Управління фінансовим ризиками підприємства

- ±Ет надлишок (+) або нестача (-) власних, а також середньострокових і довгострокових позикових обігових коштів;

- ±Ен надлишок (+) або нестача (-) загальної величини обігових коштів (з урахуванням середньострокових і довгострокових, а також короткострокових кредитів і позик).

Ці показники відповідають показникам забезпеченості запасів і витрат джерелами їхнього формування.

Для їхнього визначення використовують балансову модель стійкості фінансового стану підприємства, що має такий вигляд:

O + Z +R_a = Д_c + Кс_.д + К_к + R_к, (2.7)

де О - основні засоби і вкладення; Z - запаси і витрати; R_a - грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення, дебіторська заборгованість та інші активи; Д_с - джерела власних коштів; Кс_.д - середньострокові, довгострокові кредити і позикові кошти; К_к - короткострокові кредити (до 1 року), позички, не погашені в термін; R_к - кредиторська заборгованість і позикові кошти.

Величина власних обігових коштів визначається як різниця між величиною джерел власних коштів і величиною основних засобів і вкладень:

Е_с = Д_с - О, (2.8)

відповідно їхній надлишок (+) або недолік (-)

±Е_с = Е_с - Z (2.9)

Надлишок (+) або нестача (-) власних, а також середньострокових і довгострокових позикових коштів

±Е_т = (Е_с + Кс._д) - Z (2.10)

Надлишок (+) або нестача (-) загальної величини обігових коштів

±Е_н = (Е_с + Кс._д + К_к) - Z (2.11)

Обчислення трьох показників фінансової стійкості дозволяє ідентифікувати фінансовий стан підприємства виділеним фінансовим областям.

При ідентифікації області фінансової стійкості використовується наступний трикомпонентний показник

(2.12)

Функція S(x) визначається в такий спосіб:

S(x) = 1, якщо х ? 0,

S(х) = 0, якщо х < 0. (2.13)

Залежно від значень , ±Е_с, ±Е_т, ±Е_н виділяють п'ять областей фінансової стійкості і відповідних їм областей ризику:

1) область абсолютної стійкості, коли мінімальна величина запасів і витрат відповідає без ризиковій області (див. рис. 2.2):

±Е_с ? 0,

±Е_т ? 0, = (1, 1, 1);

±Е_н ? 0 (2.14)

2) область нормальної стійкості відповідає області мінімального ризику, коли є нормальна величина запасів і витрат:

±Е_с ? 0,

±Е_т ? 0, = (1, 1, 1);

±Е_н ? 0 (2.15)

3) область нестійкого стану відповідає області підвищеного ризику, коли є надлишкова величина запасів і витрат:

±Е_с < 0,

±Е_т ? 0, = (0, 1, 1);

±Е_н ? 0 (2.16)

4) область критичного стану відповідає області критичного ризику, коли присутні затовареність готовою продукцією, низький попит на продукцію і т.д.:

±Е_с < 0,

±Е_т < 0, = (0, 0, 1);

±Е_н ? 0 (2.17)

5) область кризового стану відповідає області неприпустимого ризику, коли спостерігаються надмірні запаси і затовареність готовою продукцією, тобто підприємство знаходиться на межі банкрутства:

±Е_с < 0,

±Е_т < 0, = (0, 0, 0);

±Е_н < 0 (2.18)

На рис. 2.3 пояснюється економічний зміст класифікації областей фінансової стійкості і відповідності їх областям ризику.

Аналітичний метод для оцінки ризику передбачає використання традиційних показників, які застосовуються при оцінці ефективності інвестиційних і інноваційних проектів, - період окупності внутрішня норма прибутковості, індекс рентабельності, чистий приведений дохід. Порівнюючи значення перерахованих показників альтернативних проектів, визначають їхній ступінь ризику.

Еа Ес Ет Ен 0, 0 Г В Б А

Області фінансового стану Області ризику

Рисунок 2.3 - Співвідношення областей фінансової стійкості й

областей ризику

Розглянемо ці показники.

1. Період окупності (РР) розраховується за формулою:

де Pi i Зі, відповідно результати й інвестиційні витрати і-го періоду; р - норма дисконту; т - номер розрахункового року; п - кількість років реалізації проекту; Т - період життєвого циклу проекту.

З двох альтернативних проектів менш ризикованим буде проект із меншим періодом окупності.

