Удосконалення економічного механізму розвитку підприємства (на прикладі ТОВ Агрофірма "Довіра" Конотопського району, Сумської області)

3

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ

СУМСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет економіки та менеджменту

Кафедра менеджменту ЗЕД

Допускається до захисту:

Завідувач кафедри

_______________________

«___» ___________ 2008 р.

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

на тему: Удосконалення економічного механізму розвитку підприємства

(на прикладі ТОВ Агрофірма "Довіра" Конотопського району, Сумської області)

Виконав: Отрощенко О.М.

___________________________________

Перевірила: Калачевська Л.І.

_____________________________________

Суми 2008

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи удосконалення економічного механізму

1.1 Мета, принципи та поняття економічного механізму і економічні методи управління

1.2 Сутність економічних методів управління прибутковістю, їх роль, значення і місце в діяльності менеджера

1.3 Особливості розвитку сільсько - господарських підприємств в умовах економічного механізму господарювання

Розділ 2. Дослідження стану розвитку економічного механізму на підприємстві

2.1 Характеристика природно - кліматичних та організаційно-економічних умов діяльності ТОВ Агрофірми "Довіра"

2. 2 Система управління підприємства

2. 3 Реалізація економічного механізму

Розділ 3. Вдосконалення функціонування економічного механізму розвитку підприємства

3.1 Вдосконалення економічної системи підприємством

3.2 Вдосконалення застосування економічних методів менеджменту в діяльності менеджерів підприємства

3.3 Застосування методики калькуляції собівартості за допомогою маржинального доходу

Висновки і пропозиції

Список літературних джерел

Вступ

Висока складність вирішуваних нині завдань посилюють роль наукового управління у стабілізації соціально-економічних процесів і забезпеченні високої ефективності усіх видів підприємницької діяльності.

В останні роки в нашій літературі замість терміну «управління» почали вживати «менеджмент», який зародився у США в 30-х роках, тобто в роки активного формування ринкової економіки. І тепер можна стверджувати, що менеджмент - це система управління економікою ринкового типу. Ця система поєднує в собі теорію, кращу практику і мистецтво управляти інтересами і поведінкою людей, потоками матеріальних, фінансових та трудових ресурсів.

Реформування аграрної економіки відбувається в складних соціально-економічних умовах. підприємство метод управління прибутковість

Причин, які призвели до кризових явищ в аграрному виробництві багато. До них належать і ті, які пов'язані з управлінням прибутковістю господарства.

Великий інтерес до нього викликаний підвищенням ролі суб'єктивних факторів у суспільному виробництві. Кожний господар намагається організувати своє господарювання так, щоб отримувати прибуток. Це і вплинуло на вибір теми: "Удосконалення економічного механізму розвитку підприємства на прикладі ТОВ АФ "Довіра" Конотопського району Сумської області".

Управлінська діяльність здійснюється шляхом застосування певних способів і прийомів її виконання, які називаються методами менеджменту. Вони класифікуються за різними ознаками. За способом впливу на працівників, серед них виділяють: економічні, адміністративні, соціальне психологічні методи. Завершальними серед економічних методів є методи управління прибутковістю. Тобто способи і прийоми впливу на підвищення продуктивності праці в рослинництві і тваринництві, економічних затрат на виробництво, збільшення маси прибутку і зростання рівня рентабельності. Саме під дією цих прийомів досягається конкурентноздатність функціонування підприємства за ринкових умов господарювання. Ця їх особливість виступила мотивом вибору теми даної дипломної роботи.

Ефективність методів управління можливе лише за умови, коли забезпечується стійкість фінансової системи в цілому, а не тільки її окремих елементів і підсистем.

Метою написання даної дипломної роботи є аналіз рівня рентабельності господарства, розвитку основних його галузей та підрозділів, та ознайомлення з теоретичними засадами застосування методів управління прибутковістю на практиці, набуття практичних навичок в проектуванні і організації виробничих процесів в ТОВ АФ "Довіра" в напрямку підвищення ефективності господарювання.

Завдання дослідження полягало в :

* опрацюванні наукових джерел за темою;

* вивченні змісту економічного механізму господарювання;

* вивченні змісту економічних методів менеджменту характеру управління прибутковістю;

* аналізі фактичного стану управління прибутковістю в господарстві;

* вдосконаленні застосування цих методів.

Джерелами інформації при написанні дипломної роботи були: наукові джерела за темою, річні бухгалтерські і статистичні звіти, плани, господарства, книга обслідування ґрунтів, бухгалтерські рахунки, матеріали, одержані внаслідок спостережень та записи бесід з керівництвом і робітниками даного господарства.

І. Теоретичні основи удосконалення економічного механізму

1.1 Мета, принципи та поняття про економічний механізм іекономічні методи управління

Економічний механізм - складовий елемент господарського механізму. Він насамперед включає економічні стимули та важелі. Стимули поділяють на економічні стимули виробництва (ціни, кредит, податки, плата за фонди тощо) і матеріальні стимули праці (тарифна система оплати праці, система преміювання, доплат, надбавок та інше.).

В економічному управлінні використовують сукупність економічних важелів, які дають змогу на різних рівнях активно впливати на виробництва та його кінцеві результати. Економічні важелі включають планування, госпрозрахунок, фінансування, умови реалізації продукції, виробничо-технічне обслуговування, умови господарювання (об'єктивні природні та економічні умови, умови колективного підряду), різні ліміти, собівартість продукції, рентабельність виробництва, тарифи та послуги, що надаються сільському господарству обслуговуючими організаціями, продаж промислових та інших товарів (тракторів, автомобілів, лісоматеріалів, цементу, шиферу) за перевиконання плану реалізації зерна державі, санкції за невиконання договірних зобов'язань, за несвоєчасну сплату кредиту, нормативи власних оборотних фондів тощо.

Економічний механізм впливає на процес суспільного відтворення за допомогою економічних методів управління [1].

Під методом управління розуміють спосіб, прийом або сукупність прийомів цілеспрямованого впливу на інтереси людей, а через них - на матеріальне виробництво для досягнення мети. Отже, суть методу становить сукупність практичних прийомів та способів виконання функцій з урахуванням економічних законів і вимог наукових принципів управління.

