Типи лідерів

Размещено на http://www.allbest.ru/

7

ВСТУП

В кожній організації здійснюється горизонтальний та вертикальний поділ праці, в процесі якого менеджери отримують повноваження, тобто право впливати на поведінку підлеглих для забезпечення цілей діяльності організації.

Для розуміння сутності лідирування важливо спочатку розібрати такі категорії:

1) повноваження;

2) вплив;

3) влада.

Повноваження, вплив і влада є інструментами управління. Як такі їх можна застосовувати по-різному. Звичайно, різними будуть і результати.

Результативність управління залежить від способу реалізації менеджером наданих йому повноважень для досягнення цілей організації. Саме для характеристики таких способів і використовується поняття “лідерство”.

Центральною фігурою в системі менеджменту будь-якої організації є менеджер-керівник, який керує власне організацією (підприємством), якимсь конкретним видом діяльності, функцією, підрозділом, службою, групою людей тощо.

Не дивлячись на те, що керівництво - суттєвий компонент ефективного управління, ефективні лідери не завжди є одночасно і ефективними менеджерами. Про ефективність лідера можна судити по тому, в якій мірі він чи вона впливають на інших. Інколи ефективне лідерство може й заважати формальній організації.

Є різниця між управлінням і лідерством. Управління визначають як розумовий і фізичний процес, який приводить до того, що підлеглі виконують офіційні доручення і вирішують певні завдання. Лідерство ж, навпаки, - є процесом, при допомозі якого одна і та ж особа впливає на членів групи.

1. Поняття лідерства

Лідерство - здатність справляти вплив як на окрему особу, так і на групу, направляючи успіх всіх на досягнення цілей організації.

В переводі з англійського лідер означає «керівник», «командир», «вождь», «ведучий».

Лідерство - це соціально-психологічний процес в колективі чи групі, побудований на випливі особистого авторитету людини на поведінку їх членів.

Лідерство - стосунки домінування і підпорядкування, впливу і прямування в системі міжособистісних стосунків у групі.

Лідерство (англ. leader -- провідник, ведучий, керівник) виявляється у вмінні пробудити у співробітників мрію, до якої вони прагнутимуть наблизитися, «вдихнути» в них необхідну для цього енергію.

В основі даного процесу лежить здатність лідерів притягувати до себе людей, несвідомо викликати почуття захоплення і любові.

Невід'ємною властивістю лідера є наявність наслідувача.

Лідерство - це питання сили впливу, що залежить від співвідношення особистих якостей лідера з якостями тих, на кого він хоче вплинути. Поняття лідерства можна розглянути на рис. 1.

Група, яка вирішує проблему, завжди висуває для її вирішення свого лідера. Без лідера ні одна група існувати не може. Лідера можна визначити як особистість, яка здатна об'єднувати людей заради досягнення будь-якої мети. Поняття «лідер» набирає значення лише разом із поняттям «ціль». Але мати ціль і досягнути її самостійно, поодинці - недостатньо, щоб назватися лідером. Роль лідера полягає у вмінні повести людей з собою, забезпечити існування таких зв'язків поміж людьми в системі, які б сприяли рішенню конкретних задач в рамках єдиної цілої, тобто лідер - це елемент упорядкування системи людей.

Однак визначальний елемент лідерської діяльності і її процесу - ціль, реалізовувана через функції й завдання. Ціль передбачає діяльність групи й лідера.

Размещено на http://www.allbest.ru/

7

Рис.1 Лідерство в схемах

Отже, фіксуються взаємозв'язки, взаємодія й взаємовплив елементів лідерства (лідер, послідовники, середовище, ціль (завдання)), які не є набором особистих якостей або здібностей індивіда, - це вид міжособистісних відносин, що проявляється через цілеспрямовані або навмисні впливи й динаміку процесу лідерства і набуває різноманітних форм залежно від ситуації, цілей і завдань, міжособистісного сприйняття, оцінок і відносин. З огляду на те, що група має, як правило, два види потреб -- досягнення організаційних цілей і самозбереження, фахівці виділяють два типи (моделі) лідерів: «ділові» й «емоційні» Відмінності між управлінням і лідерством: «Управління можна визначити як розумовий і фізичний процес виконання запропонованих доручень і вирішення певних завдань. Лідерство ж, навпаки, є процесом, за допомогою якого одна особа впливає на членів групи».

