Розвиток науки "Менеджмент"

По-третє, характерною рисою організацій суспільства знань є налагодження безперервного інноваційного процесу. Головною дійовою особою в сучасних соціально-ринкових системах став підприємець.

Нова філософія управління заснована на системно-ситуаційному підході. Головні передумови успіху лежать не всередині, а поза фірмою. Успіх залежить від того, наскільки вдало фірма пристосовується до зовнішнього середовища. Ситуаційний підхід є відповіддю на вплив зовнішнього середовища. Організаційні механізми пристосовуються до виявлення нових проблем і вироблення нових рішень.

Втіленням нового підходу стало стратегічне управління, що передбачає доповнення планування потенціалу фірми розробкою її стратегії на основі прогнозів майбутнього стану середовища. Зміна ситуації вимагає зміни стратегії.

В умовах активно мінливого ділового світу традиційний механізм наукового менеджменту виявляється все менш корисним і навіть непродуктивним. Іншими словами, якщо традиційна наука зосереджувала свою увагу на аналізі, пророкуванні й управлінні, то сучасна займається безпосередньо аналізом природи і динаміки непередбачених, нестабільних і нестійких систем, переносить акценти на хаос і складність.

Першими, хто успішно спробував зробити практичні висновки зі становища, що склалося, у сучасних умовах були японці. Вони раніш за інших почали активно децентралізувати великі фірми, скорочувати кількість рівнів управлінської ієрархії у фірмах, прискорювати на цій базі інноваційні процеси і підвищувати ефективність, що сприяло зростанню продуктивності праці й посиленню позицій японських фірм на світовому ринку.

Зміни, що відбулися у змісті управлінської діяльності підприємствами, викликані розвитком внутрішнього і зовнішнього середовища їхньої життєдіяльності, дають підстави сформулювати ключові ознаки сучасної системи поглядів на менеджмент, або нової управлінської парадигми:

відмова від управлінського раціоналізму класичних шкіл менеджменту, в яких успіх підприємства визначається насамперед раціональною організацією виробництва продукції, зниженням витрат, розвитком спеціалізації, тобто впливом управління на внутрішні фактори виробництва. Замість цього на перше місце висувається проблема гнучкості й адаптивності до постійно змінюваного зовнішнього середовища, яке характеризується як сукупність змінних, що перебувають за межами підприємства і не є сферою безпосереднього впливу з боку його менеджменту. Значення факторів зовнішнього середовища різко підвищилося у зв'язку з ускладненням усієї системи суспільних відносин, що становлять середовище менеджменту організації;

використання в управлінні теорії систем полегшує завдання розгляду організації в єдності її складових частин, що неподільно пов'язані із зовнішнім світом. Головні передумови успіху підприємства знаходяться в зовнішньому середовищі (ринковому). Тому, щоб успішно функціонувати, виробнича система має виробити здатність пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі;

використання в управлінні ситуаційного підходу, відповідно до якого вся організація всередині підприємства є не що інше, як відповідь на різні зовнішні фактори. Головною тут є ситуація, тобто конкретний набір обставин, котрі істотно впливають на роботу організації тепер. Звідси випливає визнання важливості специфічних прийомів, за допомогою яких визначаються найбільш важливі фактори, впливаючи на котрі можна ефективно досягати мети;

визнання соціальної відповідальності менеджменту перед суспільством у цілому і перед окремими людьми, які працюють в організації. Підприємство - це насамперед соціальна система, ефективність якої залежить від головного її ресурсу - людей.

Розглянемо найбільш поширені сучасні теорії і моделі організації менеджменту.

Теорія соціальних систем.

Використовуючи системний підхід і загальну теорію систем, Ч. Бернард, Р. Саймон, І. Ансофф і ін. розробили теорію, згідно якої підприємство є системою, яка перетворює набір, що вкладаються у виробництво, ресурсів - витрати на сировину, машини, людей - в товари і послуги. Ця система в процесі функціонування взаємодіє з іншими системами і залежить від них. Тому організація як відкрита складна соціальна система має тенденцію пристосовуватися до вельми багатоманітного зовнішнього середовища. Успіх діяльності організації залежить не стільки від внутрішнього середовища, скільки від зовнішнього оточення. Головна ідея системної теорії полягає в тому, що жодна дія не робиться в ізоляції від інших. Кожне рішення має наслідки для всієї системи. Порушення функціонування в одній частині системи викликає труднощі в інших її частинах.

Системна теорія "7-S".

