Планування діяльності підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет ім.Ів.Франка

Контрольна робота

«Планування діяльності підприємства»

Виконала студентка гр.ЕКП-51з

Калітовська Юлія Миколаївна

Львів 2011р.

Сутнісна характеристика планування матеріально технічного забезпечення виробництва

Виробничий процес - це сукупність взаємозв'язаних дій людей, засобів і предметів праці, а також сил природи, спрямованих на виготовлення продукції (виконання робіт, послуг).

Організація типи виробництва

Тип виробництва -- класифікаційна категорія виробництва, що враховує його об'єктивно наявні конкретні властивості (широту номенклатури, регулярність, стабільність та обсяг випуску продукції).

Різновиди організаційних типів виробництва:

* одиничне -- виробництво, що характеризується широкою номенклатурою продукції і малим обсягом випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких здійснюється через тривалі проміжки часу або й зовсім не передбачається;

* серійне -- виробництво, яке має обмежену номенклатуру продукції, а виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями); загальний їх випуск може бути достатньо великим; воно буває дрібно-, середньо- і великосерійним;

* масове -- виробництво, що відрізняється вузькою номенклатурою продукції (часто вона обмежується одним типом і видом виробу), зате великим обсягом і тривалим часом її виготовлення;

* дослідно-експериментальне -- виробництво, яке виготовляє зразки або невеликі партії (серії) виробів для проведення дослідних робіт, випробувань, доробки конструкції.

Універсальним показником рівня спеціалізації робочих місць є коефіцієнт закріплення операцій, який характеризує кількість технологічних операцій у розрахунку на одне робоче місце за місяць.

Рівень ефективності організаційних типів виробництва:

§ найефективнішим є масове виробництво, яке уможливлює застосування високопродуктивного спеціального устаткування та раціональної організації виробництва (виробничих процесів);

технічно та організаційно найскладнішим і найменш ефективним є одиничне виробництво

Форми і системи матеріально-технічного забезпечення

У своїй діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси (сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо). Вони в процесі виробництва перетворюються на продукцію (послуги) І підлягають постійному поповненню. Для цього організується матеріально-технічне забезпечення, яке включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, пошук і купівлю ресурсів, організацію доставки, зберігання й видачі окремим споживачам на підприємстві. Постачання матеріально-технічних ресурсів має бути своєчасним, комплектним і з мінімальними витратами. Виконує цю роботу відділ матеріально-технічного постачання.

Матеріально-технічні ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями і постачальниками є безпосередньо підприємства-виробники або організації-посередники. Купівля матеріально-технічних ресурсів безпосередньо у виробників, тобто організація постачання за прямими зв'язками, має ті переваги, що вона забезпечує можливість оперативного врахування спеціальних вимог покупця до продукції, конкретних побажань щодо її складу, конструкції, оформлення, планування тощо. За прямими зв'язками поставляються передусім ті матеріально-технічні ресурси, які потрібні постійно та у великій кількості, а також вироби за індивідуальними замовленнями й складне устаткування.

Проте вся номенклатура матеріально-технічних ресурсів, потрібних у виробництві, яка сягає іноді десятків тисяч найменувань і типорозмірів, не може поставлятися за прямими зв'язками. Ті ресурси, які потрібні в невеликій кількості, періодично або нерегулярно, економніше буває купувати в посередників -- оптових фірм і магазинів. Вони комплектують певний асортимент товарів для продажу і територіальне розміщуються неподалік від підприємств та організацій споживачів.

Нерегулярна або періодична купівля матеріально-технічних ресурсів, передовсім з однорідними стандартизованими властивостями, може здійснюватися на товарних біржах, де концентрується інформація про продаж продукції та рівень поточних цін.

Коло основних постачальників підприємства є досить стабільним, особливо за умов масового та серійного виробництва, коли існує постійна потреба у великій кількості тих самих матеріалів. Але періодично виникають нові завдання, які потребують нових матеріально-технічних ресурсів і нових постачальників (освоєння нової продукції, заміна та вдосконалення технологічних систем, нове будівництво тощо). Проте і без цього може виявитися потреба замінити окремих постачальників, розширити їхнє коло. Тому важливою є проблема вибору постачальників.