2. Чистий приведений доход (NPV) являє собою сому дисконтова них фінансових підсумків за всі роки реалізації проекту, починаючи з дати початку інвестування. Дана величина характеризує загальний результат інвестиційної діяльності, її кінцевий результат.

Розрахункова формула має вигляд

NPV = > 0, (2.20)

З двох альтернативних аналогічних проектів менш ризикованим буде проект із більшим значенням NPV, як такий, що має більший запас міцності. При різних проектах - більш ризикованим швидше за все буде проект із більшим значенням NPV.

Суть методу аналізу чутливості (критичних значень) полягає у виявленні чутливості оціночних показників проекту при зміні значень вхідних величин.

Використовуючи даний метод, шукають відповіді на наступні запитання:

- Наскільки може відхилитися значення однієї або кількох вхідних величин від заданих значень (наприклад, наскільки можуть бути знижені ціни або обсяги збуту продукції) за умови, що оціночний показник не вийде за припустимі межі (наприклад, чистий приведений доход буде не менше нуля)?

- Наскільки зміниться значення оціночного показника при заданому відхиленні однієї або кількох вхідних величин від заздалегідь установлених їхніх значень?

До недоліків даного методу варто віднести те, що з його допомогою можна установити діапазон припустимих змін вхідних величин («запас міцності»), але якою буде ця зміна насправді - даний метод не дозволяє визначити.

Нормативний метод базується на використанні системи фінансових коефіцієнтів, таких як:

- коефіцієнт ліквідності - розраховується як відношення засобів високої і середньої ліквідності (грошових коштів і дебіторської заборгованості) до короткострокової заборгованості. Нормативне значення - не менше ніж 0,5;

- коефіцієнт заборгованості - виражається відношенням суми позикових коштів і суми власного капіталу. Нормативне значення - не більше ніж 0,3-0,5;

- коефіцієнт маневреності - розраховується як відношення власного обігового капіталу (сума дебіторської заборгованості і запасів товарно-матеріальних цінностей за винятком кредиторської заборгованості і заборгованості за позиками) до власного капіталу підприємства. Нормативне значення - не менше ніж 0,5;

- коефіцієнт іммобілізації (реальної вартості основних фондів) - являє собою відношення реального статутного капіталу або вартості основних фондів (за винятком зносу) до підсумку балансу підприємства. Нормативне значення - не більше ніж 0,6;

- коефіцієнт покриття - визначається як відношення суми обігових коштів підприємства до суми короткострокової заборгованості. Нормативне значення - не менше ніж 2,0-2,5.

Фактичні значення коефіцієнтів, розраховані для конкретного підприємства, порівнюють з нормативними значеннями. За ступенем відхилення фактичних значень від нормативних судять про величину ризику.

До переваг нормативного методу варто віднести простоту й оперативність розрахунків, однак, як і розглянуті вище аналітичний метод і метод оцінки фінансової стійкості, він не враховує впливу окремих факторів ризику. Тобто він може бути рекомендований в основному для «відсікання» явно неприйнятних рішень, а оцінку тих, що залишилися варто вести іншими методами.

Метод експертних оцінок є, мабуть, тим єдиним методом, що дозволяє оцінювати ступінь ризику різних видів виробничо-збутової і фінансової діяльності підприємств в умовах дефіциту інформації. Оцінка ризику виконується на основі суб'єктивних думок експертів - фахівців у конкретній галузі діяльності.

Існують різні різновиди методу експертних оцінок, розглянемо один з них. Представлена методика дозволяє оцінити ступінь ризику ділового співробітництва підприємства зі своїми економічними контрагентами і вибрати найбільш прийнятний з них.

Оцінка ризику виконується поетапно:

1) ранжирування - виділення оціночних критеріїв і їхнє ранжирування стосовно конкретної ситуації;

2) зважування - визначення вагових характеристик оціночних критеріїв для кожного з можливих ділових партнерів;

3) комплексна оцінка - комплексна оцінка ділових партнерів з урахуванням рангів і вагових характеристик оціночних критеріїв і прийняття рішень.

Метод аналізу ризику за допомогою дерева рішень. Існує кілька різновидів даного методу. Розглянемо два з них.

1. Використання дерева рішень для розробки оптимального алгоритму дій з урахуванням їх результативності і ризику.

У процесі підготовки рішення виділяють різні його варіанти, що можуть бути прийняті, а також для кожного з варіантів - ситуації, які можуть наступити незалежно від волі особи, яка приймає рішення. Ці ситуації також беруть до уваги.

