Размещено на http://www.allbest.ru/

Головне управління державної служби України

Міністерство освіти і науки

Харківський національний економічний університет

кафедра менеджменту та маркетингу

Курсова робота

на тему

“Удосконалення державного управління пенсійною системою України

Перевірила:

к.е.н., доцент Л.Ю. Гордієнко

Виконала:

слухачка магістратури державного

управління за спеціальністю

8. 150101 «Державна служба»

спеціалізації «Адміністративний менеджмент»

заочної форми навчання гр. АМ-3.2 О.О. Скрипай

Харків, 2010

Удосконалення функціонування в системі органів державної виконавчої влади має базуватися на відповідній стратегії. Стратегія - це набір правил для прийняття рішень, якими організація керується в своїй діяльності, це системний підхід, що забезпечує збалансованість складної організації та загальний напрямок росту; управлінський інструмент, який дозволяє організації дві дуже складних проблеми в умовах постійних змін оточуючого середовища: вибрати необхідний напрямок росту з багатьох альтернатив, які складно піддаються оцінці; скерувати зусилля багаточисельного колективу в потрібний бік [37].

Стратегічне планування - одна із найважливіших проблем теорії стратегічного управління. Її важливість визначається, по-перше, сутністю планомірності, яка полягає в тому, що люди свідомо визначають цілі своїх дій і співсталяють їх з ресурсами, враховуючи при цьому прямий і непрямий вплив зовнішнього щодо них середовища. Свідомість і доцільність знаходять своє вираження в управлінському рішенні. Академік В.Г. Афанасьєв пише: «управленческие решения довлеют над объектом на всех стадиях цикла управления» [37]. По-друге, відносною новизною стратегічного планування для органов державної виконавчої влади. По-третє, неясністю підходів до організаційних і технологічних особливостей розробки і прийняття стратегічних планів.

Одними із найважливіших управлінських рішень є плани розвитку. В планах визначаються основні завдання, напрямки і способи, засоби вирішення завдань. Плани деталізуються, конкретизуються за сферами діяльності, за галузями, організаціями, а також за територіями та за часом.

Наукові прогнози дають можливість визначити прообраз того, якою система органів державної виконавчої влади хоче бути у певний період часу. Створення цієї моделі забезпечується рядом конкретних кроків і мір, які вживаються керівництвом органів управління. Тому при стратегічному плануванні важливе місце відводиться аналізу перспектив організації, виявленню можливостей, небезпек та загроз, що виходять із зовнішнього оточення та внутрішнього середовища, які здатні змінити тенденції, що склалися [37].

Бачення довгострокової перспективи - дуже важлива складова стратегічного планування. Однак це ніякою мірою не означає екстраполяції існуючої практики, тенденцій і стану оточення на багато років уперед. При стратегічному плануванні погляд як би здійснюється з майбутнього в сьогодення, визначаються дії організації в даний час і ці дії забезпечують їй певне майбутнє.

Під стратегічним плануванням розуміється процес створення способу досягнення стратегічної мети. При цьому спосіб, що має вид напрямку розвитку на первісному етапі, поступово, з кожним наступним кроком у складному процесі обґрунтування і вибору перетворюється в детально розроблену програму - сукупність мір, процесів, робіт, що ведуть до досягнення цілей. Об'єктом стратегічного планування для органів управління Пенсійного фонду України в Харківському районі є не завершення виконавчого провадження, а органи управління у цілому, їхні структурні ланки, що, намічаючи перспективні цілі покращення якості роботи, повинні виявляти, просліджувати і враховувати зв'язки і відносини з іншими сторонами соціального життя. Це - умова вироблення оптимальної стратегії діяльності з виконання рішень судів та інших органів.

Предмет стратегічного планування - управлінська діяльність управління Пенсійного фонду України в Харківському районі, у тому числі, діяльність по формуванню, реформуванню керованої і керуючої підсистем, забезпеченню динамічної рівноваги внутрішніх процесів і їхньому упорядкуванню шляхом створення відповідних структур і регулювання процесів, що відбуваються в них, з позицій їхнього майбутнього стану в найближчій і довгостроковій перспективі.

Зміст стратегічного планування розкривається через його процедури, що включають: прогнозування й аналіз; програмування і проектування. Перерахованим процедурам властиві й інші види планування. Але при стратегічному плануванні вони здійснюються на всіх його етапах, на всіх рівнях системи, стосовно до її окремих ланок, структурних елементів і видів діяльності. Управлінський аспект стратегічного прогнозування складається у використанні всього різноманіття прогнозів для створення науково обґрунтованих стратегічних і тактичних управлінських рішень.

Стратегічне програмування базується на прогнозних висновках і має своєю метою створення проектів комплексних цільових програм рішення великомасштабних проблем розвитку державної виконавчої служби, удосконалення їхньої діяльності і покращення на цій основі повного і своєчасного примусового виконання рішень судів та інших органів.

Програми, як представляється, повинні розроблятися для двох рівнів управління: управління Пенсійного фонду України в Харківському районі і на рівні територіальних органів. На будь-якому рівні управлінської ієрархії програми містять: мету і перелік основних задач, для рішення яких вони призначені; сукупність заходів і послідовність їхнього виконання; розрахунок прямих і непрямих витрат всіх основних ресурсів, використовуваних при здійсненні названих заходів; розподіл завдань по термінах і виконавцям.

Побудова "дерева цілей" є вихідним моментом стратегічного планування, на підставі чого створюються програми, що забезпечують досягнення кожної мети, підцілі, задачі. Інакше кажучи, кожній цілі, підцілі, задачі відповідають комплекси заходів, виконання яких забезпечується ресурсно й організаційно.

Стратегічне проектування - заключна процедура. Її призначення полягає в розробці проектів стратегічних планів усіх рівнів і тимчасових горизонтів. У процесі проектування повинні розроблятися різні варіанти (альтернативи) розвитку відповідних об'єктів керування, що дає можливість вибрати серед них найоптимальніший. Чим вищий рівень керованої системи, тим більше розгорнутою повинна бути в проектах стратегічних планів система прогнозів.

