Удосконалення оперативно-виробничого управління в цеху підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУ

Кафедра менеджменту

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни „Виробничий менеджмент”

ТЕМА: Удосконалення оперативно-виробничого управління в цеху підприємства

ВИКОНАВ: Коломієць А.В

ІОсп-3-05

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК: Костевич Н.О

КИЇВ - 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Оперативно-виробниче управління як система

РОЗДІЛ 2. Оперативне управління в цехах

2.1 Техніко-економічна характеристика підприємства

2.2 Виробнича потужність підприємства

2.3 Розрахунок виробничої потужності і шляхи поліпшення використання виробничих потужностей

РОЗДІЛ 3. Проектування заходів для поліпшення оперативного управління в цеху

3.1 Основні напрямки удосконалення виробничої структури

3.2 Розробка нормативів оперативно-календарного планування

3.3 Вибір системи оперативного планування

ВИСНОВОК

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Змістом оперативного управління основним виробництвом - є встановлення місця (цеху, дільниці, робочого місця) і часу (кварталу, місяця, декади, зміни), виготовлення виробів, складальних одиниць, деталей; облік фактичного ходу виробничого процесу; визначення відхилень від заздалегідь встановленого плану і, нарешті, регулювання ходу виробництва, здійснюваного для того, щоб ліквідувати наслідки небажаних відхилень і забезпечити своєчасне виконання основних задач оперативного управління.

Оперативне управління основним виробництвом здійснюється на основі плану виготовлення продукції, розробленого на рік (квартал).

Система ОУОВ являє собою складну організаційно-планову систему, що включає функціональну, елементну і організаційну підсистеми.

Функціональне розбиття характеризує коло функцій, які повинна виконувати система управління; по елементне основні елементи, з яких вона складається, і організаційна побудову системи управління.

У функціональному відношенні ОУОВ змінюється таким чином: на рівні управління підприємством воно полягає в організації рушення предметів в межах року, кварталу, місяця; на рівні управління цехом таке рушення здійснюється в межах кварталу, місяця, тижня (п'ятиднівки); на рівні управління дільницею в межах місяця, тижня (п'ятиднівки), діб, зміни і по годинах.

У по елементному відношенні в залежності від рівня ОУОВ змінюється по: складу, що використовується і кваліфікації управлінського персоналу; математичному забезпеченню задач планування виробництва; складу і числу комплексів технічних засобів, що використовуються; складу календарно - планових нормативів; планово-обліковим одиницям, що застосовуються; складу і змісту планово-облікової документації; характеру і напруженості інформаційних потоків.

Перехід до ринку суттєво міняє місце і роль підприємства в системі економічних відносин. З низової ланки народного господарства, із об'єкту управління центру, підприємство перетворюється в головного, рівноправного суб'єкта економічного життя. В той же час перехід до ринкової економіки висуває надмірні умови розвитку різноманітних соціально-економічних і організаційних форм підприємств, надання їм повної економічної свободи. На цій основі проходить процес ліквідації “ вищестоящих організацій “ і монополістичних структур, створення на рівні з крупними безлічі середніх і дрібних (малих) підприємств.

Сучасне виробництво являє собою складну інтегровану систему, що містить в собі чисельні і різноманітні структурні ланки. Проте, яку б із ланок утворення ми не розглядали, всі вони виступають у вигляді тієї чи іншої комбінації підприємств. Тому підприємство виступає як первинна, основна ланка народного господарства України. Зокрема, тут здійснюється прцес виробництва матеріальних благ, формуються одні і виявляються інші економічні відносини, переплутуються загальнолюдські, групові і особисті інтереси. А отже, для функціонування цієї складної структури потрібно виробити оптимальну систему управління. Ці положення визначають актуальність даної теми, її вивчення, аналізу і удосконалення.

РОЗДІЛ 1. ОПЕРАТИВНО-ВИРОБНИЧЕ УПРАВЛІННЯ ЯК СИСТЕМА

У організаційному відношенні система ОУОВ здійснює свої функції за допомогою:

· планово-диспетчерського відділу (ПДВ) на рівні підприємства;

· планово-диспетчерського бюро (ПДБ) на цеховому рівні;

· планово - управлінського персоналу дільниці на рівні дільниці.

Розглянуті підсистеми ОУОВ знаходяться в безперервній взаємодії, в якій надто важлива роль кожної.

До функцій системи оперативного управління виробництвом відносяться: керівництво як процес прийняття рішень; планування як процес визначення лінії поведінки об'єкта управління для досягнення даної мети; облік як процес контролю, аналізу і виявлення відхилень від заданої планом лінії поведінки об'єкта; регулювання як процес локалізації виникаючих відхилень і збереження заданої лінії поведінки керованого об'єкта.

В умовах переходу до ринкових відносин, потрібне гнучке реагування на зміну попиту споживачів на той чи інший вид продукції, росте роль оперативно-виробничого управління. Його завдання - забезпечити чітку і безперебійну роботу підприємства і внутрізаводських підрозділів при найбільш ефективному використанні виробничих ресурсів.

Завдання оперативного управління виробництвом:

- деталізація і розподіл виробничої програми і інших показників плану економічного розвитку по місцю і часу їх виконання;

- розробка прогресивних календарно-планових нормативів;

- забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, заготовками, деталями, оснасткою, інструментом;

- складання графіків руху предметів праці в часі і просторі і доведення їх до виконавців;

- координація роботи цехів, участків, бригад, робочих місць;

- вирішення всіх цих завдань забезпечує чітку, ритмічну роботу всіх структурних підрозділів підприємства і рівномірний випуск продукції.

Вирішення всіх цих завдань забезпечує чітку, ритмічну роботу всіх структурних підрозділів підприємства і рівномірний випуск продукції.

Виробничо-господарська діяльність підприємства включає в себе такі об'єкти, які необхідно запланувати і організувати:

- виробництво товарної продукції;

- технічна підготовка виробництва;

- допоміжні господарства;

- матеріально-технічне забезпечення;

- праця, кадри і зарплата;

- фінансова діяльність;

Кожний із перерахованих об'єктів планується і організовується окремо, але всі вони між собою взаємозв'язані і направлені на виконання головного завдання підприємства - здійснення господарської діяльності, направленої на отримання прибутку для задоволення соціальних і економічних інтересів членів трудового колективу і інтересів власника майна підприємства. Реалізація плану виробництва на підприємстві досягається всіма структурними підрозділами. На результати роботи кожної виробничої ланки впливає маса факторів. Для нормального процесу виробництва потрібно виявити ці фактори і їх негативну дію, так як це не буде зроблено, то це приведе до зривів виробництва, це потребує постійного поточного контролю і управління за ходом виробництва.

