Конкурентоспроможність товару

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсовий проект з менеджменту організацій

на тему: «Конкурентоспроможність товару»



ЗМІСТ

ВСТУП

1. КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ТОВАРУ

1.1 Фактори, які визначають конкурентоспроможність товару

1.2 Шляхи підвищення конкурентоспроможності товару

2. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВІ

2.1 Положення про створення центрів відповідальності

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

З переходом економіки України на ринкові відносини термін "конкурентоспроможність" став основним у визначенні іміджу фірм та ефективності їх діяльності. Конкурентоспроможність фірми визначається конкурентоспроможністю вироблених нею товарів. Ця складна властивість характеризує привабливість товару для споживача (покупця, замовника) і прибутковість для виробника (постачальника, продавця).

Протягом останнього ряду років спостерігається значне зниження купівельної спроможності більшої частини населення Європейського Співтовариства і США, що значно посилило конкурентну боротьбу не тільки в області споживчих товарів, але і в середовищі товарів для промисловості. У цілому ряді галузей з'явилися нові конкуренти (фірми Південної Кореї, Китаю, Індонезії та ін.) .

Зростання конкуренції і падіння попиту значно загострює боротьбу за споживача. У цій боротьбі центральну роль відіграє значне підвищення конкурентоспроможності товарів.

Метою даної роботи і є

1) Визначення й аналіз тих факторів, за рахунок яких формується конкурентоспроможність товару.

2) Визначити, що таке - конкурентоспроможність товару.

3) Які існують шляхи підвищення конкурентоспроможності товарів, що випускаються підприємством.



1. КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ТОВАРУ

1.1 Фактори, які визначають конкурентоспроможність товару

Конкурентоспроможність товару - це сукупність характеристик продукту і супутніх його продажу і споживання послуг, які відрізняють його від аналогічних продуктів за ступенем задоволення потреб споживача, за рівнем витрат на його придбання та експлуатацію. Іншими словами - це здатність товару відповідати очікуванням споживачів і його здатність бути проданим.

Існують декілька характеристик конкурентоспроможності товару.

1) Найважливіша складова безпосередньо пов'язана з товаром і значною мірою зводиться до його якості. Багато досліджень показали, що кінцеве рішення про покупку на 30-35% пов'язано з його якісними характеристиками. Однак це далеко не все.

2) Друга складова це все те, що пов'язано зі збутом і сервісом товарів. Часто споживач погодиться на придбання товару якістю нижче, але з налагодженим і недорогим сервісом (наприклад авто-мототехніка) та/або за відсутності налагодженого збуту в його (покупця) районі проживання змушений буде купувати товар дорожчий і/чи гірший, тобто менш конкурентоспроможний.

3. Це все те, що може бути приємно чи неприємно споживачу як людині, так званий суб'єктивний фактор.

Конкурентоспроможність в широкому сенсі не є показником, рівень якого можна обчислити для себе і конкурентів, це перш за все філософія роботи в складних ринкових умовах. Вона орієнтована перш за все на знання і розуміння потреб споживача, тенденції їх розвитку; знання і розуміння стану і розвитку ринку; знання та розуміння поведінки та можливостей конкурентів.

Фактори що визначають конкурентоспроможність.

Всі фактори визначають конкурентоспроможність можна поділити на 5 груп:

1) якість товарів і послуг;

2) ціна товарів і послуг ;

3) рівень кваліфікації персоналу ;

4) технологічний рівень виробництва ;

5) доступність джерел фінансування;

6) насиченість ринку, попит та пропозиція.

Проаналізуємо всі ці фактори.

Якість товарів і послуг. Якість головна характеристика товару. Товар може зайняти гідне місце в ряду аналогів (тобто стати конкурентоспроможним) тільки володіючи певною якістю. У поняття якості входять довговічність, надійність, точність, простота експлуатації, а також відсутність дефектів. Однак не всі ці якості є в кожному товарі необхідними, так, наприклад, дивно очікувати довговічності від одноразового товару. Тому існує такий важливий показник якості як відповідність стандартам. Крім цього товар повинен задовольняти фізичні, технічні, експлуатаційні, естетичні, витратні, а також потреби престижу споживачів.

Ціна товарів і послуг. Ціна це економічна категорія, яка є грошовим вираженням вартості товару. Вона служить для непрямого вимірювання величини витраченого на виробництво товару необхідного робочого часу.

Історично склалося, що ціни встановлювали покупці і продавці в ході переговорів один з одним. Продавці звичайно запитували ціну вище тієї, що сподівалися одержати, а покупці - нижче тієї, що розраховували заплатити. Врешті-решт, поторгувавшись, сходилися на взаємоприйнятної ціною.

Фактори, що впливають на визначення ціни товару:

1) сукупні витрати виробництва;

2) витрати громадської праці;

3) якість товару;

4) функції та властивості товару;

5) кваліфікація персоналу;

6) технологічний рівень виробництва;

7) податкове законодавство країни;

8) витрати, пов'язані з транспортуванням та зберіганням товару;

9) витрати, пов'язані з орендою приміщень для реалізації товарів;

10) упаковка товару;

11) популярність фірми;

12) рівень сервісного та гарантійного обслуговування;

13) маркетингова діяльність фірми;

14) попит та пропозиція на дану продукцію;

15) торговельна націнка фірми.

