Шляхи підвищення прибутковості недержавних театрів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство культури України

Кафедра майстерності актора та режисури театру анімації

РЕФЕРАТ

за темою: Шляхи підвищення прибутковості недержавних театрів

Студентка 5-го курсу

Семенихіна А.

Харків 2011

Культура - це соціальна сфера яка сприяє підвищенню інтелектуального потенціалу суспільства, формуванню цінних орієнтирів і норм поведінки індивідуумів, створює передумови для модернізації економіки та соціальної активності особистості. Результати культурної діяльності, як правило не завжди піддаються звичайним статистичним вимірам. Сучасна сфера культури є індустрією з багатомільйонними робочими місцями, вона виходить за межі тієї чи іншої країни на глобальні ринки через мережі обміну інформацією, розвитку комунікацій, теле-, медіа-, кіновиробництва. Тенденція суміщення виробництва поєднується з посиленням конкуренції, громадський сектор культури тісно взаємодіє з бізнесом у сфері досягнення соціокультурних цілей держави.

До установ культури і мистецтва відносяться музеї, будинки, палаци культури, театри, організації кінематографії, засоби масової інформації (телебачення, радіомовлення, періодична преса та видавництва), концертні організації (естрадні, філармонійні), бібліотеки, навчальні заклади.

Сучасна соціально-економічна ситуація змушує театральні організації та інші заклади галузі культури та мистецтва ставати на шлях товарно-ринкових відносин та шукати різні засоби забезпечення свого існування. В таких умовах, театральна послуга, стає продукцією, яку необхідно реалізувати з найбільшою ефективністю для виробника. У цьому контексті фахівець повинен вміло досліджувати та аналізувати ринок мистецтва, вміти донести до широкої аудиторії зміст того чи іншого заходу, активно проводити маркетингові дослідження та обирати саме той засіб рекламної кампанії, який принесе найефективніші результати. Враховуючи недостатність фінансування театрально мистецтва, на певних службовців театральної організації (адміністраторів, театрознавців) покладається також роль менеджера, аналітика та в певному сенсі економіста. Гідне виконання своїх обов'язків дозволить ефективно витрачати наявні кошти з максимальним ступенем віддачі та досягати поставлених цілей.

А що ж таке некомерційні театральні організації? Розглянемо спочатку поняття некомерційна організація. Некомерційна організація (непідприємницька організація, неприбуткова організація) - юридична особа, метою діяльності якої не є отримання прибутку для його наступного розподілу між учасниками цієї організації. Це можуть бути муніципалітети, суспільні лікарні, релігійні й інші організації, діяльність яких не спрямована на одержання прибутку. [3].

Для визначення діяльності недержавних неприбуткових організацій в міжнародній практиці використовують два терміни: недержавні і неприбуткові організації. Сам термін “недержавна організація” було введено в обіг Організацією Об'єднаних Націй у 1945 р. Договором ООН (Стаття 71, Параграф 10).

Досвід демократій світу свідчить, що громадянське суспільство не може існувати без розвинутої мережі неприбуткових, насамперед, неполітичних, об'єднань громадян, яка забезпечує участь широких кіл громадськості в процесі розвитку. Такі об'єднання виконують функції посередника між державою і різними соціальними групами, захищаючи їхні права й інтереси; вони запобігають монополізації державою політичної, економічної та інших сфер життя суспільства, забезпечуючи громадський контроль за діяльністю держави і її структур. Не маючи за мету одержання прибутку, вони перерозподіляють ті, які є, і створюють додаткові фінансові, матеріальні, інтелектуальні та інші ресурси, спрямовані на задоволення приватних і суспільних інтересів. Завдяки таким об'єднанням громадськість також презентує державі власний погляд на різні проблеми - соціальні, культурні, економічні та ін. Отже некомерційний театр - це група юридичних осіб метою діяльності якої не є отримання прибутку для його наступного розподілу.

Організація, що працює в сфері культури та мистецтва, як і будь-яке підприємство, знаходиться в постійному зв'язку з економікою як цілісною системою. Заклади театрального мистецтва є специфічними суб'єктами господарських відносин. У зв'язку з тим, що особливістю театрального мистецтва є художнє відображення життя за допомогою сценічної дії акторів перед глядачами, специфіка діяльності театральних організацій полягає в унікальних цілях їх функціонування. Ця специфіка відбивається на усій сукупності господарчих процесів, що відбуваються в театральній організації.