Відповідно до основного економічного закону визначаються цілі виробничої діяльності колективів, свідомо підтримуються оптимальні пропорції у народному господарстві, раціонально використовуються ресурси в інтересах суспільства. Згідно з вимогами закону розподілу за працею здійснюється вплив на розвиток підприємства через матеріальну заінтересованість і розподіл предметів споживання та послуг залежно від кількості та якості праці кожного працівника. Відповідно до закону вартості організується господарський розрахунок, встановлюються ціни, плата за фонди, кредит, працює фінансовий механізм тощо.

За допомогою методів управління забезпечується організаційний вплив управляючої системи чи окремого керівника на об'єкт управління, визначаються умови кругообороту фондів і час виробництва.

Методи управління класифікують за різни`ми критеріями:

а) за змістом впливу - методи, що відповідають вимогам економічних, соціально-психологічних, організаційно-психологічних, організаційно-технічних, демографічних та інших законів;

б) за спрямованістю - методи матеріального, соціального, морального і організаційно-адміністративного впливу;

в) за організаційними формами - методи одноосібного, колегіального і колективного впливу.

Методи управління об'єднують у три групи:

економічні;

адміністративні (організаційно-розпорядчі);

соціально-психологічні.

Економічні методи управління реалізуються шляхом створення економічних умов, що спонукають працівників і трудові колективи діяти у потрібному напрямі і добиватися розв'язання поставлених перед ними завдань відповідно до особистих, колективних і державних інтересів.

Суть економічних методів полягає у здійсненні непрямого впливу на виконавців і створенні таких економічних умов, за яких трудові колективи під впливом економічних стимулів, що діють як перспектива матеріальної вигоди або збитків, вибирають напрями своєї діяльності [4].

Висунуті економічною реформою вимоги переходу від адміністративних до переважно економічних методів управління вимагають перебудови всього економічного механізму. Потрібно створити такі економічні умови, які давали б змогу виконувати програму не шляхом адміністративного тиску, а в результаті економічної заінтересованості всіх учасників виробництва. Для цього слід забезпечити широке залучення трудящих до активної участі у складання перспективних та поточних планів, підвищити заінтересованість підприємств у розробці оптимальних планів, що максимально враховують можливість інтенсивного використання землі та інших засобів виробництва, поліпшення організації праці, виробництва і управління. Крім того, треба подолати попередній стереотип економічного мислення, старі підходи до розв'язування складних питань без достатнього наукового обґрунтування, усунути порівняння в економічному стимулюванні трудових колективів і в оплаті праці [6].

Перебудова економічного механізму пов'язана з реалізацією системи заходів, спрямованих на розширення ініціативи трудових колективів, підвищення самостійності і відповідальності сільськогосподарських та інших підприємств агропромислового комплексу країни за кінцеві результати діяльності. Тепер внесемо зміни в систему фінансування і кредитування, у порядок платежів у бюджет, права колгоспів у здійсненні будівництва, плануванні капітальних вкладень. Інвестиційну політику на селі змінено у бік більшої соціальної орієнтації, розширення житлового будівництва [25].

Перехід на економічні методи управління вимагає активного використання товарно-грошових відносин, зокрема посилення впливу на економіку фінансово-кредитних важелів, удосконалення системи ціноутворення, поступового переходу до біржової торгівлі засобами виробництва, збалансування попиту і пропозиції на ринку товарів та послуг для населення. Мають розвиватися ринкові відносини і створюватися ринкова інфраструктура (фондові товарні та інші біржі, біржовий механізм торгівлі, канали зв'язку, інформаційно-комерційні центри, ефективна податкова система, умови для розвитку конкуренції) та відпрацьовуватися їх механізм на основі саморегуляції економічних процесів [4].

Економічні методи управління реалізуються через планування, господарський розрахунок, матеріальне стимулювання, економічний аналіз, ціноутворення та ін.

1.2 Сутність економічних методів менеджменту характеру управління прибутковістю, їх роль, значення і місце в діяльності менеджера

В умовах переходу до ринкової економіки зростає роль менеджменту як системи. Рівень його розвитку визначатиме ефективність функціонування різних організацій незалежно від форм власності. Що слід розуміти під менеджментом? Менеджмент - це теорія, методологія і практика управління виробництвом, економікою і людьми; система, яка відповідно до цілей і завдань бізнесу розробляє стратегії і плани, формує механізми управління вирішенням загально- та внутрішньо системних завдань і шляхом використання їх у раціональному поєднанні забезпечує гармонізацію інтересів та задоволення потреб споживачів згідно з обраними сегментами ринку. Менеджмент як, система (як процес і функція) складається з певних підсистем [18].

Менеджмент охоплює суб'єкт і об'єкт управління. Перший (керуюча система) являє собою сукупність органів управління і управлінських працівників, які різняться між собою специфікою виконуваних функцій. Управлінські функції можуть виконувати як рядові працівники, так і колективи. Обсяг виконаних робіт визначається мірою участі зазначених суб'єктів у здійсненні управлінських функцій [38].

Таблиця 1 Підсистеми механізму управління

Підсистема (механізм управління)	Основні елементи підсистеми
Організаційна (організаційний механізм управління)	Організаційні форми підприємницької діяльності Сегменти ринкової діяльності Організаційні структури і структури управління . Форми комбінування праці, з'єднання робочої сили із засобами виробництва і власністю Підсистеми: управління загальністю і витратами, інформаційного забезпечення, управління нововведеннями, якістю праці і продукції, персоналом, мотивації, контролю і відповідальності, обліково-аналітична і діагностична, аудиторська Завдання по рівнях і ланках управління, виходячи із загально- та внутрішньо системних цілей Алгоритми вирішення завдання Технології розробки, прийняття та реалізації управлінських рішень Виробничі і загальні функції управління Система документів-регламентів Правила поведінки та параметри культури організаційної системи Механізм управління собою і особистим часом
Економічна (економічний механізм управління)	Ринковий механізм господарювання як система Господарський і внутрішньогосподарський механізм управління як система Фінансово-кредитний механізм управління Ціновий механізм управління Системи: балансів менеджменту; критеріїв поведінка організаційної системи та її підсистем; критеріїв оцінки діяльності суб'єктів і об'єктів управління; показників оцінки суб'єктів і об'єктів управління; кількісних і якісних параметрів загально- та внутрішньо системних цілей, яких необхідно досягти; економічного стимулювання виробництва, поведінки організаційної системи; матеріального стимулювання трудової поведінки суб'єктів діяльності; економічного стимулювання динамічного розвитку організації; економічного примушування зміни поведінки організаційної системи, суб'єктів діяльності; економічних стандартів поведінки організації та її підсистем Економічний механізм соціального захисту людей
Соціально-психологічна (соціально-психологічний механізм управління)	Соціальні методи управління нормативною поведінкою Методи організаційного регулювання соціальних відносин Система: методів дисциплінарної допомоги і захисту соціальних інтересів; методів управління індивідуально-особистою і груповою поведінкою; стандартів соціально-психологічного розвитку; методів психологічного впливу; методів соціального нормування Механізм управління собою

