Загальна характеристика інноваційних процесів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Сутність та поняття інноваційних процесів

1.1 Поняття інноваційних процесів

інноваційний нововведення процес

Незважаючи на те, що в спеціальній літературі трапляється багато різноманітних підходів до визначення цього явища, суть їх зводиться до одного висновку, а саме: інноваційний процес пов'язаний із створенням, освоєнням і поширенням інновацій. Інноваційний процес розглядають з різних позицій: як паралельно-послідовне проведення науково-технологічної діяльності; як послідовні зміни фаз життєвого циклу продукту і як інвестиційний проект за стадіями фінансування досліджень та розробок, поширення новацій і їх комерціалізації.

Фундатор інноваційної теорії Й. Шумпетер розглядав інновацію в динаміці, тобто як інноваційний процес, а саме: «виготовлення нового продукту, а не «новий» продукт; упровадження нового методу, а не «новий метод»; освоєння нового ринку…; отримання нового джерела сировини…; проведення реалізації…».

За визначенням американського дослідника Б. Твісса, інноваційний процес - це перетворення наукового знання, наукових ідей, винаходів у фізичну реальність (нововведення), яка змінює суспільство. В основі інноваційного процесу лежить створення, упровадження і поширення інновацій, необхідними властивостями яких є науково-технічна новизна, практичне їх застосування і комерційна реалізованість з метою задоволення нових суспільних потреб. Звичайно, світ нововведень не обмежується тільки технікою і технологіями. Удосконалення, зміни систем управління та організації процесів виробництва теж здійснюються через уведення інновацій. Нові організаційні структури, методи розробки управлінських рішень, форми стимулювання розробляються науковцями-спеціалістами, освоюються і впроваджуються так само, як і нові прилади, технологічні лінії чи обладнання. Нові моделі одягу, види послуг, нові організаційні форми - усе це є результатом інноваційних процесів, які розвиваються на основі певних принципів: спочатку усвідомлюється необхідність змін, визначається мета, розроблюється інновація, освоюється, поширюється, використовується і «відмирає». [16, c. 26-30]

Ф. Ніксон вважає, що інновація - це сукупність технічних, виробничих і комерційних заходів, що спричинюють появу на ринку нових товарів, поліпшених промислових процесів та устаткування. [7, c. 15]

На думку А. Пригожина, «нововведення - це процес, тобто перехід певної системи з одного стану в інший». Інноваційний процес має чітку орієнтацію на кінцевий результат прикладного характеру, який забезпечує певний технічний і соціально-економічний ефект. [25, c. 20]

Інноваційний процес можна розглядати як комплекс послідовних дій, унаслідок яких новація розвивається від ідеї до конкретного продукту і поширюється під час практичного використання. Перебіг інноваційного процесу, як і будь-якого іншого, визначається складною взаємодією багатьох чинників. Успіх на цьому шляху залежить від управлінського механізму, який об'єднує в єдиний потік витоки наукової ідеї, її розроблення, упровадження результату у виробництво, реалізацію, поширення і споживання. На розвиток інноваційного процесу впливають:

- стан-зовнішнього середовища, у якому він проходить (тип ринку, характер конкурентної боротьби, практика державного регулювання, рівень освіти, організаційні форми взаємодії науки і виробництва тощо);

- стан внутрішнього середовища окремих організаційних і господарських систем (фінансові та матеріально-технічні ресурси, застосування технологій, зв'язки з зовнішнім середовищем та ін.);

- специфіка самого інноваційного процесу як об'єкта управління. [10, c. 150]

Ефективність інноваційного процесу визначається лише після впровадження інновації, коли з'ясовується, у якій мірі вона задовольняє потреби ринку. Важливе значення при цьому має інструмент моделювання. Модель інноваційного процесу дає змогу виділити в інноваційній діяльності окремі складові, відкриваючи тим самим можливість наскрізного планування інновації за стадіями, з урахуванням кон'юнктурних змін.

На відміну від науково-технічного прогресу інноваційний процес не завершується тільки впровадженням новації (техніки, технології, продукту) у виробництво, а має неперервний характер, оскільки «з поширенням (дифузією) інновація вдосконалюється, стає ефективнішою, набуває нових споживчих якостей. Це відкриває для неї нові можливості застосування, нові ринки, а відповідно, і нових споживачів, котрі сприймають даний продукт, технологію або послугу як нові саме для себе».

Таким чином, інноваційний процес можна вважати засобом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки і технології. [11, c. 46]

Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва й експлуатації. Він є системою етапів, стадій та видів робіт, і тому має складну структуру.

Інноваційний процес - це не тільки складний, але і взаємопов'язаний процес створення інновацій з використанням сукупності системи знань, наукової і маркетингової діяльності; сукупності засобів праці, що полегшують людську працю і роблять її продуктивнішою (техніка, прилади, устаткування, організація виробництва). [24, c. 135]

Інноваційний процес - це комплекс різних послідовних видів діяльності на основі поділу і кооперації праці - від одержання нового теоретичного знання до використання створеного на його основі товару споживачем. [20, c. 125]

Сутність кооперації в науці, як і в матеріальному виробництві, полягає в одночасності зусиль, без яких необхідний результат не може бути досягнутим.