Таким чином, стратегічне планування в Управлінні Пенсійного фонду України в Харківському районі являє собою безупинний комплекс взаємозалежних, у визначеному порядку здійснюваних і періодично повторюваних дій і відносин, спрямованих на створення управлінських рішень (прогнозів, програм і планів), реалізація яких веде до досягнення стратегічних цілей у сфері примусового виконання судових та інших рішень і забезпечує системі швидку адаптацію до непередбачених ситуацій у зовнішньому середовищі.

За умов постійних змін у пенсійному законодавстві, а також перехід на міжнародні стандарти якості органів виконавчої влади, в тому числі пенсійною системи, впровадження методології стратегічного планування є нагальною потребою сьогодення. Стратегічне планування дасть змогу покращувати процеси, тобто порядок і умови здійснення, та підвищить якість здійснюваних заходів щодо надання якісних державно-управлінських послуг.

Вважаємо за доцільне удосконалення стратегічного планування в органах державного управління пенсійною системи на рівні району здійснювати на основі методичних настанов розроблених Головдержслужбою України щодо впровадження в органах виконавчої влади системи управління якості за стандартами ISO 9001:2000 [85; 86].

Процес розробки проекту стратегічного плану в управління Пенсійного фонду України в Харківському районі враховуючи вказані методичні настанови слід здійснювати на підставі блок-схеми, що наведена на рис. 3.1.

Коротко опишемо цей процес.

Дія 1-9. Здійснюється збір та узагальнення інформації з метою проведення аналізу діяльності управління Пенсійного фонду України в Харківському районі та функціонування системи якості за попередній період.

Необхідна інформація збирається за участю власників процесів, обробляється у відділі стратегії розвитку та європейської інтеграції.

Дія 10. Здійснюється аналіз функціонування системи якості з боку керівництва на предмет її придатності, адекватності та результативності (в кінці попереднього періоду планування).

При здійсненні аналізу також враховуються чи досягнута мета, що визначена Політикою управління Пенсійного фонду України в Харківському районі в сфері якості за попередній період, чи виконані стратегічні плани.

Дія 11-13. На підставі аналізу діяльності з боку керівництва та визначення рівня задоволеності споживачів, розробляється та затверджується Політика управління Пенсійного фонду України в Харківському районі на новий період планування.

Дія 14-15. При необхідності перегляду структури управління Пенсійного фонду України в Харківському районі та посадових інструкцій її працівників організовується робота щодо внесення відповідних змін у зазначені документи.

Дія 16-17. Визначається перелік завдань та формується проект стратегічного плану відповідно блок-схемі, що наведена на рис. 3.2.

Дія 19. Інформування персоналу управління Пенсійного фонду України в Харківському районі про завдання, Стратегічний план та Політику, що здійснюється шляхом розміщення інформації на внутрішньому веб-сайті.

Удосконалення функціонування в системі органів державної виконавчої влади має базуватися на відповідній стратегії. Стратегія - це набір правил для прийняття рішень, якими організація керується в своїй діяльності, це системний підхід, що забезпечує збалансованість складної організації та загальний напрямок росту; управлінський інструмент, який дозволяє організації дві дуже складних проблеми в умовах постійних змін оточуючого середовища: вибрати необхідний напрямок росту з багатьох альтернатив, які складно піддаються оцінці; скерувати зусилля багаточисельного колективу в потрібний бік [37].

Стратегічне планування - одна із найважливіших проблем теорії стратегічного управління. Її важливість визначається, по-перше, сутністю планомірності, яка полягає в тому, що люди свідомо визначають цілі своїх дій і співсталяють їх з ресурсами, враховуючи при цьому прямий і непрямий вплив зовнішнього щодо них середовища. Свідомість і доцільність знаходять своє вираження в управлінському рішенні. Академік В.Г. Афанасьєв пише: «управленческие решения довлеют над объектом на всех стадиях цикла управления» [37]. По-друге, відносною новизною стратегічного планування для органов державної виконавчої влади. По-третє, неясністю підходів до організаційних і технологічних особливостей розробки і прийняття стратегічних планів.

Одними із найважливіших управлінських рішень є плани розвитку. В планах визначаються основні завдання, напрямки і способи, засоби вирішення завдань. Плани деталізуються, конкретизуються за сферами діяльності, за галузями, організаціями, а також за територіями та за часом.

Наукові прогнози дають можливість визначити прообраз того, якою система органів державної виконавчої влади хоче бути у певний період часу. Створення цієї моделі забезпечується рядом конкретних кроків і мір, які вживаються керівництвом органів управління. Тому при стратегічному плануванні важливе місце відводиться аналізу перспектив організації, виявленню можливостей, небезпек та загроз, що виходять із зовнішнього оточення та внутрішнього середовища, які здатні змінити тенденції, що склалися [37].

Бачення довгострокової перспективи - дуже важлива складова стратегічного планування. Однак це ніякою мірою не означає екстраполяції існуючої практики, тенденцій і стану оточення на багато років уперед. При стратегічному плануванні погляд як би здійснюється з майбутнього в сьогодення, визначаються дії організації в даний час і ці дії забезпечують їй певне майбутнє.

Під стратегічним плануванням розуміється процес створення способу досягнення стратегічної мети. При цьому спосіб, що має вид напрямку розвитку на первісному етапі, поступово, з кожним наступним кроком у складному процесі обґрунтування і вибору перетворюється в детально розроблену програму - сукупність мір, процесів, робіт, що ведуть до досягнення цілей. Об'єктом стратегічного планування для органів управління Пенсійного фонду України в Харківському районі є не завершення виконавчого провадження, а органи управління у цілому, їхні структурні ланки, що, намічаючи перспективні цілі покращення якості роботи, повинні виявляти, просліджувати і враховувати зв'язки і відносини з іншими сторонами соціального життя. Це - умова вироблення оптимальної стратегії діяльності з виконання рішень судів та інших органів.

