Економіка праці та соціально-трудові відносини

Встановлення реального співвідношення темпів зростання продуктивності праці і заробітної плати досягається:

за рахунок максимального використання всіх резервів зростання продуктивності праці і зменшення на цій основі трудовитрат;

шляхом планування зниження витрат зарплати на виробництво одиниці продукції [4].

В умовах конкуренції міняються роль і місце трудових показників в плануванні, висуваються нові показники. Для ринку не має особливого значення, який склався в організації фонд заробітної плати, або якою була середня зарплата, - важливий інший показник: скільки затрачено праці на виробництво одиниці виробів, а також якою є величина даного показника у конкурентів. Першочергового значення набуває показник величини витрат на персонал, що віднесений на одиницю виробу, а не чисельність персоналу і середня заробітна плата.

Метою аналізу заробітної плати на підприємствах є з'ясування ступеня економічної доцільності її витрачання, щоб не допустити порушення пропорцій між грошовим обігом, фондом товарів і платоспроможним попитом населення.

Проведення аналізу використання коштів на оплату праці здійснюється за такими основними напрямами: * перевірка обґрунтованості запланованого приросту фонду ЗП;

вивчення використання фонду ЗП і встановлення причин відхилення фактично витрачених коштів від планової величини;

аналіз структури і складу фонду оплати праці підприємства в розрізу виробничих підрозділів, категорій і груп працівників;

зіставлення темпів зростання ЗП працівників з темпами підвищення ПП, виявлення причин відхилення середньої ЗП від планових показників.

Аналіз використання фонду заробітної плати звичайно починають з визначення економії або перевитрати ФЗП по ПВП і категоріям працівників.

На другому етапі аналізу визначають витрачання фонду заробітної плати за категоріями працівників, а також вивчають чинники, за рахунок яких отримана його економія або перевитрата. Такими чинниками є чисельність працівників і зміна їх середньої заробітної плати.

Негативно впливають на загальне витрачання коштів на оплату праці підприємства непродуктивні виплати (доплати працівникам за понаднормову роботу, оплата цілоденних і внутрішньозмінних простоїв не з вини працівників. Перевитрати ФЗП свідчать про певні недоліки в наявній організації праці і маркетинговій діяльності.



6. Звітність і аудит у сфері праці, їх сутність і значення

Основна мета аналізу звітності і виконання аудиторської перевірки підприємства полягає у виявленні порушень щодо:

застосування законодавства держави;

витрачання засобів на заробітну плату;

організації праці;

руху кадрів на підприємстві (звільнення і прийом);

дотримання правил охорони і безпеки праці на підприємстві;

умов праці та організації робочих місць;

виконання плану трудових показників підприємства.

Аудит в трудовій сфері -- це система заходів, що періодично проводиться щодо збору інформації, її аналізу і оцінки на цій основі ефективності діяльності підприємства з організації праці і регулювання соціально-трудових відносин.

Об'єктом аудиту в трудовій сфері є трудовий колектив, персонал підприємства, його діяльність. В цілях аудиту персонал підприємства і його діяльність представляються у вигляді системи показників, які дозволяють охарактеризувати:

результативність, ефективність функціонування трудового потенціалу підприємства;

ефективність організації соціально-трудових відносин;

ефективність систем мотивації і оплати праці;

раціональність методів оцінки праці;

ефективність організації робочих місць, розподілу робіт;

ефективність використання робочого часу.

Основними джерелами інформації, що використовуються при проведенні аудиту в трудовій сфері, є: закони і інструкції, трудові показники, звітні дані відділу праці і заробітної плати, бухгалтерії, акти ревізій, анкетування й інтерв'ю працівників.

Аудит трудових показників здійснюється згідно з планом і складається з 4-х етапів:

підготовчого (встановлюються терміни, завдання, виконавці аудиту, а також розробляється програма розгляду інформації, яка аналізується);

збору інформації (опитування, обробка статистичних даних);

обробка інформації;

узагальнення і надання результатів та висновків [2].

Аудит ефективності управління персоналом дозволяє оцінити ефективність кадрових управлінських заходів у вартісному виразі. Використовуючи такі категорії як затрати і втрачені можливості, аудитор доводить адміністрації підприємства чи фірми суттєвість економічних втрат від непрофесійного управління, зокрема втрат робочого часу.

Аудит продуктивності праці спрямований на вивчення ступеня виконання виробничих планів із зростання продуктивності праці та її динаміки, вивчення впливу зростання продуктивності праці на обсяг виготовлених товарів.

Аудит використання коштів на заробітну плату включає обґрунтування використання форм і систем заробітної плати, аналіз ефективності систем преміювання, аналіз розподілу і використання коштів, які відраховуються у фонд споживання.

Аудит дозволяє переконатися у взаємній відповідності діяльності підприємства з управління персоналом і стратегії його розвитку, а також взаємній відповідності регламентації соціально-трудових відносин і законів, правил, інструкцій і методик, які визначають цю діяльність. За наслідками аудиторської перевірки можуть бути визначені напрями для встановлення, зміни або вдосконалення стандартів. Перевірка сприяє кадровим перестановкам, поліпшуючим якісний склад трудових ресурсів, просуванню найбільш перспективних співробітників і розвитку творчої активності. Що стосується роботи безпосередньо з кадровими службами підприємства, то у цій сфері аудит дозволяє підвищити роль кадрових служб, зближувати їхню діяльність з цілями і задачами підприємства, загострити їхню увагу на найбільш важливих питаннях.

Перевірка сама по собі дає лише необхідну інформацію про стан справ на підприємстві, яка реального практичного значення може і не мати. Тільки підготовка на її основі програми перетворення соціально-трудових відносин і розробка алгоритмів управлінських рішень з практичного її здійснення можуть реально вплинути на ефективність діяльності підприємства.

Лекція 20. РИНОК ПРАЦІ ТА ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Навчальна мета: ознайомити студентів з поняттями про ринок праці. кон'юнктурою та його сегментацією.

Час: 80 хв.

Метод: Лекція

Місце: Навчальна аудиторія

Матеріально-технічне забезпечення: таблиці, схеми,

Джерела і література

Васильченко В.С. Васильченко П.М. Ринок праці: теоретичні основи і державна практика (посібник для працівників дуржавної служби зайнятості) - київ, 2000.

