Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Ринкова система господарювання, яка формується в Україні, обумовлює зміну форм та методів управління економікою підприємства в розвитку суспільного виробництва.

В перехідний період виникають і отримують розвиток принципово нові організаційно-правові форми господарювання, змінюється система економічних відносин з державою, власниками, господарськими партнерами, працівниками.

Досвід роботи підприємств в умовах ринкової економіки, який накопичено в промислово розвинених країнах, не можна автоматично перенести на управління економічними процесами в Україні. Виникає необхідність його адаптації з урахуванням специфіки сучасного етапу розвитку економіки України та менталітету господарюючих суб'єктів.

В умовах, що склалися на ринку хлібопекарської галузі державні підприємства витісняються організаціями з приватною формою власності, яких с кожним роком стає все більше.

В умовах ринкової економіки конкуренція є формою економічної боротьби між окремими суб'єктами ринку за кращі умови задоволення попиту, кращі умови та результати господарювання. Тому в сучасних умовах перед більшістю підприємств стоїть завдання так організувати свою діяльність, щоб оперативно реагувати на зміни зовнішнього середовища та безболісно для себе вирішувати виникаючі проблеми. Діяльність підприємства на ринку спрямована на досягнення визначених стратегічних цілей та тактичних завдань, що дозволяють забезпечити високоефективну господарсько-фінансову діяльність, його виживання та конкурентоспроможність.

Функціонування підприємства в ринкових умовах висуває на перший план вирішення ряду проблем, що пов'язані з вибором і закріпленням певної частини ринку (ринкової ніші), формування конкурентного статусу підприємства і підтримку його в умовах загострення конкурентної боротьби.

Формування стратегії розвитку підприємства дозволяє визначити напрямок поведінки підприємства на ринку з вирахуванням умов зовнішнього середовища, та вірогідного характеру їх зміни; оцінити конкурентоспроможність та стратегічні конкурентні переваги підприємства; сформулювати глобальну ціль його діяльності та цілі нею визначені; визначити ресурси , які необхідно залучити для досягнення поставлених цілей та забезпечити їх найбільш ефективне використання.

Щоб успішно функціонувати на ринку в умовах жорсткої конкуренції підприємствам слід чітко організувати свою комерційну діяльність.

Тому тема роботи є актуальною.

Ціллю роботи є розробка ефективного управління комерційною діяльністю підприємства, яка буде досягнута при вирішенні слідуючих задач:

1. Вивчення зовнішнього середовища та визначення ринкових позицій підприємства.

2. Аналіз внутрішнього середовища, що включає кадрову, цінову та збутову політики.

3. На базі оцінки сильних та слабких сторін підприємства, визначити можливості та перспективи розвитку.

1. Характеристика хлібопекарської промисловості

1.1 Характеристика підгалузі хлібопекарського виробництва в сучасних умовах на Україні

У 2001 році в Україні діяло 796 хлібозаводів різної потужності. Найбільшим об'єднанням підприємств хлібопекарської промисловості є “Укрхлібпром”. Крупними виробниками хліба є також “Укрпродспілка”, “Укоопспілка” та інші об'єднання різних форм власності.

В Україні випуск хліба та хлібобулочних виробів за період з 1990 по 2000 р. скоротився більше як утричі. Якщо в 1990-му в країні виробили 6701 тис. т., то в 2000-му - 2461 тис. т. За попередніми даними торік виготовлено 2212,5 тис. т. хліба та хлібобулочних виробів. Основна причина цього - низька купівельна спроможність населення і раціональне використання хліба. Ряд підприємств державної та комерційної торговельної мережі меньше замовляють продукції, оскільки торгівля хлібом стала збитковою, кількість хлібних магазинів у мережі державної торгівлі зменшилася. Не дивно, що нині потужності щодо виробництва хлібобулочних виробів використовують лише на 31,0 %.

Найбільшу питому вагу в загальному державному виробництві хліба та хлібобулочних виробів має “Укрхлібпром”. До його складу входить 205 спеціалізованих підприємств, з яких 198 - відкриті акціонерні товариства, 6 - колективних підприємств та одне державне - Севастопольський хлібокомбінат. Вони єднають 384 хлібозаводи загальною потужністю 18,1 тис. т. хлібобулочних виробів за добу, в тому числі на 10 - 30 т/добу - 131 підприємстві, 30 - 60 т/добу - 148,60 - 100 т/добу - 72, 100 і більше т/добу - 33 підприємства 168 кондитерських цехів потужністю 75 тис. т. На рік, одну макаронну фабрику, 4 цехи і 86 дільниць на 41,8 тис. т. макаронних виробів на рік.

Випуск основного продукту харчування тісно пов'язаний з розміщенням населення, його чисельністю, співвідношенням між різними типами поселень в регіоні, особливостями споживання хліба. Взаємозумовленість розвитку хлібопечення та систем розселення пояснюється тим, що насущний як продукт повсякденного попиту споживань у свіжому вигляді. Тривалість реалізації хлібобулочних виробів після їх виготовлення становить не більше 6 - 10 годин. Тому з огляду на завантажувально-розвантажувальні роботи та транспортування радіус зони збуту цієї продукції, як правило, на шляхах середньої якості становить 30 - 45 км, а на гірших - 15 - 20 км. Тож рівень концентрації потужностей хлібозаводів коливається від 5 - 10 т/добу у великих селах та СМТ, до 10 - 135 т/добу - у великих містах, а мережа хлібопекарських підприємств розгалужена й відповідає структурі розселення людей.

Для урбанізованих областей характерна висока питома вага крупних хлібозаводів (70 - 83 %), а в областях де переважає сільське населення основну частину продукції виробляють малі підприємства споживкооперації, господарств а також приватні пекарні. Територіальні системи хлібопечення - це промислово-торговельні системи. Основні елементи в них - млин заводи та млини - постачальники борошна, хлібозаводи та пекарні - інтегратори, магазини роздрібної торговельної мережі. Допоміжну роль відіграє взаємодія з виробництвами інших агропромислових циклів (постачальниками цукру, патоки, жирів, молока, молочної сироватки, яєць тощо).

У слабо урбанізованих областях через об'єктивні відмінності в середньодобовій потужності борошномельних підприємств і хлібозаводів ускладнюється співпраця цих виробництв, повільно знижуються обсяги неефективних перевезень сировини в затареному вигляді. Роздрібленість мережі в сільській місцевості, перевага малих міст і селищ міського типу зумовлюють територіальний розподіл хлібопечення. Підприємства хлібопекарської галузі для безперебійного забезпечення населення хлібом і призупинення падіння темпів виробництва почали розвивати власну торговельну мережу, що дає змогу знизити транспортні витрати за рахунок відкриття кіосків і магазинів поруч з хлібозаводами. Якщо на початку 1991 року на балансі хлібозаводів було 216 торговельних підприємств, то в січні минулого - майже 1500. Роздрібний товарообіг власної торговельної мережі сягає 35 % загального обсягу виробництва продукції.

