Принципи і методи управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 2. Принципи і методи управління

1. Організація - соціальне утворення (група людей), що функціонує на відносно постійних засадах і свідомо координує свою діяльність для досягнення поставленої мети. Можуть бути формальними і неформальними. Формальні організації виникають з волі керівників і створюються ними цілеспрямовано.

Неформальні - це організації, які виникають спонтанно. У них відсутні єдині цілі, формуються не за розпорядженням керівництва, а стихійно. Неформальні групи впливають на систему стосунків у формальній організації. менеджмент вид професійний діяльність

Характеристика О.:

1) наявність ресурсної бази, необхідної для досягнення цілей організації (матер., труд., фін., інформац.)

2) залежність від зовнішнього середовища;

3) наявність управління. Призначення управління - надати організаційній роботі системності і порядку, передбачуваності, постійності.

4) розподіл праці (дає змогу працівникам виконувати свої функції кваліфікованіше і з меншими зусиллями, що сприяє зменшенню витрат організації). Розподіл праці може бути горизонтальним та вертикальним.

Горизонтальний передбачає утворення в організації підрозділів, які спеціалізуються на різних видах діяльності.

Вертикальний - передбачає існування 3 рівнів управління:

- вищий (інституційний) - адміністрація підприємства (директор, заступники)

- середній (управлінський рівень) - керівники виробничих та функціональних підрозділів

- низовий (технічний) - менеджери, які керують робітниками (бригадири, майстри, начальники змін, виробничих дільниць)

За визначенням Честера Бернарда: “Організація - група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або спільних цілей”.

Всі організації мають загальні для них характеристики.

1) всі організації використовують чотири види ресурсів (рис. 1.2):

людські ресурси;

фінансові ресурси;

фізичні ресурси (сировина, устаткування тощо);

інформаційні ресурси.

будь-яка організація є відкритою системою. Ресурси, які організація використовує для виробництва продукції (надання послуг) вона забирає із зовнішнього середовища. В свою чергу продукція, що виробляється організацією також реалізується у зовнішньому середовищі. Отже організація може існувати лише у взаємодії з оточуючим середовищем. Це означає, що будь-яка реально існуюча організація є відкритою системою.

всі організації здійснюють горизонтальний і вертикальний поділ праці. Якщо навіть дві людини працюють спільно для досягнення єдиної мети, вони повинні поділити роботу між собою.

Рис. 1.2. Загальна системна модель організації

Поділ загальної роботи в організації на її складові частини називається горизонтальним поділом праці. Результатом горизонтального поділу праці є формування окремих підрозділів організації (відділів, цехів, виробництв, ділянок тощо).

Оскільки робота в організації розподіляється між окремими підрозділами та виконавцями, хтось має координувати їх діяльність. Внаслідок цього об'єктивно виникає потреба у так званому вертикальному поділі праці, тобто у відокремленні діяльності із координації дій від самих дій, що координуються.

Діяльність з координації роботи інших людей в широкому розумінні і становить сутність управління організацією.

У широкому розумінні менеджмент - це вміння досягати поставлених цілей шляхом використання праці, інтелекту та мотивів поведінки інших людей.

4) всі організації мають структуру (сукупність підрозділів та зв'язків між ними, а також взаємовідносин між рівнями управління та функціональними сферами діяльності), яка надає їм цілісність й спроможність реалізувати своє призначення.

Глобальною метою діяльності будь-якої організації - є досягнення успіху. Організація вважається успішною, коли вона досягає поставлених перед собою цілей. Складовими успіху при цьому виступають:

а) виживання, тобто можливість існування якомога довше;

б) результативність та ефективність.

Щоб бути успішною впродовж тривалого часу, вижити та досягти своїх цілей, організація має бути як ефективною, так і результативною.

За словами П. Друкера:

результативність є наслідком того, що робляться потрібні слушні речі (doing the right things);

ефективність є наслідком того, що вірно (правильно) створюються ці самі речі (doing things right).

Перше і друге є однаково важливим.

Якщо мета організації обрана правильно, це означає, що діяльність організації задовольняє певну важливу, реально існуючу потребу (створюються речі, на які є попит). Результативність у такому розуміння - це щось невідчутне, непомітне. Ефективність, навпаки, можна вимірювати, передати кількісно. Ефективність організації має назву продуктивності і вимірюється як співвідношення вартісної оцінки усіх виходів з організації та вартісної оцінки усіх входів в організацію.

Як менеджери сприяють ефективній та результативній діяльності організацій? Вони це роблять у процесі виконання чотирьох основних функцій менеджменту:

1) планування;

2) організація;

3) мотивація;

4) контроль.

Отже, у вузькому розумінні менеджмент - це процес планування, організації, мотивації та контролю організаційних ресурсів для результативного та ефективного досягнення цілей організації.

Зазначені функції менеджменту, що виконуються у зазначеній послідовності, утворюють поняття «цикл менеджменту».

Слід зауважити, що такий підхід до розуміння циклу менеджменту зовсім не означає, що процес управління носить дискретний характер (в понеділок - планування, у вівторок - організація тощо). Реально у роботі менеджера постійно сполучаються усі перелічені функції менеджменту.

Менеджмент як вид професійної діяльності

Менеджмент часто розглядають і як вид професійної діяльності. З цієї точки зору для розуміння сутності менеджменту важливо знати, хто такі менеджери і чим їх діяльність відрізняється від діяльності інших категорій робітників.

Директор, керівник групи, начальник, завідувач тощо - всі ці слова позначають посади. Люди, які обіймають ці посади можуть бути об'єднані загальним поняттям «менеджер», оскільки можна визначити наступні спільні для них ознаки діяльності:

менеджер має хоча б одного підлеглого;

менеджер управляє частиною або всією організацією, в якій він працює;

менеджер отримує певні повноваження та приймає в їх межах рішення, що матимуть наслідки для інших співробітників організації.

Тобто, менеджер - це людина, яка займає постійну керуючу посаду, наділена повноваженнями і приймає в їх межах рішення за певними видами діяльності організації.

Будь-яку організацію можна розглядати як систему взаємозв'язаних у єдине ціле окремих елементів. Одночасно організація є і частиною (елементом) системи більш високого порядку - зовнішнього середовища.

До основних компонентів внутрішнього середовища організації відносяться: виробництво, дослідження та розробки, технологія, сировина, матеріали, фінанси, робітники тощо.

Зовнішнє середовище прямого впливу включає постачальників, споживачів, конкурентів та інших економічних партнерів (наприклад банки).

Зовнішнє середовище опосередкованого впливу - економічна, соціальна, політико-правова, технологічна, екологічна, міжнародна компоненти тощо.

Все це і є тими компонентами, з якими доводиться мати справу менеджеру. У відповідності до цього розрізняють наступні сфери менеджменту (рис. 1.3):

виробничий менеджмент;

фінансовий менеджмент;

управління персоналом;

управління дослідженнями та розробками;

облік;

маркетинг;

загальна адміністрація.

Менеджер може: 1) керувати будь-якою з них (або її частиною); 2) керувати кількома одразу; 3) керувати всією організацією в цілому.

Рис. 1.3. Співвідношення сфер і рівнів менеджменту

В залежності від того, скількома компонентами (сферами) організації управляє менеджер розрізняють три рівні менеджменту:

Вищий середній нижчий

До вищого рівня відноситься невелика група основних керівників організації - президент (директор), віце-президенти (заступники), виконавчий директор.

На вищому рівні менеджменту формулюється місія та встановлюються організаційні цілі, визначається загальнокорпоративна стратегія та основні задачі щодо її реалізації, приймаються рішення щодо виходу на нові ринки, випуску нової продукції, залучення інвестицій, напрямків досліджень та розробок тощо.

Середній рівень менеджменту (керівники виробничих та функціональних підрозділів) розробляє та реалізує оперативні плани із впровадження рішень, які були прийняті вищим керівництвом організації. Менеджери середнього рівня мають досить широку свободу дій щодо реалізації планів. Вони, наприклад, самостійно визначають: скільки необхідно найняти нових робітників; яке нове обладнання придбати; як використовувати засоби масової інформації для реклами тощо.

Менеджери нижчого рівня (керівники секторів, груп, майстри, бригадири тощо) координують діяльність операційних виконавців.

Вищі керівники організації опрацьовують стратегію, середні розробляють плани її реалізації, а нижчі - відповідають за конкретну роботу, яка виконується у відповідності до цих планів.

Численні дослідження у західних країнах стосовно якостей, необхідних успішному менеджеру, дозволяють лише приблизно визначити основні з них:

1) технічні здібності (здатність кваліфіковано, зі знанням справи виконувати роботу на своїй ділянці, технічні прийоми конкретної діяльності);

аналітичні здібності ( здатність ідентифікувати ключові фактори тієї або іншої ситуації, визначати їх взаємодію і ті з них, що вимагають найбільшої уваги);

діагностичні здібності ( здатність діагностувати проблеми організації, тобто визначати їх симптоми та причини виникнення);

здатність взаємодіяти з людьми ( здатність налагоджувати контакти та будувати стосунки із співробітниками організації);

концептуальні здібності ( здатність усвідомлювати причинно-наслідкові зв'язки в організації, шляхи координації діяльності окремих частин організації, досягнення поставлених цілей найбільш продуктивним способом).

Зазначені якості необхідні на різних рівнях управління організацією у різному ступені (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Якості, необхідні менеджеру

3. Результативність і ефективність управління сучасною організацією залежить від того, яких принципів дотримуються її керівники, приймаючи управлінські рішення і які методи вони застосовують для їх реалізації.

Принципи управління - правила, норми, відповідно до яких створюється, функціонує і розвивається система менеджменту організації.

Ф. Тейлор у праці „Принципи наукового управління” (1911) виділив 4 принципи управління індивідуальною працею робітників:

- науковий підхід до виконання кожного елементу роботи;

- науковий підхід до підбору, навчання та тренінгу робітників

- кооперація з робітниками

- розподіл відповідальності за результати роботи між менеджерами і робітниками.

Сучасні принципи управління:

- розвиток творчих здібностей персоналу;

- залучення співробітників до розроблення управлінських рішень

- задоволення роботою

- підтримка індивідуальної ініціативи

- чесність і довіра в ділових відносинах;

- соціальна відповідальність бізнесу.

4. Методи управління - способи впливу на окремих працівників і виробничі колективи з метою досягнення визначених цілей.

Класифікація методів:

- економічні - система прийомів і способів, за допомогою яких здійснюється вплив на об'єкти на основі товарно-грошових відносин з метою досягнення цілей організації (ціна, фінанси, кредит, економічні стимули - доплати, надбавки, премії, з/пл., податки)

- організаційно-розпорядчі (адміністративні) - поділяються на

а) методи організаційного впливу (впливають на структуру управління):

1. Організаційне регламентування - правила, які встановлюють порядок роботи - положення, статути, постанови

2. організаційне нормування - встановлення технічних, технологічних, трудових, економічних нормативів

3. Організаційно-методичне інструктування - інструкції, правила.

б) оперативно-розпорядчі (впливають на процес управління) - накази, розпорядження, вказівки, інструкції

- соціально-психологічні - способи дії на особисті стосунки між працівниками та соціальні процеси у трудовому колективі

Размещено на Allbest.ru