Інвестиційна діяльність фонду, її особливості

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни

«Інвестиційна діяльність фондів соціального страхування»

на тему

«Інвестиційна діяльність фонду, її особливості»

Вступ

Актуальність теми. В Україні досвід роботи інвестиційних фондів (ІФ) та інвестиційних компаній (ІК) нараховує близько 20 років. На кінець 2009 року в країні діяло 159 інвестиційних фондів та 129 інвестиційних компаній, а загальний обсяг емісії цінних сертифікатів становив 1,47 млрд. грн. Зазначена сума емісій сформована, головним чином, за рахунок приватизаційних сертифікатів.

За умовами функціонування інвестиційні фонди та інвестиційні компанії належать до портфельних інвесторів, вони не орієнтуються на встановлення контролю за діяльністю підприємств. Їх місія та можливості, що надаються законодавством, у цьому плані обмежені. В Україні інвестиційні фонди та інвестиційні компанії не можуть володіти більш ніж 10% акцій одного емітента (25% - якщо акції придбані за приватизаційні сертифікати). Одночасно ІФ та ІК беруть досить активну участь у загальних зборах акціонерів, намагаються делегувати своїх представників до складу спостережних рад акціонерних товариств, регулярно отримують інформацію про стан справ на підприємстві.

Завданням ІК та ІФ є розв'язання проблем, які виникають у не професіональних суб'єктів при самостійному інвестуванні на ринку акцій. До яких проблем можна віднести:

1) проблему вибору об'єкта інвестування. Її ефективне розв'язання залежить від компетентності інвестора, обсягу та достовірності інформації, якою він володіє. Проведення навіть простого порівняльного аналізу в межах фондового ринку потребує отримання та обробки досить значної за обсягом інформації. Інвестору необхідно визначити дохідність акцій окремих емітентів, секторів економіки, простежити динаміку курсів за певний період часу тощо;

2) окремі привабливі фінансові інструменти можуть бути просто недоступними для дрібних непрофесійних інвесторів. Акції з найвищим рівнем ліквідності обертаються на біржових ринках, а учасниками біржових операцій можуть виступати тільки професіонали - продавці цінних паперів, які обслуговують досить масштабні операції з цінними паперами.

Особливо актуальна ця проблема для країн з перехідною економікою, зокрема для України.

Метою роботи є спроба визначити особливості діяльності інвестиційних фондів.

Для її досягнення в роботі було поставлено й вирішено ряд послідовних завдань:

проаналізовано поняття інвестиційний фонд;

проаналізовано діяльність інвестиційного фонду;

охарактеризовано основи функціонування інвестиційних фондів.

Об'єкт дослідження - діяльність інвестиційних фондів.

Предмет дослідження - інвестиційна діяльність інвестиційних фондів в умовах економіки, що трансформується.

Методи дослідження. У процесі дослідження використано методи: аналізу та синтезу, економіко-статистичного аналізу.

Проблемою інвестиційної діяльності фондів соціального страхування в умовах трансформації економіки України у своїх працях займалися вітчизняні фахівці права, зокрема, Лепьохіна О.В. Коваленко М.А., Радвансьа Л.М. Алехин В.И. Базилевич В.Д. Кузнєцова Н.С., та інші.

1. Поняття інвестиційних фондів

Інвестиційний фонд - це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства з урахуванням вимог, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування.

Інвестиційні фонди поділяються на відкриті та закриті. Відкриті фонди створюються на невизначений строк і здійснюють викуп своїх інвестиційних сертифікатів у строки, встановлені інвестиційною декларацією інвестиційного фонду. Закриті фонди створюються на визначений строк і здійснюють розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності інвестиційного фонду. [7].

Засновниками інвестиційного фонду є юридичні та фізичні особи. Не можуть бути засновниками інвестиційного фонду юридичні особи, частка державного майна у статутному фонді яких перевищує 25 відсотків. Законодавством може бути передбачено й інші обмеження щодо участі юридичних і фізичних осіб у створенні інвестиційних фондів.

Засновники несуть відповідальність перед учасниками інвестиційного фонду в межах вартості належних їм акцій статутного фонду. Акції зберігаються у депозитарію і не можуть пропонуватися на продаж.