Специфіка високо урбанізованих областей потребує потужних хлібозаводів та розгалуженої мережі торгівлі. Для них характерний знижений попит населення на хліб великої ваги та широкий асортимент продукції. Яскравим прикладом цього є столична область. За даними Антимонопольного комітету України в Києві 85% ринку хліба та хлібобулочних виробів забезпечують 9 крупних хлібокомбінатів і хлібозаводів міста. В області 50% ринку - це 9 інших крупних хлібокомбінатів і хлібозаводів (міста Біла Церква, Фастів, Васильків та ін.) Потужність хлібопекарської промисловості Києва становить 415,3 тис. т. хліба за рік, хоча й використовується на 57 %. Збільшується кількість міні-пекарень, котрі поступово заповнюють ринок.

Спад виробництва в згадуваних галузях спостерігається на підприємствах Вінницької, Кіровоградської, Львівської, Одеської, Хмельницької, Чернівецької, Закарпатської та Харківської областей. Останнім часом фінансовий стан борошномельної і хлібопекарської промисловості значно погіршився через утримання органами місцевої влади цін на хліб та хлібобулочні вироби, а також завдяки випереджаючому зростанню цін на основні види сировини і паливно-енергетичні ресурси. З 1995 по 2000 р. р. рентабельність виробництва скоротилась з 11,9 % до 6,6 %, а близько 20 підприємств у Київській, Одеській, Донецькій, Кіровоградській і Харківській областях працюють з відчутними збитками.

Із 225 промислових підприємств, які перебувають на самостійному балансі харчова промисловість налічує 102 підприємства. За формою власності підприємства розподіляються наступним чином:

ь акціонерні товариства - 61,9%. Це товариства, які створені фізичними та юридичними особами, на базі майнового та фінансового вкладу в статутний фонд;

ь державні - 7,3%. Базуються на загальнодержавній власності;

ь спільні підприємства - 9,5%. Тобто це підприємства, власність яких базується на об'єднанні власності різних власників;

ь інші підприємства - 21,3%.

Виробництво хліба та хлібобулочних виробів дуже швидко зменшується. Це пов'язано з низькою купівельною спроможністю населення та раціональністю використання хліба. Ряд підприємств державної та комерційної торгівельної мережі менше замовляють продукції, оскільки торгівля хлібом стала збитковою.

У борошном елів і пекарів України, безперечно, є перспектива. Можна також значною мірою підвищити ефективність виробництва та поліпшити конкурентоспроможність продукції на внутрішньому ринку. Галузь хлібопродуктів уже не один рік забезпечує соціальний спокій у державі. Навзаєм вона хотіла б лише одного - розумного оподаткування, а відтак і розвитку власної виробничої бази, оптимального ціноутворення і чесного партнерства. Решту борошномели і пекарі забезпечать самі.

1.2 Перспективи розвитку хлібопекарських підприємств у місті Херсоні

Хлібний ринок у місті Херсоні практично повністю завантажений вітчизняною продукцією. А завдяки жорсткій конкуренції хлібобулочні вироби, що витікають у Херсоні, мають високу якість. Цікавий факт: у супермаркетах Західної Європи продається лише 5 - 6 сортів хлібу. Більш того, в західних країнах хліб, відповідний нашому “Дарницькому” чи “Запашному”, коштує від 2-х доларів за хлібину.

Щоденно херсонці з'їдають 50 - 60 тон хлібу. Історія розвитку “пострадянського” хлібного ринку в Херсоні коротка, але динамічна. Його початком можна вважати початок 90-х, коли з'явились не державні фірми-виробники хліба. Тоді асортимент спробуваного хліба був надзвичайно мізерний і господаркам доводилося випікати його в домашніх умовах по оригінальних рецептах.

Приватники миттєво зреагували на виникнення попиту, на різноманітність. Так з'явився перший зразок хліба європейського стандарту, відомий, як “турецький батон”. Державним монопольним структурам так і не вдалося опанувати його виробництво. Тому через усі інформаційні канали була розгорнута кампанія антиреклами цього виду хліба. Так чи інакше, але через кілька років крива попиту повернулась до “щільних” видів хліба, таким як “Подовий” та “Дарницький”. Приватні виробники знову - таки відреагували першими - стали покращувати технологію виробництва цих видів хліба й розробляти свої власні сорти хліба, які, в наслідок, перевершили за властивостями звичні радянські.

Власно почали застосовувати новітні технології обробки тіста завдяки чому хліб не черствіє декілька днів. При цьому мова йде не про якість отруйні біодобавки, а про цілком природний процес бродіння.

У Херсоні піонером новітніх технологій хлібовиробництва є агрофірма “ХЕТЕКО”. Перша продукція під цією торговою маркою з'явилася ще в 1995 році і з того часу фірма не втратила лідерства.

Час показав, що херсонському виробнику необхідний лише невеликий технологічний поштовх, для покращення якості і розширення асортименту продукції що виробляється. Характерний приклад із історії знову ж таки “ХЕТЕКО”. Відомі сорти “Мармуровий” та “Тостовий”, що стали хлібними хітами цього сезону, херсонців навчили випікати австрійські фахівці. Однак вже зараз ці види хліба виготовляються по оригінальній покращенній технології, і Іїній якості дивуються вчителі - австрійці. Таке ж саме стосується і круасанів. Паризькі булочки нас навчили випікати французькі фахівці і через деякий час були також здивовані їх високій якості.

Зараз “ХЕТЕКО” випускає понад 30 видів хлібобулочних виробів, проте 80 % збуту припадає тільки на 5 сортів, 4 з яких традиційні. По 20 % хліба, що продається припадає на “щільні” сорти - “Подовий Забайкальський” та “Дарницький”, приблизно по 10 % на батон “Дніпровський” і “Формовий”. Приблизно 20 % у структурі збуту займає хліб “Сонечко” - фірмовий сорт, котрому вдалося набути всенародної популярності. Подібний розклад приблизно відповідає й хлібному ринку Херсона в цілому.

