Система функціонування підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Проблеми формування правових передумов розвитку підприємництва в Україні.

2. Особливості коопераційних зв'язків підприємств у перехідній економіці.

3. Призначення підприємницької діяльності в розвитку економіки.

Список використаної літератури



1. Проблеми формування правових передумов розвитку підприємництва в Україні

Підприємство -- це організаційно відокремлена і економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).

Підприємництво як явище господарського життя завжди розвивається у конкретному соціально-економічному та історичному середовищі. Саме тому для його безперервного відтворення необхідні певні передумови: економічні, правові, політичні та психологічні.

Економічні передумови підприємництва полягають у створенні в суспільстві умов для функціонування багатосуб'єктних (приватних, колективних, державних) власників. Це сприятиме свободі підприємницької діяльності, можливості на свій страх і ризик приймати рішення щодо використання майна, продукції, прибутків, вибору господарських контрагентів.

Політичні передумови передбачають створення у країні сприятливого політичного клімату для підприємництва, зокрема гарантування всім господарюючим суб'єктам збереження їхньої власності, неможливості націоналізації, експропріації. владні структури мають створити умови для розвитку всіх форм власності, передусім інтелектуальної (винаходи, новаторство, нові методи організації), через відповідну податкову, кредитну, митну та іншу політику.

Правові передумови підприємництва ґрунтуються на чинному законодавстві, нормативних актах, розроблених у країні. Нормативні акти мають створити для всіх учасників ринкових відносин однакові правила гри, тобто надати однакові права і повну свободу діяльності, не допускати втручання органів державного управління в господарську діяльність будь-якого суб'єкта, за винятком законодавчо обумовлених випадків. Ідеться про те, що підприємці можуть діяти самостійно, вільно, в межах закону. Зі зміною умов економічного, соціального життя змінюються закони (правила гри), а отже, поняття «самостійно» та «вільно» набувають нового змісту.

У сфері бізнесу крім суворо формалізованих відносин, основаних на законодавчих актах, між господарськими суб'єктами складаються неформальні, які ґрунтуються на довірі, чесності, порядності, дотриманні слова, збереженні комерційної таємниці тощо.

Зазначені передумови не можуть існувати без досить важливої складової -- психологічної, сутність якої полягає у формуванні позитивної суспільної думки щодо підприємництва. Без цього розвиток підприємництва стримуватиметься. Саме з реалізацією цієї передумови пов'язано багато проблем, оскільки у кількох поколінь населення України було сформовано негативне ставлення до підприємництва і враз змінити його не вдасться.

У нашій країні було прийнято низку нормативних актів, які заклали підґрунтя для формування підприємництва. Чільне місце серед них посідав Закон України «Про підприємництво».

Закон "Про підприємства в Україні", який регламентує діяльність різних видів підприємств, прийнято сесією Верховної Ради України 27 березня 1991 року. Цей закон: визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення і ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності; створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форми власності на майно і системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими господарюючими суб'єктами та державою.

Держава забезпечує будь-якому підприємству рівні економічні і правові умови господарювання. З цією метою вона: сприяє розвитку ринку, здійснюючи його регулювання за допомогою економічних методів та антимонопольні заходи; забезпечує пільгові умови тим підприємствам, які впроваджують прогресивні технології і створюють нові робочі місця; стимулює розвиток малих підприємств шляхом надання пільг при оподаткуванні та одержанні державного кредиту, створення фондів сприяння розвитку малих підприємств тощо.

Економіко-правове регулювання підприємництва в Україні передбачає:

* законодавче забезпечення свободи конкуренції між підприємцями, в тому числі й захист і їх самих, і споживачів від будь-яких проявів монополізму та недобросовісної конкуренції;

* гарантування всім підприємцям рівних прав та створення рівних можливостей для доступу і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів;

* гарантування недоторканності майна та забезпечення захисту прав власності підприємця;

* розробку та впровадження стимулюючої податкової та фінансово-кредитної політики;

* стимулювання інноваційної діяльності за допомогою цільових субсидій, податкових пільг, цільових кредитів тощо;

* створення сприятливого правового середовища для розвитку різноманітних форм коопераційних зв'язків та самоорганізації суб'єктів підприємництва тощо.

