Соціальна відповідальність та ділова етика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальна відповідальність та ділова етика

Вступ

соціальний відповідальність комерційний контракт

Сучасна організація є складовою частиною оточення, що включає багато складових (місцеві спілки, споживачів, постачальників, засоби масової інформації, робітників, акціонерів), від яких залежить саме існування організації. Вона пов'язана не лише з досягненням економічного результату, який вимірюється передусім обсягами виготовленої продукції(послуг), рівнем прибутку підприємства.

Важливе значення має й етика ділового співробітництва, виявом якої є дотримання правил і норм партнерства, конкурентної боротьби, турбота про ділову репутацію фірми та людей, причетних до неї. Не менш значущими для підприємців, менеджерів є відповідальність перед суспільством, соціальна етика. Адже кожна організація використовує у своїй діяльності матеріальні, фінансові та трудові ресурси держави і тому повинна усвідомлювати свій обов'язок, нести відповідальність перед суспільством, спрямовуючи частину своїх доходів та зусиль на його благо і вдосконалення.

1. Соціальна відповідальність

1.1 Поняття соціальної відповідальності

У повсякденній роботі менеджерів все більше місце посідають громадські справи і питання соціальних змін. Експерти менеджменту підкреслюють, що соціальні проблеми сьогодні такі ж важливі, як і питання прибутку, хоча в недалекому минулому бізнесмена цікавив лише прибуток.

Вивчаючи зміст категорії «відповідальність», ми повинні виходити з того, що соціальну відповідальність не можна зводити до одного з її різновидів: моральної, політичної, юридичної, професійної та ін. У процесі вивчення цих різновидів відповідальності необхідно мати на увазі те, що співвідношення соціальної відповідальності з її різновидами можливо уявити як діалектичний зв'язок загального та особливого.

Соціальна відповідальність є родовим поняттям стосовно її різновидів. Найбільш суттєві риси та ознаки, які притаманні соціальній відповідальності, властиві і її окремим різновидам:

Так, Л. Білецька визначає соціальну відповідальність як обов'язок особи оцінити власні наміри та здійснювати вибір поведінки відповідно до норм, що відображають інтереси суспільного розвитку, а у випадку порушення їх - обов'язок звітувати перед суспільством і нести покарання.

Схоже, але більш ємке визначення соціальної відповідальності знаходимо у Р. Хачатурова та Р. Ягутяна. Під соціальною відповідальністю вони розуміють дотримання суб'єктами суспільних відносин вимог соціальних норм, а у випадках безвідповідальної поведінки, що не відповідає вимогам норм чи порушує суспільний порядок, вони зобов'язані нести доповнюючий обов'язок особистого чи майнового характеру.

О. Плахотний вважає, що поняття відповідальності поєднує дві форми, два різних види відповідальності:

1) відповідальність як реакція суспільства на поведінку індивіда (суспільна відповідальність);

2) відповідальність як система відповідей індивіда на вимоги суспільства (особиста відповідальність).

За Осовською ж соціальна відповідальність - це готовність відгукнутися на потреби суспільства, жертвуючи при цьому короткостроковим прибутком. Вкладення в будівництво лікарень і шкіл, філантропічні програми, безпека і висока якість продукції без забруднення навколишнього середовища - все це також підпадає під категорію соціальної відповідальності.

1.2 Види соціальної відповідальності

Соціальна відповідальність відображає певне співвідношення між особистістю та суспільством інтегрально. Як зазначає О. Ростигаєв, соціальна відповідальність є виразом всієї багатоманітності соціальних відносин та узагальнений вираз всіх форм відповідальності. Специфіка конкретних видів відповідальності обумовлена природою тих суспільних відносин, всередині яких вони виникли та існують у власній якісній визначеності.

М. Бахтіним виділяються наступні види соціальної відповідальності: моральна, персональна, політична, соціальна. Р. Хачатуров вважає, що у суспільстві існує стільки різновидів соціальної відповідальності, скільки в ньому діє різновидів соціальних норм.

Досить обґрунтованою вважаю класифікацію соціальної відповідальності на не правову та правову.

1) Не правова соціальна відповідальність не має юридичного характеру та виступає у формі моральної, політичної, корпоративної, релігійної, етичної та ін.

Моральна відповідальність настає у випадку порушення традицій, звичаїв, норм культури та естетичних норм. Вона відображається у суспільному осуді та соціальному відмежуванні від суб'єкта, що порушує чи ухиляється від виконання норми поведінки. Моральна відповідальність має важливе значення, оскільки забезпечує відповідність суб'єктів прийнятим у суспільстві уявленням про добро та зло, справедливість та несправедливість.