Далі, зображуючи графічно можливі варіанти рішень і їхні наслідки, одержують дерево рішень, що залежно від ступеня складності проблеми має різне число гілок.

Слідуючи від вихідної точки уздовж гілок дерева, можна різними шляхами досягти будь-якої його кінцевої точки. Гілкам конкретного дерева співвідносять об'єктивні або суб'єктивні оцінки можливості реалізації розглянутих подій і впливу на них прийнятих рішень або виконуваних дій (вірогідність, розміри витрат і доходів). Таким чином, слідуючи уздовж гілок дерева, можна за допомогою відомих правил комбінування оцінок оцінити кожен варіант шляху таким чином, що вони стануть практично порівняними для особи, яка приймає рішення (ОПР). Отже, можна знайти оптимальні рішення й одночасно проранжувати різні варіанти дій.

Для оцінки використовують імовірності, коефіцієнти впевненості або шанси. Комбінування оцінок ведуть за допомогою правил отримання логічного висновку в умовах неповної визначеності.

Але основна проблема використання даного методу - складнощі виділення варіантів рішень і оцінки (як правило, експертним методом) ступеня їхнього впливу на розвиток подій у майбутньому. Однак при правильному підборі експертів і/або наявності фактичних даних цей метод дозволяє вести досить точну оцінку ризику.

Для оцінки ризику методом аналогій передбачено використання даних про аналогічні проекти, які виконувалися у порівняльних умовах.

Точність даного методу невисока, в основному він використовується для попередніх оцінок. Основний його недолік полягає в тім, що кожен проект має свої відмітні риси і специфіку реалізації, що не дозволяє підготувати вичерпний набір сценаріїв розвитку подій у майбутньому, ґрунтуючись на досвіді минулого.

Порівняльна характеристика розглянутих методів наведена в таблиці 2.3.

Оскільки кожен з розглянутих методів не позбавлений недоліків, то в практичній діяльності необхідно використовувати кілька різних методів. Звичайно, отримані різними методами результати будуть відрізнятися, але аналіз розходжень між ними дозволить виявити фактори, які враховуються в одних методах і не враховуються в інших, що впливає на точність оцінки і вірогідність отриманих результатів. Аналіз розходжень у результатах, у зіставленні з прийнятими в розрахунок факторами ризику дозволить виявити існуючі тенденції в розвитку майбутніх подій з погляду ризику тих або інших видів діяльності. А це дасть можливість більш точно прогнозувати ступінь ризику досягнення намічених результатів.

Таблиця 2.3 - Порівняльна характеристика методів кількісної оцінки ризику

Методи кількісної оцінки ризику	Аналогій	Наявність аналогій і незмінність умов господарювання	Абсолютна	Невисока	Середні	Незначний
	Аналізу чутливості	Наявність детальних відомостей про проект або вид діяльності	Відносна	Середня	Незначні	Практично неможливо врахувати
	Нормативний	Відомі основні фінансові показники діяльності	Відносна	Невисока	Незначні	Не можна врахувати
	Експертних оцінок	Дефіцит інформації	Відносна	Невисока	Значні	Практично неможливо врахувати
	Фінансової стійкості	Відомий баланс підприємства	Абсолютна	Середня	Незначні	Практично неможливо врахувати
	Дерева рішень	Відомі фактори ризику і наслідки їхнього впливу	Абсолютна	Висока	Значні	Найвищий
	Аналітичний	Наявність детальних відомостей про проект або вид діяльності	Відносна	Середня	Незначні	Не можна врахувати
	Статистичний	Відомі дані про минулі періоди господарювання	Абсолютна	Невисока	Середні	Незначний
Характеристики	Умови застосування	Оцінка	Точність оцінки	Витрати	Урахування впливу окремих факторів ризику

3. ЗАХОДИ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ МОДЕЛЕЙ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ ПІДПРИЄМСТВА

Події, які сьогодні складаються в фінансовому житті, а саме світова фінансова криза, спонукають до прийняття нових рішень в діяльності суб'єктів господарювання. Хоча більшість видатних економістів, провідних і кваліфікованих спеціалістів стверджують, що зараз кризові явища мають тенденцію до спаду, все одно ми не повинні виключати можливість їх повторення. Таким чином, у майбутньому ми маємо бути готовими до виникнення нових криз в силу циклічності розвитку економіки. Тому ми маємо зробити усе можливе, щоб уникнути або мінімізувати такий хід розвитку подій в наступних роках. Усе це безпосередньо пов'язане із фінансовими ризиками, що не були враховані, реалізувалися в реальності і певною мірою призвели до розвитку світової фінансової кризи. Будь-яка фінансова діяльність пов'язана з ризиком, тому питання управління фінансовими ризиками набуває останніми роками дедалі більшої актуальності.

