Міжнародний менеджмент

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Цілі і напрямки сучасної технологічної політики

Сучасне ринкове середовище характеризується тим, що технології, безперервно розвиваючись, змінюють ринок, формуючи нові потреби і видозмінюючи зв'язані технологічні ланцюги. Не дивно, що ринок інтелектуальної власності відіграє все більш важливу роль у розвитку бізнесу взагалі і міжнародний особливо.

Міжнародний менеджер повинен вміти приймати рішення, що стосуються діяльності фірми у технологічній сфері таким чином, щоб використовувати відмінності і переваги м/н кооперації для нарощення конкурентних переваг. При цьому повинні враховуватись взаємозалежності, існуючі між технологічною політикою фірми і іншими сторонами її діяльності: відношеннями власності, структурною політикою, фінансовою сферою, ринком робочої сили і технологічної політики.

У сучасному міжнародний оточенні спроможність компанії до технологічних нововведень стає основним джерелом її конкурентоспроможності [2, c. 140]. Під технологією у широкому змісті цього слова розуміють науково-технічні, виробничі, управлінські і комерційні знання і досвід.

Технологічні політика підприємства або організації - це набір принципів і дій (спосіб діяльності), на основі якого вибираються, розробляються і впроваджуються нові продукти і технологічні процеси. Основні задачі технологічної політики фірми:

1)моніторинг науково-дослідних досягнень у світі, а також загальних технологічних тенденцій;

2)стимулювання постійного підвищення освітнього і кваліфікаційного рівня персоналу компанії;

3)визначення факторів, сприяючих інноваціям (нововведенням);

4)формування організаційної структури підприємства, найбільш сприятливої для здійснення безперервного інноваційного процесу, забезпечення мотивації персоналу;

5)координація і досягнення узгодженості дій різних підрозділів компанії по проведенню НДДКР.

Особливості сучасного технологічного розвитку.

Розвиток технологій - основна рушійна сила економічного зростання фірми. За останні десятиліття проявились наступні закономірності технологічного розвитку:

- нова технологія приходить не одна, а у поєднанні з іншими;

- кожний набір технологій включає ряд взаємодоповнюючих базових технологій;

- кожна базова технологія - ядро багатьох прикладних технологій;

- прикладні технології використовуються для модернізації існуючих виробництв, причому відставання у застосуванні у фірмі нової технології рано чи пізно призведе до зміни керівництва.

Особливість нового етапу полягає у тому, що тепер розвивається не один пучок технологій, як було в 50-60 рр., а цілих три: інформаційно-комунікаційний, біотехнологічний і пов'язаний з новими матеріалами. Підприємці стикаються з новими технологіями декілька разів на рік.

Технологічна революція, особливо в інформаційно-комунікаційній сфері, сприяла процесу глобалізації економіки. З одного боку, збільшення вартості НДДКР інтенсифікувало пошук компаніями можливостей розширення ринків, щоб виправдати зростаючі витрати, а з іншого - сучасні засоби комунікації дозволяють надзвичайно швидко поширювати нові зразки поведінки, впливаючи на культуру як виробництва, так і споживання у багатьох країнах [3, c. 45]. Спроби створення державою локального внутрішнього ринку рано чи пізно призводять до якісного розриву між товарами, запропонованими на національному і м/н ринках.

Взаємодія розглянутих факторів призводить до змін в корпоративній культурі, сприяючи переходу на децентралізоване управління МНК.

Інтернаціоналізація технологічної політики. У сучасних умовах справді передовими є ті компанії, що у змозі уважно відслідковувати всі ринкові і технологічні тенденції, творчо реагувати на ті можливості і загрози, які ці тенденції несуть в собі, постійно генерувати нові ідеї і продукти і швидко і ефективно використовувати їх з врахуванням глобального масштабу.

Технологічна політика слугує двоєдиній глобальній цілі фірми - по-перше, знизити ризики і вижити, по-друге, підвищити ефективність власної діяльності, стати більш прибутковою. Інтернаціоналізація НДДКР також направлена на досягнення цієї цілі шляхом створення цілого ряду переваг:

1) полегшує доступ до дефіцитних ресурсів;

2)наближає компанію до її споживачів;

3)полегшує доступ до ринку (необхідність дотримання місцевих стандартів, слідування національної економічної і науково-технічної політики;

4) зниження витрат і ризиків;

5) обхід законодавчих обмежень.