У сучасних умовах існують два різних напрямки в діяльності подібних організацій: ринковий або економічний і художній або неекономічний [4]. Саме цією специфічною характеристикою підкреслюється відмінність театру від інших економічних суб'єктів, орієнтовних тільки на ринок, основна мета яких, найчастіше, відноситься тільки до економічної площини. Основна ж ціль діяльності установ культури і мистецтва повинна відображатися в естетичних, пізнавальних та художніх досягненнях, задовольняти відповідні потреби глядача. У цьому й проявляється подвійна роль установ сфер культури та мистецтва. Організації театрального мистецтва повинні дотримуватись принципу еклектичності поставлених перед ними задач. Подібне визначення специфіки функціонування установ культури та мистецтва спричиняє введення якісно інших, ніж у виробничому секторі економіки, норм і правил управлення фінансовими потоками.

Якщо у виробничому секторі економіки основними критеріями визначення ефективності виробництва є такі поняття як кількість і якість продукції, рентабельність і прибуток, то в установах театрального мистецтва такими поняття складно оперувати. Але особисто я вважаю що для приватних установ театральної діяльності необхідно враховувати принципи виробничого сектору економіки. Саме відсутність таких понять як прибутковість та вигода загрожує театрам економічною кризою, яка на даному етапі розвитку театральних організацій зростає,а в подальшому - економічним крахом. Так звичайно необхідно враховувати і соціальний ефект,що б матеріал вистав не перетворився у шоу-бізнес, чи щось на кшталт ток-шоу «Дім», хоча і таких прикладів існує достатня кількість, і вони тим самим створюють конкуренцію театральним установам які ще займаються «мистецтвом». У сучасному суспільстві досить складно визначити ефективність, а головне, якість таких соціальних явищ, як театр. Як провідник у суспільство моральних, духовних цінностей, театр, в першу чергу, повинен сприяти розвитку в суспільстві гуманітарних цінностей,загальноприйнятих норм поведінки,етики, залучати та знайомити суспільство із досягненням вітчизняного та зарубіжного театрального мистецтва.

Отже управління театральним виробництвом дуже складний процес, і має свої специфічні особливості. Однак багато в чому підлягає загальним закономірностям, що склалися в науці та практиці управління виробництвом. Загальна теорія управління в наш час набула достатньої зрілості, отримавши статус самостійного розділу наукових знань. Дослідження управлінських аспектів суспільного життя в кожному випадку потребує всебічного врахування специфічних особливостей об'єктів наукового вивчення.

Наука про управління знаходиться на зламі багатьох дисциплін, а науковий характер управління забезпечується цілою системою суміжних галузей знань. Ця система між предметних зв'язків сприяє визначенню наукових основ управління, які містять у собі три складові частини. Перша - філософські, соціологічні, економічні, етичні, психологічні, юридичні аспекти управління. Друга - конкретні науки, які вивчають різні елементи управління виробництвом, а саме науки про облік, планування, техніку і технологію управління. Третя - самостійна наука - теорія управління.

Наука про управління театром остаточно не сформувалась. Але на даний момент діячі культури активно працюють над створенням цього розділу, творчо використовуючи досвід інших наукових галузей [5].

Та все ж на практиці реально, сучасний театральний менеджмент є загальним і таким, який недостатньо враховує специфіку художньо-культурних характеристик новітнього театру, що обмежує його можливості, знижує ефективність управлінських рішень, тим самим театральний менеджмент певною мірою уподібнюється виробничому, бізнесовому менеджменту, хоч немало зусиль докладається для подолання такої однобічності.

Зазвичай під управлінням або менеджментом у сфері театральної діяльності слід розуміти цілеспрямований вплив на театральний колектив, координацію діяльності всіх учасників художньо-виробничого процесу, спрямування їх спільних зусиль на здійснення поставленої мети: створення та соціальне функціонування твору сценічного мистецтва.

Я вважаю що важливо більш повно враховувати, що театр, як система складається з чотирьох підсистем, кожна з яких має свої особливості, цінності, норми, орієнтації, потреби та інтереси. Їх об'єднує спільна мета - досягнення максимальної ефективності функціонування театральної установи.

Перша підсистема - творча. До неї входять відносини типу актор-режисер-сценограф та ін. Вона вважається однією з найскладніших та найпроблематичніших у цій системі. Багато проблем виникає і у взаємодії творчої і регулятивно-управлінської підсистеми, бо на практиці бачимо, що часто методи та способи фінансового забезпечення театрального процесу йдуть у розріз з цінностями та інтересами творчого колективу, що викликає непримиренні конфлікти.

Друга підсистема - сприймаюча. Її можна вважати базовою та визначальною у функціонуванні та розвитку театру. Адже саме на задоволення потреб публіки і спрямована його діяльність. Публіка театру має свої особливості, пов'язані з специфікою сприйняття нею вистави, в процесі якого формується її театрально-художня комунікативна спільність. Театр за своєю природою зацікавлений у наявності постійної публіки, любителів і знавців, які складають ядро художньо-театральної публіки і впливають своїми реакціями на всю театральну аудиторію та ефективність роботи театру в цілому.