Вибираючи постачальників матеріально-технічних ресурсів, слід ураховувати низку чинників, у тім числі: відповідність виробничої потужності постачальників потребі підприємства в матеріалах, якість і ціну останніх, репутацію постачальника, його територіальну віддаленість та оперативність поставок, швидкість реакції на потреби покупця, умови розрахунків, можливість надання кредиту тощо. Ці характеристики постачальників ретельно аналізуються й вибирається той партнер, який забезпечує найліпші умови постачання за мінімальних витрат.

Між постачальником і споживачем матеріально-технічних ресурсів укладається договір, що регламентує всі умови постачання: кількість, якість, ціну товарів, термін доставки, форму розрахунків, відповідальність за порушення договору. Матеріально-технічні ресурси поступають на склад підприємства, з якого далі подаються в цехи й на робочі місця.

Об'єкти техніки (машини, устаткування, пристрої тощо), які потрібні епізодично, зберігаються на складі підприємства до моменту введення в експлуатацію. Щодо матеріалів, то постачання таких на робочі місця є регулярним і вважається завершальним етапом матеріально-технічного забезпечення. Воно здійснюється за певною системою. Для кожного цеху чи іншого підрозділу службою матеріально-технічного забезпечення встановлюється ліміт витрат матеріалів на підставі норм витрат і планового обсягу робіт. У межах ліміту матеріали видаються зі складу цехам.

Залежно від типу виробництва застосовуються різні системи лімітування та забезпечення цехів матеріалами. На підприємствах і одиничного і дрібносерійного виробництва поширено децентралізовану (пасивну) систему постачання цехів. Склад видає матеріали на підставі разових вимог цехів, які самостійно їх одержують і транспортують. За умов масового та великосерійного виробництва зі стабільною номенклатурою продукції й ритмічним споживанням матеріалів застосовується централізована (активна) система забезпечення робочих місць. Склад доставляє матеріали в цех безпосередньо на робочі місця в потрібній кількості й у належний час згідно з календарним графіком у межах встановленого ліміту. Централізована система дає змогу ефективніше використовувати складські приміщення, транспортні засоби, успішніше механізувати та автоматизувати транспортно-складські операції.
Вищої форми набуває централізоване постачання матеріалів у цехи й на робочі місця за інтегрованої системи виробництва й постачання «точно за часом» (японський варіант «канбан»), коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно з чітким календарним графіком. В єдиний графік роботи включаються також і постачальники, які забезпечують виробничий процес часто прямо «з коліс», зводячи запаси матеріалів масового споживання до мінімуму.

планування матеріальний фінансовий виробництво

Обчислення потреби в матеріалах

Потреба в матеріально-технічних ресурсах визначається по-різному, залежно від їхнього призначення.

Кількість технічних засобів, тобто машин та устаткування, обчислюється епізодично за проектування виробничих систем. Розрахунки потреби в матеріалах є регулярними і здійснюються на єдиній методичній основі. Кількість матеріалів певного різновиду, яка потрібна підприємству в розрахунковому періоді в натуральному вимірі (Мп) і яку слід закупити, обчислюється за формулою

Мп =Мв +Мз.к. +Мз.п

де Мв -- витрати матеріалів за розрахунковий період;

Мз.п., Мзк -- перехідний запас матеріалів відповідно на початок і кінець розрахункового періоду.

Матеріали витрачаються (Мв) на такі потреби: основне виробництво, виготовлення технологічного оснащення, ремонтно-експлуатаційні роботи, заходи з підвищення технічного рівня виробництва, капітальне будівництво власними силами. Витрати матеріалів обчислюються множенням обсягу продукції (робіт) на норму витрати матеріалу. Цей засадний принцип конкретизується відповідно до того чи того об'єкта нормування. Так, витрати матеріалів на виробництво продукції Мв.в. підраховується за формулою

де n -- кількість найменувань продукції, що виготовляється;

Ni -- обсяг випуску продукції i-го найменування в натуральному вимірі;

Мнi -- норма витрат матеріалу на одиницю i-го виробу;

Мн в -- витрати матеріалу на зміну залишків незавершеного виробництва.

Величина Мнв обчислюється тоді, коли істотно змінюються залишки незавершеного виробництва. Обчислення її проводять по-різному залежно від широти номенклатури продукції та величини норм витрат. За обмеженої номенклатури продукції й великих норм витрат визначається зміна кількості виробів у незавершеному виробництві, яку помножують на норму витрат на один виріб. В інших випадках величина Мн в обчислюється приблизно, виходячи зі зміни незавершеного виробництва у вартісному вимірі й витрат матеріалів на грошову одиницю за минулий рік.