Політична відповідальність настає при порушенні норм, дотримання яких покладається суспільством на публічного політика. Її призначенням є забезпечення упорядкування політичної сфери суспільних відносин шляхом демонстрації недовіри, не обрання політика на новий термін до представницького органу, виключення з певної організації.

Корпоративна відповідальність настає у випадку порушення корпоративних правил, які прийняті певною соціальною структурою та не мають правового значення. Відображається у осуді членами корпорації чи виразі недовіри порушнику.

Релігійна відповідальність засновується на нормах, що регламентують порядок відправлення релігійних культів, та на вірі у Бога. Забезпечують організацію релігійної сфери шляхом визначення можливих засобів впливу до суб'єктів, що порушують вимоги релігійних норм.

Всі згадані вище види соціальної відповідальності мають пасивний характер, оскільки негативна реакція з боку суспільства у цих випадках не передбачає примусового впливу на нормопорушника. Вона не заснована на праві вимагати відповідної поведінки, а відображається у бажанні висловити негативне ставлення шляхом відмови у спілкуванні чи дистанціювання.

2) Правова відповідальність настає у випадку порушення норм державно-організованого права. Вона має активний характер, оскільки передбачає активний психологічний вплив на порушника аж до застосування примусового фізичного впливу.

Юридична відповідальність. Під юридичною відповідальністю розуміється необхідність для організації встановленим суспільством правилам, досягнення її економічних цілей у рамках закону. Закони можуть видаватися місцевою або центральною владою.

Також до видів соціальної відповідальності відносять

Економічна відповідальність. У граничному випадку економічна відповідальність фірми зводиться винятково до максимізації прибутку. Дану концепцію запропонував і розробляє нобелівський лауреат, економіст Мілтон Фрідмен. Згідно М. Фрідмена діяльність компанії повинна бути підлегла одержанню прибутку, а її єдина місія полягає в підвищенні прибутку (доти, поки дії організації не виходять за рамки закону).

Етична відповідальність. Етично відповідальна поведінка компанії означає суспільно корисні дії, що не передбачені законами або не відповідають прямим її економічним інтересам. Для того щоб поведінка організації була етичною, її менеджери повинні дотримуватися принципів рівності, чесності і неупередженості, дотримувати права співробітників. Як неетичні оцінюються рішення, що дозволяють людині чи всій організації одержувати вигоди за рахунок суспільства.

Прийнята на себе відповідальність. Прийняття на себе відповідальності носить для корпорації винятково добровільний характер і зв'язана з бажанням компанії внести свій внесок у розвиток суспільства, до якого її не зобов'язують ні економічні мотиви, ні закони, ні етика. Як правило, маються на увазі різні дії філантропічного характеру, яких ніхто не вимагає і які не приносять компанії відчутної вигоди.

1.3 Переваги та недоліки соціальної відповідальності

Визначення підприємцями та менеджерами соціальної відповідальності й відповідна поведінка мають свої преваги та недоліки; зокрема Кузьмін О.Є визначає такі переваги:

- забезпечує довгострокові перспективи розвитку суспільства;

- створює можливості впливу на зміни суспільства;

- допомагає розв'язувати соціальні проблеми, в тому числі й працівників організації;

- формує норми моралі в організації;

- забезпечує встановлення доброзичливих відносин між підприємцями(менеджерами) та іншими членами суспільства тощо;

Недоліки:

- порушення принципів максимізації прибутку;

- зростання собівартості продукції у зв'язку зі збільшенням витрат на соціальні потреби;

- неможливість забезпечення високого рівня підзвітності суспільству.

В свою чергу Осовська І.В. додає до них:

Переваги:

- зміна потреб і надій широкої публіки

- наявність ресурсів для надання допомоги у вирішенні соціальних проблем.

Недоліки:

- нестача вміння вирішувати соціальні проблеми, тобто невміння задовольнити соціальні потреби, непрофесіоналізм.

- застосування соціальної відповідальності тільки з рекламною метою.

Концепція соціальної відповідальності охоплює п'ять ключових положень:

1. Органи державної влади мають створювати умови і показувати приклади турботи про соціальну відповідальність.

2. Бізнес має діяти як двосторонньо відкрита система: - з одного боку враховувати потреби суспільства, а з іншого - бути відкритим перед суспільством у своїй діяльності для громадськості.

3. Соціальні витрати мають бути ретельно обчислені й розглянуті з метою обґрунтування правомірності їх віднесення до собівартості виготовлення того чи іншого продукту, надання послуг.