Широку популярність отримала системна концепція "7-S", розроблена американськими дослідниками в області менеджменту Томасом Пітерсом і Робертом Уотерменом - авторами відомої книги "У пошуках ефективного управління", а також Річардом Паськалем і Ентоні Атосом - авторами іншої відомої книги "Мистецтво Японського управління: допомога для американських керівників". Дана теорія зіграла певну роль в розвитку менеджменту не тільки в Америці, але і в інших країнах, зокрема - в Україні.

Автори даної теорії довели, що ефективна організація формується на базі семи взаємозв'язаних елементів, зміна кожного з яких вимагає відповідної зміни шести інших. До числа таких системних елементів вони відносять: стратегію, структуру, системи (процедури і рутинні процеси), штат кадрів, стиль, кваліфікацію, розділення цінностей.

Використовуючи цю теорію, наш вітчизняний вчений, автор підручника з основ менеджменту розробив досконалішу концепцію, що отримала назву "Модель 10-з". Ця модель використовується, перш за все, для системної діагностики потенціалу організації з подальшим її вдосконаленням.

Теорія "Z".

Американський професор Уїльям Оучи в 1981-82 рр., на підставі вивчення Японського досвіду менеджменту і його аналітичного порівняння з Американським типом менеджменту обгрунтував теорію "Z".

Сутність американської моделі менеджменту полягає в переконанні, що успіх фірми залежить перш за все від внутрішніх факторів, зокрема: раціональної організації виробництва, зниження витрат, зростання продуктивності праці, ефективного використання всіх ресурсів. При такому підході цілі й завдання вважаються відомими і стабільними протягом довгого часу. Основою стратегії є безперервне зростання і поглиблення спеціалізації виробництва. Організаційна структура будується за функціональним принципом із чітким поділом апарату управління на служби. Вирішальне значення має контроль за всіма видами діяльності, чітке виконання управлінським персоналом вказівок зверху.

Особливість японської моделі менеджменту виявляється в системі довічного найму і просуванні, залежно від вислуги літ та віку, організації групової роботи, оплати праці з урахуванням віку, внеску в раціоналізацію і якості процесу виробництва. Принцип оптимізації роботи всієї виробничої системи як єдиного цілого є визначальним в організації управління виробництвом.

Прихильники сучасної японської системи управління доводять, що на японських фірмах організацію пристосовують до людини, тоді як у системі управління американською фірмою, навпаки, уявлення про функції, завдання, посадові обов'язки, права передують найму працівників. За сформульованими вимогами відбувається пошук найбільш придатних кандидатів на конкретну посаду, тобто людей пристосовують до системи.

Японська модель, на думку У. Оучі, забезпечує найбільшу гармонійність та мобільність організації в сучасному швидко змінюваному світі. Більше того, ідеальна в розумінні ефективності й інтегрованості організація не може мати ні офіційної організаційної структури, ні формальної взагалі. Як приклад колективу з такою структурою він наводить добре зіграну баскетбольну команду.

На підставі вищезазначеного можна зробити висновок, що принциповою відмінністю двох названих моделей менеджменту є те, що японська, побудована на колективізмі, а американська - на індивідуалізмі та конкуренції між людьми. Всі інші відмінності є похідними від неї.

Сутність маркетингової моделі (моделі «Z», яка по суті поєднує ознаки і японської і американської моделей, визначається такими факторами:

робиться ставка на людину самореалізуючу, на відміну від людини економічної і соціальної;

фірма розглядається як живий організм, що складається з людей, які об'єднані спільними цінностями, як клан;

фірмі має бути властиве постійне оновлення, спрямоване на пристосування до зовнішніх факторів, головним із яких є споживач.

Логічно виникає запитання: "Який з типів моделей організації кращий?"

Фахівці справедливо вважають, що не існує єдиної ідеальної моделі управління, оскільки кожна фірма унікальна, як і люди, котрі працюють у ній. Вона має шукати свою особисту модель. Серед головних факторів, що визначають вибір управлінської моделі, найголовнішими є: розмір фірми, характер продукції, характер середовища, в якому вона діє.

Теорія концепції управління по цілях.

Ідея управління по цілях належить послідовному прихильнику системного підходу П. Дракеру. Дана концепція перевернула логіку процесів управління, яка базувалася на функціональній теорії А. Файоля. Відповідно до даної концепції управління починається з постановки цілей, а потім визначення функцій і формування процесів.