При виборі стратегії ціноутворення необхідно вирішити, які цілі будуть переслідуватися для конкретного товару. В основному переслідуються наступні цілі:

1) забезпечення виживання фірми, наприклад у разі гострої конкуренції;

2) максимізація поточного прибутку ;

3) завоювання лідерства за показниками частки ринку;

4) завоювання лідерства за показниками якості товару, тобто створення певного іміджу товару. У цьому випадку ціна буде досить високою.

Рівень кваліфікації персоналу. Наявність кваліфікованих робітників дозволяє постійно підтримувати високу якість продукції при мінімальних витратах на витратні матеріали. Величезний ряд товарів просто не може бути здійснений без висококваліфікованого персоналу. Величезне значення має і наявність висококваліфікованого менеджменту, тому що навіть при наявності ідеально навчених робітників навряд чи можливо створити конкурентоспроможний продукт без високо підготовлених технологів, інженерів і важко організувати його збут без попередніх розрахунків досвідчених маркетологів.

Технологічний рівень виробництва. Технологічний рівень, поряд із рівнем кваліфікації персоналу дозволяє виробляти продукцію високої якості з низькими витратами і в найкоротший термін. Тим самим знижуючи собівартість продукції при незмінній якості. Обійти постійне технічне переозброєння виробництва, при виготовленні більшої маси товару практично не можливо, в цьому випадку велике значення має доступність фінінсірованія.

Доступність джерел фінансування. В основному використовується два види фінансування це позикове та розміщення цінних паперів (в основному випуск та котирування на біржі акцій). Забезпечення фінансування підприємства за допомогою акціонерного капіталу є найбільш реалістичним. Існує декілька проблем, що перешкоджають прийняттю рішення керівництвом підприємства про випуск та розміщення акцій. По-перше, керівники підприємства, як правило, можуть володіти значною часткою в капіталі підприємства і фактично безроздільно користуватися акціонерною власністю. У цьому випадку вибір способу фінансування підприємств за допомогою розміщення акцій часто призводить до конфлікту інтересів менеджменту і потенційних інвесторів.

По-друге, причиною відмови від цього способу фінансування може бути побоювання керуючих в тому, що у випадку неналежного виконання менеджментом підприємства своїх функцій, новий акціонер вимагатиме зміщення існуючих керуючих із займаних посад. По-третє, непереборною перешкодою на шляху прийняття рішення про розміщення акцій може стати вимога інвестора забезпечити повну прозорість фінансової звітності. Це викликано тим, що керівники підприємств приховуючи прибуток від оподаткування, не можуть, а іноді не бажають демонструвати її інвесторам. Таким чином, якщо керівники підприємства дійсно бажають залучити капітал, реальні джерела і способи вирішення цього завдання сьогодні існують.

Безумовно, процес залучення капіталу за допомогою розміщення акцій потребує значних зусиль, витрат часу і грошей. Необхідно не тільки розробити всі фінансові документи відповідно до міжнародних вимог, але і забезпечити проведення фінансового та юридичного аудиту. Тому завдання підготовки підприємств до залучення інвестицій є однією з найбільш важливих і пріоритетних. Професійно підготовлене підприємство має значно більше можливостей для залучення необхідного капіталу.

Насиченість ринку, попит та пропозиція. Співвідношення попиту і пропозиції, і це одна з ключових питань ефективної роботи фірми і конкурентоспроможності її продукції на тому чи іншому ринку. Розглянемо його докладніше.

Конкретна потреба покупця може бути більш-менш нагальною - це залежить від величезної кількості чинників. Зазначимо, до речі: вміння визначити нагальну потребу - важлива перевага грамотних маркетологів. Необхідність у певних потребах як би ранжує для покупця його готовність платити гроші за ті чи інші товари і послуги. Відповідно виникає індивідуальний попит, який на ринку перетворюється на ринковий попит, що залежить як від кількості покупців, даного товару, так і від їх доходів і настійно відповідної потреби. У принципі, фірма може впливати тільки на перший чинник, але за допомогою комплексу заходів щодо стимулювання збуту (і, перш за все, реклами) вона певною мірою здатна зміщати оцінку нагальну потребу покупцем.

конкурентоспроможність облік витрата центр

1.2 Шляхи підвищення конкурентоспроможності товару

Протягом багатьох десятків років в нашій країні, в умовах високої монополізації виробників регулятором виробництва продукції був не реальний попит, а - з точністю навпаки - виробництво і адміністративно-командний механізм розподілу регулювали споживання, формували потреби і смаки покупців. В цих умовах проблема конкурентоспроможності товару у виробників практично не вставала. З розвитком ринкового механізму ця проблема в нашій країні, природно, різко загострилася.

В конкурентній політиці береться до уваги здатність товару задовольняти сукупні потреби покупця краще, ніж товари-конкуренти. Створення такої споживацької цінності товару є найважливішою умовою виживання на ринку.