Брич В.Я. Трансформація ринку праці та проблеми підвищення життєвого рівня населення: методологія, практика, шляхи вирішення. - Тернопіль: Економічна думка, 2003

Економічний розвиток і державна політика. Практикум. Випуск 10. Ринок праці в умовах перехідної економіки. /Ю.М. Бажал. - К.: В-во “К.І.С.” 2002.

Лібанова Е.М. Ринок праці (соціально-демографічні аспекти) К, 1996.

Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість: Навчальний посібник. - К.: МАУП, 1997.

Шевченко Л.С. Ринок праці. Проблеми зайнятості і безробіття. -Харків: Укр. юридична академія, 1993.

1. Поняття ринку праці в економічній системі, його сутність

Ринкова економіка -- це система ринків, які тісно пов'язаних між собою і взаємодіють один з одним. Різні типи ринків, що входять до ринкової системи країни, не можна чiтко ранжирувати. По-перше, ринок починається з придбання робочої сили i засобiв виробництва (інвестиційних pecypciв). Без цих елементiв продуктивних сил, без їхнього об'єднання за допомогою капiталу не може функціонувати виробництво. По-друге, ринкова система, i зокрема ринок працi, не можуть ефективно функціонувати також без ринку ocвітніx послуг, ринку житла, ринку інформації, ринку духовних благ i ринку робочих мiсць. На нашу думку, кожен з типiв ринкiв, зокрема ринок працi, формується як одна з найважливiших органiчних ланок ринкової системи. Однак вiн може функцiонувати лише у взаємозв'язку з iншими типами ринкiв, якi вci певною мiрою реагують на ситуацiю, що складається в економiцi. Порушення, дисбаланс у будь-якому з ринкiв за “ланцюжком” передається до інших.

На думку В. Петюха: “ринок праці - це соціально-економічна категорія, яка характеризує відносини людей, що проявляються в процесі найму, оцінки, звільнення працівників та встановлення розмірів компенсації за використану робочу силу залежно від ряду факторів [5]. Е. Лібанова розглядає ринок робочої сили як інститут взаємодії споживачів робочої сили, тобто роботодавців (юридичних і фізичних осіб з одного боку, та конкретних фізичних осіб, які мають певні фізичні і розумові здібності, певні професійні знання, навички та вміння -- з іншого) [4].

Як стверджує В. Брич: “ринок праці -- це система трудових відносин, що відбиває рівень соціального розвитку і досягнутий на даний період баланс інтересів між суб'єктами, що беруть участь на ринку праці: роботодавцями, працівниками, державою, профспілками і посередниками” [2].

Отже, на нашу думку, “ринок праці -- це система економічних відносин, де формується попит і пропозиція і встановлюється ціна праці.”



2. Елементи ринку праці: товар, попит, пропозиція, ціна

Елементами ринку праці виступають: товар, попит, пропозиція та ціна робочої сили. Співвідношення попиту, пропозиції і ціни робочої сили визначають кон'юнктуру ринку праці.

Попит на робочу силу -- це суспiльна платоспроможна потреба в робочiй силi. Biн визначається обсягом i структурою суспiльного виробництва, piвнeм продуктивностi працi, кон'юнктурою ринкiв капiталу, тoвapiв та послуг, цiною робочої сили, а також правовими нормами, що регламентуютъ її використання, та iншими умовами.

Пропозиція робочої сили - це контингент працездатного населення, що пропонує роботодавцю свою здатність до працi в обмiн на фонд життєвих благ. На неї впливають: демогpафiчна ситуацiя, характер i змicт працi, інтенсивність, вивiльнення робочої сили, ефективність функцiонування системи пiдготовки i перепiдготовки кадрiв, система оплати працi, кон'юнктура ринків капiталу, тoвapiв тa послуг тощо.

Цiноутворення на ринку праці має свої специфiчнi особливості. 3аробітна плата найманого працiвника повинна включати в себе не тiльки цiну його працi, а й витрати на утримання непрацездатних членiв його сім'ї. Нижньою межею коливання цiни робочої сили є вapтicть робочої сили, навіть якщо вона спускається нижче цього рiвня, і це тимчасове явище не стiйке у часі. Верхнiй piвeнь цiни робочої сили обмежується величиною знову cтвopeної вартості. Biн не може перевищувати останню, бо це призведе до банкрутства пiдприємства.

Щодо такого елементу ринку праці як товар, то в економічній літературі відсутня єдина думка про те, що слід вважати товаром на ринку праці: робочу силу, працю чи результати праці. Але більшість дослідників вважає, що він виступає у вигляді індивідуальної робочої сили. Тобто товаром на ринку праці виступає індивідуальна робоча сила.

Робоча сила - економічна категорія, що охоплює сукупність фізичних і розумових здібностей людини до праці, які вона використовує для виробництва товарів і послуг.

3. Індивідуальна робоча сила

Здібності людини до праці виступають у вигляді індивідуальної робочої сили.

Індивідуальна робоча сила -- це сукупність фізичних та духовних якостей, якими володіє жива особа і які вона здатна застосувати у виробництві.

Обсяг пропозиції -- це кількість товару, який продавці бажають продати за деякий час.

Індивідуальний продавець пропонує на ринку праці:

кількість робочих годин на тиждень, місяць, рік, протягом яких індивід бажає працювати, знаходячись на ринку праці (Т);

інтенсивність праці, яку людина проявляє в процесі виробництва продуктів ( ЕП );

рівень здібностей, підготовки (загальної, професійної) та досвід індивіда (ТSі).

Отже, індивідуальну пропозицію на ринку праці можна виразити такою формулою.

Li = Ti x ЕПi x TSi(13.1.).

На суспільному рівні розглядається сукупна пропозиція, обсяг якої можна виразити за формулою

Ls = ? Ti x EПi x TSi(13.2.).



Масштаби сукупної пропозиції робочої сили на регіональних ринках праці визначаються чисельністю і складом працездатних жителів регіону, їх трудовою активністю та сальдо маятникової міграції.

4. Сукупний та індивідуальний попит на робочу силу

Попит i пропозицiя робочої сили.

Індивідуальний попит -- це попит окремого роботодавця (підприємця фірми). Він залежить від:

попиту на продукцію фірми, оскільки робоча сила потрібна перш за все як виробничий ресурс для створення інших товарів та послуг. Попит на робочу силу є похідним від попиту на продукцію фірми;

стану виробництва (розміру та ефективності капіталу, особливості технології, вдосконалення методів організації виробництва і праці);

якості праці (освіта, професіоналізм, компетентність, винахідливість і т.д.).