Метод безперервного нагляду, контролю, управління, регулювання виробничого процесу, заснований на календарних планах і використовує технічні засоби для обміну і аналізу інформації і називається диспетчеризацією.

Оперативне управління і регулювання виконує облік, контроль і диспетчеризацію виробництва, і відповідає таким вимогам:

- забезпечує єдність показників обміну і контролю;

- достовірність інформації;

- своєчасність інформації.

При управлінні і регулюванні ходом виробництва необхідно звести до мінімуму витрати і відхилення від плану і відновляти графіки виконання виробничих завдань.

Оперативне управління виробництвом забезпечує ефективне функціонування всього виробничого процесу, який в свою чергу дуже залежить від потужностей підприємства.

Система показників ефективності виробництва повинна давати всебічну оцінку використання всіх ресурсів підприємства і містити всі загальноекономічні показники. Дуже важливо, щоб розрахунки ефективності виробництва велися безупинно: на стадіях проекту плану, затвердження плану, по мірі його виконання.[3]

У системі показників ефективності виробництва не усі з них мають однакову значимість. Є головні й додаткові (диференційовані) показники. Якщо перші прийнято називати узагальнюючими, то другі є функціональними, що характеризують яку-небудь певну сторону діяльності.

Узагальнюючі показники в основному виражають кінцеві результати виробництва й виконання стратегічних завдань. Функціональні показники використовуються для аналізу й виявлення резервів ефективності, усунення вузьких місць у виробництві.

Діюча, мобілізуюча роль показників ефективності виробництва багато в чому визначається методологією їхнього розрахунку.

Варто помітити, що, орієнтуючись тільки на темпи росту як на показник, що характеризує ефективність виробництва, можна упустити головний фактор ефективності - інтенсифікацію виробництва, тому що високі темпи росту можуть бути досягнуті і за рахунок екстенсивних факторів, тобто в результаті додаткових капітальних вкладень на розширення виробництва (нове будівництво, відновлення устаткування, реконструкція підприємств), хоча використання засобів і внутрішніх резервів виробництва при цьому може залишатися на низькому рівні.

Однак було б помилково зі сказаного робити висновок про непридатність показника темпів росту для оцінки ефективності виробництва й окремих техніко-економічних показників.

Як уже говорилося, тривалий час у середовищі економістів велася дискусія з того, за допомогою якого показника можна найбільш об'єктивно визначати ефективність виробництва. Пропонувалися різні формули, але кожна з них мала свої позитивні й негативні сторони, достоїнства й недоліки. І оскільки жоден із пропонованих показників не може виступати в якості універсального, для оцінки ефективності виробництва була введена система показників, у якій показники оцінки й планування підвищення економічної діяльності були об'єднані в чотири групи (і, таким чином, економічна ефективність розглядається як багатомірне явище):

Узагальнюючі показники економічної ефективності виробництва.

Показники ефективності використання праці.

Показники ефективності використання основних фондів, оборотних коштів і капітальних вкладень.

Показники ефективності використання матеріальних ресурсів.

Рівень економічної й соціальної ефективності виробництва залежить від багатьох факторів, що її визначають. В галузі практичного вирішення завдань управління ефективністю важливе значення набуває класифікація факторів її підвищення. Усі фактори доцільно класифікувати по обмеженій кількості групових ознак - це сприяє визначенню головних напрямків і шляхів підвищення ефективності виробництва (продуктивності діяльності підприємства).

Класифікація великої розмаїтості факторів підвищення ефективності (продуктивності) може здійснюватися по трьох ознаках: 1) видам витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямкам розвитку й удосконалення виробництва; 3) місцем реалізації у системі керування виробництвом.

Групування факторів по першій ознаці надає можливість досить чітко визначати джерела підвищення ефективності: підвищення продуктивності праці (економія витрат живої праці), зниження фондоємності (капиталоємності) і матеріалоємності продукції, поліпшення використання природних ресурсів. Активне використання перерахованих джерел підвищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу заходів, що по своєму смислу характеризують основні напрямки розвитку й удосконалення виробництва (друга ознака групування факторів). Визначальними напрямками є насамперед прискорення темпів науково-технічного й організаційного прогресу (створення нових і удосконалення існуючих технологій, конструкційних матеріалів, засобів праці й кінцевої продукції; механізація й автоматизація виробничих процесів; упровадження прогресивних методів і форм організації виробництва й праці; спорудження й регулювання ринкового механізму господарювання).

Варто помітити, що велике значення має впровадження класифікації факторів ефективності по місцеві реалізації в системі управління виробництвом (третя ознака групування факторів), особливо виділення з них двох категорій факторів - внутрішніх (внутрівиробничих) і зовнішніх (народногосподарських), а також ділення сукупності внутрішніх факторів на так називані “тверді фактори” й “м'які фактори” (класифікація внутрішніх факторів на “тверді” й “м'які” природно є досить умовною і незвичною, але широко відомою й використовуваною на підприємствах зарубіжних країн). Терміни “тверді” і “м'які” фактори запозичені з англійської комп'ютерної технології, відповідно до якої сам комп'ютер називається “твердим товаром”, а програмне забезпечення - “м'яким товаром”. При цьому “твердими факторами” позначають ті з них, які можна вимірювати й мають фізичні параметри, а “м'якими” - ті, котрі не можна відчути фізично, але, проте мають велике значення для економічного управління виробництвом (інформація, знання й кваліфікація кадрів, методи й системи організації різних процесів і т.д.).

Підприємство може і повинне постійно контролювати процес використання внутрішніх факторів шляхом розробки і послідовного здійснення власної програми підвищення ефективності виробництва, а також врахувати вплив на неї зовнішніх факторів - економічної, соціальної політики держави, діяльності національних інституційних організацій розвитку інфраструктури і структурних змін у суспільстві.[3]

Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації й інформаційних технологій дуже впливають на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони викликають істотні зміни в технічному рівні й продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці й кваліфікації кадрів і т.д.

