Проект приватного дитячого садка "Веселка"

Призначення фінансового плану полягає у визначенні обсягу фінансових результатів, а також сукупної потреби підприємства у певних розмірах фінансових ресурсів, необхідних для фінансування передбачених обсягів розширення виробництва, виконання фінансово-кредитних зобов'язань, розв'язання соціальних завдань і матеріального стимулювання працівників підприємства. Необхідність фінансового плану полягає в тому, щоб дати можливість керівництву підприємства дістати уявлення про те, який обсяг фінансових результатів підприємство планує отримати у плановому році, які фінансові ресурси, у яких обсягах і звідки надходять, на які цілі вони витрачаються, виявити резерви збільшення власних фінансових ресурсів, здійснювати режим економії та контроль за цільовим використанням коштів. Фінансовий план кожне підприємство складає самостійно за встановленою формою. Фінансовий план державного підприємства складається з двох частин: 1. Формування чистого прибутку. 2. Джерела формування і надходження коштів та напрямки їх використання. У першій частині фінансового плану передбачається розрахунок фінансових результатів від усіх видів діяльності підприємства, а також чистого прибутку і його розподіл.

Друга частина фінансового плану містить сім розділів: 1. Джерела формування і надходження коштів. 2. Приріст активів підприємства. 3. Повернення залучених коштів. 4. Витрати, пов'язані з внесенням обов'язкових платежів до бюджету і державних цільових фондів. 5. Покриття збитків минулих періодів. 6. Елементи операційних витрат. 7. Розрахунок податку на додану вартість.

Розглянемо зміст розділів другої частини фінансового плану.

У розділі "Джерела формування і надходження коштів" відображаються: * чистий прибуток; * нерозподілений прибуток минулих років; * амортизаційні відрахування; * довгострокові і короткострокові кредити банків; * інші довгострокові фінансові зобов'язання; * інші довгострокові зобов'язання; * короткострокові кредити банків; * суми авансів, отриманих від поставок продукції, виконання робіт і надання послуг; * товари, роботи, послуги, отримані на умовах відстрочки платежу; * цільове фінансування і цільові надходження у вигляді: а) субсидій, асигнувань з бюджету; б) коштів із спеціальних цільових фондів; * інші джерела. У розділі "Приріст активів підприємства" відображаються: * обсяг капітальних інвестицій разом та за їх окремими видами: а) капітальне будівництво; б) придбання основних засобів; в) придбання необоротних і нематеріальних активів; г) модернізація і реконструкція основних засобів; * приріст оборотних активів; * довгострокові і поточні фінансові інвестиції та ін. У розділі "Повернення залучених коштів" передбачається погашення довгострокових і короткострокових кредитів банків, довгострокових фінансових та інших зобов'язань, повернення інших боргів. У розділі "Витрати, пов'язані з внесенням обов'язкових платежів до бюджету і державних цільових фондів" зазначаються: * суми сплати поточних податків і обов'язкових платежів до бюджету разом та за їх видами -- податку на прибуток, інших податків, внесків на державне пенсійне і соціальне страхування; * інші обов'язкові платежі.

У п'ятому розділі показуються суми, що спрямовуються підприємством на покриття збитків минулих років.

У шостому розділі "Елементи операційних витрат" відображається вартість матеріальних витрат разом, у тому числі за джерелами придбання: за прямими договорами; на біржах; на інших умовах. Надається розшифрування матеріальних витрат за їх видами: сировина і основні матеріали; напівфабрикати і комплектуючі вироби; паливо і електроенергія; будівельні матеріали; допоміжні й інші матеріали. Крім матеріальних витрат у цьому ж розділі відображаються витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація і інші операційні затрати.

У сьомому розділі фінансового плану "Розрахунок податку на додану вартість" відображаються суми податкового зобов'язання з ПДВ, операцій, з яких стягується ПДВ, отриманих пільг, податкового кредиту і чиста сума податкового зобов'язання на поточний період.

Стратегія фінансування

Фінансування установ, закладів та заходів освіти здійснюється на нормативній основі за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів, галузей економіки, підприємницьких структур, а також додаткових джерел фінансування. Згідно статті 61 Закону України "Про освіту" фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування [4].

Основним джерелом фінансування витрат на освіту є державний та місцеві бюджети.

