В той же час створення спільного підприємства іноді пов'язано з підвищенням витрат, обумовлених веденням переговорів із фірмою-партнером, появою додаткової штаб-квартири і неминучих витрат для підтримки відносин із партнером. Додаткові витрати можуть бути також викликані звітністю, що повинна задовольняти потреби більш ніж однієї фірми.

3. Складність продукції. Частина витрат пов'язана з передачею технології. Як правило, дешевше обходиться передача всередині «родини» фірм, наприклад від головної фірми - філії, ніж іншій компанії. Відмінності у витратах особливо суттєві, коли технологія складна, адже персонал філії добре знайомий з підходами, що використовує фірма в цілому. З цієї причини, чим складніша технологія, що використовується, тим більш імовірно, що компанія здійснить експансію в інші країни шляхом створення свого підприємства, а не підписання контракту із сторонньою закордонною фірмою на виробництво продукції від свого імені.

4. Досвід. На початковому етапі виходу на міжнародні ринки лише деякі компанії готові витрачати значну частину ресурсів на міжнародні операції; фірми можуть просто не мати у своєму розпорядженні коштів, достатніх для швидкого розгортання діяльності за кордоном. Як наслідок, такі фірми нарощують свою участь у міжнародному бізнесі поетапно. На початкових етапах вони намагаються зберегти свої ресурси і зосереджувати їх, у першу чергу, в країні базування, а не за кордоном. Цим обумовлюється вибір таких операційних форм, що пов'язані з перекладанням тягаря власне міжнародних операцій на зовнішні організації. З розширенням закордонної діяльності фірма починає розглядати свій міжнародний сектор окремо від внутрішнього. Потім виявляється тенденція до обслуговування міжнародних операцій власними силами і до зростання частки ресурсів, які розміщують за кордоном.

Ключову роль відіграє також наявність виробничих, управлінських, організаційних передумов, необхідних для міжнародного бізнесу, насамперед висококваліфікованих спеціалістів; добре знання кон'юнктури закордонних ринків (природно-географічних, економічних, політичних, національних, релігійних і культурних особливостей); наявність достатніх фінансових, в тому числі і валютних, ресурсів; доступ до сучасних засобів оперативного міжнародного зв'язку і т.ін.

5. Контроль. Чим більше угод фірма укладає з іншими фірмами, тим ймовірніше, що вона втратить контроль над прийняттям рішень, а це може відобразитись на оптимізації її діяльності на глобальному рівні, включаючи такі питання, як географія розширення виробництва, освоєння нових видів продукції або забезпечення якості. Угоди із зовнішніми організаціями передбачають також розподіл прибутків, що має велике значення для підприємств із високим потенційним прибутком. Фірма при цьому ризикує і тим, що її конфіденційна інформація стане відомою конкурентам. Деякі аналітики вважають, що втрата контролю над гнучкістю бізнесу, прибутками і поводженням у конкурентному середовищі - це найважливіша змінна, яка впливає на вибір того чи іншого режиму міжнародних операцій.

До зовнішніх чинників належать:

1) економічна свобода;

2) конкуренція;

3) присутність у державі; 4) ризики.

1. Економічна свобода включає такі чинники, як пряме заміщення окремих форм діяльності, визначення ставок податків, розміри коштів, що репатріюються, вимоги (фактичні або можливі) дотримання умов антимонопольного законодавства, висунення умов, за яких актив, що є приватною власністю, потрапляє в суспільний сектор і стає доступним для інших.

Індекс економічної свободи визначається кількістю балів, що набираються країною з урахуванням десятьох економічних чинників. Використовуються такі чинники, як торгова політика, податкова політика, втручання уряду в економіку, монетарна політика, потоки капіталу й іноземні інвестиції, банківська політика, контроль заробітної плати і цін, права власності, регулювання і чорний ринок. По кожній із цих десяти категорій автори використовували близько п'ятдесяти незалежних економічних критеріїв для одержання емпіричної картини рівня економічної свободи в кожній країні. Дослідження недвозначно показує, що країни, у яких забезпечено найвищий рівень економічної свободи, мають і більш високий рівень життя.

2. Конкуренція. Коли фірма має дефіцитні, унікальні, важко відтворювані ресурси, їй набагато простіше вибрати бажану форму діяльності за кордоном. Якщо ймовірна гостра конкуренція, фірма може бути змушена вибрати не найефективнішу форму бізнесу, але якщо вона цього не зробить, конкурент захопить ринок. Можливість конкуренції може змушувати фірму вибирати стратегію прискореного розширення закордонних операцій, але тільки (через обмеженість ресурсів) шляхом укладення відповідних угод з іншими фірмами.

Зводити до мінімуму конкуренцію на конкретних ринках можна також за допомогою угод про співробітництво, що перешкоджають виходу нових конкурентів на ринок і визначальному частковому розподілу ресурсів або обсягів виробництва. Ефективність таких дій частково залежить від обраного різновиду міжнародних операцій, а також від прихильного ставлення державних органів до визначеної угоди.

3. Присутність у країні. Коли компанія уже веде операції в якійсь країні, використання підрядної фірми стає вже не таким вигідним і втрачає зміст. Інакше кажучи, компанія знає, як діяти в чужій країні, і може розпоряджатися в ній надлишковими потужностями, достатніми для нарощування обсягу виробництва. Багато чого, проте, залежить від відповідності спеціалізації діючої закордонної філії тому виду продукції або послуг, що передається за кордон. Коли така відповідність має місце, найвірогідніше, що нове виробництво буде освоєне власними силами. У компаніях із високим рівнем диверсифікації діючі іноземні підприємства можуть випускати продукцію, яка настільки відрізняється від переданої їм із центральної штаб-квартири, що простіше буде мати її з досвідченою сторонньою фірмою.

4. Ризики. У бізнесі існують найрізноманітніші ризики. Проте ризик, пов'язаний із можливістю політичних або економічних змін, що можуть знизити захищеність активів фірми та одержуваних прибутків, керівництво корпорацій часто ставить на перше місце у міжнародних операціях. Один із засобів зведення до мінімуму втрат від захоплення активів у подібних ситуаціях полягає в їх мінімізації за кордоном. Побоювання такого ж роду можуть обумовити вибір угод, заснованих на поділі активів з іншими фірмами. Ці ж обставини змушують уряди країн-реципієнтів обережно вводити обмеження будь-яких операцій через побоювання сутички з протидією з боку більш ніж однієї фірми.