Ефект кооперації дослідників в інноваційній сфері полягає в тому, що зі збільшенням кількості вчених по-перше, з'являється можливість зібрати й опрацювати значний обсяг наукової інформації; по-друге, з'являється велика кількість різноманітних точок зору на вирішення науково-технічних проблем і зростає ймовірність прийняття правильного рішення; по-третє, легше розподіляти обов'язки відповідно до особистих здібностей і можливостей науковцівПроте зростання кількості членів колективу ускладнює процес організації взаємодії і управління, знижує відповідальність індивіда за результати роботи.

Подальший розвиток кооперації супроводжується розподілом наукової праці, коли - вчені спеціалізуються на вивченні певної категорії об'єктів: фізичних, хімічних, економічних, історичних тощо (предметний розподіл праці). [12, c. 30]

Існує розподіл наукової праці за стадіями інноваційного циклу. Інноваційний процес поділяється на окремі етапи, види діяльності та стадії: фундаментальні та прикладні дослідження, проектно-конструкторські розробки, освоєння нововведення у виробництві й експлуатації. Це призводить до дискретності інноваційного циклу, коли окремі результати не знаходять довгий час свого застосування на наступних стадіях. [27, c. 49]

Слід зазначити, що на відміну від виробничого процесу інноваційний процес характеризується:

* високим ризиком і невизначеністю шляхів досягнення цілей;

* неможливістю детального планування та орієнтації на прогнозні оцінки;

* необхідністю переборювати опір як у сфері економічних відносин, так і інтересів учасників інноваційного процесу;

* залежністю від соціально-економічного середовища, у якому він функціонує і розвивається. [19, c. 48]

Отже, потреба в інноваційному процесі формується під впливом такої суперечності, як співвідношення між реальною і бажаною ситуацією в розвитку суспільства. Започатковує інноваційний процес настанова на зміну ситуації або її вдосконалення.

1.2 Класифікація інноваційних процесів

Важливим етапом вивчення нововведень є їх класифікація за низкою певних ознак. Світ інновацій дуже різноманітний. їх комплексний характер і багатогранність використання потребують розроблення класифікатора інновацій, який дасть змогу не тільки усвідомити їх роль у розвитку людства, а й передусім:

1. Оцінити спрямованість і ефективність інноваційного процесу.

2. Визначити перспективність майбутніх нововведень.

3. Установити проблемні зв'язки між різними типами інновацій.

4. Підібрати методи управління, адекватні особливостям кожного інноваційного процесу, які випливають з переважаючого типу інновацій, що утворюють ці процеси.

5. Створити економічні механізми й організаційні форми управління інноваційною діяльністю залежно від типу інновацій.

6. Визначити методи й форми реалізації і просування інноваційного продукту та інноваційної технології залежно від різних типів інновацій.

7. Оптимізувати організаційні форми інноваційної діяльності та інноваційної інфраструктури, економічні відносини в інноваційній сфері.

8. Створити стимули для активізації інноваційних процесів у галузях, регіонах і підприємствах. [18, c. 69]

Типологія інновацій також дає змогу розмежувати нововведення та псевдоінновації. Крім того, класифікація інновацій за базовими ознаками та іншими характеристиками використовується під час прийняття управлінських рішень щодо інвестування нововведень.

Кількість класифікаційних ознак залежить від критеріїв, використовуваних для типології інновацій. У результаті одна й та сама інновація може бути віднесена до кількох типів (ДодатокА, Б, В)

Серед підходів до класифікації інновацій найпоширенішим вважається розподіл їх за змістом та сферою застосування. На основі цього критерію вирізняються великі групи інновацій. [22, c. 205]

Технологічні - нові технології виробництва старих чи нових продуктів, упровадження інформаційних систем, нових джерел енергії. Технологічні нововведення - це зміни перш за все в засобах і методах організації виробництва.

Продуктові - створення нових товарів, що споживаються у сфері виробництва (засоби виробництва) чи у сфері споживання (предмети споживання).

Організаційно-управлінські - нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємства та їх об'єднань: нові методи управління персоналом, системи стратегічного планування, прогнозування, моделювання процесів виробництва, постачання, збуту, нові організаційні структури.

Економічні - нововведення у фінансовій та бухгалтерській сферах діяльності, мотивації та оплати праці, оцінка результатів діяльності.

Соціальні - нові форми активізації людського чинника, включаючи процес зміни умов праці, культурних, екологічних та політичних аспектів, зміна способу життя в цілому.

Юридичні - нові нормативно-правові документи, що визначають та регулюють усі види діяльності підприємств, організацій та фізичних осіб, створюючи відповідні умови для розвитку. Деякі автори відносять юридичні інновації до соціальних.

Також широко використовується класифікація інноваційних процесів за ознакою економічної значущості. За ознакою економічної значущості інновації поділяються на базисні, поліпшуючі (інтегруючі) та псевдоінновації. [23, c. 32]

Базисні інновації - це інновації, в основі розробки яких лежать нові фундаментальні наукові досягнення, що вможливлюють створення нових систем машин, технологій, обладнання. Базисні інновації є передумовою виникнення нових галузей виробництва, перебудови суміжних виробництв, створення нових ринків.

Інтегруючі (комплексні) - це інновації, що створені за рахунок використання (інтегрування) оптимального набору (комплексу) раніше накопичених і перевірених у світовій практиці наукових досягнень (знань, технологій, обладнання та ін.). Особливістю інтегруючих інновацій є їх створення за потребою ринку і вибір, а не розроблення науково-технічних засобів для їх реалізації. Тому такі інновації називають ще поліпшуючими. Цей вид інновацій сприяє розвитку й повнішому задоволенню існуючих потреб і реалізації нових поколінь товарів (послуг).

