Фінансовий менеджмент як елемент системи управління підприємством

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фінансовий менеджмент як елемент системи управління підприємством

управління підприємство менеджер капітал

Основний зміст фінансового менеджменту полягає в управлінні формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів суб'єктів господарювання та оптимізації обороту їх грошових коштів. Матеріальною основою фінансового менеджменту є грошовий оборот підприємства, який спричинює зміну форм вартості і супроводжується потоками платежів і розрахунків.

Ефективно управляти грошовим оборотом означає:

передбачати його можливий стан на близьку і далеку перспектива;

уміти визначати обсяги та інтенсивність надходження і витрат грошових коштів як в поточному, так і в довгостроковому періодах.

У широкому розумінні фінансовий менеджмент - це стратегія і тактика фінансового забезпечення підприємницької діяльності, що дає змогу ефективно управляти рухом грошових коштів і знаходити оптимальні фінансові рішення.

Поняття «фінансовий менеджмент» можна одночасно розглядати в трьох аспектах:

як систему раціонального управління фінансами підприємства;

як орган управління фінансами підприємства;

як форму підприємницької діяльності.

Як система управління фінансами підприємства фінансовий менеджмент є процесом розробки мети управління фінансами підприємств та її досягнення за допомогою методів і важелів фінансового механізму. В цьому аспекті фінансовий менеджмент є не лише системою ефективного управління фінансовими ресурсами, а й однією з ключових підсистем загальної системи управління підприємства, в рамках якої вирішуються питання:

якою має бути величина й оптимальний склад активів, щоб досягти поставленої мети підприємницької діяльності;

де знайти джерела фінансування і як оптимально сформувати їх цільову структуру;

як організувати поточне і перспективне управління фінансовою діяльністю, щоб забезпечити платоспроможність і фінансову стійкість підприємства?

Загальна схема фінансового менеджменту як системи управління фінансами підприємства представлена на рис. 1.1.

Характерними ознаками системи фінансового управління є її складність, динамічність та чутливість до зміни факторів зовнішнього середовища.

Складність системи управління фінансами підприємства зумовлюється її значною структурованістю. Багатоваріантність фінансових інструментів та методів, багатокомпонентність об'єктів фінансового управління доповнюються складністю їх окремих елементів. Так, зокрема, такий об'єкт фінансового менеджменту, як фінансові відносини, у свою чергу є цілою системою елементів (рис. 1.2), що значно ускладнює процес управління фінансами.

Динамічність фінансової системи зумовлена постійними змінами фінансових показників, що характеризують різні аспекти фінансової діяльності у зв'язку з безперервним потоком грошових видатків і надходжень підприємства.

Водночас, динамізм фінансових процесів на підприємстві зумовлений відкритістю системи фінансового управління з погляду впливу інформаційних потоків, значною чутливістю фінансових результатів діяльності до зміни факторів зовнішнього середовища. Тому вибір конкретних фінансових інструментів, фінансових методів і важелів управління має здійснюватись не лише з урахуванням внутрішніх можливостей підприємства, а й таких зовнішніх факторів, як інфляція, правове і нормативне забезпечення, податкове середовище, ціна ресурсів, конкуренція, кон'юнктурна стадія в окремих ринкових сегментах тощо. Ці фактори не можуть бути змінені шляхом управлінських рішень, і завдання фінансового менеджменту полягає в розробці адаптаційних заходів, що дають змогу пристосуватися до змін у навколишньому середовищі в найближчому періоді та на довгострокову перспективу.

Для прийняття оптимальних фінансових рішень відповідно до реальних умов господарської діяльності потрібно мати достовірну поточну інформацію. Оперативність такої інформації є запорукою ефективного впливу суб'єктів фінансового менеджменту на його об'єкти.

Ефективний фінансовий менеджмент на підприємстві можливий лише за умови забезпечення стійкості фінансової системи в цілому, а не тільки її окремих елементів і підсистем.

Враховуючи складність, динамізм та чутливість фінансової системи суб'єктів господарювання до змін зовнішнього середовища, фінансовий менеджмент має бути ситуаційним.

Як орган управління фінансовий менеджмент включає фінансову дирекцію та безпосередньо фінансових менеджерів, які шляхом різних управлінських заходів справляють цілеспрямований вплив на фінансову діяльність підприємства. Фінансові менеджери відповідають за постановку проблем фінансового характеру, аналіз доцільності вибору конкретного рішення з наявних альтернативних варіантів, реалізації прийнятого рішення, здійснення оперативної фінансової діяльності.

У згаданому вище аспекті фінансовий менеджмент виступає не лише суб'єктом управління, а й об'єктом, що зазнає впливу потоку управлінських рішень з боку таких суб'єктів управління, як органи державного управління, фінансові й податкові установи, банки, страхові компанії, власники майна. У зв'язку з цим часто виникають протиріччя між переліченими управлінськими суб'єктами і фінансовим менеджментом як системою управління. Завдання фінансового менеджера - по можливості уникати таких протиріч.