Одним із засобів розподілу ризику є розміщення операцій у декількох країнах. Подібна стратегія зменшує можливість одночасного впливу на всі активи таких негативних подій, як конфіскація, введення валютного контролю або навіть скорочення збуту через спад виробництва в країні-реципієнті. Розосередженням операцій можна зменшити можливі втрати, а також річні коливання сукупних прибутків. Для компаній, що не опанували міжнародних операцій повною мірою, ті форми діяльності, що дають змогу мінімізувати витрати власних ресурсів, Можуть одночасно сприяти прискоренню виходу фірми на більшу кількість ринків. Проте такі форми менш привабливі для компаній із розвинутою міжнародною діяльністю чи компаній, що володіють ресурсами, достатніми для самостійного проведення операцій за кордоном.

2. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності ТОВ «Айта-Строй-Агро»

2.1 Інвестиційний аналіз капіталовкладень

зовнішньоекономічний управління капіталовкладення інвестиційний

Прийняття інвестиційних рішень можна віднести до найважливіших в економічній діяльності. Від цього залежить не тільки доля окремої фірми (її конкурентоспроможність і можливість виживання в конкурентних умовах), а й іноді і напрямок розвитку економіки країни. Саме тому в економічній теорії так багато уваги приділяється прийняттю рішення про здійснення інвестицій та оцінці їх доцільності й ефективності.

Як правило, вибір інвестиційного проекту проводиться в два етапи. На першому етапі це інвестиційний аналіз, відповідно до якого приймається рішення про доцільність або недоцільність інвестицій із погляду інвестора. На другому етапі, проводиться фінансовий аналіз проекту, що повинен змоделювати й оцінити поведінку проекту в процесі його реалізації.

2.1.1 Методи оцінки інвестиційної привабливості капіталовкладень

В економічній практиці широко застосовуються п ять основних методів оцінки інвестиційної привабливості капіталовкладень:

1. Метод чистої сьогоднішньої вартості (ЧСВ).

2. Внутрішня норма рентабельності (ВНР).

3. Метод періоду повернення вкладених інвестицій (ППВІ).

4. Балансова норма рентабельності (БНР).

5. Індекс прибутковості (ІП).

Для проведення аналізу переваг і недоліків використання кожного з них зупинимося спочатку на аналізі впливу часу на вартість грошей. Це пов'язано з тим, що при оцінці ефективності реалізації проекту необхідно врахувати специфіку інвестицій: кошти вкладаються в один момент часу, а виторг від реалізації проекту надходить у різні періоди.

Як правило, вартість грошей на початковому етапі інвестування й в інші періоди істотно різниться. На жаль, невдала економічна політика в Україні дозволила багатьом спеціалістам вивчити питання застосування цієї теорії на практиці і дати цій практиці тільки теоретичне обгрунтування Можна з упевненістю сказати, що вартість грошової одиниці (гривні або долара) сьогодні вища, ніж завтра. Називають три основні причини цього:

1. Утрачений прибуток. Гроші, які є у вигляді готівки крім простого заощадження, могли б бути використані іншим способом, наприклад покладені в банк на депозит із можливістю одержання певного прибутку. Відмовившись від цієї можливості, ми втрачаємо прибуток.

2. Інфляція. Через інфляцію гроші втрачають свою купівельну спроможність. Те, що два року тому можна було придбати за 100 доларів, ми не зможемо придбати сьогодні.

3. Ризик. Маючи на руках грошову одиницю сьогодні, ми знаємо, що будемо мати її і через рік. Віддаючи її комусь іншому, ми не можемо бути впевнені, що ця сума повернеться назад у встановлений термін.

МЕТОД ЧИСТОЇ СЬОГОДНІШНЬОЇ ВАРТОСТІ

Теоретична основа. Припустимо, що сьогодні ви відвантажили покупцю партію вантажу. Він пропонує заплатити вам 100 дол. сьогодні або 120 дол. через рік. Який варіант є більш вигідним для вас, якщо процентна ставка за доларовими депозитами становить 10% річних?

Ви можете розрахувати суму, яку б ви одержали у разі сьогоднішнього надходження грошей на рахунок у банку з їх подальшим розміщенням на депозит у банк під 10% річних. Це сума буде становитиме:

100 + (100 * 0,10) = 100 (1 + 0,10) = 110.

Таким чином, ви змогли б одержати 110 дол. Зрозуміло, друга пропозиція вашого покупця є більш привабливою для вас. Щоб визначити, якою має бути ставка за доларовими депозитами, з тим щоб ви могли одержати через рік 120 дол., треба зробити такі розрахунки:

100 (1+X) = 120

1+X = 120/100

1+X = 1,2

X = 0,2 тобто 20%

Припустимо, що ви хотіли б одержати гроші за свій товар сьогодні, але хочете дізнатися, яку суму ви повинні були б вимагати, щоб її еквівалент через 1 рік становив 120 дол. Цей розрахунок проводиться так:

X (1+0,10) = 120

X = 120 / (1+0,10)

X = 109,09

Таким чином, формулу чистої сьогоднішньої вартості для цього прикладу можна було б визначити як:

ЧСВ = МН (1 + n),

де ЧСВ - чиста сьогоднішня вартість,

МН - майбутні надходження,

п - проценти.

У тому разі, коли такий розрахунок здійснюється на два роки, а гроші надійдуть через два роки, ця величина дорівнюватиме:

ЧСВ = МН (1 + п) (1 + n)

Якщо ЧСВ інвестиційного проекту більше 0, то такий проект може бути запропонований для реалізації. У тому разі, коли цей розмір менше 0, необхідно відмовитися від проекту.

Методика, використовувана для розрахунку ЧСВ, називається дисконтуванням.

Практичне застосування. Про часте застосування цього методу, як і деяких інших, у практиці зарубіжних компаній можна дізнатися з підрозділу 1.6. Розглянемо простий приклад, як метод чистої сьогоднішньої вартості може бути використаний під час вибору устаткування.

Підприємству ТОВ «Айта-Строй-Агро» запропонували придбати два комплекти дверей - один вартістю 20 тис. дол., а другий - 25 тис. дол. Кожний із цих верстатів дає можливість зменшити оперативні витрати підприємства на наведені нижче суми. Вартість двох комплектів через п'ять років користування дорівнюватиме 0. Який із верстатів слід вибрати підприємству ТОВ «Айта-Строй-Агро», якщо для їх придбання воно може одержати кредит під 12% річних?

Таким чином, наведені вище розрахунки показують, що економічніше буде придбати верстат 1. Придбання верстата 2 недоцільне.