Щодо виробників, то приблизно 60 % хліба, що споживається у нашому місті, виробляє Херсонський хлібозавод, приблизно 20 % припадає на агрофірму “ХЕТЕКО”, решту ділять між собою дрібні виробники. Деякі приватні пекарні спеціалізуються виключно на випічці булочок. Увесь цей хлібний скарб у Херсоні реалізують приблизно 350 торгівельних точок, не враховуючи “стихійних бабусь”. До останніх, до речі, ставлення у виробників обережне: часто на ринкових прилавках не додержуються елементарних правил гігієни. А втім, розуміючи, що ситуацію зразу не змінити, деякі намагаються вирішувати проблему, що склалася. Наприклад, “ХЕТЕКО” пакує хліб в герметичну термоусадочну плівку, що не залишає мікробам жодного шансу. “ХЕТЕКО”, також поки що єдина фірма, яка забезпечує свою продукцію фірмовими етикетками. Нажаль, інші виробники до цього ще не прийшли. Але, як здається, це питання уже найближчого майбутнього.

Розглянемо виробництво харчової промисловості хлібопекарської підгалузі в динаміці.

Таблиця 1.1

Виробництво продукції харчової промисловості

	1990	1995	1998	1999	2000
Хліб та хлібобулочні вироби	137,5	115,1	87,7	82,1	73,1
Кондитерські вироби	29,5	5,5	7,8	7,8	9,1
Макаронні вироби	13,6	5,4	5,0	4,5	2,3

За даними табл.1.1 можна зробити висновок що виробництво хліба та хлібобулочних виробів зменшилося майже вдвічі в період 1990-2000 рр. Подібна ситуація простежується й у виробництві макаронних виробів (13.6-2.3).

Таблиця 1.2

Рентабельність підприємств харчової промисловості (відношення прибутку від реалізації до повної собівартості реалізованої продукції, у відсотках)

	1995	1997	1998	1999	2000*
Вся промисловість з неї:	13,8	-8,8	6,1	-3,5	-8,6
Харчова промисловість	12,0	1,8	4,9	-1,1	-5,9

* - Рентабельність операційної діяльності (відношення результату від операційної діяльності до витрат операційної діяльності).

Таблиця 1.3

Індекси цін виробників за галузями промисловості, що виробляють споживчі товари (грудень до грудня попереднього року)

	1995	1996	1997	1998	1999	2000
	разів	відсотків
Вся промисловість	3,4	1,2	106,1	121,5	105,9	114,8
Легка промисловість	2,6	1,1	103,0	159,0	104,3	126,4
Швейна	4,4	0,8	118,0	222,0	104,3	108,9
Текстильна	2,4	1,1	100,0	145,3	100,0	132,9
Харчосмакова промисловість (без рибної, м'ясної, маслосироробної і молочної)	3,0	1,2	109,7	114,2	119,2	100,1
Хлібопекарна	3,8	1,5	102,5	102,5	100,0	184,4
Кондитерська	3,2	0,9	105,5	121,6	121,0	108,1
Макаронна	3,3	1,1	113,5	113,5	-	101,7
Масложирова	-	-	-	-	100,0	123,7
виноробна	1,8	2,6	135,5	145,8	121,3	142,5
виробництво плодових консервів	2,4	1,1	114,2	119,0	133,2	101,5
М'ясна промисловість	3,2	1,1	130,1	123,3	100,0	100,0
Маслосироробна і молочна промисловість (без виробництва молочних консервів)	2,0	1,3	131,1	170,1	108,5	99,1
Борошно-круп'яна промисловість	2,8	1,3	110,4	109,6	100,9	100,1

Загальний обсяг продукції промисловості та її галузей визначається як сума даних про обсяг продукції окремих промислових підприємств, обчислених за заводським методом. Продукцією промислового підприємства вважається вартість усіх вироблених підприємством готових виробів і реалізованих “на сторону” напівфабрикатів, а також вартість виконаних робіт (послуг) промислового характеру за замовленнями “зі сторони” або непромислових підрозділів свого підприємства.

Не включається до обсягу продукції промислового підприємства вартість продукції власного виробництва, яка використовується на промислово-виробничі потреби даного підприємства.

Індекси обсягу промислової продукції до попереднього року обчислюються по продукції, обрахованої у порівнянних цінах. Оцінка вартості продукції відбувається безпосередньо на підприємстві. В якості порівнянних застосовуються ціни, які складаються станом на 1 січня відповідного року. Методика обчислення індексів базується на щомісячних (ланцюгових) індексах промислового виробництва.

Індекси обсягу продукції за тривалий період обчислюються ланцюговим методом, тобто шляхом перемноження між собою індексів до попереднього року за необхідний період. Дані про кількість промислових підприємств формуються за територіальним принципом. За одиницю приймається кожне окреме підприємство, яке розташоване на території даного міста чи району області.

Виробництво промислової продукції в натуральному виразі показано з урахуванням продукції, використаної на промислово-виробничі потреби даного підприємства.

Рентабельність окремих видів продукції, визначена як відношення прибутку (або збитку (-)) до собівартості їх виробництва.

Індекси товарів народного споживання обчислюються у тому ж порядку, що і індекси загального обсягу промислової продукції.

Розглянемо використання виробничих потужностей за видами продукції хлібопекарської галузі , які приведенні в табл. 1.4.

Таблиця 1.4

Використання виробничих потужностей за видами продукції (% до середньорічної потужності)

	1990	1995	1997	1999
Хліб та хлібобулочні вироби	-	35,4	26,5	30,3
Макаронні вироби	100,0	46,4	27,0	20,0
Кондитерські вироби	93,1	21,5	29,2	39,8

Система національних рахунків - сукупність показників послідовного та взаємопов'язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: виробництва, доходу, споживання, нагромадження капіталу, філіалів. Система національних рахунків застосовується в умовах ринкових відносин.

У системі національних рахунків відображається розвиток економіки на різних стадіях процесу відтворення, показується рух товарів та послуг. А також доданої вартості від виробництва до використання.

Стадія виробництва на рівні області характеризується показниками валового випуску, проміжного споживання валової доданої вартості.

Проміжне споживання містить витрати на товари, матеріальні і не матеріальні послуги, які використані підприємствами для виробничих потреб.

Валова додана вартість розраховується як різниця між валовим випуском та проміжним споживанням. Вона місить в собі первинні доходи, що створюються учасниками виробництва і розподіляються між ними.

Розглянемо середні ціни на окремі продовольчі товари хлібопекарської галузі, які наведенні в табл.. 1.5

Таблиця 1.5

Середні ціни на окремі продовольчі товари (у грудні відповідного року, грн. за 1кг/м)

Найменування	1995	1996	1997	1998	1999	2000
Хліб пшеничний з борошна 1 ґатунку	0,58	0,83	0,86	0,85	1,17	1,94
Макаронні вироби	1,02	1,29	1,23	1,23	1,51	2,27

За даними табл. 1.5 бачимо, що середні ціни на хліб пшенічний з борошна першого ґатунку збільшилися в період 3 1995 - 2000 роки в тричі. Подібна ситуація простежується й у середніх цінах макаронних виробів.