Розповсюдження конкуренції підштовхує виробників до посиленого пошуку нових конкурентноздатних товарів і нових ринків їх збуту. Ключовим моментом в завоюванні позицій на ринку є своєчасне оновлення вироблених товарів, підготовка і організація виробництва нових видів продукції. Проте створення нового товару - процес надзвичайно складний, оскільки йдеться насамперед про створення такої товарної маси, яка повністю відповідає вимогам ринку.

В основі концепції створення нового товару сьогодні лежить не стільки дотримання традиційних прагнень до досягнення нових технічних і техніко-економічних параметрів, скільки прагнення створити "товар ринкової новизни" з високим рівнем конкурентоспроможності щодо інших аналогічних товарів. При виробленні ринкової стратегії дуже важливо навчитися своєчасно вилучати економічно неефективний товар з виробничої програми промислової фірми.

При виборі шляхів підвищення конкурентоспроможності товару нерідко буває дуже своєчасним розв'язання не про запуск нового, не про зняття з виробництва морально застарілого, а про модифікацію товару. Рішення про модифікацію товару ухвалюється з метою задоволення особливих вимог покупців для отримання більшого прибутку. Безперечним є і розвиток такого напряму підвищення конкурентоспроможності товару, як своєчасне надання комплексу послуг, пов'язаних із збутом і використовуванням машин і устаткування, тобто сервісне обслуговування. При вмілій організації сервіс є вирішальним чинником підвищення конкурентоспроможності товару.

Великого значення набуває проблема вибору і освоєння нових ринків збуту. Нові ринки збуту вирішальним чином можуть змінити конкурентоспроможність товару і рентабельність збутової діяльності. Збільшення об'єму продажу на нових ринках дозволить понизити витрати виробництва. У зв'язку з цим дуже важливо для подальшого розвитку конкурентоспроможності товару спробувати вийти з ним на новий ринок збуту, оскільки на внутрішньому його конкурентоспроможність різко впала. Але при цьому треба точно знати ступінь забезпеченості нових ринків висококваліфікованими працівниками ремонтних і обслуговуючих організацій, оскільки інакше покупці можуть зажадати підвищення надійності і спрощення конструкції реалізованої продукції.

Ключові фактори успіху - це характерний для певної галузі перелік чинників, що приносять їй переваги перед іншими галузями, а також однієї фірми галузі над іншою. Ці фактори не є постійними , вони змінюються залежно від особливостей галузі, сегментів ринку, що обслуговуються, а також часу та життєвого циклу галузі та фірми.

Ключові фактори успіху базуються на: науково-технічному рівні виробництва та продукту, рівні маркетингу, рівні менеджменту, організаційно-технічному рівні виробничих процесів, фінансово-економічному рівні та рівні персоналу.

Для кожної галузі є свої специфічні вимоги до комбінації наведених ключових факторів успіху. Проте, при внутрігалузевій оцінці перевага будь-якого із цих факторів може стати інструментом перемоги у конкурентній боротьбі.

Ключові фактори успіху формують конкурентоспроможність об?єкту дослідження (товару, виробництва, фірми, галузі, держави).

Найчастіше конкурентоспроможність розглядається у двох аспектах:

1) конкурентоспроможність товару, тобто ступінь його відповідності на певний момент вимогам цільових груп споживачів або обраного ринку за найважливішими характеристиками: технічними, економічними, екологічними і т.д.

2) конкурентоспроможність фірми - це рівень її компетенції відносно інших фірм-конкурентів у нагромадженні та використанні виробничого потенціалу.

Ці два аспекти тісно зв?язані між собою, оскільки конкурентоспроможні товари - це результат функціонування конкурентоспроможної фірми, здатної їх виготовити і забезпечити необхідний рівень споживання у замовників.

Конкуренція в галузі може бути більше або менше інтенсивна. Це залежить як від наявності кількості фірм у галузі, так і від насиченості ринку, особливості функціонування галузі, місця галузі у економіці.

Для характеристики конкурентів можна використати такі фактори:

1) частка ринку, що обслуговується;

2) імідж, досвід, наявність добре відомих торгових марок;

3) фінансовий стан;

4) наявність передової технології та виробничих потужностей;

5) наявність висококваліфікованих кадрів;

6) вид і рівень реклами та інші.

Однак, просте порівняння факторів не дає змоги врахувати всі аспекти конкуренції в галузі. Як правило, порівняння факторів дає змогу лише констатувати кращий чи гірший рівень діяльності фірми. Проте, найважливішим є розуміння, чому конкуруюча фірма досягла кращих результатів та вжити відповідні заходи на своїй фірмі.

Слід розрізняти параметри та показники конкурентоспроможності.

Параметри конкурентоспроможності - це найчастіше кількісні характеристики властивостей товару, які враховують галузеві особливості оцінки його конкурентоспроможності.

Розрізняють наступні групи параметрів конкурентоспроможності: технічні, економічні, нормативні (різних типів).