Переваги методу. До переваг цього методу можна віднести:

можливість найточніше враховувати зростання вартості майна акціонерів;

можливість урахування впливу часу на грошові потоки, що надходять у результаті реалізації проекту;

легкість використання методу спеціалістами;

використання для розрахунку показника всього грошового потоку проекту;

можливість використання різних рівнів вартості капіталу (відсотків).

ВНУТРІШНЯ НОРМА РЕНТАБЕЛЬНОСТІ

Теоретична основа. Метод внутрішньої норми рентабельності є досить простим і використовує здебільшого той самий математичний апарат, що й метод чистої сьогоднішньої вартості, тобто метод дисконтування. Внутрішня норма рентабельності - це така процентна ставка, при якій ЧСВ дорівнює 0.

Є два методи пошуку ВНР - графічний метод і метод пробних розрахунків. Графічний метод полягає в пошуку двох показників ЧСВ при різних процентних ставках, при яких вони мали б позитивне або негативне значення. Потім ці точки відображаються на графіку і між ними проводиться пряма. Точка перетину цієї прямої осі ЧСВ і є величиною ВНР.

Метод пробних розрахунків складніший, оскільки потребує великої кількості розрахунків, але більш точний. Цей метод ще відомий як «метод пошуку лева в пустелі». Його сутність стисло можна сформулювати так: для того, щоб знайти лева, необхідно розділити ту частину пустелі, де перебуває лев, на дві рівні частини. Після того, як така операція буде проведена кілька разів, можна з упевненістю визначити квадрат із левом.

Те ж саме відбувається і при розрахунку ВНР. Візьмемо дві величини відсотків, при яких ВНР має позитивне (А) і негативне (Б) значення. Знайдемо середнє арифметичне для цих величин, наприклад (У). Якщо ЧСВ для (У) буде додатною величиною, то точка переходу ЧСВ із додатного у від'ємне значення міститиметься у проміжку між (У) і (Б). Знайдемо середнє арифметичне для (Б) і (У) і т.д., доки величина ВНР не стане такою, що ЧСВ наближатиметься до нуля або дорівнюватиме 0.

З огляду на неоднозначність інтерпретації розрахунків, метод ВНР краще використовувати для оцінки ефективності окремих проектів, а не для вибору проекту, у який вкладення коштів є доцільнішим.

При в - 12% ЧСВ має додатне значення, при в - 14% ЧСВ має від'ємне значення.

ЧСВ досить наближена до нуля, тому можемо вважати, що ВНР дорівнює приблизно 13%.

Переваги і недоліки. Переваги цього методу подібні до переваг методу ЧСВ:

метод враховує чинник часу;

для розрахунку ВНР використовується весь грошовий потік проекту;

можливість визначити вартість капіталу, який може бути залучений до фінансування проекту.

До недоліків методу можна віднести такі його характеристики:

знайти значення ВНР набагато складніше, ніж ЧСВ (часто для цього необхідний комп'ютер);

при об'єднанні для здійснення двох або більше проектів показник ВНР нового сумарного проекту повинен обчислюватися наново - його не можна отримати шляхом додавання ВНР проектів складових;

при використанні цього методу можна одержати кілька показників ВНР або жодного;

метод не завжди спрямований на підвищення вартості майна акціонерів (наприклад, можливі випадки, коли проект із кращим показником ЧСВ матиме гірші показники ВНР порівняно з альтернативними проектами);

досить складно розрахувати ВНР для всього терміну реалізації проекту;

при розрахунку ВНР враховується, що гроші, отримані від проекту, реінвестують назад у проект під ставку ВНР. Це не так, тому потрібно бути дуже обережним з інтерпретацією цього показника, особливо в тому разі, коли він значно більший ніж обрана для проекту ставка дисконтування;

цей метод неможливо застосовувати в разі потреби розрахувати ВНР для проекту, що використовує капітал різноманітної вартості (змінні проценти).

МЕТОД ПЕРІОДУ ПОВЕРНЕННЯ ВКЛАДЕНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Теоретична основа. За допомогою методу ППВІ визначається термін, протягом якого інвестор може одержати назад внесені ним гроші. Цей метод був дуже поширеним у 70-ті роки в більшості країн світу, але і зараз він досить активно застосовується на практиці, особливо тоді, коли треба швидко проаналізувати ефективність невеликих за масштабом проектів. Метод ППВІ звичайно використовують для порівняння альтернатив вкладення коштів. Крім того, його можна використовувати у тому разі, коли обсяги інвестицій незначні і не має сенсу проводити складні розрахунки та дослідження для пошуку ЧСВ.

Цікаво, що метод ППВІ є єдиним методом оцінювання ефективності інвестицій, при якому можна не враховувати вартість залученого робочого капіталу. Це пов'язано з тим, що в будь який час, коли припиняється здійснення інвестицій (або вони скуповуються), можна відразу повернути залучений робочий капітал. Водночас цей метод неможливо застосувати під час розрахунку дисконтованого ПВВІ.

Візьмемо наведений вище приклад з проблемою вибору одного з двох верстатів. Для першого верстата ПВВІ становить приблизно 3,6 року, а для другого - 4. Як бачимо, у цьому разі 1-й варіант є оптимальнішим.

Переваги і недоліки. До переваг цього методу можна віднести такі:

він дуже простий у застосуванні. Якщо розрахунок ВНР може проводити тільки підготовлений спеціаліст, то ПВВІ легко розраховується і не дуже кваліфікованим персоналом. Крім того, результати таких розрахунків будуть зрозумілими для більшості співробітників підприємства;

метод дає можливість оцінити доцільність проекту з погляду його ліквідності, тобто визначити, як швидко можуть повернутися вкладені в нього кошти. Це також дає змогу оптимізувати структуру капіталу, особливо тоді, коли підприємство відчуває брак коштів для подальших капіталовкладень;

завдяки методу можна автоматично відібрати менш ризиковані проекти (з погляду їх реалізації). Очевидно, що чим довше реалізується проект, тим він ризикованіший. Вибираючи проект з найкоротшим терміном існування, ми зменшуємо свій ризик;

як відомо, досить складно розрахувати надходження коштів протягом, наприклад, десятирічного терміну. Метод ПВВІ дає можливість провести розрахунки тільки для того періоду, протягом якого доцільно реалізовувати проект.