Чи всі ці важелі сьогодні в нас задіяні та ефективно використовуються для становлення і розвитку підприємницької діяльності та для сталого соціально-економічного розвитку нашої країни? Відповідь однозначна - ні! А це, в свою чергу, призводить не лише до гальмування процесу розвитку підприємництва, але, що ще гірше, примушує суб'єктів підприємництва переходити в тіньову економіку.

На етапі становлення ринкової економіки перед державою постають такі основні завдання:

* формування нової системи відносин власності, притаманних мішаній багатоукладній економіці;

* формування основних елементів ринкової інфраструктури;

* сприяння становленню підприємництва (чітке регулювання та підтримка з боку держави).

Слід зазначити, що найважливіша функція держави - розробка законодавства та забезпечення виконання законів, тобто правове регулювання. Це, власне, і визначає роль держави в ринковій економіці.

Формування та розвиток національного підприємництва значною мірою залежать від створення відповідної правової бази, яка стимулювала б підприємницьку активність та добросовісну конкуренцію.

Правове регулювання підприємництва здійснюється численними нормативно-правовими актами як загального, так і спеціального характеру. Однак уповільнення темпів зростання кількості суб'єктів підприємництва і кількості зайнятих свідчить про недостатність і недосконалість нормативно-правової бази розвитку підприємництва, яка повинна бути першоосновою, фундаментом (базою в повному розумінні цього слова) формування та розвитку суб'єктів підприємницької діяльності.

Вирішення існуючих проблем розвитку підприємництва в Україні потребує нових підходів до сприяння його розвитку.

Що необхідно зробити в першу чергу в стратегічному плані?

По-перше, забезпечити права власників та правовий захист приватної власності. Основою легальної ділової активності є недоторканність прав власності та дієвість механізмів, що забезпечують перехід прав на майно. Тут багато невирішених питань, зокрема це законодавче врегулювання правового захисту приватної власності, а також надійні гарантії прав дрібних акціонерів на участь в управлінні акціонерними товариствами, оскільки поки цього не буде, фондовий ринок як джерело інвестиційного капіталу залишатиметься слабким та неефективним.

По-друге, створення рівних умов конкуренції, оскільки їх відсутність - найбільша проблема для підприємництва в нашій країні. Рівність умов конкуренції повинна бути не лише принципом, але й нормою господарювання. Це торкається й проблем банкрутства, й доцільності пільг та дотацій тощо. Зокрема розвиток інституту банкрутства в середньостроковій перспективі повинен забезпечити вирішення таких завдань, як реструктуризація збиткового сектора економіки, зміцнення платіжної дисципліни тощо.

По-третє, дебюрократизація економіки та дерегулювання підприємницької діяльності. Йдеться не про відмову від регулювальної функції держави, а про обмеження надмірного втручання держави в підприємницьку діяльність, власне, про максимальне спрощення регуляторних процедур, зокрема спрощення порядку реєстрації та ліквідації суб'єктів підприємництва, ліцензування видів діяльності, лімітування перевірок, упорядкування контрольних функцій державних органів, підвищення відповідальності державних службовців за прийняті рішення та їхні наслідки тощо за одночасного посилення контролю за дотриманням цих процедур як з боку суб'єктів підприємництва, так і з боку державних органів влади.

Тому сьогодні вкрай необхідно зосередитися на проблемі формування та вдосконалення правової бази розвитку підприємництва.

Формування правової бази підприємництва є найголовнішою передумовою його становлення та розвитку. Законодавство в сфері підприємництва повинно становити єдину систему як за взаємною узгодженістю норм, так і за повнотою нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності.

Аналіз законодавчого забезпечення розвитку підприємництва в Україні дозволяє зробити деякі загальні висновки:

* законодавча база, яка забезпечує розвиток та регулювання підприємництва в Україні, перебуває на початковому етапі формування;

* правові гарантії всіх форм власності та захисту приватної власності як основної умови розвитку підприємницької діяльності вкрай недостатні;

* відсутня єдина державна політика підтримки підприємництва, зокрема малого, як і відповідна нормативно-правова база та дієві механізми реалізації такої політики.

