Сутність ринку праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

ринок праця україна

Вступ

1. Державний вплив на ринок праці

2. Зведений баланс ринку праці

3. Державне регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Ринок праці формується на підставі виключного права людини розпоряджатися своїми здібностями до праці та добровільно обирати форму зайнятості, вид діяльності або професію. У багатьох країнах з розвинутою ринковою економікою основні функції щодо регулювання ринку праці здійснюють профспілки. У країнах, які перебувають у стадії формування ринкових відносин, коли елементи інфраструктури ринку праці не діють досить ефективно, не відпрацьований механізм громадського та інституціонального регулювання, здійснюється державне регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці. При цьому на відміну від командно-адміністративного розподілу та перерозподілу трудового потенціалу держава функціонує відповідно до попиту і пропозиції робочої сили. Державна політика загальної зайнятості поступається місцем політиці ефективної зайнятості. Регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці здійснюється за такими основними напрямами: законодавче встановлення умов праці залежно від її видів, місця виконання, особи працюючого, яке охоплює час праці і відпочинку, техніку безпеки, вимоги до кваліфікації, взаємовідносини між власниками засобів і найманою робочою силою, профспілками та підприємцями тощо; створення державної системи дослідження і прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці. Основними нормативними актами, згідно з якими здійснюється регулювання ринку праці в Україні, є "Закон України про зайнятість населення" та Державна програма зайнятості. Закон "Про зайнятість населення" дає визначення категорії зайнятості населення, права громадян у виборі виду діяльності, статусу безробітних, визначає право на допомогу по безробіттю, додаткові гарантії для окремих категорій населення, основні завдання служби зайнятості, механізм формування та використання фонду сприяння зайнятості населення, роль підприємств, установ і організацій в реалізації державної політики зайнятості.

1. Державний вплив на ринок праці

Важливу групу об'єктів державного регулювання становлять ринок

праці України та її регіонів, а також зайнятість населення. Ринок праці -- це соціально-економічна підсистема в системі ринкових відносин, що базується на збалансованості попиту й пропозиції робочої сили, основним важелем регулювання якої є ціна робочої сили. Основним показником оцінювання ринку праці є співвідношення між наявними вільними робочими місцями та кількістю осіб, які шукають роботу. Така складна соціально-економічна підсистема, як ринок праці, в Україні тільки починає формуватися. Зважаючи на особливості суспільно-економічного розвитку ринок праці в Україні набирає специфічних ознак, яких не мають країни зістійкими ринковими відносинами і ті з них, що розпочали регулювати ці відносини. До таких особливостей належать: [4]

- довгострокове (протягом формування кількох поколінь) існування суспільства в умовах гарантованого, а то й примусового залучення до праці;

- неготовність державних структур (від законодавця до урядового виконавця найнижчого державного органу) бачити в безробітному об'єкт захисту та піклування з боку держави;

- нездатність частини громадян оцінити пропоновану роботу як вищу соціальну гарантію і їхнє прагнення будь-якою ціною “ відпочити ” за рахунок допомоги по безробіттю;

- залежність роботодавця (здебільшого керівника державного підприємства) від суспільного погляду, згідно з яким негативно трактується стан безробіття та становище безробітного. Це негативно впливає на державну політику зайнятості в Україні, специфічно позначається на проблемі безробіття та її соціальних наслідках. Згідно з теорією ринкової економіки “безпечний” для суспільства рівень безробіття становить 2-6 %, однак це передбачає рівень повної зайнятості, тобто природний рівень безробіття, коли кількість осіб, які