Всі різновиди управлінської діяльності, незалежно від їх змісту, зводяться до роботи з управлінськими рішеннями. В цій роботі виділяють два напрямки: перший - це прийняття управлінських рішень, і другий - втілення їх у життя. Останнє здійснюється шляхом спрямування діяльності закріплених за менеджером працівників. Воно здійснюється певними способами і прийомами впливу [11].

Сукупність способів і прийомів впливу менеджерів на закріплених за ними працівників прийнято називати методами управління.

Методи менеджменту займають певне місце в системі категорій теорії управління. Вони є елементом ланцюга цілі управління, які базуються на законах, закономірностях і принципах управління, - методи - прийоми та способи виконання операцій в процесі управління [9].

Через застосування методів реалізуються управлінські функції, в застосуванні цих методів - основний зміст управлінської діяльності.

З точки зору загальних завдань управління кожний метод виступає як сукупність специфічних, притаманних тільки йому дій по координуванню спільної праці і використання ресурсів. З їх допомогою підтримується взаємодія суб'єкту і об'єкту управління.

Оскільки методи управління являють собою способи здійснення управлінської діяльності, способи спрямування діяльності закріплених за менеджером працівників, то будь-які зміни в характері виробництва обумовлюють необхідність застосування того чи іншого методу управління і організації [13].

Здійснення виробничої діяльності людей в кожній організації, її підрозділах вимагає постійної координації і регулювання їх роботи, тобто адміністративного впливу, підпорядкування виконавців керівникам. Адміністративні методи базуються на розподілові сукупної спільної праці на працю по організації, координації, управлінню та виконавчу працю. Ці методи, як правило, вимагають обов'язкового виконання команд, а іх невиконання тягне за собою дисциплінарну, матеріальну та інші форми відповідальності. Домінуючий вплив на реалізацію духовних інтересів людини до праці здійснюється застосуванням соціально-психологічних методів управління. Вони виконують роль незамінних інструментів в об'єднанні працівників навколо виробничих задач, вироблення в них внутрішньої зацікавленості до виконання майбутньої роботи, усвідомлення ними -- по виконуваній роботі чи вироблюваній продукції -- власного зв'язку з іншими людьми. З цієї позиції значення соціально-психологічних методів управління з ростом цивілізованості людського суспільства весь час зростає [14].

Крім самостійного застосування, соціально-психологічні методи управління є діючими інструментами освоєння економічних методів управління. Адже виникнення та розвиток нових форм господарювання на селі прямо зв'язані з розумінням працюючими сутності нововведень, з їх впевненістю в успіхах нової справи [23].

Економічні методи управління являють собою вплив на об'єкт управління через систему економічних стимулів, які передбачають в кінці кінців матеріальну зацікавленість і відповідальність працівників і трудових колективів за кінцеві результати праці. Економічні методи управління реалізуються шляхом створення економічних умов, які спонукають працівників і трудові колективи працювати в потрібному напрямі 5 досягати вирішення поставлених перед ними завдань у відповідності з особистими, колективними та загальнодержавними інтересами.

Сутність економічних методів полягає в непрямому впливові на виконавців шляхом створення таких економічних умов, які діють як перспектива матеріальної вигоди або збитків, в результаті чого останні вибирають напрямки своєї діяльності під їх впливом.

Економічні методи менеджменту реалізуються через:

методи аналізу господарської діяльності;

методи планування;

методи нормування;

методи обліку;

методи матеріального заохочення;

методи забезпечення економічної доцільності;

методи економічних санкцій.

Серед методів забезпечення економічної доцільності господарювання домінуючими є методи забезпечення прибутковості. Саме належним використанням цих методів забезпечується головна мета товарного господарювання - отримання оптимального прибутку [7].

До методів управління прибутковістю відносять способи і прийоми, які впливають на два напрямки діяльності апарату управління: направленої на зовнішнє середовище і спрямованої на функціонування внутрішніх підрозділів і роботу працівників.

Перший напрямок проявляється в пошуку ресурсів на ринку збуту своєї продукції. Багато уваги приділяється і організації взаємодії з постачальниками та покупцями.

Другий напрямок являє собою діяльність із впливу на внутрішнє середовище, а саме на хід процесу господарювання, характер витрат на виробництво та продуктивність праці працюючих.

Перший напрямок починається з проектування виробничої програми. Це довготривалий та відповідальний процес. Для того щоб розробити виробничі програми слід проаналізувати роботу підприємства в цілому; можливості які

воно має; знайти продукт, виробництво якого може стати конкурентноздатним за умови належної прибутковості. Ці всі етапи здійснює весь апарат управління працівників і щоб робота виконувалась вчасно і цілеспрямовано, менеджер виконує координуючі та контролюючі функції. Саме таким чином виробляється місія організації і цілі її досягнення.

Багато уваги приділяється пошуку кола постачальників ресурсів, які необхідні для виробництва обраного продукту [29].

Спочатку пошукова робота охоплює всіх можливих постачальників, оцінюється вся можлива вигода, розглядаються цінові програми, програми виробництва, тобто потенційні постачальники оцінюються по всіх напрямках. Після детального аналізу залишаються найпривабливіші для підприємства з ними і починає вестись договірна робота.

Для того, щоб отримати нормальний для виготовлюваного продукту прибуток, слід оцінити можливості його збуту, тобто виникає потреба в маркетингових дослідженнях.