Технічні параметри характеризують технічні та фізичні властивості товару, а також функції які виконує товар у процесі його використання.

Економічні параметри визначають рівень витрат та ціни споживання, обслуговування і т. д.

Нормативні параметри визначають відповідність товару встановленим нормам, стандартам і вимогам, що обумовлені законодавством та іншими нормативними документами.

Показники конкурентоспроможності - це сукупність системних критеріїв кількісної оцінки рівня конкурентоспроможності, які базуються на параметрах конкурентоспроможності (ціна, собівартість, прибутковість, потужність і т. д.).

Конкурентоспроможність є відносна характеристика споживчих якостей продукції у порівнянні з аналогічною продукцією конкурентів, її оцінюють за певною системою показників на основі порівняльного аналізу параметрів виробів.

Вивчення ринку не обмежується аналізом попиту і конкурентоспроможності продукції. З'ясовуються також інші характеристики: географія ринку і його сегменти, в яких діє підприємство; місткість ринку і можлива частка. Підприємства у її покритті за сприятливих і несприятливих умов; основні конкуренти підприємства на ринку, особливості їх продукції і стратегії маркетингу; прогнозна оцінка кон'юнктури ринку на найближчий рік і перспективу (2-5 років): місткість ринку, динаміка попиту, гострота конкуренції, цінова політика тощо.

Ринок як сукупність покупців може бути структуризований, тобто розподілений за певними ознаками на групи покупців -- сегменти. Той чи інший сегмент ринку складається з покупців, які мають споріднені мотиви купівлі даного товару і приблизно однаково реагують на маркетингові дії підприємства (варіант продукції, рекламу, ціну тощо). Сегментація дозволяє вибрати привабливі для підприємства сфери ринку -- цільові сегменти і сконцентрувати на них основну увагу.

На основі аналізу сукупності покупців вибираються критерії сегментації, які відрізняються для ринку товарів народного споживання і ринку товарів виробничого призначення. Для предметів народного споживання такі критерії встановлюються за результатами мотиваційного аналізу покупців. До них належать: географічні (ринок розмежовується територіальне), демографічні (стать, вік, рівень доходу, освіта людей тощо), соціальні (суспільні групи, партії), психологічні (тип особистості, характер поведінки, спосіб життя тощо). Критерії сегментації ринку товарів виробничого призначення вибираються у процесі профільного аналізу підприємств і організацій. Ними можуть бути: географічні, галузеві, вагомість споживача (великі, середні, малі підприємства), стабільність клієнтури (постійні, періодичні, епізодичні споживачі) та інше.

Сегментація дозволяє вибрати стратегію охоплення ринку. До таких стратегій належать: недиференційовании, диференційований і концентрований маркетинг.

Дії підприємства в усіх сферах ринку однакові: продукція, ціна, реклама, канали і його стимулювання. Ця стратегія характерна ;усім при виробництві однорідної продукції, яка овляється у великих обсягах на широкий ринок (сталь, ля, бензин, продукти тощо).

Стратегія розширення меж ринку передбачає вихід зі старою продукцією на нові сегменти ринку, на яких вона раніше не продавалася. Ця стратегія потребує додаткових витрат на вивчення нових ринків, рекламу, організацію доставки і продажу продукції на них, які повинні окупатися прибутком від додаткового продажу. Доцільно її застосовувати тоді, коли існуючий ринок насичений товаром, а резерви виробничої потужності та конкурентоспроможність продукції дозволяють збільшити обсяг її виробництва і продажу.

Стратегія удосконалення продукції орієнтує підприємство на її модифікацію або заміну новою на існуючому ринку. Така продукція призначається для тієї ж групи покупців, але більше відповідає потребам споживачів за складом, конструкцією чи формою, досконаліша і відповідно більш конкурентоспроможна. Ця стратегія застосовується тоді, коли продукція, яку виготовляє підприємство, застаріла і попит на неї падає, при витісненні її аналогічною продукцією конкурентів. Вона потребує істотних витрат на розробку і освоєння виробництва нової продукції, її рекламу. Позитивним в ній є орієнтація на перспективу і діяльність на добре вивченому ринку.

Стратегія диверсифікації означає, що підприємство розширює номенклатуру своєї продукції і виступає з новими товарами на нових ринках, освоює суміжні галузі виробництва. Диверсифікація може мати різні форми. Широко застосовується така форма диверсифікації як освоєння нової продукції, що стосовно технології виробництва, експлуатаційного призначення обслуговування тісно пов'язана з виготовлюваною продукцією. Іноді диверсифікація приймає конгломеративну форму, коли освоюються нові вироби і галузі діяльності, які не мають зв'язку з діючим виробництвом. Така диверсифікація організаційно складніша. Диверсифікація як стратегія виходу на ринок потребує великих витрат і повинна бути ретельно обгрунтована. Вона під силу фінансово сильним підприємствам і застосовується передусім у тих випадках, коли діяльність у межах однієї галузі виробництва обмежує ріст обсягу продаж і розвиток підприємства. Диверсифікація є також засобом підвищення стійкості підприємства на ринку і зниження ризику банкрутства.