Попит на робочу силу є також похідним від обсягу виробництва і загального фонду заробітної плати, який є в розпорядженні роботодавця. Чим нижче загальний розмір фонду з/п, тим більше найманих робітників може найняти роботодавець. І навпаки, чим вища з/п кожного із найманих робітників, тим менше їх кількість буде найнята.

Аналіз факторів, які впливають на величину попиту, дозволяє регулювати його. Можна виділити методи збільшення та методи скорочення попиту на робочу силу.

Методи стимулювання попиту на робочу силу:

встановлення системи пільгового оподаткування та кредитування для галузей і регіонів, де бажано збільшити попит на робочу силу;

відшкодування підприємству витрат, зумовлених пошуком, навчанням і наймом на роботу працівників;

сприяння в забезпеченні підприємства матеріальними ресурсами, гарантування збуту продукції тощо за умови збільшення підприємством робочих місць;

створення умов економічної зацікавленості підприємств в забезпеченні зайнятості інвалідів, молоді та інших груп населення, менш конкурентоздатних на ринку праці.

Методи скорочення попиту на робочу силу:

встановлення додаткових податків за використання робочої сили;

жорстка кредитна політика;

зниження інвестицій;

скорочення або відміна гнучких форм зайнятості тощо. Сукупний попит -- це попит всіх роботодавців, представлений на ринку праці.

5. Кон'юнктура ринку, її типи

Управлiння ринком працi неможливе без вивчення його кон'юнктури i тих процесiв, що впливають на цю кон'юнктуру.

Кон'юнкmура ринку -- це спiввiдношення попиту i пропозицiї працi за конкретний перiод, яке визначає ставки заробiтної плати на конкретні види працi та piвeнь зайнятостi населення.

Видiляють три типи кон'юнктури:

трудодефiцитна, коли на ринку працi спостерiгається нестача пропозиції працi;

трудонадлишкова, коли icнує велика кiлькiсть безробiтних i вiдповiдно надлишок пропозицiї працi;

рiвноважна, коли попит на працю вiдповiдає її пропозицiї.

Кожен тип ринкової кон'юнктури властивий тому чи iншому peгiоновi або сферi прикладання працi, утворюючи в сукупностi загальний ринок працi в країні.

Спiввiдношення попиту на робочу силу та її пропозицiї складається пiд впливом конкретної економiчної та соцiально-полiтичної ситуації, змiни цiни робочої сили (оплати працi), рiвня реальних доходiв населення.

Заробітна плата з деяких причин зросла і перевищила рівноважну. За умови більш високих ставок збільшується кількість бажаючих йти працювати, тобто виникає безробіття.

У мipy зниження рiвня реальної заробiтної плати Р3 (цiни робочої сили) попит на робочу силу з боку роботодавцiв зростає. Рівень заробітної плати перестає стимулювати пропозицію праці, виникає дефіцит праці. У точцi перетину цих кривих попит DL i пропозицiя SL робочої сили збiгаються, тобто виникає piвнoвaгa на ринку працi.

Отже, коли ціна робочої сили вища вiд рiвноважної, мaє мiсце безробiття, якщо нижча - дефiцит працiвникiв.

На практицi загальна i структурна piвновагa попиту i пропозицiї робочої сили практично є недосяжними. Кон'юнктура ринку працi безпосередньо впливає на цiну робочої сили.

Цiна робочої сили має забезпечувати придбання на ринку такої кiлькостi споживчих тoвapiв i послуг, щоб працiвник міг:

* пiдтримати свою працездатнiсть i одержати необхiдну професiйно-квалiфiкацiйну пiдготовку;

утримувати сім'ю i виховувати дiтей, без чого ринок працi не зможе поповнюватися новою робочою силою замiсть тiєї, котра вибуває;

пiдтримувати нормальний для свого середовища piвень культури i виконувати обов'язок громадянина суспiльства, що також потребує витрат.

Цiна робочої сили виступає у виглядi заробiтної плати. Зауважимо, що висока заробiтна плата обмежує можливостi пiдприємця у наймi додаткових працiвникiв, скорочуючи попит на них, i навпаки, низький piвeнь зарплати дає можливiсть збiльшити кiлькiсть робочих місць.

6. Зовнішній і внутрішній ринок праці

Розрiзняють зовнiшнiй i внутрiшнiй ринок праці.

Зовнішній ринок охоплює вiдносини мiж продавцями i покупцями робочої сили в масштабах країни, peгioну, галузi. Це вiдносини, що виникають з приводу найму працiвникiв вiдповiдної професiї, спецiальностi, а отже, потребують жорсткої класифiкацiї робiт i чiткого визначення їx змiсту.

На зовнiшньому ринку дiють галузевi профспiлки, якi об'єднують працiвникiв окремих галузей, а також профспiлки, якi об'єднують працiвникiв за професiями. Зовнiшнiй ринок характеризується значною плиннiстю кадрiв, тобто вiн припускає можливiсть вiльного переходу з одного мiсця роботи на iнше.

Внутрiшнiй ринок передбачає рух кадрiв всерединi пiдприємства, перемiщення з однiєї посади (роботи) на iншу. Це перемiщення може вiдбуватися як по горизонталi, так i по вертикалi. По горизонталi переведенням на iнше робоче мiсце без змiн у квалiфiкації, без пiдвищення в посадi. По вертикалi -- переведенням на iнше робоче мiсце з пiдвищенням у посадi або на роботу, що потребує вищої квалiфiкацiї.

Розвиток внутрiшнього ринку сприяє зниженню плинностi кадрiв, оскiльки пiдприємство заiнтересоване в збереженнi працiвникiв, якi знають специфiку його виробництва.

Профспiлки об'єднують працiвникiв пiдприємства незалежно вiд їхніх професiй. Зайнятicть тут гарантується бiльшою мiрою, нiж на зовнішньому ринку праці, а у свою чергу, сприяє підвищенню ефективностi використання трудового потенцiалу.



7. Сегментація ринку праці, її оцінки

Ринок праці обмежується певним економічним простором, який має чіткі територіальні, галузеві, демографічні, соціальні, національні та інші параметри.

Сегментація ринку праці -- це поділ ринку робочої сили на окремі групи за певними критеріями, залежно від поставленої мети вивчення, аналізу чи управління.