шукають роботу, дорівнює кількості вільних робочих місць. Безробіття в цьому разі виникає внаслідок того, що професійно кваліфікаційна структура (структура безробіття) не відповідає природній плинності. У США, наприклад, природний рівень безробіття становить 5-6 %. Це означає, що економіка цієї країни, в якій сукупна робоча сила досягає 121 млн. осіб, спроможна утримувати 6-7 млн. незайнятих, до того ж існує також невизначена кількість вільних робочих місць. Ринок праці потребує регулювання з боку держави через економічні, адміністративні та правові важелі. Економічними важелями регулювання ринку праці й зайнятості населення є пільги підприємствам, що створюють додаткові робочі місця для громадських робіт, а також оптимізація заробітної плати робітників з урахуванням ціни мінімального споживчого попиту, допомоги по безробіттю на рівні фізіологічного мінімуму споживання та рівня заробітної плати й ціни робочої сили. Серед важелів державного регулювання помітну роль відіграє пільгове оподаткування підприємств, які залучають до роботи молодь, інвалідів та інших неконкурентоспроможних громадян. В Україні законодавчо врегульовано лише загальні питання забезпечення зайнятості, регулювання ринку праці, захисту громадян від наслідків безробіття. Розвиток ринку праці потребує створення правових важелів державного регулювання через внесення змін до законодавчих актів про працю, закріплення заробітної праці як ціни робочої сили, відповідності рівня заробітної плати рівню цін на споживчому ринку (мінімальна заробітна плата має дорівнювати фізіологічному мінімуму споживання). До адміністративних важелів регулювання ринку праці та зайнятості належать: . [5].

- упровадження активної та пасивної політики на ринку праці України та її регіонів через організацію громадських робіт;

- створення страхових фондів на випадок безробіття;

- перекваліфікація робітників на потребу ринку і виплати допомог та кредитів безробітним і членам їхніх сімей;

- створення центрів з підготовки кадрів при центрах сприяння зайнятості.

Визначальними напрямками прямого економічного впливу держави на розвиток ринку праці в Україні є такі:

- формування оптимальних нормативів пільгового оподаткування підприємствам, які створюють додаткові робочі місця для громадських робіт і фонди страхування на випадок безробіття;

- формування оптимальних нормативів пільгового оподаткування та застосування пільгових кредитів для підприємств, що приймають на роботу жінок, молодь, інвалідів та інших осіб, які підпадають під 5%-ву квоту. Водночас нормативні штрафи та санкції мають застосовуватись до підприємств, що відмовляють у прийомі на роботу зазначеним особам. Механізм дії цих важелів повинен бути законодавчо врегульований;

- оптимізація заробітної плати робітника з урахуванням ціни мінімального споживчого кошика. Цей норматив та механізм його дії мають визначатися виходячи з цін мінімального споживчого кошика для робітника та членів його сім'ї, які перебувають на його утриманні, та ціни робочої сили. Зазначений норматив має враховувати також регіональний рівень цін на споживчі товари та особливості змін ціни робочої сили на регіональному ринку праці;

- оптимізація нормативу допомоги по безробіттю на рівні фізіологічного мінімуму споживання на безробітного та членів його сім'ї, які перебувають на його утриманні;

- уведення квот на постачання робочої сили. Механізм застосування таких квот має враховувати можливості працевлаштування робочої сили в регіоні, рівень попиту на неї, рівень цін, наявність житла та розвиток соціальної інфраструктури;

- дотації підприємствам, що створюють центри підготовки та перепідготовки кадрів на потребу ринку. Механізм надання таких дотацій має враховувати регіональний попит на робітників певної спеціальності в регіоні та якість підготовки кадрів. Ще одним напрямком державного впливу на ринок праці є державні контракти. Вони укладаються між державою та підприємствами, спрямовуватися на створення додаткових робочих місць і пом'якшення наслідків безробіття, створення робочих місць на громадських роботах регіонального масштабу. Державні контракти мають ураховувати стан ринку праці на перспективу, інших сегментних ринків і розвиток демографічної ситуації в регіоні. [6]