До важливих і ефективних шляхів цілеспрямованого підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на світовому і національному ринках небезпідставно відносять поліпшення стандартизації як головного інструменту фіксації і забезпечення заданого рівня якості. Адже саме стандарти і технічні умови відображають сучасні вимоги споживачів щодо технічного рівня та інших якісних характеристик виробів, тенденції розвитку науки і техніки.

Ринкові умови господарювання передбачають активне і широке використання організаційних чинників підвищення якості продукції на усіх підприємствах. До таких чинників відносяться: запровадження сучасних форм і методів організації виробництва та управління ним, які уможливлюють ефективне застосування високоточної техніки і прогресивної (бездефектної) технології; удосконалення методів технічного контролю і розвиток масового самоконтролю на усіх стадіях виготовлення продукції; розширення прямих господарських зв'язків між продуцентами і споживачами продукції; вивчення і запровадження позитивного досвіду, накопиченого зарубіжними і вітчизняними підприємствами у галузі проектування і виготовлення високоякісних виробів тощо.

Нагальною потребою є розробка і використання різноманітних форм і методів дійового соціально-економічного впливу на всю низку процесів формування і забезпечення виробництва високоякісної і конкурентоспроможної продукції. Формами і методами економічного впливу на ці процеси є перш за все узгоджена система прогнозування і планування якості продукції, встановлення прийнятних для продуцентів і споживачів цін на окремі види товарів, достатньо потужна мотивація праці усіх категорій працівників підприємства, а соціального - всебічна активізація людського чинника, проведення чравильної кадрової політики, створення належних умов праці та життєдіяльності.

Важливим елементом стратегії і тактики маркетингу є встановлення цін на продукцію підприємства. Ціноутворення -- складний процес, на який впливає ряд динамічних факторів. З їх врахуванням формування рівня ціни включає такі етапи:

1) формування вимог до політики ціноутворення, виходячи з маркетингових завдань щодо певної продукції;

2) визначення попиту на продукцію і його залежності від ціни;

3) аналіз конкуренції, цін і пропозиції конкурентів;

4) обчислення собівартості продукції;

5) вибір методу ціноутворення і встановлення ціни.

При розробці ціни повинні враховуватися завдання, які підприємство ставить на перспективний і поточний період. Вни можуть бути різними: вихід у певний сегмент ринку, розширення меж ринку, одержання максимального прибутку за короткий період часу, виживання за умов гострої конкуренції або економічної кризи тощо. Кожне з цих завдань впливає на політику ціноутворення і рівень цін. В одних випадках ціни підтримуються на високому рівні (максимізація прибутку у поточному періоді), в інших -- на низькому (завоювання ринку) або гранично низькому (виживання). Слід враховувати також державну політику в галузі ціноутворення, регулювання цін.

У ціноутворенні особливе значення має співвідношення попиту і ціни. Для ринкової економіки властива закономірність, згідно з якою попит залежить від рівня ціни: її підвищення знижує попит і навпаки. Ця залежність у економічній теорії називається законом потипу. На рівні підприємства вона повинна бути конкретизована, як правило, у графічній формі щодо певної продукції й реальних умов за дослідними даними у процесі вивчення ринку.

Вплив конкуренції на рівень ціни залежить від типу ринку. Якщо ринок складається з великої кількості продавців однорідної продукції (ринок чистої конкуренції), кожний окремий продавець не може істотно впливати на рівень ціни. Вона утворюється на ринку і визначає рівень ціни на продукцію конкретного продавця. Дещо інше становище на ринку, де багато продавців продукції одного призначення, але різних варіантів, модифікацій, рівнів якості (ринок монополістичної конкуренції). Тут ціни різні, вони істотно залежать від споживчих, експлуатаційних показників продукції, відповідності її вимогам споживачів певного сегменту ринку, реклами. Проте внаслідок великої кількості продавців ціни на їх продукцію мають обмежений взаємний вплив.



2. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВІ

Таблиця 1

Дані про обсяги виробництва продукції та нормативна рентабельність

Варіанти	Показники
	Обсяг виробництва за місяць, тис.грн.	Нормативна рентабельність, %
	1	2	3	4	5	6
9	125.0	160.0	175.0	110.0	165.0	135.0	30

Таблиця 2

Дані про фактичні витрати на матеріали, тис.грн.

Варіант	Місяць
	1	2	3	4	5	6
9	66	84	83	56	84	68

Таблиця 3

Дані про фактичні витрати на електроенергію, тис.грн.

Варіант	Місяць
	1	2	3	4	5	6
9	13.4	16.5	18.9	11.2	17.5	14.1

Таблиця 4

Дані про питому вагу окремих видів витрат у собівартості продукції та можливі відхилення

Варіант	Питома вага матераільних витрат у собівартості продукції, %	Можливі відхилення, %	Питома вага витрат на електоренергію у собівартості продукції, %	Можливі відхилення, %	Питома вага витрат на заробітну плату основних робочих у собівартості продукції, %
9	60.0	± 2,0	11.0	± 3,0	10.0

1. Визначення відхилення від нормативу з урахуванням можливих нормативних коливань по матеріальним ресурсам та по електроенергії.