Предмет стратегічного планування - управлінська діяльність управління Пенсійного фонду України в Харківському районі, у тому числі, діяльність по формуванню, реформуванню керованої і керуючої підсистем, забезпеченню динамічної рівноваги внутрішніх процесів і їхньому упорядкуванню шляхом створення відповідних структур і регулювання процесів, що відбуваються в них, з позицій їхнього майбутнього стану в найближчій і довгостроковій перспективі.

Зміст стратегічного планування розкривається через його процедури, що включають: прогнозування й аналіз; програмування і проектування. Перерахованим процедурам властиві й інші види планування. Але при стратегічному плануванні вони здійснюються на всіх його етапах, на всіх рівнях системи, стосовно до її окремих ланок, структурних елементів і видів діяльності. Управлінський аспект стратегічного прогнозування складається у використанні всього різноманіття прогнозів для створення науково обґрунтованих стратегічних і тактичних управлінських рішень.

Стратегічне програмування базується на прогнозних висновках і має своєю метою створення проектів комплексних цільових програм рішення великомасштабних проблем розвитку державної виконавчої служби, удосконалення їхньої діяльності і покращення на цій основі повного і своєчасного примусового виконання рішень судів та інших органів.

Програми, як представляється, повинні розроблятися для двох рівнів управління: управління Пенсійного фонду України в Харківському районі і на рівні територіальних органів. На будь-якому рівні управлінської ієрархії програми містять: мету і перелік основних задач, для рішення яких вони призначені; сукупність заходів і послідовність їхнього виконання; розрахунок прямих і непрямих витрат всіх основних ресурсів, використовуваних при здійсненні названих заходів; розподіл завдань по термінах і виконавцям.

Побудова "дерева цілей" є вихідним моментом стратегічного планування, на підставі чого створюються програми, що забезпечують досягнення кожної мети, підцілі, задачі. Інакше кажучи, кожній цілі, підцілі, задачі відповідають комплекси заходів, виконання яких забезпечується ресурсно й організаційно.

Стратегічне проектування - заключна процедура. Її призначення полягає в розробці проектів стратегічних планів усіх рівнів і тимчасових горизонтів. У процесі проектування повинні розроблятися різні варіанти (альтернативи) розвитку відповідних об'єктів керування, що дає можливість вибрати серед них найоптимальніший. Чим вищий рівень керованої системи, тим більше розгорнутою повинна бути в проектах стратегічних планів система прогнозів.

Таким чином, стратегічне планування в Управлінні Пенсійного фонду України в Харківському районі являє собою безупинний комплекс взаємозалежних, у визначеному порядку здійснюваних і періодично повторюваних дій і відносин, спрямованих на створення управлінських рішень (прогнозів, програм і планів), реалізація яких веде до досягнення стратегічних цілей у сфері примусового виконання судових та інших рішень і забезпечує системі швидку адаптацію до непередбачених ситуацій у зовнішньому середовищі.

За умов постійних змін у пенсійному законодавстві, а також перехід на міжнародні стандарти якості органів виконавчої влади, в тому числі пенсійною системи, впровадження методології стратегічного планування є нагальною потребою сьогодення. Стратегічне планування дасть змогу покращувати процеси, тобто порядок і умови здійснення, та підвищить якість здійснюваних заходів щодо надання якісних державно-управлінських послуг.

Вважаємо за доцільне удосконалення стратегічного планування в органах державного управління пенсійною системи на рівні району здійснювати на основі методичних настанов розроблених Головдержслужбою України щодо впровадження в органах виконавчої влади системи управління якості за стандартами ISO 9001:2000 [85; 86].

Процес розробки проекту стратегічного плану в управління Пенсійного фонду України в Харківському районі враховуючи вказані методичні настанови слід здійснювати на підставі блок-схеми, що наведена на рис. 3.1.

Коротко опишемо цей процес.

Дія 1-9. Здійснюється збір та узагальнення інформації з метою проведення аналізу діяльності управління Пенсійного фонду України в Харківському районі та функціонування системи якості за попередній період.

Необхідна інформація збирається за участю власників процесів, обробляється у відділі стратегії розвитку та європейської інтеграції.

Дія 10. Здійснюється аналіз функціонування системи якості з боку керівництва на предмет її придатності, адекватності та результативності (в кінці попереднього періоду планування).

При здійсненні аналізу також враховуються чи досягнута мета, що визначена Політикою управління Пенсійного фонду України в Харківському районі в сфері якості за попередній період, чи виконані стратегічні плани.

Дія 11-13. На підставі аналізу діяльності з боку керівництва та визначення рівня задоволеності споживачів, розробляється та затверджується Політика управління Пенсійного фонду України в Харківському районі на новий період планування.

Дія 14-15. При необхідності перегляду структури управління Пенсійного фонду України в Харківському районі та посадових інструкцій її працівників організовується робота щодо внесення відповідних змін у зазначені документи.

Дія 16-17. Визначається перелік завдань та формується проект стратегічного плану відповідно блок-схемі, що наведена на рис. 3.2.

Дія 19. Інформування персоналу управління Пенсійного фонду України в Харківському районі про завдання, Стратегічний план та Політику, що здійснюється шляхом розміщення інформації на внутрішньому веб-сайті.



Рис. 3.1. Блок-схема процесу стратегічного аналізу і планування в органах державної управління [87]

стратегічний планування управління пенсійний фонд



Рис. 3.2. Блок-схема розробки проекту стратегічного плану [85]

Процес розробки проекту стратегічного плану відповідно до методичних настанов Головдержслужби України здійснюється на підставі блок-схеми, що зображена на рис. 3.2.