Можна назвати такі функціональні обов'язки фінансового менеджера:

організація фінансової діяльності суб'єкту господарювання;

обґрунтування доцільності інвестицій;

розробка фінансових планів і фінансових нормативів;

визначення обсягів надходження і видатків грошових коштів;

організація кредитних взаємовідносин;

проведення валютної політики (для суб'єктів господарювання, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність);

оформлення фінансової документації;

аналіз фінансового стану підприємства;

контроль за виконанням планових фінансових показників;

участь у розробці та впровадженні пропозицій щодо поліпшення фінансово-господарської діяльності, (покращання використання фінансових ресурсів, накопичення капіталу, запобігання утворенню зайвих запасів товарно-матеріальних цінностей, підвищення ліквідності активів, у тому числі цінних паперів, придбаних суб'єктом господарювання і т. ін.).

Ефективність фінансового менеджменту значною мірою залежить від узгодженості дій власників, керівників і фінансових менеджерів підприємства (на невеликих підприємствах власник може одночасно бути його керівником).

Західні економісти вбачають такі основні відмінності в діяльності керівника і фінансового менеджера підприємства:

стратегічна орієнтація - керівник підприємства здійснює пошук усіх можливостей подальшого розвитку підприємства, тоді як фінансовий менеджер відбирає і обґрунтовує лише ті варіанти управлінських рішень, для реалізації яких наявні фінансові ресурси;

реалізація ідей - для керівника революційна, орієнтована на швидкий результат, а для фінансового менеджера - еволюційна, розрахована на довгострокову перспективу;

залучення ресурсів - керівник, як правило, орієнтується на форми тимчасового придбання необхідних ресурсів (оренда, лізинг тощо), тоді як фінансовий менеджер віддає перевагу придбанню ресурсів у власність та збільшенню кількості зайнятих на виробництві.

І нарешті, фінансовий менеджмент як форма підприємництва передбачає творчий підхід до вирішення фінансових проблем, використання наукових основ планування і управління, фінансового аналізу, нововведення (інновації).

Таким чином, фінансовий менеджмент одночасно є мистецтвом, вищим пілотажем управління фінансами підприємства і значною мірою залежить від кваліфікаційного рівня фінансових спеціалістів, їх уміння знайти й економічно обґрунтувати альтернативні варіанти розвитку подій та вибрати найефективніші фінансові методи і технологічні схеми фінансових операцій.

Підставою для розгляду фінансового менеджменту як форми підприємництва є наявність у діяльності фінансового менеджера таких основних рис підприємницької діяльності, як ініціативність, самостійність, ризикованість, орієнтація на отримання прибутку.

Оцінка оборотного капіталу

Капітал підприємства за джерелами формування відображається в пасивах балансу. Активи підприємства показують капітал у його речовій (матеріальній або нематеріальній) формі. З одного боку, активи підприємства використовуються у фінансово-господарській діяльності підприємства і в разі успішної діяльності його сприяють нарощенню капіталу підприємства в результаті капіталізації прибутку. З другого боку, деякі категорії активів досить швидко втрачають свою споживну вартість, викликаючи тим самим зменшення реальної величини капіталу підприємства.

Найменш схильними до втрати своєї вартості є найліквідніші активи підприємства - грошові кошти та їх еквіваленти. Найбільш ризиковими з погляду втрати своєї вартості в результаті морального зносу є нематеріальні активи. Яскравим прикладом активів, які швидко втрачають свою первісну вартість, є комп'ютери та програмне забезпечення до них. Балансова вартість цих активів може значно перевищувати їх ринкову вартість, що, в свою чергу, призводить до прихованих втрат капіталу підприємства.

Під терміном «оцінка капіталу підприємства», як правило, розуміють оцінку власного капіталу, оскільки саме оцінка обсягу власних ресурсів цікавить насамперед, як менеджерів та власників підприємства, так і потенційних кредиторів і партнерів по бізнесу.

Власний капітал підприємства - це кошти, які реально належать підприємству. Якщо мати на увазі капітал в його речовій формі, то це активи, які залишаються в розпорядженні підприємства після виконання зобов'язань перед усіма кредиторами (чисті активи підприємства).

Оскільки будь-яке підприємство - це не сукупність матеріальних активів, а суб'єкт ринкових відносин, що виробляє та реалізує на ринку свою продукцію, при оцінці капіталу підприємства слід враховувати напрацьовані підприємством технології та наукові розробки, торгову марку, яка викликає певні асоціації у споживачів продукції, а також його конкурентну позицію на ринку. Іншими словами, при оцінці капіталу підприємства необхідно враховувати не тільки вартість чистих активів, а й гудвіл підприємства, тобто його репутацію на ринку.

Реально оцінити капітал підприємства (майно, що належить підприємству, та його гудвіл) означає визначити реальну ринкову вартість самого підприємства, тобто визначити суму коштів, які можна отримати за підприємство при його придбанні новим власником, чи кошти, які можна сплатити за акції цього підприємства.