Третя підсистема - оцінююча. Критика є, певною мірою, соціально і естетично контролюючою інстанцією, оскільки вона за своїм призначенням охоплює весь цикл функціонування театру і покликана бути «імунною» підсистемою театральна процесу, забезпечуючи плідний розвиток театральної культури. Стимулювання її можливостей. Як вірно стверджує В. М. Дмітриєвський, критик виводить діалог сцени і зали, митця і суспільства із замкненого простору театральної зали в сферу суспільної свідомості.

Роль четвертої - регулятивно-управлінської підсистеми у від лагодженні відносин між першими трьома підсистемами грає надзвичайну роль, адже виконує координуючу функцію, бо включає театральний менеджмент та систему взаємовідносин театру з владою, громадськістю, засобами масової інформації. Отже врахування інтересів представників творчої, оцінюючої та сприймаючої підсистем в комплексі,інтегрально є одним із важливих завдань регулятивної підсистеми в цілому та театрального менеджменту, запорукою ефективного функціонування театральних установ України. [2].

Характерними функціями управління, що мають реалізуватися в театрально-видовищному підприємстві, є :

- Добір, розстановки, виховання, підвищення професійного рівня художнього, адміністративного, технічного та обслуговуючого персоналу театру;

- Мобілізація творчих зусиль театрального колективу на створення і експлуатацію творів сценічного мистецтва;

- Планування художньо-виробничої діяльності театрально-видовищного підприємства, розташування художньої продукції на ринку культурного споживання;

- Контроль якості поточного репертуару.

І у зв'язку з тим,що основною метою діяльності театру є розвиток театрального мистецтва і театральної справи, формування та задоволення потреб населення в театральному мистецтві. Також він не може мати за мету одержання прибутку, але існувати таким чином, в ринкових умовах, не можливо, ефективно проводячи подібну діяльність не побудувавши міцну та сталу фінансово-економічну базу.

А так як для приватних театрів фінансування є головною проблемою розглянемо наступні джерела фінансування приватних театральних організацій.

Основним джерелом фінансування приватних театрів є власні ресурси,тобто це кошти зібрані за рахунок проданих квитків на виставу цього театру; кошти та майно одержані за роботи, які виконує театр на замовлення юридичних та фізичних осіб; доходи від продажу сувенірної продукції театру.

Також джерелом фінансування можуть бути благодійні фонди. Це спеціальні організації, що створюються для фінансування некомерційного сектора. Пошуком коштів для організації сфери культури та мистецтва в західних країнах займається спеціальна область діяльності культури - фандрейзинг.

Ще одним джерелом є приватні особи. Але зараз,під час не найліпшого стану економіки в Україні,мала хто може погодитись на таке фінансування окрім родичів чи близько знайомих людей.

І найбільш популярним в наш час є комерційний сектор. Багато хто з підприємців погоджується фінансувати проект з метою отримання прибутків, це може бути реклама, поширення інформації про підприємство та позитивні оцінки її діяльності. Ще такий шлях називається пошук спонсорів.

Отже, шляхи фінансування можна поділити на два типи, внутрішній (де організація самостійно фінансується за рахунок власного бюджету) і зовнішній (де організацію фінансує будь-яка організація чи підприємство чи фізична особа на якихось умовах).

Розглянемо зовнішні шляхи фінансування. Зараз пошуками зовнішніх джерел фінансування займаються фандрейзингові компанії.

Термін «Фандрейзинг» є калькою з англійської (фонд - кошти, фінансування, підняти - піднімати, добувати, збирати). Фандрейзинг - це пошук ресурсів (людей, устаткування, інформації, часу, грошей та ін.) Для реалізації проектів та / або підтримання існування організації. Таким чином, пошук фінансових ресурсів займає в цьому процесі важливе, але не єдине місце. Крім того, Фандрейзинг - це також наука про успішне переконання інших у тому, що діяльність вашої організації заслуговує уваги (і підтримки). У центрі Фандрейзингу стоїть людина - Фандрейзер або менеджер з Фандрейзингу. Успішність залучення коштів багато в чому залежить від того, наскільки він володіє професійними навичками і вірить сам у те, у чому намагається переконати інших. Фандрайзинг, як термін, ще не є широко поширеним в України. В більшості випадків це поняття асоціюється з філантропією та соціальними проектами, проте важливо розуміти, що крім цього залучення ресурсів для комерційних проектів, пошук фінансового спонсора, спонсора на умовах бартеру, інвестора також є фандрайзингом. Так як в нашій державі явище фандрейзенгу не набуло такої активності як, наприклад у державах Зах. Європи і США, я пропоную детальніше ознайомитись з методами роботи таких організацій.

