Принципи і прийоми керівництва

15

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Поняття та загальна характеристика керівника

2. Основні принципи керівництва

3. Організація роботи з підлеглими

Список використаної літератури

Одна з найважливіших проблем сучасного бізнесу -- питання керівництва. Концепція лідерства вміщує і розглядає питання організації змін. У всіх дослідженнях, що торкаються цієї теми виділяють три аспекти: люди, вплив і мета. Керівник завжди так чи інакше має справу з людьми, із співробітниками компанії й членами інших організацій, прагне здійснити на них вплив, для того, щоб спонукати їх до визначених вчинків. І все це спрямовано на досягнення організаційної мети. Вплив означає, що взаємовідносини між людьми не є пасивними. Більш того, вони здійснюються заради визначеної мети.

Отже, керівництво -- це процес впливу на підлеглих, який є способом заставити їх працювати на досягнення єдиної мети. Керівництво (в бізнесі) - це здатність заставити весь колектив прагнути до виконання завдань, що стоять перед організацією. керівник вплив управління організація

Керівництво - це право особи давати офіційні доручення підлеглим і вимагати виконання їх. Це право випливає з повноважень керівника, які визначають його компетенцію у межах формальної організації. Діапазон керівника залежить від статусу керівника, тобто чи він є єдиноначальником, чи особою, яка очолює колективний орган управління. Керівник - єдиноначальник, здійснює управління на основі єдиноначального прийняття рішень і контролю за процесом праці, несучи повну відповідальність за діяльність організації. При колегіальному управлінні спостерігається поділ керівних обов'язків між колегіальним поділом управління (рада, правління тощо) і особою, яка очолює цей орган. Такий поділ здійснюється розмежуванням компетенції колегіального органу і керівника. Як правило, колегіальний орган вирішує найбільш важливі проблеми діяльності організації і делегує керівнику функції виконавця колегіальних рішень та оперативного розпорядництва. Насамперед керівництво варто розглядати як процес, який, в свою чергу, може бути розбитий на окремі дії і кроки керівника, які направлені на досягнення проміжних, оперативних цілей. Керувати можна навчитися, в потенціалі це дано кожному. Другим елементом керівництва є безпосередній вплив на підлеглих.

Третій елемент керівництва - обов'язкова наявність послідовників і спільної мети, на досягнення якої будуть направлені сумісні зусилля. Результати керівництва з самого початку закладені в системі його здійснення. Результат керівництва -- похідна від якості його виконання.

Керівництво -- це "робота з людьми", на відміну від адміністративної паперової роботи чи дії для вирішення проблем. Керівництво динамічне й містить у собі використання особистих повноважень і прав.

Керівник організації -- людина, яка одночасно є лідером і ефективно керує своїми підлеглими. Його мета -- впливати на інших таким чином, щоб вони виконували роботу, доручену організації.

Американський дослідник Роберт Блейк та Джейн Моутон підкреслюють, що сильне та ефективне керівництво сприяє створенню атмосфери участі та колективної підтримки цілей діяльності організації, в якій її члени отримують стимул в усуненні перепон і досягненні максимальних результатів. Отже, основою ефективного керівництва є вміло побудовані взаємини з підлеглими.

Для забезпечення ефективного керівництва треба враховувати такі шість елементів: ініціативність; інформованість; захист своєї думки; прийняття рішень; розв'язання конфліктних ситуацій; критичний аналіз. Жодний з розглянутих елементів не може компенсувати відсутність або надлишок будь-якого іншого.

Відомий український економіст Валерій Терешенко підкреслював, що завдання керівника -- диригувати, підібрати хороший персонал, розробити організаційну структуру підприємства, вибрати загальний напрям його діяльності, координувати всю роботу, боротися з непродуктивними витратами часу. Слід виділити ще одне з найважливіших завдань -- вчитись інтенсивно працювати, поліпшувати якість роботи.

Загалом зміст діяльності керівника та його рольові функції в організації зображено на мал. 1.