Псевдоінновації характеризуються дуже незначними змінами порівняно з попередніми виробами і скоріше є проявами реклами та моди. Псевдоінновації спрямовані на часткове покращання елементів товару без зміни їх базової конструкції та структури. Це в основному інновації з маркетинговою домінантою. Наприклад: нова презентація товару (кишенькове видання), нова комбінація естетичних і функціональних якостей, новий спосіб продажу (телемаркет).

Необхідно зазначити, що межа між зазначеними інноваціями розмита і поліпшуючі нововведення часто призводять до псевдоінновацій.

Наведені класифікації свідчать про те, що процеси нововведень усеосяжні та різні за своїм характером. Отож форми організації нововведень, масштаби і засоби впливу на економіку та методи оцінки їх ефективності також мають бути різноманітними.

1.3 Результати інноваційної діяльності

Результати інноваційної діяльності виражаються в інноваційній продукції, яка може бути у вигляді речової форми або без неї (наприклад «ноу-хау») та підлягає юридичному захисту. [19, c. 28]

Основне завдання правового захисту результатів Інтелектуальної діяльності - це надання авторам технічних рішень, вченим, винахідникам на певний термін як винагороду за свою працю виключного права розпоряджатися своїм винаходом. Законодавчий захист винаходів гарантує автору, що результати його творчої діяльності не будуть безкоштовно використовуватись третіми особами. В цьому випадку виникає таке юридичне поняття як інтелектуальна власність. Основними вважаються три типи інтелектуальної власності:

* патенти, які закріпляють за автором право на винахід;

* авторське право, яке поширюється на інтелектуальний продукту сфері науки, літератури і мистецтва;

* товарний знак, який дає змогу віднести конкретний вид виготовленого товару до його виробника.

Патент - це документ, який видається компетентним державним органом, підтверджує визнання науково-технічного винаходу та засвідчує право патентовласника виготовляти та реалізувати продукцію, яка втілила винахід або використовувати технологічні процеси, які є винаходом, на монопольній основі.

Таке право власності на винахід дозволяє власнику патенту у випадку порушення його прав звернуться в суд та вимагати компенсації своїх збитків.

Товарні знаки дозволяють ідентифікувати продукцію окремого виробника. Вони служить орієнтиром під час вибору товару. При тому і виробник і продавці можуть мати свої окремі товарні знаки.

Товарний знак виконує такі функції:

* служить орієнтиром при виборі товару;

* вказує на відповідність певному рівню якості товарів;

* рекламує товар, ним забезпечує виробнику популярність.

Товарний знак входить в склад нематеріальних активів та на рівні з патентом є предметом ліцензійних угод.

Результатом ліцензійної угоди є ліцензія, яка є дозволом власника технології чи прав промислової власності на використання особою чи організацією винаходу, науково-технічного досягнення, технічних знань та виробничого досвіду, необхідного для організації виробництва, а також торгової марки протягом певного періоду часу за обумовлену в угоді винагороду. [26, c. 43]

Розрізняють патентні ліцензії та «ноу-хау» - ліцензії. Патентна ліцензія надає право використання винаходу, захищеного патентом. «Ноу-хау» ліцензії дають дозвіл на використання технічних знань, практичного досвіду, технічну, комерційну, управлінську інформацію, які мають комерційну цінність та не захищені патентами.

Наслідком інноваційної діяльності є також нові дизайнерсько-художні рішення зовнішнього виду виробу - промислові зразки. [14, c. 31]

Промислові зразки відображають єдність технічних, функціональних та естетичних властивостей виробу, які також входять до складу нематеріальних активів і є предметом ліцензійних угод та об'єктом охорони промислової власності.

Загалом, результатом інноваційної діяльності є підвищення конкурентоспроможності виготовленої продукції, успішна її реалізація на внутрішньому та зовнішньому ринках.

2. Структура інноваційного процесу

2.1 Основні етапи інноваційного процесу

Інноваційний процес в економічному й організаційному розумінні поділяється, як уже зазначалось, на окремі етапи, стадії, фази, які розрізняються між собою цільовим призначенням, специфікою управління, фінансуванням, кінцевим результатом діяльності. [15, c. 24]

У дослідженнях структури інноваційного процесу більшість вітчизняних учених дотримується схеми: «дослідження - розробки - виробництво - маркетинг - продаж». Американські дослідники розглядають інноваційний процес докладніше: «фундаментальні дослідження - прикладні дослідження - розробки - дослідження ринку - конструювання - дослідне виробництво - ринкове випробування - комерційне виробництво». Усі вказані етапи взаємозумовлені і забезпечують успіх нововведення лише за умови інтеграції їх у єдине ціле.