Розвиток цієї концепції в теорії управління отримав в результатах робіт фінських фахівців. Авторами сучасного фінського менеджменту є Тімо Сантілайнен, Ееро Воутілайнен, Пертті Порреніє, Йоуко X. Ніссен і ін. Основна ідея управління по результатах полягає у визначенні кінцевих і проміжних результатів, роз'ясненні кожному працівнику значення його праці в тій або іншій конкретній ситуації. При цьому кожний працівник працює без примушення, орієнтуючи свою діяльність тільки на отримання конкретного результату згідно ситуаціям. Не дивлячись на свою привабливість, теорія управління по результатах не отримала широкого розповсюдження. Концепція управління по цілях лягла в основу сучасного менеджменту.

Розвиток ситуаційного підходу створив в 80-х роках умови для появи ряду сучасних ситуаційних теорій, таких як: теорія адаптації або концепція стратегічного управління Ігоря Ансоффа, стратегія функціонування Майкла Портера

Теорія адаптації.

Тнорія адаптації полягає в тому, що стратегія будь-якої крупної організації є комбінацією найвигідніших напрямків дій з урахуванням ситуаційних чинників зовнішнього середовища. Основою розробки стратегій є чітко сформована система цілей, що включає місію, головні і робочі цілі діяльності організації. Для досягнення цих цілей розробляються стратегії - генеральна стратегія, що відображає способи досягнення місії, і функціональні стратегії, які відображають шляхи досягнення робочих цілей організації. Функціональні стратегії забезпечують організації постійне маневрування в розподілі і перерозподілі виробництва товарів і послуг між структурними підрозділами в різних регіонах і країнах залежно від виникнення різних ситуацій.

Теорія стратегії функціонування.

Стратегія функціонування включає, на думку М. Портера, три варіанти стратегії-лідерства в зниженні витрат, диференціації і фокусування.

Стратегія лідерства в зниженні витрат виробництва - найпоширеніша в практиці діяльності організацій - орієнтується на отримання додаткового прибутку за рахунок економії на постійних витратах.

Стратегія диференціації направлена на концентрацію організацією своїх зусиль в декількох напрямах, де вона намагається досягти переваги над іншими.

Стратегія фокусування ґрунтується на виборі одного з сегментів галузевого ринку і досягнення на ньому безумовних конкурентних переваг шляхом реалізації однієї з вищезазначених стратегій.

Одним з важливих і необхідних атрибутів сучасних теорій і моделей менеджменту є „Соціальна відповідальність”.

Під терміном "соціальна відповідальність" розуміють ті зобов'язання, які фірма несе перед суспільством, в якому вона працює. Деталізовані інтерпретації соціальної відповідальності відрізняються трактуванням ряду суттєвих положень. Так, Р.М. Ходжеттс вказує, що найчастіше організації вважають складовими частинами соціальної відповідальності забезпечення рівних можливостей (зокрема, законодавство, працевлаштування національних меншин та інвалідів, дискримінація жінок), вирішення екологічних проблем.

Є тлумачення соціальної відповідальності як трирівневого поняття: соціальне зобов'язання, соціальне реагування, соціальна чутливість.

Соціальна відповідальність як соціальне зобов'язання вбачає основним акцентом поведінки організації її економічну та правову відповідальність перед суспільством. Вважається, що організація включається у соціально відповідальну діяльність, коли прагне до максимізації прибутку і діє відповідно до законів, вироблених суспільством.

Соціальна відповідальність як реагування на соціальні норми та очікування визначає соціальну відповідальність як реакцію організації на очікування суспільства. Цей розповсюджений погляд передбачає формування поведінки організації у сферах, не зв'язаних з виробництвом товарів та послуг. Як мінімум, бізнес повинен зважати на екологічну ситуацію, соціальні витрати; як максимум - добровільно вносити свою частку у вирішення соціальних проблем, прямо не зв'язаних з даним бізнесом. Ця інтерпретація розподіляє діяльність організації на таку, що необхідно здійснювати відповідно до вимог закону, і таку, що ініціюється добровільно.

Соціальна відповідальність як соціальна чутливість розглядає поведінку організації як попереджувальну, профілактичну, запобіжну. За цією точкою зору соціальне відповідальна організація, крім перерахованих вище дій, обов'язків, активно шукає шляхи вирішення соціальних проблем (будівництво житла, розвиток інфраструктури, зайнятість молоді тощо). Така поведінка організації отримує суттєву підтримку громадськості.

Крім того, для розуміння суті і значення соціальної відповідальності необхідно усвідомити, що вона змінюється з часом та в залежно від обставин.

Напрями розвитку менеджменту в системі господарського механізму вітчизняної економіки.