Ринок, на який виходить продукт, повинен мати пусту нішу, або, якщо продукт має великі конкурентні можливості, виборювати нове місце на ринку, який вже повністю сформований [7].

З потенційними постачальниками і покупцями ведеться робота щодо укладення контрактів, яка має відповідати наступним критеріям: з реалізації виробленої продукції - часу її вироблення, методи до обробки і доведення до реалізаційних якостей, умовам зберігання і транспортабельності і т. д.; для ресурсів, які придбаються -- вони мають бути економічними, тобто дешевими, технологічними, перспективними та продуктивними. Контракти з придбання ресурсів повинні по можливості обминати різні проміжні структури, це дає можливість здешевлення ресурсів, а тому і продукції за умови підтримання стабільності прибутку. Завдяки цьому збережеться і рівень прибутковості, і зросте конкурентоспроможність організації.

Другий напрямок управління прибутковістю починається із формування системи внутрішньогосподарських відносин. Вони складаються під дією різних факторів: інтересів трудового колективу в цілому і кожного його члена зокрема, а також інтересів колективів окремих підрозділів. Важливість розглядання внутрігосподарських відносин пояснюється тим, що кожна структурна одиниця і взаємовідносини між ними впливають на ефективність роботи підприємства.

Внутрігосподарське управління прибутковістю полягає, перш за все, в оперативному управлінні процесом господарювання. Менеджер здійснює постійне оперативне управління. Кожне рішення прямо, чи опосередковано впливає на хід діяльності господарства, підтримує належний ритм господарювання, від якого залежить кількість і якість виконуваних робіт, параметри продукції, збереженість всіх засобів виробництва, раціональність використання, сировини, фізичний і психічний стан працівників [14].

Прибутковою може бути продукція, собівартість якої знаходиться в певних межах, не перевищує їх, має бути мінімально можливою. Зменшення собівартості - одна з головних цілей господарської діяльності підприємства.

Собівартість складається з витрат на виробництво продукту, якими є затрати оборотних засобів, амортизація основних засобів та заробітна плата з нарахуваннями. Тому, паралельно з регулюванням процесів господарювання, першочергове значення має регулювання витрат на виробництво, яке здійснюється через їх нормованість. Нормативи процесів, ресурсів, повинні бути не формальними, усередненими, а реально відображати стан технології, бути науково обґрунтованими [30].

Особливе місце у внутрігосподарському управлінні прибутковістю належить впливу на продуктивність праці працівників. Цей процес починається з вибору оптимальних норм праці, які своєчасно доводяться до виконавців та контролюється стан їх виконання. Виконання норм праці повинно матеріально заохочуватись. До свідомості виконавця має бути доведено і те, що невиконання норм праці без поважних на те причин є дисциплінарним порушенням, яке тягне за собою повну дисциплінарну і матеріальну відповідальність. Розміри норм праці визначають рівень її продуктивності. Він буде тим вищий, чим менше витрачається робочого часу для виробництва одиниці продукції. Втілені у виробництво затрати живої праці змінюються залежно від зміни рівня механізації трудових процесів. [24]

Таким чином, підвищення енергозабезпеченності праці, насичення її технічними засобами використання техніки, комплектності агрегатів - є прямим шляхом до зростання рівня продуктивності праці. Але воно здійсненне лише за умови, коли зростання кількості і якості продукції випереджує подорожчання технічних засобів проти виконання цих робіт живою працею.

Не менше впливає на підвищення продуктивності праці процес управління якістю продукції. Якісна продукція виробляється строго за визначеною технологією. Навіть незначні відхилення від неї можуть спричинити погіршення якості. Але з іншого боку, нововведення, впровадження науково-технічного прогресу, поліпшують якість продукції.

В групу методів управління прибутковістю відносять прийоми і способи впливу на управління працівниками по таких напрямках діяльності, як:

1) направлених на зовнішнє середовище організації;

2)спрямованих на внутрішнє середовище організації. Перший напрямок пов'язаний з діяльністю, в більшості своїй зовнішнього середовища прямого впливу, а саме з діяльністю: - постачальників матеріальних та трудових ресурсів:

· потенційних покупців;

· конкурентів;

· органів державного та регіонального управління.

Для забезпечення економічної доцільності господарювання, прибутковості, в першу чергу, необхідно визначитись з ринковою ситуацією, визначити тип ринку, конкурентоспроможність своєї організації, можливості конкурентів, з метою узгодження дій в конкурентній боротьбі, а також слід

оцінити можливості збуту продукції підприємства, яка виробляється. Тобто перед організацією постає потреба в проведенні маркетингових досліджень. З потенційними покупцями ведеться робота щодо заключення можливих контрактів з врахуванням умов виробництва, а саме - часу вироблення, методам до обробки та доведення до реалізаційних якостей, умовам зберігання і транспортування і т. д.

Особлива увага приділяється пошуку кола постачальників ресурсів, необхідних для виробництва продукції. Потенційні можливості постачальників оцінюються по цінових програмах, якісних параметрах виробництва, особливостях виробничого процесу з метою визначення найбільш привабливих для підприємства.

Другий напрямок управління прибутковістю пов'язаний з формуванням внутрішнього середовища організації, а саме:

визначення місії, цілей представлених завданнями діяльності;

формування виробничої, організаційної та структури управління, а також побудовою системи внутрігосподарських відносин;

налаштуванням та оперативним управлінням процесом господарювання з метою підтримання належного рівня господарювання, виробництва продукції певної кількості та належної якості в умовах раціонального використання матеріальних та трудових ресурсів.

Особливе місце у внутрігосподарському управлінні прибутковістю належить впливу не продуктивність праці працівників шляхом належної організації праці, розподілу та кооперації праці, оптимальному нормуванню праці, належної її енергозабезпеченості, організації матеріального стимулювання та ін [20].

1.3 Особливості розвитку сільсько - господарських підприємств в умовах економічного механізму господарювання

Сільське господарство - специфічна галузь, якій притаманні особливості, що суттєво впливають на формування системи управління організації та застосування системи методів управління в них.