Так підраховуються витрати на виробництво продукції основних матеріалів, напівфабрикатів, комплектувальних виробів і тих допоміжних матеріалів, які нормуються на окремі вироби. Витрати матеріалів на допоміжні й обслуговуючі процеси обчислюються множенням обсягу робіт або кількості об'єктів обслуговування на норму витрат. Об'єктами нормування витрат матеріалів у цьому разі можуть бути час роботи устаткування (мастильні, охолоджуючі матеріали, енергія), тонно-кілометри перевезень (матеріали для обслуговування транспортних засобів), одиниця ремонтоскладності устаткування (матеріали для ремонту, запасні частини), кількість працівників (спецодяг, спецхарчування тощо).

Запаси матеріалів та регулювання запасів

Інтервали поставок матеріалів на підприємство та інтервали їхнього використання, за рідкісними винятками, не збігаються: багато з них поступають у виробництво безперервно, тобто щоденно. Тому виникає потреба в запасах матеріалів. За призначенням запаси поділяються на поточні, підготовчі й страхові. Зберігаються вони на складах разом, але нормативні величини обчислюються окремо.

Поточний запас забезпечує роботу підприємства в період між двома черговими надходженнями партій матеріалів. Він є величиною змінною: досягає максимуму в момент надходження партії матеріалів, поступово зменшується внаслідок їхнього використання і стає мінімальним безпосередньо перед черговою поставкою.

Максимальний поточний запас (Мз.пт.max ) дорівнює партії постав¬ки матеріалів, яка залежить від інтервалу між двома поставками та середньодобових витрат матеріалів, тобто.

Мз.пт.max = Mд *tн

де Мд -- середньодобові витрати матеріалу в натуральному вимірі;

tн -- інтервал між надходженням чергових партій матеріалів у днях.

Різновидом поточного є сезонний запас, який утворюється за умов сезонного використання, сезонної заготівлі або сезонного транспортування матеріалів.

Підготовчий запас створюється тоді, коли перед використанням матеріали потребують спеціаль¬ної підготовки (сушіння, розкрою, правки тощо). Він визначається за формулою

Мз.пд. = Mд *tп

де tп -- час на підготовку матеріалів у днях. Страховий запас потрібний на випадок можливої затримки надходження чергової партії матеріалів. Його обчислюють за формулою

Мз.стр. = Mд *tт

де tт -- час термінового поповнення запасу в днях або за стандартних інтервалів постачання -- середнє відхилення від нього. Таким чином, загальний запас матеріалів становить:

максимальний Mз.max = Mд (tH+ tп+ tT)

мінімальний Mз.min = Mд (tп+ tT)

cередній Mз.ср = Mд (tH\2+ tп+ tT)

Важливе значення для підтримування поточних запасів на на¬лежному рівні має система регулювання запасів. На вибір системи регулювання впливає багато факторів, і передовсім величина потреби в матеріалах, регулярність запуску у виробництво, форма постачання тощо. Регулювання запасів може здійснюватися за системами «максимум-мінімум», «стандартних партій», «стандартних інтервалів» тощо.

У нас найбільш відома система «максимум-мінімум», згідно з якою запаси поповнюються до рівня не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається за такої величини поточного запасу, якої вистачить для роботи аж поки замовлений матеріал надійде. Ця величина запасу називається «точкою замовлення» (Мз.з.) та обчислюється за формулою

Мз.з. =Мз.пд +Мз.стр +Мдtз

Де tз -- час у днях від моменту оформлення замовлення до надходження чергової партії матеріалів.

Інші системи регулювання запасів, як це видно з їхніх назв, жорстко регламентують величини партій поставок або інтервал між ними.

Величина запасів матеріалів істотно впливає на ефективність роботи підприємства і вплив цей неоднозначний. З одного боку, збільшення запасів унаслідок постачання великими партіями потребує більших оборотних коштів, додаткових витрат на зберігання матеріалів, компенсацію можливого псування та втрат. Ці втрати й витрати можна вважати пропорційними величині запасу, тобто партії поставки. З іншого боку, постачання великими партіями зменшує кількість поставок і, відповідно, транспортно-заготівельні витрати, бо останні відносно мало залежать від величини партії поставки, а в більшій мірі обумовлені кількістю цих партій (витрати на оформлення, пересилання документів, роз'їзди агентів, транспортування тощо). Зменшення величини партії поставок спричиняє зворотний ефект: втрати й витрати, зв'язані зі зберіганням запасів, зменшуються, а транспортно-заготівельні витрати зростають.