Дія 1. З метою організації та координації робіт щодо побудови і корегування завдань стратегічного плану створюється робоча група з числа заступників начальника управління Пенсійного фонду України в Харківському районі, директора Центру, керівників структурних підрозділів та начальника відділу стратегії розвитку та європейської інтеграції.

Очолює робочу групу - заступник начальника управління Пенсійного фонду України в Харківському районі .

Дія 2-5. Розробка стратегічних завдань, їх деталізація та оцінка. Підготовка першої редакції стратегічних завдань.

Дія 6. Ранжування стратегій за напрямами та пріоритетами.

Дія 7-8. Здійснення аналізу витрат і результатів; підготовка бюджетного запиту на реалізацію стратегічних завдань.

Дія 10-11. Узгодження проекту стратегічного плану між керівниками структурних підрозділів та при необхідності зміна термінів, змісту роботи, відповідальності.

Таким чином, стратегічне планування в управлінні Пенсійного фонду України в Харківському районі забезпечує основу для удосконалення системи управління Пенсійного фонду України в Харківському районі структурними підрозділами, забезпечує нововведення та зміни в організації, що досягається виконанням чотирьох видів управлінської діяльності: розподілом ресурсів, адаптацією до зовнішнього середовища, внутрішньою координацією та організаційним стратегічним передбаченням.

Адміністративно-державне управління, як підкреслено в [37], має базуватися на законах і принципах загальної теорії управління, а також підходах, які сформувалися в теорії менеджменту, тому, як і інші системи управління, має мати цілі функціонування.

Цілі в менеджменті -- це те, заради чого створюється або функціонує організація, тому відповідно до визначених цілей будується процес управління в організації (в нашому випадку - в органі державного управління пенсійною системи на рівні району).

Адміністративно-державне управління слід розглядати як процес, що здійснюється в адміністративно-державних системах різного рівня (національному, регіональному, місцевому, організаційному тощо) [37].

Цілі адміністративно-державного управління в сучасних умовах формуються з урахуванням зовнішнього оточення адміністративно-державної системи та її місця в системі органів державного управління.

Організація може мати різні цілі, особливо це відноситься до організацій різних типів. Організації, що займаються бізнесом, зосереджені, головним чином, на створенні певних видів товарів та послуг у рамках специфічних обмежень -- по витратах та прибутку, що отримується. Це їх завдання відображено в таких цілях, як рентабельність (прибутковість) та доходність. Державні органи, а також некомерційні організації (спілки, партії та т. ін.) не прагнуть отримувати прибуток. Але їх хвилюють витрати. І це знаходить відображення в складі цілей, сформульованих як надання конкретних послуг у рамках окреслених бюджетних обмежень.

Організації звичайно мають не одну, а кілька цілей. Наприклад, щоб отримати прибуток, бізнес повинен сформулювати цілі в таких галузях, як доля ринку, розробка нової продукції, якість послуг, підготовка та підбір керівників і навіть соціальна відповідальність. Некомерційні організації, до яких відносяться і державні установи, також мають різноманітні цілі, але, напевно, вони будуть приділяти більше уваги соціальній відповідальності. Організація, яка визначається цілями, пронизує всі наступні рішення адміністративного менеджменту. Сукупність цілей державних органів складає державну політику.

В органах державної влади, що відносяться до групи державних некомерційних організацій, цілі можуть бути встановлені вищим органом управління, або формуватися адміністративним менеджментом даного державного органу. Особливістю встановлення цілей системи державного управління, зокрема, конкретних органів виконавчої влади, є безперечне використання нормативних документів (Конституції держави, законів про органи влади, програм дій уряду, національних І державних програм та ін.). Як правило, в цих документах цілі системи чи її окремих елементів визначаються досить чітко та ясно. До того ж є можливість звернутися до матеріалів з історії системи та виявити за їх допомогою ті реальні суспільні проблеми, що зумовили створення того чи іншого органу, а також прослідкувати генеральну тенденцію його розвитку [37].

Одним з найбільш прийнятних методів формування цілей у органах державної виконавчої влади і місцевого самоврядування е популярний метод управління, який володіє потенційними можливостями об'єднати планування і контроль у складній галузі людських ресурсів, є управління за цілями (у скороченні МВО). Крім того, МВО -- ще і спосіб мотивації, котрий допомагає перебороти деякі негативні впливи контролю на поведінку працівника. Цілі адміністративно-державного управління базуються на законності, тобто методі І режимі діяльності органів державної виконавчої' влади та органів місцевого самоврядування [37].

Під законністю розуміють систему юридичних правил, норм, засобів І гарантій з відповідними 'їм державними структурами, покликану забезпечувати практичну реалізацію законів та інших нормативних актів Ресурсне забезпечення цілей адміністративно-державного управління -- це сукупність ресурсів, що необхідні для їх формуванні та реалізації У менеджменті до основних ресурсів, що забезпечують досягнення цілей, відносять матеріальні, людські, фінансові ресурси, а в деяких випадках -- Інформацію та час, необхідний для досягнення цілей [37].

В адміністративному менеджменті управління розглядається як процес, тому що досягнення цілей забезпечується за допомогою безперервних взаємопов'язаних дій. Ці дії, кожні з яких самі по собі є процесом, дуже важливі для успіху будь-якої організації, їх називають управлінськими функціями. Кожна управлінська функція теж являє собою процес, тому що також складається з серії взаємопов'язаних дій. Процес управління є сумою всіх функцій.

Якщо звернутись до сутності менеджменту, то в будь-якої організації можна виділити ті області (сфери), котрими необхідно управляти. Ці функціональні області у своїй сукупності і взаємозв'язку створюють систему управління. Так, стосовно до державної організації (в нашому випадку - це пенсійна установа на районному рівні) можна виділити функціональні області управління кадрами, фінансами, людьми (управління ресурсами), область дій, пов'язаних з наданням послуг громадянам і виробкою державних рішень в галузі пенсійного забезпечення (операційний процес і операційна система). Окрім цього, існують процеси, котрі забезпечують виконання функцій управління ресурсами та функцій управління операціями. Це маркетинговий, інформаційний і інноваційні процеси.