2. Класифікація типів лідерів

лідер менеджер домінування

З точки зору масштабності розв»язання поставлених задач розрізняють:

- побутовий тип лідерства (в шкільних, студентських групах, в сім»ї);

- соціальний тип лідерства (на виробництві, в профспілковому русі, в спортивних спілках);

- політичний тип лідерства (державні, суспільні діячі).

Лідер знаходиться в залежності від колективу. Група, яка має образ лідера-модель, яка потребує від реального лідера, з однієї сторони, відповідність їй, а з іншої - від лідера вимагають здатність виражати інтереси групи. Тільки при дотриманні таких умов послідовники те тільки йдуть за своїм лідером, але і бажають іти за їм.

Також розрізняють наступні типи лідерів: лідер-організатор, лідер-ініціатор, лідер-умілець, лідер-емоційного притягання.

Особисті риси лідера:

- впевненість та енергійність;

- творчий підхід до справ;

- здатність розуміти і впливати на людей;

- управлінські здібності;

- чесність;

- емоційна стійкість.

Виходячи із функціональних і психологічних відмінностей між керівником і лідером, у групі можуть виникнути такі ситуації, які накладають такий відбиток на гармонізацію життя і діяльності групи.

Лідер і керівник - різні особи, які не знаходять спільних точок взаємодії (не в одному "запрягу"). Ця ситуація не сприятиме успішній діяльності групи і гармонізації міжособистісних стосунків.

Лідер і керівник - різні особи, які на основі самоповаги і компромісів знаходять точки взаємодії. Така група може працювати успішно, і в ній пануватиме певний "дух" змагання і суперництва. Якщо група виконуватиме роль третьої сили, тобто буфера між лідером і керівником, то висловлюючись фігурально, "цей корабель не затоне, а плистиме вперед".

Лідер і керівник - одна і та сама особа. В цьому випадку група працюватиме як єдина команда, віддана своєму капітанові, тобто найефективніше з погляду діяльності і найбільш гармонійно з погляду людських стосунків.

Керівнику, як і лідеру, необхідно знати і змогти реалізувати наступне:

- формувати систему необхідно під конкретний задум (мету), наявний у лідера. Важливим елементом системи є апарат управління і регулювання потоків інформації.

Кожен із елементів системи (відділів організації) представлений людьми, і вся різноманітність відносин в системі визначається взаємодією окремих людей.

У системі діяльності вироблено три способи висування лідерів:

- боротьба в ієрархічній системі;

- заняття лідерської позиції за старшинством наступності, святості;

- вибори.

Отже, існують критерії, за якими у соціумі відбувається заняття домінуючої позиції. Лідер при цьому проявляється активно, здійснює стимулювання зміни поведінки, визначення напрямку діяльності членів групи. Однак, переконує практика, його домінування різне, залежно від типу буття.

Кожний типів буття характеризується властивою йому особливістю:

- природний - природною основою поведінки людини;

- життєдіяльнісний - індивідуальною формою вияву потреб і мотивів людини, домінування виявляється у формі «хто сильніший, той і має рацію»;

- соціодинамічний - поява в людини мети, групи у процесі узгодження й подолання конфліктної взаємодії, спричиненої різними потребами людей у їхній життєдіяльності; спостерігається первинне відчуження мети, нормуються процеси взаємодії; дотримання норми дає змогу досягати мети незалежно від середовища й складних обставин; чиниться втручання в чуже життя в межах домовленості: узгодження персоніфіковане й не передбачає делегування повноважень й «включення» критеріїв; рішення приймається за змістом, а не за значенням;

