і довгострокових проектів розробка бізнес-плану є центральною фазою процесу бізнес-планування у банку. Головним змістом цієї фази є розробка основних компонентів бізнес-проекту і підготовка його до реалізації.

Для короткострокових, невеликих за масштабом або локальних бізнес-проектів, які не потребують значних витрат і вельми нетривалих за термінами реалізації, бізнес-план - це початковий етап планування.

У бізнес-плані проекту може бути проведений аналіз і розрахунок діяльності підприємства як за умови відсутності проекту, так і за умови його реалізації.

Список використаної літератури

1.Варналій З.С. Основи підприємництва. - К.: Знання-Прес, 2002. - 239 с.

2.Васильков В.Г. Організація виробництва: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 524 с.

3. Закон України "Про підприємства в Україні" // Відомості Верховної ради України.-1992.-№24.

4. Закон України "Про підприємництво" // Відомості Верховної Ради України.-1991.-№20.

5. Козловський В.О., Лесько О.Й. Бізнес-планування. Навчальний посібник. - Вінниця: ВНТУ, 2005. - 189

6.Малів З.О., Луцький І.М. Економіка підприємства : Навч. посіб , - 2-ге вид., стер. - К.: Знання, 2006 - 580 с.

7. Манілівський Р.Г., Юлкіна Л.С., Колеснікова Н.А. Бізнес-план / Под ред. Колесникової

8. Экономика предприятия: Тесты, задачи, ситуации: Учеб. пособие для вузов / Под ред. В.А. Швандара. -- М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001.

Размещено на Allbest.ru