2. Зведений баланс ринку праці

Під трудовими ресурсами слід розуміти частину населення, яка володіє сукупністю необхідних фізичних та інтелектуальних здібностей для роботи в певній сфері застосування праці. В Україні до складу трудових ресурсів включається працездатне населення від 16 до 60 років -- чоловіки та від 16 до 60 років -- жінки. Праця -- це діяльність людей, для якої характерні три основні ознаки: усвідомлення дій, енергозатратність, наявність корисного суспільно визнаного результату. Усвідомлення дій означає, що людина свідомо ставиться до того чи іншого виду діяльності, свідомо обирає свій життєвий шлях, свою професію та протягом усього життя формується як спеціаліст. Енергозатратність праці проявляється в тому, що на здійснення трудової діяльності витрачається додаткова фізична та розумова енергія. Говорячи "додаткова", ми маємо на увазі витрати енергії, додаткові до природних фізіологічних (на підтримання життєдіяльності організму). Інакше кажучи, праця -- це робота, яка вимагає значних зусиль і вагомих енерговитрат. Нарешті, праця характеризується результативністю. Будь-яка діяльність завершується результатом і має певний підсумок. Інколи кажуть, що сам факт наявності дій, процесу їх здійснення і є результатом. Та для праці не просто характерний результат. Важливо те, що вона є суспільно корисною. "Праця для себе" відрізняється від "праці для інших" тільки тим, що вона оцінюється членами суспільства, й людина бачить своє місце та значення в суспільстві.[4]

У плануванні раціонального використання праці важливе місце займає зведений баланс трудових ресурсів. У звітних балансах відображають фактичний стан трудових ресурсів на певну календарну дату, у планових на основі аналізу використання трудових ресурсів з урахуванням завдань економічного и соціального розвитку визначають основні джерела й форми забезпечення господарства кадрами, порушення пропорцій затрат праці між сферами й галузями економіки. За структурою баланс трудових ресурсів складається з двох частин: ресурсної (наявність трудових ресурсів) і витратної (розподіл трудових ресурсів). Обидві частини балансу мають кореспондуватися. У першій характеризується чисельність та склад трудових ресурсів, у другій-- їх розподіл та використання. Звітний баланс показує фактичне співвідношення наявності ресурсів та їх розподілу. Розрахунок наявності трудових ресурсів у балансі виконується в такій послідовності: 1) обґрунтовується чисельність населення працездатного віку; 2) оцінюється чисельність працюючих пенсіонерів на плановий період; 3) визначається чисельність зайнятих в особистому господарстві. Плановий баланс трудових ресурсів розробляється на базі даних звітного періоду з урахуванням факторів, які впливають на ресурсну частину та їх розподіл, що потребує всебічного обліку цих факторів, ураховуючи як потребу в них, так і джерела їх забезпечення. До цих факторів обліку належать природно-географічні, демографічні та соціально-економічні. Кожна з цих груп має свої показники: динаміку й структуру робочих місць у плановому періоді; зміну демографічної структури населення; напрямки та масштаби міграційних процесів; зміни в зайнятості населення працездатного віку; зміни в професійно-кваліфікаційній структурі працівників; ефективність використання трудових ресурсів та ін. Розробка балансу трудових ресурсів здійснюється у два етапи. На першому обґрунтовується ресурсна частина, на другому -- розподіл трудових ресурсів за галузями та сферами зайнятості; здійснюється узгодження двох частин балансу. Зведений баланс трудових ресурсів може складатися по області, економічному регіону, країні в цілому.

На регіональному рівні при встановленні ресурсної та витратної частин балансу інколи виникає невідповідність між ними. .[5].У тому випадку, коли переважає ресурсна частина звітного балансу, необхідно в плановому балансі передбачити заходи щодо створення додаткових робочих місць з метою забезпечення повної зайнятості -- балансу. . [14]. При аналізі регіональних балансів трудових ресурсів з урахуванням тенденцій до їх природного приросту розробляються заходи щодо оптимального використання трудових ресурсів у районах, де є їх надлишок, і зниження трудомісткості виробництва та підвищення ефективності наявних трудових ресурсів у трудо-дефіцитних районах. Розробка балансу трудових ресурсів на плановий період базується на узагальненні аналітичного матеріалу за станом і використанням ресурсів праці в попередньому плановому періоді. Слід зауважити, що в умовах формування ринкових відносин створення планового балансу трудових ресурсів дещо ускладнене, однак він розробляється на базі відповідних аналітичних досліджень.[6].