Розв'язання наявних проблем розвитку підприємництва в Україні, створення належного середовища потребують докорінної переорієнтації державної політики розвитку підприємництва. Завдання полягає в тому, щоб суттєво розширити його роль і місце в економічному житті суспільства. Саме з цього і слід виходити при розробці та реалізації заходів щодо нормативно-правового забезпечення розвитку підприємництва. Виконання цього завдання неможливе без усунення основних недоліків, притаманних законодавчій практиці.

Основними недоліками правового забезпечення підприємницької діяльності в Україні є:

1. Відсутність єдиної законодавчої стратегії розвитку підприємництва, яка надзвичайно важлива передусім для забезпечення повноти законодавства щодо господарських відносин, послідовності проведення курсу на розвиток ринку з урахуванням перехідного характеру української економіки, обмеженості поєднання тимчасових і постійних правових норм.

2. Неоднозначність, нестабільність і суперечливість чинної нормативно-правової бази розвитку підприємництва. Зростаючий потік нормативних актів різного рівня, особливо відомчих актів, нерідко спотворює основне законодавство, породжуючи атмосферу перманентного правового хаосу. Крім того, слід підкреслити, що "розгул" підзаконних актів дуже часто вихолощує або змінює дух і букву основного закону. Це, на жаль, стосується й урядових рішень.

3. Практично недієвий характер багатьох правових актів, дуже низька виконавська дисципліна дотримання нормативно-правових документів. Багато з положень Конституції України не можуть бути реалізовані і залишатимуться лише деклараціями, доки не введено в дію законів, які визначатимуть конкретні механізми, порядок і процедури їх здійснення. Безпомічність державної системи виконання законів дедалі більшою мірою компенсується активністю підпільних мафіозних структур, які вершать суд і розв'язують господарські суперечки та конфлікти поза будь-якими правовими нормами.

4. Наявність у законодавстві багатьох нечітких норм, які за бажанням можна піддати протилежному трактуванню. Саме вони надали можливість формувати фінансові "піраміди", які позбавили заощаджень багатьох наших співвітчизників.

5. Необгрунтованість законодавчих обмежень та вимог, які містяться в окремих нормативно-правових актах. Це один із наслідків відсутності широкого обговорення проектів законів, інших нормативних актів. Передусім це стосується відсутності практики залучення до обговорення проектів правових актів представників громадських об'єднань підприємців.

6. Наявність правового нігілізму як антипода правової культури. Сутність правового нігілізму полягає в ігноруванні права, юридичних норм та загальноприйнятих правових цінностей, зневажливому ставленні до правових принципів і традицій. Основними причинами усталення правового нігілізму є приниження чи перебільшення ролі права в регулюванні підприємництва; порушення прав особи; недосконалість законодавства. Важливу роль у появі такого негативного суспільно-правового явища відіграє недосконалість правової освіти та брак елементарних знань у правовій царині.

Слід зазначити, що в останні роки на державному та регіональному рівнях питанням активізації функціонуючих суб'єктів підприємницької діяльності і створення нових підприємств приділялася пильна увага. Було прийнято низку законів України, ряд рішень Президента та уряду України щодо вдосконалення нормативно-правової бази, усунення адміністративних, економічних та організаційних перешкод розвитку підприємництва, запровадження нових підходів до державного регулювання у сфері підприємництва. Це передусім стосується внесення змін до процедур регулювання, ліцензування, державної реєстрації, видачі різноманітних дозволів, запровадження нових схем оподаткування, впорядкування планових і позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності державними контролюючими органами тощо.

Разом з тим формування та вдосконалення нормативно-правової бази у сфері підприємницької діяльності було і залишається провідним напрямком сприяння розвитку підприємництва в Україні.

2. Особливості коопераційних зв'язків підприємств у перехідній економіці

Слово “кооперація” (від латинської cooperation) означає співробітництво. Сьогодні воно відповідає кільком поняттям. Можна говорити, зокрема, про гуртування і співпрацю людей в будь-якій сфері суспільного життя.

Під кооперацією також розуміють таку форму організації праці, за якої певна кількість людей спільно бере участь в одному й тому ж або в різних, зв'язаних між собою виробничих процесах.