Таблиця 1.6

Індекси роздрібних цін (грудень до грудня попереднього року)

	1995	1996	1997	1998	1999	2000
	разів	відсотків
Хліб та хлібобулочні вироби	2,7	1,3	100,3	102,4	144,2	163,4
Макаронні вироби	1,6	1,1	100,8	101,6	121,7	145,0

Таблиця 1.7

Питомі витрати енергоресурсів на окремі види продукції

	Паливо в умовному обчисленні, кг	Термоенергія мкал	Електроенергія Квт-год
	1999	2000	1999	2000	1999	2000
Хліб та хлібобулочні вироби, тон	206,6	198,0	601,0	609,7	179,3	179,8
Кондитерські вироби, тон	184,4	169,4	657,3	808,5	187,1	176,1

Таблиця 1.8

Виробництво на окремі види продукції (тис. тон)

	1990	1995	1998	1999	2000
Хліб та хлібобулочні вироби	137,5	115,1	87,7	82,1	73,1
Кондитерські вироби	29,5	5,5	7,8	7,8	9,1
Макаронні вироби	13,6	5,4	5,0	4,5	2,3

Таблиця 1.9

Виробництво на душу населення (кг)

	1990	1995	1998	1999	2000
Хліб та хлібобулочні вироби	109,7	90,6	70,8	66,8	60,1
Кондитерські вироби	23,5	4,4	6,3	6,4	7,5
Макаронні вироби	10,8	4,3	4,0	3,7	4,9

1.3 Комерційна діяльність в умовах ринкових відносин

Комерційна діяльність - це особливий вид економічної активності (під якою розуміється доцільна діяльність, яка спрямована на здобуття прибутку), яка базується на самостійній ініціативі, відповідальності та ініціативній комерційній ідеї.

Економічна активність - це форма участі індивіду в громадському виробництві та спосіб отримання фінансових засобів для забезпечення життєдіяльності.

Основним суб'єктом комерційної активності виступає підприємець, однак він не єдиний суб'єкт. У будь-якому випадку він змушений взаємодіяти зі споживачем як основним його контрагентом. При цьому споживач виконує роль індикатора комерційного процесу. Це зрозуміло, тому все те, що являє собою предмет діяльності підприємця, має право на реалізацію тільки у разі позитивної експертної оцінки споживача. Така оцінка здійснюється споживачем і виступає як готовність останнього придбати той чи інший товар. Підприємець, при плануванні та організації своєї діяльності не повинен ігнорувати настрою, бажання, зацікавлення, сподівань, оцінки споживача.

У підприємця в умовах ринкової системи відносин немає іншого шляху впливу на споживача, крім як діяти за його інтересами. Але саме підприємець може формувати попит споживача, створювати нові споживачі потреби. До цього як раз і зводиться положення про два способи організації комерційної діяльності на основі виявленої зацікавленості споживача чи на основі “нав'язування” йому нового товару.

Таким чином, ціллю підприємця виступає необхідність завоювати споживача, створити коло власних споживачів.

Основними засобами впливу підприємця на споживача товару і його відповідність щодо інтересів споживача, якість, ціна доступність товару, зовнішній вигляд та упаковка, позитивні характеристики товару за якими він відрізняється від товару інших виробників та можливість ознайомлення споживача з такими відмінностями; можливість скористатися послугами після продажного сервісу, відповідність державним стандартам; престиж та привабливість реклами і т.п.

Таким чином, якщо з точки зору громадського виробництва саме підприємець виступає у ролі активного суб'єкта, то з точки зору самого комерційного процесу, його змісту й ефективності активну роль грає споживач, і підприємець не може ігнорувати цей факт.

Комерційна діяльність підприємства - це максимально можлива орієнтація виробництва на попит споживачів при забезпеченні беззбиткового господарювання. Вона стає реальною в силу ряду причин. По-перше, приватизації, котра знімає зобов'язання з держави за результати діяльності підприємств, і вони вже господарюють на своїй острах і ризик. По-друге, лібералізації економічного життя країни, котра сприяє розвитку конкуренції, що змушує цікавитись реальними запитами споживачів. По-третє, демократизації суспільно-політичного життя, тобто відмови держави від безпосередньо господарчого управління підприємствами незалежного від форм власності та серед діяльності.

В умовах комерціалізації підприємство об'єктивно стає відкритою системою, у якій успіх пов'язується не тільки з удосконаленням внутрішньої структури, але головним чином з тим, як підприємство зможе пристосуватися до постійно мінливого зовнішнього середовища. Такий підхід до управління підприємством забезпечує його більше вживання в умовах нестійкої кон'юнктури ринку та непередбаченості вітчизняного законодавства.

Якщо комерціалізацію уявити як “горну скриню” (при комерціалізації зростає ступінь невизначеності) то на початку буде постачання, в кінці - збут, то виробництво виконує роль перетворювача. Інакше кажучи, не виробництво диктує поведінку підприємства на ринку, а ринок (зовнішня середа) визначає характер виробництва. Обернений зв'язок у цій системі здійснюється через зовнішню середу та внутрішню структуру. З усіх елементів зовнішнього середовища на рисунку вказані тільки чотири (постачальники, держава, конкуренти, споживачі), які в найбільшому значенні впливають на підприємство. Постачальники створюють матеріально-речові умови виробництва; держава визначає правові основи, встановлює адміністративні та економічні регулятори виробництва; конкуренти примушують постійно шукати найбільш оптимальні варіанти задовольнити попит споживачів, а споживачі формують попит і вже цим визначають усю комерційну діяльність підприємства.

Внутрішня структура підприємства не пасивна по відношенню до комерціалізації; з одного боку вона підстроюється під її вимоги, з іншого - визначає ступінь комерціалізації. Тому у ролі основних елементів внутрішнього середовища на рисунку вказані кадри, капітал, організація та стимули. Без професійно підготовлених кадрів, які знають ринок і вміють працювати в його умовах, комерціалізація не зможе довго протриматись. Але кадри, навіть високо професійні, без капіталу на ринку схожі на обеззброєних вояків на полі бою. Капітал підприємства, включаючи усі форми його проявлення, є фінансовим елементом внутрішньої структури підприємства.