По-перше, у виробництві сільськогосподарської продукції паралельно з діяльністю людини бере участь природа. І від вміння та здатності людини співпрацювати з силами природи залежить як кількість, так і якість виробленої продукції, і, в кінці кінців, -- розмір прибутку.

Другою особливістю є те, що на розвиток рослин і тварин в визначальній мірі впливає час виконання певної роботи. Рослини мають декілька етапів в своєму розвитку і певні роботи проводяться в залежності від цих етапів. Якщо роботи були виконані невчасно, ніякого ефекту вони не дадуть і затрати на їх проведення будуть невиправданими. Так само із тваринництвом: на певних етапах розвитку тварин вирізняються раціони кормів, протиепізоотичні заходи і ін [34].

Кількість продукції, яка реалізується господарством, в повній мірі залежить від кількості виробленої валової продукції по галузях рослинництва та тваринництва. В свою чергу виробництво валової продукції рослинництва залежить від площ посіву та урожайності сільськогосподарських культур. Для належного використання можливостей ґрунту в господарстві застосовується науково-обгрунтована система сівозмін, обробітку ґрунту, внесення добрив і засобів захисту рослин, вживається система заходів з меліорації. Використані для потреб галузі рослинництва площі відповідають оптимальній структурі посівних площ з урахуванням рівня використання ріллі та інших земельних угідь під посів [3].

Урожайність так само безпосередньо залежить від використовуваної системи насінництва та засобів захисту рослин, насадження полезахисних лісосмуг [4].

Кількість валової продукції тваринництва залежить від кількості поголів'я та його продуктивності. Породні, племінні та продуктивні якості поголів'я складаються під впливом племінної роботи в господарстві, яка дає можливість формувати оптимальну структуру стада за віковим станом та продуктивністю і забезпечити належну організацію відтворення та інтенсивність використання маточного поголів'я. Продуктивність тварин безпосередньо залежить від організації годівлі тварин, від додержання зооветеринарних правил.

Наступною особливістю сільськогосподарського виробництва є його сезонність. Так, продукція рослинництва одержується раз на рік, робочий період не збігається з періодом виробництва. Період виробництва включає в себе час безпосередньої праці людини, а також час, коли ріст і розвиток живих організмів не потребує затрат праці. Менеджер повинен постійно координувати і контролювати виконання робіт в цілому на всіх етапах, виробництва продукції, оскільки, в кінцевому результаті, наслідки можуть бути погіршеними, із-за одноразового невиконання, або неякісного виконання своїх обов'язків працівником [15].

На відміну від промислових галузей, частина одержаної продукції в сільському господарстві використовується в подальшому виробничому процесі як засіб виробництва. Це насіння, корм, молодняк тварин та інша продукція, частина якої становить до 40% валової продукції сільського господарства. Тому сільськогосподарська продукція не може бути повністю товарною, частина її не буде реалізовуватися і прибуток від неї отриманий не буде, вона тільки буде базою для створення прибутку в інших виробництвах. Тому затрати вкладені у її виробництво в поточному році дадуть піддлчу тільки в наступних періодах [26].

Кількість валової продукції знаходиться в прямій залежності від її собівартості. Собівартість і прибуток знаходяться в зворотній залежності: зниження собівартості продукції - передумова збільшення прибутку господарства. Так як основні затрати складаються з затрат основних матеріалів, оплати праці, амортизації основних засобів та інших основних витрат, для зменшення собівартості, слід шукати шляхи їх зниження.

В галузі рослинництва в основних матеріалах найбільшу питому вагу займають затрати на добрива та насіння. Ефективність внесення як органічних, так і мінеральних добрив залежить від їх кількості та якісних характеристик. Крім того, велике значення має якість їх забезпечення, бо неналежне зберігання мінеральних добрив може звести нанівець їх поживність. При цьому обов'язковим завданням є обґрунтування норм внесення. Адже від їх недодержання залежить, яку дію будуть мати внесені добрива: підвищувати урожайність, чи знижувати [25].

Затрати пов'язані з використанням насіння віддзеркалюються в урожаї не тільки його вартістю, а й сортністю, репродуктивністю, посівними якостями. Значну питому вагу в усій сумі затрат займають затрати на паливно-мастильні матеріали. Зниження затрат на них можливе за рахунок зниження цін на їх придбання. Слід також слідкувати за тим, щоб вони не губились, не допускати випадків розкрадання, уникати холостої роботи моторів, неповного завантаження тягового зусилля і т. д. [18].

Щоб забезпечити бажаний рівень прибутковості необхідно сформувати відповідну ціну. Вона залежить від собівартості, попиту, кількості, якості та строків реалізації продукції.

Сезонний характер виробництва визначає те, що прибуток в галузі визнається один раз на рік -- в кінці виробничого року, а витрати матеріальних та трудових ресурсів здійснюються протягом всього року, тому застосування економічних методів менеджменту і, особливо методів управління прибутковістю здійснюється постійно [38].

Крім вище перерахованих факторів в сільському господарстві функціонують підприємства, організовані на різних формах власності. Це впливає на побудову органів управління підприємством, на взаємовідносини всіх учасників, які забезпечують прямо чи опосередковано виробництво продукції сільського господарства. Визначеність та об'єктивність їх взаємовідносин є запорукою прибутковості сільськогосподарських підприємств [11].

Всі перераховані вище фактори особливостей сільського господарства за умов раціонального господарювання та вмілого застосування економічних методів, здатні проявитись в прибутковій діяльності сільськогосподарського підприємства.

2. Дослідження стану розвитку економічного механізму на підприємстві

2.1 Характеристика природно-кліматичних та організаційно-економічних умов діяльності ТОВ АФ "Довіра"

Головною метою діяльності господарства є виробництво продукції рослинництва і тваринництва, її реалізація та інші види господарської діяльності, зокрема: надання сервісних послуг, здійснення маркетингу, які спрямовані на задоволення потреб як членів підприємства, так і населення України, а також отримання максимального прибутку при постійному нарощуванні виробничої та іншої господарської діяльності товариства.