Специфіка інноваційного процесу така, що з розробленням інновації центральна уваги поступово переміщується від сфери досліджень до сфери збуту. Водночас елементи інноваційного процесу перебувають у тісній взаємодії, постійно обмінюючись інформацією. [9, c. 23]

Інноваційні етапи та стадії породжують організаційно відокремлені функціональні підрозділи, але якщо їх взаємодія не відтворює результатів, то інноваційний процес не досягає цілей. Кожна із стадій інноваційного процесу має свою організаційну форму, свою специфіку управління та цільове призначення. Проте вдосконалення інноваційного механізму на окремій стадії не підвищує результативності процесу в цілому. Якщо цінні фундаментальні ідеї не використовуються для розробки нових технологічних процесів, а нові технології не перетворюються в товари суспільного попиту або застосовуються в локальних сферах, то потенціал даного нововведення практично не реалізується. Для забезпечення ефективності інноваційного процесу в цілому першочергове значення мають такі форми його організації, за яких результат кожної стадії є основою для подальшого руху до наступної. Особливо важливе стикування стадій, що забезпечує неперервність, гнучкість і динамізм усього процесу.

Розвинені країни накопичили значний досвід організації інноваційних процесів. Слід зазначити багатогранність шляхів і форм, за допомогою яких досягається інтеграція стадій інноваційного процесу. [4, c. 120]

Інноваційний процес має циклічний характер розвитку, здійснюється в просторі і часі, основними його етапами є: науковий, технічний, технологічний, експлуатаційний. Вони охоплюють такі види діяльності:

* фундаментальні дослідження (ФД);

* прикладні дослідження (ПД);

* дослідно-конструкторські розробки (ДКР);

* дослідно-експериментальні розробки (ДЕР);

* дослідна база наук (ДБН); в організаційно-економічна робота (ОЕР);

* промислове виробництво нових товарів (ПВНТ), масове виробництво.

Інноваційний процес починається з фундаментальних досліджень (ФД), передумовою яких є більш загальний етап наукової творчості, що дістав назву «дологічне дослідження». Це - художньо-образна основа інтелектуальної діяльності мислення: інтуїція, уява, асоціативні здібності, методи та прийоми наукового пізнання, яке охоплює спеціальну методологію конкретних наук. «Дологічні» передумови є витоком ланцюга «наука - виробництво», хоча і містить мінімум наукової точності. Наприклад, якщо процес виробництва нового продукту або нового технологічного методу виникає на новій науковій ідеї, то ця ідея має виток у «дологічній» роботі мислення вченого.

Фундаментальні дослідження - це розроблення гіпотез, концепцій, теорій у конкретних сферах наукової діяльності, які є основою для створених нововведень. Наприклад, створення ядерного реактора італійським ученим Енріко Фермі (1941 р.) бере початок у його теоретичних роботах з ядерної фізики, які заклали основу практичного використання реакції розщеплення атомного ядра.

Фундаментальні дослідження спрямовані на одержання нових наукових знань, виявлення суттєвих закономірностей розвитку природи та суспільства. їх метою є пізнання об'єктивних законів розвитку Всесвіту. ФД поділяють на теоретичні та пошукові. Результатом теоретичних досліджень є наукові відкриття законів і закономірностей розвитку світу, обґрунтування нових понять, створення нових теорій.

Теоретичні дослідження є найважливішою складовою в системі наукових знань, бо наукові теорії дають змогу пізнавати існуючі процеси і явища, проаналізувати вплив на них різних чинників і запропонувати рекомендації щодо використання їх у практичній діяльності. Поки відповідні закони не відкриті, людина може лиш описувати явища, збирати та систематизувати факти, але вона не може передбачити і пояснити їх дію. Самі по собі факти - це ще не наука. Вони стають складовою наукових знань тільки в систематизованому й узагальненому вигляді. Факти систематизують і узагальнюють за допомогою найпростіших абстракцій - понять (визначень), які є важливими структурними елементами теоретичної науки. Найбільш широкі поняття називаються категоріями. Це - загальні абстракції.

Наука містить у собі також методи дослідження. Метод - це інструмент, за допомогою якого досягається головне завдання фундаментальних досліджень - відкриття об'єктивних законів дійсності, які відображають найбільш істотні, стійкі, тривалі об'єктивні внутрішні зв'язки в природі, суспільстві, мисленні.

Цілеспрямовані ФД - це відбір тих принципів, явищ, закономірностей, які придатні для практичної реалізації найближчим часом. Цілеспрямовані дослідження охоплюють розроблення нових методологій, методів вирішення науково-теоретичних проблем різних напрямів; проблем прогнозування, моделювання, стратегічного планування й управління процесами функціонування та розвитку галузей і об'єктів народного господарства. До цілеспрямованих ФД належать дослідження, які пов'язані з вивченням і розробленням методології та методів за такими напрямами:

* універсального використання (філософія, математичні науки, теорія моделювання, кібернетика);

* вирішення проблем неживої природи (хімія, геологія, астрономія);

* вирішення проблем розвитку організмів та процесів живої природи (біологія, медицина, агрономія);

* вирішення проблем взаємодії суспільства з природою (фізика, екологія).

На наступному етапі виконуються пошукові дослідження, об'єктом яких є питання синтезу прикладних теорій; створення наукових основ конструювання, проектування, побудови й експлуатації підприємств; вивчення можливостей одержання нових видів продуктів (машин, приладів, систем, споруд, технологій, нових витоків енергії); створення нових властивостей матеріалів та їх сполучень.

Пошукові дослідження проводяться в математиці, механіці, теплофізиці, гідротехніці, металознавстві, машинознавстві та ін.

Розвиток пошукових досліджень характеризується диференціацією традиційних наук та формуванням нових (ядерної, лазерної, космічної, робототехніки тощо), які зробили переворот у різних сферах господарства та суспільного життя. Таким чином, розвиток науки є вихідною базою для виникнення нових галузей виробництва. Наука стає безпосередньо виробничою силою суспільства, бо в її надрах народжуються нові види виробництва, нові технології, нові знання.