Держава повинна забезпечувати бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому десяти відсотків національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність.

Кошти закладів і установ освіти та науки, які повністю або частково фінансуються з бюджету, одержані від здійснення або на здійснення діяльності, передбаченої їх статутними документами, не вважаються прибутком і не оподатковуються. Система освіти в нашій країні є єдиним комплексом послідовно пов'язаних між собою ланок виховання і навчання: дошкільне виховання, загальна середня освіта, позашкільне виховання, професійно-технічне навчання, середня спеціальна і вища освіта. Це закріплено в Законі України "Про освіту", прийнятому 23 травня 1991 року, та у змінах і доповненнях від 23 березня 1996 року, де серед основних принципів державної політики в галузі освіти визначені такі:

- доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

- рівність умов для повної реалізації кожною людиною її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

- гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

- органічний зв'язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями;

- незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій.

Видатки на освіту здійснюються за такими групами закладів і заходів:

1. Дошкільна освіта:

- дошкільні заклади освіти.

2. Загальна середня освіта:

- загальноосвітні школи (в т.ч. школа-дитячий садок, інтернат при школі), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми;

- вечірні змінні школи.

3. Заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації:

- загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні шко-ли-інтернати санаторного типу;

- загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків;

- дитячі будинки (в тому числі сімейного типу, прийомні сім'ї);

- спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи та інші заклади освіти для дітей з вадами у фізичному чи розумовому розвитку;

- загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

- допомога на дітей, які знаходяться під опікою, піклуванням.

4. Позашкільна освіта: - позашкільні заклади освіти, заходи із позашкільної роботи з дітьми. 5. Професійно-технічна освіта: - професійно-технічні заклади освіти; - професійно-технічні училища соціальної реабілітації. 6. Вища освіта - вищі заклади освіти І та II рівнів ак - вищі заклади освіти III та IV рівнів акредитації. 7. Шслядипломна освіта: - заклади післядипломної освіти III - IV рівнів акредитації (академії, інститути, центри підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення); - інші заклади і заходи в галузі післядипломної освіти. 8. Інші заклади та заходи в галузі освіти: - придбання підручників; - методична робота, інші заходи з народної освіти; - служба технічного нагляду за будівництвом і капітальним ремонтом; - централізовані бухгалтерії; -; - інші заклади освіти.

При збереженні орієнтації в основному на державне фінансування освітнім закладам надано широкі права для того, щоб вони самостійно заробляли гроші на своє утримання, вишукуючи і використовуючи альтернативні, позабюджетні кошти.В сучасних ринкових умовах зростає обсяг позабюджетних коштів, що спрямовуються на розвиток освіти.одатковими джерелами фінансування освіти є такі:кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів;плата за надання додаткових освітніх послуг;кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян;доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання; дотації з місцевих бюджеті кредити і позички банків, дивіденди від цінних паперів та доходи від розміщення на депозитних вкладах тимчасово вільних позабюджетних коштів;валютні надходження;добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян;інші кошти.

У разі одержання коштів з інших джерел бюджетні асигнування навчально-виховних закладів, установ та заходів системи освіти не зменшуються. Бюджетні асигнування на освіту та позабюджетні кошти не підлягають вилученню.Сутність бюджетного фінансування освіти найпростіше зрозуміти через призначення бюджету в державі. Воно виявляється в системі фінансових відносин, структура яких така:

- між державою і підприємницькими структурами в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансування з бюджету;

- між державою і населенням у процесі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту;

- між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні.

Дослідження і аналіз структури зазначених відносин дають можливість зрозуміти економічний зміст бюджету, глибше виявити його роль у розподільчих процесах та економіці держави в цілому.

Державні фінанси і насамперед система бюджетів держави в умовах переходу до ринку є одним із найдієвіших інструментів впливу на темпи та пропорції розвитку економіки й соціальної сфери.Бюджет має значні можливості щодо впливу на темпи та пропорції розвитку економіки при фінансуванні витрат на її розвиток.Значним є вплив бюджету на темпи та пропорції розвитку економіки й соціальної сфери завдяки фінансуванню соціальних витрат і науки. З бюджету фінансується надання громадянам безплатних послуг у галузях освіти, охорони здоров'я, підготовки кадрів, науки, здійснюється соціальний захист громадян тощо.