Мал. 1. Діяльність керівника та його рольові функції з управління організацією

Одним з основних інструментів сучасного керівництва виступає налагодження ефективних зв'язків між працівниками. Керівник має тонко реагувати на настрої та думки, котрі виникають у трудовому колективі, він має досконало володіти здатністю переконувати й домагатися підтримки своїх рішень і обраного ним курсу з боку підлеглих, колег, вищого керівництва. Сучасне керівництво діє, виходячи з необхідності змін в організації. Кінцевий успіх цих змін можна забезпечити, лише враховуючи структуру потреб, її специфіку, динаміку. Налагодження зв'язків виступає засобом, за допомогою якого керівник може знати і сприймати різні думки, що сприяють виробленню нового курсу. Отже, вирішальне значення для керівництва мають ефективні зв'язки і спроможність спонукати людей до дії.

Характерні риси сучасного керівника такі:

-- орієнтація на людей. Більше часу присвячує взаємодії з людьми і менше часу проводить в офісі, розробляючи неймовірні плани;

-- ставлення до виконання. Поряд з орієнтацією на людей робить наголос на виконанні. Успішне виконання вимагає поєднання спеціальних навичок і знань в галузі управління з практичним використанням їх для спрямування персоналу на виконання завдань;

-- дух суперництва. Сучасний керівник повинен уміти добиватися успіху за умов гострої конкуренції. Тиск, який створює міжнародна конкуренція, змінює формулу успіху керівника. Не трудовий стаж або освіта, а лише вміння виправдовувати очікування вищого керівництва є вирішальним фактором у діяльності сучасного менеджера;

-- зовнішня перспектива. Управлінська майстерність має бути спрямована на будь-кого, хто має відношення до успіху;

-- орієнтація на системи. Складність сучасних відносин вимагає, щоб керівник став фахівцем у галузі управління системами;

-- прагматизм, гнучкість та здатність мати справу з невизначеністю. Прагнення до розробки чистих принципів, котрі можуть привести керівника до успіху, не має сенсу. Керівникам, які досягли успіху, властива гнучкість у прийнятті рішень, вони розуміють, коли важливо не наслідувати того, що вже було в минулому зроблено;

-- орієнтація на майбутнє. Тим, хто перебуває на нижчому рівні корпоративного управління, як правило, необхідна перспектива в межах кількох місяців. Вище керівництво має передбачити майбутнє принаймні на десятиліття.

Основні фактори, що сприяють ефективному керівництву організацією, такі:

-- підтримка. Поведінка, що вселяє підлеглому почуття власної значимості;

-- гармонізація відносин. Поведінка, що заохочує членів колективу до розвитку тісних, що влаштовують усіх, взаємовідносин;

-- акцент на досягненні мети. Поведінка, що стимулює ентузіазм у досягненні групової мети або досконалості в роботі;

-- сприяння роботі. Поведінка, що сприяє досягненню мети за допомогою програм, координації і планування, а також забезпечення необхідними ресурсами -- інструментами, матеріалами, технічними засобами.

Форма і масштаби цих факторів залежать від того, який стиль керівництва обирає керуючий. З'ясування змісту керівної діяльності в підприємницькій організації передбачає дослідження основ керівництва, зокрема лідерства, впливу та влади.

2. Основні принципи керівництва

Успішне функціонування будь-якої організації залежить від того, як менеджери використовують принципи керівництва.

Принципи -- це основні положення якоїсь теорії, вчення, науки. Принципи керівництва -- це основні положення управлінської науки, які стосуються керівництва людьми в процесі спільної діяльності для досягнення цілей організації.

Основні принципи керівництва наведені на мал. 2.

Мал. 2. Основні принципи керівництва

1. Розподіл праці. Цей принцип заснований на розподіленні процесу праці на окремі види робіт або операції. На основі розподілу праці організується процес управління, розробляються організаційна структура підприємства, положення про підрозділи і посадові інструкції для кожного працівника. Так конкретизуються виконавці робіт з наданими їм повноваженнями та відповідальністю. Принципи розподілу праці є найголовнішим загальним принципом адміністративного керівництва.