Щодо напрямів розвитку правління в Україні можна зазначити, що вони органічно пов'язані з радикальними перетвореннями і реформуванням усіх аспектів життєдіяльності нашого суспільства. Найбільш важливими положеннями управління українською економікою можна вважати такі:

гнучке поєднання методів ринкового та державного регулювання соціально-економічними процесами як на мікро- так і на макрорівнях;

формування й функціонування підприємницьких структур як відкритих і соціально орієнтованих систем;

самоврядування на всіх ієрархічних рівнях;

поєднання ринкових і адміністративних методів управління на підприємствах.

Ефективність формування та реалізації нової управлінської парадигми може бути забезпечена при дотриманні принаймні двох головних умов: у ній необхідно врахувати особливості попереднього розвитку і сучасний стан економіки, менталітет і особливості країни; в її основу має бути покладено принципи і механізм менеджменту країн із розвинутою ринковою економікою. Це дасть змогу в перспективі інтегрувати вітчизняне народне господарство в світову економічну систему, посісти гідне місце в ній.

У вітчизняній економіці повинні поступово формуватися умови для суттєвого підвищення ефективності та прибутковості роботи підприємств, їх орієнтації на реального споживача. Сучасний менеджмент - це тисячі можливих варіантів та нюансів управлінських рішень. Багатоваріантність, гнучкість та неординарність господарських комбінацій, неповторюваність дій, їх залежність від певної ситуації складають основні особливості сучасного управління. Сьогодні вже ніхто не сумнівається у необхідності вивчення зарубіжного досвіду менеджменту. Однак не існує "патентованих" рецептів того, як за короткий час і з мінімальними витратами забезпечити вирішення проблем, що стоять перед підприємствами, як повинні змінюватися конкретні форми і методи управління в умовах дії існуючих чинників зовнішнього середовища. Для виявлення правильних відповідей на багато питань, що закономірно виникають при виробленні нової стратегії розвитку та переорієнтації систем управління на ринкові умови, необхідно досконало вивчити те, що роблять і що робитимуть передові компанії провідних країн світу.

Слід підкреслити, що сьогодні відбувається взаємне збагачення підходів (моделей) у менеджменті. Багато чого з японського досвіду управління використовується, наприклад, в США та Західній Європі. Прикладом може бути вже вищенаведена теорія Z, сформульована відомим професором Вищої школи управління при Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі (США) Вільямом Оучі. Відмінності у практиці менеджменту в різних країнах стають менш очевидними.

Для створення та реалізації "власної" моделі менеджменту, яка дасть можливість у конкретних умовах економічного розвитку України отримати найвищий результат, доцільно:

систематично вивчати прогресивну управлінську практику вітчизняних підприємств. При цьому особливу увагу необхідно приділяти культурним і соціально-історичним факторам, що зумовили або вплинули на розвиток ефективних управлінських систем;

вивчати, передову управлінську практику за кордоном. Головне при цьому - зрозуміти принципи, покладені в основу систем управління компаніями, ефективність управління якими безсумнівна;

на основі перших двох пунктів - створювати системи управління тим чи іншим об'єктом. Тут важливо підкреслити саме створювати, а не запозичувати. Необхідно прагнути до систем, які переважають вже існуючі за рядом параметрів, а також систем, що передбачають очікувані зміни в світовому науково-технічному та бізнесовому середовищі. "Японська промисловість нічого не запозичила у Заходу в цілісному та незмінному вигляді. Все цінне вона переймає, вдосконалює і лише після цього впроваджує", - підкреслює К.К. Цзе.

Література

1. Бодди Д., Пейтон Р. Основы менеджмента. - СПб: Изд. "Питер", 1999. - с. 55-101.

2. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник, - 3-е изд. - М.: Гардарика, 1999. - с. 43-58.

3. Дафт Р. Менеджмент. - СПб.: Изд. "Питер", 2000. - с. 48-74.

4. Кредісов А.І., Панченко Є.Г., Кредісов В.А. Менеджмент для керівників. - К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999. - с.113-149.

5. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. - М.: Дело, 1992.

6. Основы менеджмента: Учеб. пособие для вузов / Под. ред. А.А. Радугина. - М.: Центр, 1998. - с. 27 - 52.

7. Робінс С.П., ДеЧенцо Д.А. Основи менеджменту / Пер. з англ. А.Олійник та ін. - К.: “Основи”, 2002. - с. 65-84.

8. Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практика: Підручник для вузів. - Тернопіль: Карт-бланш, 1997. - с.31-53.

9. Туленков М.В. Введение в теорию и практику менеджмента: Учебн.пособие. - К.: МАУП, 1998 - с. 53-121.

10. Управление - это наука и искусство: А.Файоль, Г.Эмерсон, Ф.Тейлор, Г.Форд. - М. : Республика, 1992. с.9-32.

Размещено на Allbest.ru