Розрахунок ресурсної частини балансу трудових ресурсів, тобто попереднього балансу, виконується в такій послідовності.

1. Обґрунтовується чисельність населення в працездатному віці (за даними демографічного прогнозу), для чого використовується формула

РТР = Нпр - (І + Пп) + Рп, (1)

де Ртр -- чисельність трудових ресурсів;

Нпр -- чисельність населення в працездатному віці;

І -- чисельність непрацюючих інвалідів І та II груп у працездатному віці;

Пп -- чисельність осіб у працездатному віці, які одержують пенсію на пільгових умовах; РП -- чисельність працюючих пенсіонерів (за віком).

2. Обчислюється чисельність працюючих пенсіонерів у плановому періоді за формулою

Ппл = Пф + (Чп - Чф) Кт.а, (2)

де Пп/1 -- чисельність працюючих пенсіонерів у плановому періоді;

Пф -- фактична чисельність працюючих пенсіонерів на останню звітну дату;

Чп -- чисельність чоловіків і жінок у перше п'ятиріччя пенсійного віку на плановий період;

Чф -- фактична чисельність чоловіків і жінок у перше п'ятиріччя пенсійного віку на останню звітну дату;

Кт.а -- розрахований за середньою арифметичною (зваженою) коефіцієнт трудової активності чоловіків і жінок першого п'ятиріччя пенсійного віку (за даними перепису населення).

3. Обчислюється чисельність зайнятих в особистих (індивідуальних) . Обчислюється чисельність зайнятих в особистих (індивідуальних) господарствах:

Лп = Лф + Ж - (Дп - Дф), (3)

де Лп -- чисельність зайнятих в особистих господарствах у плановому періоді;

Лф -- фактична чисельність зайнятих в особистих господарствах на останню звітну дату;

Ж -- чисельність жінок, що бажають працювати (за даними перепису населення);

Дп -- чисельність дітей віком до 1,5 року на плановий період;

Дф -- фактична чисельність дітей віком до 1,5 року на останню звітну дату.

4. Обчислюється чисельність зайнятих у народному господарстві:

З = Ртр - Лп - У, (4)

де Ртр -- чисельність трудових ресурсів;

Лп -- чисельність зайнятих в особистих господарствах;

У -- чисельність учнів віком від 16 років, що навчаються з відривом від виробництва.

На етапі розробки кінцевого варіанту балансу перш за все визначається потреба економіки в робочій силі на плановий період. Для цього використовуються індекси зростання обсягу випуску продукції та продуктивності праці в матеріальному виробництві, а також дані про розширення сітьових показників, що плануються в невиробничій сфері, та нормативах витрат праці по кожному виду послуг. Розрахунки виконуються за такими формулами:

Чп.м = Чф · І0/Іп.п; ЧП.Н = Л/ПН, (5)

Де Чпм -- планова чисельність зайнятих в окремій галузі матеріального виробництва;

Чф -- фактична чисельність зайнятих в окремій галузі матеріального виробництва;

І0 -- індекс росту обсягу продукції в даній галузі;

Іп.п -- індекс росту продуктивності праці в даній галузі;

Чпн -- планова чисельність зайнятих у галузях невиробничої сфери;

/Vn -- плановий норматив забезпеченості даним видом послуг у розрахунку на 1000 (10000) жителів;

? -- середньорічна чисельність населення даного регіону на кінець планового періоду. Сума потреб у робочій силі по галузях у територіальному розрізі порівнюється з даними показниками попереднього балансу про наявність ресурсів праці в регіоні, щоб виявити ступінь збалансованості планів розвитку галузей з наявністю робочої сили.