Пріоритетне значення фундаментальної науки в розвитку інноваційних процесів визначається тим, що вона виступає як генератор ідей, торує шляхи в нові сфери знань. Проте позитивний вихід фундаментальних досліджень, як уже зазначалось, у світовій науці становить лише 5%. Тому фундаментальні дослідження фінансуються за рахунок бюджету держави і не входять до сфери матеріального виробництва. Проте витрати на науку є найбільш прибутковою справою, бо наука в повному розумінні слова є підґрунтям духовного і матеріального багатства людства. Наукові знання - своєрідний товар. Після практичної реалізації наукової ідеї її віддача не припиняється. Наукові ідеї не вмирають, вони продовжують своє життя в поєднанні з новими ідеями, або у вигляді бази для розроблення нових ідей і теоретичних концепцій.

Громадська цінність наукової ідеї виявляється після того, як вона стає загальним надбанням. Хто б не був фактичним творцем наукової ідеї, якій би приватній компанії не належало юридичне право на її використання, однак рано чи пізно власником цієї ідеї стає все суспільство, всі одержують право на її споживання.

Отже, результати фундаментальних досліджень є базою і рушійною силою розвитку всієї системи науки, техніки, технології, організації й управління процесами виробництва, вирішення соціальних проблем, проблем розвитку суспільства в цілому і кожної особистості зокрема.

Розвиток науки має значно випереджати розвиток техніки і виробництва, а матеріальне виробництво має бути достатньо рухомим у використанні наукових результатів, мобільним у перебудові залежно від цих результатів.

Сфера матеріального виробництва охоплює прикладні дослідження, технічні розробки, первинне опанування новаціями та їх поширення, промислове виготовлення нового продукту. Це - технічний, технологічний та експлуатаційний етапи інноваційного процесу.

Прикладні дослідження (ПД) спрямовані на пошук шляхів практичного використання вже відкритих явищ і процесів. Науково-дослідна робота прикладного характеру ставить за мету вирішення технічних та технологічних проблем стосовно конкретної галузі виробництва. На цьому етапі перевіряються інноваційні ідеї на їх життєздатність, технічну, економічну та споживацьку ефективність. її оцінку можуть дати спеціалісти, які мають підготовку у сфері техніко-економічного аналізу - аналітики.

Показником значущості, доцільності інноваційної ідеї є показник рівня науково-технічної доцільності. Він визначається з урахуванням унікальності, оригінальності та масштабності перетворень. Чим більша значущість, тим вищий рівень:

1-й рівень - інноваційні перетворення, які зводяться до модернізації технічних рішень чи продукту;

2-й рівень - це інноваційні перетворення, які приводять до корінних перетворень способів роботи техніки чи використання продукту;

3-й рівень - це інноваційні ідеї, які націлені на випереджуючі технічні рішення, що дає змогу створити принципово нові конструкції товару чи обладнання. Наприклад, електромобіль із силовою установкою у вигляді електрохімічного витоку струму;

4-й рівень - це інноваційні ідеї піонерного рішення, тобто винаходи, які змінюють не тільки процеси виробництва, а й роблять автоматично конкурентну позицію підприємства ідеальною. Наприклад, таким був апарат для поглинання радіації і дезактивації зараженого середовища, дія якого базується на трансмутації радіоактивності. [6, c. 174]

Одержані результати аналітичної оцінки є основою для дослідно-конструкторських розробок і створення (або модернізації) зразків нової техніки, матеріалів, технології, продуктів. Метою ДКР є створення зразків нових виробів, нової техніки, які можуть бути передані після відповідних випробувань у серійне виробництво.

Критерієм, який дає змогу відрізнити наукові дослідження і розробки від супровідних їм видів науково-технічної, виробничої та іншої діяльності, є наявність у них значного елементу новизни.

Експериментальна база науки є складовою наукового потенціалу країни. її стан і використання характеризуються можливістю науки здійснювати дослідну перевірку результатів наукових досліджень і розробок з метою неперервності інноваційного процесу. Дослідне виробництво може мати різні організаційні форми - завод, цех, дослідна станція, дослідно-експериментальне виробництво, майстерня тощо; мати різне місцезнаходження, різний ступінь господарської самостійності; перебувати на балансі наукової організації чи бути юридичною особою.

Дослідно-експериментальні роботи завершують стадію освоєння промислового виробництва нових виробів і починається процес промислового виробництва (ПВ). У виробництві знання матеріалізуються, а дослідження добігають свого логічного завершення.

Після того, як нововведення вступило в стадію масового виробництва, воно потребує піклування дослідної організації. Це виробничі дослідження (ВД), які поділяються на три категорії:

1) дослідження нових виробничих методів та дій;

2) дослідження методів стандартизації та контролю якості;

3) дослідження, пов'язані з доведенням нової продукції до споживача (маркетингові дослідження).

Метою цих досліджень є забезпечення безаварійної й економічної роботи, ліквідація застарілого обладнання, постійне поліпшення якості продукції та сервісного обслуговування споживача. Вони передбачають технічні й організаційні заходи, що можуть забезпечити підтримку нового виробу в робочому стані протягом нормативного часу служби.