Процес і система маркетингу в органах державного управління пенсійною системою має бути побудований за концепцією маркетингу, що уявляє собою наукову систему надання послуг і одержання взаємної вигоди.

Поняття "маркетинг" стало широко застосовуватися стосовно систем управління підприємствами з другої половини 50-х років XX століття. З початку під маркетингом розуміли систему внутрішньо-організаційного управління, зорієнтованого на вивчення і урахування потреб ринку, іншими словами, основа концепції маркетингу базувалася на організації виробництва тих видів продукції або надання тих видів послуг, яким завчасно був забезпечений збут. Однак з другої половини 90-х років XX століття прийоми та методи маркетингу почали широко застосовуватися і некомерційними організаціями. Такий маркетинг отримав назву некомерційного [37].

Некомерційний маркетинг, як правило, здійснюється органами державного управління, а також громадськими, релігійними і благодійними організаціями. Його основною метою є виявлення між крупних груп населення попиту на соціальні послуги (забезпечення громадського порядку, захист життя та здоров'я громадян, освіта, культура тощо).

Основними цілями некомерційного маркетингу є:

приведення діяльності органів державної влади, громадських, релігійних і благодійних організацій до відповідності з потребами соціальних груп населення, які виступають в якості об'єкта указаної діяльності;

забезпечення більш раціонального й оптимального розподілу соціальних і інших послуг;

формування позитивної суспільної думки стосовно конкретних програм, соціальних інститутів, державних і громадських діячів тощо [37].

При цьому, як підкреслюється в роботі [37], некомерційні організації, до яких відносяться органи державної влади та громадські об'єднання, з метою підвищення ефективності своєї діяльності можуть здійснювати не тільки некомерційний, але і комерційний маркетинг. Наприклад, у процесі реалізації товарів, що конфісковані в результаті проведення правоохоронними і контролюючими органами оперативних заходів, у тому числі митних.

Крім поділу видів маркетингу на комерційний і некомерційний, їх можна підрозділяти в залежності від галузі дослідження, що охоплюється. З цієї точки зору можна виділити внутрішній і міжнародний маркетинг. Останній може бути поділений на експортно-орієнтований, багатонаціональний і глобальний маркетинг

У залежності від поточного стану зовнішнього середовища організації в робот виділяється вісім типів маркетингу: конверсійний, стимулюючий, розвиваючий, реанімуючий, синхронний, підтримуючий, стримуючий, протидіючий.

З кінця 90-х років XX століття почав свій розвиток ринок адміністративних послуг, або ринок управління, в рамках якого формується попит і пропозиція на управлінські кадри, управлінські технології, управлінські послуги та управлінські консультації. Це відносно самостійна сфера ринку, що потребує розробки нових прийомів і засобів її вивчення та використання. Саме це завдання і має вирішити адміністративний маркетинг, який можна визначити як управлінську діяльність з вивчення основних закономірностей формування попиту і пропозиції на ринку управлінських послуг з метою виявлення і придбання або розробки та просунення найякісніших і найперспективніших продуктів, що реалізуються на даному ринку [37].

Як вид управлінської діяльності адміністративний маркетинг, включає дві складові: дослідження структури зовнішнього середовища і визначення стану цього середовища.

Отже інформація, що зібрана в процесі маркетингових досліджень, має велике значення для організації і є основою для складання поточних, середньострокових та довгострокових планів.

Маркетингова концепція знаходить усе більше розуміння не тільки у менеджерів у сфері підприємництва, але й у сфері некомерційної діяльності, у тому числі в урядових органів багатьох країн. Підвищений інтерес до маркетингу в теперішній час, як відзначає відомий американський маркетолог Ф. Котлер, на якого посилаються в роботі [37], спостерігається зі сторони урядових органів США. Так, поштове відомство США і Управління залізних доріг "Амтрак" уже розробили для своїх організацій маркетингові плани. Маркетингова програма залучення новобранців є й в армії США, вона є однією з лідерів за витратами на рекламу в цій країні. Інші урядові організації США у теперішній час застосовують систему маркетингу для пропаганди раціонального використання енергетичних ресурсів, боротьби з курінням і в процесі вирішення інших суспільних проблем.

При вивченні процесу і системи маркетингу в органах державного управління рекомендується керуватись методичними матеріалами та розробками з загального маркетингу, а також досвідом застосування маркетингової концепції в державних установах розвинених країн.

Операційний процес і операційна система органів державного управління пенсійною системою має будуватися на підставі методичних рекомендацій щодо побудови адміністративно-державних процесів і систем [37] з урахуванням специфіки діяльності пенсійних органів.

Операційна функція містить у собі ті дії, в результаті котрих виробляються товари і послуги, що постачаються організацією зовнішньому середовищу. Функцію операцій мають усі організації, інакше вони просто не зможуть існувати.

Термін "операції" і "виробництво" взаємозамінні. Проте під виробництвом в основному розуміється випуск товарів і переробка сировини. Термін "операції" є більш широким, він містить у собі не тільки виробництво товарів, але й надавання послуг [37].

Більше за все організації відрізняються одна від одної за характером конкретних видів діяльності, що входять в операційну функцію. При виробництві, наприклад, автомобілів і побутової техніки переробляється величезна кількість сировинних матеріалів типу листового металу: спочатку з сировини виробляють окремі деталі і вузли, потім їх збирають у готові вироби стандартної конструкції. Установи сфери послуг (лікарні, навчальні заклади, державні органи) споживають незначну кількість первісних матеріалів, але вони пристосовують свої послуги під вимогу клієнта. Наприклад, авіаційні лінії, банки і навчальний заклад пропонують стандартизирований набір послуг, дозволяючи клієнтові вибрати ті, котрі він забажає. Правоохоронні органи теж часто "надають послуги клієнтам", котрі не зовсім схильні до співпраці, відзначається .