3. Державне регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці

Однозначного трактування поняття «ринок праці», як і ринку взагалі, неможливо знайти в сучасній економічній літературі. Різні формулювання економічної категорії ринку праці виділяють такі головні аспекти: стадії процесу відтворення робочої сили, узгодження попиту і пропозиції, характер відносин між людьми та ін. Більшість авторів погоджується з тим, що ринок праці -- це інститут або механізм, з допомогою якого покупці та продавці здійснюють процеси купівлі-продажу товару «робоча сила», вступаючи у відносини товарного обміну. Отже, ринок праці -- це соціально-економічна категорія, яка характеризує відносини людей, що виявляються в процесі найму, оцінки, звільнення працівників та встановлення розмірів компенсації за використану робочу силу. . [7]. Аналізуючи механізм функціонування сучасного ринку праці, можна помітити, що в сучасних економічних системах, коли економіка вільної конкуренції не спроможна впоратись із низкою економічних і соціальних проблем, створюється механізм функціонування ринку праці з елементами державного та профспілкового втручання, тобто державного регулювання цього ринку. Для того щоб ліпше зрозуміти механізм функціонування ринку праці, необхідно визначити, яка саме частина населення потрапляє на ринок праці, а відтак слід розглянути деякі поняття, що ними оперує вітчизняна й зарубіжна статистика. Працездатний вік -- це період активної трудової діяльності людини. Межі працездатного віку визначаються законодавчо: в Україні вони становлять 16--60 років для чоловіків та 16--60 роки для жінок. Працездатне населення -- населення, здатне до трудової діяльності без урахування віку, тобто та його частина, яка потенційно має необхідний фізичний розвиток, інтелект та знання для виконання роботи. У практиці обліку, аналізу та прогнозування використовується поняття «трудові ресурси», яке часто ототожнюють з поняттям працездатного населення. . [8]. Трудові ресурси можна розглядати і як економічну категорію, і як планово-обліковій показник залежно від того, для чого це поняття використовується. Трудові ресурси як економічна категорія виражають відносини населення, яке володіє фізичною та інтелектуальною здатністю до праці, відповідно до встановлених державою умов відтворення індивідуальної робочої сили. Трудові ресурси як планово-обліковий показник -- це чисельність населення, зайнятого в суспільному виробництві, а також незайнятого в ньому працездатного населення працездатного віку. Цей показник використовується для розробки балансів трудових ресурсів (що буде розглянуто далі). Доцільно аналізувати три сфери зайнятості: по-перше, зайнятість працездатного населення (трудові ресурси); по-друге, зайнятість економічно активного населення (робочої сили); по-третє, зайнятість населення на ринку праці (зайнятість найманою працею). Відповідно до законодавства України зайнятість населення -- це діяльність, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб. Зайнятістю визнається діяльність не тільки на державних підприємствах, а і в особистому, фермерському та іншому господарстві, садівництві; індивідуальна трудова діяльність; підприємництво тощо, тобто діяльність, яка базується на праві вільного володіння своєю здатністю до праці і праві власності на засоби виробництва для виконання цієї праці. Необхідно з'ясувати, що таке зайнятість з економічних та соціальних позицій. Зайнятість з економічних позицій суспільства -- це діяльність працездатного населення зі створення суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість визначає економічний потенціал суспільства, рівень і якість життя населення в цілому, добробут окремих громадян. Зайнятість із соціальних позицій -- це зайнятість такими видами діяльності, як навчання в загальноосвітніх школах, інших денних навчальних закладах, служба в армії, зайнятість у домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь у роботі громадських організацій. . [9]. Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин із участі людей у суспільному виробництві і пов'язана з забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей у суспільно корисну працю з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів. Чисельність трудових ресурсів в Україні залишається практично стабільною, а деяке її збільшення у 1995--1996 рр. пояснюється уточненням статистичними органами чисельності працюючих в особистому підсобному господарстві. . [13]. Слід зазначити, що характерною рисою динаміки трудових ресурсів є щорічне скорочення чисельності громадян, зайнятих у народному господар- стві (у 1999 р. проти 1991 р. зайнятість скоротилася на 22,8%). Мобільність робочої сили в Україні залишається досить високою. Так, майже п'ята частина тих, хто працює і отримує заробітну плату, щороку залишає свої робочі місця, і тільки одна восьма наймається на роботу. Непокоїть і те, що кожен восьмий робітник будь-якого підприємства працює на ньому менше одного року. Так, наприклад, рівень звільнень 20% означає, що кожен п'ятий робітник не працюватиме на цьому підприємстві наступного року. Рівень зареєстрованого безробіття станом на кінець 1998 р. становив в Україні 3,69%, навантаження на 1 вільне робоче місце в середньому становило 30 осіб, середня тривалість безробіття (місяців) -- 9,9. . [10].Для подолання негативних явищ у сфері зайнятості та регулювання ринку праці необхідно:

-здійснити заходи для реформування ринку праці;

-створити сприятливі умови для забезпечення продуктивної вільно вибраної зайнятості;

-забезпечити державну підтримку високої мобільності робочої сили;

-запобігти масовому безробіттю, яке виникає внаслідок структурних змін в економіці;

-розробити конкретні заходи щодо соціального захисту працівників у разі банкрутства підприємств;

-сприяти соціальному захисту неконкурентоспроможних верств населення;

-запобігти перетворенню безробіття на довгострокове застійне, сприяти швидкому працевлаштуванню безробітних громадян.

Державне регулювання ринку праці в Україні здійснюється на підставі законодавчих актів, основними з яких є Закон України «Про зайнятість населення» та Програма зайнятості населення на 1997--2000 рр. Закон України «Про зайнятість населення» було схвалено в 1991 році (з численними пізнішими поправками). . [11]. Закон гарантує всім працездатним особам працездатного віку: право здійснювати будь-яку законну економічну діяльність; захист від дискримінаційної практики найму на роботу і звільнення; безплатну допомогу в пошуках роботи відповідно до інтересів, здібностей, освіти та вмінь особи, ураховуючи потреби суспільства; грошову компенсацію, пов'язану із направленням на роботу до інших регіонів; вихідну грошову допомогу у разі втрати постійної роботи; безкоштовне навчання й перенавчання безробітних; надання роботи за фахом випускникам державних професійних навчальних закладів; визначення осіб, які зараховуються до категорії безробітних, а також осіб, яким надається спеціальний захист. Цей Закон визначає основні завдання Державної служби зайнятості, інших міністерств і соціальних партнерів у регулюванні ринку праці, стимулюванні зайнятості та подоланні безробіття, механізм формування й використання фонду сприяння зайнятості населення, роль підприємств, установ і організацій у реалізації державної політики зайнятості. Програма зайнятості населення на 1997--2000 рр. визначає заходи держави щодо надання допомоги громадянам у працевлаштуванні, організації роботи з професійної підготовки та перепідготовки кадрів, сприяння створенню робочих місць, участі в роботі з профорієнтації молоді, організації громадських платних робіт. Згідно із Законом України «Про зайнятість населення» основні функції з регулювання ринку праці в Україні здійснює Міністерство праці і соціальної політики. . [12]. Це Міністерство відповідає за створення та модернізацію трудового законодавства і за роботу з питань зайнятості. Зокрема, воно несе повну відповідальність за формулювання національної програми зайнятості на базі регіональних програм зайнятості, а також розробляє спеціальні національні програми, мета яких сприяти зайнятості певних груп людей (наприклад молоді, осіб, які тривалий час були безробітними, тощо). Для реалізації програми зайнятості в 1991 р. було створено Державну службу зайнятості (ДСЗ) як автономний орган при Міністерстві праці та соціальної політики. До обов'язків ДСЗ входить аналіз стану ринку праці, прогнозування попиту та пропозиції робочої сили; облік громадян із питань працевлаштування; надання їм допомоги у працевлаштуванні; надання інформації про вільні робочі місця та вакантні посади; проведення професійної орієнтації і консультації населення, у тому числі молоді; організація професійної підготовки та перепідготовки працівників, звільнених з підприємств, установ та організацій; підготовка пропозицій та висновків про використання праці іноземних громадян, які запрошуються в Україну для виконання робіт за міжурядовими угодами; забезпечення в межах своєї компетенції соціального захисту незайнятих громадян; здійснення контролю за дотриманням підприємствами, установами та організаціями законодавства про зайнятість населення.