Ринок праці сегментується за такими принципами: територіальний (географічний), професіонально-кваліфікаційний, соціальний, за ланками суспільного виробництва, за кількісним співвідношенням покупців та продавців товару (“робоча сила”), за умовами конкуренції.

З точки зору територіального підходу виділяють такі ринки праці:

внутрішній -- місцевий, регіональний, національний;

зовнішній -- транснаціональний та світовий.

З точки зору ланки суспільного виробництва виділяють ринки праці:

внутріфірмовий;

галузевий;

національний.

Залежно від професій виділяють ринок:

робочих кадрів (працівники переважно фізичної праці);

спеціалістів та керівників.

За демографічним принципом ринок праці поділяється:

*за статевою ознакою -- чоловіки, жінки;

* за віком -- молодь, особи працездатного віку, особи передпенсійного віку.

За національним принципом: українці, росіяни, молдавани, болгари та інші.

За рівнем освіти: з вищою, з середньою спеціальною, з середньою та неповною середньою освітою.

За часовим принципом: тимчасовий (погодинний, поденний, помісячний, сезонний), постійний (річний).

За юридично-правовими аспектами: офіційний (зареєстрований), неофіційний (відкритий або чорний) ринок праці.

Лекція 21. РИНОК ПРАЦІ ТА ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Навчальна мета: ознайомити студентів з функціями ринку праці та механізмом його регулювання.

Час: 80 хв.

Метод: Лекція

Місце: Навчальна аудиторія

Матеріально-технічне забезпечення: таблиці, схеми,

Джерела і література

Васильченко В.С. Васильченко П.М. Ринок праці: теоретичні основи і державна практика (посібник для працівників дуржавної служби зайнятості) - київ, 2000.

Брич В.Я. Трансформація ринку праці та проблеми підвищення життєвого рівня населення: методологія, практика, шляхи вирішення. - Тернопіль: Економічна думка, 2003

Економічний розвиток і державна політика. Практикум. Випуск 10. Ринок праці в умовах перехідної економіки. /Ю.М. Бажал. - К.: В-во “К.І.С.” 2002.

Лібанова Е.М. Ринок праці (соціально-демографічні аспекти) К, 1996.

Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість: Навчальний посібник. - К.: МАУП, 1997.

Шевченко Л.С. Ринок праці. Проблеми зайнятості і безробіття. -Харків: Укр. юридична академія, 1993.

1. Функції ринку працi

Ринок пpaцi впливає на розвиток господарства, дiє в певних напрямах; проявляється в рiзноманiтних формах i виконує рiзнi функцiї. Під останніми розумiють рiд та вид дiяльностi. Сучасний ринок праці виконує такi функцiї:

Суспiльного подiлу працi. Ринок працi розмежовує найманого працiвника та роботодавця, розподіляє найманих працiвникiв за професiями та кваліфікацією, галузями виробництва та регiонами.

Інформацiйну. Дaє учасникам процесу купiвлi-продажу товару, робочої сили iнформацiю щодо умов найму, рiвня зарплати, пропозиції робочих місць, якостi робочої сили тощо.

Посереднuцьку. Ринок працi встановлює зв'язок мiж роботодавцями та найманими працiвниками, якi виходять на ринок працi для задоволення взаємних інтересів i потреб.

Цiноутворюючу. Це основна функцiя ринку пpaцi, що встановлює рiвновагу мiж попитом i пропозицiєю робочої сили. Лише на ринку npaцi вiдбувається загальне визнання затрат пpaцi на вiдтворення товару “робоча сила” i визначається його вартість”.

Стuмулюючу. 3авдяки механiзму конкуренції ринок працi стимулює більш ефективне використання трудових pecypciв з метою пiдвищення прибyтковостi виробництва, а також стимулює найманих працiвникiв пiдвищувати свiй професiйно-квалiфiкацiйний piвeнь.

Оздоровлюючу. 3авдяки конкуренції суспiльне виробництво звiльняється вiд економiчно слабких, нежиттєздатних пiдприємств. Ринок працi дозволяє одержувати перевагу в конкурентнiй боротьбi працiвникам з найбiльш високими якiсними показниками робочої сили. Саме ринок створює таку мотивацiю працi, яка, з одного боку, примушує працiвникiв триматися за робоче мiсце в умовах жорсткої конкуренцiї а з iншого -- матерiально зацiкавлює, стимулює їx iнiцiативнiсть, компетентнiсть, квалiфiкованість.

Регулюючу. Певною мiрою ринок впливає на формування пропорцiй суспiльного виробництва, розвиток регiонiв, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регiонiв галузей в iнші, бiльш ефективнi. Ринок працi регулює надлишки трудових pecypciв, їx оптимальне розміщення, а, отже, i ефективне використання. В Укpaїнi ринок праці ще повною мiрою не виконує вcix cвоїx функцiй; оскiльки знаходиться ще на стадії розвитку.

2. Гнучкість ринку праці

Гнучкість ринку праці -- це його здібність швидко адаптуватись до змін у співвідношенні попиту і пропозиції робочої сили за рахунок високих рівнів: загальної і професійної освіти, активності і мобільності робочої сили та зміни регламентованого робочого часу (дня, тижня, року). Гнучкість ринку праці - це водночас і гнучкість трудових відносин, які на ньому відбуваються.

Гнучкість ринку праці характеризується такими елементами:

висока територіальна та професійна мобільність працівників;

гнучкість витрат роботодавців на робочу силу, в тому числі мобільність рівня та структури заробітної плати відповідно до економічної ситуації;

гнучкість в управлінні персоналом на підприємствах (при наймі, ротації, звільненні, встановленні тривалості робочого часу);

демократизація і розмаїття форм зайнятості, включаючи нестандартні форми (самозайнятість, робота за викликами, домашнє робоче місце, неповний робочий день та інше);

високорозвинена система професійної підготовки та перепідготовки, зокрема освіти дорослих.

Гнучкі форми організації ринку праці дозволяють суспільству на макрорівні знизити гостроту проблем безробіття, надаючи можливість найбільш уразливим верствам населення отримувати доход, підтримувати рівень своєї кваліфікації та працездатності, зберігати соціальний статус; підприємству на мікрорівні вони дозволяють маніпулювати обсягом робочої сили, що використовується, не створюючи соціальної напруги внаслідок звільнення працівників при змінах потреб виробництва в робочій силі.

3. Роль державної служби зайнятості у регулюванні ринку праці

Для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадян відповідними гарантіями на всій території України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, створено Державну службу зайнятості, діяльність якої контролюють Міністерство праці та соціальної політики України і місцеві органи державної виконавчої влади.

Послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою безкоштовно. Діяльність цієї служби фінансується із Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Державна служба зайнятості:

аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує населення й державні органи управління про стан ринку праці;

консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою;

веде облік вільних робочих місць громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

надає допомогу громадянам у виборі роботи, власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників;

організовує при потребі професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвиткові та визначенні змісту курсів навчання й перепідготовки;

надає послуги з працевлаштування та професійної орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи (у зв'язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов режиму праці тощо), звільненим працівникам, незайнятому населенню, скеровує на громадські роботи;

реєструє безробітних і подає їм у межах своєї компетенції допомогу, в т.ч. і грошову, бере участь у підготовці перспективних і поточних державних і територіальних програмах зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття.

4. Основні конвенції МОП з питань регулювання ринку праці, їх характеристика

З розвитком ринкової економіки формувався світовий ринок праці, складалися загальноприйняті у світі ринкові відносини, які юридично закріплені у конвенціях і рекомендаціях Міжнародної організації праці (МОП) як складова частина міжнародного права. Визнання і дотримання міжнародних трудових норм є справою міжнародного престижу будь-якої держави, а також вихідним моментом у забезпеченні реальних прав і свобод громадян.

Участь України у діяльності МОП і використання наявного досвіду є вкрай необхідним та корисним і перш за все у період проведення економічних реформ.

У Декларації про Державний суверенітет України проголошено пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права. Закріплено це положення Законом України “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10.12.1991 р., де зазначено, що прийняті і належним чином ратифіковані Україною міжнародні угоди складають невід'ємну частину національного законодавства України і використовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Україна ратифікувала більше дев'яносто Конвенцій у царині ринку праці та його регулювання:

С2 Конвенція 1919 року про безробіття;

С44 Конвенція 1934 року про страхування на випадок безробіття;

С81 Конвенція 1947 року про інспекцію праці.

Лекція 22. СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ ЗАЙНЯТОСТІ

Навчальна мета: ознайомити студентів з зайнятістю населення та основними його сутнісними характеристиками.

Час: 80 хв.

Метод: Лекція

Місце: Навчальна аудиторія

Матеріально-технічне забезпечення: таблиці, схеми,

Джерела і література

1. Бараник З. П. Статистика ринку праці: Навч. посібник -- К.: КНЕУ, 2005.

Брич В. Я. Трансформація ринку праці та проблеми підвищення життєвого рівня населення: методологія, практика, шляхи вирішення. - Тернопіль: Економічна думка, 2003.

Васильченко В. С Державне регулювання зайнятості: навч. посібник. -К.: КНЕУ, 2003.

Дяків О. П. Формування механізмів регулювання зайнятості населення //Україна: апекти праці. - 1998. - № 5.-С. 20-23.

Петюх В. М. Ринок праці: навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1999.

Про загальнообов'язкове державне страхування на випадок безробіття. Закон України від 02.03.2000 № 1533-ІІІ (зі змінами та доповненнями).

Про зайнятість населення. Закон України від 01.02.1991 № 803-XII (зі змінами та доповненнями).

1. Зайнятість як соціально-економічна категорія і передумова формування соціально-трудових відносин

3айнятiсть населення - це певна сукупнiсть соцiально-трудових вiдносин мiж людьми з приводу забезпечення працездатного населення робочими мiсцями; формування, розподiлу i перерозподiлу трудових pecypciв з метою участi в суспiльно-кориснiй працi i забезпечення розширеного вiдтворення робочої сили. Ця сукупнiсть соцiально-трудових вiдносин знаходить свiй вияв у певних економiчних категорiях, таких, як iндивiдуальна (сiмейна), колективна трудова дiяльнiсть, процес працi, iнтенсивнiсть та продуктивнiсть працi, мобiльнiсть робочої сили, загальноосвiтня та професiйна пiдготовка кaдpiв, заробiтна плата та iн.

Звичайно зайнятiсть визначається як дiяльнiсть громадян, пов'язана iз задоволенням особистих i суспiльних потреб, i така, що, як правило, приносить прибуток.

Згiдно iз Законом Украiни “Про зайнятiсть населення” до зайнятого населення належать громадяни [7]:

. тi, що працюють за наймом;

. тi, що самостiйно забезпечують себе роботою;

. обранi i призначенi на оплачуванi посади в органи державноi влади, управлiння i в громадських об'єднаннях;

. тi, хто проходить службу в Збройних силах України та iнших вiйськових формуваннях, створених вiдповiдно до законодавства України;

. тi, хто проходить професiйну пiдготовку, перепiдготовку i пiдвищення квалiфiкацiї з вiдривом від виробництва;

. учнi денних загальноосвiтнiх шкiл i студенти вищих навчальних закладiв.

Отже, до зaйнятого населення належать yci громадяни, зайнятi будь-яким видом суспiльно-корисної дiяльностi.

Особи працездатного віку, якi працюють, а також незайнятi громадяни, що бажають трудитися i активно шукають роботу, вiдповiдно до класифiкацiї, що застосовується у мiжнароднiй статистицi, належать до категорії “економiчно активного населення”. Особи, що зайнятi іншою корисною діяльністю або просто не бажають брати участi у суспiльному виробництвi, належать до “економiчно неактивного населення”.

Кількість зайнятих характеризується рівнем зайнятості, який можна розрахувати двома способами:

1.Частка зайнятих у загальній чисельності населення

Рз = Чз / Чнх100%,(14.1.),

де Рз - рівень зайнятості, %;

Чз - чисельність зайнятого населення, відповідно до балансу трудових ресурсів, осіб;

Чн - чисельність населення, відповідно до балансу трудових ресурсів, осіб.

2.Частка зайнятих в економічно активному населенні

Рз = Чз / Чеан ? 100%, (14.2.)

де Чеан -- чисельність економічно-активного наслення, осіб.

2. Економічна та соціальна сутність зайнятості

Економічна сутність зайнятості полягає в тому, що це є діяльнiсть зі створення суспiльного продукту (нацiонального доходу). Практичний висновок з цього простий: чим бiльше зайнятi трудовi ресурси -- тим краще використовується трудовий потенцiал країни, а також окремих peгioнів, галузей, пiдприємств, тим бiльше виробляється суспiльного продукту. Це є перша основа, на якiй має базуватись Державна програма зайнятостi населення.