Державні органи управління також надають послуги клієнтам. Клієнтами державних органів є громадяни та організації, розташовані в зоні їх впливу.

Повна система операційної діяльності називається операційною системою. Вона складається з трьох підсистем: переробної, забезпечення, планування і контролю Переробна підсистема виконує продуктивну роботу, безпосередньо пов'язану з перетворенням вхідних величин у вихідні результати [37].

Для державного органу пенсійної системи основним результатом діяльності е надавання різного роду державних послуг громадянам в сфері пенсійного забезпечення, а також розробка і розповсюдження державних рішень. Основна роль людського фактора проявляється у створенні цих результатів через державну діяльність державних службовців. Матеріал, у тому числі папір і канцелярські товари, споживаються переробною підсистемою. Потрібні капіталовкладення у вигляді кабінетів, приймальних для відвідувачів, меблів, обладнання. Необхідно одержувати інформацію про різні сфери державного управління з різноманітних друкованих джерел шляхом проведення нарад, засідань, підтримання професійних контактів з законодавчими органами, а також з суспільно-політичними і підприємницькими об'єднаннями і організаціями. Потрібна подача енергії від комунальних служб для освітлення, опалення і кондиціонування приміщень державних установ, а також енергія для роботи комп'ютерів, поліграфічного та іншого обладнання.

Підсистема забезпечення не пов'язана прямо з виробництвом виходу, але виконує необхідні функції забезпечення переробної підсистеми. У державній установі, до якої належить і пенсійні органи районного рівня, підсистема забезпечення містить бібліотеку, обчислювальний центр, ремонтно-експлуатаційну службу, книжкові кіоски, буфети і їдальню, друкарню, охорону.

Підсистема планування та контролю одержує від переробної підсистеми інформацію про стан системи і незавершеному виробництві, інформація поступає з внутрішнього середовища організації: про цілі, політику, основні напрямки та інші внутрішні параметри. Інформація про попит на послуги, вартості ресурсів, тенденціях розвитку технології, урядових нормативних актах і інших факторах поступає з зовнішнього середовища. Підсистема планування і контролю повинна обробляти весь цей звичайно великий обсяг досить складної інформації і видати рішення, як саме повинна працювати переробна підсистема. В органах державного управління ці функції планування і контролю виконує адміністрація державної установи, в тому числі начальники управлінь і відділів, секретаріат, а також штабні органи, що забезпечують їх роботу.

Управління операційними процесами в органах державного управління і місцевого самоврядування відповідно [37] рекомендується доручити операційним (адміністративним) менеджерам, численні обов'язки котрих, якщо скористатися рекомендаціями, що надані у [37], слід розбити на три основні групи:

Розробка і реалізація загальної стратегії і направлень операційної (адміністративно-державної) діяльності організації.

Розробка і впровадження операційної системи, включаючи розробку операційного (адміністративно-державного) процесу, рішення про
місцеположення необхідних потужностей, проектування організації,
проектування продукту (послуг), впровадження стандартів і норм на
виконання робіт.

Планування і контроль поточного функціонування системи. Як
випливає з вищевикладеного керуючому операціями (у державній уста
нові -- справами) приходиться мати справу з великими обсягами інформації. Він повинен мислити аналітичне, мати здібності до сприйняття й
оцінки нових технологій, у тому числі інформаційних. Таким чином, керуючий операціями (справами) повинен володіти і вміти користуватись широким асортиментом знань і навичок у галузі аналізу, системотехніки,
технології, а також і соціальних наук та наук про поведінку.

Особливість операційного процесу в органах пенсійної системи в тому, що цей процес відноситься до адміністративного виду.

Під адміністративним процесом, як зазначається в [37], слід розуміти комплекс різнорідних за характером трудових і машинних операцій, що виконуються в певній послідовності і взаємозв'язку для здійснення тієї чи іншої функції управління (або її складової частини).

Операція -- це частина процесу управління, що виконується працівником на його місці праці (стаціонарному або рухомому) з використанням тих або інших засобів праці для отримання, накопичення, переробки або використання інформації з метою підготовки необхідних рішень, планів, звітів тощо в документаційній та усній формі.

У системі адміністративного менеджменту державної установи адміністративний процес цілеспрямований на надання державно-управлінських послуг. При цьому кожна управлінська функція, виконувана при реалізації відповідного адміністративного процесу, становить собою специфічну форму цілеспрямованого впливу апарата управління на ту чи іншу сторону діяльності керованого об'єкта, необхідну для нормального функціонування відповідно до його призначення.

Адміністративний процес, хоч би яким не був його конкретний зміст, у принципі складається з тих самих циклічно повторюваних стадій, обумовлених за ознакою послідовності їхнього виконання:

одержання необхідної вихідної інформації;

вироблення й ухвалення рішення;

організація виконання рішення;

оперативне управління ходом виконання рішення;

інформація про виконання рішення;

оцінка отриманих результатів.

У такій же мірі кожному адміністративному процесу притаманні різні операції, що випливають із зазначених стадій. За їхнім характером і змістом усі операції адміністративних процесів можуть бути згруповані в три основних види:

1. Організаційно-адміністративні операції, тобто такі операції, що самі по собі з зовнішньої сторони носять переважно формалізований, технічний характер;

2. Аналітико-конструктивні операції, тобто такі операції, що носять переважно творчий, евристичний характер, містять у більшому чи меншому ступені елементи новизни і полягають в аналізі існуючого положення і пошуку потрібного рішення;

3. Інформаційно-технічні операції, тобто такі операції, що носять, як правило, рутинний, часто повторюваний характер, найбільшою мірою зв'язані з використанням технічних засобів і полягають в інформаційному забезпеченні процесів управління [37].