Успіх підприємництва практично в кожній системі господарювання, а тим більше в умовах комерціалізації, визначається організацією, під якою ми розуміємо сукупність інструментів, форм, методів, процесів, що забезпечують вироблення, прийняття й організацію виконання управлінських рішень. Комерціалізація підкоряє організацію вимогам економічної вигоди, орієнтує її на прийняття та реалізацію комерційно вигідніших рішень. Останнє, як правило, можливе не по примусу робітників, а при їх зацікавленості в досягненні цілей. Ось чому стимулювання включається в сукупність основних елементів внутрішньої структури підприємства, орієнтованого на комерціалізацію своєї діяльності.

Основними принципами комерціалізації виступають:

ь доцільність тобто цільова орієнтація діяльності підприємства на удоволення реального попиту, конкретизованого по місцю, часу, споживачам, тобто по цільовим ринкам;

ь економічність - коли політика підприємства по цільовій орієнтації виробництва не суперечить економічній вигоді, забезпечує не тільки беззбитковість господарювання, але й можливість розширеного відтворювання;

ь адаптивність, тобто здатність гнучко реагувати на зміни кон'юнктури ринку і зовнішнього середовища підприємства.

Комерціалізація проявляється в специфічних формах організації діяльності підприємства, коли його структуру визначає не виробництво, а реалізація продукції та послуг. Подібна орієнтація можлива: по споживачам - споживча комерціалізація (все підкоряється обслуговуванню відповідних споживачів); по регіонам - регіональна комерціалізація (задоволення попиту в окремому регіоні чи секторі ринку).

Серед напрямків комерціалізації виділяють слідуючі:

ь пряма комерціалізація, коли підприємство вступає в безпосередній контакт зі споживачем, що можна визначити як прямі господарські зв'язки;

ь дилерська комерціалізація, при якій підприємство просуває свою продукцію на ринок через мережу своїх дилерів, стимулюючи їх ринкову орієнтацію;

ь торгова комерціалізація, коли підприємство створює свою торгову мережу або активно працює з торговельними посередниками, приваблюючи їх увагу до своєї продукції.

Комерційна діяльність як особлива форма економічної активності може здійснюватись як у державному так і у приватному секторі економіки. У відповідності з цим розділяють:

а) державна комерційна діяльність;

б) приватна комерційна діяльність.

Державна комерційна діяльність - це форма здійснення економічної активності від імені підприємства, заснованого: державними органами управління, які уповноважені керувати державним майном, або органами місцевого самоуправління. Власність таких підприємств є форма відокремлення частини державного або муніципального майна, частини бюджетних коштів, інших джерел. Такі підприємства відповідають своїм зобов'язанням лише майном, що знаходиться у власності.

Приватна комерційна діяльність - це форма здійснення економічної активності від імені підприємства чи підприємця.

Кожен з цих видів - державна та приватна комерційна діяльність - мають свої розпізнавальні ознаки, але основні ознаки їх здійснення багато у чому збігаються. І в тому, і в іншому випадку, здійснення такої діяльності припускає ініціативність, відповідальність, інноваційний підхід, прагнення максимізації прибутку.

Комерційна діяльність як форма ініціативної діяльності, спрямованої на здобуття прибутку припускає:

ь здійснення безпосередньо продуктивних функцій, тобто виробництво продукції або надання послуг;

ь здійснення посередницьких функцій, тобто надання послуг, пов'язаних з просуванням продукції на ринок та її переміщенням, у належному стані від безпосереднього виробника такої продукції до споживача.

Комерційна діяльність, що пов'язана з безпосереднім виробництвом продукції, може носити: традиційний (традиціоналістська комерційна діяльність) та інноваційний (інноваційна комерційна діяльність) характер.

Комерційна діяльність у сфері безпосереднього виробництва товарів може, таким чином, орієнтуватися на виробництво та постачання на ринок традиційних або інноваційних товарів. Приведений вище розподіл типів комерційної діяльності базується на переконанні, що виробництво та постачання на ринок традиційних товарів здійснюється також з використанням якихось нових методів чи заходів, пов'язаних з організацією виробництва, технічними елементами виробництва або змінами якісних характеристик продукції.

Здійснення комерційної діяльності на ефективному рівні можливе лише при наявності визначеної громадської ситуації під якою розуміється перш за все ринок, ринкова система відносин, а також власно доля підприємця, тобто його власна незалежність, що дозволяє прийняти таке комерційне рішення, котре з його точки зору повинно бути найбільш ефективним, діючим та максимально прибутковим.

2. Управління комерційною діяльністю Великолепетиського хлібокомбінату

2.1 Управлінське обстеження Великолепетиського хлібокомбінату

Великолепетиський хлібокомбінат заснований в 1958 році і на той час був єдиним представником у своїй галузі (хлібопекарському виробництві) по Великолепетиському району.

Хлібокомбінат являється виробником та реалізатором хліба та хлібобулочних виробів, які є продукцією повсякденного попиту та мають велику цінність для споживачів.

За формою власності Великолепетиський хлібокомбінат - це колективне підприємство, тобто підприємство, яке застосоване на власності колективу, кооперативу чи іншого статутного товариства, суспільної організації.

Основний вид діяльності підприємства - це виробництво.

Великолепетиський хлібокомбінат здійснює свою діяльність на засадах Статуту підприємства.

Основною, загальною метою існування підприємтсва - є його місія, тобто це уявлення про те, що підприємство собою являє, заради чого існує, яке його місце на ринку, у чому його цінність для споживачів, чиї потреби вона задовольняє.

Місія Великолепетиського хлібокомбінату - максимально задовольнити потреби населення у хлібі та хлібобулочних виробах.

На основі місії підприємства формуються його стратегічні цілі, які повинні відповідати деяким вимогам. Перш за все цілі повинні бути конкретизовані, тобто зрозумілими не тільки для керівництва, але й усім працівникам підприємства. Структура організації є ефективною лише тоді, коли вона допомагає кожному працівнику зробити свій внесок в досягнення мети підприємства.

Цілі підприємства повинні бути досяжними та орієнтованими у часі, тобто слід визначити не тільки мету підприємства, а також період часу, за який повинен бути досягнутий результат.

Метою діяльності підприємства є:

ь Забезпечення максимальної рентабельності при наявному наборі видів діяльності, що визначаються такими показниками: обсяг продажу, рівень і норма прибутку, темпи щорічного приросту обсягу продажу і прибутку, доля на ринку, структура капіталу, сума виплаченої зарплати;

ь Забезпечення стійкості положення підприємства: витрати на дослідження й розробку нових продуктів; потенціал конкурентноздатності; кадрова політика; рішення соціальних питань;

ь Забезпечення, підтримання та збереження лідерства за якістю продукції, що припускає освоєння нових технологій випічки хліба та хлібобулочних виробів.

Для ефективності праці організації важливо чітко та зрозуміло визначити функціональні обов'язки та повноваження працівників, а також їх взаємовідносини.