Згідно з визначенням ХХХІ конгресу Міжнародного Кооперативного Альянсу (МКА), який відбувся 1995 році, кооператив - “це група людей, які добровільно об'єдналися для того, щоб задовольнити свої спільні економічні, соціальні та культурні потреби і прагнення шляхом створення підприємств на правах спільного володіння та демократичного управління й кооперацію”.

В Указі Президента України “Про заходи щодо розвитку кооперативного руху та посилення його ролі в реформуванні економіки України на ринкових засадах” від 19 грудня 2000 р. за № 1348/2000 перед Кабінетом Міністрів, місцевими державними адміністраціями поставлені завдання щодо:

· підтримки розвитку кооперативного руху у сферах матеріально-технічного постачання, заготівлі, збуту та переробки продукції, виробничого, побутового, соціально-культурного обслуговування;

· створення мережі сільськогосподарських, промислових, транспортних, житлових та будівельних кооперативів, багатофункціональних товариств у системі споживчої кооперації;

· розвитку кредитних спілок, кооперативних банків і товариств для взаємного страхування;

· розширення закупівель сільськогосподарської продукції у населення, зокрема через мережу споживчої кооперації;

· постійного розв'язання через засоби масової інформації ідеї кооперації, природи кооперативних форм самодопомоги, кооперативного господарювання, висвітлення розвитку кооперації в Україні.

Конгрес Міжнародного Кооперативного Альянсу визначив найвпливовіші принципи кооперації, які вирізняють всі її види з-поміж інших господарських та громадських об'єднань і на яких повинна ґрунтуватись діяльність будь-якого кооперативу. Це такі принципи:

1. Добровільність і відкрите членство. Кооперативи - добровільні підприємства, членство в яких відкрите для всіх, хто зміг би використати їх послуги та взяти на себе відповідальність як член громади без різниці щодо статі, соціального становища, національності, політичної чи релігійної приналежності.

2. Демократичний членський контроль. Кооперативі - демократичні підприємства, робота яких контролюється всіма їх членами. Вони (члени) беруть участь в розробці стратегії та напрямків діяльності кооперативів, у прийняті конкретних виробничих рішень. Особи, які обрані представниками, підзвітні всім членам товариства.

У первинних кооперативах їх члени мають рівне право голосу (один член - один голос), спілки також побудовані в на демократичних засадах.

3. Економічна участь членів. Всі члени кооперативів вносять до капіталу однакову частину і здійснюють демократичний контроль за йог використанням. Але певна частина капіталу кооперативу є його власністю. Члени кооперативу можуть отримувати якусь обмежену компенсацію на власний капітал, або не мати жодної. Це має бути передбачено умовами членства.

Члени кооперативу розміщують його прибутки для здійснення всіх чи принаймні одного з подальших видів діяльності: для розвитку свого кооперативу, при можливості утворюючи резерв, хоча б частина яких неподільна; для винагороди членів кооперативу відповідно до їх внеску в його роботу і для підтримки ініціатив, які схвалені пайовиками.

4. Автономія і незалежність. Кооперативи - автономні підприємства, такі, що контролюються їх членами. Якщо вони укладають угоди з іншими підприємствами, включаючи державні, або ж залучають кошти із зовнішніх джерел, то робиться це на умовах збереження демократичного контролю за діяльністю кооперативу та його автономії.

5. Освіта, підвищення кваліфікації, інформація. Кооперативи забезпечують надання освіти та підвищення кваліфікації своїх членів, виборних представників, найманих менеджерів і працівників для того, щоб кожен з них міг повноцінно забезпечувати ефективний розвиток кооперації. Вони також інформують громадськість, особливо молодь та Бродський провід, про природу і переваги кооперації.

6. Співробітництво між кооперативами. Співпрацюючи в структурах місцевого, національного регіонального та міжнародного рівня. Кооперативи найефективніше слугують своїм членам та розвивають кооперативний рух.

7. Турбота про громаду. Кооперативи працюють на розвиток власних громад, керуючись політикою, яка визначена їх членами.