4. Соціальні витрати, що розподіляються за кожним продуктом, послугою, видом діяльності, в кінцевому підсумку оплачуються споживачем.

5. Ділові організації, як і населення, залучаються до відповідальності за розв'язання поточних соціальних проблем, які перебувають за межами сфер їхньої діяльності. На цих результатах створився «Залізний закон відповідальності», за яким фірми, які його порушують, у довгостроковій перспективі чекає фіаско через втрату іміджу в районі своєї діяльності.

Таким чином, як трактує О.Є. Кузьмін соціальна відповідальність - добровільна реакція організації на соціальні проблеми суспільства.

Соціальна та правова відповідальність співвідносяться як загальне та особливе. Для цих видів відповідальності притаманні наступні спільні риси:

1. Як будь-яка соціальна, так і юридична відповідальність є засобом гарантування та охорони суспільних відносин.

2. Вони встановлюються певними суб'єктами та гарантуються певними засобами.

3. Є засобами гарантування прав людини та суспільних інтересів.

4. Є елементами надбудови суспільства, що залежать від рівня розвитку економічних, політичних та суспільних відносин.

5. Мають динамічний характер, тобто розвиваються та трансформуються разом із суспільними відносинами.

6. Існують у певній сфері та регламентуються певним різновидом соціальних норм.

7. Переслідують досягнення певної мети та мають функціональну спрямованість.

8. Передбачають настання певних наслідків для порушника.

9. Забезпечують системність суспільства як соціального утворення.

10. Виробляють повагу до прав та свобод людини і є проявами культури суспільства.

2. Соціальні зобов'язання

Серйозною проблемою теорії і практики менеджеризму є суперечності між комерційною ефективністю корпорацій і рівнем соціального добробуту суспільства. Мова йде про те, що високим економічним показникам господарської активності фірм далеко не завжди відповідають зміни в соціальному становищі населення. Відомі приклади, коли діяльність корпорацій веде до погіршення якості життя людей. Проте саме добробут людей, а не корпоративні переваги здавна розглядалися як пріоритетна мета, основоположний принцип справедливого керування в суспільстві.

У повсякденній роботі менеджерів все більше місце посідають громадські справи і питання соціальних змін. Експерти менеджменту підкреслюють, що соціальні проблеми сьогодні такі ж важливі, як і питання прибутку, хоча в недалекому минулому бізнесмена цікавив лише прибуток.

Американські спеціалісти в галузі менеджменту говорять, що в нинішній період менеджмент буде формуватися під дією соціальних пріоритетів над метою бізнесу. Вже є менеджери, які в своїй діяльності орієнтуються на суспільну мету і беруть на себе більшу відповідальність перед суспільством за результати приватно - підприємницької практики, ніж це було властиво попереднім професійним управлінцям або власникам.

Поступово в очах суспільної думки видозмінюється і сам статус менеджменту. Раніше вважали, що менеджмент - це певна система влади, а нині він виступає як важливий ресурс суспільства.

Сучасний менеджмент не може ігнорувати справедливі вимоги трудящих щодо поліпшення свого соціального становища.

Прийшло усвідомлення того факту, що конструктивна соціальна політика фірм і корпорацій - не вид благодійної діяльності, а інвестиція в персонал, в соціальний потенціал виробництва, значимість якої для майбутнього важко переоцінити.

Суперечки про роль бізнесу в суспільстві породили чисельні аргументи за і проти соціальної відповідальності.

Аргументи на користь соціальної відповідальності:

1. Сприятливі для бізнесу довгострокові перспективи.

Підприємства, соціальні дії яких поліпшують життя місцевого населення і ліквідують необхідність державного регулювання, можуть мати власний інтерес через вигоди, що забезпечуються участю в житті суспільства.

2. Зміна потреб і надій широкої публіки.

Наявність ресурсів для надання допомоги у вирішенні соціальних проблем.

Моральні зобов'язання бути соціально відповідальними. Аргументи проти соціальної відповідальності:

1. Порушення принципу максимуму прибутку.

2. Витрати на соціальні потреби.

3. Недостатній рівень звітності широкій публіці.

4. Нестача вміння вирішувати соціальні проблеми, тобто невміння задовольнити соціальні потреби, непрофесіоналізм.

5. Застосування соціальної відповідальності тільки з рекламною метою.

Підприємці та менеджери повинні вибирати такий варіант соціальної відповідальності, який забезпечував би переваги та сприяв усуненню чи послабленню недоліків.