Устаткування. Цьому фактору належить одне з ведучих місць у програмі підвищення ефективності виробництва. Підвищенню продуктивності діючого устаткування сприяє належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні терміни експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропускній можливості технологічно зв'язаних груп (одиниць), чітке планування завантаження в часі, підвищення змінності роботи, скорочення внутрішньо-змінних витрат робочого часу і ін.

Матеріали й енергія. Проблема економії й зменшення споживання сировини, матеріалів, енергії повинна бути під постійним контролем відповідних фахівців підприємств із матеріалоємним і енергоємним виробництвом. Завдання ресурсозбереження на таких підприємствах може позитивно вирішуватися шляхом упровадження мало відхідної й безвідхідної технології, збільшення виходу корисної продукції чи енергії з одиниці використовуваного матеріалу, використання дешевих і низькосортних видів сировини, підвищення якості матеріалів за допомогою первинної обробки, заміна імпортної сировини й матеріалів матеріальними ресурсами вітчизняного виробництва, раціоналізація управління виробничими запасами й розвитку ефективних джерел постачання.

Вироби. Самі продукти (вироби), їхня якість і дизайн також є важливими факторами ефективності. Дизайн, повинен корелювати з так називаною корисною вартістю, тобто тією сумою, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Передові підприємства постійно контролюють утілення своєї технічної переваги в конкретних виробах, що користуються великим попитом на ринку. Проте для досягнення високої продуктивності підприємства просто корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством для продажу вироби повинні з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за розсудливою ціною. У зв'язку з цим підприємство повинне стежити за тим, щоб не виникало яких-небудь організаційних і економічних бар'єрів між виробництвом і окремими стадіями маркетингу.[8]

Працівники. Основним джерелом і визначальним фактором підвищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) є працівники - керівники, підприємці, фахівці, робітники. Продуктивність їхньої праці багато в чому визначається методами, технікою, особистою майстерністю, знаннями, відношенням до роботи й здатністю виконувати ту чи іншу роботу. Ділові якості працівників найбільш повно можуть виявлятися в умовах функціонування на підприємстві могутнього й гнучкого мотиваційного механізму. Продуктивність праці буде зростати тоді, коли керівництво підприємства матеріально й морально стимулює використання творчих здібностей усіх категорій працівників, виявляє цікавість до їхніх особистих проблем, сприяє створенню й підтримці сприятливого соціального мікроклімату, у межах своїх повноважень і можливостей підприємства, здійснює соціальний захист людей, гарантує їхню зайнятість і т.д.

Організація й системи. Єдність трудового колективу, раціональність у делегуванні відповідальності й нормах керованості відносяться до принципів гарної організації справ на підприємстві, що забезпечують необхідну спеціалізацію й координацію виробничих і управлінських процесів і, таким чином, вищий рівень ефективності (продуктивності) діяльності. Однією з причин недостатньої продуктивності підприємства як складної виробничо-економічної системи є занадто жорстка організаційна структура, надмірне відокремлення підрозділів по професійним групам чи функціям. Тому система повинна бути динамічною й гнучкою, періодично реорганізованою відповідно до нових завдань, що виникають перед підприємством при зміні ситуації.[3]

Методи роботи. Більш досконалі методи роботи в умовах переваги трудомістких процесів стають досить перспективними для підвищення продуктивності. Наукова організація праці у всіх підрозділах підприємства сприяє тому, щоб перетворити ручну працю в більш продуктивну за рахунок удосконалення способів виконання трудових операцій, застосовуваних механізмів і інструментів, організації робочих місць. Для удосконалення методів праці на підприємстві дуже важливим є постійний аналіз трудових операцій і використання робочого часу, систематична атестація робочих місць, узагальнення й використання накопиченого на інших родинних підприємствах позитивного досвіду, організація навчання різних категорій працівників прогресивним прийомам праці, усунення непотрібної (зайвої) роботи й виконання корисної з найменшими витратами сили, часу й засобів.

Стиль управління. Значний (за деякими оцінками - переважний) внесок у підвищення ефективності (продуктивності) виробництва може забезпечувати сучасна добре організована система керування, під контролем якої знаходяться ресурси й результати діяльності підприємства. Складовою частиною такої системи є стиль керування - типовий “м'який” фактор підвищення ефективності діяльності підприємства. Кожен керівник, підприємець чи менеджер підприємства повинен знати, що абсолютно досконалого стилю управління для усіх випадків не існує. Загальна ефективність діяльності підприємства залежить від того, коли, де, як і стосовно кого застосовується відповідний стиль керування. Відомо, що стиль управління, у якому об'єднані професійна компетентність, діловитість і висока етика взаємин між людьми, впливає практично на усі види і напрямки діяльності підприємства. Від нього залежить, якою мірою враховуються зовнішні фактори підвищення ефективності виробництва на тім чи іншім підприємстві.

Максимально можливого впливу внутрішніх (“твердих” і “м'яких”) факторів на рівень ефективності виробництва можна досягти лише при забезпеченні необхідної комплексності їхнього використання, узгодженості взаємодії в часі і просторі. Наприклад, можна використовувати новітні технології й устаткування, але продовжувати застосовувати застарілі форми організації праці чи мати на підприємстві недостатньо підготовлені кадри. Зрозуміло, що в такому випадку позитивних змін в ефективності виробництва не відбудеться.

На рівень продуктивності кожного окремого підприємства безпосередній або непрямий вплив здійснюють зовнішні фактори ефективності виробництва. Проте самі підприємства не можуть активно їх контролювати. От чому ці фактори варто знати й вивчати, зрозуміти їхню дію (вплив) і приймати до уваги при розробці (плануванні) й здійсненні програм підвищення ефективності виробництва на підприємствах. У зв'язку з цим стає очевидною необхідність істотної характеристики й визначення напрямків дії окремих зовнішніх факторів ефективності (продуктивності).