Оптимальною є така партія поставки (пм), яка забезпечує мінімальні сумарні витрати (См.с.) на придбання (См.п.) і зберігання (См.з.) матеріалів, тобто коли

min (14.12)См.с = См.п. + См.з

Підставивши у складові цієї функції відповідні значення, одер¬жимо

См.п = Mp /Пм *Сп

См.з = Пм/2 *Цм*Рн

де Мр -- річна потреба у матеріалах; Сп -- транспортно-заготівельні витрати на одну партію поставки; Цм -- ціна одиниці матеріалу без урахування транспортно-заготівельних витрат; Рн -- коефіцієнт, що враховує втрати від відволікання коштів у запаси й витрати на зберігання матеріалів.

Планування фінансових показників

Фінанси займають особливе місце в економічних відносинах. Їхня специфіка виявляється в тім, що вони завжди виступають у грошовій формі, мають розподільний характер і відбивають формування і використання різних видів доходів і нагромаджень суб'єктів господарської діяльності сфери матеріального виробництва, держави й учасників невиробничої сфери.

У сучасних умовах форми фінансових відносин перетерплюють серйозні зміни. Становлення ринку і підприємництва в Росії припускає не тільки роздержавлення економіки, приватизацію підприємств, їхню демонополізацію для створення вільного економічного сектора, розвиток конкуренції, лібералізацію цін і зовнішньоекономічних зв'язків підприємств, але і фінансове оздоровлення народного господарства, створення адекватної системи фінансових відносин.

Фінанси підприємств, будучи частиною загальної системи фінансових відносин, відбивають процес утворення, розподіли і використання доходів на підприємствах різних галузей народного господарства і тісно зв'язані з підприємництвом, оскільки підприємство є формою підприємницької діяльності.

У сучасних умовах ринкових відносин виникає об'єктивна необхідність фінансового планування. Без фінансового планування неможливо домогтися дійсних результатів на ринку.

Фінансове планування прямо зв'язане з плануванням виробничої діяльності підприємства. Усі фінансові показники базуються на показниках обсягу виробництва, асортименту продукції, собівартості продукції.

Планування фінансових показників дозволяє знаходити внутрішні резерви підприємства, дотримувати режим економії. Одержання планового розміру прибутку й інших фінансових показників можливо лише за умови дотримання планових норм витрат праці і матеріальних ресурсів. Обсяг фінансових ресурсів, розрахованих на основі фінансових планів, усуває надмірні запаси матеріальних ресурсів, непродуктивні витрати, позапланові фінансові інвестиції. Завдяки фінансовому плануванню створюються необхідні умови для ефективного використання виробничих потужностей, підвищення якості продукції.

Фінансове планування являє собою процес розробки системи заходів щодо забезпечення розвитку підприємства необхідними фінансовими ресурсами і підвищенню ефективності фінансової діяльності в майбутньому періоді.

Переваги фінансового планування полягають у тому, що воно:

утілює стратегічні цілі у форму конкретних фінансових показників;

забезпечує фінансовими ресурсами, закладеними у виробничому плані економічні пропорції розвитку;

надає можливість визначення життєздатності проекту підприємства в умовах реальної ринкової конкуренції;

служить дуже важливим інструментом одержання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів.

Планування допомагає запобігати помилковим діям в області фінансів, а також зменшує число невикористаних можливостей.

Очевидно, що фінансове планування вимагає спеціальних навичок. Дана курсова робота присвячена розгляду основних задач і етапів складання фінансового плану підприємства.

Фінансове планування -- це один з елементів діяльності, пов'язаної з управлінням фінансами, складова частина всього народногосподарського планування. Об'єктом фінансового планування виступають фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу валового національного продукту, найважливішими серед них є прибуток, амортизаційні відрахування, податки, обов'язкові збори в цільові фонди та ін. Фінансовий план -- це план формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. Особливість фінансових планів -- вони складаються виключно в грошовій формі.

Принципи фінансового планування:

-- наукова обгрунтованість, яка передбачає проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик, з врахуванням кращого досвіду; використання засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого з них;

-- єдність фінансових планів полягає в єдності фінансової політики, єдиному підході до розподілу валового національного доходу, єдиній методології розрахунку фінансових показників та ін.;

-- безперервність, яка означає взаємозв'язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів;

-- стабільність, тобто незмінність показників фінансових планів.