Можливими джерелами залучення ресурсів для театральних організацій є:

- Компанії;

- Приватні особи;

- Фонди;

- Державні органи.

Кожне з цих джерел може виступати в якості:

- Фінансового спонсора;

- Спонсора на умовах бартеру;

- Інвестора;

- Грантодаючої організації;

- Мецената;

- Донора.

Різниця між донорами, меценатами та спонсорами полягає в наступному:

- Донори - це організації, в місії яких передбачено надання фінансової допомоги на конкурсній основі.

- Меценати - це благодійна допомога фізичних осіб на добровільній основі.

- Спонсори - це конкретна допомога юридичних та фізичних осіб на певних взаємовигідних умовах.

Менеджери з Фандрейзингу використовують різні методи для досягнення своїх цілей, а саме:

* Участь у спільних проектах і отримання цільового фінансування за програмами міжнародних організацій. На відміну від фондів, які тільки фінансують проекти, існують благодійні агентства, крім видачі грантів залучають наукові колективи для участі у спільних проектах;

* Участь у проектах, фінансованих державою. Перевага цього методу роботи в тому, що він створює основу для соціального партнерства між державними структурами і недержавним сектором, розвиваючи взаємний інтерес і розуміння необхідності довгострокового співробітництва;

* Організація спеціальних заходів щодо збору коштів (благодійних вечорів, аукціонів, концертів, спортивних змагань). Позитивна сторона цього інструменту в тому, що він дає можливість одночасно зустрітися з багатьма потенційними донорами, залучити однодумців;

* Залучення волонтерів. Ця перевага створюють добровольці - люди, що віддають безоплатно свій час, знання, професійні навички заради благородних цілей організації;

* Особисті зустрічі. Хоча цей метод потребує великих витрат часу і високих професійних якостей Фандрейзер, такі зустрічі є високоефективним інструментом, так як допомога надається не організацією організації, а людиною людині;

* Використання ресурсів Інтернету. Уміння орієнтуватися в Інтернеті і ефективно використовувати його переваги для пошуку потенційних донорів, розміщення власних Web-сторінок з описом цілей і програм організації і т. д.

* Реклама. Часто малоефективний метод, хоча охоплює більшу аудиторію. Реклама може бути у вигляді розміщення спеціальних статей - звернень до ЗМІ, відеороликів для показу на спеціальних заходах, установки рекламних щитів, поширення буклетів, календарів, розклеювання плакатів, що відображають ту чи іншу проблему, вирішення якої життєво необхідно. Одним із сучасних видів реклами є розміщення банерів на порталах Інтернету, розсилка звернень через підписні адреси електронною поштою;

* Розсилка листів подяки. Цей інструмент використовується для встановлення більш тісних контактів з учасниками благодійних заходів. Мета - привернути осіб, що виявили інтерес один раз, до співпраці на регулярній основі;

* Залучення членських внесків в організацію або шлях самофінансування. Однак у нинішній економічній ситуації внески не можуть бути більшими, а тому достатнього фінансування цей метод не надає;

При цьому, який би метод Фандрейзингу театральна організація не вибрала б, необхідно пам'ятати загальні принципи даного процесу:

* Фандрейзинг - це процес;

* Просити гроші потрібно не на свою організацію, а на конкретний проект, що має цільову групу і відчутні результати, очевидні та зрозумілі всім;

* Залучення фінансів - це залучення людей. Де б ви не шукали грошей, основна мета - зацікавити донора у вашій діяльності, побудувати довгострокові відносини. Донор повинен стати емоційно залученим в діяльність вашої організації, переживати успіхи і невдачі разом з вами;

* Донора потрібно вміти себе «заробити»;

* Куди б ви не звернулися за засобами - в колектив, організацію, фонд - ставку треба робити на людину;

* Починати треба з того, що близько людині;

* Важливо показати реальний внесок / конкретний результат;

* Ніякі найсучасніші засоби комунікації не замінять людського спілкування;

* Орієнтуйтеся на людину як на покупця - Ваше завдання - продати йому ідею;

* Якщо у людини немає можливості допомогти грошима, може він готовий надати її іншими засобами?

* Застосовуйте військову стратегію: спочатку збирайте дані про війська противника, а потім - про свої силах. [3].

Менеджери з Фандрейзингу вважають, що успішний Фандрейзинг - це 90% хорошої підготовки до запитів про фінансування, і 10% власне запити.