Міжнародний кооперативний рух на початку XXI ст. розвивався в умовах становлення світової цивілізації. Зокрема, значний вплив на її прискорений розвиток чинять:

* розшарування та зростання верств бідного населення в постіндустріальних країнах;

* усвідомлення широкими масами людей переваг кооперації, їх прагнення до об'єднання зусиль для сумісної діяльності з метою економічної підтримки і соціального захисту;

* глобалізація, міжнародна інтеграція, інтернаціоналізація економік, інші процеси, які витісняють національний бізнес і кооперацію з традиційних сфер.

На сучасному етапі у міжнародному кооперативному русі спостерігаються тенденції, які істотно виливають на розвиток національної кооперації:

1. Активізація міжнародного співробітництва у регіональному й глобальному масштабах. До активної співпраці в регіональному та світовому масштабах кооператорів спонукають перш за все економічні чинники. В умовах глобалізації економіки та інформаційної революції лише спільно можна забезпечити потреби у ресурсах та досвіді праці.

2. Проникнення кооперації в нові сфери людської життєдіяльності. Цей процес теж спричинений глобалізацією та інформаційною революцією. Він пов'язаний також з політикою переведення соціальних послуг з-під відання держави у приватний сектор. Кооператори пропонують як своєрідну альтернативу цій політиці "середній шлях" -- кооперування людей для забезпечення відпочинку, освіти, охорони здоров'я тощо.

3. Зростання обсягів господарської діяльності та членської бази сільськогосподарської кооперації. Сьогодні сільськогосподарські кооперативи обслуговують від 70 до 95 % фермерів і відіграють визначальну роль у збуті та переробці продукції рослинництва і тваринництва, а також у забезпеченні господарств технікою, кормами, насінням, добривами, паливом, кредитами.

4. Розростання кооперативного підприємництва у сфері фінансів. В економічно розвинених країнах пожвавлення діяльності фінансових товариств пов'язане в першу чергу із масовим попитом населення на відносно дорогу побутову техніку, автомашини, житло, які люди купують у кредит, а також Із збільшенням зацікавленості у страхових послугах. Сьогодні фінансові кооперативи існують більш як у 100 країнах і об'єднують понад 100 млн. осіб.

5. Відносна стабілізація типів кооперації та зростання кількості багатофункціональних (універсальних) кооперативів. Ця тенденція проявилась у стабілізації частки кооперативної роздрібної торгівлі у загальному товарообігу країн Західної Європи. У багатьох споживчих кооперативах погіршилося фінансове становище, знизились темпи капіталовкладень, прибутки та відрахування в резервний капітал.

6. "Перебудова" організаційних і господарських засад споживчої кооперації. Це може бути:

* об'єднання дрібних і середніх кооперативів у регіональні товариства;

* злиття товариств оптових закупівель і центральних спілок споживчої кооперації в єдину спілку;

* утворення єдиного споживчого кооперативу в країні (у невеликих державах Європи);

* утворення змішаних кооперативно-акціонерних товариств, де кооператив стає холдинг-компанією, що володіє акціями, а комерційна діяльність здійснюється приватними фірмами, які він контролює.

7. Підвищення ролі універсальних товариств у кооперативному секторі економіки. Ця тенденція зумовлена зменшенням потреби в традиційних споживчих товариствах. Для того щоб зберегти себе, частина цих кооперативів поруч з підприємствами роздрібної торгівлі та оптовими базами почала створювати установи для страхування та кредитування своїх членів,, підприємства побутових і соціальних послуг, житлово-будівельні комбінати тощо, перетворившись таким чином на універсальні товариства.

Кооперативний сектор економіки в Україні знаходиться па стадії формування. Він охоплює кооперативи та їх об'єднання різних типів кооперації: і ті, що реформуються, і ті, що історично склалися, і ті, що вважаються новими для вітчизняної кооперації. У цілому в кооперативному секторі налічується близько 31 тис. кооперативів.

Головна мета широкомасштабного розвитку багатофункціонального кооперативного сектору національної економіки полягає в реалізації невичерпних можливостей кооперації та ефективному використанні її потенціалу для економічного зростання і соціальної орієнтації багатоукладної економіки України.

Кооперативний сектор базується на системі різноманітних кооперативів, однак його ядром є чотири типи кооперації: сільськогосподарська, споживча, кредитна та соціально-культурного обслуговування. Саме ці тини визначають масштаби і функції кооперативного сектору.