Розподіл адміністративних процесів на функції виражає їхню макроструктуру, а внутрішній зміст кожного процесу, що характеризує склад і послідовність стосовних до нього операцій, може розглядатися як його мікроструктура.

В адміністративному процесі в залежності від його цільової спрямованості й обсягу робіт можуть поєднуватися чи розчленовуватися окремі функції управління.

У кожнім адміністративному процесі поряд з операціями, специфічними тільки для визначеної функції, маються операції загального характеру, тобто однакові за змістом і методами виконання для різних функцій. До їхнього числа відносяться операції загального (лінійного) управління і допоміжні (інформаційно-технічні) операції.

Технологічна структура адміністративних процесів визначається тим, з яких стадій і операцій вона складається, яка їхня послідовність, які методи і засоби застосовуються при їхньому виконанні. Оскільки кожна робота в прийнятому її значенні є складовою частиною функції, її внутрішню структуру можна характеризувати в принципі тими ж стадіями, з яких складається процес здійснення функції, виходячи з її цільового призначення. Розкриття стадійної структури адміністративних процесів є необхідною передумовою проектування й удосконалювання вхідних у їхній склад операцій

Згідно з Г.Е. Слезінгером, на якого здійснено посилання в [37], процес управління (у нашому випадку -- адміністративний процес в органах пенсійної системи на рівні району) за своєю структурою аналогічний процесу індивідуальної праці. У процесі управління, як і у всякому трудовому процесі, фігурують предмети праці, засоби праці і сама праця. У даному випадку предметом праці є різні види інформації, що відбивають визначений напрямок впливу на керований об'єкт (тобто на зовнішнє середовище, в нашому випадку на одну зі сфер державного управління пенсійної системи) за відповідною функцією чи підфункцією управління. Засобами праці є різного роду засоби обчислювальної й організаційної техніки, що грають роль підсилювачів спостережливих, розумових і виконавських можливостей людини. Сама ж праця людини з фізіологічної точки зору виражається цілеспрямованими діями його слухових, зорових і дотикальних рецепторів як інформаційних входів центральної нервової системи, а також голосових і рухових ефектів як її інформаційних виходів.

Якщо скористатися рекомендаціями Г.Е. Слезінгера, на якого здійснено посилання в [37], то наведена схема рівною мірою відбиває як фізіологічну модель процесу індивідуальної праці, так і організаційну модель процесу управління, тобто колективної діяльності. В обох трактуваннях процес, що моделюється, складається з наступних циклічно повторюваних стадій одержання необхідної вихідної інформації: вироблення й ухвалення рішення (планування); виконання рішення (чи організація його виконання); оперативне управління ходом виконання рішення, інформація про виконання рішення й оцінка отриманих результатів. Тотожність стадійного поділу різних підфункцій створює передумови для введення єдиної системи позначення стадій, що надає можливість здійснювати шифрування кожної стадії, що забезпечить автоматизовану обробку даних в системі адміністративного менеджменту органів пенсійного фонду на рівні району.

Єдиний підхід до аналізу структури функції і стадій її виконання дає можливість уніфікувати стосовні до них операції. Отже, можуть бути класифіковані й операції процесів управління (адміністративних процесів) насамперед у залежності від приналежності їхній до тієї чи іншої стадії виконання функції (чи підфункції), тобто виділені, наприклад, операції одержання первинної інформації, вироблення і прийняття рішень, організації, контролю й оцінки і виконання. Ця класифікаційна ознака знаходить висвітлення в шифрі відповідної складової частини стадії (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Класифікація управлінських операцій за функціонально-технологічною ознакою [37].

Аналітико-конструктивні операції адміністративного процесу в органах державного управління пенсійної системи на районному рівні мають допускати досить чітке виділення наступних двох етапів процесу підготовки рішень: аналіз існуючого положення: ознайомлення з ходом виконання основних операційних (адміністративних) процесів; розгляд документів, що характеризують положення справ; вивчення спеціальної літератури, передового досвіду, складання довідок і оглядів; проектування рішень: розробка пропозицій, проектів, планів, інструкцій, нормативів і інших директивних матеріалів.

Інформаційно-технічні операції адміністративного процесу в органах державного управління пенсійної системи на районному рівні доцільно згрупувати в такий спосіб:

документування інформації: підготовка й оформлення оригіналів документів, їхнє копіювання, розмноження, транспортування, збереження, прийоме видача, обробка кореспонденції; одержання первинної інформації: рахунок предметів, часу роботи і простоїв устаткування, стану складських запасів, заділів і ін.;

забезпечення інформаційних зв'язків людини з технічними засобами і перетворення інформації: передача сигналів, прийом і передача інформації за допомогою термінальних пристроїв, відображення інформації на табло, перетворення інформації з одного носія на іншій;

усі види обчислень, угруповань, порівнянь і інших формально-логічних операцій: арифметичні й алгебраїчні дії, статистичні, планові й економічні розрахунки, математичне програмування й ін.

Таким чином, управлінські операції в узагальненій формі можуть бути зведені в 10 класів (рис. 3.3). У межах кожного класу операцій може бути до 10 типів операцій.

Запропонована класифікація операцій щодо адміністративного процесу в органах державного управління пенсійної системи районного рівня відповідає поділу праці між керівниками, фахівцями і технічними виконавцями, хоча зовсім очевидно, що керівники можуть успішно виконувати свої організаційно-адміністративні функції, якщо приділяють належну увагу аналітико-конструктивній роботі. У той же час обов'язковою умовою ефективної роботи керівників і фахівців є їхнє звільнення від інформаційно-технічних операцій, що повинні бути механізовані й автоматизовані за допомогою відповідних машин, пристроїв і приладів, а при неможливості чи економічній недоцільності цього -- покладені на технічних виконавців.