Найбільшою перешкодою в розробці програм в рамках соціальної відповідальності керівники називають вимоги рядових працівників і менеджерів із збільшення доходів на акцію в поквартальному обчисленні. Намагання підвищити прибуток і доходи змушує керуючих відмовитися від передачі частини своїх ресурсів на програми, зумовлені соціальною відповідальністю.

Організації повинні спрямувати частину своїх ресурсів і зусиль на користь місцевих товариств, в яких функціонує підприємство, його підрозділи та суспільство в цілому.

Для успішного управління організація повинна вміти пристосовуватися і відгукуватися на проблеми, які виникають в соціальному середовищі, щоб зробити це середовище більш сприятливим для організації. Витрати на соціальну відповідальність виправдані кращим відношенням суспільства до фірми. Це повинно вести до підвищення лояльності споживачів до виробників продукції, зниження рівня регулюючого втручання держави та загального покращання стану суспільства.

Важливо також підкреслити, що не слід думати, нібито на соціально відповідальну поведінку здатні тільки великі організації. Організація по прибиранню сміття або підприємство, яке торгує піцою і яке стало спонсором спортивної команди, і маленьке оброблювальне підприємство, яке дозволяє школярам екскурсії для ознайомлення з його роботою, - всі вони є соціально відповідальними.

Не викликає сумніву, що прибуток важливий для виживання підприємств. Якщо підприємство нездатне вести справу прибутково, то питання соціальної відповідальності стає академічним. Але організації завжди повинні вести свої справи у відповідності до суспільних очікувань

Отже, як би там не було, організації повинні вести свої справи відповідно до суспільних очікувань. Інакше кажучи, соціальне зобов'язання для підприємства означає щось більше, ніж просто філантропічну діяльність. Мається на увазі, що організація діє відповідально і в злагоді з турботами і сподіваннями широкої публіки. Ця точка зору відображена в наступному вислові Едуарда Дж. Харнеса, глави фірми «Проктер енд Гембл»:

«Керівництво компанії зобов'язане використовувати весь свій талант, щоб віддавати найвищі пріоритети прибутку, розвитку. Однак йому потрібно також мати достатньо широкі погляди, щоб в інтересах своєї компанії усвідомити важливість виконання компанією будь-якого розумного очікування, що сформувався по відношенню до неї всередині місцевої громади та різних зацікавлених верств суспільства. Відкрите визнання пріоритетів і соціально відповідальна поведінка забезпечують компанії досягнення важливих вторинних цілей. Прибутковість і розвиток йдуть пліч-о-пліч з чесним ставленням до працівників, споживачам всіх рівнів та місцевій громаді».

3. Соціальний контракт

Історія замовчує коли і в яких суспільствах вперше виник суспільний договір. Однак уже давньогрецький софіст Протагор, вказував, що ніхто не є абсолютно самодостатнім, і що люди пов'язані один з одним взаємним співробітництвом.

Багато століть потому, такі філософи як Жан-Жак Руссо та Томас Гоббс, які дотримувалися в цьому питанні протилежних позицій, прийшли до схожих висновків. Заради миру, виживання та отримання ресурсів, кожній людині необхідно віддати частину своїх прав і взяти на себе певні зобов'язання по відношенню до інших людей - так з'являється «соціальний контракт» або ж «суспільний договір».

Соціальний контракт - це договір, що укладається між замовником та виконавцем соціального замовлення на підставі результатів відкритого публічного конкурсу, в якому регулюються відносини замовника і виконавця шляхом визначення прав та обов'язків сторін.

«Суть ідеї суспільного договору можна висловити просто: кожен з нас поміщає себе під владу загальної волі, і група розглядає кожного індивіда як частину цілого». Книга Руссо «Соціальний контракт, або принципи політичних прав» надихала революціонерів і політичних реформаторів у Північній Америці та Франції 18-го століття, а потім і в усьому світі.

Соціальний контракт змінювався вже неодноразово, навіть протягом невеликого, з точки зору історії, строку існування незалежної України, і ми будемо проходити через це знову і знову. Однак одним удосконаленням правового поля проблем, що постали перед країною, не вирішити. Необхідна зміна характеру відносин між владою і народом, в тому числі, підвищення взаємної відповідальності влади і народу один перед одним.

Але хто сьогодні візьме на себе роль суворого, неупередженого і непідкупного арбітра в набридлому всім поєдинкові «Влада проти Народу»? Адже 13 років з дня прийняття Конституції 1996 року «вдосконалення» суспільного договору йшло у бік укладення негласних домовленостей між владою і народом про те, що «трішки» порушувати Основний Закон нікому не забороняється.