- соціокультурний - залучення критеріїв у процесі узгодження й корекції спільної діяльності; виникають вищі складові, перехід до керівництва на основі ідеалів, цінностей (мотиви перетворюються в ідеали, а потреби - у цінності); виділяється цільовий «Я»-образ, вмикаються механізми свідомості, самосвідомості, волі й самовизначення, що дає змогу втримувати «образ» мети при її досягненні; є можливість домінування, захоплення, переконання партнерів у процесі критеріально забезпеченої комунікації, примусу до адекватності, надається особливе значення критеріям узгодження;

- діяльнісний - використання механізмів, спричинених соціокультурною динамікою й підпорядкованих нормам перетворення чого-небудь; прояв лідерської позиції й управлінського типу діяльності уможливлює реалізацію організаційної функції; людина в позиції керівника відходить від логіки узгодження соціодинамічного й соціокультурного типів; нові норми для керівника й виконавців дають можливість лідерові виявитися; керівник відповідає вимогам діяльності; лідер з'являється, якщо через суб'єктивну включеність самовизначається на користь логіки діяльності; самовизначення лідера базується на основі соціокультурної і культурної самовизначеності;

- культурний - відповідне самовизначення лідера, коли його світогляд позначений цілісним самовизначенням у країні, універсумі, системі цінностей, ідеалів в управлінській ієрархії; використовується культура мислення рефлексивного типу, апарат організованого й організуючого мислення з урахуванням логічних форм; реальність сприймається через різні рівні абстрактності, інтегральні погляди, що змістовно відповідають суті буття, онтології; професіоналізм пов'язаний із культурою мислення, а дії набувають невипадкового характеру;

- духовний - пірамідальність мислення людини, коли на вершині розміщено універсальні, важливі для онтології суспільства, культури цінності, а в бачення суті буття уплетено мудрість; рефлексивна самоорганізація здійснюється у використанні онтології, а встановлення мети базується на законах того буття, де перебуває людина; рівень якості рефлексії залежить від критеріального забезпечення.

Якщо людина, через особливості індивидульної поведінки не «вписується» у групове існування, не відповідає вимогам колективу, суспільства, вона все ж завдяки соціалізації може «набути» механізму вписування, що дає змогу їй реалізовувати свої індивідуальні потреби, інтереси. Це часто спостерігаємо в політиці, управлінні, науці, культурі. Це - «невписування» по суті. У соціокультурному і діяльнісному бутті потреби й мотиви забезпечують механізми встановлення мети, вирішення завдань і проблем. Домінування в життєдіяльності, соціодинаміці й соціокультурній динаміці визначається моральністю й етикою, породженням духовних потреб.

Появу лідера можна чекати в діяльнісному типі буття, з яким співвідносне керування, організованість, і де можлива суб'єктивна включеність у діяльність персоналу, громадян у суспільстві. Однак для реалізації лідер повинен стати адекватним до типу буття, управлінської позиції в ієрархічній кооперації. Лідерові варто інтегруватися в діяльнісне буття, надихаючи людей. Йому необхідно враховувати тип буття, що характеризується різними цілями, ідеалами й цінностями, в якому перебуває його оточення, інакше він буде зазнавати труднощів в узгодженні спільних дій. Наприклад, якщо послідовники лідера перебувають у соціодинаміці, а лідер - у соціокультурній динаміці, то він надає значеня критеріям, а вони (послідовники) перебувають в іншій логіці дій. Поки послідовники не «прозріють», лідерові не дадуть приймати відповідні рішення.

Всі люди різні, і ні одна людина не краща іншої. Питання полягає в тому, наскільки ефективно людині вдається використати свій потенціал, а лідеру - створити оптимальні умови для реалізації задатків неповторної своєрідності рис кожної людини.

Також виділяють такі степені диференціації лідерства:

1) За змістом діяльності:

а) лідер-натхненник, який пропонує програму поведінки;

б) лідер-виконавець, організатор вже заданої програми;

в) лідер, який є одночасно як натхненником, так і організатором. 

2) За стилем керівництва:

а) авторитарний;

б) демократичний;

в) лідер, який втілює в собі елементи того й іншого стилів.