Таблиця 5

Розрахунок максимальних перевитрат матеріалів

Показник	Місяць
	1	2	3	4	5	6
Собівартість продукції, тис.грн	96.15	123	134.6	84.6	126.9	103.8
Середні нормативні витрати, тис.грн.	57.69	73.8	80.76	50.76	76.14	62.28
Нормативні витрати з урахуванням плюсових відхилень, тис.грн	58.84	75.27	82.37	51.77	77.66	63.52
Фактичні витрати матеріалів, тис.грн.	66	84	83	56	84	68
Чисті перевитрати матеріалів, тис.грн	7.16	8.73	0.63	4.23	6.34	4.48
Середньомісячні перевитрати, тис.грн	5.26
Відхилення чистих та середньомісячних перевитрат в більшу сторону, тис. грн.	1.9	3.47	0	0	1,08	0
Максимальні перевитрати матеріалів, тис. грн.	11.71

Собівартість продукції визначається через показники обсягів виробництва та нормативної рентабельності.

С/вп1 = 125/1,3= 96.15 тис.грн.

С/вп2 = 160/1,3=123 тис.грн.

С/вп3 = 175/1,3=134.6 тис.грн.

С/вп4 = 110/1,3= 84.6 тис.грн.

С/вп5 =165/1,3= 126.9 тис.грн.

С/вп6 = 135/1,3=103.8 тис.грн.

Середні нормативні витрати розраховуються виходячи із значення собівартості продукції та питомої ваги відповідних витрат у собівартості.

Внор.сер 1 = 0,6*96.15=57.69 тис.грн

Внор.сер 2 = 0,6*123=73.8 тис.грн.

Внор.сер 3 = 0,6*134.6=80.76 тис.грн.

Внор.сер 4 = 0,6*84.6=50.76 тис.грн.

Внор.сер 5 = 0,6*126.9=76.14 тис.грн

Внор.сер 6 = 0,6*103.8=62.28 тис.грн.

Чисті перевитрати показують відхилення між фактичними витратами та нормативними витратами з урахуванням плюсових відхилень.

Пчис. 1 = 57.69*1.02=58.84 тис.грн.

Пчис. 2 = 73.8*1.02=75.27 тис.грн

Пчис. 3 = 80.76*1.02=82.37 тис.грн

Пчис. 4 = 50.76*1.02=51.77 тис.грн.

Пчис. 5 = 76.14*1.02=77.66 тис.грн.

Пчис. 6 = 62.28*1.02=63.52 тис.грн.

Максимальні перевитрати розраховується як сума середньомісячних перевитрат відповідного виду ресурсу та значення середньомісячного відхилення чистих та середньомісячних перевитрат в більшу сторону.

Пмах = 5.26 + 1.9+3.47+1.08 = 11.71 тис.грн

Таблиця 6

Розрахунок максимальних перевитрат електроенергії

Показник	Місяць
	1	2	3	4	5	6
Собівартість продукції, тис.грн	96.15	123	134.6	84,6	126,9	103,8
Середні нормативні витрати, тис.грн.	10,57	13,53	14,8	9,3	14	11,4
Нормативні витрати з урахуванням плюсових відхилень, тис.грн	12,7	13,2	10,3	11,7	10,7	13,6
Фактичні витрати електроенергії, тис.грн.	13,4	16,5	18,9	11,2	17,5	14,1
Чисті перевитрати електроенергії, тис.грн	0,7	3,3	8,6	-0,5	6,8	0,5
Середньомісячні перевитрати, тис.грн	3,2
Відхилення чистих та середньомісячних перевитрат в більшу сторону, тис. грн.	-2,5	0,1	5,4	-3,7	3,6	-2,7
Максимальні перевитрати електроенергії, тис. грн.	3,4

Собівартість продукції визначається через показники обсягів виробництва та нормативної рентабельності.

С/вп1 = 125/1,3= 96,15 тис.грн.

С/вп2 = 160/1,3= 123тис.грн.

С/вп3 = 175/1,3= 134,6тис.грн.

С/вп4 = 110/1,3= 84,6тис.грн.

С/вп5 =165/1,3= 126,9тис.грн.

С/вп6 = 135/1,3= 103,8тис.грн.

Середні нормативні витрати розраховуються виходячи із значення собівартості продукції та питомої ваги відповідних витрат у собівартості.

Внор.сер 1 = 96,15*0,11=10,57тис.грн

Внор.сер 2 = 123*0,11=13,53тис.грн.

Внор.сер 3 = 134,6*0,11=14,8тис.грн.

Внор.сер 4 = 84,6*0,11=9,3тис.грн.

Внор.сер 5 =126,9*0,11=14 тис.грн

Внор.сер 6 = 103,8*0,11=11,4тис.грн.

Чисті перевитрати показують відхилення між фактичними витратами та нормативними витратами з урахуванням плюсових відхилень.

Пчис. 1 = 13,4-12,7=0,7тис.грн.