До недоліків методу ППВІ можна віднести таке:

він не враховує чинник часу (вихід із ситуації - можливість використання методу дисконтованого періоду повернення вкладених інвестицій);

основна мета цього методу - не максимізація вартості майна акціонерів, а поліпшення ліквідності;

метод ППВІ не враховує надходжень після закінчення терміну реалізації проекту;

дані аналізу досить складно інтерпретувати при ухваленні рішення інвестувати чи не інвестувати проект, а також вирішуючи, під який відсоток можна залучити капітал для реалізації проекту. Тому доцільно використовувати його в сукупності з іншими методами (насамперед ЧСВ);

у тому разі, коли вкладення коштів провадиться не тільки на початковому етапі реалізації проекту, а й у середині проекту, досить важливо визначити, який термін вважати періодом повернення інвестицій і який момент буде початковим для його розрахунку.

БАЛАНСОВА НОРМА РЕНТАБЕЛЬНОСТІ

Теоретична основа. Цей метод є єдиним, у якому замість поняття грошового потоку використовуються балансові значення прибутку. Крім того, це найбільш неоднозначний метод. Існує кілька формул для його розрахунку, а сам метод має чотири різні назви:

accounting rate of return (балансова норма рентабельності);

average accounting return (середня балансова рентабельність);

return on capital employed (рентабельність використаного капіталу);

return on investments (рентабельність інвестицій).

Розрахунок цієї величини здійснюють такими способами-

середній розмір прибутку, отриманий за період реалізації проекту, ділиться на середній розмір використаного капіталу;

середній розмір прибутку, отриманий за період реалізації проекту, ділиться на початкову величину залученого капіталу.

Практичне застосування.

Приклад. Розглянемо знову приклад із вибором необхідного устаткування.

Вважатимемо, що кожний із цих верстатів буде повністю амортизований протягом п'яти років (тобто їхня ліквідаційна вартість через п'ять років дорівнюватиме нулю).

Як бачимо, і в цьому разі придбання верстата 1 більш доцільне.

Переваги і недоліки. До переваг цього методу можна віднести:

* розрахунок проводиться досить просто, а розмір коефіцієнта дається у відсотках, що легше сприймається співробітниками підприємства;

* доцільність реалізації проекту визначається на основі підрахунку прибутку проекту, що є зрозумілішим для керівництва підприємства;

* аналіз якості роботи керівництва досить часто проводиться за коефіцієнтами прибутковості використання капіталу, а не за величиною вартості майна акціонерів.

Перелік недоліків цього методу значно ширший:

* відсутня єдина процедура розрахунку коефіцієнта (як обсягу прибутку, так і величини капіталу, які застосовуватимуться у розрахунках);

* коефіцієнт розраховується у процентах і не враховує масштабу проекту;

* для розрахунку коефіцієнта використовується прибуток, а не грошовий потік, що є неправильною основою для прийняття рішення про доцільність інвестування;

* метод не враховує чинника часу;

* метод спрямований на підвищення балансового прибутку компанії, а не на підвищення вартості майна акціонерів;

* метод не дає точної бази для прийняття рішення про доцільність реалізації проекту. Він фактично може застосовуватися тільки при порівнянні кількох проектів для вибору кращого з них. Використання середнього рівня прибутковості капіталу підприємства для ухвалення рішення про інвестування може призвести до серйозної помилки, особливо в умовах інфляції й у разі реалізації ризикованого проекту. Показник балансової норми рентабельності не може застосовуватися для порівняння з коефіцієнтом дисконтування, який використовується для розрахунків іншого рівня.

ІНДЕКС ПРИБУТКОВОСТІ

Теоретична основа. Ще одним методом, що використовує дисконтування, є індекс прибутковості.

Індекс прибутковості використовується в тому разі, ко в умовах обмежених фінансових ресурсів необхідно вибрат найоптимальніший проект із погляду збільшення вартості майн акціонерів.

Практичне застосування.

Приклад. У підприємства є можливість реалізувати той інвестиційні проекти.

Обсяг фінансових ресурсів підприємства становить 20 000. Які проекти має вибрати підприємство?

Рішення. При ставці дисконтування в 12%:

для проекту 1 ЧСВ становить 50 500, а СВ - 70 500;

для проекту 2 ЧСВ становить 35 300, а СВ - 45 300;

для проекту З ЧСВ становить 33 400, а СВ - 43 400.

У результаті проведення розрахунків одержуємо такі індекси прибутковості:

для проекту 1 ІП = 70 500/20 000 = 3,53;

для проекту 2 ІП = 45 300/10 000 = 4,53;

для проекту З ІП = 43 400/10 000 = 4,34.

З огляду на те, що підприємство обмежене у вільних коштах, воно може вибрати або проект 1, або проекти 2 і З разом. Для підприємства доцільніше вибрати 2-й і 3-й варіанти, що мають вищий ІП. Це може бути підтверджено подальшим розрахунком ЧСВ обох проектів, яка дорівнюватиме 35 300 + 33 400 = 68 700, що більше, ніж ЧСВ проекту 1.

Переваги і недоліки. До переваг цього методу можна віднести:

* можливість у більшості випадків точно враховувати зростання вартості майна акціонерів;

* можливість враховувати чинник часу;

* легкість застосування фахівцями;

* використання для розрахунків показників усього грошового потоку проекту;

* можливість правильно вибрати об'єкти інвестування у разі обмеженості фінансових ресурсів підприємства;

* можливість використовувати при розрахунку ІП різні рівні вартості капіталу (відсотків).

До недоліків можна віднести:

* досить складно одержати дані для всього періоду реалізації проекту;

* у разі вибору одного із взаємовиключаючих проектів може бути неправильний результат (тоді краще застосувати метод ЧСВ);

* розробляти методологію і здійснювати аналіз проектів може тільки підготовлений персонал;

* його можна використовувати тільки тоді, коли інвестиційний проект можна реалізувати частинами, тобто його можна розділити. Наприклад, 10000 у цьому році, а 20000 у наступному (цей метод дістав назву «допущення можливості розподілу» - divisibility assumption).

ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ МЕТОДІВ ОЦІНКИ ІНВЕСТИЦІЙ У ЗАХІДНІЙ ПРАКТИЦІ

Досить цікаво проаналізувати дані щодо використання різноманітних методів оцінювання інвестицій компаніями в різних країнах.

Так, наприклад, у сполучених Штатах Америки найпоширенішим є метод дисконтованого грошового потоку. У своїй роботі А. Шал, Дж. Сандем і В.Р. Джерсбік визначили, що 86% американських фірм, які вони досліджували, використовували для оцінювання інвестицій методи дисконтування грошового потоку. Близькі до цих дані можна побачити і в матеріалах М. Блума, Й. Оренда, Р. Вестерфілда, зведені в такій таблиці:

Дещо інші результати (теж у відсотках) отримані у Великобританії. Так, вивчення Р. Пайком діяльності найбільших англійських компаній було зведено в таку таблицю (кількість відсотків, що перевищує одиницю, означає, що компаніями одночасно використовується кілька методів):

Таким чином, найбільш поширеними методами оцінки інвестиційних проектів є методи, що використовують дисконтування грошового потоку (насамперед, метод чистої сьогоднішньої вартості) і показник повернення вкладених інвестицій. При цьому популярність методів дисконтування росте великими темпами.