Кожен співробітник підприємства повинен розуміти, чого від нього чекають, якими повноваженнями він наділений, якими повинні бути його взаємовідносини з іншими працівниками. Цього досягають за допомогою схеми організаційної структури підприємства, доповненої відповідними довідниками (інструкціями) та розподілення обов'язків.

Організаційна структура управління В.Лепепихського хлібокомбінату є лінійною. Лінійна організаційна структура управління підприємством базується на зосереджені усіх виробничіх і управлінських функцій у керівника. Усі повноваження прямі (лінійні) - вони надходять від вищої ланки до нижчої.

Лінійна організаційна структура управління притаманна для невеликих підприємств. Головна її риса - це єдність розпорядницька.

До переваг лінійної організаційної структури управління належать: відповідальність, визначені зобов'язання, чітке розподілення обов'язків та повноважень, оперативний процес прийняття рішень, легкість розуміння та використання, можливість підтримання потрібної дисципліни.

До числа недоліків лінійної будови підприємства відносять слідуючє: жорсткість, негнучкість, слабка пристосовуваність до подальшого росту організації.

Цей тип управління структурою звичайно сприяє формуванню стабільної та міцної організації.

Управління персоналом

Головна мета управління персоналом полягає у формуванні чісельності та складу працівників, відповідаючих специфіці діяльності даного підприємства та спроможних забеспечувати основні завдання його розвитку в майбутньому періоді.

Процес управління персоналом підприємства будується на слідуючих основних принципах:

Система формування та використання персоналу підприємства повинна бути підкорена загальній стратегії його розвитку. Управління персоналом повинно бути інтегроване (пов'язане) зі стратегією управління товарообігом, розвитку матеріально-технічної бази, фінансового розвитку підприємства.

У процессі управління персоналом повина переслідуватись мета стабілізації складу працівникув, тобто, з економічної позиції висока плитість персоналу на підприємствах обходиться дуже дорого навіть у відношенні до робочих спеціальностей, та досвідченних, висококваліфіцированних факівців замінити важко.

В процесі формування та використання персоналу необхідно враховувати трудову мотивацію основних працівників та прагнути до її реалізації у рамках можливостей підприємства. Формування трудової мативації відображає зміни ціностних приорітетів працівників в умовах переходу до ринкової єкономіки, бажання найманних працівників до співпраці та партнерству з власниками підприємства на довгостроковій основі.

У процесі управління підприємством повинні обов'язково враховуватися правові норми державного регулювання зайнятості та оплати праці. Це відноситьсядо порядку прийняття працівників на роботу, забеспечення відповідних режимів та умов їх праці, дотримання мінімальної межі заробітної плати забеспечення відповідних виплат і інших встановленим правовим нормам у цій сфері.

Розглянемо кадровий склад Великолепетихського хлібокомбінату за категоріями персоналу в табл.2.1

Таблиця 2.1

Кадровий склад підприємства

Категорії персоналу	Звітний рік	Поточний рік	Відхилення (+;-)
	чол.	доля, %	Чол.	Доля, %	чол.	доля, %
Адміністративно-управлінський персонал	7	17,5	6	16,7	-1	25
Торгово-оперативний персонал	18	45	17	47,2	-1	25
Обслужуючий персонал	15	37,5	13	36,1	-2	50
ВСЬОГО:	40	100	36	100	-4	100

Як видно з табл.2.1, кількість працівників за проаналізований період (тобто з 2001 - 2002 рік) зменшилася від 40 до 36 працівників, з них: адміністративно-управленчиський персонал скоротився від 7 до 6 чоловік; торгово-оперативний (виробничій) персонал - від 18 до 17 працівників; обслуговуючий (додатковий) персонал - від 15 до 17 працівників; тобто найбільша поршисть кадрів серед обслуговуючого персоналу.

Управління чісельністю та складом працівників є найбільш відповідальною ланкою в загальній системі функцій управління персоналом підприємства. Основна мета управління чисельністю та складом працівників - це оптимізація затрат живої праці та виконання основних видів робіт, пов'язаних з діяльністю підприємства, та заповнення необхідних робочих місць працівниками відповідних професій, фаху та рівнів кваліфікації. Сформований на підприємстві трудовий потенціал буде забезпечувати здійснення усіх стратегічних цілей та напрямків його діяльності.

Розглянемо повноваження та обов'язки працівників Великолепетиського хлібокомбінату:

Директор:

ь визначає цілі, стратегії діяльності і встановлює та конкретизує задачі підприємства;

ь організує контроль на підприємстві;

ь укладає задачі;

ь проводить підбір та розміщення керуючої ланки.

Бухгалтер:

ь веде первинну документацію;

ь складає фінансові звіти, баланс;

ь проводить розрахунки по заробітній платі;

ь здійснює відрахування на соціальні заходи;

ь веде іншу фінансову документацію.

Завідуючий виробництвом:

ь керує виробничим процесом;

ь слідкує за виконанням працівниками своїх обов'язків.

Пекар:

ь підготовлює хліб та хлібобулочні вироби до випічки;

ь слідкує за її випічкою.

Водій:

ь відповідає за своєчасне доставлення продукції по призначенню, тобто до місця продажу.

Експедитор:

ь супроводжує виготовлену продукцію до місця реалізації;

ь відповідає за розвантаження.

Охоронець:

ь відповідає за порядок на території підприємства;

ь несе відповідальність за збереження майна організації.

Електрик:

ь слідкує за безперервною подачею електроенергії і при необхідності проводить ремонт електромережі.

Розрахуємо частку працівників підприємства за освітою та віком і відобразимо в табл.2.2:

Таблиця 2.2

Характеристика персоналу по освіті та віку

Вік	З вищ. освітою, чол.	Зі серед.спец. освітою, чол.	З заг.серед. Освітою, чол.	Всього:	Доля у заг.кільк.,%
	зв. рік	пот.р.	в. рік	пот.р.	зв. рік	пот.р.	зв. рік	пот.р	зв.рік	пот.р.
До 30 років	1	1	5	5	6	5	12	11	30	30,6

Проаналізувавши табл.2.2, бачимо, що частка працівників на хлібокомбінаті, які мають вищу освіту складає за звітний рік більше ніж в поточному році на одного працівника; частка працівників з середньою спеціальною освітою не змінилася - 24 працівника; кількість робітників з загальною середньою освітою у звітньому році склала 12 працівників, а в поточному - 9 працівників, тобто їх кількість зменшилася на 3 робітники.

На підприємстві найбільша кількість робітників з середньо спеціальною освітою. Найбільша кількість робітників за віком - від 30 до 45 років.