І лише безплідні намагання зупинити процес наростаючого заперечення прав і свобод громадян і вседозволеності влади показують, як далеко зайшла наша країна на шляху до самознищення. Сьогодні зрозумілим є тільки одне, якщо ми справді хочемо зберегти країну, необхідно залишити всі спроби узаконити і видати за громадський договір партійні та корпоративні цінності і цілі. Минуле зависає на всіма нами важким тягарем, але Україна повинна, нарешті, повернутися обличчям до майбутнього. Тому в новому суспільному договорі не повинно бути того, що суперечить інтересам суспільства, всього суспільства.

3.1 Формування соціального контракту

Особливістю процесу впровадження соціального контрактування є організація конкурентного середовища. Тобто, виграють тендер, який організовує місцева влада, найкращі постачальники. Саме з ними й укладається такий контракт. І цей процес має кілька етапів.

Перший етап - визначення місцевою владою потреби в певних послугах. Для цього міська влада видає відповідний документ (наказ), де має бути вказано: вид послуг, цільова аудиторія, терміни надання послуг, вимоги щодо статусу і кваліфікації, певного досвіду організації, яка подається на тендер. У цьому наказі можуть бути певні обмеження щодо виду і статусу тих організацій, які будуть подаватися на тендер.

Постачальниками соціальних послуг можуть бути як бізнесові, так і неприбуткові організації. З деяких причин болгарські муніципалітети надають перевагу роботі саме з неприбутковими організаціями. Наприклад, торік організували кілька тендерів, які були відкриті лише для неприбуткових організацій. Тому в наказі можуть обмежити можливість участі тільки таких організацій. Це можуть бути фонди чи асоціації, метою діяльності яких є задоволення суспільних потреб, а не отримання певного доходу.

У наказі також вказується термін, протягом якого постачальники можуть подавати свої пропозиції, і остаточний термін - коли влада має оголосити результати для широкої громадськості. В наказі (що дуже важливо) муніципалітети вказують бюджет і кількість послуг, розмір внеску (у відсотках), який може зробити сам постачальник. Адже муніципалітети найбільше цікавить ця частина внеску й те, як вона буде розподілена. Місто теж дає свою частину коштів і разом вони формують загальний бюджет, за який і надаються послуги.

Другий етап - призначення мером міста комісії, яка буде оцінювати тендерні пропозиції. До її складу обов'язково входять представники регіонального відділення Агенції соціальної допомоги. Можуть також залучатися представники державних структур (наприклад, департаменту охорони здоров'я) та третього сектора. Всі інші члени комісії призначаються мером.

Третій етап - оцінювання поданих пропозицій на основі законодавчо визначених критеріїв (є тільки мінімальні критерії та вимоги). Місцева влада може підвищити їх рівень, але, як показує практика, цього не робить, оскільки немає практичного досвіду та стандартів, на яких базувалася б розробка таких критеріїв. Одже соціальний контракт, укладений між замовником та виконавцем соціального замовлення.

Процес формування соціального контракту має 3 етапи:

1) визначення місцевою владою потреби в певних послугах

2) призначення мером міста комісії, яка буде оцінювати тендерні пропозиції.

3) оцінювання поданих пропозицій на основі законодавчо визначених критеріїв.

Висновок

Отже, соціальна відповідальність - це готовність відгукнутися на потреби суспільства, жертвуючи при цьому короткостроковим прибутком. Вона допомагає забезпечити довгострокові перспективи розвитку суспільства, створювати вплив на зміни суспільства, розв'язувати соціальні проблеми, в тому числі й працівників організації, формує норми моралі в організації і т.і.

Соціальна відповідальність поділяється на:

Неправову соціальну відповідальність: моральна, політична, корпоративна, релігійна.

Також до видів соціальної відповідальності відносять:економічну відповідальність, етичну відповідальність, прийняту на себе відповідальність.

Для успішного управління організація повинна вміти пристосовуватися і відгукуватися на проблеми, які виникають в соціальному середовищі, щоб зробити це середовище більш сприятливим для організації, для чого застосовується соціальна відповідальність, яка укладається за допомогою соціального контракту.

Список літератури

1. Осовська Г.В., Осовський О.А «Основи менеджменту»:3-є видання, - К.: «Кондор», 2008 р.

2. О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник «Основи менеджменту», підручник - К.: «Академвидав», 2003 р.

3. «Основи менеджменту» за ред. М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі; переклад англійської мови - М.: «Дело», 2000 р.

Размещено на Allbest.ru