Політика управління фінансовими ризиками являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка полягає в розробці системи заходів по нейтралізації можливих фінансових наслідків ризиків пов'язаних із здійсненням різноманітних аспектів фінансової діяльності.

На нашу думку структура моделі управління фінансовими ризиками на підприємстві повинна мати наступний вигляд (рис. 3.1) та складатися з наступних кроків:



Рисунок 3.1 - Структура моделі управління фінансовими ризиками

1. Ідентифікація окремих видів ризиків, пов'язаних з фінансовою діяльністю підприємства. Процес ідентифікації окремих видів фінансових ризиків здійснюються за наступними трьома етапами: на першому етапі в розрізі кожного напряму фінансової діяльності (окремих видів фінансових операцій) визначають властиві їм зовнішні чи систематичні види фінансових ризиків; на другому етапі визначається перелік внутрішніх або несистематичних (специфічних) фінансових ризиків, які властиві окремим видам фінансової діяльності або намічених фінансових операцій підприємства (ризик зниження фінансової стабільності, ризик неплатоспроможності, структурний ризик, кредитний ризик); на третьому етапі формується запропонований загальний портфель фінансових ризиків, що пов'язані з майбутньою фінансовою діяльністю підприємства (що включають можливі систематичні і несистематичні фінансові ризики).

2. Оцінка широти і достовірності інформації, необхідної для визначення рівня фінансових ризиків. Вибір методів оцінки рівня фінансових ризиків, а також надійності її результатів багато в чому визначають використовувану в цих цілях інформаційну базу. В процесі оцінки якості цієї інформаційної бази перевіряється її повнота для характеристики окремих видів ризиків; можливість побудови необхідних рядів динаміки (для оцінки рівня ризику, що проявляються в динаміці - інфляційного валютного,процентного); можливість співставної оцінки сум фінансових збитків на єдиному рівні цін; надійність джерел інформації (власна інформаційна база, статистичні дані, що публікуються). Недостовірна чи неякісна інформаційна база, яка використовуються в процесі оцінки рівня фінансових ризиків посилює суб'єктивізм такої оцінки, а відповідно знижує ефективність всього наступного процесу ризик-менеджменту.

3. Вибір і використання відповідних методів оцінки ймовірності настання ризикової події по окремим видам фінансових ризиків.

4. Визначення розміру можливих фінансових збитків при настанні ризикової події по окремим видам фінансових ризиків. Розмір можливих фінансових збитків визначається характером здійснення фінансових операцій, обсягом задіяних в них активів (капіталу) і максимальним рівнем амплітуди коливання доходів при відповідних видах фінансових ризиках.

5. Дослідження факторів, що впливають на рівень фінансових ризиків підприємства. В процесі дослідження фактори, що впливають на рівень фінансових ризиків поділяють на об'єктивні (фактори зовнішнього характеру) і суб'єктивні (фактори внутрішнього характеру). В процесі дослідження окремі фактори розглядаються по кожному виду фінансових операцій підприємства. Крім того в процесі дослідження визначається чутливість реагування рівня фінансового ризику на зміну окремих факторів.

6. Встановлення гранично допустимого рівня фінансових ризиків по окремих фінансових операціях і видах фінансової діяльності. Він встановлюється в розмірі окремих видів фінансових операцій з врахуванням відповідного менталітету керівників і фінансових менеджерів підприємства (їх прихильність до використання консервативної, помірної чи агресивної фінансової політики по окремим видах фінансової діяльності).

7. Вибір і використання внутрішніх механізмів в нейтралізації негативних наслідків окремих видів фінансових ризиків. Система таких внутрішніх механізмів включає різні методи їх профілактики, заходи по самострахуванню окремих видів фінансових ризиків.

8. Вибір форм і методів страхування окремих фінансових ризиків підприємства. В процесі такого страхування, що здійснюються спеціальними страховими компаніями, ризики, які страхуються з значними розмірами можливих фінансових втрат «передаються» частково або повністю іншим суб'єктам господарювання.