Для створення інвестиційного фонду його засновники укладають установчий договір, затверджують статут і проводять реєстрацію інвестиційного фонду у порядку, встановленому для реєстрації акціонерних товариств.

Установчий договір визначає порядок здійснення засновниками спільної діяльності, пов'язаної із створенням інвестиційного фонду, відповідальність перед учасниками і перед третіми особами.

У статуті інвестиційного фонду зазначаються найменування, місцезнаходження та вид інвестиційного фонду, розмір і порядок зміни статутного фонду, склад засновників, порядок створення органів управління інвестиційного фонду, їх компетенція й порядок прийняття ними рішень, порядок отримання засновниками дивідендів на кожну акцію в розмірі, який дорівнює розмірові дивіденду на один інвестиційний сертифікат, порядок реорганізації та ліквідації інвестиційного фонду.

Статут інвестиційного фонду повинен містити вимогу щодо заборони створення будь-яких спеціальних і резервних фондів, а також може містити положення про повний розподіл його прибутків між засновниками й учасниками в порядку, встановленому інвестиційною декларацією.

До статуту може бути включено й інші положення, що не суперечать чинному законодавству. Статутний фонд інвестиційного фонду повинен становити не менше 2500 тисяч мінімальних зарплат, встановлених на момент його реєстрації, і бути сформованим за рахунок внесків засновників у вигляді коштів, цінних паперів, визнаних такими Законом України «Про цінні папери і фондову біржу», і нерухомого майна.

Частка нерухомого майна у статутному фонді не повинна перевищувати 25 відсотків. Учасниками інвестиційного фонду є фізичні та юридичні особи, які придбали інвестиційні сертифікати цього фонду. Учаснику інвестиційного фонду може видаватися сертифікат на сумарну вартість інвестиційних сертифікатів. [7, c. 36].

Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і на пред'явника. Мінімальна номінальна вартість інвестиційного сертифікату не може бути меншою за 10000 грн. Номінальна вартість інвестиційних сертифікатів, яка перевищує 10000 грн., повинна бути кратною мінімальній номінальній вартості. Інвестиційний сертифікат містить такі реквізити: фірмове найменування інвестиційного фонду; його місцезнаходження; найменування цінного паперу (» інвестиційний сертифікат») та його порядковий номер; дата випуску; вид інвестиційного сертифікату, його номінальна вартість; ім'я власника (для іменного інвестиційного сертифікату); строк виплати дивідендів; підпис посадової особи - інвестиційного керуючого чи іншої уповноваженої особи; печатка інвестиційного фонду.

Номінальна вартість одного інвестиційного сертифікату повинна дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам. Для випуску інвестиційних сертифікатів укладається договір з інвестиційним керуючим, аудитором або аудиторською фірмою, а також депозитний договір з депозитарієм, проводиться реєстрація випуску інвестиційних сертифікатів, публікуються інвестиційна декларація та інформація про випуск інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду.

Інвестиційна декларація містить такі реквізити: найменування документа (» інвестиційна декларація»); найменування, вид і місцезнаходження інвестиційного фонду, розмір його статутного фонду; основні напрями, предмет, цілі та обмеження інвестиційної діяльності інвестиційного фонду, а також порядок продажу інвестиційних сертифікатів; відомості про випуск інвестиційних сертифікатів, зобов'язання щодо їх викупу, наслідки невиконання таких зобов'язань; комісійні, винагороди та витрати, що можуть сплачуватися за рахунок коштів інвестиційного фонду; місце, терміни та порядок виплати дивідендів; застереження щодо створення будь-яких спеціальних або резервних фондів.

Вищим органом управління інвестиційного фонду є загальні збори засновників, до виключної компетенції яких належить: внесення змін і доповнень до установчого договору та статуту інвестиційного фонду;

затвердження інвестиційної декларації, умов депозитного договору, договору з інвестиційним керуючим, договору з аудитором або аудиторською фірмою і внесення в установленому порядку змін та доповнень до цих документів;

прийняття рішення та затвердження інформації про випуск інвестиційних сертифікатів;

затвердження результатів річної діяльності інвестиційного фонду після проведення аудиторської перевірки;

затвердження порядку розрахунку дивідендів;

прийняття рішень про створення, реорганізацію або ліквідацію філій, регіональних представництв інвестиційного фонду та затвердження положень про них;

прийняття рішень про ліквідацію фонду, створення ліквідаційної комісії і затвердження ліквідаційного балансу;

обрання й відкликання членів спостережної ради.