Типи технологічної політики. Глобальний характер конкуренції не лише робить нововведення більш значними для ТНК, але обумовлює необхідність пошуку нових шляхів створення інновацій. Традиційно більшість МНК застосовувала один з двох класичних типів проведення технологічної політики: “center-for-global” (політика глобального центру) і “local-for-local” (політика поліцентризму). Політика глобального центру.

Даний тип політики полягає в пошуку нових технологій у країні базування для створення нових продуктів і процесів, використовуючи централізовані ресурси материнської компанії, і поширенні інновацій по світовим відділенням МНК. Централізація НДДКР обумовлена наступними причинами:

1)необхідність контролю з боку менеджменту МНК над технологією, яка розглядається як довгострокова конкурентна перевага;

2)необхідність тісної взаємодії між розробкою документації і обладнання, а пізніше (згодом) - між функціями виробництва і розвитку технології;

3)в умовах швидко змінної конкурентної обстановки централізація скорочує час на проведення НДДКР.

Основний ризик централізованого проведення технологічної політики полягає у тому, що результат інновацій не може точно відображати локальні ринкові потреби, можливі також труднощі з впровадженням нової технології із-за опору з боку дочірніх фірм прийняттю централізованих рішень.

Політика поліцентризму. Другий традиційний тип здійснення технологічних змін, “local-for-local”, передбачає, що дочірні компанії МНК використовують власні можливості і ресурси для розробки нових технологій, що забезпечують їх власні потреби. Ця модель дозволяє відображати унікальні потреби різних країн, в яких діють МНК. У сучасних умовах, не дивлячись на те, що укріпляється тенденція глобалізації у багатьох галузях, необхідність врахування особливостей місцевого попиту і країнових відмінностей не зникає, а часто навіть зростає [1, c. 78]. Але у такого типу інноваційного процесу є і негативні сторони: не завжди обгрунтоване прагнення національних відділень до автономії; дублювання розробок, уже проведених в інших дочірніх компаніях МНК, у випадку, коли кожне національне відділення шукає власне рішення загальної проблеми; виникнення додаткових витрат на проведення НДДКР. При проведенні технологічної політики менеджери МНК повинні в один і той же час підвищувати ефективність централізованих і локальних інновацій, а також створювати умови для пошуку нових форм здійснення транснаціональних інновацій. Таким чином, крім вищеописаних типів інноваційного процесу за останні роки все більше поширення отримують нові методи здійснення технологічних змін. Ці методи можна поділити на дві категорії: “locally-leveraged” (розподілена система технологічного розвитку) і “globally-linked” (інтегрована система технологічного розвитку). Розподілена система технологічного розвитку.

Технологічна політика типу “locally-leveraged” включає використання ресурсів національного відділення в цілях створення інновацій не лише для місцевого ринку, але й для поширення їх на світовій основі. Це дозволяє менеджменту МНК об'єднати інноваційні ресурси всіх дочірніх фірм і використовувати їх для всієї корпорації. МНК отримує властивість реагувати на ринкові зміни, які проявляються в одній країні, і використовувати їх для виявлення подібних тенденцій в інших країнах. Даний спосіб проведення технологічної політики потребує від менеджменту розвивати і контролювати процес навчання кадрів дочірніх фірм корпорації, координувати їх діяльність в області НДДКР, але зате дає можливість компанії значно підвищити ефективність використання інноваційних ресурсів.

Однак локальні нововведення, розроблені одним внутрішньодержавним відділенням, не завжди легко передаються в інші відділення. Основні перепони полягають у спробах трансферту продуктів або процесів, що не задовольняють умови іншої країни; у недостатній координації трансфертних механізмів; у бар'єрах, що визначаються синдромом “зроблено не в нас”, який проявляється у боротьбі національних відділень за проведення своїх власних автономних НДДКР. Інтегрована система технологічного розвитку.

Останній тип проведення інноваційної політики - “globally-linked” - передбачає об'єднання ресурсів і можливостей всіх елементів МНК як на рівні головної компанії, так і на рівні дочірніх фірм для спільного створення і впровадження інновацій. У цьому випадку кожна одиниця своїми власними унікальними ресурсами сприяє розробці спільних інновацій. Цей тип технологічної політики краще інших підходить в умовах, коли потреба в інноваціях не відповідає дослідницьким можливостям даного внутрішньодержавного відділення або коли об'єднані ресурси і можливості декількох організаційних одиниць можуть сприяти більш ефективній розробці потрібної технології. Створення гнучких зв'язків дозволяє об'єднати зусилля багатьох одиниць для отримання МНК ефекту синегрії.