Фінанси місцевих органів влади є інструментом забезпечення частини функцій, які виконує держава. Фінанси місцевих органів влади є важливим інструментом впливу на всі процеси в економіці та соціальній сфері держави. Необхідність бюджетного фінансування освіти випливає з розуміння сутності самої освіти та її місця в українському суспільстві.Здійснення фінансових операцій за видатками місцевих бюджетів при казначейському обслуговуванні має такі особливості:

* усі кошти місцевих бюджетів накопичуються на рахунках, що відкриваються в територіальних відділеннях Державного казначейства на ім'я розпорядників коштів місцевих бюджетів;

* розпорядники бюджетних коштів позбавлені можливості отримувати бюджетне фінансування на банківські рахунки і самостійно вирішувати питання доцільності та обсягу використання наявних державних коштів;

* оплату видатків виконують органи Державного казначейства після одержання від розпорядників коштів розрахункових документів;

* органи Державного казначейства здійснюють контроль за відповідністю касових видатків розпорядників коштів напрямам та обсягу встановлених бюджетних призначень, виділеним асигнуванням та прийнятим зобов'язанням;

* органи Державного казначейства здійснюють платіж на користь суб'єктів господарської діяльності, які виконали роботи або надали послуги бюджетним установам.

Основне завдання органів Державного казначейства України при казначейському обслуговуванні місцевих бюджетів полягає в сприянні виконанню бюджетної політики місцевого самоврядування та здійсненні ефективного управління коштами місцевих бюджетів. При цьому основним завданням цієї діяльності повинно бути створення оптимальної системи оперативного управління місцевими фінансами і забезпечення своєчасних розрахунків за зобов'язаннями місцевих органів влади та розв'язання проблеми короткострокової незбалансованості місцевих бюджетів (покриття касових розривів).

Функціонування казначейської системи за видатками місцевих бюджетів полягає в забезпечення того, щоб усі трансакції з бюджетними коштами були належно санкціоновані, задокументовані, зареєстровані в інформаційній системі і, головне, не перевищували обсягів встановлених бюджетних призначень та відповідали їм.

Згідно з Конституцією, в Україні повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Гарантується розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої й післядип-ломної освіти, різноманітних форм навчання, надання державних стипендій та пільг учням і студентам.Держава бере на себе утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Зазначений перелік конституційних гарантій громадян України досить широкий. Цей перелік засвідчує необхідність збереження в державі досить високого рівня державних витрат, що є надзвичайно складним завданням в умовах гострої економічної кризи та переходу до ринкового господарства. Ось чому надзвичайно актуальним є пошук альтернативних шляхів та джерел фінансування дошкільного виховання дітей.

В якості альтернативи пропонується:

1. Вирішити законодавчі неузгодженості при формуванні місцевих бюджетів.

2. Здійснення видатків місцевих бюджетів за програмно цільовим методом.

3. Перейти до нормативної системи обчислення видатків.

4. Внести зміни в Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Як один з нових альтернативних підходів пропонується внести зміни в Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" і зменшити базу оподаткування на суми коштів, які сплачуються батьками за утримання дітей в дошкільних закладах.

Шляхи вдосконалення фінансування дошкільного виховання дітей в Україні на основі зарубіжного досвіду полягають у побудові внутрішніх міжурядових фінансових відносин на принципах концепції субсидарності.

По-перше. Влада більш високого рівня, зокрема державна, може втручатися у фінансові справи влади більш низького рівня лише тою мірою, в якій друга продемонструвала і довела свою нездатність вирішувати проблеми. Таким чином, цей принцип визначає обмеження щодо втручання вищих рівнів влади у фінансові справи нижчих рівнів влади.

По-друге. Термін субсидарністпь (субсидіум) означає допомогу. Із самого терміна випливає зміст ще одного принципу. Мова йде не про те, що вища влада може надавати фінансову допомогу владі нижчого рівня. Навпаки, цей принцип означає обов'язок вищої (державної) влади надавати фінансову допомогу органам влади місцевого рівня. Причому така допомога має сприяти фінансовій автономії місцевої влади та розширенню її повноважень, а не повному підпорядкуванню місцевої влади центральній владі. Тобто державне втручання в діяльність місцевих органів влади необхідне лише з певною метою. Такою метою є сприяння кожному рівню влади здобувати фінансові засоби для реалізації його власних рішень.