3) За характером діяльності:

а) універсальний, тобто той, що постійно проявляє свої якості лідера;

б) ситуативний, тобто той, що проявляє якості лідера в певній, спеціалізованій ситуації.

Це в свою чергу дозволяє гіпотетично припустити існування слідуючи типів лідерів:

1. лідер-натхненник (програміст) - авторитарний - універсальний;

2. лідер-програміст - авторитарний - ситуативний;

3. лідер-програміст - демократичний - універсальний;

4. лідер-програміст - демократичний - ситуативний;

5. лідер-організатор (виконавець) - авторитарний - універсальний;

6. лідер-організатор авторитарний - ситуативний;

7. лідер-організатор - демократичний - універсальний;

8. лідер-програміст - демократичний - ситуативний.

В 70-80-і роки американський психологи, насамперед Ф.Фідлер, спробували побудувати „операційну” модель лідерства, в якій були б переборені спрощення інтерпретації лідерства як функції різноманітних проблемних групових ситуацій. Запропонована Ф.Фідлером „можлива модель ефективності лідера” передбачає, що ефективність групової діяльності залежить від того, наскільки стиль лідера відповідає даній ситуації. Ефективність лідера визначається ступенем свободи, яку допускає групова ситуація і яка дає лідеру можливість здійснювати вплив.

3. Типи лідерів у малих соціальних групах

Не iснує футбольних команд без капiтанiв, армiй без офiцерiв, корпорацiй без керiвного персоналу, унiверситетiв без ректорiв, оркестрiв без диригентiв, або банд без главарiв. Без загального керiвництва людям звичайно важко координувати свою дiяльнiсть. Внаслiдок цього, деякi члени груп мають в них бiльший вплив, нiж iншi. Таких членiв груп соцiологи називають лiдерами. Невеликi групи можуть iснувати без лiдерiв, але у великих групах вiдсутнiсть лiдера спричиняє хаос.

У невеликих групах, як показали дослідження Бейлса та Філдера (1981) здебiльшого буває два типи лiдерів. Один тип лідера - це "спецiалiст по задачах" (task specialist). Лідер цього типу спрямований перш за все на оцінювання проблем, що постають перед групою, та на організацію їх розв'язання. Інший тип лідера - це, так би мовити, "спеціаліст по стосунках" (social-emotional specialist).

Лiдер цього типу спрямований перш за все на вирiшення мiжособових проблем в групi, на розрядження напруги в групі та на сприяння солiдарностi її членів. Перший тип лiдерства спрямований на досягнення групових цiлей називають iнструментальним (instrumental). Другий тип, орiєнтований на пiдтримування злагоди та єдностi в групi, називають експресивним (expressive). У деяких випадках одна й та ж людина виконує обидвi цi ролi. Але частiше кожну з цих ролей виконує окрема особа. I жодна з цих ролей не є безумовно вважливішою за iншу. Яка саме з них важливiша - це залежить вiд ситуацiї.

Лiдери також вiдрiзняються тим, як саме вони впливають на групу. Цей аспект лiдерства вперше був висвiтлений у класичних експериментах Курта Левiна та його групи ще у 3-их роках. У ціх дослiдженнях дорослi лiдери, працюючи з групами 11-рiчних хлопцiв свiдомо притримувались одного з трьох стилiв лiдерства: авторитарного, демократичного та потурального.

При авторитарному стилi лiдер визначав полiтику групи, давав детальнi вказiвки всiм її членам так, щоб вони знали, що мусять робити, призначав партнерiв по роботi, суб'єктивно схвалював та критикував їх дiї, i за власним розсудом усував вiд участi у груповiй дiяльностi.

При демократичному стилi керiвництва лiдер дозволяв хлопчикам брати участь у прийняттi рiшень, окреслював лише загальнi цiлi, пропонував на вибiр рiзнi способи дiї, дозволяв членам групи працювати з тими, з ким вони бажають, оцiнював хлопчикiв об'єктивно i приймав участь у дiяльностi групи.