Землі господарства ТОВ Агрофірми "Довіра" знаходиться в Конотопському районі Сумської області. Підприємство розташоване в північно-східній частині та північній частині Лівобережної України, безпосередньо в лісостепу, що в цілому характеризується помірним кліматом: літо тепле із значною кількістю опадів, зима не дуже холодна з відлигами. Згідно багаторічних спостережень метеорологічної служби середньорічна температура становить +8 °С. Найбільш холодними місяцями є січень і лютий, найбільш теплими є липень і серпень. Абсолютний мінімум температури повітря -30 °С спостерігається в січні, а максимум +38 в серпні. Максимальна глибина промерзання грунту досягає 135 см., мінімальна - 40 см.. Середньорічна кількість опадів складає 500 мм. Польові роботи розпочинають з 9-21 квітня і закінчують 23 жовтня - 12 листопада.

Рельєф господарства не складний. Центральна садиба знаходиться у селі Землянка, на відстані від районного центру 30 km, від обласного -112 км., до найближчої залізничної станції 5 км - це станція Грузьке.

Кормова база складає кормові угіддя (сіяних культур переважно однорічних і багаторічних трав на сіно і зелений корм, кукурудза на силос і зелений корм, кормових коренеплодів).

Господарство має зернову з розвиненою молочно-м”ясною спеціалізацію.

Господарство, крім зернової продукції, виробляє звичайно і інші види сільськогосподарської продукції: цукровий буряк, соняшник, молоко, м'ясо. Об'єм виробництва, а також структура всієї товарної продукції господарства приведено в таблиці 2.

Таблиця 2 Склад та структура товарної продукції

Види продукції	2003р.	2004р.	2005р.	2006р.	2007р.	В середньому за 5 років.
	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
Зернові та зернобобові	565,0	39,6	719,0	44,1	508,0	28,7	300,0	20,8	690,0	28,7	556,0	32,1
Цукровий буряк	263,0	10,5	140,0	8,6	106,0	6,0	-	-	-	-	102,0	5,8
Соняшник	-	-	6,0	0,3	37,0	2,1	40,0	2,8	286,0	11,9	74,0	4,3
Інша продукція рослинництва	7,0	0,5	7,0	0,4	49,0	2,7	66,0	4,6	22,0	1,0	30,0	1,7
Разом по рослинництву	835,0	58,6	872,0	53,4	700,0	39,5	406,0	28,2	998,0	41,6	762,0	43,9
Молоко	235,0	16,5	275,0	16,9	378,0	21,3	422,0	29,3	583,0	24,3	379,0	21,9
ВРХ в живій вазі	278,0	19,5	327,0	20,0	477,0	26,9	486,0	33,8	597,0	24,9	433,0	25,0
Свині в живій вазі	7,0	0,5	24,0	1,5	31,0	1,8	22,0	1,5	31,0	1,2	23,0	1,2
Інша продукція тваринництва	43,0	1,9	97,0	5,9	147,0	8,3	18,0	1,2	180,0	7,5	97	5,6
Разом по тваринництву	563,0	39,5	723,0	44,3	1033,0	58,3	948,0	65,8	1391,4	57,9	932,0	53,7
Промислова продукція	27	1,9	37	2,3	38	2,2	85	6,0	12,0	0,5	40,0	2,4
Всьго по господарству	1425,0	100,0	1632,0	100,0	1771,0	100,0	1439,0	100,0	2401,0	100,0	І734,0	100,0

Аналізуючи дані таблиці 2 слід відмітити, що найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції займають: зернові та зернобобові культури (32,1%), ВРХ в живій вазі (25,0%) і молоко (21,9%). Таким чином в ТОВ АФ "Довіра" склалася зернова спеціалізація з розвиненим виробництвом м'ясного і молочного скотарства. Слід зазначити, що дане господарство не відноситься до типу господарств з різко вираженою спеціалізацією, так як питома вага основного виду продукції займає менше 50 %.

Аналізуючи динаміку виробництва основних видів товарної продукції, бачимо, що при виробництві і реалізації зернових і зернобобових культур спостерігається поглиблення спеціалізації. Що стосується виробництва молока, то порівняно з 2003 роком кожного року відбувається збільшення виробництва, так само як і при вирощуванні ВРХ. Галузі в даному господарстві підібрані раціонально. Побічна продукція скотарства використовуються як органічні добрива під посіви сільськогосподарських культур. У свою чергу зернофураж є цінною кормовою добавкою до раціону тварин. Спеціалізація, яка склалася в даному господарстві, повністю відповідає природно - кліматичним умовам регіону. Основними напрямами поглиблення спеціалізації є підвищення продуктивності худоби, урожайності зернових та зернобобових культур, зниження собівартості продукції. Це можна досягти завдяки впровадженню прогресивних, ресурсозберігаючих технологій, використання ефективних методів господарювання, вирощування високоврожайних зернових культур і високопродуктивних порід тварин. Необхідно покращити раціон годівлі худоби, вносити оптимальну кількість мінеральних і органічних добрив під посіви зернових, використовувати найвигідніші варіанти реалізації продукції.

Земля є основним засобом виробництва в сільському господарстві. Організація використання земель повинна бути такою, щоб темпи приросту врожайності культур і збільшення валового виробництва продукції значно випереджали темпи змін сільськогосподарських угідь.

На вихід продукції значно впливає площа посівів, яка залежить від площі ріллі. По обліковим даним 2007 року в ТОВ Агрофірма "Довіра" загальна земельна площа складає 1649 га. Землі знаходяться в задовільному стані і використовуються під землі сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення. Склад та структура земельного фонду господарства приведено в таблиці 3.