Фінансові плани складаються окремими підприємствами, організаціями, установами, їх об'єднаннями (баланси доходів і видатків, кошториси, бізнес-плани, платіжні календарі); на рівні міністерств, відомств, державних комітетів, державних цільових фондів; в розрізі окремих територій (місцеві бюджети), а також на рівні країни в цілому (Державний бюджет України, зведений бюджет, зведений баланс фінансових ресурсів).

За тривалістю дії розрізняють:

-- перспективні фінансові плани (на період понад 1 рік);

-- поточні (на 1 рік);

-- оперативні (на квартал, місяць).

Діяльність, пов'язана із складанням кожного фінансового плану передбачає виконання певних видів робіт з використанням відповідних методів.

Методи економічного аналізу вивчаються у відповідному навчальному курсі, а також економіко-математичні методи. Що ж стосується інших методів, то суть їх полягає у наступному.

Метод коефіцієнтів, або екстраполяції передбачає розповсюдження встановлених у минулому тенденцій на майбутній період або розповсюдження вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об'єктів, які самі не були досліджені.

Цей метод використовується при індексації вартості основних фондів, дооцінці товаро-матеріальних цінностей в зв'язку з інфляцією, при плануванні прибутку, величини власних оборотних коштів та ін.

Перевага методу коефіцієнтів полягає у його простоті, водночас цьому методу притаманний суттєвий недолік. Справа в тому, що разом з коефіцієнтами, які використовуються при плануванні фінансових показників, механічно на наступний період переносяться всі недоліки, що мали місце в попередній період; внутрішні резерви, як правило, не вишукуються.

Нормативний метод у фінансовому плануванні позбавлений вказаного недоліку; він передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів. Це -- нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрачання коштів в бюджетних установах та ін.

Нормативний метод є більш ефективним при умові що норми і нормативи відповідають наступним вимогам:

-- вони мають бути науковообгрунтованими;

-- прогресивними (т.б. орієнтованими на кращий досвід);

-- тривалої дії;

-- стабільними. Нормативи бувають двох видів:

1) нормативи, засновані на матеріальних нормах, що представляють грошовий вираз натуральних норм (при визначенні видатків бюджетних установ);

2) нормативи як самостійні розрахункові величини, які відображають процеси формування і розподілу доходів, відрахувань та ін. (податки, внески в цільові фонди, нормативи розподілу прибутку).

Балансовий метод у фінансовому плануванні передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття, ув'язку всіх розділів фінансового плану, фінансових і виробничих показників, в результаті чого досягається збалансованість плану. В сучасних умовах цей метод набуває особливого значення тому що всі видатки підприємств залежать від зароблених коштів; підприємства стали повністю самостійними і повинні розраховувати тільки на власні поступлення, а не на допомогу держави чи міністерства.

Попередня практика господарювання в нашій країні свідчить про недостатню увагу до цього методу, що проявлялося у перерозподілі коштів всередині галузей, використанні індивідуальних нормативів розподілу прибутку, наданні дотацій збитковим підприємствам, а також місцевим бюджетам.

Напрямки удосконалення фінансового планування:

-- забезпечення стабільних умов господарювання, а отже стабільних податків, зборів, подолання інфляції;

-- підвищення ролі перспективного фінансового планування, яке в останній час майже не використовується через наявність негативних тенденцій в розвитку економіки і неможливості точних розрахунків фінансових показників. Разом з тим, як окремі господарюючі суб'єкти, так і території країни в цілому зацікавлені у фінансовому плануванні на перспективу, тому що багато економічних процесів (зокрема по розширеному відтворенню) виходять за межі одного року і потребують свого обгрунтування;

-- широке застосування економічних нормативів, електронно-обчислювальних машин, економіко-математичних методів, автоматизованих систем управління у фінансовому плануванні;

-- дальше розширення прав суб'єктів господарювання, органів місцевого самоврядування у фінансовому плануванні;

-- уніфікація фінансових планів в окремих сферах діяльності.

Характеристика найбільш розповсюджених видів фінансових планів.

Баланс доходів і видатків складається на підприємствах. Це поточний фінансовий план, розраховується на рік з розбивкою по кварталах.