При потуральному стилi керiвництва лiдер займав пасивну позицiю невтручання, надавав матерiали, пропозицiї i допомогу тiльки тодi, коли їх просили, i унiкав коментувати будь-яким чином роботу хлопчикiв.

Якщо характеризувати цi стилi лiдерства узагальнено, то слід відмітити наступне.

При авторитарному лiдерствi: (1) лiдер утримує владу i несе вiдповiдальнiсть, (2) лiдер дає членам групи вичерпнi вказiвки , (3) спiлкування у групi йде головним чином "згори вниз".

Перевага авторитарного стилю в тому, що при такому лiдерствi група дiє швидко, органiзовано та прогнозовано, але при цьому придушується особиста iнiцiатива.

Також розрізняють наступні типи лідерів:

- лідер «вожак».

Самий авторитетний член группи, який обдарований даром впливу і переконання, тобто наступним переліком якостей:

* фізичні якості: активний, енергійний, здоровий, сильний;

* особисті якості: пристосованість, впевненість собі, авторитетність, прагнення до успіху;

* інтелектуальні якості :розум, вміння прийняти потрібне рішення, інтуіція, творчий початок;

* вміння: контактність, легкість в спілкуванні, тактичність, дипломатичність.

- ситуативний лідер.

Переважає особистими якостями, які мають значення тільки в конкретній ситуації: святкові події в колективі, спортивні заходи, турпохід и т. п.

- лідер «професіонал».

Менш авторитарний, ніж вожак. Поряд з впливом і переконанням, йому часто приходиться спонукати до дій особистим прикладом. Як правило, його вплив розповсюджується тільки на частину неформальної групи.

Типи лідерів за сприйняттям групи:

«один із нас» - не виділяється серед членів групи, сприймається як «перший серед рівнозначних» в певній сфері, найбільш успішний або випадково потрапивши на керівну посаду.

«кращий із нас» - виділяється із членів групи по багатьом якостям (діловим, комунікаційним та ін.) і в цілому є взірцем для прикладу;

«хороша людина» - сприймається і ціниться як реальне втілення кращих особистих якостей: порядності, доброзичливості, увазі до інших, готовності прийти на допомогу;

«служитель» - намагається виступати в ролі виразника інтересів своїх підлеглих та групи в цілому, орієнтується на їх думку та діє від їх імені.

ВИСНОВОК

Активізація людського фактору в організації та облік соціально-психологічних особливостей персоналу - вирішальні умови підвищення ефективності діяльності будь-якої фірми. Оскільки організацію можна визначити як систему спільно працюючих людей, які відрізняються професійно-соціальними функціями і положенням в цій системі і об»єднаних для досягнення загальних цілей, то перед нею виникають не тільки організаційні, економічні, але й соціально-психологічні проблеми, від успішного вирішення яких залежить висока результативність життєдіяльності організації.

Список використаної літератури

1. Джонсон, Девід В. Соціальна психологія: Тренінг міжособистісного спілкування / [Пер. з англ. В. Хомика]. -- К.: Вид. дім. «КМ Академія», 2003. Іпатов Е.Ф. та ін. Соціальна психологія: Навч. посібник для підгот. бакалаврів усіх форм навчання / Іпатов Е.Ф., Левківський К.М., Павловський В.В.; Ін-т змісту і методів навчання. -- К., 1997.

2. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія: [Підруч. для студентів вузів]. -- К.: Б. в., 1995.

3. Орбан-Лембрик, Лідія Ернестівна. Соціальна психологія: Посібник. -- К.: Академвидав, 2003.

4. Савчин М.В. Соціальна психологія: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. освіти. -- Дрогобич: [Відродження], 2000.

5. Соціальна психологія: [Навч.-метод. посібник] / [Орбан Л.Е., Хрущ В.Д., Москаленко Ю.М. та ін.; За ред. Л.Е. Орбан, В.Д. Хруща]. -- Івано-Франківськ, 1994. Швачко О.В. Соціальна психологія: Навч. посіб для студ. непсихол. спец. вищ. навч. закладів / [Ред. Т.М. Коліна]. -- К.: Вища шк., 2002.

Размещено на Allbest.ru