2.2 Вплив інфляції на оцінку інвестиційних проектів

Інфляція є постійною супутницею економічного життя планети з того моменту, коли гроші перестали вільно обмінюватися на золото і, навпаки, були введені обмеження на вивіз золота за державний кордон. Таким чином, з початку XX ст. інфляція стала постійною дійовою особою економічного життя, особливо після Другої світової війни. Інфляція впливає на обидві складові інвестиційного проекту: грошовий потік і ставку дисконтування. Розглянемо, у який спосіб інфляція може бути врахована при оцінюванні інвестиційного проекту.

СТАВКА ДИСКОНТУВАННЯ ТА ІНФЛЯЦІЯ. Коли людина йде до банку і вкладає гроші на депозитний рахунок, вона відмовляється від їх споживання в даний момент. За таку відмову вона хоче одержати певну плату, припустимо 10%, щоб мати через рік можливість спожити більшу кількість товарів. Чи означає це, що через рік її купівельна спроможність збільшиться на 10%?

Звичайно, що ні, якщо в суспільстві існує інфляція. Припустимо, що її рівень становить 6%. Це означає, що одиниця товару, яка коштує сьогодні 1 дол., завтра коштуватиме 1, 06 дол. Нехай людина поклала в банк 100 дол. на один рік, а по завершенні цього року отримала 110 дол. Вона вважає, що за 110 дол. зможе придбати 110 одиниць товару, які у минулому році коштували 1 дол. Але це не так, вона зможе придбати лише 110/1,06 = 103,8 одиниць товару. Тобто купівельна спроможність людини зросла тільки на 3,8%, а іншу суму «з'їла» інфляція.

Для аналізу впливу інфляції на ставку дисконтування використовують такі визначення:

* реальна ставка - ставка, на яку реально збільшується купівельна спроможність (у нашому випадку 3,8%).

Ця ставка не враховує інфляції;

* номінальна ставка - ставка, на яку номінально (теоретично) збільшується купівельна спроможність (у нашому випадку 10%). Ця ставка враховує інфляцію.

ГРОШОВИЙ ПОТІК ТА ІНФЛЯЦІЯ. Аналізуючи грошовий потік, розрізняють два визначення:

* реальний грошовий потік - грошовий потік від реалізації продукції, який розрахований без урахування інфляції;

* номінальний (дійсний) грошовий потік - грошовий потік від реалізації продукції, що розрахований з урахуванням темпів інфляції.

Це означає, що якщо в інвестиційному проекті буде розрахований грошовий потік, відповідно до якого ціна на продукцію буде збільшуватися щорічно на 2%, незважаючи на темпи інфляції (наприклад, завдяки зростанню авторитету торгової марки), то ми матимемо справу з реальним грошовим потоком. У такому разі, коли ціни і пов'язаний із ними грошовий потік будуть розраховані з урахуванням інфляції (тобто, наприклад, щорічно ціни будуть змінюватися на 5% через інфляцію і на 2% завдяки зростанню авторитету торгової марки), ми матимемо справу з номінальним (дійсним) грошовим потоком.

ВИБІР СТАВКИ ДЛЯ ДИСКОНТУВАННЯ. Загальним принципом під час оцінювання інвестиційних проектів є те, що для дисконтування слід використовувати ту ставку, яка була взята для розрахунку грошового потоку. Тобто у разі використання номінальної ставки дисконтування необхідно враховувати номінальний грошовий потік, а при використанні реального грошового потоку - реальну ставку, випадках результати мають бути однаковими.

Приклад. Припустимо, що підприємство А має так номінальний грошовий потік:

рік 0 - 1 000

рік 1 600

рік 2 650

Номінальна ставка процента дорівнює 14%, а індекс інфляції прогнозується на рівні 5%. Яка ж ЧСВ проекту?

Для оцінювання інвестиційної привабливості застосовують п ять основних методів, про які мова йшла вище.

Дослідження показують, що найпоширенішими є методи чистої сьогоднішньої вартості і періоду повернення вкладених інвестицій. При цьому методи розрахунку дисконтуванням широко використовуються в США і поступово набувають популярності в інших країнах.

Великий вплив на оцінку ефективності капіталовкладень має рівень інфляції. Для урахування інфляції при оцінюванні інвестиційного проекту застосовують два методи:

1 Аналіз реального грошового потоку, при визначенні якого використовуються ціни без урахування інфляції;

2. Аналіз номінального грошового потоку, при розрахунку якого використовуються ціни з урахуванням інфляції.

2.3 Фінансовий аналіз інвестиційних проектів

Після проведення інвестиційного аналізу й ухвалення рішення про доцільність капіталовкладень аналізується фінансовий проект. Для цього використовуються формальні фінансові звіти (proforma financial statements), тобто майбутні фінансові звіти, які складатиме підприємство у разі реалізації проекту (у них враховуватимуться показники, отримані в результаті Моделювання діяльності підприємства на етапі вкладення коштів, виробництва продукції і ліквідації проекту).

Фінансовий аналіз формальних звітів дає можливість оцінити майбутню «поведінку» проекту, визначити критичні моменти під час його реалізації й отримати акціонерам інформацію про інвестиційний проект у такому форматі, який дасть змогу порівняти економічні показники як з існуючим станом підприємства, так і з аналогічними коефіцієнтами підприємств-конкурентів.

Фінансовий аналіз проекту здійснюється на основі звітів підприємства, а також різних фінансових показників і коефіцієнтів. Існує понад 50 розрахункових коефіцієнтів, які можуть бути використані для аналізу фінансового стану підприємства при реалізації проекту. Однак така кількість показників повинна враховуватися тільки при аналізі фінансового стану існуючого підприємства, наприклад при купівлі акцій або інших цінних паперів, злитті або придбанні компаній, видачі кредиту та ін. Здійснюючи аналіз інвестиційного проекту, можна обмежитися тільки кількома показниками, які дадуть можливість отримати максимум інформації, необхідної для дослідження. Щоб використовувати їх сповна, потрібно вміти правильно їх інтерпретувати.

2.3.1 Прибутковість

Як правило, акціонери звертають увагу на показники прибутковості проекту. Це дає їм змогу оцінити ефективність використання свого капіталу, порівняти прибутковість проекту з аналогічними показниками підприємств-конкурентів і з прибутковістю інвестицій в інші види фінансових активів.