Зміст і характер організаційно-адміністративних операцій визначається їх цільовим призначенням і роллю в процесах управління. Ця група операцій відноситься головним чином до діяльності керівників, хоча вона не може, зрозуміло, не стосуватися і всіх інших категорій службовців -- фахівців і технічних виконавців.

Службово-комунікаційні операції. Цей вид операцій характеризує зв'язки між ланками апарата управління, здійснювані між працівниками, зайнятими виконанням функцій управління. На відміну від службово-комунікаційних операцій усі інші комунікаційні операції, в яких принаймні одним із джерел чи споживачів інформації є машина, вимагають перетворення інформації з одного носія на інший і відносяться до числа інформаційно-технічних операцій.

Поза залежністю від джерел і споживачів інформації основними видами комунікаційних операцій е одержання, сприйняття та передача інформації. Усі ці операції можуть і повинні розглядатися як об'єкти застосування відповідних технічних засобів. Інакше кажучи, існує технічний аспект проблеми удосконалювання комунікаційних операцій у всіх випадках, коли мова йде про забезпечення найбільш раціональної технології інформаційного зв'язку між різними елементами системи управління. Разом з тим, як відзначається в [37], при наявності інформаційних зв'язків між людьми першорядного значення набуває соціально-психологічний аспект і, зокрема, необхідність забезпечення взаєморозуміння, тобто здатність сприймати інформацію і правильно реагувати на неї, виходячи з інтересів усієї системи.

Службово-комунікаційні операції характерні тим, що вони забезпечують передачу і прийом у більшості випадків усної недокументованої (нефіксованої) інформації на відміну від комунікаційних операцій, що призначені для передачі і прийому документованої (фіксованої) інформації.

Координаційні операції. Усі операції, що починаються для взаємного ув'язування роботи різних ланок апарата управління (за змістом і термінами) з метою забезпечення їхньої погодженої діяльності за рішенням поточних чи перспективних завдань організації та її підрозділів, відносяться до числа координаційних операцій.

Серед цих операцій найбільша питома вага (за ступенем поширення і за витратами робочого часу) , як відзначається в [37], займає проведення різного роду нарад і засідань. Сучасна техніка зв'язку дозволяє керівнику проводити оперативні наради зі значним числом підлеглих без відриву від свого робочого місця і тим самим заощаджувати час .

Необхідною умовою досягнення мети наради з мінімальними витратами часу є ретельна його підготовка. Тут мається на увазі заздалегідь визначити порядок денний наради, установити логічно обґрунтовану послідовність розгляду питань, визначити необхідне коло учасників обговорення кожного питання (не допускаючи як запрошення зайвих учасників, так і невиправданого обмеження на шкоду повноті обговорення), установити регламент для виступів (як правило, в межах 5 хв.). Важливо попередньо розмножити і розіслати матеріали учасникам наради, щоб у ході його вони не зачитувалися, а лише обговорювалися. Необхідно вести протокол наради і завершити його чітко сформульованим рішенням.

Контрольно-оцінні операції. Найважливішим елементом будь-якого процесу управління діяльністю окремих працівників і структурних підрозділів є контроль виконання наказів, рішень нарад, планів, завдань і доручень. У процесі контролю перевіряються своєчасність і якість виконання покладених на працівника (підрозділ) функцій, робіт, обов'язків.

Контроль виконання будь-якого рішення пов'язаний з співвідношенням фактичного положення справ з тим, що було передбачене і зафіксовано відповідним документом.

Контроль повинен здійснюватися передусім самими працівниками. Це означає, що кожен виконавець того чи іншого завдання повинен щоденно в порядку самоконтролю оцінювати хід роботи, приймаючи заходи щодо забезпечення якісного і своєчасного виконання завдання.

Керівники структурних підрозділів і організації забезпечують постійний контроль ділянок роботи, що входять у сферу їхньої діяльності, здійснюючи відповідні контрольні операції чи залучаючи для цього своїх заступників або спеціально призначених осіб. Обсяг контрольних операцій визначається виходячи з характеру контрольованих об'єктів, змісту,

періодичності і методів контролю. У залежності від цих факторів контроль здійснюється за допомогою різних засобів, з яких найбільш розповсюдженими е різного роду картотеки, використовувані в діловодстві.

Контроль в усіх випадках базується на звітній інформації про стан справ. Він має носити попереджувальний характер, тому що тільки при цій умові можна завчасно виявити причини, що перешкоджають виконанню завдань у строки, що встановлені, і прийняти заходи щодо їх усунення.

Важливою умовою дійсності контролю виконання рішень є наочність інформації про хід роботи. Отже, на підставі результатів контролю оцінюється робота кожного підрозділу і виконавця.

Процес творчої діяльності у сфері управління пов'язаний з виробленням й прийняттям організаційних, технічних, економічних, соціальних та інших рішень, що скеровані на формування цілей й завдань, а також шляхів і методів їх здійснення.

Рішення є комплексним актом, в якому органічно сполучаються;

а) логічний процес умовиводу -- як прояв розуму;

б) психологічний процес ухвалення рішення -- як прояв волі;

в) компетенція чи авторитет у сполученні з необхідними повно
важеннями -- як прояв влади, права приймати рішення, що мають
обов'язкову силу для виконавців.

Як логічний акт рішення потребує відповідної кваліфікації (знань, досвіду) і відповідної інформованості в обставинах справи.

Як психологічний процес рішення пов'язано з готовністю не ухилятися від своєчасного прийняття його, при необхідності йти на ризик, нести відповідальність за наслідки. В організаційному аспекті це означає чіткий розподіл питань, що вирішуються, між керівниками і виконавцями різних ланок управління, встановлення граничних термінів прийняття рішень і контроль останніх.

Як акт авторитету або влади рішення припускає відповідні повноваження і, таким чином, правильний їх розподіл, який не допускає забагато централізації, а також обмеження компетенції керівника (або органу управління) вузьким колом питань, що веде до зайвої складності попередніх узгоджень під час прийняття кожного рішення.