2. Відповідальність. Менеджер несе всю відповідальність за результати роботи організації перед вищим органом управління (зборами акціонерів, учасників товариства, власником). У своїй діяльності він повинен виконувати чинне законодавство і нормативні акти України, відповідає за їх порушення. Особливу відповідальність несе за виконання угод, контрактів і договорів. Менеджер володіє владою над підлеглими працівниками, але наявність влади передбачає відповідальність як за свої дії, так і за дії працівників. Відповідальність є необхідною належністю влади.

До об'єктивних внутрішніх умов організації відносяться такі фактори: перспективи розвитку організації, у тому числі виробничі, технічні та організаційні зміни, наявність матеріально-технічних, фінансових і трудових ресурсів, діюча система організації управління і система зв'язків між структурними підрозділами.

Суб'єктивні внутрішні умови визначаються професійними якостями менеджерів, досвідом їх роботи, інтелектуальними та організаторськими здібностями, фізичними можливостями та ін. Ці фактори впливають на вибір цілі і формування намірів, вибір варіантів дій, їх здійснення і контроль за діяльністю та її результатами.

Вищенаведені умови взаємодіють між собою і визначають ефективність менеджерської діяльності.

Разом з тим менеджери впливають на конкретні умови, вирішують проблеми для досягнення економічного зростання і забезпечують конкурентоспроможність підприємства.

Ефективна стратегія і тактика дій менеджера передбачає точну оцінку структури умов діяльності і розробку заходів з удосконалення всієї системи управління.

3. Дисципліна. Це найважливіша сила будь-якої людини чи колективу. Це показник рівня додержання встановлених норм та правил поведінки в організації. Дисципліна праці включає в себе трудову, технологічну і виробничу дисципліни. Принцип дисципліни праці передбачає добросовісне виконання працівниками своїх обов'язків по використанню обладнання, інструментів, робочого часу, виконання вимог технології виробничого процесу, правил охорони та безпеки праці. Чим краще дисципліна, тим відповідальніше кожен працівник підходить до виконання своїх обов'язків. При добре організованій роботі навіть слабо дисциплінована людина не зможе порушувати встановлений порядок і, навпаки, наявність недоліків у організації праці понижує дисципліну.

4. Єдність владних повноважень. При виконанні будь-якої роботи працівник не повинен одержувати розпоряджень більше як від одного керівника. Якщо два керівника здійснюють владу однакового змісту над одним і тим же підрозділом, то одразу ж з'являються непорозуміння, які можуть приводити до конфлікту. А щоб не допустити цього, треба: або ліквідувати подвійність, або усунути одного з керівників. Люди не витримують подвійної влади. Обов'язково прихиляються до однієї з них. Про цей принцип у народі кажуть: "Удвох няньок дитина без ока". І це вірно.

5. Централізація і делегування. Централізація передбачає зосередження влади в одному центрі. Таким центром в організації є керівник або колективний орган (правління, президія та ін.) Питання централізації та децентралізації є питанням міри, рівня зосередження владних повноважень. Для успішного керівництва треба використовувати систему делегування владних повноважень від вищого до нижчого рівня управління, від менеджера до підлеглих. Цей принцип підвищує самостійність виконання робіт і, головне, відповідальність за їх результати.

Надмірна централізація, як і надмірне делегування владних повноважень не завжди дають позитивні результати. Про цей принцип можна сказати так: " Один керівник і єдиний план дій для сукупності операцій, які мають загальну ціль ". Це необхідна умова єдності роботи, узгодженості дій і об'єднання зусиль.

Єдність керівництва передбачає об'єднання зусиль кожного працівника для ефективного виконання роботи і досягнення поставленої цілі.

6. Об'єктивність і науковість рішень. Успішне керівництво можливо тільки з урахуванням об'єктивних умов розвитку суспільства, галузевих закономірностей і виробничих умов конкретної організації; керівництво несумісне з суб'єктивізмом, який тільки шкодить справі.

Кожен керівник на будь-якій ступені ієрархії повинен приймати рішення тільки з урахуванням об'єктивних обставин і наукового передбачення майбутнього.

