Самоменеджмент на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Бути організованим, незалежно від того, чи відноситься це до навколишнього простору або до вашого часу, - означає бути підготовленим. Це означає відчувати себе зібраним, володіти ситуацією, бути готовим використовувати все наявні можливості і впоратися з будь-якими сюрпризами і несподіванками, які життя створює на вашому шляху. Ми живемо в складному світі, який повний безмежних можливостей, що швидко розвивається.

Актуальність теми визначається тим, що багато керівників, управляючи тими або іншими суб'єктами, недостатньо проявляють організованість, обов'язковість, не вміють раціонально використовувати робочий час. Особливе це стосується молодих менеджерів і управлінців. Від того яка у них буде самоорганізованість, багато в чому залежатиме і успіх в кар'єрі.

Самоменеджмент перш за все це самоорганізація, уміння управляти собою, керувати процесом управління в найширшому сенсі слова - в часі, в просторі, спілкуванні, діловому світі. Оволодіти даною наукою не так просто, і молодому керівнику треба починати все-таки з самоосвіти, причому мало лише набувати знань, потрібна ще і практична реалізація. Самоменеджмент - це дуже важка робота, тому необхідно бути готовим до самовдосконалення.

Об'єктом дослідження є відкрите акціонерне товариство "Центроліт". Основними напрямками діяльності підприємства є літійне виробництво, яке в великих обсягах використовується в машинобудуванні.

Мета роботи полягає в дослідженні самоменеджемента як способу підвищення ефективності роботи працівника та його кар'єрного росту на підприємстві до лідера колективу - керівника.

Особливість сучасного погляду на керівника як лідера колективу полягає в тому, що він розглядається як носій інноваційної організаційної культури, як основний ініціатор послідовних змін в організації. Найважливіші риси сучасного керівника: професіоналізм, здатність вести за собою колектив, прагнення створювати і підтримувати хороший психологічний клімат неможливо без роботи над собою, без самоменеджменту.

Завдання щодо проведення дослідження у першому розділі - ознайомитися з теоретико-методологічними основами самоменеджменту, де також розглядаються валеологічні та акмеологічні основи.

Перший розділ даного дослідження показує, що у будь-якій науці обґрунтованість теоретичних висновків і цінність практичних рекомендацій з вирішення конкретної проблеми безпосередньо залежать від правильного розуміння дослідником явищ і процесів, які стосовно цієї проблеми мають загальніший характер, а також від методології дослідження, її світоглядних і загальнонаукових засад. Важливе значення має конкретність життєдіяльності та діяльності людини, але розв'язуючи окремі питання в житті, неминуче підсвідомо стикаєшся з необхідністю попереднього вирішення загальних. Загальне, як відомо, є "ступінь до пізнання конкретного".

Це методологічне твердження зобов'язує нас перед тим, як вести мову про окремі та конкретні питання людського самоуправління, попередньо розглянути загальне поняття "управління" і принципи побудови і функціонування усіх без винятку систем управління.

Завдання щодо проведення дослідження у другому розділі дозволяє вивчити роботу ВАТ "Центроліт", а саме основні напрями в кадровій роботі, планування роботи з кадрами та побачити як існує підприємство у сучасних ринкових умовах.

У другому розділі доведено, на прикладі підприємства ВАТ "Центроліт", що сучасний етап політичного і економічного розвитку не може обійтися без енергійних, творчо мислячих керівників, що вміють аналізувати ситуацію, чітко формувати цілі та виявляти альтернативи, володіти методами їх об'єктивної оцінки, брати на себе відповідальність в складних ситуаціях. Від керівника на етапі проведення радикальних економічних реформ в умовах ринкової економіки вимагається переосмислення шляхів розвитку економіки і створення цілісного господарського механізму. Підбір, навчання і виховання кадрів - одна із основних проблем наукового управління економікою. Це головний елемент управлінської системи, тому в роботі з кадрами керівнику необхідно притримуватись чіткої, продуманої лінії.

Завдання ж третього розділу полягає в наданні конкретних порад та пропозицій щодо вивчаємого підприємства, а саме ВАТ "Центроліт".

У третьому розділі розглянуто підвищення кваліфікації управлінських кадрів як стимул до самореалізації та кар'єрного росту на підприємстві, керівник підприємства повинен знати задачі і функціональні обов'язки підлеглих йому кадрових органів, щоб ефективно направляти кадрову роботу об'єднання, підприємства, здійснювати систематичний контроль за діяльністю. Підбір кадрів на заміщення посад керівників і фахівців звичайно здійснюється або шляхом підвищення в посаді працівників свого підприємства (іноді після відповідної навчання) з числа працівників, зарахованих у резерв на висування, або шляхом прийому кандидатів на ці посади ззовні, з інших підприємств, організацій.

З всього вищесказаного можна зробити висновок, що для забезпечення складних, скоординованих, ефективних дій потрібні компетентні, високоорганізовані, наполегливі і сміливі керівники, менеджери. Вони повинні мислити глобально, діяти, орієнтуючись на міжнародні стандарти. Для забезпечення ефективної роботи менеджер повинен уміти використовувати різні інструменти впливу на виконавців.

Необхідно чітко усвідомлювати, що самоменеджмент полягає в тому, щоб максимально використовувати власні можливості, свідомо управляти перебігом свого життя (тобто самовизначатися) і долати зовнішні обставини як на роботі, так і в особистому житті.

Й. Теоритико-методологічні основи самоменеджменту

Як зазначав Г. Щедровицький, дослідження разом з іншими діяльностями спрямоване на створення апарату понять, який би забезпечував правильне уявлення світу, необхідне для практичної діяльності.

Робота зі створення понять не може здійснюватися в процесі практичної діяльності. Ніяка діяльність -- виробнича, практична, життєва -- не зумовлює зміну понять і розвитку людей. Розвивається тільки виробнича діяльність, причому завжди -- і це показано гігантською історією-вона розвивається за рахунок того, що підвищення продуктивності праці дає змогу дедалі більшу кількість людей виділяти на дослідження, тобто спеціальний розвиток понять. Ті ж, хто виробляє, понять не розвивають. Для розвитку виробництва потрібно змінювати і трансформувати поняття, і робити це безупинно. І той, хто розвиває і трансформує поняття -- та країна, той народ, та держава, -- той і виграє історичне змагання.

У будь-якій науці обґрунтованість теоретичних висновків і цінність практичних рекомендацій з вирішення конкретної проблеми безпосередньо залежать від правильного розуміння дослідником явищ і процесів, які стосовно цієї проблеми мають загальніший характер, а також від методології дослідження, її світоглядних і загальнонаукових засад. Важливе значення має конкретність життєдіяльності та діяльності людини, але розв'язуючи окремі питання в житті, неминуче підсвідомо стикаєшся з необхідністю попереднього вирішення загальних. Загальне, як відомо, є "ступінь до пізнання конкретного".

Це методологічне твердження зобов'язує нас перед тим, як вести мову про окремі та конкретні питання людського самоуправління, попередньо розглянути загальне поняття "управління" і принципи побудови і функціонування усіх без винятку систем управління.

Велике значення для теорії та практики має правильне і єдине тлумачення застосовуваних термінів. Досвід багатьох наук свідчить, що без цього не може успішно розвиватися жодна теорія, а в практиці мають місце різні непорозуміння, суперечки, сперечання і навіть дезорганізація діяльності. Для запобігання подібному французький учений Р. Декарт свого часу радив: "Уточнюйте значення слів і ви позбавите людство половини оман". Справедливість такої думки для досліджуваного нами предмета стане тим більше очевидною, якщо врахувати, що до визначення і тлумачення тих самих термінів і загальних понять щодо управління існує різний підхід. При цьому представники філософії здебільшого характеризують управління як одну з властивостей матеріальних систем; кібернетики -- як процес руху інформації, упорядкування або переведення системи з одного стану в інший. Математиків і програмістів цікавлять передусім можливості формалізації, алгоритмізації, кількісного опису і моделювання процесів управління з метою створення математичної основи для їхньої автоматизації. Соціологи та юристи найчастіше підкреслюють суспільні й правові відносини, що складаються в системах управління, а економісти -- господарські аспекти управління.

Ці тлумачення характеризують управління тільки з якоїсь однієї або кількох точок зору, не даючи про нього цілісного уявлення. Отже, керуючись системним принципом, проаналізуємо поняття, визначимо місце і роль теорії та практики самоменеджменту:

- Наука (грецьк. Episteme лат. scientia) - сфера людської діяльності, функцією якої є здобуття знань про дійсність, що відповідає критерію істинності. Наука утворює сутність людського знання.

- Теорія (грецьк. Theoria- розгляд, дослідження) - система основних ідей у певній галузі знання.

У сучасному розумінні теорією на противагу суто емпірії називається будь-яка наукова єдність знання, в якій факти і гіпотези пов'язані в деяку цілісність, тобто таке наукове знання, в якому факти підводяться під загальні закони, а зв'язки між фактами виводяться із законів [19]. При цьому будь-якому теоретичному пізнанню в силу того, що теорія неминуче містить гіпотетичний елемент, властивий момент непевності, імовірнісний характер. З позиції віри в упорядкованість усіх світових подій вважається: чим простіша теорія, тим ближче вона до істини [24]. Теорія - форма узагальненого відображення дійсності в мисленні, є внутрішньо диференційованою цілісною системою знань. Це філософська категорія для позначення системи знань, що розвивається і достовірно та адекватно відображає сутність і закономірності явищ певної сфери об'єктивної дійсності, а також є настановою для практичної діяльності [8]. Будь-яке теоретичне знання передбачає наявність певної системи понять, дефініцій, термінів.

Виходячи зі сформованих понять, для досягнення мети нашої роботи необхідно розробити вихідні, головні положення, що становлять ядро теорії самоуправління людини, яка дає змогу розвивати теорію і практику самоменеджменту. Ці положення повинні обумовлювати, виходячи з реалій дійсності, необхідність розвитку самоуправління людини, бути основою цілісної системи знань про самоменеджмент.

- Методологія - вчення про структуру, логічну організацію, методи і засоби діяльності [16]. Існує ще одне важливе визначення методології - сфера діяльності, функцією якої є створення й удосконалення інтелектуальних засобів організації рефлексивних процесів [1]. У праксеологічному аспекті під методологією розуміють систему певних теорій, що використовують керівний принцип, науковий аналіз, засобу реалізації цього аналізу.

Під сутністю будь-якого процесу, в тому числі управління, варто розуміти його найбільш глибокі, загальні, стійкі та постійно повторювані внутрішні аспекти. При цьому сутність невидима на поверхні досліджуваного процесу, оскільки вона не збігається із зовнішніми виявами.

- Управління - це наука, що поєднує у собі прикладні та теоретичні складові. З наукового погляду управління - спрямована координація й організація об'єкта управління. Ця сфера людської діяльності виникла внаслідок поділу праці, за допомогою якої людина впливає на технологічні, економічні та соціальні процеси для досягнення визначених цілей.

Управління - процес, що забезпечує (в разі використання за цільовим призначенням) необхідні перетворення енергії, речовини та інформації, підтримання працездатності та безаварійності функціонування об'єкта шляхом збирання й оброблення інформації про стан об'єкта і зовнішнього середовища, розроблення рішень про вплив на об'єкт та їх використання .

Управління як явище об'єктивного світу дуже багатоманітне. Воно має місце у всіх формах руху матерії: механічному, фізичному, біологічному, соціальному житті. [24].

Без управління не може нормально працювати ніяка машина, проходити провідником електрострум, існувати організм, функціонувати промислове підприємство тощо. Виходячи з цього, у сучасній науці управління прийнято поділяти (класифікувати) на три види:

- управління в неживій природі у тому числі в машинах і комплексах машин (вивчається переважно технічними науками);

- управління в живих організмах (біологічних системах).Управління процесами, які відбуваються у живій природі та пов'язані з життєдіяльністю організмів. Ця сфера управління є предметом вивчення природничих наук;

- управління в людському суспільстві, у колективах людей в їхньому громадському житті (соціальне управління). Управління як вплив на діяльність людей, об'єднаних у соціальні групи з різними інтересами, тобто управління соціальними системами, є переважно предметом вивчення соціальних наук [24].

Між цими видами управління існує істотна відмінність за характером і цілями. Природно, не можна ставити знак рівності, наприклад, між живою клітиною і фірмою. Більш того, управління людиною як біосоціальною і духовною системою та управління ноосферними процесами не вписується в цю класифікацію. У зв'язку зі специфікою можна виділити в запропонованій вище класифікації четвертий вид. З огляду на те, що соціальне управління містить два основних підкласи: управління індивідуальною діяльністю людини і управління колективною (спільною) діяльністю людей, доповнити підкласом -- самоуправління людини, самоменеджмент. Акцент ставиться на те, що управління людиною охоплює самоуправління біосоціальними і духовними процесами.

У силу діалектичної єдності матеріального світу усім видам управління властиві й однакові формальні ознаки, а також загальні принципи і закономірності, знання яких має велике теоретичне і практичне значення.

Першою такою ознакою будь-якого управління є наявність певної структури, організації. Адже сам термін "управління" насамперед передбачає наявність суб'єкта або об'єкта, який управляє, і того, ким (або чим) керують. Перший прийнято називати органом (суб'єктом) управління, а другий - об'єктом управління.

З наведеної класифікації процесів управління англомовне поняття "менеджмент" не можна однозначно замінити терміном "управління", оскільки в першому випадку йдеться лише про один з видів управління, а саме про управління виробництвом (хоч деякі дослідники останнім часом схильні поширювати це поняття на соціальне управління в цілому, що, як показано нижче, не позбавлено підстави) [24].

Оксфордський словник англійської мови дає такі основні трактування терміна “менеджмент”: спосіб, манера спілкування з людьми; влада і мистецтво управління; особливого роду вмілість і адміністративні навички; орган управління, адміністративна одиниця. Проте у функціональному плані менеджмент можна оцінити як процес, за допомогою якого група людей, які співпрацюють, спрямовує свої дії на загальні цілі. Отже, поняття "менеджмент" правомірно застосовувати тільки до класу управління соціальними системами і його основними видами. Загалом менеджмент - це процес планування, організації, мотивації і контролю, спрямований на те, щоб сформувати і досягти цілі організації через інших людей [13].

Потребує уточнення і поняття "самоменеджмент". Визначення сутності самоменеджменту в літературі здебільшого зводять до керування своїм часом діяльності, але при цьому термін "керування" також потрібно пояснити. Недостатньо чітко визначено сутність самоменеджменту і в енциклопедичному словнику з управління персоналом: "послідовне і цілеспрямоване використання керівником (фахівцем) випробуваних методів і практичних прийомів роботи в повсякденній діяльності для підвищення ефективності виконуваних процедур і операцій, досягнення поставлених цілей". У цьому ж словнику зазначається, що самоменеджмент спрямований на максимальне використання працівником власних можливостей і свідоме управління своїм часом [17]. Неточність такого визначення полягає хоча б у твердженні, що персонал використовує випробувані, а за необхідності також не апробовані в певній ситуації засоби. Крім того, у наведеному визначенні вживається термін "управління часом", який має скоріше образний, ніж науковий характер. У цих умовах для того щоб управляти собою, потрібно керувати і процесами, які відбуваються у зовнішньому середовищі. Останнє ж у буквальному значенні слова "управління" у принципі немислиме хоча б тому, що людина не може управляти впливами ззовні.

Зі сказаного видно, що існує гостра необхідність дати чітке і науково обґрунтоване визначення понять "управління" взагалі, а потім і "управління собою" зокрема. Причому, щоб таке визначення було зрозумілим, а головне - мало практичну цінність, воно повинне відповідати, як мінімум, на такі питання: хто (що), ким (чим), на основі чого, з якою метою і як конкретно управляє.

Вирішити це завдання можна, спираючись на методологію управлінської науки. У розв'язанні його можуть допомогти досягнення наук, що розглядають різні аспекти управління: соціологія, психологія, кібернетика та ін. Комплексний підхід, тобто з урахуванням висновків усіх наук, що досліджують певні сторони управління, має велике методологічне значення. При цьому вихідною базою для дослідження може бути тільки практика, оскільки ніяку наукову теорію або формулювання вигадати не можна, її можна отримати тільки з навколишнього світу, з реально й об'єктивно існуючих фактів. Практика й об'єктивний світ з питань самоменеджменту насамперед свідчать, що управління -- це не якесь надумане або таке, що виникло на "голому місці" явище, а одна із загальних і об'єктивно необхідних властивостей та умов існування і розвитку матеріального світу. [46].

У смисловому значенні термін "управління" вживається тоді, коли йдеться про такі дії об'єкта, що не можуть і не повинні відбуватися стихійно, неорганізовано, коли потрібний певний спрямовуючий і організуючі; й вплив на нього з боку органу управління. Але для здійснення такого впливу між органом і об'єктом управління обов'язково повинен бути якийсь зв'язок.

Терміни "управління", "коригування", "спрямування" та ін. вживаються переважно в тому разі, коли процесові управління хочуть додати певний відтінок. Так, термін "управління" застосовується, як правило, тоді, коли йдеться про управління з боку вищих державних органів і посадових осіб, яке має більш загальний координуючий і спрямовуючий характер, поєднує у собі не лише господарсько-економічні, а й стратегічні функції (наприклад, добір і розміщення кадрів, узгодження їхньої діяльності тощо).

Поняття "спрямування", "регулювання", "коригування" та інші вживаються замість "управління” здебільшого щодо якогось процесу, в його динаміці. Таким чином, якщо аналізувати процес управління з погляду форми у будь-якому матеріальному середовищі, сукупність трьох елементів - органу управління з властивими йому технічними засобами і методами дій, об'єкта управління, каналів зв'язку між ними і цілі - прийнято називати системою управління .

Системою в науці вважають організовану і замкнуту єдність закономірно пов'язаних і здатних до взаємодії (і взаємного сприяння - за П. Анохіним) елементів (об'єктів, суб'єктів, поглядів тощо). При цьому властивості системи в цілому не тотожні властивостям кожного окремо взятого елемента або групи елементів. [68].

Керуюча система (суб'єкт) -- мозок людини, а керована система (об'єкт управління) -- тіло людини. Отже, система управління, утворює внутрішню структуру, матеріальну основу будь-якого процесу управління. Без системи, структури неможливе й управління, Системність -- універсальна властивість, об'єктивно необхідна умова для перебігу будь-якого процесу управління. Об'єктивний характер існування систем управління вимагає їх постійного розвитку і вдосконалення.

У процесі тривалої історичної еволюції на базі елементарних систем виникли більш складні й організовані біологічні системи управління, починаючи від живої клітини і закінчуючи найскладнішою і високоорганізованою системою -- людським організмом. Завдяки самоуправлінню в таких системах підтримуються прийнятні для життя кров'яний тиск, температура, кількість цукру в крові, відбуваються видалення продуктів переробки їжі, захист від шкідливих зовнішніх впливів і багато інших процесів. Для зв'язку між органами й об'єктами управління використовуються різноманітні канали -- від зорових і слухових до складних радіоелектронних пристроїв, що входять в автоматизовані системи управління.

1.1 Валеологічний аспект

Вадеологія -- наука про індивідуальне здоров'я людини. "Здоров'я - не все, але усі без здоров'я - ніщо" (Сократ). Коли "воно" є - його не почувають; коли тільки "його" втратили - з'являється "біль" - злий, підступний, нестерпний [29]. Самоменеджмент людини повинен бути спрямований на цей найважливіший об'єкт самоуправління.

XXI століття об'єднає мудрість Сходу і Заходу в розумінні природи людини та її здоров'я. Сократівське - "людина - пізнай себе" і конфуціанську тезу - "людина - створи себе" можна об'єднати в один основний валеологічний принцип: людина -- пізнай і створи себе. Пізнай, перетвори, створи себе - оздоровча доктрина сучасної людини, реалізована в межах дисципліни "Самоменеджмент".

Валеологія складається з двох частин:

- валеософії (валео -- здоров'я, софія -- мудрість), тобто науки про мудрість здоров'я (теорія здоров'я);

- валеометрії -- науки про вимірювання здоров'я.

Людина повинна знати, що таке здоров'я, як його визначити, які фактори впливають на нього. Один із засновників валеології академік В. Петленко вважає, що для цього необхідно вивчити [29]:

- конституцію людини (сукупність індивідуальних, відносно стійких морфологічних і функціональних, у тому числі психологічних, особливостей людини) та її спадковість як фактор здоров'я;

- проблеми екологічної валеології, спосіб життя, напрям думок, образ почуттів, що впливають на здоров'я людини;

- вплив родини на здоров'я;

- потреби людини і те, як вони задовольняються;

- духовну і фізичну культуру людини;

- систему харчування людини.

Здоров'я залежить і від інших складових життя -- любові й краси. Любов веде людину до щастя, а краса розкриває секрети внутрішньої та зовнішньої гармонії, забезпечує виконання вимог закону міри.

"Краса врятує світ", -- ця формула, запропонована Ф. Достоєвським, була уточнена Н. Еріхом: "Усвідомлена потреба в красі врятує світ". Краса є "установкою" на гармонію тіла і душі, внутрішнього і зовнішнього, вона пов'язана з любов'ю до прекрасного і багато в чому визначає поведінку людини.

Світ валеології: Здоров'я -- Любов -- Краса. Людина -- дитя Космосу, Сонця, планети Земля, своєї Батьківщини, Матері й Батька. Людина органічно вписана в біосферу Землі й повинна була, на думку академіка В. Вернадського, до кінця XX ст. навчитися розумно керувати нею. На жаль, людина на сьогодні погано керує собою і ще гірше -- біосферою Землі. Сучасній людині необхідно "пройти" семінар, де в п'яти томах викладено основні розділи валеології людини [6]:

- валеологія і мудрість здоров'я;

- екологічна валеологія і харчування;

- фізичне і психічне здоров'я;

- краса і валеологія любові;

- гармонія почуттів і спосіб життя.

Щодо розв'язання проблем самоуправління життєдіяльністю і діяльністю людини найбільш актуальною є акметивна валеологія -- наука про вершини людського здоров'я ("акме" -- вершина, розквіт, валео -- здоров'я). Тут доцільно виходити з трьох установок: 1) життя і здоров'я; 2) фізична, духовна і соціальна досконалість; 3) сенс і мета життя. Ми повинні створити себе в школі потрійно: валеологічно (бути здоровими), професійно (визначити шлях життя), духовно (знайти свій ідеал) [9].

Здоров'я людини як об'єкт cамоменеджменту. Здоров'я людини -- стан організму, що характеризується урівноваженістю з навколишнім середовищем і відсутністю хворобливих змін. Це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, відсутність хвороб і фізичних дефектів. Благополуччя -- це правда, краса, міра, свобода життя. Для визначення фізичного, психічного і соціального здоров'я людини потрібно розкрити [14]:

- зв'язок спадковості людини (норми реакцій як генетичного потенціалу здоров'я) та її здоров'я;

- природу психосоматичної (зв'язок психіки з анатомічними і фізіологічними властивостями людини) конституції людини (генетичний потенціал, продукт спадковості та середовища, яке реалізує спадковий потенціал);

- зв'язок здоров'я з навколишнім середовищем (екологічна валеологія);

- зв'язок здоров'я зі способом життя людини (рівень, якість, стиль, режим життя, шкідливі звички);

- залежність здоров'я людини від її ставлення до нього, від установок на здоровий спосіб життя, на знання нею своїх можливостей (резерву), санітарно-гігієнічних норм життя.

Здоров'я людини багато в чому залежить від якості навколишнього середовища. Потреба її в такому середовищі пов'язана з ціннісною орієнтацією суспільства і входить у визначення якості життя. Під якістю навколишнього середовища, за розширеного її тлумачення, мають на увазі відносно стабільну (територіальну і часову) обумовленість навколишнього середовища численними взаємозалежними факторами з чотирьох основних сфер: природних і створених людиною ресурсів і процесів у навколишньому середовищі; засобів і заходів для здійснення екологічної політики і впливу навколишнього середовища на суспільний розвиток [16]. Ця дефініція потребує розроблення системи стандартів якості життя, але визначає, що забруднення, незадовільна якість природного середовища загрожує здоров'ю людини.

Здоров'я багато в чому залежить від існуючих у суспільстві систем цінностей, що визначають зміст життя, властивий конкретній культурі. Зростанню кількості патологій, особливо психічних, сприяють надмірна інтенсивність використання часу, зростаюча квапливість, спроби вписатися у загальний потік життя. Нагромадження матеріальних цінностей досягло найвищого за усі часи рівня, але при цьому багато людей не бачать сенсу свого життя. Виявляється, що людина не живе власним життям. Створивши всепроникаючу технологічну культуру, вона не знайшла свого місця у житті, що призводить до деградації її здоров'я і зростання кількості психічних захворювань. Світове безладдя у XXI ст. -- тупиковий характер розвитку суспільства споживання, необхідно змінити існуючу систему соціальних цінностей.

В Україні деградація зумовлена не стільки кризою економіки, скільки значним розшаруванням суспільства, руйнуванням старої системи цінностей, орієнтованої на стабільність, соціальну гарантованість роботи. Цьому сприяє "внесення" цінностей індивідуалістичної цивілізації з її установками на матеріальне багатство за будь-яку ціну, з невпевненістю в завтрашньому дні, безробіттям.

Здоров'я людини залежить від орієнтації на систему цінностей. У сучасних суспільствах до старіння ставляться з переконанням: "Я повинен старіти". Цим людина програмує себе на це, таким чином, старіння закладене в суспільному переконанні. Тисячі років тому індійський мудрець Шанкара пояснював: "Люди старіють і вмирають тому, що вони бачать, як старіють і вмирають інші". Фіксується явище залежності здоров'я індивіда від зв'язку зі своєю соціальною групою, суспільством із властивою йому системою цінностей. Віра у свої цінності спонукає людину зберігати здоров'я і старіти відповідно до прийнятих у певному суспільному ладі уявлень і переконань.

Нині поняття "здоров'я" уточнюється і часто визначається як стан рівноваги (баланс) між адаптивними можливостями (потенціал здоров'я) і умовами середовища, які постійно змінюються. Багатовіковий досвід лікарів, педагогів, психологів показав, що основним законом валеології є: "Спосіб життя людини повинен відповідати її конституції" [16].

Конституція завжди індивідуальна, отже способів життя стільки, скільки людей. Таким чином, плануючи своє життя, не слід "насилувати" власну природу, конституцію (біопам'ять організму, свій "спадковий паспорт" у особливості імунної, нейронної, психологічної конституції). Жити потрібно за законами своєї біологічної конституції, керувати собою з урахуванням біологічних і психологічних можливостей.

Здоров'я -- умова успішного і гармонійного життя. Навчитися керувати здоров'ям означає:

- освоїти закони управління здоров'ям і застосовувати їх до себе максимально кваліфіковано;

- не тільки одержати необхідні знання, а й опанувати технології, методи управління своїм здоров'ям;

- жити і діяти, управляючи собою з огляду на діючі фактори.

Досягати цього можна по-різному, наприклад універсальним алгоритммом побудови власної програми управління здоров'ям, що складається з п'яти кроків [5]:

повірити в реальність здорового життя;

трансформувати загальні знання в особистий досвід;

визначитися з головною конкретною метою;

розробити і реалізовувати план дій;

оцінити результат і скористатися ним.

Фахівці в галузі гіпнології вважають, що віра -- це трансовий стан, повірити у щось -- це "запрограмувати" себе. Люди часто старіють або хворіють, тому що почали думати про це, очікують цього, сприймають це як природний процес. У стані віри в реальність здорового способу життя наше "несвідоме", що керує психофізіологією організму, а багато в чому і поведінкою, в автоматичному режимі програмує те, у що ми віримо, чого намагаємося досягти. Це дає змогу позбутися реальних і надуманих обмежень, побачити нові можливості.

Метою другого кроку є здійснення усвідомленого вибору, мотивація себе на його досягнення. Вирішується це завдання забезпеченням стратегічного бачення, формуванням бажання досягнення майбутнього його втілення. "Роблячи вибір і приймаючи рішення, ви даєте картині життя. Кожна подія стає більш визначеною, набуває характерних рис. Ви створюєте собі набір мозаїки, що складатимуться в повну картину в міру плину вашого життя... Ваш вибір і ухвалення рішення залишаються у Вашій пам'яті на її підсвідомому рівні" [5].

На третьому кроці, поставивши собі мету, людина створює умови для свого розвитку, її досягнення. Мета є чинником, що організує її діяльність.

Розв'язання завдання спрощується, якщо керуватися правилами [5]:

- визначайте свою мету у формі позитивних тверджень. Наприклад, зосереджуйте увагу на тому, що не бажаєте хворіти, не думайте про негативні речі;

- формуйте свою мету таким чином, щоб мати можливість досягти її самостійно, незалежно від дій інших. "Що я можу зробити, щоб подобатися самому собі, незалежно від ставлення інших";

- будуйте образ досягнення своєї мети. Створення конкретного, діяльного і живого образу володіння бажаним, розробка для себе багатого деталями сценарію, у якому ви безпосередньо переживаєте володіння, є головною ланкою в процесі цілепокладання.

Виконання цих правил реалізується як психофізіологічна технологія незворотності обраної мети.

Розробляти на четвертому кроці план дій можна з використанням цільової комплексної програми. [19]. Оцінюючи результати своєї діяльності на п'ятому кроці, потрібно гарантувати собі позитивні переживання досягнення, дотримуючись таких правил [5]:

- порівнюйте себе із собою. Розглядайте лише власний прогрес. Не озирайтеся на інших. Дорога до успіху вимірюється власними досягненнями.

- будьте самодостатні, оцінюючи свої результати. Орієнтуйтеся на найчутливіший барометр самооцінки -- власну задоволеність. Не переконуйте інших у своїй значущості.

- віддайте належне своїм заслугам. Завжди гідно винагороджуйте себе за зроблене.

Життєдіяльність людини визначається її психікою. Те, що з'являється в думках людини, виявляється емоційно, позначається на її здоров'ї. Екологія думок і почуттів -- відправна точка в русі до здоров'я і благополуччя.

Самоменеджмент здоров'я. Якщо ваш організм перебуває у згоді з тим, що ви робите і як ви живете, -- ви здорові, бадьорі, перебуваєте у повній гармонії з навколишнім світом. Щоб досягти цього бажаного стану гармонії і не втратити його згодом, необхідно [5]:

- навчитися поважати власну природу і жити у згоді з нею;

- поважати власну неповторність;

- не прагнути бути тим, ким ви бути не можете в силу того, що вашій природі це не властиво, суперечить вашій психофізичній конституції;

- визначити що вам властиво і робити правильний вибір у життєвих ситуаціях;

- дослідити власну психофізичну конституцію.

Існує безліч класифікацій людських типів. Можна використовувати випробувану часом систему дослідження своєї індивідуальності -- давню аюрведу. Аюрведа (аюр -- життя, веда -- знання) -- плід колективної мудрості багатьох поколінь мислителів Давнього Сходу. Вчення аюрведи виводить людську природу за межі фізичного тіла і гармонійно вписує її в навколишнє природне середовище. Знання аюрведи сучасна медицина використовує в гомеопатії, валеології, натуропатії. Згідно з аюрведою у природі діють три основні сили: енергія мінливості та змін, що уособлюється вітром, -- Вата, енергія інтенсивності та активності, що уособлюється вогнем, -- Піта, і енергія стабільності та стійкості, що уособлюється землею і водою, -- Капха.

Енергія вітру має характеристики рухливості, холоду та сухості -- це енергія динамічності; енергія вогню -- жару, різкості та сили -- це енергія інтенсивності; енергія сирої землі -- повільності, інертності та вологості -- це енергія стабільності. Кожна клітина нашого організму містить у собі всі три види енергії. Відповідно до аюрведи безліч конституціональних типів визначається співвідношенням цих трьох типів енергії. Людський організм функціонує успішно, якщо в ньому усе збалансовано. Для збереження збалансованості необхідно постійно компенсувати збуджувальні сили зовнішніх впливів відповідною поведінкою і діями. Аюрведа дає код для оптимального вибору, основою якого є принцип відповідності -- подібне притягує подібне. Це означає, що якості вашої конституції, стимулюватимуться аналогічними зовнішніми кількостями і компенсуватимуться протилежностями.

Конституція Вата. Основний її елемент -- "мінливість". Люди, які належать до цього типу, непередбачувані й нестереотипні. Головні властивості Вати -- сухість, холодність, легкість, рухливість, швидкість. Енергія Вати виходить з рівноваги через неупорядкований спосіб життя, споживання сухої, холодної їжі, недосипання, збуджуючі зміни і стрес.

Конституція Піта. Люди цього типу відрізняються честолюбством, прямотою, войовничістю, схильністю до суперечок. Бурхливий темперамент, сміливість, впевненість у собі, заповзятливість і лідерство -- характери; їхні ознаки. Вони втрачають рівновагу, якщо замість того, щоб природним чином домагатися в житті свого, раптом стають шаленими, нетерплячими. У них непомірні вимоги до себе й інших людей, життя в шаленому напруженні, хворобливе ставлення до власних невдач.

Конституція Капха. Основна властивість її -- стабільність і рівність. Спокійні й урівноважені, ці люди рідко сердяться і прагнуть зберегти світ навколо себе. Енергія Капхи найскладніше виводиться з рівноваги. Це може відбутися на тлі стресу, внаслідок переїдання (багато солі та цукру), малорухомості та тривалого сну.

Отже, щоб уникнути порушення рівноваги, необхідно знати тип своєї конституції і володіти технологіями енергетичного зрівноважування. В основі технологій -- простий принцип: для того, щоб відновити в організмі порушену помилковою поведінкою рівновагу, варто діяти так, щоб залучити ті якості, яких вам бракує [5].

Знання своєї конституції дає змогу відповідним чином харчуватися, вдягатися, працювати і відпочивати. Поважати свою конституцію означає упевнитися в тому, що з огляду на її потреби ви здійснюєте благо для себе. У цьому і полягає секрет того, як врівноважити всю психофізичну основу свого організму. Знання свого конституціонального типу забезпечить досягнення ідеального стану здоров'я [5].

Стрес як об'єкт самоуправління. З того часу, як канадський фізіолог Г. Сольє назвав стан психічного напруження, що виникає у людини в процесі діяльності в найбільш складних і важких умовах, стресом, багато хто розпочав боротися, керувати, приручати, використовувати його. Стрес може впливати на діяльність людини як позитивно, так і негативно. Він спричиняє істотні зрушення з боку серцево-судинної, дихальної та інших систем організму. Психофізіологічний механізм за стресового стану людини готує її до оборонної реакції, до боротьби з реальним або вигаданим супротивником. На сьогодні розроблено різні методики, технології керування стресом. Прикладом може бути алгоритм управління стресом, що передбачає виконання чотирьох послідовних етапів:

вчасно розпізнати стрес (почати пошук його причин, щоб змінити ситуацію);

вибрати оптимальну поведінку (перетворити стрес на рушійну життєву силу);

використати прийоми антистресового захисту (навчитися керувати стресом);

відновити витрачений ресурс, протидіяти хронічній утомі (запобігати стресу).

В умовах сучасних життєдіяльності та діяльності людина живе навипередки з часом, відчуває значні навантаження в умовах його дефіциту.

Основними напрямами в цьому плані є:

- самоорганізація як ключ до вміння виконувати роботу;

- уміння використовувати час;

- мистецтво планування та управління своїм часом і життям;

- розвиток теорії та методології управління часом;

- усвідомлення філософських і психологічних аспектів управління часом;

- формування навичок і вмінь управління часом.

Психотерапевтичний спосіб управління стресом. Психотерапія -- це: лікування людини (пацієнта) за допомогою психологічних засобів - надання психологічної допомоги здоровим людям (клієнтам) у ситуаціях різного роду психологічних ускладнень, а також за потреби поліпшити якість свого життя.

У галузі психотерапії існує безліч теоретико-методичних підходів, пов'язаних передусім зі своєрідністю розуміння природи людини і людських відносин. З погляду філософської антропології людина -- насамперед не біологічна, не психологічна, а метафізична істота. [17].

Метафізичне означає надприродне, тобто не має фізичних причин. Природа не народжує "метафізичних" людей. Як зазначалося вище, людина повинна "народитися сама". Метафізичним заняттям для неї є пізнання себе, відкриття в собі іншого виміру, іншого життя. Метафізикою можна пояснити неможливість знайти сенс життя. Людина -- істота трансцендентна, тобто постійно намагається вийти за власні межі: своїх можливостей, знання, свого світу [17].

1.2 Акмеологічні засади само менеджменту

персонал самоорганізованість самомотивація

Наука починається з визначення її предмета, наявних закономірностей, вироблення системи понять, методів дослідження. Предметом акмеології є об'єктивні та суб'єктивні фактори, що сприяють і перешкоджають досягненню вершин життя і творчої діяльності людини [3]. "Акме" -- вершина розвитку людини як індивіда, особистості та суб'єкта діяльності. Існує кілька спроб опису вершини в розвитку людини, особливості яких пов'язані з багатьма співвідношеннями процесу її розвитку (в онтогенезі).

Поняття "акмеологія" (від давньогрецьк. акме -- вершина і логія -- пізнання, наука) ввів у наукову термінологію професор Н. Рибніков у 1928 р. Б. Ананьєв розробив теоретичні та експериментальні засади акмеології як вікової психології зрілості та дорослості. Нині акмеологія перебуває на стику природних, суспільних і гуманітарних дисциплін. Вона вивчає феноменологію, закономірності та механізми розвитку людини на стадії зрілості, особливо при досягненні нею найвищого рівня в цьому розвитку [9].

Досліджуючи життєвий шлях людини, акмеологи синтезують накопичені фактори із сфер генетики, фізіології, медицини, усіх галузей психології, педагогіки, геронтології, філософії, соціології, виявляють "перетини" життєвих і професійних вершин, визначають нові закономірності професійної "долі" людини [6]. Знання цих закономірностей дає змогу моделювати раціональні технології виробничих процесів і навчати їх професіоналів, майбутніх і теперішніх, формуючи і перебудовуючи їхнє професійне мислення. Численні дослідження свідчать, що в основі проблем досягнення "акме" -- мислення людини. Несвідоме мислення перебудовується лише в найталановитіших людей. Для цього потрібно вміти руйнувати старі стереотипи мислення і формувати нові. Засобом перебудови його можуть бути моделі продуктивного (непродуктивного) вирішення професійних завдань, які впроваджуються в процес діяльності людини. Цьому багато в чому сприяє знання факторів, що впливають на продуктивну діяльність людини, на досягнення нею свого "акме". Ці фактори бувають об'єктивними (якість отриманого виховання й освіти) та суб'єктивними (талант і здібності людини, її відповідальність, компетентність, уміння ефективно вирішувати професійні завдання ).

Найважливіша методологічна проблема акмеології -- виявлення її законів і закономірностей. До загальної характеристики законів акмеології можна віднести особливості їх методологічної орієнтації (відповідність природно-науковим стандартам); гуманістичну і технологічну спрямованість. [6]

Складністю методологічного забезпечення розкриття акмеологічних законів і закономірностей є об'єктивність і суб'єктивність отриманих знань на "виході". З одного боку, вони повинні відповідати суворі м критеріям об'єктивності при діагностичному дослідженні людини, а з іншого -- враховувати суб'єктивізм досліджень.

Закони акмеології мають антропосоціальний характер, розкривають екзистенціально-природні особливості людини, сутнісні характеристики її внутрішніх сил у реальних соціальних умовах. Крім того, ці закони відображаються критеріально. При діагностиці стану людини (як об'єкта дослідження) необхідні пов'язані з цілями діагностичні критерії (розподілу респондентів, їхнього стану, залучення розвиваючих засобів). Наприклад, критерії цілісного напрямку розвитку, критерії бажаної якості.

Сучасні акмеологи до законів відносять стійкі, повторювані зв'язки явищ, що виявляються у специфічній для психології варіативності, мінливості в певних умовах і сфері діяльності. Прикладом акмеологічного закону є залежність досягнення бажаного стану самим суб'єктом [3]. Саме бажання спонукає людину до мобілізації, пробудження її резервів. Бажані якості, їхні критерії поступово набувають конкретності та визначеності у поняттях "майстерність", "професіоналізм", "компетентність. " [7]. Найбільш обґрунтованим є закон індивідуально-професійного розвитку і зростання особистісного потенціалу. Він визначає взаємозв'язки між процесом становлення професійної майстерності та формуванням особистісної цілісності [3].

Відповідно до законів діалектики рушійною силою, у тому числі індивідуально-професійного розвитку, є протиріччя між здібностями, обдарованістю особи, мотивацією досягнень і вимогами конкретної професійної діяльності, нормативністю її поведінки. Людина розв'язує протиріччя між цілями, завданнями і наявними засобами їх досягнення, опановуючи алгоритми, технології продуктивної діяльності. При цьому, вирішуючи особисті проблеми, вона розробляє стратегії досягнення бажаних цілей, проекти, плани, програми професійного росту.

Закон залежності досягнення бажаного стану визначає професійну придатність не лише характеристиками особистості (її можливостями), а й суб'єктивним прагненням досягти необхідних результатів. Професійна придатність може змінюватися в процесі відповідної підготовки, набуття досвіду, індивідуально-професійного розвитку. Здобуття необхідних знань, навичок і вмінь, їх практична реалізація пов'язані з активним смисловим відображенням процесу діяльності.

Особливості розвитку людини, рівень результату, що досягається нею, пов'язані з особистісно-смисловою оцінкою і визначаються законом самовираження наприклад у професії. Соціалізована людина, як правило, прагне реалізувати особисті та професійні якості, розвинути свою індивідуальність, набути авторитету і суспільного визнання. Реалізується це спершу через професійне самовизначення і наступне самоствердження. Під професійним самовизначенням мають на увазі процес розвитку особи у професійній діяльності на основі найповнішого використання нею своїх здібностей та індивідуально-психологічних можливостей [3]. Воно не обмежується формуванням професійної придатності, а охоплює значну частину життєвого шляху людини, у тому числі професійні здібності, професійну мотивацію і самосвідомість, властивості темпераменту, міжособистісні відносин в організаційній ієрархії.

Стан мотиваційної та операціональної сфер доцільно характеризувати у вигляді груп критеріїв [3]:

- об'єктивні критерії (наскільки людина відповідає вимогам професії, робить внесок у соціальну практику), наприклад: продуктивність праці, кількість і якість, надійність продукту праці, досягнення в професії певного соціального статусу тощо;

- суб'єктивні критерії (наскільки професія відповідає вимогам людини, її мотивам, схильностям), наприклад стійка професійна спрямованість, розуміння значущості професії;

- результативні критерії (досягнення бажаного результату у праці), наприклад, для вчителя: знання учнів, відповідність стандартам освіти тощо;

- нормативні критерії (норма, правила, еталони професії та їх відтворення на рівні майстерності);

- критерії наявного рівня (досягнення на сьогодні рівня професіоналізму).

- критерії професійної навчуваності (готовність людини до застосування досвіду інших людей).

- критерії соціальної активності та конкурентоспроможності професії у суспільстві (чи вміє зацікавити суспільство результатами своєї праці);

- критерії якісні та кількісні (оцінка професіоналізму у відповідних параметрах), наприклад, для вчителя якісні -- це глибина, системність знань, а кількісні -- бали в рейтингу.

Акмеологічна модель становлення людини. У літературі наводяться еталонні описи якостей людини (суб'єкта праці) у професії. Так, модель особистості фахівця визначається як сукупність психофізіологічних і особистісних якостей, що забезпечують ефективність професійної діяльності та засвоєння необхідного обсягу знань, умінь, навичок. Модель фахівця сприймається як відповідний певному періоду часу його образ.

Модель підготовки фахівця охоплює: професіограму, паспорт фахівця (державний стандарт), посадові обов'язки, необхідні знання і практичні уміння, цілі та зміст професійної освіти тощо. Сучасна практика моделювання професійного становлення (набуття певних ознак і форм у процесі розвитку) передбачає наявність моделі професійної діяльності фахівця певного “профілю” [4]. У цьому разі цілі фахового становлення формуються з урахуванням моделі діяльності та моделі особистості фахівця. Слабкою стороною постановки цілей на основі моделі особистості є її низька діагностичність.

1.3 Функції самоменеджменту

Кожній людині взагалі і особливо тому, хто готує себе до роботи менеджера або вже є таким, в першу чергу, необхідно вміти перетворити ситуацію, для якої типова неврегульованість дій в ситуацію спрямованих і здійснимих завдань. Навіть тоді, коли на вас з усіх боків звалюються різні завдання і робота прямо-таки захльостує, можна завдяки послідовному плануванню часу і використанню методів наукової організації праці краще здійснювати свою діяльність, щодня виділяючи резерв часу для дійсно провідних функцій.

Багато менеджерів орієнтовані на процес діяльності, а не на його результати. При такому підході вони вважають за краще:

- правильно робити справи замість того, щоб робити правильні справи;

- вирішувати проблеми замість того, щоб створити творчі альтернативи;

- зберегти кошти замість того, щоб оптимізувати використання коштів;

- виконати обов'язок замість того, щоб добиватися результатів;

- зменшувати витрати замість того, щоб підвищувати прибуток.

Л.Зайверт цілком обгрунтовано нагадує про те, що покращувати своє життя необхідно з самого себе: "Зміни себе - і ти зміниш світ навколо себе". Замість того, щоб змінювати обставини, які ми і так не в силах змінити, потрібно змінити своє ставлення до них. [75].

Щоденне розв'язування різного роду завдань і проблем можна представити у вигляді різних функцій, які перебувають в певній взаємозалежності між собою і, як правило, здійснюються в певній послідовності. Процес самоменеджменту в аспекті послідовності виконання конкретних функцій охоплює такі фази:

1. постановка мети;

2. планування;

3. прийняття рішень у конкретних справах;

4. організація і реалізація;

5. контроль;

6. інформація і комунікація.

7. самомотивація та інш.

Окремі функції не обов'язково строго випливають одна за інший, а можуть переплітатися.

Переваги оволодіння мистецтва самоменджмента полягають у наступному: виконання роботи з меншими витратами часу, краща організація праці; менше поспіху й стресів; більше задоволення від роботи; активна мотивація праці; ріст кваліфікації; зниження завантаженості роботою; скорочення помилок при виконанні своїх функцій; досягнення професійних і життєвих цілей найкоротшим шляхом.

Постановка мети

Постановка мети - це аналіз і формування особистих цілей.

Саме в постановці цілей полягають "ази" діяльності підприємств і його успішне майбутнє. Мета описує кінцевий результат. Необхідно усвідомлювати, що тут розуміється не те, що ми робимо, а те заради чого ми це робимо. Цілі - це свого роду виклик, який спонукає до дій. Навіть найкращий спосіб роботи безнадійний, якщо ми чітко не визначимо те, чого ми хочемо.

Для того, щоб добитися успіху необхідно правильно вибрати цілі, потрібно відповісти для себе на наступні питання:

Яких цілей Ви хочете досягти?

Чи узгоджуються вони між собою?

Чи існують так звана вища мета і певна проміжна мета на шляху до головної?

Чи знаєте Ви, що Ви самі можете зробити для цього (сильні сторони) і над чим Вам ще треба працювати (слабкі сторони)? Одним словом, необхідно добитися чіткості мети. [81].

Шляхом аналізу своїх здібностей ми визначаємо, що взагалі ми можемо зробити, тобто який особистий потенціал для досягнення своєї мети ви маєте (йдеться про подальший розвиток цього потенціалу). З іншого боку, ми повинні ясно уявляти собі свої слабкості, щоб уникати дій, які можуть сприяти прояву подібних «якостей», або вжити заходи щодо позбавлення від цих недоліків. Далі йде конкретне формулювання практичних цілей для подальшої стадії - планування, а також встановлення термінів досягнення цієї мети. При цьому необхідно пам'ятати про фізичний стан, здоров'я, про самоосвіту і про свою культурну освіту. Не потрібно брати на себе занадто багато.