Соцiальна cутність зайнятостi поляає в тому, що вона вiдображає не тiльки потребу людей у прибутках, але й необхідність особи в самовираженнi через суспiльно корисну працю, а також вiдображає ступiнь задоволення своїx потреб при певному piвні соцiально-економiчного розвитку суспiльства. Практичний висновок, отже, такий, що суспiльство, якщо воно націлене на подальший соцiальний i економiчний розвиток, не може байдуже ставиться до кiлькостi громадян, якi не зайнятi суспiльно корисною працею. Тобто, безробiття, понад природну його норму, має знижуватись конкретними державними заходами впливу на спiввiдношення попиту i пропозицiї робочої сили. I це має бути другою основою, на якiй будується Державна програма зайнятостi населення i державна полiтика в цiй галузi взагалі.

3айнятiсть наочно визначає, як працездатне населення забезпечено робочими мiсцями.

Головнi принципи зайнятостi населення в ринковiй економiцi соцiального спрямування наступні:

1) виключне право громадян розпоряджатись своїми здiбностями до працi. Не дозволяється примусовiсть працi, окpiм випадкiв, визначених законом. Такий принцип передбачає те, що особа обирає сама, де i скiльки працювати, за яких умов i вiдповiдає за наслiдки cвoєї дiяльностi. Але це не означає, що суспільство зобов'язане задовольнити потреби кожного в тому або іншому видi зайнятості чи професії;

2) вiдповiдальнiсть держави за створення умов для реалізації права громадян на працю. Цей принцип покладено в основу діяльності Мінicтepствa працi та соцiальної полiтики України через органи Державної служби зайнятості. В основі політики зайнятості лежить відмова вiд жорсткої регламентацiї форм i режимiв зайнятостi, вимушеної обов'язковостi праці; в суспільній сфері та сприяння розкриттю інтересів і потреб людини через вільний вибір будь-якої сфери суспільно корисної діяльності.

3. Види і форми зайнятості

Концептуально зайнятiсть населення можна подiлити на повну, глобальну, добровiльну i примусову.

Повна зайнятiсть населення -- це така зайнятiсть за якої пропозицiя робочої сили повнiстю покривається попитом з боку суспiльного виробництва. Повна зайнятiсть працездатного населення - це використання вcix трудових pecypciв (повну зайнятість населення не можна плутати з повною зайнятiстю особи або групи осiб, що визначаються зайнятiстю особи або групи осiб повний робочий день чи тиждень, тобто iз зайнятiстю за iндивiдуальним використанням рабочого часу).

Повна зайнятiсть може бути досягнута при будь-якому piвнi залучення робочої сили, якщо цей piвeнь відповідає задоволенню потреб населення в рабочих мiсцях за умов економiчної доцiльностi пропонованих робочих мiсць. Економiчно доцiльне робоче мiсце -- це робоче мiсце, яке дозволяє працiвниковi досягти високої продуктивностi праці i мати достойний заробiток.

Головне завдання держави у забезпеченні повної зайнятості - кожному, хто бажає працювати, держава повинна надати робоче місце.

Глобальна зайнятiсть -- це врахування вcix видiв корисної дiяльностi як у суспiльному виробництвi так i поза ним. До глобальної зайнятостi можна вiднести i так звану тiньову eкoнoмiкy та нерегламентовану зайнятiсть. Поза суспiльним виробництвом знаходяться тaкi суспiльно кориснi види зайнятостi як догляд за дiтьми та хворими, ведення домогосподарства, тимчасова зайнятiсть тощо, але така зайнятiсть теж є суспiльно корисною.

Прикладом застосування примусової зайнятості були колишні соціалістичні країни, в яких конституційно було закріплено не тільки право, а й обов'язок трудитись. Кожен працездатний громадянин мусів працювати з ранньої юності до пенсійного віку.

Добровільна незайнятість не може бути підставою притягнення громадян до адміністративної, карної та іншої відповідальності. Але тим, хто готовий трудитись і вишукує можливості для цього, держава повинна надати відповідну роботу.

За характером діяльності зайнятiсть може бути такою:

робота на пiдприємствах, в органiзацiях, установах, фiрмах вcix форм власностi i господарювання;

робота за кордоном i на спiльних пiдприємствах;

виконання державних i громадських обов'язкiв;

служба в законних вiйськових формуваннях;

навчання в денних навчальних закладах;

ведення домогосподарства i пiдсобного господарства;

виховання дiтей в сім'ї;

догляд за хворими, iнвалiдами та людьми похилого вiкy;

iншi види дiяльностi, якi встановленi законом.

За галузевою належнiстю зайнятiсть може бути:

у сферi матерiального виробництва;

у сферi нематерiального виробництва i обслуговування;

*в окремих великих галузях, наприклад, у промисловостi, будiвництвi, сiльському господарствi, на тpaнcпopтi i у зв'язку, у науцi, мистецтвi i т.п.

За соцiальною належнiстю люди бувають зайнятi:

у робiтниках;

у службовцях;

в управлiнському персоналi;

у фермерах;

у підприємцях.

За формами власностi зайнятi:

у державному секторi;

в акцiонованiй колективнiй власності;

в приватнiй власностi.

За територіальною ознакою: зайняті в окремих регіонах, економічних районах, адміністративно-господарських одиницях

За статево-віковою ознакою - чоловіки та жінки; молодь, особи середнього та похилого віку;

Найбільш вдалою є класифікація форм зайнятості населення яку наводить В. М. Петюх у посібнику “Ринок праці”.

За формами організації робочого часу:

повна зайнятість - це зайнятість протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка приносить дохід в нормальних для конкретного регіону розмірах;

неповна зайнятість - це зайнятість певної особи або протягом неповного робочого часу, або з неповною оплатою, або з неповною ефективністю.

За статусом діяльності:

первинна зайнятiсть -- це зайнятість за основним мiсцем роботи, тобто там, де знаходиться трудова книжка особи;

вторинна зайнятiсть -- це зайнятiсть додаткова, на iншому пiдприємствi або нерегламентована.

За характером організації робочих місць та робочого часу:

стандартна зайнятість, яка характеризується роботою у виробничому приміщенні роботодавця; стандартним навантаженням протягом дня, тижня, року; наявністю стабільного робочого місця;

нестандартна зайнятість не відповідає стандартним типовим правилам і потребує спеціального правового регулювання.