Висновки

Отже, ринок праці - це система суспільних відносин, пов'язаних із купівлею і продажем товару „робоча сила”. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками. Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару „робоча сила”, а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави. Підводячи підсумок зазначимо, що саморозвиток і пристосування ринка праці до сучасної економічної ситуації створили в Україні досить суперечливий клубок соціально-трудових відносин. У ньому сполучені масштабна нерегламентована зайнятість і телевизация прибутків, низька мотивація до праці і заробітна плата, перетворена в соціальну виплату, регрес в структурі зайнятості і погіршення якості робочої сили, текучість кадрів і приховане безробіття. А як результат сучасні і майбутні втрати у використанні трудового потенціалу за рахунок розриву, що збільшується, між соціально орієнтованою моделлю повною, вільно виробленою і продуктивної зайнятості, рівних стартових умов і життєвих шансів і фактичним станом ринку праці. У світі накопичений достатній досвід як подолати безробіття, який ми завжди можемо використати. Але деформування розвитку ринку праці не нормалізується без створення ефективних механізмів його регулювання, без справжнього державного пріоритету політики зайнятості. Розв'язання питань зайнятості, підвищення рівня життя і соціального захисту людей можливо тільки при умові виходу держави з економічної кризи. Воно пов'язане з фінансовою, кредитною, податковою політикою держави, цінами і іншими чинниками і вимагає негайного рішення.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про зайнятість населення"'№ 803 від 1 берез. 1991 р. // Закони України. -- 1996. -- Т. 1. -- С. 252-- 269.

2. Закон України "Про оплату праці" № 144 від 24 берез. 1995 р. // Закони України. -- Т. 8. -- 1997. -- С. 208--210.

3. Кодекс законів про працю України. --К.: Праця, 2004. -- 368 с.

4. Апопій В. В. Функціонування та регулювання ринку праці у сфері торгівлі / В. В. Апопій, О. І. Іляш, Н. Г. Міценко. -- Л. : ЛКА, 2009. -- 224 с.

5.Герасимчук З. В., Горбач Л. М. Міжнародні економічні відносини. - Луцьк: Надстир'я, 2001. -- 328 с. 2.Дахно І. І., Бовтрук Ю. А. Міжнародна економіка. -- К. : МАУП, 2002. -- 216с.

6. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості / В. С. Васильченко. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 289 с.

7. Васильченко В. С. Ринок праці: теоретичні основи і державна практика / В. С. Васильченко, П. М. Василенко. -- К., 2000. --317 с.

8.Калина А В, Организация и оплата труда в условиях рынка (аспекты эффективности) : учеб. пособ. / А. В. Калина. -- 3-е изд., персраб. и доп. -- К.: МАУП, 2001. -- 279 с.

9. Гринкевич С. С. Важелі державного регулювання ринку праці в Україні / С. С. Гринкевич // Наук. вісн. УкрДЛТУ. -- 2006. -- Вип. 16.3. -- С. 141--144.

10. Гринкевич С. С. Стан молодіжної зайнятості в Україні / С. С. Гринкевич // Наук. вісн. УкрДЛТУ. -- 2006. -- Вип. 16.3. -- С. 239--241.

13. Економіка праці і соціально-трудові відносини : навч. посіб. / за ред. В. М. Ковальова. -- К.: ЦНЛ, 2006. -- 256 с.

14. Завіновська Г. Т. Економіка праці : навч. посіб. / Г. Т. Завіновська. -- К. : КНЕУ, 2003. -- 432 с.

Размещено на Allbest.ru