Різновекторні чинники, що активно впливають на сучасний розвиток кооперативного сектору економіки, зумовлюють різні темпи і масштаби формування окремих його сегментів на базі основних видів вітчизняної кооперації.

У процесі розвитку і функціонування кооперативи будуть об'єднуватися, інтегруватися залежно від характеру і видів взаємозв'язків. Характер кооперативних зв'язків може бути горизонтальним і вертикальним.

В Україні існують реальні можливості для горизонтальної інтеграції споживчої та сільськогосподарської кооперації, а також створення спільних об'єктів і структур постачальницького, маркетингового, збутового, переробного характеру.

На основі вертикальної кооперації можливе об'єднання сільськогосподарських, споживчих, кредитних, зберігаючих, переробних кооперативів з метою створення господарських систем із завершеним технологічним циклом, наприклад, виробничо-збутових, агропромислово-торговельних, постачальницько-збутових кооперативних об'єднань. Виходячи з досвіду багатьох країн не виключена можливість інтеграції споживчої та кредитної, сільськогосподарської і кредитної кооперації.

Успішний розвиток кооперативного сектору економіки неможливий без активної державної підтримки і правового захисту кооперації. Основними напрямами державної політики щодо стратегічного розвитку кооперативного сектору слід визнати:

* створення умов для розвитку всіх типів кооперації;

* активізацію діяльності кооперативів, посилення ролі кооперативного сектору в реалізації соціальної політики й економічному зростанні;

* державну підтримку і правовий захист кооперації;

* сприяння реформуванню одержавлених кооперативних організацій. Для посилення ролі кооперативного сектору потрібно також розвивати кооперативи в межах соціально-економічних, національних і регіональних програм, більш тісно поєднувати завдання кооперації з проблемами суспільства, активна державна підтримка кооперації.

3. Призначення підприємницької діяльності в розвитку економіки

підприємництво економіка приватний власність

Підприємництво - це певна система функціонування підприємства, основу якої становлять демократичні форми його економічної діяльності, забезпечення для нього права ініціативи у виборі сфер, форм і методів господарювання, економічної, організаційної та технічної творчості і новаторства. У центрі даної системи знаходиться підприємець - компетентний господарник, здатний забезпечити організацію ведення господарства на базі найновіших досягнень економічної та технічної науки.

Відомо, що серцевину будь-якої економіки складає виробництво, створення економічного продукту. Саме підприємства випускають продукцію, виконують роботи і послуги, тобто створюють основу для споживання і збільшення національного багатства.

Економіку держави спрощено можна розглядати як сукупність усіляких підприємств, що знаходяться в тісному виробничому, кооперативному, комерційному й іншому взаємозв'язку між собою і державою.

Від того, наскільки ефективно працюють підприємства, який їхній фінансовий стан, залежить здоров'я всієї економіки й індивідуального здоров'я держави. Якщо схематично уявити всю систему господарського керування в країні у виді піраміди, те її підставною частиною є підприємства. Державне, регіональне, відомче керування може розглядатися стосовно процесів, що відбувають на рівні підприємства, тільки як надбудовні, другорядні явища.

Будь-які зміни в системі господарського керування будуть безглуздими, якщо вони благотворно не відображаються на діяльності підприємства.

При будь-якій формі господарювання підприємства грають найважливішу роль в економіці держави. З мікроекономічних позицій підприємства є основою для:

* збільшення національного прибутку, валового внутрішнього продукту, валового національного продукту;

* можливості існування всієї держави і виконання нею своїх функцій. Це пов'язано з тим, що значна частина державного бюджету формується за рахунок податків і зборів із підприємств;

* забезпечення обороноздатності держави;

* простого і розширеного відтворення;

* розвитку національної науки і прискорення НТП;

* підвищення матеріального добробуту усіх верств громадян країни;

* розвитку медицини, культури, мистецтва та ін;

* вирішення проблеми зайнятості;

* вирішення багатьох інших соціальних проблем. Цю роль підприємства будуть виконувати тільки в тому випадку, якщо вони ефективно функціонують.