Структура балансу доходів і видатків

І розділ. Доходи і надходження коштів:

-- прибуток;

-- амортизаційні відрахування;

-- внутрішні фінансові ресурси, що виникають в основній діяльності (виручка від реалізації зайвих товарно-матеріальних цінностей, приріст стійких пасивів);

-- внутрішні фінансові ресурси, що виникають у капітальному будівництві, яке проводиться господарським способом (виручка від реалізації попутного видобутку корисних копалин, прибуток та економія по будівельно-монтажних роботах, реалізація позатитульних споруд);

--кошти від продажу цінних паперів;

-- пайові та інші внески членів трудового колективу;

-- поступлення коштів від вищестоящої оранізації. IIрозділ. Видатки і відрахування:

-- капітальні вкладення;

-- капітальний ремонт основних фондів;

-- приріст власних оборотних коштів;

-- утворення фінансового резерву;

-- фонди заохочення;

-- науково-дослідні роботи;

-- підготовка кадрів;

-- утримання об'єктів соцкультпобуту.

IIIрозділ. Взаємовідносини з бюджетом та позабюджетними фондами:

-- податки, збори та інші платежі в бюджет і в позабюджетні фонди;

-- асигнування з бюджету.

ІVрозділ. Взаємовідносини з кредитною системою:

-- надання довгострокових позик;

-- сплата відсотків по довгострокових позиках;

-- погашення позик.

Платіжний календар -- це оперативний фінансовий план. Головна мета його складання -- спрогнозувати фінансовий стан підприємства на певну дату, на відміну від балансу доходів і видатків, який складається за певний період.

При складанні платіжного календаря обов'язково враховуються: строки виплати заробітної плати, премій, внесення податків та здійснення інших платежів, розрахунків з постачальниками і споживачами; стан дебіторської і кредиторської заборгованості та ін.

Бізнес-план -- план реалізації певного проекту або угоди. Це не суто фінансовий план, але він містить розділи, в яких наводиться розрахунок фінансових показників, таких як затрати, прибуток, рентабельність, строк окупності затрат. Бізнес-плани обов'язково складаються у випадках приватизації підприємства, продажу контрольного пакета акцій на некон-курсних основах іноземному інвестору, при створенні спільних підприємств за участю держави. Крім того, кредитні установи при наданні довгострокових позик вимагають представлення підприємствами бізнес-планів для обгрунтування повернення кредитів.

Структура бізнес-плану: в перших розділах дається загальний опис проекту і вказується його мета і необхідність; характеристика товарів, робіт або результату, який досягається після завершення проекту і дає прибуток; дослідження і прогнозування ринкової ситуації, реклама, покупці і конкуренти; характеристика сировинної та експериментальної бази, забезпечення кваліфікованою робочою силою.

Заключні розділи бізнес-плану -- фінансові -- де надаються розрахунки прибутку і рентабельності від реалізації угоди або проекту, обгрунтовуються терміни і джерела повернення позик, а також строки окупності затрат.

Кошторис доходів і видатків складають установи невиробничої сфери і, в першу чергу, бюджетні організації.

У найбільш загальному вигляді кошторис доходів і видатків представлений в таблиці 4.

На практиці використовуються наступні види кошторисів:

1) індивідуальні (кошторис доходів і видатків) -- це фінансові плани окремих бюджетних установ;

2) загальні кошториси складаються по однотипних бюджетних установах (школах, лікарнях);

3) кошториси на проведення централізованих заходів (змагань, конкурсів, олімпіад);

4) зведені -- це зведені в єдині індивідуальні кошториси та кошториси на проведення централізованих заходів в розрізі окремого міністерства.

Бюджети, як фінансові плани на рівні держави або її окремих територіальних підрозділів, завжди мають дві частини -- дохідну і видаткову. Дохідна частина включає поступлення податків і обов'язкових зборів, неподаткові надходження. У видатковій частині вказуються напрямки витрачання бюджетних коштів, які визначаються бюджетною політикою, а також діючим порядком розмежування видатків між окремими бюджетами.

Особливістю державного бюджету як фінансового плану є те, що він має силу закону. Щорічно Верховна Рада України приймає Закон України про Державний бюджет, в якому затверджує:

-- суми доходів Державного бюджету України;

-- суми видатків Державного бюджету України;

-- граничний розмір дефіциту Державного бюджету України та джерела його покриття;

-- суми дотацій, субвенцій та розміри відрахувань від регулюючих доходів;

-- розмір оборотної касової готівки Державного бюджету України.