Некомерційні організації все частіше звертаються в соціальні мережі,причому не тільки для привернення уваги на проблематику,якою займаються, але і в пошуках спонсорських коштів. Соціальні проблеми суспільства не можуть не обговорюватись у соціальних медіа. Соціальні медіа стають або інструментом фандрайзенгу або інформаційним каналом НКО.

На прикладі британського порталу Just Giving, який створений як Інтернет площадка для пошуку партнерів для спонсорів і для тих хто потребує спонсорських внесків, видно що такий спосіб залучення і пошуку партнерів теж діє.

Нещодавнє опитування,яке Just Giving провів серед своїх учасників в вересні цього року, повинен був дати оцінку ролі будь-яких соціальних мереж і встановити чи приймають участь користувачі соціальних медіа в компаніях НКО які спрямовані на збір коштів чи ні. І за результатами цього опитування були сформовані факти про те наскільки високу роль можуть відігравати соціальні мережі для фандрайзенгу.

Отже, чому б не залучити такий спосіб збору коштів для театральних компаній,адже щорічно на 130% збільшуються пожертвування які надходять від користувачів соціальної мережі Facebook. Про те що Facebook найчастіше залучає спонсорів, каже те що користувачі,принаймні британської соціальної мережі Facebook, охоче звертають увагу на прохання про допомогу благодійних організацій.

В процентному співвідношенні Facebook приносить некомерційним організаціям,які зареєстровані на порталі JustGiving, 27% пожертвувань.

А от користувачі мікроблогів Twitter,опинилися найщедрішими на пожертвування. Середні показники свідчать, що один користувач ладен перерахувати приблизно Ј30 на рахунки некомерційних організацій.

Хочеться вірити в те, що колись і театральні компанії почнуть залучати новітні технології і прогресивні ідеї для свого розвитку і повноцінного існування.

Отже, якщо правильно вибрати тактику зовнішньої політики для театральної організації, можливо будуть досягнуті поставлені цілі, але якщо подивитись на це з іншої сторони, взяти до уваги що явище фандрайзенгу (так як і поняття «шоу бізнесу») народилося саме у США, на іншій території,в країні з іншою історією та «іншим театром». Чомусь так історично склалося, що наша культура завжди,особливо останнім часом, запозичає з досвіду зарубіжних країн, з'являються незрозумілі американські течії в українській музиці - „ЕрЕндБі”, „Реп”, „Хіп-Хоп” тощо. Але ж у США виконавці оспівують глибоко психологічні теми, які відображають проблеми населення цього регіону, а у нас це нагадує „цигансько-бандитський балаган”.

Перейменовуються на зарубіжний лад назви освітніх організацій - ліцеїв, коледжів, академій та університетів. Змінюються назви колишніх шкіл, технікумів та інститутів, а серед учнів щось важко впізнати гармонійно розвинених і чемних ліцеїстів або вихованців класичних гімназій без жувачок і матюків.

Часто можна прочитати чи почути заклики про необхідність запровадження в театральній справі тих чи інших заходів з досвіду Америки, Англії або Франції. Необхідно завжди мати на увазі,що кожна країна має свою багаторічну історію, в межах якої століттями складалася самобутня національна культура кожної з цих країн, певним чином функціонувала вона у своєму соціумі як його невід'ємна складова і функціонує сьогодні у кожній країні по-своєму. Тому і форми соціального забезпечення сфери культури досить різні у кожній країні, а тим більше у США, які мають дуже молоду театральну історію (як і сама країна) і, запозичуючи європейський досвід, себе переформовували, знайшовши, нарешті, притаманні цій країні певні організаційно-економічні форми.

Неприбуткові професійні театри в Сполучених Штатах Америки фінансуються у дуже незначній кількості урядом, але держава надає їм пільги, їхню працю охороняють профспілкові організації на підставі добре розроблених і підтримуваних державою положень. Здебільшого такі театри фінансуються численними благодійними фундаціями, корпораціями та індивідуалами, які перш за все переслідують мету не отримання пільг з оподаткування, а отримання визнання серед населення. За словами М.Лорі, "Лідери корпорацій вірять, що, коли споживачі будуть задоволені тим, що корпорація робить для громадськості, поліпшиться також їхнє ставлення до самої корпорації, її продукції, її працівників". Натомість такі суто прагматичні мотиви, як "розкрутка" своєї продукції та імовірне зростання її реалізації посідають лише п'яте-сьоме місця серед причин спонсорства.

Для того, щоб запровадити цю систему на Україні необхідно підготувати правову та матеріальну базу та забезпечити театральних працівників соціальними гарантіями.