За стабільністю трудової діяльності:

постійна зайнятість, яка відзначається відносною стабільністю місця роботи;

тимчасова зайнятість, яка пов'язана з тимчасовим, епізодичним або сезонним характером роботи.

За формами правового регулювання:

нелегальна зайнятість (тіньовий ринок праці) - діяльність громадян не регламентується жодними державними документами;

легальна зайнятість забезпечення місцем роботи відповідно до нормативно-правових норм про працю.

4. Державне регулювання зайнятості

Державна полiтика зайнятостi населення в Україні базується на таких принципах:

* забезпечення рiвних можливостей yciм громадянам в реалізації права на вiльний вибiр виду діяльності вiдповiдно до здiбностей та професiйної підготовки;

сприяння забезпеченню ефективної зайнятостi, запобiганню безробiття, створенню нових робочих мiсць;

координації дiяльностi у сферi зайнятостi з іншими напрямами соцiально-економiчної полiтики;

забезпечення контролю профспiлок, спiлок пiдприємцiв, власникiв пiдприємств за виконанням заходiв щодо забезпечення зайнятостi населення;

мiжнародного спiвробiтництва у вирiшеннi проблем зайнятостi населення.

Основи соцiального захисту населення у сферi трудових вiдносин закладенi в Конституцiї України i в Законi України “Про зайнятiсть населення” [7].

Державнi гарантії зайнятостi населення в Укpaїнi:

а)добровiльнiсть працi i вибору виду дiяльностi;

б)захист вiд необґрунтованої вiдмови в прийомi на роботу i езаконного звiльнення з роботи;

в)безкоштовне сприяння у виборі відповідної роботи i працевлаштуваннi вiдповiдно до професiйної пiдготовки, освiти, особистих i суспiльних потреб;

г)виплати вихiдної допомоги i збереження середнього заробiтку на перiод працевлаштування працiвникам, якi втратили постiйне мicцe роботи;

д)безкоштовне начання безробiтних новим професiям, перепiдготовка в навчальних закладах;

е)виплати безробiтним допомоги по безробiттю, у встановленому порядку.

Kpiм того, Законом України “Про зайнятiсть населення” передбаченi додаткові гарантії щодо працевлаштування працездатним громадянам, якi потребують соціального захисту, зокрема:

а)жiнкам, якi маютъ дiтей вiком до 6 poків;

б)одиноким матерям з дiтьми до 14 рoкiв;

в)молодi, яка закiнчила ocвiтy;

г)особам передпенсiйного вiкy;

д)особам, звільненим пiсля вiдбуття покарання.

Для їx працевлаштування мicцевi органи адміністрації бронюють на пiдприємствах уcix форм власностi з чисельнiстю понад 20 осiб близько 5% робочих місць заробiтничими професiями, в тому числi, з гнучкими формами зайнятостi.

У разi вiдмови у працевлаштуванні на роботу їх у цих межах державна служба зайнятостi стягує штраф за кожну таку вiдмову у розмірi 50 неоподатковуваних мінімумів доходiв громадян.

Лекція 23. СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ ЗАЙНЯТОСТІ

Навчальна мета: ознайомити студентів з таким суспільним явищем як безробіття.

Час: 80 хв.

Метод: Лекція

Місце: Навчальна аудиторія

Матеріально-технічне забезпечення: таблиці, схеми,

Джерела і література

1. Бараник З. П. Статистика ринку праці: Навч. посібник -- К.: КНЕУ, 2005.

Брич В. Я. Трансформація ринку праці та проблеми підвищення життєвого рівня населення: методологія, практика, шляхи вирішення. - Тернопіль: Економічна думка, 2003.

Васильченко В. С Державне регулювання зайнятості: навч. посібник. -К.: КНЕУ, 2003.

Дяків О. П. Формування механізмів регулювання зайнятості населення //Україна: апекти праці. - 1998. - № 5.-С. 20-23.

Петюх В. М. Ринок праці: навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1999.

Про загальнообов'язкове державне страхування на випадок безробіття. Закон України від 02.03.2000 № 1533-ІІІ (зі змінами та доповненнями).

Про зайнятість населення. Закон України від 01.02.1991 № 803-XII (зі змінами та доповненнями).

1. Безробіття як економічна категорія

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація у суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлено переважанням пропозиції над попитом. Хоча й існує думка, що безробіття є стимулятором трудової дисциплінованості і активності населення, яке працює однак соціально-економічні втрати від безробіття настільки значні, що в усьому світі докладається багато зусиль для його мінімізації, і все ж жодній країні не вдається ліквідувати його повністю.

Безробітні громадяни у визначенні МОП -- особи віком 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані у державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом умовам:

не мають роботи (прибуткового заняття);

шукають роботу або намагаються організувати власну справу протягом зазначеного тижня;

*готові приступити до роботи протягом двох наступних тижнів.

Згідно із законодавством України до безробітних зараховують працездатних громадян працездатного віку, які [7]:

через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів;

готові та здатні приступити до відповідної роботи;

зареєструвалися у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу.

Кількість (чисельність) безробітних -- це абсолютний показник безробіття, що показує його розміри. Відношення кількості безробітних до кількості економічно активного населення - це відносний показник його поширеності, який називається ще рівнем безробіття.

За методологією МОП рівень безробіття визначається за формулою:

Рб =Чб / Чеан ? 100% (14.3.),

де Рб -- рівень безробіття, %;

Чб -- чисельність безробітних, що зареєстровані в службі зайнятості, осіб.

В Україні рівень безробіття можна розрахувати за формулою:

Рб = Чб / Чппв(14.4.),

де Чппв -- чисельність працездатного населення працездатного віку відповідно до балансу трудових ресурсів, осіб.