Таблиця 3 Склад і структура земельних ресурсів

Види угідь	2003р.	2004р.	2005р.	2006р.	2007р.	Відхилення: 2007р. до 2003р.
	га	%	га	%	га	%	га	%	га	%	га	%
Загальна земельна	1649,0	100,0,	1649,0	100,0	1649,0	100,0	1649,0	100,0	1649,0	100,0	1649,0	100,0
площа всього:
в т.ч. с/г
угіддя, всього:	1649,0	100,0	1649,0	100,0	1649,0	100,0	1649,0	100,0	1649,0	100,0	1649,0	100,0
в т.ч.:
рілля	1578,00	95,7	1578,0	95,7	1578,0	95,7	1578,0	95,7	1578,0	95,7	1578,0	95,7
пасовища	71,0	4,3	71,0	4,3	71,0	4,3	71,0	4,3	71,0	4,3	71,0	4,3

Аналізуючи проведені розрахунки, можна відмітити, що загальна земельна площа господарства в період з 2003 по 2007 роки не змінилася. Після передачі землі з державної в колективну власність кожен член господарства отримав право на її умовну частину-земельну частку (пай) рівну за розміром в умовних кадастрових гектарах, вартісним виразом. Земельний пай - це ще не конкретна земельна ділянка, а лише право громадянина на виділення її із земель господарства. Таке право засвідчив спеціальний документ - земельний сертифікат, який видається районною державною адміністрацією. Право на земельний пай отримали всі особи, які входили до складу КСП на момент паювання і яких внесено до списку, що додавався до державного акту на право колективної власності на землю. Земельні сертифікати були обміняні в районній державній адміністрації на Державний акт на право приватної власності на чітко визначену земельну ділянку. Розподіл земельних ділянок був проведений на основі жеребкування. В ТОВ Агрофірмі "Довіра" розпайовано 1546 га (рілля, пасовища) між 404 пайовиками 100% пайовиків передали свої земельні ділянки в оренду господарству. Крім того ТОВ Агрофірмі "Довіра" орендує землі державної власності: 32 га ріллі, 71 га пасовищ. Наглядно дана структура представлена на рисунку 1.

Рис. 1 Динаміка структури сільськогосподарських угідь ТОВ АФ "Довіра"

Отже, в 2007 році порівняно з 2003 роком структура земельних ресурсів у ТОВ Агрофірма "Довіра" не змінилася. У господарстві земельний фонд використовується інтенсивно, адже питома вага сільськогосподарських угідь в загальній земельній площі складає 100 %, а рівень розораності - 95,7 %. У господарстві приділяється увага збереженню земельного масиву, але додаткове введення земель в сільськогосподарський оборот вичерпано. Тому в Агрофірма "Довіра" слід приділяти велику увагу підвищенню родючості ґрунтів. Цього можна досягти за рахунок внесення органічних і мінеральних добрив, проведення необхідних агротехнічних заходів.

Трудові ресурси - основний елемент виробництва та важлива виробнича сила. Кожне підприємство для ведення високоприбуткової діяльності поряд з ефективним використанням земельних ресурсів повинно бути забезпечено необхідною чисельністю висококваліфікованих працівників. У господарстві вони є найважливішим елементом виробничих сил, які визначають темпи росту виробництва і продуктивності праці, якість продукції і успішну роботу господарства. Від якості використання навичок, професіоналізму працівників залежить рівень продуктивності праці, а як наслідок загальний рівень виробництва та отримання позитивних результатів господарювання. Основні показники забезпеченості господарства трудовими ресурсами та ефективності їх використання представлені в таблиці 4.

Аналізуючи проведені розрахунки (табл. 4) слід відмітити, що в ТОВ Агрофірмі "Довіра" у 2007 році порівняно з 2003 роком середньооблікова чисельність робітників зменшилася на 42,7 %, в галузі рослинництва - на 36 %, в тваринництві - 32,5 %. Причинами такого скорочення є вихід працівників на пенсію, переїзд молодих працівників до міст у зв'язку з незадоволенням умовами праці і розміром заробітної плати.

Таблиця 4 Динаміка чисельності робітників та ефективність їх використання

Показники	2003р.	2004р.	2005р.	2006р.	2007р.	Відхилення 2007р. до 2003р., %
Середньооблікова чисельність працівників, всього	150,0	154,0	140,0	113,0	86,0	57,3
- в рослинництві	50,0	48,0	46,0	38,0	32,0	64,0
- в тваринництві	80,0	82,0	74,0	57,0	54,0	67,5
Відпрацьовано 1-м працівником днів в середньому по господарству	220,0	224,0	225,0	228,0	230,0	104,5
- в рослинництві	160,0	164,0	168,0	170,0	171,0	106,9
- в тваринництві	280,0	284,0	282,0	286,0	288,0	102,9
Коефіцієнт використання річного фонду робочого часу	0,8	0,8	0,8	0,8	0,8	100,0
Вироблено ВП на одного середньооблікового працівника, тис грн.	9,5	10,6	12,65	12,73	25,8	271,5
- в рослинництві	16,7	18,17	15,22	8,83	32,2	192,8
- в тваринництві	7,0	8,8	14,0	16,6	30,2	431,4

Зайнятість працівників в цілому по господарству збільшилася на 4,5 %, в тому числі на 2,9% в галузі тваринництва і 6,9 в рослинництві. Позитивним при цьому є підвищення продуктивності праці на 171,5 % в цілому по господарству, на 92,8 % - в рослинництві що стосується галузі тваринництва то даний показник збільшився на 331,4%. У товаристві слід приділяти увагу закріпленню робочої сили на селі. Основними заходами, які цьому сприятимуть є: створення сприятливих соціально - економічних умов; матеріальна зацікавленість працівників; згладжування сезонності шляхом розвитку переробної і підсобної галузей; введення раціональної організації і оплати праці. Безпосередньою умовою виробництва сільськогосподарської продукції є наявність основних засобів, а також ефективне їх використання. Для забезпечення діяльності господарства необхідні основні засоби, забезпеченість якими розглянута в таблиці 5.