Пчис. 2 = 16,5-13,2=3,3тис.грн

Пчис. 3 = 18,9-10,3=8,6тис.грн

Пчис. 4 = 11,2-11,7=-0,5тис.грн.

Пчис. 5 = 17,5-10,7 =6,8тис.грн.

Пчис. 6 = 14,1-13,6=0,5тис.грн.

Максимальні перевитрати розраховується як сума середньомісячних перевитрат відповідного виду ресурсу та значення середньомісячного відхилення чистих та середньомісячних перевитрат в більшу сторону.

Пмах = -2,5+0,1+5,4-3,7+3,6-2,7+3,2 = 3,4 тис.грн

2. Визначаємо нормативне значення витрат у відносному виразі, за яким може розраховуватися економія за шість місяців по кожному виду ресурсів.

Матеріали:

409,36 / 6 = 68,2тис.грн.

Електроенергія:

72,2 / 6 = 12,0тис.грн.

3. Розрахунок можливих витрати на організацію та впровадження трьох видів обліку ресурсів: індивідуального, бригадного та загального.

Матеріали:

Облік за підрозділами 10% від нормативної вартості

68,2 * 0,1 = 6,82 тис.грн.

Бригадний облік 20% від нормативної вартості

68,2 * 0,2 = 13,64 тис.грн.

Індивідуальний облік 30% від нормативної вартості

68,2 * 0,3 = 20,46 тис.грн.

Електроенергія:

Облік за підрозділами 10% від нормативної вартості

12 * 0,1 = 1,2 тис.грн.

Бригадний облік 20% від нормативної вартості

12 * 0,2 = 2,4 тис.грн.

Індивідуальний облік 30% від нормативної вартості

12 * 0,3 = 3,6 тис.грн.

4. Розрахунок можливої економії ресурсів за трьома варіантами організації обліку витрат.

Матеріали:

5,26 * 0,6 - 0,68 = 2,47 тис.грн. (за підрозділами)

5,26 * 0,75 - 1,36 = 2,58 тис.грн (бригадний)

5,26 * 0,9 - 2,04 = 2,7 тис.грн. (індивідуальний)

Краща економія досягається з використанням індивідуального обліку.

Електроенергія:

3,2 * 0,6 - 0,12 = 1,8 тис.грн. (за підрозділами)

3,2 * 0,75 - 0,24 = 2,16 тис.грн. (бригадний)

3,2 * 0,9 - 0,36 = 2,52 тис. грн. (індивідуальний)

Краща економія досягається з використанням індивідуального обліку.



2.1 Положення про створення центрів відповідальності

1. Центр витрат - це структурний підрозділ, керівник якого несе відповідальність тільки за витрачання коштів у відповідності з доведеним йому бюджетом. В силу функціонального напрямку своєї діяльності такий структурний підрозділ не може самостійно впливати на обсяг доходів, а також на суму прибутку. Цілі створення центрів витрат: дізнатися, чому на підприємстві спостерігаються перевитрати, щоб мати змогу не зменшувати прибуток. Завдання створення центрів витрат: скоротити втрати матеріальних ресурсів.

2. Найбільшим центром витрат є робітник, бо для індивідуального обліку потребується більше коштів.

3. Межами відповідальності центру витрат за матеріальними ресурсами це виключно слідкування за використанням матеріалів, а межами витрат електроенергії - за економією електроенергії.

4. Особами, які несуть відповідальність за результати створеного центру витрат є керівник кожного центру, а також основні робітники.

5. На рисунку 1. побудуємо організаційну структуру підприємства з урахуванням центрів відповідальності.

6. Діяльність центрів витрат регламентується на підставі положення, кошторису і звіту про фактичні витрати.

7. Порядок розрахування нормативів для центрів витрат матеріальних ресурсів та електроенергії полягає у визначенні оптимального об'єму ресурсів та електроенергії, що витрачаються у процесі виробництва.

8. Розрахувавши первитрати за кожен вид ресурсів окремо, ми можемо визначити розмір премій сповробітникам за економію кожного виду ресурсів. Наприклад, за перший місяць фактичні витрати на матеріали становлять 66 тис. грн., а середні нормативні витрати - 57,69 тис. грн. Тобто можно побачити, що чисті перевитрати становлять 7,16 тис. грн. це Саме ті кошти, які можна зекономити. Для того, щоб робітники економили матеріали, підприємство буде сплачувати 0,1% з 57,69 тис. грн. кожному робітнику, який безпосередньо працює з матеріалами.

1 місяць=57,69*0,001=57,69 грн.

2 місяць=73,8*0,001=73,8 грн.

3 місяць=80,76*0,001=80,76 грн.

4 місяць=50,76*0,001=50,76 грн.

5 місяць=76,14*0,001 =76,14 грн.

6 місяць62,28*0,001=62,28 грн.

Таким же чином розрахуємо премію за економію електроенергіі:

1 місяць=10,57*0,001=10,57 грн.

2 місяць=13,53*0,001=13,53 грн.

3 місяць=14,8*0,001=14,8 грн.

4 місяць=9,3*0,001=9,3 грн.

5 місяць=14*0,001=14 грн.

6 місяць=11,4*0,001=11,4 грн.

9. Економічна ефективність від впровадження центрів витрат: так як найбільш ефективним є індивідуальний облік, тому за умовою буде коштувати 0,3% вартості ресурсів, що витрачаються. Таким чином, середні нормативні витрати слід помножити на 0,3%: матеріальні ресурси - 0,003*(66+84+83+56+84+68)=1,323 тис. грн. електроенергія - 0,003*(13,4+16,5+18,9+11,2+17,5+14,1)=0,2748 тис. грн.

Соціальна ефективність - виражає міру задоволення особистих потреб суспільства. Показує, наскільки господарська діяльність направлена на саму людину, відповідає його потребам. В нашому випадку соціальна ефективність від впровадження центрів витрат висока, тому що робітники за економію матеріалів та електроенергії отримують премії. Організаційна ефективність: розрахувавши всі показники і визначивши економію матеріалів та електроенергії, можно сказати, що впровадження центрів витрат було доцільним рішенням.

ВИСНОВКИ

Управління конкурентоспроможністю являє собою адаптивний процес, протягом якого проходить коригування рішень на основі контролю й аналізу змін, що відбуваються у внутрішньому й зовнішньому середовищах. Управління конкурентоспроможністю продукції має забезпечити максимальне використання можливостей виробництва й орієнтацію його на задоволення наявних і потенціальних вимог споживача. Проблема підвищення конкурентоспроможності включає у себе багато аспектів і чинників: технічний, організаційний, економічний, соціальний, психологічний, юридичний (правовий), комерційний. Тому тільки застосування комплексної системи заходів підвищення конкурентоспроможності продукції та постійне реагування на зміни ринкової кон'юнктури та потреби споживачів допоможе підприємству існувати на високому рівні.

Економічна практика, проте, вже давно показала, що споживачі на ринку не виступають єдиним цілим - вони по-різному реагують навіть на один і той же товар з одними і тими ж властивостями і цю властивість необхідно враховувати в теоретичних розробках, присвячених конкурентоспроможності. Саме ця обставина враховується маркетологами при сегментації ринку і позиціонуванні товару. Значить, для того, щоб визначити конкурентоспроможність товару, мало просто порівняти його властивості з властивостями конкурентів. Необхідно вивчити поведінку споживачів і їх реакцію на товар.

Вибір показників оцінки конкурентоспроможності фірми, методики в цілому залежить від багатьох факторів: мети проведення оцінки, сфери бізнесу, наявної інформації тощо.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчпн М.І., Піча Ю.В. Економіка підприємства - К.: "Каравела"; Львів: "Новий світ - 2000", 2001. - 298 с.

2. Грузинов В.П., Грибов В.Д. Экономика предприятия: Учебное пособие. - М.: Финансы и статистика, 2003.

3. Економіка підприємства: Підручник / За заг.ред. С.Ф.Покропивного - Вид 2-ге. - К.: КНЕУ, 2000.

4. Економіка підприємства. Збірник практичних задачі і конкретних ситуацій: Навч. Посібник. / За ред. С.Ф.Покропивного. - К.: КНЕУ, 2002.

5. Економіка підприємства: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисциплін / О.Г.Швиданенко та інші - К.: КНЕУ, 2000.

6. Економіка підприємства: Структурно-логічний навч. посібник / За ред. С.Ф.Покропивного. - К.: КНЕУ, 2001. - 457 с.

7. Зозульов О. Проблеми і перспективи стратегічної стабільності

підприємства// Маркетинг в Україні. - 2005, № 2. - с. 54 - 57.

8.Канінський М. Підвищення конкурентоспроможності підприємницьких структур// Економіка АПК. - 2001. - №11. - с. 96 - 99.

9. Корінєв В.Л. Особливості поведінки споживачів при формуванні ціни//Маркетинг. - 2002, № 1. - с. 42 - 46.

10. Ларін О., Рябчиков В. Конкурентоспроможність продукції// Менеджер. -2001.-№3 (15).-с. 81-86.

11. Летенюк О. Управління конкурентоздатністю організації// Регіональні перспективи. - 2000. - № 2 - 3. - с. 214 - 216.

12. Малиш О.М. Аналіз попиту й оптимізація товарно - цінових рішень підприємства// Маркетинг. - 2002, № 5. - с. 43 - 47.

13. Наливайко Л.П. Новий продукт: чи відповідає він стратегії підприємства//Маркетинг в Україні. - 2001, № 4. - с. 40 - 41.

14. Письменний О. Аналіз методів підвищення конкурентоспроможності фірми// Менеджер. - 2001. - №3 (15). - с. 107 - 112.

15. Позняк С.В. Конкурентні переваги і конкурентоспроможність// Актуальні проблеми економіки. - 2002. - №1. - с.50 - 55.

16. Співаковський С.В. Послуга доставки товару в системі маркетингового забезпечення компанії// Маркетинг. - 2003, № 4. - с. 20 - 23

Рис. 1 Організаційна структура підприємства

Размещено на Allbest.ru