Управління стимулюванням праці

Основною метою управління стимулюванням праці є забезпечення росту прибутку персоналу та диференціації їх виплат у відповідності з трудовим внеском окремих працівників в загальні результати діяльності підприємства.

Основний зміст та етапи реалізації функцій управління, стимулюванням праці на підприємстві

Вибір форм та систем заробітної плати - це початковий етап організації стимулювання праці працівників.

На підприємстві застосовується дві форми оплати праці: погодинна та додаткова. При початковій формі заробітна плата нараховується працівнику за його тарифною ставкою чи окладом за фактично відпрацьований час.

Оплата праці робітникам хлібокомбінату проводиться по остаточному фінансовому результату від одержаних прибутків остаточний результат спрямовується на фонд оплати праці - 88,3 %, а 11,7 % - на нерозподілений прибуток.

При збитковій діяльності підприємства оплата праці здійснюється в розмірі 75 % тарифної ставки, але не нижче мінімальної заробітної плати. Економія, отримана по фонду оплати праці (приробіток), розподіляється між усіма працівниками, крім працівників автотранспорту хлібокомбінату, за фактично відпрацьований час, відповідно до посадових окладів для виробників - погодинних тарифних ставок.

Приробіток працівникам на відрядний оплаті праці нараховується відповідно норм виробки та розцінок за вироблену продукцію.

Послідовність встановлення доплат на підприємстві

Усі види доплат встановлюються у межах фонду споживання та скасовуються у разі погіршення якості продукції, несвоєчасного виконання завдань, порушення трудової та виробничої дисципліни, у разі збиткової діяльності підприємства.

Доплати враховуються в середній заробіток працівників, безпосередньо пов'язаних з виробництвом.

На підприємстві існують слідуючі види доплат:

ь доплати за тимчасове виконання обов'язків працівника, відсутнього у зв'язку з хворобою, відпусткою й по іншим причинам, коли у відповідності з діючим законодавством за ним зберігається робоче місце. Доплати встановлюються фахівцям та робітникам окрім керівників та їх заступників. На встановлення доплат за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника може бути використано до 30 % посадової ставки робітника, який відсутній;

ь доплати за шкідливі умови праці;

ь доплати водію ЗАЗ “Таврія” - 20 % від ставки за ненормований робочий день.

Встановлення надбавок

Надбавки до заробітної плати являють собою грошові виплати, які систематично нараховуються працівникам підприємства понад їх тарифної ставки.

Основними видами надбавок на підприємстві є:

ь надбавки водіям за класність нараховуються щомісячно в наступних розмірах:

-1-й клас - 25 % тарифної ставки

-2-й клас - 10 % тарифної ставки

ь надбавки за вислугою років виплачуються щомісячно працівникам у відсотках від посадової ставки в залежності від стажу праці в споживчій кооперації у наступних розмірах:

- від трьох років - 10 %

- від п'яти років - 15 %

- від десяти років - 20 %

- від п'ятнадцяти років - 25 %

- від двадцяти років - 30 %

- від двадцяти п'яти років - 40 %

Надбавки враховуються в тарифну частину заробітку працівника при встановленні його розміру (тобто без спеціального їх виділення).

Винагороди за підсумками року

Винагороди по загальним результатам праці за рік виплачуються робітникам, які перебувають у списковому складі та які пропрацювали увесь календарний рік. Винагорода виплачується працівникам з отриманої заробітної плати. В склад заробітної плати включаються виплати з ФОП (фонду оплати праці). Сюди не входить - виплата за відпустку, винагорода за загальні результати минулого року та премії, що виплачуються зі спеціальних фондів.

Розміри винагороди за загальні результати за рік в залежності від безперервного стажу роботи відображені в табл.2.3:

Таблиця 2.3

Розміри винагороди в залежності від безперервного стажу роботи

Стаж роботи	Розмір винагороди у відсотках до середньомісячної заробітної плати
До 1 року	Винагорода не виплачується
Від 1 до 3 років	50 %
Від 3 до 5 років	75 %
Від 5 до 10 років	85 %
Від 10 до 20 років	100 %
Понад 20 років	120 %

Працівники можуть бути повністю або частково позбавлені винагород у випадках, передбачених законодавством, а також за виробничі недоліки в роботі та трудовій дисципліні.

Матеріальна допомога

При наявності фінансових можливостей дирекція має право надавати матеріальну допомогу в таких випадках:

ь вихід працівників на пенсію (розмір допомоги - 100 грн.);

ь придбання подарунків на 8 березня, до річниці Озброєних Сил України працівникам хлібокомбінату та пенсіонерам; придбання подарунків до Новорічного свята.

Порядок грошових виплат і разового характеру

При наявності фінансових можливостей дирекція має право зробити грошові виплати разового характеру:

ь у випадку смерті працівника;

ь надання матеріальної допомоги працівникам для придбання медикаментів при тяжких захворюваннях, операціях.

Побудова на підприємстві тарифної системи заробітної плати - це важливий етап організації стимулювання праці тих підприємств, де зайняті працівники різної кваліфікації й де є істотні відмінність в складності виконуваних робіт.

Розглянемо тарифну систему заробітної плати працівників Великолепетиського хлібокомбінату з урахуваннями доплат та надбавок у розмірах тарифного окладу на прикладі штатного розкладу.

Таблиця 2.4

Штатний розклад робітників В. Лепетихського хлібокомбинату на 2002 рік

Посада	Кількість одиниць працюючих	Місячний фонд зарплати, грн.
Адміністративно-управлінський персонал
Директор	1	310
Головний бухгалтер	1	280
Начальник виробництва	1	220
Економіст	1	200
Бухгалтер виробництва	1	190
Бухгалтер касир	1	180
Обслуговуючий персонал
Технік-технолог 1 категорії	1	150
Технік-технолог	1	145
Кладовщик сировини та готової продукції	1	140
Прибиральник	1	140
Охрана	2	0,80 коп./час
Водій	2	140
Водій легкового авто	1	0,83 коп./час
Слісаря III розряду	3	0,92 коп./час
Грузчики	1
Виробничі працівники
Пекарь 4 розряду	3	0,93 коп./час
Пекарь 3 розряду	3	0,83 коп./час
Пекарь 2 розряду	3	0,83 коп./час
Укладчик 3 розряду	3	0,83 коп./час
Кондитер 4 розряду	1	0,93 коп./час

Як видно з таблиці місячний фонд заробітної плати у цього персоналу підприємства з урахуванням доплат та надбавок склав: 5785 грн.

Звідси: фонд заробітної плати працівників підприємства на 2002 рік складе 69 420 грн.