Державна політика. Здійснювана державою (урядом) економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва через: практичну діяльність урядових закладів і державних структур; законодавчу діяльність; фінансові заходи й стимули (податки, тарифи, фінансову підтримку великих науково-технічних і виробничих проектів, фінансування соціальних програм, регулювання процентних ставок для кредитів); установлювані й контрольовані економічні правила й нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль цін, ліцензування зовнішньоекономічної діяльності і т.д.); створення ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури; макроекономічні структурні зміни; програми роздержавлення власності й приватизацію державних підприємств; комерціалізацію організаційних структур невиробничої сфери і т.д. Розвиток економіки України, економічні відносини між окремими підприємствами й організаціями, між підприємствами й державою визначаються законодавством України (зокрема, Законами Украйни: "Про підприємництво", "Про власність", "Про оподатковування підприємств" і ін.), основні положення, якого керівникам і фахівцям підприємств необхідно добре знати й спиратися на них у своїй практичній діяльності.[8]

Інституційні механізми. Оскільки ефективність виробництва, як уже відзначалося, залежить від багатьох факторів - внутрішніх і зовнішніх (стосовно підприємства), завданням держави є створення не тільки на національному рівні, не тільки відповідних економічних, соціальних, політичних і законодавчих, але й організаційних умов підвищення продуктивності виробничо-економічних систем. Такі умови, зокрема, забезпечуються шляхом заснування й постійного функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституційних механізмів - організацій (дослідницьких і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), діяльність яких орієнтована на: визначення й вирішення основних проблем підвищення ефективності (продуктивності) різних виробничо-економічних систем і економіки в цілому; практичну реалізацію стратегії й тактики розвитку народного господарства, здійснюваних на відповідних рівнях управління; підготовку (перепідготовка, підвищення кваліфікації менеджерів і інших кадрів) для ринкової економіки. Зараз у світі нараховується близько 150 національних і регіональних центрів, інститутів і асоціацій по продуктивності й управлінню. Зокрема, у світовому співтоваристві відомими й визнаними є Японський центр продуктивності, Центр продуктивності ФРН, Канадський центр ринку праці й продуктивності, Американський інститут організації праці й виробництва. В Україні аналогічні функції виконує Інститут стратегічних досліджень, Інститут економіки промисловості, Міжнародний інститут менеджменту, Державна академія управління, Київський державний економічний університет.[8]

Інфраструктура. Важливою передумовою підвищення ефективності (продуктивності) виробництва на підприємствах є достатній рівень розвитку й активна діяльність різноманітних установ ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури. У сучасних умовах усі підприємства в процесі своєї інноваційної, виробничої і комерційної діяльності не можуть обходитися без відповідних послуг інноваційних фондів, товарно-сировинних бірж, бірж праці, фондових бірж, комерційних банків і інших інститутів ринкової інфраструктури. Неабиякий безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств, рівень ефективності їхнього виробництва в цілому надає належний розвиток і високоякісне функціонування виробничої інфраструктури - комунікацій, транспорту, оптової й роздрібної торгівлі, спеціалізованих інформаційних систем і т.д. Усе-таки найбільше вирішальне значення для забезпечення динамічного й ефективного розвитку як суспільного виробництва в цілому так і різноманітних його ланок, включаючи головну з них - підприємства, має, могутня й розгалужена мережа організаційних структур і система постійно здійснюваних ними заходів, що у своїй сукупності складають соціальну інфраструктуру. У зв'язку з цим державі й відповідним його владним і управлінським установам належить приділяти особливу увагу розвитку й підвищенню ефективності різноманітних навчальних закладів, науки, культури, систем житлово-комунального господарства й побутового обслуговування населення, його надійному соціальному захисту.

Структурні зміни. На показники ефективності (продуктивності) на різних рівнях господарювання нерідко впливають структурні зміни в суспільстві в залежності від якості керування діяльністю окремих підприємств. При чому така взаємодія в довгостроковій перспективі завжди має двосторонній характер, тобто структурні зміни відбиваються на рівні загальної ефективності, а позитивні зрушення продуктивності можуть сприяти модифікації самої структури суспільного виробництва. Подібні зміни є не тільки результатом, але й причиною економічного й соціального розвитку суспільства. Розуміння цих змін дозволяє уникати непотрібних погрішностей у прийнятті урядових рішень, більш реалістично й цілеспрямовано планувати діяльність підприємств, розвивати ринкову й соціальну інфраструктуру. Найбільш важливим крім політичних, вважаються структурні зміни економічного й соціального характеру. Істотні економічні зміни відбуваються в таких сферах: 1) моделях зайнятості населення - зрушення зайнятості від сільського господарства до обробної промисловості, а також від останньої до невиробничих галузей (особливо сфери послуг); 2) складі основних фондів (основного капіталу) - визначається розмірами фонду нагромадження й інвестицій за ознаками інтенсивності відновлення, терміну використання, ступеня втілення технологічних новин, рівнем капіталоємності; 3) технологіях, наукових дослідженнях і розробках - співвідношення імпорту технологій із залученням іноземного капіталу й вітчизняних технологічних розробок, упровадження нетрадиційних технологій і розробок, що супроводжуються революційними проривами в цих галузях; 4) масштабах (концентрації) виробництва - помітне збільшення частини дрібних (малих) і середніх підприємств, що можуть стати й стають конкурентоздатними за умови їхньої необхідної спеціалізації і наявності великих і розрахованих на тривалий період партій замовлень на виготовлену ними продукцію.

РОЗДІЛ 2. ОПЕРАТИВНЕ УПРАВЛІННЯ В ЦЕХАХ

2.1 Техніко-економічна характеристика підприємства

Україна є однією з провідних держав серед країн СНД за обсягом виробництва картонно-паперової тари, проте протягом останніх років міра задоволення внутрішньодержавних потреб у ній коливалася в межах 50-52%. Водночас в Україні (порівняно з індустріально і ринково розвинутими країнами) рівень виробництва картонної і гофрокартонної тари є ще невиправдано малим. У розрахунку на одного жителя України зараз виготовляється 6,2 м2 цього виду тари, що у 7, 10, 15, 17 раз менший, ніж в Англії, Німеччині, Японії та США.