Інформаційна робота - це наукова робота, спрямована на підвищення ефективності пошуку науково-технічної інформації. Важливою складовою цієї роботи є патентні дослідження. [5, c. 106]

Організаційно-економічні роботи пов'язані з удосконаленням організації та планування виробництва, розробленням методів організації праці та управління, методів оцінки ефективності науково-технічних розробок.

2.2 Фази інноваційного процесу

Період, який починається з виконання фундаментальних і прикладних розробок і охоплює всі наступні етапи до моменту, коли нововведення підлягає заміні якісно новим, прогресивнішим, називається життєвим циклом інновації. Кожна ланка життєвого циклу відносно самостійна, має свої закономірності розвитку і виконує специфічну роль. Життєвий цикл має часові, трудові і кошторисні оцінки, які використовуються для організації планування та фінансування роботи. [2, c. 298]

Усі види робіт, що розглядаються, належать до циклу створення інновацій і включаються до складу науково-інноваційного циклу та виробничо-комерційного циклу.

Прийнято виділяти чотири фази (етапи): від І - створення інновації і потужностей для її використання, через II-III - зростання виробництва і продажу, до IV - насичення ринку та занепаду і зняття продукту з виробництва.

З метою розуміння сутності життєвого циклу розглянемо його складові детальніше.

Сутність першої фази - створення новини - складається з комплексу робіт, спрямованих на перетворення результатів науково-дослідних розробок у зразки нових виробів, їх адаптацію до ринку та оцінювання умов включення в економічний обіг.

Комплексність цих робіт полягає в тому, що вони поєднують одночасно створення чи пристосування існуючого виробничого апарату для організації виробництва нового товару.

На цій фазі також починаються маркетингові дослідження під час продажу перших дослідних партій (зразків), що має велике значення для введення інновації на ринок. Ця фаза є виключно збитковою.

Друга фаза пов'язана з освоєнням виробництва та зростанням обсягів продажу, досягненням запланованого рівня рентабельності. Припадаючи на сферу виробництва, цей етап є найважливішим у всьому життєвому циклі продукції, бо саме тут реалізується матеріально-речова основа інноваційного циклу. На даній фазі споживачі відкривають для себе новизну й оцінюють її як споживчу вартість.

Третя фаза - фаза зрілості. Вона характеризується зменшенням темпів зростання виробництва, стабілізацією. Слід зазначити, що довготривалість масового випуску нового продукту спричиняє подвійний вплив на ефективність. З одного боку тривале виробництво нової продукції забезпечує високі економічні результати, задовольняючи попит та забезпечуючи накопичення для відтворення; з іншого - виникає необхідність оновлення продукції, бо це є обов'язковою умовою утримання місця на товарному ринку і підвищення конкурентоспроможності. Усе це потребує оптимізації часу виробництва з урахуванням змін темпів зростання його економічної ефективності.

На цій фазі збільшується конкуренція внаслідок дифузії та тиражування нововведення.

Четверта фаза - фаза занепаду: моральне старіння продукту. Попит падає, нововведення стає неконкурентоспроможним і витісняється іншими новаціями. Тому ще до настання цієї фази фірми прагнуть модернізувати продукт або створити новий. Для забезпечення постійного розвитку це робиться одночасно. Можна продовжити життєвий цикл інновації, якщо активно працювати в маркетинговій сфері, підтримуючи попит на дану продукцію шляхом зниження цін, через рекламу або інші канали збуту. Однак маркетингові заходи без проведення науково-дослідних робіт для покращання продукції даного параметричного ряду, без розроблення та освоєння нових видів продукції носять тимчасовий характер, тому лідируючі компанії, які самостійно розробляють і реалізують новий продукт, постійно працюють над удосконаленням чи створенням нового продукту. [1, c. 65]

Сучасний бізнес діє в мінливому зовнішньому середовищі: посилюється конкуренція, яка має глобальний характер; виникають нові технології; поглиблюється тенденція скорочення життєвого циклу продукції, посилюється тиск споживачів (покупців), які потребують дедалі більшої уваги до сервісу та якості; змінюються демографічні тенденції. Усе це зумовлює швидке технічне оновлення виробництва, яке характеризується прискоренням заміни старої продукції новою, зростанням кількості виробництва нових видів і типів виробів, зменшенням серійності виробництва. Кількість видів, типорозмірів виробів подвоюється приблизно кожні 5-8 років. [21, c. 16]

Одночасно скорочується часовий цикл від появи винаходу до його втілення в готові вироби. Для оцінки динаміки цього процесу на практиці використовують показник оновлення продукції, який характеризує питому вагу нової продукції в загальному обсязі продажу протягом певного часу одного, двох, трьох і т.д. років.

3. Вплив інноваційних процесів на виробництво

3.1 Вплив нововведень на діяльність підприємства (на прикладі приватного підприємства «Веселе свято»)

Приватне підприємство «Веселе свято» по організації свят знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. Смілянська, 3, тел. 45-98-34, 45-98-35.

Приватне підприємство «Веселе свято» створене відповідно до Конституції України, Законів України «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про власність» та інших нормативних актів України, засноване на власності окремого громадянина, є самостійним господарюючим суб'єктом, що володіє правами юридичної особи, здійснює комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку.