Але такий процес створення інновацій також має свої обмеження. Він потребує значної м/н координації, яка може стати надто дорогою і неефективною. Багаточисельні м/н зв'язки між різними організаційними одиницями МНК, які необхідні для обслуговування цього процесу, також можуть перевантажити компанію по причині невизначеності і надмірного розпорошення влади.

Задача менеджера МНК полягає не в сприянні поширенню того чи іншого типу інноваційного процесу, а в пошуку і впровадженню таких організаційних систем, які сприяли б забезпеченню ефективності всіх цих процесів. Іншими словами, він повинен в один і той же час, по-перше, підвищувати ефективність кожного типу інноваційного процесу, по-друге, створювати умови, що дозволяють впроваджувати технологічні зміни всіма способами одночасно. Зусилля по укріпленню одного шляху здійснення технологічних змін не повинні вести до витіснення інших.

2. Міжнародний ринок технологій

Сьогодні різні за розмірами компанії мають доступ до капіталу та інформації. Перевагами крупних компаній є економія на масштабах, здатність проводити інтенсивні НДДКР, диверсифікувати виробництва, максимізувати прибуток на вкладений капітал, керувати міжнародними проектами. Однак вони недостатньо гнучкі та динамічні для того, щоб своєчасно розробляти нові ідеї в сфері новітніх технологій. Взагалі, механізм крупної корпорації орієнтується на масове виробництво, що є не кращою формою для швидкого освоєння технічних нововведень, а об'єктивний процес концентрації виробництва та капіталу - одна з перешкод на шляху науково-технічного прогресу.

У цьому плані роль індивідуальних учених, винахідників та дрібних інноваційних компаній в технологічному розвитку залишається незамінною, особливо на стадії зародження ідеї, її концептуалізації. Невелика фірма є найбільш мобільною формою організації бізнесу, виконує роль генератора нових ідей. Однак для розробки промислової технології або впровадження нового продукту в сучасне промислове виробництво потрібні лабораторії, конструкторські бюро, технологічні підрозділи. У зв'язку з цим поглиблюється поділ праці між індивідуальними винахідниками - генераторами ідей, інноваційними компаніями які доводять ці ідеї до етапу практичного застосування, та крупними корпораціями, що забезпечують використання нової технології в масовому виробництві.

Таким чином, ринок технологій передбачає наявність наступних учасників:

- інноваційні фірми та індивідуальні винахідники, що намагаються продати свої науково-технічні результати;

- крупні промислові компанії, які намагаються придбати найбільш перспективні розробки та застосовувати їх у власному виробництві;

- посередницькі фірми, які створюють базу даних для потенційних продавців та покупців.

Значення посередницьких фірм полягає в:

- обслуговуванні науково-технічного обміну;

- сприяють підвищенню швидкості розповсюдження нововведень в економіці;

- сприяють збільшенню віддачі від капіталовкладень в НДДКР.

Від науково-технічного дослідження до його впровадження в масове виробництво складний та ризикований шлях, реалізацією якого займається венчурний бізнес [3, c. 47].

Основні ризики венчурних інвестицій пов'язані із:

- високим ступенем технічної невизначеності у створенні продукту;

- технологічно досконалий продукт може не відповідати ринковому попиту;

- управлінська команда може не мати кваліфікації або досвіду.

Сутність венчурного бізнесу як високоризикової та потенційно високоприбуткової діяльності визначається наступними особливостями його функціонування: об'єктом капіталовкладень є ризиковані проекти; здійснюється портфельне управління капіталом; значна частина вкладень вноситься в статутний капітал інноваційних фірм; венчурний капіталіст бере активну участь в управлінні проектом або забезпечує собі надійний контроль;

реалізується гнучкий механізм узгодження інтересів інвесторів та менеджерів залежно від етапу розвитку проекту; з самого початку визначається спосіб виходу із бізнесу венчурного капіталіста у фазі зрілості проекту.

Етапи венчурного бізнесу:

1. Старт (невелика кількість інвесторів, великий ризик, значний потенціальний прибуток);

2. Виведення продукції на ринок (зростання кількості інвесторів, зниження ризиків, очевидний потенціальний прибуток, поява стратегічного інвестора, який намагається захопити контроль за підприємством, зниження рентабельності вкладень);

3. Завоювання ринку (створення спільних компаній, викуп компанії стратегічним інвестором, реорганізація підприємства у ВАТ).