Розраховуючи ці показники, використовують інформацію різних звітів - балансового, що відбиває фінансовий стан підприємства наприкінці року, і звіту про прибутки, що відображає доходи і витрати, отримані протягом усього року. Безумовно, немає ніяких гарантій, що фінансовий стан підприємства на дату складання звіту був таким самим, як і протягом усього року (наприклад, при розрахунку рентабельності активів підприємства не можна точно сказати, яка частина активів брала участь у формуванні прибутку за звітний рік - 1879 або 1742 мільйонів УО). Щоб компенсувати цю неточність, розраховують середнє арифметичне необхідного показника балансового звіту наприкінці звітного та попереднього року.

РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА. Цей показник (коефіцієнт) ефективності використання підприємством своїх активів розраховується так:

Рентабельність активів = Прибуток після сплати податків / Середня величина активів = 86/((1879+1742)/2)=4.75%

Безумовно, ця величина має бути якомога більшою, оскільки саме активи є джерелом одержання прибутку підприємством. Низький рівень коефіцієнта вказує на неефективність використання активів і необхідність внесення змін у фінансову політику підприємства.

Цей показник можна розраховувати і для загальних прибутків підприємства (оперативного прибутку й інших прибутків). Порівняння його з попередніми показниками дасть змогу оцінити вплив податків і процентів, що виплачуються за кредитами, на загальну прибутковість активів.

РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ КАПІТАЛУ. Для реалізації інвестиційного проекту підприємство досить часто, крім залучення акціонерного капіталу, використовує кредити, облігації або інші форми довгострокового фінансування. Усі зазначені форми фінансування (крім короткострокових) утворять капітал підприємства. Показник ефективності використання капіталу дуже важливий для інвесторів. Він дає можливість кредиторам-акціонерам дізнатися про спроможність проекту обслуговувати і повертати кредит. Цей коефіцієнт розраховується так:

Рентабельність капіталу = Оперативний прибуток + Інші прибутки / Активи - Поточна заборгованість = (190+29)/(((1879-486)+(1742+455))/2)=16.34%

РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ АКЦІОНЕРНОГО КАПІТАЛУ. Цей показник подібний до коефіцієнта рентабельності активів, але дає можливість зрозуміти, наскільки ефективно використовується капітал акціонерів. Звичайно ця величина розраховується так:

Рентабельність акціонерного капіталу = Прибуток після сплати податків / Акціонерний капітал =86/((805+725)/2)=11.24%

МАРЖА ПРИБУТКОВОСТІ. Цей показник визначає величину виторгу від реалізації продукції (у відсотках), що залишається в розпорядженні підприємства після відрахування виробничих витрат. Він розраховується як для оперативного прибутку, так і для прибутку що обкладається податком. У першому разі маржа прибутковості буде розраховуватися так:

Маржа прибутковості = Оперативний прибуток / Обсяг продажу = 190 / 2262 = 8,4%.

У разі використання для розрахунків величини прибутку після оподатковування маржа прибутковості становитиме 3,8%.

Досить часто цей показник дає змогу зрозуміти збутову політику підприємства. Якщо значення цього показника велике, це означає, що підприємство закладає в ціну продукції високу маржу прибутковості, знижуючи тим самим обсяги обороту. Низький показник цього коефіцієнта, навпаки, доводить, що підприємство максимально заінтересоване в збільшенні обороту і для цього знижує маржу прибутковості.

2.3.2 Ефективність

Наведені нижче показники дають змогу проаналізувати ефективність (активність) використання активів у діяльності підприємства. Як і в інших випадках, вони повинні порівнюватися з аналогічними показниками діяльності підприємства в минулі періоди чи з коефіцієнтами підприємств-конкурентів.

КОЕФІЦІЄНТ ОБОРОТУ ЧИСТИХ АКТИВІВ. Цей показник розраховується так:

Коефіцієнт обігу чистих активів = Обсяг продажу / Активи = 2262/((1879+1742)/2)=1,25

Чим більше значення коефіцієнта, тим ефективніше використовуються активи підприємства для проведення продажу. Коли його величина мала, то це означає, що активи використовуються недостатньо ефективно. У такому разі необхідно або збільшити обсяги продажу, або зменшити величину активів. Якщо ж коефіцієнт має значення менше, ніж у конкуруючих підприємств, можна визначити причини цього. Для цього треба провести детальний аналіз ефективності використання кожного елемента активів, розрахувавши коефіцієнт обороту для кожного з них і порівнявши їх з аналогічними показниками підприємств-конкурентів. Проте порівняння цих коефіцієнтів слід проводити для підприємств з однаковою конкурентною стратегією щодо маржі прибутковості. Порівнювати підприємства з різною збутовою політикою не має сенсу.

КОЕФІЦІЄНТ ОБОРОТУ ЗАПАСІВ. Для підприємства дуже важливо, щоб його запаси оберталися якнайшвидше. Чим активніше відбувається цей процес, тим менше капіталу необхідно підприємству для утримання запасів. Водночас величина коефіцієнта обігу запасів значною мірою залежить від технології виробництва, тому, як і в інших випадках, ця величина повинна порівнюватися з відповідними показниками підприємств аналогічного профілю. Коефіцієнт обігу запасів визначається за такою формулою:

Крім цього коефіцієнта, використовується також показник кількості днів у запасах, що перебувають на складі. Він визначається так:

Кількість днів у запасах = Кількість днів у розрахунковому періоді / Коефіцієнт обігу запасів = 365/6,03=60,5

2.3.3 Ліквідність (платоспроможність)

Показники ліквідності використовуються при аналізі спроможності підприємства оплачувати рахунки. У своїй діяльності підприємство мусить оплачувати всі поточні рахунки з тим щоб його не оголосили неплатоспроможним. Саме тому як інвестори, так і кредитори звертають увагу на ці показники.

ПОТОЧНИЙ КОЕФІЦІЄНТ. Поточний коефіцієнт визначається як співвідношення поточних активів до поточних зобов'язань:

Поточний коефіцієнт = Поточні активи / Поточні зобов'язання = 761/486=1,57

Звичайно вважається, що для підприємств цей показник повинен бути більшим 1 (деякі автори висловлюють думку, що він має бути не меншим 2). Якщо він перевищує 1, кредитор може переконатися, що поточні активи фінансуються не тільки за рахунок поточних зобов'язань. Це дає кредиторам упевненість у тому, що заборгованість може бути погашена підприємством вчасно. Аналізуючи даний коефіцієнт, треба враховувати не лише його абсолютну величину, а й галузь виробництва, й існуючу підприємницьку практику в країні місцезнаходження підприємства.