По-третє. Важливим принципом, що випливає з концепції субсидарності, є принцип розподілу повноважень між різними рівнями влади в усіх сферах, включаючи і фінансову. Досвід Західної Європи показує, що цей принцип на практиці реалізовано в більшості країн. У жодній країні всі повноваження (крім оборони та грошової політики) не концентруються на одному рівні влади. Повноваження у фінансовій сфері, згідно з цим принципом, має бути розподілено між різними рівнями. Отже, центральна влада, будуючи фінансові відносини з місцевою владою, зобов'язана рахуватись із її фінансовими повноваженнями, поважати їх. Центральна влада не може вилучити в місцевої влади ці повноваження і привласнити їх собі.

По-четверте. З попереднім принципом розподілу повноважень пов'язаний наступний принцип концепції субсидарності -- принцип співробітництва (партнерства) різних рівнів влади. В умовах, коли кожен рівень влади має власні повноваження у фінансовій сфері, фінансові відносини між різними рівнями влади можуть будуватися лише на засадах співробітництва (партнерства).

По-п'яте. Ще один принцип концепції субсидарності -- це принцип делегованого управління. Згідно з цим принципом центральна влада може делегувати частину своїх повноважень місцевій владі. Та, в свою чергу, може делегувати окремі свої повноваження органам влади вищого рівня на підставі угоди.

Таке взаємне делегування повноважень різних рівнів влади у фінансовій сфері робить її фінансові взаємовідносини досить гнучкими.

В Україні повинні забезпечуватися прискорений, випереджальний інноваційний розвиток освіти, а також створюватися умови для розвитку, самоствердження та самореалізації особистості протягом життя.

Список використаної літератури

1. Агафонова Л.Г., Рога О.В. Підготовка бізнес-плану: Практикум. --

2-ге вид. -- К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. -- 158 с.

2. Алексеев М. М. Планирование деятельности фирмы. -- М.: Финансы и статистика, 2001. -- 246 с.

3. Барроу К., Барроу П., Браун Р. Бизнес-план. -- К.: Знання, 2001. -- 258 с.

4. Бизнес-план: Метод. материалы / Под ред. Р.Г. Маниловского. -- М.: Финансы и статистика, 1997. -- 160 с.

5. Бизнес-план: Рекомендации по составлению. -- М.: Приор, 2002. -- 304 с.

6. Бизнес-планирование / Под. ред. В.М. Попова, С.И. Ляпунова. -- М.: Финансы и статистика, 2000. -- 672 с.

7. Богомолов А.Ю. Бизнес-план: методика разработки. -- М.: Ось-89, 2000. -- 576 с.

8. Деловое администрирование: практические ситуации, деловые игры, упражнения / Под ред. О.А. Страховой. -- СПб.: Питер, 2001. -- 175 с.

9. Мірошніченко А.В. Діловий успіх і маркетинг. -- К.: А.Л.Д., 1997. -- 64 с.

10. Покропивний С.Ф., Соболь С.М., Швиданенко Г.О. Бізнес-план: технологія розробки та обгрунтування: Навч. посіб. -- К.: Вид-во КНЕУ, 1999. -- 208 с.

11. Савчук В.П. Финансовый менеджмент предприятий: прикладные деловые вопросы с анализом деловых ситуаций. -- К.: Изд. дом “Максимум”, 2001. -- 598 с.

12. Сборник бизнес-планов с комментариями и рекомендациями / Под ред. В.М. Попова. -- М.: НОМ и Д, 2002. -- 360 с.

13. Семь нот менеджмента / Под ред. В. Красновой, А. Привалова. -- 5-е изд. -- М., 2001. -- 656 с.

14. Сирополис Н.К. Управление малым бизнесом: Руководство для предпринимателей. -- М.: Дело, 1997. -- 672 с.

15. Скворцов М.Н. Бизнес-план предприятия. -- К.: Выща шк., 1995. -- 189 с.

16. Сухова Л.Ф. Практикум по разработке бизнес-плана и финансовому анализу предприятия: Учеб. пособие. -- М.: Финансы и статистика, 2001. -- 160 с.

17. Финч Б. 30 минут для подготовки бизнес-плана. -- М.: Лори, 2000. -- 79 с.

Размещено на Allbest.ru