Загальні збори засновників скликаються не рідше одного разу на рік, а також на вимогу депозитарію, спостережної ради, інвестиційного керуючого або учасників інвестиційного фонду, що є власниками не менш як 10 відсотків випущених інвестиційних сертифікатів.

З метою контролю за діяльністю інвестиційного керуючого та захисту інтересів учасників створюється спостережна рада, не менш як 60 відсотків членів якої повинні бути неафілійованими особами. Членами спостережної ради можуть обиратися також особи, які не є учасниками інвестиційного фонду.

Рішення спостережної ради приймаються двома третинами голосів від загальної кількості її членів. Члени спостережної ради мають право бути присутніми на загальних зборах засновників, отримувати довідки про діяльність інвестиційного фонду та про умови виконання депозитарієм депозитного договору. Внесення змін і доповнень до інвестиційної декларації та договору з інвестиційним керуючим повинно бути погоджено із спостережною радою. Загальні збори засновників зобов'язані відкликати або переобрати члена спостережної ради у разі, коли письмову вимогу про це подали учасники, які є власниками не менш як одного відсотка інвестиційних сертифікатів.

Член спостережної ради інвестиційного фонду не може одночасно бути членом спостережної ради іншого інвестиційного фонду [14, с. 11].

2. Інвестиційна діяльність фонду, її особливості

Інститутами спільного інвестування на фінансовому ринку ви ступають інвестиційні компанії (ІК), які залучають кошти інвесторів і вкладають їх у диверсифікований портфель цінних паперів. Фінансові ресурси (пасиви) інвестиційних компаній формуються за рахунок розміщення на ринку власних акцій та інвестиційних сертифікатів активи - за рахунок придбання пайових і боргових цінних паперів інших емітентів. ІК вкладають кошти в цінні папери великої кіль кості емітентів для того, щоб у рамках вибраної стратегії максимально диверсифікувати портфель і зменшити ризики інвестування. [15, с. 34].

Інвестиційні компанії розрізняються за формою організації та механізмом формування і використання фінансових ресурсів.

Структура активів компаній також може змінюватись, а може залишатись постійною протягом усього періоду існування компанії.

Учасники ринку, які інвестують кошти в акції ІК, мають ряд переваг. Вкладаючи навіть незначні кошти в цінні папери компанії, вони отримують диверсифікований портфель цінних паперів і, отже, зменшують ризики інвестування.

Основними типами інвестиційних компаній є фонди відкритого (взаємні фонди), закритого типів та інвестиційні трасти. Фонди закритого та відкритого типу відносять до інвестиційних компаній зі змінним інвестиційним портфелем, оскільки в процес Функціонування таких фондів структура їх портфеля постійно змінюється. Інвестиційні трасти належать до компаній з фіксованим інвестиційним портфелем, який не може бути змінений протягом усього періоду існування компанії.

Інвестиційні фонди відкритого типу (взаємні, або відкриті, фонди) постійно пропонують свої акції на ринку із зобов'язанням їх викупити за ціною, що визначається виходячи з ринкової вартості чистих активів фонду, які припадають на одну акцію. Відкритий фонд завжди готовий продати нові акції на ринку або викупити їх за вимогою власників акцій за ціною, що встановлюється щодня при закритті ринку і розраховується за формулою

Чисті активи фонду обчислюють як різницю між поточною ринковою вартістю активів та зобов'язаннями фонду. Фактично чисті активи є різницею між ринковою вартістю портфеля цінних паперів, що становить до 90% вартості всіх активів фонду, і зобов'язаннями фонду.

Ринкова вартість портфеля визначається досить просто, якщо цінні папери, що входять до портфеля, котируються на ринку. В цьому разі Ціна продажу акцій фонду встановлюється щодня за результатами торгів на організованих ринках. Спочатку визначається сумарна ринкова вартість усіх паперів, що входять до портфеля, а після цього вартість чистих активів фонду та ціна акції за формулою (16).

У більшості випадків реальна ціна продажу акцій фонду відрізняється від ціни, на деяку комісію. Комісійні фонду коливаються від 1% для значних обсягів продажу акцій до 8% - для незначних обсягів. При цьому одні фонди беруть комісійні при продажу своїх акцій, інші - при їх викупі. Комісійні при викупі, як правило, становлять 3-6%. Якщо акції розміщуються на ринку за ціною чистих активів, відповідні фонди називають фондами без навантаження. Фонди, що пропонують свої акції за ціною вищою від обчисленої частки чистих активів, називають фондами з навантаженням. Фонди, що розміщують акції на ринку без допомоги посередників, переважно продають їх за ціною чистих активів і є фондами без навантаження. Фонди, що розміщують акції на ринку через посередників, продають акції за ціною, яка перевищує вартість чистих активів, тобто є фондами з навантаженням. Як правило, навантаження, що є нагородою посередника, становить 3,5-8,5% ціни акції. Фонд вважається фондом з низьким навантаженням, якщо комісійні становлять близько 3%.

Більша частина взаємних фондів постійно розміщує на ринку нові випуски акцій, здійснюючи відкриту капіталізацію фонду і збільшуючи свої активи та пасиви. Акції відкритих фондів завжди користуються попитом у інвесторів і є високоліквідними цінними паперами. Самі відкриті фонди є більш популярними інститутами спільного інвестування, ніж закриті фонди чи трасти.

Інвестиційні фонди закритого типу емітують фіксовану кількості невикупних акцій і розміщують їх серед інвесторів. Такі фонди переважно створюються на визначений термін. Вони емітують і розміщують акції на ринку як будь-яка корпорація і, як правило, не викупляють акції до закінчення терміну свого існування. Фонди закритого типу дуже рідко використовують випуск боргових цінних паперів для залучення коштів [17].

Протягом терміну існування акції закритого фонду можуть перебувати у вільному обігу на біржовому чи позабіржовому ринках, як акції інших корпорацій. Ринкова ціна акцій визначається виходячи з попиту і пропозиції на них.

При публічному розміщенні акції закритого фонду переважно розміщуються за ціною, що перевищує вартість чистих активів. На вторинному ринку вони досить часто продаються за ціною нижчою від вартості чистих активів. Результати котирування акцій закритих фондів у США публікуються щодня за результатами торгів, а вартість чистих активів - щотижня.

Часто дохід за портфелем цінних паперів фонду реінвестується купівлю нових цінних паперів і оформляється у вигляді нових акцій.

Закриті фонди менш популярні, ніж відкриті. Значною мірою це обумовлено специфікою функціонування та державним регулюванням їх діяльності. Так, дозвіл вкладати кошти в досить надійні та прибуткові активи або здійснювати інвестування коштів на міжнародному ринку можуть робити акції закритих фондів більш привабливими для інвесторів.

Вторинний ринок сертифікатів дуже обмежений. У разі потреби сертифікати можуть викуплятись трастом за рахунок продажу облігацій, що знаходяться в інвестиційному портфелі трасту або для п°дальшого перепродажу іншим інвесторам. Усі доходи, що отримуються за цінними паперами довіреною особою, як і їхня номінальна вартість, виплачуються по закінченні терміну функціонування трас ту власникам сертифікатів.

Інвестиційний фонд складається з ради директорів, фінансового консультанта (управляючого фонду), який здійснює управління портфелем фонду, та з дистриб'юторів фонду, що займаються розміщенням акцій фонду на ринку.

Для того щоб інвесторам легше було прийняти рішення про інвертування коштів у той чи інший фонд, аналітиками ринку розробляються рейтинги, які враховують дохідність фондів та їх ризиковість порівняно з фондами з таким самим напрямом діяльності.

Залежно від інвестиційних стратегій, які реалізують різні інвестиційні компанії, в їх портфелях можна знайти різні види цінних паперів: загальнодержавні та муніципальні облігації, акції, депозитні сертифікати, папери, забезпечені нерухомістю, тощо.

Деякі фонди інвестують кошти в певну галузь чи певний сектор економіки, в акції невеликих корпорацій, позабіржові акції, акції корпорацій конкретних країн. Діють також і фонди, що займаються міжнародними інвестиціями [15, c. 68].

Основні напрями діяльності фондів, як правило, знаходять відображення в їх назвах. Так, фонди облігацій інвестують кошти в різні типи облігацій з фіксованим доходом: корпоративні, державні, муніципальні облігації, облігації іноземних емітентів, конвертовані облігації тощо. Часто кошти таких фондів вкладаються в облігації з різними термінами процентних виплат, що дає змогу інвесторам отримувати щомісяця дивіденди за акціями фонду.

Характерною рисою фондів є те, що акціонери можуть у визначених випадках виписувати чеки на вартість акцій, якими вони володіють. По суті акції у взаємних фондах грошового ринку функціонують як поточні чекові рахунки, що приносять процент, але з певними обмеженнями на виписування чеків.

Інструменти грошового ринку, в які вкладаються кошти фондів, є досить надійними і високоліквідними, тому винагорода управляючих невисока і становить 0,25-1% вартості чистих активів.

Індексні фонди створюють портфелі, до складу яких входять цінні папери, що використовуються для обчислення того чи іншого фондового індексу. Сформовані у такий спосіб портфелі забезпечують інвесторам середньоринкову дохідність, яка відображається одним із фондових індексів.

Існують також диверсифіковані фонди звичайних акцій та фонди прибуткових акцій, які відповідно інвестують кошти в диверсифікований портфель звичайних чи прибуткових акцій.

Інформація про інвестиційні компанії - їх спеціалізацію, рейтинг, вартість чистих активів - подається в періодичних фінансових виданнях і допомагає інвесторам прийняти правильне рішення щодо інвестування коштів. Цьому також сприяє публікація фондових індексів, частина яких розраховується на основі даних про акції інвестиційних компаній. [14, c. 11].

3. Розвиток інвестування в Україні

інвестиційний фонд акція прибутковий

Державний контроль за діяльністю фонду відповідно до Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» і цього Положення забезпечують Міністерство фінансів України та місцеві фінансові органи, а в межах повноважень, визначених законодавством України, - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Державний контроль за комерційною діяльністю фондів з приватизаційними паперами забезпечує Фонд державного майна України. [10, c. 79].

Здійснення інвестиційної діяльності дрібними або некваліфікованими інвесторами вирішується за допомогою спеціалізованих фінансових інститутів. Провідне місце серед таких фінансових інститутів у галузі обслуговування дрібних інвесторів, схильних до спільного інвестування в цінні папери, займають інвестиційні (взаємні) фонди. Виключним видом їх діяльності є акумулювання коштів переважно дрібних інвесторів та ефективне їх інвестування шляхом формування та керівництва єдиним портфелем цінних паперів.

На провідних фінансових ринках світу найбільший відсоток залучених і вкладених коштів припадає саме на інвестиційні фонди та інвестиційні компанії (понад 40%), бо вони є найефективнішим механізмом перерозподілу вільних коштів.

В процесі приватизації понад 25% громадян України реалізували своє право власності шляхом спільного інвестування. До участі в приватизації з інституціональних інвесторів допущені лише закриті інвестиційні (взаємні) фонди, що дозволяє значно прискорити процес приватизації, юридично стабілізуючи стан закритих інвестиційних фондів шляхом прямої законодавчої заборони надання будь-яких гарантій власникам приватизаційних паперів щодо прибутковості їх вкладень в інвестиційні сертифікати фонду. Таким чином, крім стандартно відсутніх жорстких зобов'язань закритого інвестиційного фонду щодо ліквідності емітованих ним цінних паперів, додається ще відсутність зобов'язань з їх прибутковості.

При цьому слід підкреслити, що закриті інвестиційні (взаємні) фонди посідають значне місце саме у цьому сегменті фінансового ринку, як потенційні покупці акцій приватизованих підприємств. За даними Фонду державного майна України на них припадає найбільша частка акумульованих фінансовими інститутами приватизаційних паперів (близько 60%) і понад 50% всіх вкладень приватизаційних коштів серед фінансових інститутів. Зазначене підтверджує й динаміка появи закритих інвестиційних (взаємних) фондів - понад 90% їх загальної кількості. [11, c. 21].

Структура інвестиційних (взаємних) фондів типова для низьколіквідного неефективного ринку і відповідає правовому режиму регулювання діяльності інвестиційних фондів на фінансовому ринку.

Про обсяги та масовість здійснення операцій по інвестуванню на фондовому ринку України свідчать наступні факти: загальний обсяг емісій інвестиційних сертифікатів складає 4 687 305 954 грн. [6, c. 81].

На сьогодні в Україні склалася ситуація, коли переважна більшість підприємств потребує надходження фінансових ресурсів для забезпечення своєї діяльності. Потреби підприємств не можуть бути задоволені державним бюджетом. Для ефективного вирішення цього питання і необхідні кошти, які можуть бути залучені для здійснення спільного інвестування через інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Рядовим інвесторам самостійно важко визначити, в які саме підприємства, без ризику втрати, слід інвестувати свої кошти. Крім того, самостійне придбання цінних паперів є не тільки ризикованим, але й іноді безприбутковим. В разі здійснення спільного інвестування, інвесторові немає необхідності турбуватися про придбані цінні папери, оскільки питання ризикованості та прибутковості інвестованих коштів лягає на плечі фахівців інвестиційних фондів та інвестиційних компаній.

Якщо підсумувати, основними надбаннями спільного інвестування є:

- сприяння створенню та накопиченню капіталу;

- ефективність як інструменту приватизації;

- перетворення складних інвестиційних рішень в більш прості для дрібних інвесторів, з одночасним здійсненням диверсифікації ризику;

- здійснення ефективного переливу капіталів між галузями народного господарства та стимулювання діяльності підприємств;

- сприяння залученню іноземного капіталу.

До об'єктивних факторів, які не сприяють розвитку спільного інвестування в Україні, належить: недосконалість чинного законодавства щодо цінних паперів; невизначеність особливостей ведення бухгалтерського обліку, що призводить до невірного відображення фінансового стану інституційних інвесторів, а іноді навіть до перекручення фінансових результатів; недосконалість методики розрахунку вартості чистих активів та подвійне оподаткування доходів від спільного інвестування.

Зазначені недоліки суттєво впливають на фінансову довіру дрібних інвесторів і, відповідно, на розміри коштів, що залучаються. Ліквідність та прозорість ринку цінних паперів дає інвесторам впевненість у правильності свого вибору.

Для забезпечення стабільного функціонування інвестиційних фондів на фінансовому ринку України потрібне термінове виправлення існуючих суперечностей моделі функціонування фондів, закладених в діючому законодавстві, і, в першу чергу, в Положенні «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії».

З метою підвищення ефективності інвестиційної діяльності та захисту інтересів дрібних інвесторів пропонується скоригувати діючі правові форми інвестиційних фондів та компаній, а також нормативи здійснення інвестицій та формування портфелю цінних паперів відповідно до економічної суттєвості діяльності інвестиційних фондів.

Необхідно шляхом встановлення податкової «прозорості» інвестиційних фондів усунути подвійне оподаткування доходів, що отримують інвестори від операцій спільного інвестування. На наш погляд, треба скасувати податок на прибуток інвестиційних (взаємних) фондів та оподатковувати лише кінцеві прибутки вкладників [15, c. 71].

Прийняття Закону України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії», в якому були б зазначені ці важливі питання, такі актуальні на даний період часу, впорядкувало б діяльність одного з найбільших сегментів фондового ринку, поліпшило б інвестиційний клімат на українському фондовому ринку та сприяло б залученню іноземних інвестицій в економіку України, а також посиленню контролю за роботою інвестиційних керуючих.

Висновки

З розвитком ринкових відносин інвестиційні фонди виникли і в нашій країні. Основними операціями інвестиційних фондів є організація емісії власних цінних паперів і видача гарантій у їх розміщенні, здійснення інвестицій безпосередньо в цінні папери, купівля-продаж цінних паперів за свій рахунок і від свого імені і т.д. В Україні поки незначна частина підприємств є акціонерними товариствами, тому інвестиційні фонді здійснюють, в основному, реальні інвестиції, що є менш ефективним, тому що існує складність оперативного управління такими вкладами.

Інвестиційний фонд - це юридична особа, заснована у вигляді акціонерного товариства, виключною діяльністю якого є спільне інвестування. Інвестиційний фонд здійснює випуск акцій та вкладає мобілізовані таким чином засоби дрібних інвесторів у інші цінні папери, що приносять дохід у вигляді відсотка і підвищенні курсової вартості. Відкриті інвестиційні фонди (взаємні) мають право на придбання цінних паперів інших емітентів як будь-яка інша юридична або фізична особа. Закритим інвестиційним фондам дано право працювати з приватизаційними цінними паперами.

Інвестиційні фонди класифікуються залежно від форми їх організації. Власне, у світовій практиці склалося дві форми організації інвестиційних фондів: корпорація і довірче товариство (траст). У першому випадку засновники фонду є його учасниками, вони утворюють апарат управління та об'єднують свої засоби в початковому статутному фонді. Корпорація також може бути організована із зовнішнім апаратом управління, що працює за наймом (контрактом). Тоді може бути утворено довірче товариство (траст). Ця форма інвестиційного фонду виникла на початку минулого століття і заснована на повному юридичному розпорядженні прав володіння і використання (управління) майном. Наприклад, вдова або неповнолітні нащадки майна, залишаючись власниками, потрапляли під опіку (управління) старшого сина. Організовуються трасти наступним чином: засновники фонду залучають на контрактній основі ще одного або декількох учасників фонду, які збирають засоби і утворюють траст. Тобто, при інвестиційному фонді (компанії) може бути утворено декілька трастів, які у будь-який момент можуть вийти із фонду, розірвавши угоду і сплативши 2-3% штрафу від суми активів.

На сьогодні в Україні склалася ситуація, коли переважна більшість підприємств потребує надходження фінансових ресурсів для забезпечення своєї діяльності. Потреби підприємств не можуть бути задоволені державним бюджетом. Для ефективного вирішення цього питання і необхідні кошти, які можуть бути залучені для здійснення спільного інвестування через інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Рядовим інвесторам самостійно важко визначити, в які саме підприємства, без ризику втрати, слід інвестувати свої кошти. Крім того, самостійне придбання цінних паперів є не тільки ризикованим, але й іноді безприбутковим. В разі здійснення спільного інвестування, інвесторові немає необхідності турбуватися про придбані цінні папери, оскільки питання ризикованості та прибутковості інвестованих коштів лягає на плечі фахівців інвестиційних фондів.

Список літератури

1. Закон України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії»

2. Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Затверджено Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. №55/94.

3. Положення про порядки реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду та інвестиційної компанії та інформації про їх Випуск. Затверджено Рішенням ДКЦПФР від 15 січня 1998 р. №8

4. Бондарчук І. Інвестиційна політика в Україні: Навч. посібник / Українська академія держ. управління при Президентові України. - К.: Видавництво УАДУ, 2003. - 23 с.

5. Данілов О. Інвестування: Навчальний посібник/ Олександр Данілов, Ганна Івашина, Ольга Чумаченко,; Державна податкова адміністрація України, Академія державної податкової служби України. - К.: Видавничий дім «Комп'ютерпрес», 2001. - 362 с.

6. Іванов С. Інвестиційна привабливість регіонів та видів економічної діяльності регіональної економіки: дис. канд. екон. наук: 08.10.01 / Придніпровська держ. академія будівництва та архітектури. - Д., 2005. - 177 с.

7. Інвестиційна діяльність в Україні: Нормативні документи / О.М. Роїна (упоряд.). - К.: КНТ, 2007. - 192 с.

8. Кжакевич К. Программа национальных инвестиционных фондов // Проблемы теории и практики управления. - 2000. - №5.

9. Коваленко М. Фінанси спільного інвестування: Навчальний посібник/ Микола Коваленко, Людмила Радванська. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2002. - 247 с.

10. Недашківський М. Інвестиційний фонд регіонів України та джерела його формування // Економіка України. - 2000. - №2. - C. 79-85

11. Оксаніч С. Інвестиційне середовище в Україні: погляд з фондового ринку // Національна безпека і оборона. - 2006. - №6. - C. 60-62

12. Поддубный В. Инвестиционная компания в Украине // Фондовый рынок. - 2002. - №12. - C. 17-19

13. Пухтаєвич Г. Аналіз національної економіки: Навчальний посібник/ Галина Пухтаєвич,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2005. - 254 с.

14. Свердел М. Перспективи розвитку інвестиційних фондів в Україні // Фінанси України. - 2003. - №8. - С. 116-120

15. Тканка Л. Система інноваційно-інвестиційних фондів в Україні // Фінанси України. - 1999. - №1. - C. 68-72

Размещено на Allbest.ru