Існує вислів у „фандрейзингу”: „Люди дають гроші не на потреби, а для людей з потребами”. Саме це повинні запам'ятати майбутні менеджери театральних неприбуткових організацій на Україні. Управлінці некомерційних організацій повинні навчитися вмінню знаходити джерела незаробленого доходу. Звичайно, на Україні це практикується дуже рідко у сфері театральної діяльності, більш поширене у шоу-бізнесі. Але подальший розвиток культури сприятиме появі спонсорів, які вважатимуть за честь субсидувати ту чи іншу театральну компанію.

Щоб театральна компанія була успішна, її вистави користувалася популярністю у глядачів - необхідно перейняти у зарубіжних колег систему маркетингу у театрі [6]. Ця система була впроваджена у США і згодом досвід перейняли інші європейські театри. Метою маркетингу є пристосування виробництва до суспільних потреб, ринку товарів та послуг, а також дослідження ринку з подальшою розробкою ефективної системи продажу виробленого товару та підвищення конкурентної спроможності. Франсуа Кольбер визначає мету маркетингу як „оптимізацію відносин між компаніями і клієнтами” та як „максимізацію рівня задоволення їхніх потреб”.

Мудрий керівник повинен завжди тримати на „пульсі” діяльність своєї організації. У театральній сфері керівнику необхідно навчитися вести широку громадську діяльність та виділяти на це кошти, треба приймати участь у благодійних акціях, допомагати новоствореним колективам (експериментальним, студентським театрам, студіям тощо), що практикується в Сполучених Штатах Америки. Щоправда там набагато сприятливіші для цього умови, аніж на Україні.

Виходить, зовнішня фінансова політика, фандрайзенг і кошти від спонсорів, все це може бути, але якщо не буде глядача,то театр загине. Якщо це театр державний, зрозуміло, там теж є свої проблеми з кількістю глядачів, але там майже завжди є свій глядач,а от що робити нікому невідомому, новому театру? Як знайти «свого» глядача?

Вистава - це досить специфічний продукт,особливо якщо йдеться про прем'єру маловідомого театру. Глядач, який вирішив піти на виставу буквально покладається на свою інтуїцію. Звичайно процент відвідування театру такого глядача дуже малий, отже треба глядача якось заманювати. По-перше театру необхідно визначитись з цільовою аудиторією,а вже потім розробляти план рекламних акцій. Потенційний глядач оцінює декілька факторів - наявність якогось відомого артиста у виставі, афішу та ціну на квиток.

Непогано б було перейняти досвід американського театру у сфері квиткового господарства. Вони не користуються величезними книгами суворої звітності, не витрачають час на проштамповування кожного квитка. Там все набагато простіше - зранку подзвонивши до каси та залишивши коротку інформацію про себе (ПІБ, адреса проживання, домашній телефон), ввечері за півгодини до вистави підходиш до каси і касир моментально друкує квиток на виставу.

На мою думку ціна на квиток повинна бути вище середньою,так як замала ціна буде надто підозрілою, а завелика - відштовхне певну кількість глядачів.

Якщо це вистава з зовсім молодими та невідомими акторами, треба хоча б зазначити місце навчання та художню направленість театру. Якщо ж серед акторського складу є визначні персони, їх треба ставити на перші місця у афішах. Афіша теж повинна мати професійний, якісний вигляд, бо це сприятиме формуванню іміджу театру.

Афіша - один з найдревніших рекламних засобів. Вона існувала ще в античні часи і починалася у формі усного вислову. Глашатаї оголошували вистави, склад виконавців тощо. Афіша зробила велику революцію і занепала у ІX ст. В епоху Відродження афіша набуває практично теперішнього вигляду, вона інформує не тільки про назву вистави, а і кількість дійових осіб, використання супроводу, мову виконання.

Існує два типи афіш:

- плакат, з мінімальною кількістю тексту,який презентує виставу (на ньому повідомляється автор, назва, жанр і театр, який презентує виставу);

- афіша текстова, інформаційна, яка дає досить широку інформацію про виставу.

Кількість реклами має бути достатньою для того щоб потенційний глядач отримав інформацію про театр та виставу. До цього можна залучити засоби масової інформації, телерадіокомпанії, рекламу в журналах та газетах і ін..

Щоб раціонально вибрати канал розповсюдження рекламних послань, проводиться спеціальна робота по аналізу каналів масової інформації згідно таких критеріїв:

- охоплення (тобто до якої кількості адресатів вдається донести послання при звичайних усталених умовах);

- доступність (тобто, можливість організації скористатися даними каналами в потрібний момент);

- вартість (загальні витрати на одну публікацію (передачу) даного рекламного послання, знижка на багаторазовість, вартість одного рекламного з урахуванням тиражу (кількості глядачів, слухачів);

- авторитетність (рейтинг зі сторони потенційних глядачів);

- управління (можливість передавати по цьому каналу повідомлення цільовій групі впливу);

- сервісність (тобто чи потрібно надавати рекламні послання в абсолютно готовому вигляді чи можна розраховувати на те, що професіонали виконують комплекс робіт по підготовці тексту, фотозйомці, створять телефільм тощо) [6].

Телебачення - ідеальна можливість для просування театральних проектів, бо забезпечує високий рівень охоплення достатньо визначеної рекламної аудиторії, одночасно несе візуальний та звуковий вплив, а отже подвоює ефективність та результативність рекламного процесу. В цьому контексті театрознавець виступає як рекламний сценарист, що розробляє ідею сюжету, віднаходить мотиви для використання її в рекламі, виділяє моменти, на які необхідно звернути більш ретельну увагу та акцентує на них, тому що він безпосередньо володіє інформацією щодо цільової аудиторії та мети даного процесу. Полем для цього може виступати театральна телепередача, яка б наскрізною дією проводила рекламацію певної трупи, колективу чи вистави. Окрім цього реклама на телебаченні може приймати наступні форми: оголошення, рекламна заставка, рекламний кліп. Для реклами театрального процесу взагалі та окремого виду театральної послуги зокрема найбільш вагомий результат та ефект дасть розгорнутий кліп, тривалість якого повинна складати біля 30 секунд [7], що є оптимальним часом для сприйняття телеглядачем реклами і першоджерельного осмислення її змісту та цільової скерованості. Важливим елементом рекламної кампанії театральної організації є також формування грамотної політики у відборі продукту для виготовлення відеоматеріалів з виставами на електронних носіях та трансляції їх у телевізійному просторі.

Радіо як ще один з засобів рекламного процесу має досить широку аудиторію і дозволяє впливати на певну цільову групу, створювати навколо певної події атмосферу актуальності та урочистості. Враховуючи те, що існує як дротове так і бездротове радіо, то театрознавець повинен окреслити їх взаємодію для охоплення більшого кола глядачів. Для бездротового радіо аудиторія як правило є молодшою, тому більш активно реагує на рекламно-інформаційний вплив, що ж стосується дротового радіо, то слухачами його здебільшого є публіка похилого віку, що потребує більш детальної поінформованості, що в свою чергу робить ефективним застосування радіопередач. Актуальними є і радіо ролики, що рекламують конкретний захід, ту чи іншу виставу чи гастролі, і радіопередачі, що допомагають у просуванні певного театрального колективу чи трупи. Враховуючи те, що вартість реклами на радіо є відносно низькою, то кількість і тривалість її може не обмежуватися настільки як при застосуванні телереклами, тому радіо простір є більш доступним для рекламної компанії театральної організації.

Реклама в газетах i журналах має досить сталі традиції. Газета є засобом інформації, яким користується значна кількість людей. Враховується й психологічний аспект сприйняття. Інформація подається у письмовому вигляді, краще запам'ятовується. Проте газети мають i недоліки, до яких відносяться: відсутність адресної для рекламних цілей аудиторії, порівняно коротке життя видання, низька якість друку i візуального зображення, жорстока рекламна конкуренція, неможливість гарантованого розміщення реклами в заданому просторі. Але газета є одним з головних провідників новин i реклами товарів та послуг населенню.

Реклама в журналах буде дорожче ніж в газетах, але там можливість залучити саме цільову аудиторію дуже велика. Певні журнали читають люди з певними інтересами,але і конкуренція в журналах набагато гостріша. Перш ніж вибрати журнал для реклами необхідно встановити цільову аудиторію журналу,її активність і бажання відвідувати театри,і також ціну на журнал; саме ці факти будуть впливати на кількість читачів які вирішать піти в театр.

Якщо театр хоче бути підготовленим до завтрашнього дня, йому потрібно скористатися перевагами, які надає глобальна мережа Інтернет.

Інтернет - це глобальна мережа яка є найпотужнішим засобом комунікації; сприяє передачі та розповсюдження інформації. Це суттєва можливість швидко репрезентувати виставу чи театр на широкий всесвітній загал і може стати ще одним джерелом залучення глядачів. Інтернет-реклама це один з найефективніших способів реклами, так як існує споживач, який зосереджено сприймає інформацію на відміну від телебачення та радіо.

Враховуючи зацікавленість театру в обміні інформацією і рекламі своєї продукції, Iнтернет-мережа бачиться в подальшому як один із найдієвіших носіїв спрямованої реклами інтелектуальної продукції. Сучасні комп'ютерні технології дозволяють подавати рекламу у виразному дизайн-стилі, із залученням фото, музичних фрагментів, голосу, відео тощо.

Тобто реклама за допомогою ЗМІ та Інтернету - це не тільки засіб залучення глядачів, а й одна з рис які впливають на створення успішного іміджу театру.

Взагалі формуванням іміджу театру займаються PR компанії. Загальною метою PR є позиціонування об'єкту, що розглядається, та зберігання іміджу, який приймається громадськістю. Важливим є те, що засоби PR мають переваги перед рекламою. На думку М. Стародубської, ефективно просунути іміджеві характеристики за допомогою реклами неможливо [6]. Для цього необхідний комплекс засобів, спрямованих на просування театрального бренду, якими можна вважати PR-технології.

Слід зазначити, що PR в театральному закладі включають таку діяльність:

- діяльність, яка дає можливість поліпшити взаєморозуміння між контактними громадськими групами - глядачами та театральним колективом;

- заходи, направлені, по-перше, на розповсюдження конструктивних чуток, зокрема щодо нового спектаклю, незвичного художнього уявлення сценарію, оригінальної режисерської думки тощо, а, по-друге, виявлення і ліквідацію (спростування) деструктивних чуток чи інших джерел непорозуміння;

- діяльність по налагодженню зв'язків з представниками ЗМІ за для забезпечення плідних стосунків по просуванню публікацій і звернення уваги ЗМІ на інформаційні події театральної установи;

- створення новин і організація інформаційних подій, які «змусять говорити» ЗМІ мовою публікацій, радіомовлення, телерепортажу та ін.

- підготовка вищого керівництва (робота з керівництвом) до виступу перед ЗМІ та організація інтерв'ю з художнім керівником, головним режисером, провідними акторами театру;

- організація спонсорських заходів (залучення додаткових коштів для реалізації художньої ідеї) [8].

Спираючись на особистий та зарубіжний досвід різних періодів для кожної театральної організації необхідно впровадити свій підхід до матеріального забезпечення діяльності театрів. Шляхи підвищення прибутковості можуть бути різні, проте, як відомо, в усіх запозиченнях треба дуже обережно ставитися до впровадження їх у наших умовах, бо специфічні особливості цих заходів інколи абсолютно недоцільні в іншому середовищі.

Література

управління недержавний театр фінансування

1. Безгін І.Д. Мистецтво і ринок. Нариси. - К., 2005.

2. Семашко О.М. Соціологія театру. // Соціологія мистецтва. ? Львів, 2005.

3. Юрьева Т.В. Некоммерческие организации. Экономика и управление. - М., 1998.

4. Кучин С.П. Сутність та специфічні риси соціально-культурної сфери. - К., 2011.

5. Безгін І.Д., Семашко О.М., Ковтуненко В.І. Театр і глядач в сучасній соціокультурній реальності. - К., 2003.

6. Тульчинский Г.Л. Менеджмент в сфере культуры. ? СПб., 2001.

7. Стародубская М. Продвижение по крупному. // Стратегии. - 2005.

8. Росситер Дж.Р., Перси Л. Реклама и продвижение товаров: пер. c англ. / Под ред. Л.А. Волковой. - СПб: Питер, 2001.

9. Пул Д.X. Когда менеджмент приносит деньги. ? СПб., 1999.

10. Авдеев В.В. Формирование команды. ? М., 1998.

11. Ансофф И. Новая стратегия. ? СПб., 1999.

12. Бирженюк Г.М., Марков А.П. Основы региональной культурной политики и формирование культурно-досуговых программ. ? СПб., 1992.

13. Бирженюк Г.М., Марков А.П. Разработка региональных программ культурной деятельности. ? СПб., 1993.

14. Бирженюк Г.М., Марков А.П. Основы социокультурного проектирования. ? СПб., 1998.

15. Векслер А.Ф., Тульчинский Г.Л. Зачем бизнесу спонсорство и благотворительность. - Н.-Новгород, 2002.

16. Гордин В.Э. Социальная политика и социальный маркетинг. ? СПб., 1993.

17. Друкер П.Ф. Задачи менеджмента в XXI веке. ? М., 2000.

18. Льюис Р.Д. Деловые культуры в международном бизнесе. От столкновения к взаимопониманию. ? М., 1999.

19. Тульчинский Г.Л., Шекова Е.Л. Менеджмент в сфере культуры. - СПб.: Лань, 2003.

20. Ленглі С. Театральний менеджмент і продюсерство. Американський досвід. / За ред. І.Д. Безгіна. - К., 2000.

Размещено на Allbest.ru