Основним джерелом венчурного капіталу є: приватні інвестори; невеликі інвестиційні компанії; крупні корпорації; трастові фонди; спеціальні державні фонди і програми.

Для досягнення стратегічних конкурентних переваг в умовах глобального прискорення науково-технічного прогресу, скорочення життєвого циклу товарів, а також постійного збільшення витрат на власні дослідження, необхідно використовувати результати НДДКР інших компаній.

Міжнародна передача технологій - це сукупність економічних відносин між фірмами різних країн в області використання зарубіжних науково-технічних досягнень. Технологія може бути власне технологією (набір конструктивних рішень, методів та процесів) і матеріалізованою технологією (втілена у машинах, обладнанні).

Форми передачі (трансферту) технологій: передача, продаж або надання по ліцензії всіх форм промислової власності; надання know-how та технологічного досвіду; торгівля високотехнологічною продукцією; надання технічного знання, необхідного для придбання, монтажу та використання машин і обладнання, напівфабрикатів і матеріалів, отриманих за рахунок закупівлі, оренди, лізингу; промислове та технічне співробітництво по технологічному утриманню машин, обладнання, напівфабрикатів, матеріалів; надання консультативних послуг та інжиніринг; передача технології в рамках науково-технічної виробничої кооперації; передача технології в рамках інвестиційної співпраці. Процес передачі технології пов'язаний з теорією життєвого циклу товару. Життєвий цикл технології має п'ять етапів:

1. дослідження та розробка;

2. утилізація;

3. технологічне зростання;

4. технологічна зрілість;

5. технологічний спадок.

Технологія є товаром, тому важливим елементом процесу передачі технології є визначення її ціни. Вона встановлюється в ході переговорів між продавцем та покупцем з урахуванням оцінки видатків та вигод від угоди обох сторін [4, c. 55].

Економічна доцільність продажу технологій визначається:

- отриманням прибутку від розробки нової технології;

- отримання додаткового прибутку від продажу технології, яка вже розроблена та використовується;

- запобігання незаконного використання іноземними компаніями запатентованої технології;

- збільшення експорту за рахунок реалізації "експорт-ефекту";

- встановлення контролю за зарубіжною фірмою-покупцем технології;

завоювання нових ринків;

- зняття проблем, які пов'язані з експортом продукції, що виробляється за даною технологією;

- забезпечення доступу до іншого нововведення через перехресне ліцензування;

- передача науково-технічного досягнення іншому партнеру - можливість для подальшого удосконалення даної технології за участю партнера-покупця.

Економічна доцільність придбання технології залежить від досягнення таких цілей:

- забезпечення доступу до вже запатентованого нововведення вищого технічного рівня;

- економія витрат на проведення власних НДДКР;

- зниження ризику невдачі при самостійній розробці необхідної технології;

- зниження видатків на імпорт товару, що виробляється за даною технологією;

- можливість використання доброї репутації та авторитету ліцензіара;

- використання товарного знаку, реклами.;

- забезпечення можливості у разі необхідності скористатися послугами технічних спеціалістів ліцензіара;

- розширення експорту продукції.

3 Мета і напрям технологічної політики

інтернаціоналізація технологічний політика інвестиція

Економічне зростання країни і рівень конкурентоспроможності продукції визначаються розвитком науки, швидкістю впровадження технологічних нововведень і гарантіями якості, які може забезпечити лише економіка, побудована на знаннях. Багато країн світу торгують не промисловою продукцією, а продуктами інтелектуальної власності. Про потенціал української науки свідчать принаймні досягнення в матеріалознавстві, теоретичній фізиці, математиці, зварювальному виробництві, біотехнологіях.

Формують і здійснюють державну політику в науково-технічній та інноваційній сфері Рада з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України, Комітет з питань науки та освіти Верховної Ради, наукові та експертні ради Міністерства освіти і науки України.

Технологічні та соціальні революції змінили підприємницьке середовище. Нові технології є не тільки причиною змін на підприємствах, а й параметром їх стратегічного розвитку.