«КИСЛОТНИЙ» КОЕФІЦІЄНТ, АБО КОЕФІЦІЄНТ ШВИДКОЇ ЛІКВІДНОСТІ. Розуміючи, що частину поточних активів досить складно швидко перетворити в засоби для погашення поточних зобов'язань, було введено так званий коефіцієнт кислотності. Він розраховується як співвідношення вартості поточних активів, що можуть бути досить швидко трансформовані в гроші, до поточних зобов'язань:

Кислотний коефіцієнт = Швидколіквідні активи / Поточні зобов'язання = (140+294+58)/486=1,01

Як і в попередньому випадку, більшість кредиторів вважає, що така величина має бути більшою 1. Це означає, що підприємство може погасити свої поточні зобов'язання без продажу запасів (які не входять у швидколіквідні активи).

КОЕФІЦІЄНТ АВТОНОМНОСТІ. Коефіцієнт автономності вважається навіть більш динамічним показником, ніж коефіцієнт кислотності, оскільки вказує кількість днів, коли підприємство може працювати без додаткового надходження коштів. Ця величина визначається як відношення готівки, яка є в розпорядженні підприємства, до середньоденних витрат виробництва без урахування амортизації:

Коефіцієнт автономності = Кошти / (Витрати виробництва - Амортизація) / 365 - 140/((1655+327)/365)=25,78

Коефіцієнт показує, що майже місяць підприємство може протриматися, використовуючи тільки наявні в нього зараз гроші. Чим вища ця величина, тим краще, за винятком тих випадків, коли обсяг готівки, якою розпоряджається підприємство, значно перевищує оптимальну суму готівки, необхідну для діяльності підприємства (визначається за спеціальною формулою). Це пов'язано з тим, що, як указувалося раніше, кошти в грошовій формі приносять дуже мало прибутку.

2.3.4 Структура капіталу

Одним з основних завдань, які стоять перед підприємством, є визначення структури капіталу для забезпечення своєї діяльності. З одного боку, фірма заінтересована в максимальному використанні кредитів, оскільки відсотки, що виплачуються кредиторам, не оподатковуються податком (в Україні такий порядок існує з 1995 р.). У зв'язку з цим фінансування за допомогою кредитів може бути значно дешевшим для підприємства, ніж залучення акціонерного капіталу. З іншого боку, несплата встановлених кредитною угодою сум у встановлені терміни може призвести до оголошення підприємства неплатоспроможним. Для кредиторів і акціонерів існують також свої переваги і недоліки в різних формах фінансування проекту. Саме тому остаточна структура капіталу підприємства є, як правило, компромісом між кредиторами й акціонерами.

ЗАБОРГОВАНІСТЬ ДО АКТИВІВ. Одним із найпопулярніших показників є відношення заборгованості до активів підприємства. Цей показник визначається за формулою:

Заборгованість до активів - Заборгованість / Активи = (486+588)/1879=57%

Коефіцієнт показує, що заборгованість становить лише 57% від активів підприємства. Досить складно оцінити цю величину, не знаючи якісного складу активів. Як правило, така величина вважається достатньою, щоб гарантувати погашення заборгованості перед кредиторами. Зрозуміло, що чим менший цей показник, тим спокійніше можуть почуватися кредитори.

Ще два показники - заборгованість до акціонерного капіталу і мультиплікатор акціонерного капіталу - містять фактично ту саму інформацію, що й перший коефіцієнт. Ці коефіцієнти розраховуються так:

Заборгованість до акціонерного капіталу = Заборгованість / Акціонерний капітал =(484+588)/805=1,33.

Мультиплікатор інвестицій = Активи / Акціонерний капітал = 1879/805=2,33.

ПОГАШЕННЯ ПРОЦЕНТІВ. Для визначення спроможності підприємства погасити свою заборгованість застосовують коефіцієнт погашення процентів, який визначається за формулою:

Погашення відсотків = Оперативний прибуток + Інші прибутки / Виплачені проценти = (190+29)/49=4,5

Безумовно, чим більшим буде це значення, тим вища спроможність підприємства погасити заборгованість. Водночас необхідно звернути увагу на те, що цей показник реально визначає тільки спроможність підприємства обслуговувати свій борг (тобто виплачувати проценти), а не погашати його.

Для оцінки майбутнього стану компанії, що реалізує інвестиційний проект, використовується фінансовий аналіз. Цей аналіз проводиться на основі формальних фінансових звітів (proforma financial statements), що фактично моделюють майбутні фінансові звіти компанії.

В економічній практиці відомі більш як 50 різноманітних коефіцієнтів, що тією чи іншою мірою можуть відбити поточний фінансовий стан компанії. Проте під час аналізу інвестиційних проектів, як правило, обмежуються лише деякими з них. При цьому коефіцієнти, використовувані для аналізу, можна структурувати у чотири такі групи:

1. Коефіцієнти прибутковості проекту.

2. Коефіцієнти ефективності використання активів.

3. Коефіцієнти ліквідності проекту.

4. Коефіцієнти, що характеризують структуру капіталу.

Загалом же слід зазначити, що простий розрахунок коефіцієнтів не має великого практичного значення, якщо спеціалісти, що їх розрахували, не зможуть правильно інтерпретувати отримані дані.

3. Зовнішньоекономічна діяльність ТОВ «Айта-Строй-Агро» та путі її удосконалення

Предметом вивчення даної роботи стала зовнішньоекономічна діяльність торгово-виробничого підприємства ТОВ «Айта-Строй-Агро». Дана мережа займається зборкою дверей з комплектуючих, а також продажем цих дверей, включаючи монтаж і сервісне обслуговування.

3.1 Обґрунтування вибору сфери діяльності

Кожен суб'єкт підприємництва вибирає сферу діяльності, у якій він може максимально реалізувати свій потенціал, дістати великий прибуток. Фірма вибрала для себе сферу торгівлі дерев'яними дверей. ТОВ «Айта-Строй-Агро» є торгово-виробничим підприємством. Фірма займається покупкою комплектуючих для дерев'яних дверей, зборкою дверей, їхнім продажем і установкою. Фірма займається оптово-роздрібною торгівлею дверей. Підприємство працює на Українському ринку з1998 р.