7. Єдність інтересів працівників і підприємства. Цей принцип стверджує, що економічні інтереси підприємства і працівників повинні співпадати. Кожен працівник повинен одержувати справедливу частку прибутку від загального результату. Порушення цього принципу призводить до незацікавленості працівників у високопродуктивній праці.

8. Принцип ефективності і оптимальності передбачає досягнення найбільшої ефективності в результаті праці колективу при найбільшій економії ресурсів. Це можливо тільки на основі впровадження новітніх технологій, удосконалення організації праці та управління, використання комп'ютерної техніки. 

9. Справедливість. Цей принцип передбачає справедливі дії керівництва. Справедливий менеджер діє безпристрасно по відношенню до істини. Справедливе рішення приймається без упередженості на законній і чесній основі. Справедливість менеджера -- це поєднання доброзичливості з правосуддям у прийнятті управлінських рішень. 

10. Ініціатива. Ініціатива це внутрішнє спонукання до нових форм діяльності, підприємливість. Це керівна роль у будь-яких діях, можливість щось задумати і здійснити.

Ініціатива є наймогутнішим стимулом людської діяльності.

Щоб розвивати ініціативу, треба надати працівнику самостійність у виконанні службових обов'язків, обмежуючись наглядом і направленням його роботи, заохочувати заслуги, навіть ціною деяких жертв з боку власного самолюбства.

3. Організація роботи з підлеглими

Менеджер постійно зустрічається і проводить бесіди з людьми, спілкування з якими дає йому можливість одержувати інформацію, переробляти її і приймати необхідні рішення. Форми спілкування менеджера можуть бути різними, але найбільш розповсюдженими є:

· ділові наради;

· індивідуальні та колективні зустрічі з працівниками на робочих місцях;

· приймання підлеглих у робочому кабінеті за службовими і особистими питанням.

Іноді здається, що таке спілкування з людьми менеджер здійснює без ніякого плану, а зустрічі з підлеглими проходять стихійно. Часто деякі менеджери невірно розуміють демократизм, коли пишаються тим, що вони постійно знаходяться серед людей у структурних підрозділах на їх робочих місцях, а коли з'являються у своєму кабінеті, то двері постійно відкриті для всіх бажаючих зустрітися зі своїми підлеглими. При такому спілкуванні інформація, яку одержує менеджер при незапланованих неціленаправлених контактах, може бути однобокою і невірною. Якщо менеджер не ставить ніяких попередніх цілей, заради яких він зустрічається з людьми, то може статися так, що деякі із його підлеглих, розуміючи неціленаправлений характер зустрічі, будуть прагнути використати їх тільки у своїх особистих інтересах, без урахування інтересів колективу і ситуації, що склалась в організації.

Нерегульований процес спілкування менеджера з підлеглими приводить до великих витрат робочого часу обох сторін.

Таким чином, необхідно планувати контакти з підлеглими. Це може здійснюватися у двох формах:

· цільовий вибір питань, за якими потрібно зустрітися і визначити час зустрічі;

· виділення у плані робочого тижня часу для неціленаправлених зустрічей.

До неціленаправлених зустрічей відносяться:

1. Ділові наради.

2. Збори акціонерів, збори трудового колективу.

3. Диспетчерські наради.

Ділова нарада -- один із видів роботи менеджера, це важливий фактор організації роботи всього апарату управління підприємства. Вона необхідна для прискорення процесу прийняття управлінського рішення і підвищення його обґрунтування. Нарада є ефективною формою обміну інформацією і досвідом роботи, її проведення необхідно тільки тоді, коли компетентне вирішення питання неможливо без колективного обговорення. Але якщо менеджер виносить на нараду такі питання, які він може вирішити самостійно, то втрачається головний задум наради і вона перетворюється у некорисну витрату робочого часу як менеджера, так і працівників апарату управління. Ділові наради за своїм призначенням і характером проведення бувають таких видів:

· для розробки і прийняття рішень;

· для виконання вже прийнятих рішень;

· за підсумками будь-якого рішення для оцінки його результатів;

· для рішення поточних складних виробничих завдань.