9. Оцінка результатів нейтралізації і організації моніторингу фінансових ризиків. Система показників результативності нейтралізації негативних наслідків окремих видів фінансових ризиків включає рівень можливих фінансових втрат, що нейтралізуються; економічність нейтралізації (співвідношення витрат на її здійснення до розміру можливих втрат); оцінку сукупного ризику фінансової діяльності підприємства з врахуванням заходів по їх нейтралізації та інші. Поточний нагляд за фінансовими ризиками включається до загальної системи моніторингу фінансової діяльності підприємства.

Розглянута послідовність етапів реалізації моделі управління ризиків (виявлення, ідентифікація, оцінка, нейтралізація) є циклічним процесом із елементами паралельності. Тобто по завершенні одного циклу управління ризиком миттєво реалізується наступний, що є логічною реакцією на мінливість внутрішнього та зовнішнього економічного середовища, в межах якого постійно з'являються або зникають окремі фактори формування ризику, змінюється їх вплив на результати виконання господарських операцій, здійснення фінансово-господарської діяльності. Аналогічний моніторинг формування та реалізації ризиків (їх виявлення, ідентифікація, оцінка та нейтралізація) у фінансово-господарській діяльності підприємства здійснюється паралельно - одночасно у розрізі сукупності господарських операцій, видів діяльності, центрів формування ризиків і т. п.

Розроблена на підприємстві політика управління фінансовими ризиками може бути оформлена у вигляді спеціального документу - «бізнес-плану ризик-менеджменту», в якому відображаються наступні основні розділи:

- фінансова ідеологія підприємства в частині прийняття ризиків, що відображається в фінансовій стратегії і фінансовій політиці по основним аспектам його діяльності;

- основні види ризиків, що властиві фінансовій діяльності підприємства (портфель фінансових ризиків підприємства, який складений за результатами їх ідентифікації в розрізі видів фінансової діяльності і основних фінансових операцій);

- групування видів фінансових ризиків за степенем ймовірності їх виникнення і можливого розміру фінансових втрат при настанні ризикового випадку;

- рекомендовані форми нейтралізації ризиків окремих напрямів фінансової діяльності і основних фінансових операцій;

- проект бюджету по нейтралізації фінансових ризиків з розрахунком ефективності витрат;

- проект заходів (з вказанням терміну їх здійснення і відповідальних осіб) по забезпеченню нейтралізації фінансових ризиків і їх моніторингу.

Дуже важливою є нейтралізація фінансових ризиків. Для цього ми пропонуємо використовувати механізм внутрішньої нейтралізації, а саме такі його напрями:

1. Уникнення ризику, цей напрям нейтралізації фінансових ризиків є найрадикальнішим.

2. Лімітування концентрації ризику.

3. Хеджування.

- хеджування з використанням ф'ючерсних контрактів.

- хеджування з використанням опціонів.

- хеджування з використанням операції «своп».

Справляє свій вплив і діяльність хеджових фондів, що визначається як ризикована, бо передбачає операції з похідними фінансовими інструментами. Як зазначає Я. Новодворський: «Багато фондів спеціалізуються на різних ринкових секторах, у тому числі технологічному, біотехнологічному, фінансовому, телекомунікаційному тощо. Крім того, існують фонди, які спеціалізуються на високодохідних облігаціях, цінних паперах, що конвертуються, а також на арбітражних операціях у ході злиттів і поглинань та управлінні політичним ризиком». [9]

4. Диверсифікація.

5. Розподіл ризиків.

6. Інші методи внутрішньої нейтралізації фінансових ризиків.

Для удосконалення методики управління фінансовими ризиками на підприємствах України в умовах ринкової економіки ми пропонуємо здійснювати постійний моніторинг інформаційного простору на можливість появи новаторських методів оцінки, аналізу і нейтралізації ризиків, ретельно слідкувати за виконанням політики управління, а її саму здійснювати за наступною схемою, вказану на рис. 3.2:

Рисунок 3.2 - Стратегія управління ризиками підприємства

На першому етапі треба провести аналіз господарських операцій підприємства, на наступному етапі - ідентифікувати ризики, оцінити ризики за вищевказаними методами, сформувати стратегію нейтралізації ризиків, прийнятну саме для нашого підприємства та для даної економічної ситуації, та здійснювати ретельний контроль за виконанням реалізації моделі управління ризиками.

ВИСНОВКИ

Фінансовий ризик підприємства представляє собою результат вибору його власниками або менеджерами альтернативного фінансового рішення, спрямованого на досягнення бажаного цільового результату фінансової діяльності за ймовірності понесення економічного збитку (фінансових втрат) в силу невизначеності умов його реалізації.