Спочатку ТОВ «Айта-Строй-Агро» здійснювало торгівлю пластиковими вікнами, що закуповувало у фірми «Aluplast». Однак останнім часом ринок став перенасичений даною продукцією. На ринку Херсонській області з'явилися сильні конкуренти, що займалися торгівлею аналогічною продукцією по більш низьких цінах. Діяльність по торгівлі пластиковими вікнами стала приносити менший прибуток. У зв'язку з цим керівництво фірми «Айта-Строй-Агро» вирішила змінити вид своєї діяльності. Було проведене дослідження ринку і зроблений висновок, що на такий товар як дерев'яних дверей існує стабільний попит.

3.2 Основні фактори, що визначають даний напрямок діяльності

- ріст темпів будівництва (житлового, промислового) у херсонській й області;

- використання натурального матеріалу (дерево) як екологічно чистого, престижного, привабливого.

Дерев'яні двері знаходять широке застосування в будівництві і ремонті об'єктів різного призначення: квартири, будинку, котеджі, житлові й адміністративні будинки.

3.2.1 Характеристика продукції ТОВ «Айта-Строй-Агро»

1. Високий рівень матеріалів і готової продукції.

2. Міцність, довговічність, тривалий термін служби.

3. Легкість зборки.

4. Легкість монтажу, не потребуючого застосування складного спеціального устаткування.

5. Наявність сертифікатів якості, гарантій.

На підставі попиту та пропозиції товарів з позиції ціни і часу постачань у 1998 році було прийняте рішення створити торгово-виробниче підприємство «Айта-Строй-Агро». У 2002 році керівництво підприємства відійшло від попереднього асортименту продукції (пластикові вікна), вибравши напрямком своєї діяльності виробництво і продаж дерев'яних (соснових) дверей. Організаційна структура підприємства дозволяє вести як оптово-роздрібну торгівлю, так і виконання замовлень по зразках і каталогам - це індивідуальні дизайнерські розробки.

У нашому регіоні ця галузь вважається досить перспективної, і ті підприємці, що зробили ставку на будівництво, досить рано зрозуміли, які вигоди вони можуть одержати і вчасно зайняли основні ніші в цьому сегменті, ринок ще дотепер ненасичений, і можна з упевненістю сказати, що якщо політична й економічна ситуація в країні й у регіоні буде стабільної і хоча б така ж сприятливої, як і зараз, торгівля на ринку будматеріалів буде прибутковим бізнесом ще довгий час.

У даний момент магазин займається торгівлею дерев'яними дверей виробництва Польщі із супутніми комплектуючими. І, незважаючи на поступове наповнення ринку цими товарами, двері цього магазина мають більш якісні параметри і невеликий ціновий запас, що робить їх конкурентоздатними на місцевому ринку.

3.3 Система керування підприємством

Наочно схема організаційної структури підприємства зображена на мал. 1. Схема наочно відображає всі наявні структурні взаємозв'язки елементів. У дужках зазначені ті терміни, що використовуються в реальній практиці.

Як видно з малюнка, робота мережі орієнтована на попит. Покупець приходить у магазин, одержує інформацію про продукцію і робить замовлення. Продавці приймають авансовий платіж і оформляють замовлення. Коли дана продукція мається на Складі №2, то термін виконання замовлення буде містити в собі лише час транспортування товару (плюс витрати на зборку і фарбування, якщо на Складі №2 маються лише комплектуючі) і його монтажу. Якщо ж такого продукту ні, замовлення проходить через всі етапи: заявка постачальнику, постачання комплектуючих, зборка, фарбування, відправлення на Склад готової продукції №1 і монтаж. Для дверей такий термін складає звичайно 1 місяць.

У цій схемі задіяні всі співробітники обох елементів мережі. В наявності і лінійні, і функціональні зв'язки. Ієрархія керування організована від вищого керівництва (Директор), через менеджерів по продажах (ними є продавці-консультанти), що керують робітниками (нижча ланка). Така схема утворить лінійний апарат керування. Якщо розглядати мережа з погляду функцій, то в наявності такі складові, як Адміністрування в особі директора, Кадри (робота з ними частково лежить на бухгалтері), Виробництво (у цехах) і Збут продукції (у магазині).

У мережі відповідальність розподілена відповідно до рівня повноважень працівника. Найвищу відповідальність має Директор. Меншу - менеджери, найнижча відповідальність лежить на монтажниках, збирачах і шоферах. Вони відповідають лише за безпосереднє якісне виконання конкретної роботи. Підбор кадрів проводиться ретельно, кандидати пишуть резюме, проходять стажування, усі мають кваліфікацію, проходять іспитовий термін. Ціль такої ретельної роботи - організувати якісну безперебійну роботу мережі. Магазин підтримує довгострокові зв'язки зі своїми клієнтами і вже придбав популярність, завдяки якості виконання замовлень, недорогим цінам, багаторічній гарантії (на двері вона встановлюється на термін 10 років) і сервісу (у нього входять безкоштовні виміри і доставка по місту й установка).

Фабрика дверей «Ронковски» - це стабільне підприємство, що успішно працює на польському ринку деревообробки і будівництва з 1996 р. Її засновник і нинішній директор Карел Ронковски, у свій час закінчив будівельний інститут. Він освоїв виробництво соснових дверей і за кілька років придбав популярність серед інших виробників дверей. Підприємство уклало контракт на постачання соснових брусів польського виробництва з місцевим деревообробним заводом. Зараз у фабрики є стабільна база клієнтів. Крім численних приватних покупців, фірма співробітничає з великими будівельними підприємствами. Так, межкомнатные двері виробництва фабрики «Ронковски» можна побачити в багатьох офісах на території Польщі й у деяких офісах і будинках германії. Співробітництво з українськими фірмами Карел Ронковски вважає взаємовигідним, тому що українські покупці, він упевнений, будуть ради придбати високоякісні недорогі соснові двері для своїх квартир, а фабрика, вітає розширення ринку збуту свого товару в інші країни. «Ронковски» відповідає за якість і різноманітний асортимент своєї продукції, засвідчуючи, що товар відповідає всім гігієнічним і санітарним вимогам, а також надає гарантію безвідмовної служби на 10 років. У результаті попередньої розмови по телефоні з менеджером фірми, фабрика виявила бажання співробітничати з фірмою «Айта-Строй-Агро» і запропонувала зустрітися в офісі гендиректора 18 грудня 2002 р.

Фірма «Айта-Строй-Агро» займається зборкою дверей з комплектуючих, їхнім продажем і монтажем. Для проведення маркетингового дослідження постачальників були обрані види дверей, що користаються найбільшою популярністю в клієнтів: «Витро», «Глобал», «Комфорт», «Оптима», «Элегант», «Стандарт». Через мережу Інтернет були знайдені підприємства виробляючі даний вид продукції: