Шляхи вдосконалення управління підприємством

3 переходом до нової концепції управління підприємствами в Україні менеджери у першу чергу повинні звернути увагу на зміну переліку факторів виробництва. Ринкові умови господарювання вимагають опанування засобів управління такими чинниками, як підприємливість, компетентність, попит, позитивний імідж. Причому стоїть завдання не просто приєднати, а органічно "вмонтувати" їх у систему вже відомих керівникам підприємств економічних факторів: засобів праці, предметів праці, робочої сили, інформації. Тільки у такому разі сформується уявлення про нову систему продуктивних сил підприємства, що визначатиме його соціально-економічний потенціал. По-друге, підприємство у ринковій економіці змушене самостійно відстежувати увесь відтворювальний цикл свого багатства, а не лише один з його етапів - виробництво. А це значить, що в практику управління упроваджується категорія "капітал підприємства". Оскільки увага менеджерів має зосереджуватися на усіх етапах відтворювального циклу взаємодійних економічних факторів виробництва, в яких уособлюється капітал підприємства, інформаційне забезпечення управління багатством підприємства треба створювати заново. По-третє, в Україні істотно змінюються виробничі відносини, виникає прошарок власників, а отже, - економічних інтересів. Поєднання дії нерідко протилежно скерованих інтересів неможливе засобами адміністративного чи економічного впливу. Важливим чинником забезпечення цілісності й життєздатності підприємства як економічно-соціальної системи стає культура. Створення діючої системи управління культурою підприємства вимагає термінового розроблення відповідного методичного забезпечення.

Друга проблема пов'язана з першою і полягає в тому, що від розв'язання проблемних питань спеціалізації та кооперації фізичної праці керівники підприємств змушені переходити до вирішення назрілих вимог спеціалізації та кооперації розумової праці, введення в дію творчого потенціалу колективу, а далі - до створення умов для самоорганізації та cамоменеджменту у сфері індивідуальної роботи творчих особистостей. Не тільки вітчизняна, а й світова наукова думка ще не має готових рекомендацій щодо подолання вказаних труднощів.

Третя проблема полягає у необхідності значного підвищення ефективності виконання функції організації діяльності людей у галузі виробництва матеріальних і нематеріальних благ. Причому головними об'єктами уваги стають організація діяльності у часі, а не в просторі; перехід від одного циклу відтворення капіталу до іншого. Підприємства поступово просуваються від управління окремими операціями до управління потоками. Для сучасних менеджерів ключовими термінами є "потоки робіт" (на зразок складного конвеєра, який об'єднує не тільки виробничі, а й інформаційні операції); "потоки готівки" (розуміння, що фінансове забезпечення будь-якого проекту розподілене у часі як послідовність отримання готівки та її витрат), "бізнес-процеси". Усі ці поняття певною мірою існували й раніше, але вони не були визначені як актуальні. Тепер, на думку багатьох фахівців, лише професійне управління потоками зможе забезпечити надійність та ефективність діяльності підприємства.

Для України, зважаючи на вказане, особливо актуальним є пошук можливостей формування власних методологічних засад управління підприємствами. Найбільша проблема тут - це відсутність комплексної теорії управління підприємством як економіко-соціальною системою, яку можна було б зробити базовою для подальшого розвитку. Об'єктивно вітчизняна наука управління підприємством досить тривалий час йшла шляхом спеціалізації. Унаслідок цього виникали наукові дисципліни, котрі звужували предмет дослідження (організація виробництва, економіка підприємства, управління персоналом, автоматизовані системи управління тощо). Частково, правда, формувалися і міждисциплінарні напрями (виробничий менеджмент, економіко-математичне моделювання, культура підприємництва та ін.). Ці процеси забезпечували певні позитивні результати стосовно окремих засад функціонування й розвитку підприємств. Однак у сучасних умовах виникає потреба синтезу технологій окремих наук, більш комплексного підходу до підприємства як складного цілісного утворення. Резерви розвитку управління сучасним виробництвом, що існує як відкрита економіко-соціальна система, вже не можна шукати тільки через аналіз його складових, бо втрачається уявлення про нього як про одне ціле. Тому від вивчення того, як частина працює на систему, слід переходити до дослідження, яким чином система зумовлює розвиток частини, а точніше, - як вони взаємо-обумовлюють одна одну.