Таблиця 5. Забезпеченість основними засобами та ефективність їх використання

Показники	2003р.	2004р.	2005р.	2006р.	2007р.	2007р. у % до 2003р.
Площа с/г угідь, га	1649,0	1649,0	1649,0	1649,0	1649,0	100,0
ВП в співставних цінах 2000р. тис грн.	2714,0	2753,0	2592,0	2497,0	2395,0	88,2
Середньооблікова вартість основних виробничих фондів, тис. грн.	5672,5	6024,5	6209,0	6583,7	7164,7	126,3
Середньооблікова чисельність працівників, чол.	150,0	154,0	140,0	113,0	93,0	62,0
Фондозабезпеченість, тис. грн.	362,0	365,0	376,0	399,0	434,0	119,9
Фондоозброєність, тис. грн.	37,8	39,1	44,4	58,3	77,0	203,7
Фондомісткість, грн.	2,1	2,2	2,4	2,6	3,0	142,9
Фондовіддача, грн.	0,5	0,5	0,4	0,4	0,3	60,0

Аналіз наведених розрахунків показує, що за досліджуваний період спостерігається суттєве збільшення показника фондозабезпеченості - на 19,9 % і зростання показника фондоозброєності на 103,7 %. Ці зміни пояснюються підвищенням середньооблікової вартості основних фондів з 5672,5 тис. грн. до 7164,7 тис.грн. (на 45,2%), поліпшенням матеріально-технічної бази господарства. Зростання фондоозброєності відбулося за рахунок скорочення чисельності працюючих на 38 % (57 чоловік). Що стосується показників фондомісткості і фондовіддачі, то тут склалася така ситуація: показник фондовіддачі зменшився на 40 %, а фондомісткості підвищівся на 42,9 %. Це є негативним, так як свідчить про зниження ефективності використання основних засобів. В ТОВ Агрофірмі "Довіра" було здійснено розпаювання майна. Спочатку було проведено інвентаризацію майна, що підлягає паюванню, складено списокосіб, що мають право на отримання майнового паю (447 чоловік). Для визначення індивідуальних трудових внесків фактична заробітна плата приводилась в умовну. Базовою величиною для коригування виступає заробітна плата одного працівника за період з 1966 по 1990 роки. На основі трудових внесків визначались індивідуальні майнові паї. Далі був підписаний договір про спільне володіння, користування та розпорядження майном, майно передано по Акту передачі співвласнику, укладені угоди щодо використання майна (договір оренди, купівлі продажу). Потім майно було передано від співвласників до новоствореного товариства по Акту передачі. Показники руху та стану основних засобів розглянуті в таблиці 6. Вони дозволять чіткіше визначити структуру основних засобів та їх стан.

Таблиця 6. Показники руху та стану основних засобів

Показники	2003р.	2004р.	2005р.	2006р.	2007р.	2007р. у % до 2003р.
Наявність на початок року, тис.грн.	4333,0	4546,0	4670,0	4752,0	5149,0	118,8
Надійшло за рік. тис.грн.	274,0	177,0	159,0	541,0	737,0	268,9
Вибуло за рік, тис.грн.	61,0	53,0	77,0	144,0	73,0	119,6
Наявність на кінець року, тис.грн.	4546,0	4670,0	4752,0	5149,0	5813,0	127,9
Річний приріст, тис.грн.	213,0	124,0	82,0	397,0	664,0	311,7
Знос на початок року, тис.грн.	25,6	26,7	28,1	29,4	30,5	119,1
Знос на кінець року, тис.грн.	26,7	28,1	29,4	30,5	31,6	118,4
Показники: - оновлення	0,06	0,04	0,03	0,11	0,14	233,3
- вибуття	0,01	0,01	0,03	0,03	0,01	100,0
- зносу на початок року	0,01	0,01	0,01	0,01	0,01	100
- зносу на кінець року	0,01	0,01	0,01	0,01	0,01	100
- придатності на початок року	0,99	0,99	0,99	0,99	0,99	100
- придатності на кінець року	0,99	0,99	0,99	0,99	0,99	100
- заміни	0,22	0,30	0,48	0,27	0,10	45,5

Аналізуючи проведені розрахунки, слід відмітити, що у 2007 році порівняно з 2003 роком загальна вартість основних засобів збільшилась на 18,8%. Це пояснюється тим, що темпи надходження перевищують темпи вибуття. Позитивно оцінюється зменшення коефіцієнту заміни на 54,5 %. Так, наприклад, узвітному році 10 % основних засобів, які надійшли в господарство були використані для заміни 90 % на розширення. Основні засоби знаходяться в задовільному стані, так як коефіцієнт придатності складає 0,99 одиниць. Саме від трудових ресурсів, стану та ефективності використання основних засобів, земельних ресурсів залежить ефективність всього виробництва. Основні показники, які характеризують ефективність діяльності ТОВ Агрофірми "Довіра" відображені в таблиці 7.

Таблиця 7 Динаміка основних економічних показників в господарській діяльності

Показники	2003р.	2004р	2005р	2006р	2007р	Відхилення: 2007р. до 2003р.
ВП в співставних цінах 2000р. -на 100 га с/г угідь, тис грн.	164,6	166,9	157,2	151,4	145,2	-19,4
-на 1 середньооблікового працівника, тис грн.	17,6	18,4	18,5	22,1	25,8	8,2
- на 100 грн. основних виробничих фондів, грн.	47,8	47,7	41,7	37,0	33,0	-14,8
- на 1 люд- год прямих витрат праці, грн.	4,3	4,8	5,5	5,5	11,4	7,1
Товарна продукція, тис грн. -на 100 га с/г угідь	86,4	98,9	107,4	87,3	145,6	59,2
-на 1 середньооблікового працівника	9,5	10,6	12,7	12,7	25,8	16,3
Валовий прибуток, тис грн. -на 100 га с/г угідь	47,3	54,2	51,1	47,7	54,3	7,0
-на 1 середньооблікового працівника	5,2	5,8	6,0	7,0	9,6	4,4
Чистий прибуток, тис грн. в т.ч. -на 100 га с/г угідь	1,7	13,0	23,5	5,2	46,0	44,3
-на 1 середньооблікового працівника	0,2	1,4	2,8	0,8	8,3	8,1
Рівень рентабельності	2,3	14,6	25,4	6,1	39,7	37,4

Аналізуючи проведені розрахунки слід відмітити, що за період з 2003 року по 2007 рік спостерігається зменшення виробництва валової продукції в співставних цінах 2000 року на 100 га с-г угідь на 19,4 тис.грн., що пов'язано із зменшенням виробництва валової продукції в цілому по господарству. Цей же показник в розрахунку на одного середньооблікового робітника зріс на 8200 грн. за рахунок скорочення чисельності працюючих на 64 чоловіки. У 2007 році порівняно з 2003 роком відбулося зниження виробництва валової продукції в розрахунку на 100 грн. основних виробничих фондів на 14,8 грн. а на одну люд.-год. прямих затрат праці навпаки збільшення на 7,1 грн. що є позитивним, так як свідчить про зниження трудомісткості праці.