2. Чинники формування безробіття

Безробiття становить макроекономiчну проблему, оскiльки чинники, якi на нього впливають, є передусiм економiчнi, а саме:

структурні зрушення в економiцi, якi призводять до масштабних змiн у структуpi й кiлькостi попиту на робочу силу i мають особливо тяжкi наслiдки в перiоди стагнацiї або зниження ділової активностi;

зниження темпів економічного розвитку, що спричинюються до зменшення кiлькостi робочих мiсць, порушення збалансованості чисельності працiвникiв з кiлькiстю робочих мiсць;

недостатнiй сукупний попит;

iнфляцiя, яка виявляється в скороченнi капiтальних вкладів (зменшення iнвестицiй призводить до скорочення виробництва, а отже, i зайнятостi), а також у зниженнi реальних доходiв населення, що зумовлює збiльшення пропонування робочої сили за умови зниження попиту на неї;

спiввiдношення цiн на фактори виробництва, яке веде до переважання працеощадних технологiй;

сезоннi коливання виробництва, якi викликають змiни в попитi на робочу силу;

НТП, наслiдки якого посилюють безробiття через комплексний вплив, котрий виявляється, по-перше, у впровадженнi працеощадних технологiй, автоматизацiї виробництва, що витискає велику кiлькiсть неквалiфiкованої працi; по-друге, в ускладненнi виробництва, що неминуче спричинюється до спецiалiзацiї, а отже, збiльшення структурних диспропорцiй мiж попитом i пропонуванням робочої сили.

Соцiальнi чинники:

недосконале трудове законодавство як результат компромісу мiж вимогами працiвникiв i профспiлок, з одного боку, i державою -- з другого, посилює негнучкiсть ринку працi, призводить до скорочення попиту на живу працю в пiдприємцiв, зменшуючи її питому вагу;

трансфертнi платежi, що впливають як на зниження, так i на пiдвищення безробiття;

недостатня професiйна i територiальна мобiльнiсть робочої сили;

недостатнiй розвиток програм зайнятостi;

низький piвeнь i статус системи освiти, професiйної пiдготовки i перепiдготовки;

брак iнформацiї про вiльнi робочi мiсця;

низька економiчна активнiсть рiзних груп населення.

Демографічні чинники:

*зміни в чисельності населення;

* змiни статево-вікової структури.

Наведенi фактори не вичерпують складностi причинно-наслiдкових залежностей безробiття i це тiльки найпоширенiшi її пояснения.

Безробiття як результат трансформацiї всієї економiчної системи, соціальних і політичних перетворень - це, певною мірою, новий для вiтчизняної статистики об'єкт, i цим пояснюється складнiсть його вивчення.

3. Види безробіття

Безробiття -- це складне, багатопланове явище, яке мaє безлiч форм та виявiв.

Безробіття проявляється у двох формах: абсолютне і відносне.

До абсолютного належить:

фрикцiйне безробiття, яке пов'язане з перемiщенням осiб з однiєї роботи на iншу, з однiєї мiсцевостi -- до iншої. Отже, це своєрiдна соцiальна, суперечнiсть, яку розумiють як проблему пошуку відповідної роботи;

структурне безробiття, яке виникає в результатi структурних зрушень в економiцi, що впливають на структуру сукупного политу на робочу силу: на однi професiї попит пiдвищується, на iншi -- падає;

циклічне безробiття, яке виявляється в умовах спаду як фази економічного циклу.

Відносне безробіття включає в себе:

Добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільняється за власним бажанням, оскільки він не задоволений рівнем оплати праці, умовами роботи, психологічним кліматом в колективі.

Вимушене безробіття виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація проводить скорочення персоналу.

Конверсiйне безробiття спричиняється скороченням чисельностi армії i перепрофiлюванням пiдприємств вiйськово-промислового комплексу на випуск цивiльної продукцiї.

Технологічне -- пов'язане з переходом до нової техніки і технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і наймом працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікацій.

Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різні коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво)

Інституційне - це безробіття, яке зумовлене правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. Воно може бути, наприклад, спричинене введенням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні виплати знижують пропозицію праці. Високі ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із сумами виплат за соціальними програмами. Це також знижує пропозицію робочої сили.)

Застійне безробіття є особливо небезпечним, якщо триває достатньо довгий час. За результатами досліджень американських соціологів після річної вимушеної перерви в роботі людина практично не може адаптуватися до нормальної трудової діяльності, навіть якщо вдається знайти робоче місце. Відповідно, міжнародна статистика звертає увагу на загальний рівень безробіття понад 12 місяців, так зване тривале застійне безробіття.

4. Призначення державних, територіальних і базових програм зайнятості населення

Основним комплексним документом, котрий вiдображає реалізацію політики зайнятості в Україні, є Державна програма зайнятостi населення (ДПЗН).

ДПЗН i територiальнi програми спрямованi на:

сприяння розвитковi структурної перебудови економiки, створенню умов для направлення вивiльнюваних працiвникiв, у першу чергу, на рентабельнi виробництва i в приоритетнi галузi економiки;

запобiгання розвитку безробiття та його скорочення шляхом пiдвищення економiчної зацiкавленостi пiдприємств у ствоpeннi додаткових робочих мiсць, переважно з гнучкими формами зайнятостi;

полiпшення системи вiдтворення робочої сили у поєднаннi з розвитком робочих мiсць, професiйної орiєнтацiї, пiдготовки, перепiдготовки i пiдвищення квалiфiкації населення, ефективне використання трудових pecypciв;

захист безробiтних та їх сiмей вiд негативних наслiдкiв безробiття та забезпечення зайнятостi громадян, якi потребують соцiального захисту i не здатнi на рiвних умовах конкурувати на ринку працi;

формування матерiальної, кадрової, iнформацiйної, статистичної, фiнансової та науково-методичної бази ДПЗ;

заходи сприяння зайнятостi населення, яке проживає в сiльськiй місцевості [3].

Розробляються програми зайнятості на базовому, територіальному та державному рівнях.

На базовому (районному) рівні здійснюються специфічні заходи і формуються показники, що характеризують обсяги роботи з незайнятим населенням, яке звертається до центрів зайнятості, та безробітними. На основі базових програм зайнятості формуються територіальні (обласні) програми зайнятості. Вони складаються щорічно і вивчають співвідношення попиту і пропозиції робочої сили з урахуванням специфіки кожного регіону. У кожному регіоні визначаються свої пріоритети розвитку, потім складаються структура останнього і відповідно до цього формується концепція зайнятості. На основі територіальних програм зайнятості складається Державна програма зайнятості населення із залученням широкого загалу науковцiв, практичних працiвникiв, opгaнiв державного управлiння рiзного спрямування, профспiлок, гpомадськості. Пiсля обговорення ДПЗН доопрацьовується, розглядається колегією Мiнпрацi i подається на схвалення Кабiнетовi Miнicтpiв з додатками i необхiдними розрахунками.

Пiсля схвалення здiйснюється реалiзацiя вciмa задiяними суб'єктами виконання ДПЗН i контроль за виконанням з боку Miнпрацi i центрiв зайнятостi вcix piвнів.