За даними таблиці розрахуємо загальну суму заробітної плати персоналу підприємства з урахуванням відчислень на соціальні потреби за формулою:

З /пл х 1,377 (%), де

з/пл - загальна сума заробітної плати керівників та робітників підприємства за 1 місяць. Загальна сума заробітної плати персоналу хлібокомбінату з урахуванням відчислень на соціальні потреби за 2002 рік складає:

5 785 х 1,377 = 7 966 (грн.)

Звідси, загальна сума зарплати з урахуванням відчислень на соціальні потреби за рік складе:

69 420 х 1,377 = 95 591 (грн.)

Таким чином, зробивши розрахунки за даними таблиці бачимо, що розмір відчислень на соціальні потреби за місяць складає 2 181 грн. (7 966 - 5 785 грн.), а річний розмір відрахувань - 2 617 грн. (95 591 грн. - 69 420 грн.).

Відобразимо заробітну плату адміністративно - управлінського персоналу в табл.2.4., не враховуючи відчислень на соціальні потреби, щоб визначити її частку в загальній сумі заробітної плати усього персоналу підприємства:

Таблиця 2.5

Заробітна плата адміністративно-управлінського персоналу на 2002 рік

Посада	Кількість одиниць працюючих, чол..	Місячний фонд зарплати, грн.
Директор	1	310
Головний бухгалтер	1	280
Начальник виробництва	1	220
Економіст	1	200
Бухгалтер виробництва	1	190
Бухгалтер - касир	1	180
Усього:	6	1 380

З табл.2.5 видно, що частка заробітної плати адміністративно-управлінського персоналу за місяць в загальній сумі заробітної плати персоналу склала в грошовому розмірі за 1 місяць 1 380 грн.; Звідси, розмір частки заробітної плати адміністративно-управлінського персоналу - 16 560 грн.

У відсотковому відношенні вона становить 23,8 % від загальної суми заробітної плати.

Характеристика технологій, що використовуються на підприємстві

Можливості випуску конкурентоспроможної продукції за обсягом та якістю вирішальною мірою залежить від рівня технологічної бази підприємства.

Розглянемо види виробничого обладнання, яке застосовується на В.Лепетиському хлібокомбінаті для виготовлення й приготування хліба:

ь для приготування тіста на хліб, хлібобулочні вироби та інших подібних мас на підприємстві застосовують тістомісильну машину. Вона може бути використана в тістовиробничіх агрегатах для безперервного замісу густої опари, тіста.

ь для виготовлення самого тіста використовують змішувальний агрегат.

ь тістоподільник - це обладнання для дозування хліба. Дозволяє одержувати тістові заготівки різної ваги: від максимальної ваги до мінімальної, з високою точністю поділу і малим споживанням енергії.

ь хлібопекарська піч, що містить пекарську камеру з подом, систему електричного нагріву, яка включає електричні нагрівачі, вмонтовані в каналах над і під пекарською камерою, і пристосування гідротермічної обробки тістової заготівки. Система електричного нагріву додатково містить вентилятор рециркуляції повітря, з'єднаний з гріючими каналами. Така піч за рахунок забезпечення рівномірного нагріву тістових заготівок дозволила підвищити якість продукції, збільшити продуктивність.

На виробництво витрачається велика кількість електроенергії. Тому підприємство змушене було шукати шляхи економії. Так, випічка хліба та хлібобулочних виробів відбувається уночі, тому що нічна випічка обходиться в 1,5 - 2 рази дешевше ніж випічка у день. У листопаді 2001 року на В.Лепетиському хлібокомбінаті був встановлений багатотарифний лічильник, що також викликало зменшення витрат на електроенергії.

В найближчому майбутньому планується встановити на підприємстві високотемпературну шафу з програмним керуванням, яка містить декілька робочих камер, кожна з котрих обладнана електронагрівачами і датчиком температури. Це дозволить випікати одночасно різноманітні вироби у відповідних температурних режимах.

2.2 Характеристика продукції, її асортимент

Продукція В.Лепетиського хлібокомбінату - це хліб та хлібобулочні вироби є товаром повсякденного попиту та задовольняє потреби всього населення, тобто ринок даної продукції не сегментується по демографічному принципу.

Товарний асортимент - це група товарів, зв'язаних між собою або по функціям або по типу торгового закладу, де вони реалізуються.

Асортиментні групи складаються із асортиментних позицій або асортиментних одиниць - це різновиди товару або марки.

Широта асортименту - це кількість асортиментних груп, котрі в його входять.

Глибина - кількість асортиментних одиниць (різновидів або марок) у кожній асортиментній групі.

Гармонійність - визначається ступінню близькості між товарами різних асортиментних груп з точки зору їх кінцевого використання або з точки зору каналів розподілення.

Асортимент продукції В-Лепетиського хлібокомбінату включає в себе тільки одну асортиментну групу товарів - це хлібобулочні вироби, бо він достатньо глибокий, так як асортиментна група включає достатньо велику кількість асортиментних одиниць. Наведемо деякі з них в табл. 2.6:

Таблиця 2.6

Асортимент В.Лепетиського хлібокомбінату

Асортимент	Сорт борошна	Роздріб, грам	Обсяг відпускної продукції, тон/рік
Хліб Дніпровський	в/с; I	0,610	6,1
Хліб Орильський	I	0,610	48,8
Хліб Формений	I	0,610	190,9
Хліб Давальський	в/с; I	0,610	5,2
Хліб Надзбручанський	I	0,610	43,4
Батон особистий	в/с	0,400	2,4
Хліб із борошна пшеничного	I	0,610	28,6
Булочна дрібнота	в/с	0,200	0,4
Булка Харківська	в/с	0,100	2,3
Булка вита	в/с	0,100	0,9
Ромашка	в/с	0,100	1,0
Весільна шишка	в/с	0,250	1,6
Булка звичайна	в/с	0,100	0,9
Булка Таврійська	в/с	0,100	0,7
Рулетик Закарпатський	в/с	0,100	0,8
Рулетик “Шкільний”	в/с	0,100	0,6
Рожки з маком	в/с	0,100	5,1
Печиво “Земелах”	в/с	Кг	0,2
Пряник м'ятний	в/с	Кг	0,3
Пряник “Северний”	в/с	Кг	0,9
Пряник Триумф	в/с	Кг	0,8
Слойка	в/с	0,070	0,1
Кекс степовий	в/с	0,850	3,0
Рулет “Южний”	в/с	Кг	0,8

Збутова політика хлібокомбінату

Ринок збуту продукції підприємства - це частина совокупного ринку, в якому здійснюється збут товарів даного підприємства.

В-Лепетиський хлібокомбінат має декілька каналів збуту.