Звертаючи увагу на той факт, що процес функціонування підприємства у сучасних умовах інтенсивного розвитку науково-технічного прогресу і зростання темпів інновацій все більше потребує нестандартного, творчого підходу, можна погодитися з тим, що стосовно підприємств як складних не тільки економічних, але й соціальних явищ правильніше буде застосовувати термін "діяльність", який поєднує і працю, і творчість. Особливо такий термін доцільно використовувати у дослідженнях управлінської праці, якщо погодитися з думкою Л. Мізеса, що виробництво не є чимось фізичним, матеріальним, а є духовним, розумовим феноменом. Його суть - не людська праця, зовнішні сили та предмети природи, а рішення розуму використати ці чинники як засоби для досягнення цілей. Звичайно, така категорична заява автора не може сприйматися однозначно і практиками, і науковцями. Але той факт, що результати виробництва все більшою мірою залежать від сили розуму людини, а не від її фізичних зусиль, важко заперечувати. Таким чином, в управлінні підприємством необхідно орієнтуватися на управління і працею, і творчістю.

Створення нової концепції управління підприємством вимагає аналізу змісту функцій промислового підприємства як виробничої організації. І. Кулінцев на підставі досить ґрунтовних узагальнень поглядів різних учених на функції виробничих організацій виділяє три основні -цільову, соціально-інтегративну та управлінсько-виховну. Перша пов'язана із забезпеченням випуску заданого обсягу продукції певного типу та якості. В ієрархії цілей вона найважливіша, бо для її реалізації створюється організація. Головний показник результативності цільової функції - прибуток. Дві інші виступають стосовно цільової як обмеження та резерв. Зміст соціально-інтегративної функції полягає у тому, що носієм соціальної дії є мікросоціум - трудовий колектив. Реалізація даної функції будь-якою виробничою організацією (промисловим підприємством зокрема) скерована на підтримання цілісності колективу, зняття соціального напруження та конфліктів, задоволення потреб працівників. Управлінсько-виховна функція призначена забезпечити інтеграцію організації з макросоціумом (суспільством). Вона транслює систему вимог, напрацьованих макросистемою та її соціальними інститутами (законами, нормами, правилами), на рівень мікросистеми. Істотні відмінності змісту трьох функцій зумовлюють необхідність виділення під кожну з них у структурі підприємства окремих складових, які б спеціалізувалися на їх реалізації.

З теоретичних позицій найскладнішою для дослідження є управлінсько-виховна функція підприємства як виробничої організації, що, на наш погляд, не є цілісною, а складається з двох підфункцій - управлінської й виховної, кожна з яких має свої закономірності та інструменти, хоча поведінка підприємства, її результативність залежать від якості узгодження реалізації цих функцій між собою.

Щоб працювати далі з поняттями "управління" і "менеджмент", автор вважає за потрібне викласти свою думку щодо їх змісту. В цій праці вони використовуються стосовно виробничого підприємства і за змістом означають деякі дії спеціалізованих підрозділів чи професіоналів, результатом яких є вплив на ті об'єкти, якими управляють. Управління і менеджмент - це і наука, і мистецтво. Вони розвиваються як теорія і практика, вимагають, з одного боку, постійного спостереження за ситуаціями та процесами, що відбуваються на підприємстві, з іншого, - постійного ознайомлення з останніми досягненнями науки.

Список літератури

1. Економіка підприємства/ Підручник /За загальною редакцією д. ен. проф. Л.Г. Мельника - Суми: ВТД «Університецька книга» 2004

2. Економіка підприємства /За загальною редакцією Й.М. Петровича -- Київ 2000

3. Економіка підприємства / За загальною редакцією С.Ф. Покропивного -- Львів:

Видавництво «Магнолія плюс» / Видавець В.М. Піча, 2004

4. Управління економічними та соціальними процесами підприємства: Монографія Харків: Вид. ХДЕУ, 2002

5. Модели адаптивного управление предприятием / Стасюк В.П.

6. Управление предприятием /Дж. Обер-Крис -- Сирин 1998г. / Перевод с французкого Окуневич Ф.Р., Сизов А.П.

7. Сутність і зміст організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства / О. Кендюхов / «Економіка України» - 2005 №2 /ст.33-41

Размещено на Allbest.ru