Вся історія розвитку суспільного виробництва свідчить і доводити, що найбільше ефективно підприємства функціонують в умовах цивілізованого ринку, для якого характерна наявність різноманітних форм власності, здорова конкуренція, демонополізація економіки, вільне ціноутворення, наявність розвиненої ринкової інфраструктури, перевага споживача в порівнянні з виробником і інші необхідні атрибути.

Розуміння сутності підприємництва зв'язано також з визначенням його ролі в економіці різних рівнів системи господарювання. Конкретно роль і значення підприємництва в економічному розвитку країни можна звести до наступного.

По-перше, підприємництво слугує важелем для зміни структури економіки. Для підприємців основний спонукальний мотив - можливість одержання прибутку. Вони майже завжди концентрують свої дії на розвитку перспективних напрямків господарської діяльності, віддача від яких може перевершити середні показники.

По-друге, розвиток підприємництва створює «поживне середовище» для конкуренції. Забезпечуючи освоєння перспективних виробництв, підприємці сприяють швидшому оновленню техніко-технологічної бази і номенклатури продукції фірми. Вони стимулюють господарську активність, підтримуючи конкуренцію й існуючий ринок.

По-третє, підприємництво можна вважати каталізатором економічного розвитку. Цей своєрідний прискорювач істотно впливає на структурну перебудову в економіці; збільшення обсягів виробництва і надання послуг; стимулювання інвестиційної діяльності; підвищення рівня попиту і пропозиції; прискорення темпів економічного розвитку національної економіки в цілому.

По-четверте, підприємництво сприяє економії і раціональному використанню всіх ресурсів. Діяльність підприємця нерозривно зв'язана з господарським ризиком. Саме ця обставина є потужним стимулом економії ресурсів, вимагає від підприємця детального аналізу рентабельності проектів, відповідального ставлення до інвестицій, раціонального витрачання ресурсу, найму робочої сили.

По-п'яте, підприємництво забезпечує сильнодіючі стимули до високоефективної праці. У більшості випадків особистості, котрі мають власний бізнес і завдяки цьому сильніші спонукальні мотиви, більше заінтересовані в якісній і продуктивній праці, ніж наймані працівники. Такий психологічний феномен вільної праці для одержання власного зиску забезпечує ще більший виграш для економіки в цілому.

Розглянуті вище прояви значущості підприємницької діяльності дозволяють зробити загальний висновок.

Підприємництво виконує особливу функцію в економіці і народному господарстві, змістова сутність якої зводиться до оновлення економічної системи, створення інноваційного середовища, що спричиняє руйнацію традиційних структур і відкриття шляху до перетворень, зрештою стає тією силою, котра прискорює рух економіки по шляху ефективності, раціоналізації, бережливості і постійного оновлення.

Нагромаджений досвід усіх без винятку індустріальне розвинутих країн з ринковою економікою соціального спрямування незаперечне підтверджує, що підприємництво - необхідна умова досягнення економічного успіху.



Список використаної літератури

Андрушків М. І. Економіка фірми. - К.: НБУ, 1999. - 438 с.

Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. - К.: Знання-Прес, 2001. - 581 с.

Бойчик М.І. Економіка підприємства. - Л.: Сполом, 1998. - 212 с.

Варналій З.С. Основи підприємництва: Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2002. - 239 с.

Гальчинський А.С. Основи економічної теорії: Підручник. - К.: Вища школа, 2001. - 471 с.

Кісельов А.П. Основи бізнесу. - К.: МАУП, 2002. - 298 с.

Кураков Л.П. Экономическая теория: Учеб. пособ. - М.: Прес-сервис, 1999. - 328 с.

Орищак Я.О. Основи економіки. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2000. - 112 с.

Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Підручник. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.

Покропивний С.Ф. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність. - К.: КНЕУ, 1999. - 352 с.

Радіонова І. Макроекономіка та економічна політика: Підручник - К.: Таксон, 2002. - 240 с.

Сьомкіна Т. І. Місце суб'єкта підприємницької діяльності в системі ринкових відносин (теоретична модель)// Актуальні проблеми економіки. - 2001. - №11-12. - С. 50-58.

Шевеленко С.Д. Підприємництво та підприємницька діяльність. - К.: Знання, 1999. - 208 с.

Размещено на Allbest.ru