Підприємство є юридичною особою. За українським законодавством, має самостійний баланс, розрахункові (поточні та інші рахунки, (як в національній так і в іноземній валюті) в установах банків, круглу печатку та кутовий штамп з власною назвою, бланки, знак для послуг, логотип (емблему), інші реквізити юридичної особи і здійснює свою діяльність згідно з чинним законодавством та Статутом.

Основною ціллю діяльності підприємства є насичення ринку послугами та одержання прибутку.

Послуги, що надає підприємство:

1. Проведення дитячих свят

2. Проведення корпоративних вечірок

3. Проведення урочистого відкриття магазину, фірми, фестивалю, заходу.

4. Оформлення місця проведення події.

5. Написання сценаріїв, підбірка музики.

Майно підприємства складають основні фонди, оборотні засоби, а також інші цінності, вартість яких відбивається в балансі підприємства. Майно Підприємства, у відповідності із законами України, Статутом підприємства та укладеними договорами, належить йому на праві власності. Підприємство самостійно володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та Статуту Підприємства.

Джерелами формування майна є:

* грошові і матеріальні внески Засновника;

* прибуток від господарської діяльності;

* кредити банків і інших кредиторів;

* придбання майна інших підприємств;

* доходи від реалізації акцій і інших цінних паперів;

* безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян, як резидентів так і нерезидентів України;

* інші джерела, не заборонені законодавством.

Кошти підприємства використовуються для:

- організації, розвитку і розширення виробничої діяльності;

- оплати труда працівників підприємства;

- розв'язання питань соціального розвитку, а також поліпшення умов праці, життя і здоров'я працівників.

Основним, показником діяльності підприємства є прибуток. Порядок використання прибутку підприємства визначається засновником. По рішенню засновника частина прибутку може передаватися у власність трудового колективу.

Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь в його діяльності на основі трудового договору, контракту, угоди, а також інших форм, що регулюють трудові відношення працівника з підприємством.

Персонал приватного підприємства «Веселе свято»

Директор	1
Замісник директора	1
Бухгалтер	1
Дизайнер	3
Ведучий свят	1
Звукорежисер	1
Сценарист	1
Прибиральниця	1
Разом	10

Органом управління підприємства є директор. Директор вирішує усі питання діяльності підприємства. Оплату праці також підприємство визначає самостійно, в залежності від рівня кваліфікації та стажу роботи. Директор діє від імені підприємства в межах, встановлених Законом України «Про підприємства в Україні». Директор має право без довіреності виконувати всі необхідні дії від імені підприємства.

Припинення діяльності підприємства відбувається шляхом його реорганізації, злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення або ліквідації. Реорганізація підприємства відбувається за рішенням власника.

Калькуляція проведення одного заходу

Статті калькуляції	Сума, грн.
Сировина, матеріали	80,0 грн. - матеріали для декорування приміщення
Відрахування на соціальні заходи	2812,50 грн. - відрахування в Пенсійний фонд - 32%, в фонд соціального страхування - 4%, фонд страхування від нещасних випадків та безробіття - 1,5%.
Зворотні відходи	1,6 грн. - 2% вартості матеріалів.
Заробітна плата	7500,0 грн. - фонд заробітної плати.
Побічна продукція	0 грн.
Витрати на утримання та експлуатацію	60,0 грн. - оренда офісного приміщення
Інші витрати	100,0 грн. - витрати на рекламу
Собівартість	10554,1 грн.

Для підвищення показників рентабельності та конкурентоспроможності приватне підприємство «Веселе свято» впроваджує інноваційні процеси в діяльність підприємства.

Зокрема, підприємство активно використовує інновації в управлінні - здійснює таку кадрову політику, котра відповідає сучасним вимогам правильного підбору спеціалістів усіх рівнів, підвищенню їхньої компетентності, діловитості й відповідальності; вимогам подальшого розвитку демократії в управлінні виробництвом, забезпечення належної організованості й виконавської дисципліни.

Підприємство використовує різноманітні методи стимулювання праці для підвищення творчої ініціативи працівників (кожен працівник може 20% робочого часу присвячувати не поточним проектам, а пошуку творчих ідей).

Знаходячись у постійному пошуку підвищення ефективності своєї діяльності, фірма прибігає до різних засобів комплексу стимулювання збуту та велике значення приділяє рекламі своїх послуг.

Підприємство працює на принципах індивідуального підходу до кожного клієнта:

- створення сценарію;

- декорування приміщення;

- музичний супровід за персональними побажаннями замовника;

- запрошення провідних артистів;

- підбір костюмів.

У своїй діяльності «Веселе свято» використовує науково-технічні новини - сучасні матеріали, новітнє музичне, світлове обладнання, піротехніку.

Отже, завдяки цим заходам установа зацікавлює та залучає клієнтів та постійно збільшує свій прибуток, ефективніше використовує інтелектуальні ресурси, підвищує заробітну плату працівників.

Висновки

Отже, під інноваціями в широкому змісті розуміється прибуткове використання нововведень у вигляді нових технологій, видів продукції і послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного або іншого характеру. Впровадження інновацій надає можливість підвищити економічну ефективність та конкурентоспроможність підприємства в цілому, та зміцнити його становище серед конкурентів на ринку.

Інноваційна діяльність є одним з основних чинників розвитку виробництва в довгостроковому періоді.

Проте, як показує практика, активність впровадження нововведень в Україні залишається низькою. Однією з важливих причин цього є відсутність на підприємствах ефективного механізму управління інноваційною діяльністю, який повинен обумовлювати формуванню сприятливих умов і перш за все організаційних і економічних.