Плоска і гофрокартонна тара є однією з найпрогресивніших і екологічно чистих видів продукції в таропакувальній галузі. Тара з картону й паперу порівняно з іншими її видами, що виготовляються з деревини і пластмас, має істотні переваги. Передовсім вона дешевша для її виготовлення використовується менше сировини та матеріалів, вона легка, гігієнічна, естетична, зручна у користуванні. Поставка тарних ящиків здійснюється у складеному вигляді, що уможливлює отримання великого економічного ефекту за рахунок ефективного використання транспортних засобів і складських приміщень.

Вага (маса) й собівартість гофрокартонної тари відповідно в 4-5 разів і 1,5 -2,5 рази менші, ніж такі самі показники дерев'яної тари такої самої місткості. Істотною перевагою картонно-паперової тари є також і те, що значна частка її може бути використана як вторинна сировина за продукування нових таропакувальних матеріалів, що забезпечить відповідну економію первинної сировини.

Відкрите акціонерне товариство “Рухівська картонна фабрика” є цілісним майновим комплексом із закінченим виробничим циклом.

Метою діяльності підприємства є: найбільш повне і якісне задоволення потреб громадян. Підприємств і організацій в продукції, роботах і послугах, що виробляються (надаються) акціонерним товариствам і реалізації на цій основі соціальних і економічних інтересів акціонерів і трудового колективу, створення конкурентоздатних продукції, робіт, послуг і організації при цьому додаткових робочих місць.

Предметом діяльності є: виробництво тарного плоского склеєного картону та гофрокартону з подальшою переробкою їх у картонну тару, виробництво товарів народного споживання та продукції виробничо-технічного призначення, виробництво та реалізації електроенергії, заготівлі лісу, лісопиляння та виробництво столярних виробів, металообробка, випуск виробів з пластмас, виробництво вапна та хвойних екстрактів, очистка промислових та господарсько-побутових стічних вод і їх рекуперизація. Характерними рисами виробництва тари є:висока ступінь неперервності процесу, тісна залежність між складовими частинами процесу, відносно невелика тривалість виробничого процесу. Ці особливості створюються певні умови, з якими необхідно рахуватись. Особливо це стосується постачанням сировини і матеріалів: силікат-брили, виготовляється Лисичанським склозаводом, полівінілацетата - постачає Черкаське ВО “Азот”; дибутилфталат - Свалявський хімічний завод; фарба флексографська - основний постачальник - завод барвників у м. Ямна, Львівської обл. Щоб уявити повну картину сучасного стану підприємства ВАТ “Рухівська картонна фабрика, необхідно проаналізувати основні техніко-економічні показники діяльності у їх динаміці.

Таблиця 2.1 Основні техніко-економічні показники, тис. грн.

№ п/п	Показники	Од. вим.	2006 р.	2007 р.	2008 р.
1.	Дохід (виручка) від реалізації (торгів, робіт послуг).	Тис. грн.	4573,0	2463,0	-
2.	Чистий дохід від реалізації	Тис. грн.	3811,0	2053,3	-
3.	Собівартість реалізованої продукції.	Тис. грн.	4264,0	2250,1	-
4.	Обсяг товарної продукції в діючих цінах (без ПДВ)	Тис. грн.	3962,4	3100,3	1442,2
5.	Собівартість товарної продукції	Тис. грн.	3858,0	2955,8	995,6
6.	Валовий збиток	Тис. грн.	-453,0	-196,8	-
7.	Чистий прибуток (збиток)	Тис. грн.	-2375,0	-299,5	1288,4
8.	Середньо облікова чисельність штатних працівників	Чол.	632	465	360
9.	Середньо облікова чисельність в еквіваленті повної зайнятості	Чол.	249	96	26
10.	Фонд оплати праці	Тис. грн.	412,9	277,2	138,1
	в т.ч. основної додаткової	Тис. грн.	271,4	93,3	138,1
11.	Відпрацьовано людино-годин працівниками	Людино-годин	447360	127002	24548
12.	Середньомісячна заробітна плата	Тис. грн.	65,3	49,7	32,0
13.	Середньомісячна зарплата (в еквіваленті повної зайнятості)	Тис. грн.	138,2	240,6	442,6
14.	Продуктивність праці	Тис. грн.	6,27	6,67	4,01
15.	Середньорічна вартість основних фондів	Тис. грн.	10630,0	8764,4	4616,0
16.	Середньорічна вартість оборотних засобів	Тис. грн.	1700,0	1349,0	1033,0
17.	Фондовіддача	Тис. грн.	0,37	0,35	0,32
18.	Рентабельність виробництва товарної продукції	%	+32,0	+31,0	+25,5
19.	Чиста рентабельність	%	-	-	16,2

Аналізуючи основні - текінко-економічні показники діяльності ВАТ “Рахівська картонна фабрика” ми бачимо, що на протязі 2006-2007 рр. підприємство є збитковим. Тільки у 2008 році підприємства одержало прибуток у розмірі 1288.4 тис. грн., без реалізації основної продукції. Щоб прояснити ситуацію, необхідно наголосити, що у 2006 році, ВАТ “Рахівська картонна фабрика” була порушена справа про банкрутство цього підприємства. Господарським судом була винесена ухвала про санацію цього підприємства, який передбачає строк відновлення платоспроможності. План санації містить:

- реструктуризацію підприємства;

- закриття нерентабельних виробництві;

- продаж частини майна;

Виходячи з основних технічко-економічних показників виробничо-господарської діяльності підприємства можна зробити детальний аналіз діяльності ВАТ “Рахівська картонна фабрика”. Розпочати слід з того, що на підприємстві за останні три роки відбувся спад виробництва обсягу товарної продукції у діючих цінах. Про це свідчить теми спаду виробництва.

ТСВ= (1) де:

Qпл- Обсяг реалізованої товарної продукції

Qпл поп- Обсяг реалізованої товарної продукції в попередньому році

2006 р. 3962.4:4074,2х100% = 97,3%

2007 р. 3100,3:3962,4х1000% = 78,2%

2008 р. 995,6:3100х100% = 32,1%

Іще більшим показником економічного спаду є показник реалізації продукції.