Визначення реальної вартості підприємства, обсягу його власних ресурсів є одним із найважливіших завдань для багатьох суб'єктів ринку. Оцінити власний капітал підприємства та його економічний потенціал необхідно інвесторам, які мають намір вкласти кошти в його акції, банкам та іншим кредиторам, які вирішують питання про надання позик підприємству, суб'єктам ринку, які бажають у майбутньому бути постачальниками чи споживачами продукції цього підприємства. Нарешті, реальну оцінку власного капіталу підприємства у будь-який момент часу повинні знати його фінансові менеджери, головною метою діяльності яких е максимізація капіталу підприємства.

Розрізняють балансову та ринкову оцінки власного капіталу підприємства.

Балансова оцінка власного капіталу дорівнює різниці між активами підприємства та його зобов'язаннями і завжди є додатною величиною, оскільки згідно з балансом

Ринкова оцінка власного капіталу, або реальна вартість підприємства, на відміну від балансової може бути від'ємною величиною, оскільки визначається з рівняння

Ринкова вартість активів може бути як більшою, так і меншою від їх балансової вартості. Ринкова вартість активів відображає ціну, за якою останні можуть бути продані на ринку за звичайних умов продажу.

Гудвіл є досить специфічним нематеріальним активом підприємства, В дослівному перекладі «гудвіл» означає «добре ім'я» і е оцінкою репутації підприємства на ринку. Якщо взяти два підприємства А і Б, однакові за всіма показниками, і продати їх на ринку, то різниця в цінах продажу відображуватиме різницю в гудвілі підприємств А і Б.

Різницю між ринковою та балансовою оцінками власного капіталу називають прихованим капіталом. Наскільки значною може бути величина прихованого капіталу, показує такий приклад.

Приклад. Балансова вартість активів підприємства А дорівнює 100 млн дол. США. Зобов'язання становлять 45 млн дол. США. Балансова оцінка власного капіталу - 55 млн дол. США (100 - 45).

1. Припустимо, що ліквідні активи підприємства становлять незначну величину. Основні засоби мають високий ступінь морального зносу, вироблена продукція не користується попитом, а дебіторська заборгованість виявилась дуже сумнівною до повернення. Тому вартість активів на ринку оцінюється в 80 млн дол. США. Ринкова оцінка власного капіталу дорівнює 35 млн дол. США (80 - 45), що значно менше від балансової оцінки.

2. Припустимо, що при проведенні ринкової оцінки активів підприємства виявилось, що довгострокові фінансові вкладення, а саме акції компанії X, придбані підприємством 10 років тому, значно зросли за ціною і за балансової вартості 0,1 млн дол. США можуть бути продані на ринку за 0,5 млн дол. США. Вартість усіх інших активів дорівнює їх балансовій вартості, тобто 99,9 млн дол. США. Ринкова вартість активів становитиме 100,4 млн дол. США (99,9 + 0,5). Ринкова оцінка власного капіталу в цьому разі перевищує балансову оцінку і становить 55,4 млн дол. США (100,4 - 45).

3. Нехай активи підприємства А безвідносно до його імені та репутації продані на ринку за 45 млн дол. США. Оскільки підприємство А має відмінну репутацію і відоме не тільки на національному, а й на міжнародному ринках, за його активи пропонують 46 млн дол. США. Оскільки зобов'язання підприємства становлять 45 млн дол. США, ринкова оцінка власного капіталу, або ринкова вартість підприємства, дорівнюватиме 1 млн дол. США (46 - 45), і залишається додатною величиною лише завдяки гудвілу, який можна визначити як різницю між ринковою вартістю активів підприємства А та такого самого підприємства, але абсолютно невідомого на ринку.

Поняття ринкової капіталізації тісно пов'язане з оцінкою капіталу і визначається як ринкова вартість акції підприємства, помножена на загальну кількість розміщених акцій. Ринкова капіталізація є більш чи менш точним вираженням ринкової оцінки власного капіталу. На високорозвинених фінансових ринках, де постійно проводять оцінку кожної корпорації і визначають тенденції ринку так звані лідери ринку - інвестиційні, страхові компанії, пенсійні фонди, комерційні банки, рейтингові агентства, ринкова капіталізація є досить точним відображенням до ринкової оцінки корпорації. На ринках, що перебувають у стадії формування, ці величини можуть суттєво відрізнятись.

Отже, балансова, ринкова оцінки капіталу та ринкова капіталізація є поняттями, що різною мірою відображають власний капітал підприємства. Найточнішою і такою, яку найважче здійснити, є ринкова оцінка капіталу, оскільки активи підприємства, як правило, недоступні для проведення оцінки учасниками ринку. Винятком є випадок продажу підприємства на ринку. В цьому разі і ринкова капіталізація, і ринкова оцінка капіталу будуть найбільш адекватно відображувати реальну вартість підприємства.

Зауважимо, що методи оцінки дійсної вартості акцій, розглянуті вище, водночас відображують також механізм ринкової оцінки капіталу, оскільки сумарна дійсна вартість акцій визначає ринкову оцінку капіталу.

Размещено на Allbest.ru