Елемент, пов'язаний з економічними аспектами реалізації механізму управління інноваційною діяльністю відповідає за фінансове забезпечення розробки і реалізації інноваційних проектів, сприяє розвитку трудових ресурсів і нарощуванню інтелектуального потенціалу, а також контроль і оцінку ефективності інноваційної діяльності. Вказані складові частини організаційно-економічного механізму управління інноваційною діяльністю виконуючи певні функції доповнюють і накладаються при здійсненні управління, тим самим утворюючи комплексний організаційно-економічний механізм управління інноваційною діяльністю.

Отже, основними чинниками, які обмежують впровадження інноваційних процесів є: дефіцит фінансових ресурсів, відсутність чіткої інноваційної політики держави, економічна нестабільність країні, відсутність економічної зацікавленості господарських суб'єктів у нових розробках, інноваціях, відсутність конкуренції науково-технічної продукції.

Список використаної літератури

1. Бай С. Щодо спрямування інноваційних процесів на підприємствах./ С. Бай; Григор'єва І. // Вісник КНТЕУ. -2007. - №4. - С. 65

2. Бойчик І.М. Економіка підприємства.: Навчальний посібник/ І.М. Бойчик. - Київ: АТІКА, 2006. - 528 с. - Б.ц.

3. Бубенко П. Чому гальмуються інноваційні процеси в Україні?/ П. Бубенко, В. Гусєв // Економіка України. -2009. - №6. - С. 30

4. Бутенко А.І. Інвестиційна діяльність в інноваційній сфері підприємництва України: методи і форми/ А.І. Бутенко // Вісник економічної науки України. -2007. - №2. - С. 148

5. Вловиченко А.М. Фінансові ресурси населення та їх вплив на інноваційні процеси в Україні/ А.М. Вловиченко // Актуальні проблеми економіки. -2009. - №1. - С. 207

6. Волкова О. І., Денисенко М.П. Інноваційний розвиток промисловості України: Навчальний посібник. - Київ: КНТ, 2006.-c. 648

7. Гриньов В.Ф. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник.-Київ, 2001, - 146 с.

8. Давідов М.В. Шляхи організаційно-фінансового забезпечення інноваційного процесу на підприємствах України/ М.В. Давідов // Актуальні проблеми економіки. -2008. - №4. - с. 130

9. Іващенко Л.А. Інтенсивність інноваційних процесів у народному господарстві/ Л.А. Іващенко // Інвестиції:практика та досвід. -2007. - №2. - С. 24

10. Іванілов О.С. Економіка підприємства: підручник/ О.С. Іванілов. - К.: ЦУЛ, 2009. - 728 с. - Б.ц.

11 Ковалевський М.С. Інноваційні процеси в Україні. - К., 2002.

12. Колодинський С. Інноваціний потенціал економічного розвитку регіону/ С. Колодинський // Економіст. -2008. - №11. - С. 30-33

13. Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 504 с.

14. Крупка М.І. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України.-Львів, 2001.-С. 31.

15. Кузьмін О.Є. Методологічні підходи до оцінювання інноваційності технологічних процесів машинобудівних підприємств/ О. Є. Кузьмін, В.Й. Жежуха // Економіка та держава. -2009. - №6. - С. 24

16. Лайко П.А. Інноваційні процеси в аграрному секторі економіки/ П.А. Лайко, М.М. Кудаєць [та ін.] // Економіка АПК. -2009. - №9. - С. 26-30

17. Максімова В.Ф. Інноваційні процеси в управлінні промисловим підприємством./ В.Ф. Максімова // Проблеми науки. -2007. - №9. - С.

18. Микитюк П.П. Інноваційний менеджмент/ Тернопіль: Економічна думка. - 2006. - С. 145

19. М'якушева О.П. Основи інноваційного менеджменту / За ред. - Харків, 2003.

20. Остропольська Є.В. Розвиток соціальної складової інноваційних процесів як чинник соціально-економічного зростання економіки України/ Є.В. Остропольська // Актуальні проблеми економіки. -2006. - №2. - С. 127

21. Пасічнюк Т.В. Інноваційна модель розвитку вітчизняного АПК й управлінські аспекти її формування/ Т.В. Пасічнюк // Проблеми науки. -2009. - №1. - С. 16

22. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Підручник/ - Вид. 2-ге. перероб. Та доп.-К.: КНЕУ, 2000. - 528 с., іл.

23. Ротар А.В. Інноваційні процеси в промисловості:їх економічний зміст і суть/ А.В. Ротар // Статистика України. -2007. - №1. - С. 378

24. Cтадник В.В. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник/ В.В. Стадник, М.А. Йохна. - Київ: Академвидав, 2006. - 464 с. - Б.ц.

25. Тимків А.О. Теоретичні засади інноваційного менеджменту банку/ А.О. Тимків // Інвестиції:практика та досвід. -2007. - №10. - С. 20

26. Швиданенко О.А. Передумови забезпечення конкурентоспроможності країни в контексті прогресивних глобалізаційних тенденцій/ Швиданенко О.А. // Формування ринкових відносин в Україні. -2007. - №3. - С. 43

27. Шовкун І. Галузевий сектор науки в контексті інноваійних процесів в економіці України. Економіка України. - 2006. - N10. - 49-59

Размещено на Allbest.ru