В даній курсовій роботі було розглянуті теоретичні та практичні основи аналізу фінансових ризиків, дано оцінку управління фінансовим ризиками підприємства, а також запропоновано заходи щодо вдосконалення політики управління ризиками.

Політика управління фінансовими ризиками являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка полягає в розробці системи заходів по нейтралізації можливих фінансових наслідків ризиків пов'язаних із здійсненням різноманітних аспектів фінансової діяльності.

Модель управління фінансовими ризиками - це специфічний функціонально-організаційний блок у структурі моделі фінансового менеджменту, що відповідає за виявлення, ідентифікацію, оцінку та нейтралізацію фінансових ризиків у процесі здійснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, а також сукупного ризику фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання в ринковому середовищі.

Формування адекватної та ефективної моделі управління ризиками передбачає вирішення сукупності питань, які можна розподілити за такими напрямами:

- локалізація етапів (визначення) моделі управління ризиком;

- аналіз основних факторів, що визначають параметри моделі управління ризиками;

- обґрунтування основних кількісних показників, що використовуються в моделі управління ризиками.

Активна стратегія нейтралізації фінансових ризиків на противагу пасивній стратегії (стратегії уникнення ризиків) реалізується на основі сукупності спеціальних методів, зокрема:

* диверсифікація фінансових ризиків;

* хеджування фінансових ризиків;

* страхування фінансових ризиків.

Отже, управління фінансовими ризиками на підприємствах України в умовах ринкової економіки є дуже важливим аспектом їх фінансово-господарської діяльності. Незапровадження відповідної політики на підприємстві може призвести до його значних збитків або взагалі до банкрутства і наступної ліквідації суб'єкта господарювання. Така ситуація може призвести до негативних наслідків в цілому по країні, а то й взагалі до розвитку фінансової кризи.

Саме тому ми пропонуємо здійснювати політику управління фінансовими ризиками за вище вказаною схемою і постійно її вдосконалювати. Врахування, прогнозування і аналіз фінансових ризиків в діяльності підприємств дозволить попередити, уникнути або мінімізувати наслідки розвитку небажаних подій.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Балабанов Т.И. Риск-менеджмент. - М.: Финансы и статистика, 1996. - 192 с.

2. Білорус О.Г., Лук'яненко Д. Г. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія. - К.: КНЕУ, 2001. - 733 с.

3. Бланк И.А. Финансовый менеджмент: Учебный курс. - 2-е изд. перераб. и доп. - К.: Эльга, Ника-Центр, 2004. - 656 с.

4. Вітлінський В.В., Верчено П.І. Аналіз, моделювання та управління економічним ризиком: Навчально-методичний посібник, - Київ: КНЕУ, 2000. - 292 с.

5. Войтович Р.В. Вплив глобалізації на систему державного управління. - К.: Центр навчальної літератури, 2000. - С. 636.

6. Економічний глобалізм: розвиток та зростання // За ред. В.В. Робочої. - К.: ТАКСОН, 2005. - С. 83.

7. Ілляшенко С.М. Економічний ризик. Навч. посібник. Видання 2-ге, доп. і перероб. - К.: Центр навчальної літератури, 2004.

8. Матвійчук А.В. Економічні ризики в інвестиційній діяльності: Монографія. - Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2002. - С. 36.

9. Новодворський Я. Сучасні тенденції діяльності хедж-фондів як лідерів глобального інвестиційного середовища // Економіка України. - 2006. - №12. - С. 62-67.

10. Вітлінський В.В., Наконечний С.І. Ризик у менеджменті. - К.: ТОВ "Борисфен-М", 1996. - 336 с.

11. Грабовый П.Г., Петрова С.Н. Риски в современном бизнесе. - М.: Аланс, 1994. - 200 с.

12. Ковальчук К.Ф. Методи інтелектуальної підтримки прийняття економічних рішень // Автореф. дис. д-ра екон. наук. - К.: НАН України ІК ім. В.М. Глушкова, 1996. - 32 с.

13. Машина Н.І. Економічний ризик і методи його вимірювання: навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 188 с.

14. Фінансовий менеджмент: Підручник /За ред. проф. А.М. Поддєрьогіна. - Київ: КНЕУ, 2004. - 535 с.

15. Ястремський О.І. Основи теорії економічного ризику: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. - К.: "АртЕк", 1997. - 248 с.

16. Ястремський О.І. Моделювання економічного ризику. - К.: Либідь, 1992. - 176 с.

Размещено на Allbest.ru