Сучасне ринкове середовище характеризується тим, що технології безперервно розвиваються, змінюють ринок, формуючи нові потреби та видозміни зв'язані технологічні ланцюжки. Швидкість змін кидає виклик традиційним методам управління. Сьогодні недостатньо орієнтуватися на попит та його еволюційний розвиток - необхідно від слідкувати виникнення потреб, тому що запізнення в цьому питанні можуть призвести до втрати лідерства на ринку.

Ринок інтелектуальної власності набуває все більшого значення в розвитку особливо міжнародного бізнесу.

Міжнародний менеджер повинен уміти приймати рішення, які стосуються діяльності фірми в технологічній сфері, таким чином, щоб використовувати національні відмінності та переваги міжнародної кооперації для нарощування конкурентних переваг.

В сучасному міжнародному оточенні здатність компанії до технологічних нововведень стає основним джерелом її конкурентоспроможності. Під технологією розуміють науково-технічні, виробничі, управлінські та комерційні знання і досвід.

Технологічна політика підприємства чи організації - це набір принципів та дій, на основі якого обираються, розробляються та впроваджуються нові продукти та технологічні процеси.

Завдання технологічної політики фірми:

1. Моніторинг науково-дослідницьких досягнень та тенденцій.

2. Стимулювання підвищення рівня освіти та кваліфікації персоналу.

3. Визначення факторів, що сприяють інноваціям.

4. Формування організаційної структури підприємства, яка сприяє здійсненню безперервного інноваційного процесу, забезпечення мотивації персоналу.

5. Координація та досягнення узгодженості дій різних підрозділів компанії з проведення НДДКР.

Особливості сучасного технологічного розвитку. Основною силою, яка рухає економічне зростання фірми, є розвиток технологій. Сучасні закономірності технологічного розвитку полягають у наступному: нова технологія приходить разом з іншими; набір технологій складається із взаємодоповнюючих базових технологій; кожна базова технологія - ядро багатьох прикладних технологій; прикладні технології використовуються для модернізації існуючих виробництв.

Особливостями нового етапу технологічного розвитку є розвиток наступних технологій: інформаційно-комунікаційних, біо-технологічних та пов'язаних з новими матеріалами.

Технологічна революція, особливо в інформаційно-комунікативній сфері, сприяла процесу глобалізації економіки. З одного боку, збільшення вартості НДДКР інтенсифікувало пошук компаніями можливостей розширення ринків, щоб виправдати зростаючі витрати, з іншого - сучасні засоби комунікації дозволяють швидко розширювати нові види поведінки, впливу на культуру як виробництва, так і споживання в багатьох країнах [2, c. 147]. Спроби створення державою локального внутрішнього ринку рано чи пізно приводить до якісного розриву між товарами, що пропонуються на національному та міжнародному ринках.

Взаємодія розглянутих факторів приводить до зміни в корпоративній культурі, сприяючи переходу на децентралізоване управління багатонаціональних корпорацій.

Технологічна політика служить двоєдиній глобальній цілі фірми - по-перше, знизити ризики та вижити, по-друге, підвищити ефективність власної діяльності, стати прибутковішою. Інтернаціоналізація НДДКР створює для цього такі переваги:

- полегшує доступ до дефіцитних ресурсів;

- наближає компанію до її споживачів;

– полегшує доступ до ринку;

– знижує ризики та видатки;

– дозволяє обходити законодавчі обмеження.

Необхідність проведення сильної технологічної політики особливо стосується роботи багатонаціональних корпорацій.

Передовими компаніями є не ті, що бачать конкурентні переваги в розширенні масштабів своєї діяльності або вміло використовують недосконалість конкуренції на світових ринках праці, капіталів, матеріальних ресурсів, а ті, що в змозі уважно відслідковувати всі ринкові та технологічні тенденції, творчо реагувати на можливості і погрози, які ці тенденції несуть в собі, постійно генерувати нові ідеї та продукти і швидко та ефективно використовувати їх з урахуванням глобального м

Список використаних джерел

1. Опорний конспект лекцій з дисципліни «Міжнародний менеджмент»

2. Панченко Є.Г. Міжнародний менеджмент: Навч.-метод. посіб. lля самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2007. - 468 с

3. Кириченко О.А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2002. - 384 с

4. Макогон Ю.В., Орехова Т.В. Международный менеджмент: Курс лекцій. - Донецк, Дон НУ 2003. - 277 с

5. Транснаціональні корпорації: Навч. Посібник / В. Рокоча, О. Плотніков, В. Новицький та ін.. - К.: Таксон, 2001. - 304 с.

Размещено на Allbest.ru