Результативність наради можна досягти тоді, коли будуть дотримуватись такі правила:

1. Всю інформацію, необхідну для прийняття рішення, і проект рішення надавати всім учасникам у надрукованому вигляді.

2. Найбільший термін наради до 2 годин.

3. Запізнення на наради недопустимі.

4. Виступи на нараді повинні бути короткими і конкретними. Це досягається шляхом внесення спочатку конкретної пропозиції, а потім аргументації.

5. На нараду запрошуються працівники, які компетентні у даних питаннях.

5. Не зловживати нарадами як формою контактів зі всіма підлеглими. Це сприяє великим втратам робочого часу і некорисним матеріальним витратам.

Загальним правилом доцільності наради є:

якщо сума інформації, одержаної всіма учасниками, після наради перевищує ту, яка була до неї, то така нарада вважається доцільною, а якщо ж ці суми інформації рівні, то нарада принесла тільки збитки.

Це правило означає, що у процесі підготовки наради проблема вже вирішена, то нарада стає недоцільною і краще обійтись без неї.

Таким чином, нарада стає доцільною, коли треба:

· обговорити питання, рішення яких не під силу одному менеджеру, а вимагає колективної участі компетентних спеціалістів;

· розробити спільні узгоджені програми або план дій різних осіб, служб або структурних підрозділів організації.

Недоцільно збирати нараду тільки для того, щоб підстрахувати своє рішення видимістю його колективного обговорення. Тут треба мати на увазі, що за правильність рішення відповідальність у будь-якому випадку несе менеджер, а не учасники наради.

Якщо необхідність наради очевидна, то її ефективність буде залежати від якості підготовки і безпосереднього проведення.

Підготовка наради здійснюється у такій послідовності:

Використовуючи сучасні технічні засоби зв'язку, менеджери можуть проводити наради без збору їх учасників. Це диспетчерська нарада по селектору. Такі наради проводяться у визначений час. Порядок проведення такої наради полягає у наступному:

· менеджер коротко оцінює стан роботи в цілому і визначає загальні і деякі окремі завдання;

· керівники підрозділів, доповідаючи про стан справ, констатують тільки факти, які не дали можливість виконати поставлене завдання і висловлюють наміри про роботу в наступному періоді;

· менеджер формулює адресні розпорядження і завдання на оперативний період.

Обговорення не проводяться. Спірні і складні питання вирішуються у робочому порядку. Великі переваги у проведенні ділових нарад має телебачення. Його використання дає надзвичай ну ефективність, але сучасний фінансовий стан організацій не завжди дозволяє це.

Список використаної літератури

2. Бреддик У. Менеджмент в организации: Учебное пособие/. - М.: Инфра-М, 2000. - 487 с.

3. Виханський О.С. Менеджмент. - М.: Гардарики, 2001. - 528 с.

4. Гапоненко А.Л. Стратегическое управление: Учебник. - М.: Омега-Л., 2004. - 472 с.

5. Гончаров В.В. В поисках совершенства управления: Руководство для высшего управленческого персонала. - К.: Знання, 2002. - 347 с.

6. Джонсон В. Соціальна психологія: Тренінг міжособистісного спілкування. - К.: КМ Академія, 2003. - 367 с.

7. Іпатов Е.Ф. Соціальна психологія: Навч. посібник для підгот. бакалаврів усіх форм навчання. - К.: Знання, 2001. - 478 с.

8. Коротков Э.М. Концепция менеджмента. - М.: ЭК МОС, 2001. - 310 с.

9. Мартыненко Н.М. Основы менеджмента: Учебник. - К.: Каравелла, 2003. - 496 с.

10. Обозов Н.Н. Психология работы с людьми. - К.: Знання, 2000. - 273 с.

11. Пугачев В.П. Руководство персоналом организации. - М.: ИНФРА-М, 2002. - 568 с.

12. Терещенко В. Наука керувати. Бесіди економіста. - К.: Знання, 2001. - 529 с.

13. Бандурка А.М. Психология управления. - Харьков: Фортуна-Пресс, 1998. - 464 с.

14. Лозниця В.С. Психологія менеджменту: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1997. - 248 с.

Размещено на Allbest.ru