Темпи спаду реалізації продукції

ТСРП= (2) де:

Д- дохід

Дпоп.р- дохід за попередній рік

2006 р. 4472:4573,9х100 =97,7%

2007р 2463,0:4573,9х100=53,8%

2008 р. реалізації не було -

Чиста рентабельність у 2008 році склала 16,2%. У 2006 р. і 2007 р. підприємство мало відповідно чистих збитків на суму 2375,0 тис. грн. і 299,5 тис. грн.

Темпи росту середньомісячної заробітної плати:

ТРзп = (3) де:

ЗП- Заробітна плата

ЗП поп = Заробітна плата за попередній рік

2006 р. 65,3:68,1х100% = 95,9 %

2007 р. 49,7:65,3х100% =76,1%

2008 р. 32,0:49,7 х 100% = 64,4%

Хоч і відбулось скорочення чисельності за планом санації, середньомісячна заробітна плата знижувалась з року в рік. Середньомісячна заробітна плата у еквіваленті повної зайнятості за 2006-2008 рр. зростала.

Знизилась фондовіддача на підприємстві. По плану санації відбулась продає частини машин, устаткування.

Темпи спаду фондовіддачі.

Ф= (4) де:

Ф- фондовіддача

Ф поп - фондовіддача за попередній рік

2006 р. 0,37:0,39х100% = 94,9 %

2007р. 0,35:0,37х100% =94,6%

2008 р. 0,32:0,35 х 100% = 91,4%

Складові доходів і витрат виробництва і аналіз фінансових результатів допоможе нам з'ясувати їх структура.

Таблиця 2.2 Аналіз структури доходів, тис. грн.

Показник	2006 р.	2007 р.	2008 р.
	Сума	Питома вага, %	Сума	Питома вага, %	Сума	Питома вага, %
1.Дохід (виручка) від реалізації.	4573,0	94,7	2463,9	87,3	-	-
2.Операційні доходи.	256,0	5,3	358,5	12,7	383,1	16,8
3.Дохід від участі в капіталі.	-	-	-	-	-	-
4.Інші фінансові доходи.	-	-	-	-	1903,8	83,2
5. Інші доходи від звичайної діяльності.	-	-	-	-	-	-
6.Надзвичайні доходи	-	-	-	-	-	-
Усього доходів	4829,0	100	2822,4	100	2286,9	100

Із приведеної таблиці видно, що підприємство за 2006 р. і 2007 р. одержувало найбільшу частку доходів від реалізації продукції, відповідно 94,7% і 87,3%. У 2007 році найбільша частка доходів - 83,2% припадає на інші фінансові доходи, при відсутності доходів від реалізації.

Таблиця 2.3Аналіз структури витрат і відрахувань

№ п/п	Показники	2006р.	2007 р.	2008р.
		Сума	Питома вага, %	Сума	Питома вага, %	Сума	Питома вага, %
1.	Податок на додану вартість	762,0	10,6	410,6	7,1	-	-
2.	Акцизний збір	-	-	-	-	-	-
3.	Інші відрахування з доходу.	-	-	-	-	-	-
4.	Собівартість реалізованої продукції	4264,0	59,2	22250,1	38,6	-	-
5.	Адміністративні витрати	299,0	4,1	438,1	7,5	188,2	18,8
6.	Витрати на збут	-	-	-	-	-	-
7.	Інші операційні витрати	338,0	4,7	2483,1	42,7	809,7	81,1
8.	Фінансові витрати	-	-	18,3	0,3	0,6	0,1
9.	Витрати від участі в капіталі	-	-	-	-	-	-
10.	Інші витрати	1541,0	21,4	221,7	3,8	-	-
11.	Податок на прибуток від звичайної діяльності	-	-	-	-	-	-
12.	Надзвичайні відрахування	-	-	-	-	-	-
	Усього витрат і відрахувань	7204,0	100	5821,9	100	998,5	100

Як бачимо, з поміж витрат у 2006 році найбільшу питому вагу має собівартість реалізованої продукції - 59,2, у 2007 році - 38,6%.

Якщо інші операційні витрати у 2006 році були рівні 338,0 тис. грн., то у 2007 році - 2483,1 тис. грн., відповідно по відношенню всіх витрат 4,7% і 42,7%.

У 2008 році інші операційні витрати становили 81,1% і є найбільшими витратами у структурі витрат і відрахувань. Ці витрати пов'язані з реалізацією нематеріальних і оборотних активів, сплачених штрафів.

Виходячи з наявних доходів і витрат прибуток підприємства за 2006-2008 рр. має склад, показаний у таблиці.

Таблиця 2.4 Прибуток (збиток) ВАТ “Рахівська картонна фабрика” за 2006-2008 рр., тис. грн.

№ п/п	Показники	2006 р.	2007 р.	2008 р.
1.	Прибуток від реалізації, продукції (валовий дохід)	-453,0	-196,8	-
2.	Прибуток від операційної діяльності.	-834,0	-2759,5	-614,8
3.	Прибуток від звичайної діяльності.	-2375,0	-2999,5	1288,4
4.	Всього прибутку до оподаткування	-	-	-
5.	Податок на прибуток	-	-	-
6.	Чистий прибуток	-2375,0	-2999,5	+1288,4

Дані таблиці свідчать, що за 2006 р. і 2007 р. збиток від реалізації зменшився на 256,2 тис. грн., або на 57%, при цьому збиток від операційної діяльності у 2007 році збільшився у порівнянні з 200 роком у 3,3 рази. Позитивним у роботі ВАТ “Рахівська картонна фабрика” є те, що у 2007 році не тільки вдалося ліквідувати збитки від операційної діяльності, але і одержати прибуток у сумі 1288,4 тис. грн. Це свідчить, що підприємство виконує намічені санаційним планом заходи, які відновляють платоспроможність і рентабельність даного підприємства. Щоб розібратися детально у принципах зниження середньої заробітної плати, проведемо аналіз звітів про оплату праці за 2006-2008 рр. Звіти являються основним документом, що висвітлює стан організації праці та їх оплати на підприємстві, в них висвітлюються такі питання як чисельність та оплата праці окремих категорій працівників основного, обслуговуючого та інших господарств, склад фонду оплати праці та баланс робочого часу.

На ВАТ “Рахівська картонна фабрика” організація оплати праці здійснюється на основі Галузевої угоди між корпорацією “Украпапірвторпром та Центральним комітетом профспілок працівників деревообробної целюлозно-паперового комплексу України.

Згідно цієї угоди виплату заробітної плати робітникам та службовцям за попередній місяць проводять не пізніше 10 числа поточного місця.

Заробітна плата забезпечується працівникові при умові виконання ним встановленої норми виробітку (часу), нормативного або іншого завдання, своїх посадових обов'язків. При невиконанні норм праці не з вини працівника оплата праці проводиться за фактично виконану роботу. Місячна заробітна плата в цьому випадку не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого йому порядку (окладу). При невиконанні норм виробітку з вини працівника оплата праці проводиться у відповідності з виконаною роботою та із зменшенням розміру премії за невиконання норм виробітку. Оплата часу простою не з вини працівника здійснюється в розрахунку не нижче 2/3 тарифної ставки, встановленого працівнику розряду (окладу).

Основною організації оплати праці на підприємств складають:

- нормування праці;

- тарифна система;

- форми та системи заробітної плати.

Питанням нормування праці на підприємстві займається інженер по праці та заробітній платі. Слід відмітити, що на підприємстві складається календар перегляду норм і нормативів у зв'язку з переходом за планом санації виробництва гофрокартону і тари на технологічній лінії “Мідлайн 924 (Франція) і виготовлення чотриклапанних ящиків методом склеювання на автоматі Т-70 фірми “Ю-ПАК” для продукування штампованих ящиків, що складаються.

планування виробнича потужність економічна

2.2 Виробнича потужність підприємства

Виробнича потужність підприємства - це є максимально можливий річний випуск продукції або об'єм переробки сировини в номенклатурі і асортименті, які встановлені планом при повному використанні обладнання і площ з врахуванням використання прогресивної технології, передової організації праці і виробництва.

Виробнича потужність - це змінна величина на яку впливає багато факторів:[2]

- структура основних виробничих фондів;

- питома вага активної частини основних фондів;

- засоби виробництва;

- предмети виробництва.

При визначенні виробничої потужності діючого підприємства враховується все закріплене за ним обладнання незалежно від його стану (діюче або без діюче), а також обладнання, яке знаходиться в процесі монтажу і на складі, яке має ввестися в експлуатацію в основному виробництві, освоєння прогресивної технології, що дає можливість прискорювати технологічний процес. Продуктивність технічного обладнання - чим досконаліші машини і обладнання, чим вища їх виробнича потужність в одиницю часу, тим більша виробнича потужність в цілому від спеціалізації підприємства, змісту і кількісного співвідношення виробів.

На сьогоднішньому етапі ринкових відносин часта зміна одних виробів на інші обумовлює зміну потужностей підприємства рівень організації праці і виробництва одним з основних елементів якого є режим роботи підприємства. Існує безперервний і дискретний процес виробництва.

В залежності від режиму роботи визначають фонди часу для роботи обладнання:

- календарний

- режимний

- робочий

Якість предметів праці - чим вища якість сировини, палива, матеріалів і напівфабрикатів, тим менше потрібно затрат праці і часу на їх переробку і більше продукції може бути вироблено в одиницю часу

кваліфікація кадрів, їх культурно технічний рівень і відношення до праці - чим вища кваліфікація, тим менше браку, поломок, простою обладнання і вища його продуктивність.

2.3 Розрахунок виробничої потужності і шляхи поліпшення використання виробничих потужностей

Розрахунки наявних виробничих потужностей являються важливою частиною плану промислового виробництва. На їх основі визначаються об'єму випуску продукції, виявляються резерви росту виробництва і складається баланс виробничих потужностей. Розрахунки виробничої потужності використовується для планування об'єму капіталовкладень.

Виробнича потужність розраховується на основі:

- номенклатури, структури і кількості випускаючої продукції;

- кількості одиниць наявного обладнання, яке знаходиться в розпорядженні підприємства;

- дійсного фонду часу роботи обладнання;

- трудомісткості випускаючої продукції і її зниження;

- передових технічно обумовлених нормах продуктивності обладнання;

- звітних даних про виконання норм виробітку.

Розрахунок виробничої потужності виконується в послідовності від нижчої ланки до вищої, тобто від потужності груп технологічного обладнання до потужності ділянки, від потужності ділянки до потужності цеху, від потужності цеху до потужності підприємства.

Систематичний ріст випуску продукції за рахунок найбільш повного використання виробничих потужностей дозволяє збільшити віддачу від вкладених засобів і підвищувати ефективність виробництва.

Основні шляхи підвищення ефективності використання виробничих потужностей:

- підвищення екстенсивної нагрузки обладнання;

- скорочення строків освоєння нових потужностей;

- ліквідація диспропорції в потужності діючих цехів і груп обладнання;

- інтенсифікація виробничих процесів;

- розвиток спеціалізації і кооперування промислових підприємств.

На підприємствах по різних причинах мають місце значні простої обладнання. Найчастіше - це недолік в матеріально-технічному забезпеченні, організації ремонту обладнання, порушення виробничо-технологічної дисципліни, наявність “вузьких” місць у виробничому процесі. Зниження рівня в простої обладнанні і підвищення екстенсивної нагрузки обладнання являється важливим фактором поліпшення використання виробничих потужностей. Підвищення коефіцієнту змінності також дає резерв підвищення продуктивності праці. Це досягається за рахунок використання внутрішньовиробничих резервів.

Збільшення випуску продукції за рахунок підвищення інтенсивності загрузки обладнання являється одним із дуже ефективних шляхів нарощування виробничих потужностей в відносно короткі терміни з мінімального величиною затрат. Оперативне керування виробництва, включаючи календарне планування, оперативний контроль і регулювання виробництвом, потрібно для ритмічної роботи виробництва і рівномірного випуску виготовленої продукції. Оперативно-виробничий план уточняє показники і розрахунки, закладені в техпромфінплані з урахуванням додаткових завдань.

Для встановлення реальності оперативних завдань цехом і коректовані виробничій програмі по видам виробів і їх об'ємам випуску, необхідно перш за все виявити “вузкі місця” виробництва, одночасно прийняти міри до їх знищення, визначити виробничі потужності на кожному робочому місці і встановити можливості їх використання для додатково випуску продукції.

Внутрішньо-цехове планування заключається в плануванні виробництва в середині цеха по кожному робочому місці з доведенням плану до кожному виконавця, в оперативному регулюванні і контролюванні ходу виповнення плану і врахування випуску деталей, виробів.

Для ритмічної виробництва необхідно безперебійно і узгоджена робота всіх цехів і служб виробництва, в тому числі необхідне міжцехове і внутріцехове планування.

Міжцехове планування проводиться таким чином організації необхідних попереджень в роботі суміжних цехів по технологічному процесі і створення нормативних заділів між цехами.

Міжцехові заділи діляться:

- оборотні

- страхові

Оборотні заділи необхідні, коли цехи випускають комплекти деталей одного виду виробу партіями з різною періодичністю і різними строками запуску-випуску. Величина нормативних заделов залежить від характеру організації виробництва, розміром партії запуску виробів у виробництво і періодичне їх повторення, а також від часу виробничих циклів.

Підвищення продуктивності праці і збільшення випуску продукції по діючому обладнанні досягається за рахунок підвищення якості перероблюваної сировини і матеріалів, запровадження нових технологічних процесів, модернізація обладнання і широке використання передового досвіду колективу підприємства.

Випередження виробництва по даній деталі для будь-якого цеху дорівнює сумі виробничих циклів виготовлення їх або складання з цією деталлю з урахуванням коефіцієнтів страхового заділу всіх інших цехів по маршруту технологічного процесу.

Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року) (Вп_вих) обчислюється за формулою [9]:

Вп_вих = Вп_вх + Вп_вв - Вп_вив, (5) де:

Вп_вх - виробнича потужність на початок періоду, грн.;

Вп_вв - введена в плановому періоді виробнича потужність, грн.;

Вп_вив - виведена за плановий період виробнича потужність, грн.

Середньорічна виробнича потужність (Вп_сер.р, грн) підприємства, цеху, обчислюється за формулою:

Вп_сер.р = Вп_вх + Вп_вв Ч к / 12 - Вп_вив Ч (12 - к) / 12 (6) де:

к - кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.

На початок планового періоду виробнича потужність підприємства становить 2000 од. У березні виведене обладнання виробничою потужністю 50 од., у липні - 100 од. У квітні ввели в експлуатацію потужність на 100 одиниць, у серпні - на 200 одиниць

Середньорічна виробнича потужність:

Вп_сер.р = 2000 + (100 Ч 9 / 12 + 200 Ч 5 / 12) - (50 Ч (12 - 3) / 12 + 100 Ч (12 - 7) / 12) = 2000 +158 - 79 = 2079 од

Експериментальна пробірка і опит втілення нової системи неперервного виробництва планування, називають умовно комплектною системою, підтвердили високу ефективність її для досягнення ритмічності і покращення роботи виробництва. Суть умовно-номенклатурної системи оперативного планування виробництва складається з слідую чого. Номенклатура виробів виробничого завдання приводиться до умовного виробу або до умовного комплекту, складається для всіх цехів, ділянок і інших виробничих підрозділів єдиний сквозний план-графік, для чого умовно знімається з оперативного обліку величина мінімального неорного заделу, розробляється графік пропорціональності роботи цехів (ділянок).

Метод умовного виробу використовують, коли в програмі виробництва використовується один типорозмір виробу, виготовляємий в продовж всього планувального періоду, в склад якого умовно входять всі вироби програми пропорційно їх вазі (в штуках) по відношенню до одного виробу, прийнятого за умовний.

По методу умовного виробу можна скласти програму виробництва представляє собою послідовний ряд зростаючих номерів умовних виробів рід відповідними датами робочих днів.

Після чого розробляється єдиний план-графік на умовний виріб незалежно від довжини виробничого циклу.

Метод умовного комплекту, випереджено добового-комплекту, застосовується, коли не можна привести вироби програми до одного умовного виробу. За добовий комплект приймається сукупність деталей всіх назв для всіх виробів, підлягаючих виготовленню в плануючому періоді часу з розрахунку середньодобової необхідності в них.

План виробництва в добових комплектах на плануємий період часу представляє собою послідовний ряд порядкових номерів умовних комплектів в залежності від числа робочих днів. Єдиним сквозним планом-графіком установлюють завдання на виготовлення на кожну дату місяця комплекту для кожного виробничого підрозділу незалежно від тривалості часу виробничого циклу.

При внесенні змін у виробничу програму відповідно міняються умовні вироби, умовний комплект, умовна кількість і перераховується камер добокомплекту.

РОЗДІЛ 3. ПРОЕКТУВАННЯ ЗАХОДІВ ДЛЯ ПОЛІПШЕННЯ ОПЕРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЦЕХУ

3.1 Основні напрямки удосконалення виробничої структури

Всебічне використання сучасних машин, техніки, засобів (каналів) зв'язку для збирання, обробки і передачі інформації істотно впливає на методи виконання функцій управління виробництвом, створює умови для більш оперативного і якісного їх здійснення. Все це сприяє удосконаленню управління об'єктом у цілому і його структурними ланками.

Вдосконалення виробничої структури має такі шляхи:

1. Визначення оптимальних розмірів підприємства - це такий розмір, який при даному рівні розвитку техніки і конкретних умов місцезнаходження і зовнішнього середовища забезпечує виробництво і збут продукції з мінімальними затратами.

2. На розмір підприємства впливають внутрішні і зовнішні фактори.

Внутрішні визначають технічні і організаційні умови роботи підприємства і допомагають укріпленню підприємства і росту його ефективності. До цих факторів відносять техніку, яка використовується, її продуктивність, потужність, прогресивну технологію.

Внутрішні фактори обумовлюють мінімальний і максимальний розмір підприємства.

Мінімальний - не дає можливості повністю використовувати сучасну техніку. Оптимальний розмір - це щось середнє між мінімальним і максимальним.

Зовнішнє середовище - це вивчення ринкових відносин, продукція і виробництво не буде рости, коли не буде належного збуту.

3. Поглиблення спеціалізації основного виробництва.

Форми спеціалізації виробництва і масштаб виробу повинні бути однакові і єдині для однакового виробництва. Підприємство повинно вдосконалювати структуру, а не розширювати апарат управління при спеціалізації цехів і дільниць, робити все компактно.