Баланс фінансових ресурсів і витрат держави складається з метою визначення обсягів фінансових ресурсів, що створюються в країні, напрямків їх використання, збалансування доходів і витрат держави. Крім того, з допомогою цього фінансового плану перевіряється обгрунтованість розрахунків показників державного бюджету, платіжного балансу, балансу доходів і витрат населення. Відмінність балансу фінансових ресурсів і витрат держави від зведеного бюджету полягає в тому, що крім централізованих фінансових ресурсів які мобілізуються через бюджетну систему і державні цільові фонди, в ньому відображаються і децентралізовані фінансові ресурси, які зосереджуються у суб'єктів господарювання і у населення.

У першому розділі "Доходи" наводяться поступлення всіх видів фінансових ресурсів -- прибуток, податки, амортизаційні відрахування, внески в державні цільові фонди, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довгострокових вкладень населення, доходи від приватизації, іноземні кредити тощо.

У другому розділі "Витрати" вказуються напрямки витрачання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів -- витрати на розвиток економіки, на соціальні гарантії населенню, державні дотації, утримання соціально-культурних об'єктів, на оборону, управління, зовнішньоекономічну діяльність, на виплату пенсій, обслуговування державного боргу та ін.

Фінансові планові і звітні документи не дають якісної картини фінансового стану підприємства. Аналіз і оцінка системи фінансових показників виявляють критичні моменти в його діяльності, визначають причини, сприяють прийняттю обгрунтованих управлінських рішень.

Фінансові показники підприємства можна виділити в декілька груп. Показники ліквідності (короткотермінової платоспроможності).

В активі балансу підприємства можна виділити чотири групи ліквідних засобів.

Перша група - високоліквідні засоби -- грошові кошти в касі, на розрахунковому рахунку, валютному рахунку, інші грошові кошти.

Друга група -- менш ліквідні засоби, що включають розрахунки з дебіторами, зменшені на величину безнадійної заборгованості.

Третя група -- низько-ліквідні засоби, які включають запаси і витрати у вигляді готової продукції. Четверта група -- неліквідні засоби, до яких відносяться основні засоби, нематеріальні активи, устаткування, капітальні вкладення.

Показники ліквідності характеризують рівень платоспроможності і включають поточний коефіцієнт ліквідності (загальний коефіцієнт покриття) та миттєвий показник ліквідності (коефіцієнт абсолютної ліквідності, швидкого реагування, коефіцієнт «кислотного тесту»).

Поточний коефіцієнт ліквідності змінюється залежно від галузі. В промисловості він є прийнятим на рівні -- 2, в сфері послуг -- 1, м торгівлі 1.5.

Де Апот - поточні активи підприємства; Ппот. -- поточні насипи підприємства.

Миттєвий показник ліквідності визначає, якою мірою підприємство спроможне у разі падіння товарообігу покрити свої короткотермінові зобов'язання перед кредиторами. Для своєчасного виконання своїх зобов'язань перед кредиторами необхідно, щоб цей показник був рівним і більше.

Чим вищий цей показник, тим кращим є фінансовий стан підприємства.

Показники заборгованості підприємства

Коефіцієнт заборгованості показує, який відсоток активів фінансується за рахунок боргу. Чим нижче значення цього показника, тим нижчим с фінансовий ліверидж, який означає фінансування інвестицій за рахунок позик.

Ще одним показником заборгованості є співвідношення довгострокової заборгованості та власного капіталу або співвідношення довгострокової заборгованості та сумарних активів. Він показує, якою мірою підприємство фінансує свої активи за рахунок довгострокового боргу.

Задача

Підприємство виробляє вироби із пластмаси. На наступний рік заплановано трудомісткість виробничої програми у розмірі 8321 нормогодин, явочний фонд часу 1950 год., очікуваний коефіцієнт виконання норми виробітку буде складати 1,04, а коефіцієнт явки 0,78. Розрахувати середньооблікову чисельність основних робітників для виконання виробничої програми у плановому році

Розвязання

Чисельність персоналу= трудомісткість вир. програми скориг. на коеф. викон. норм/фонд часу роб.за період

Трудомісткість вир.програми скориг. на коеф. викон. норм= 8321/1,04=8001 год

Чисельність персоналу=8001/1950*0,78=5,3

Планова чисельність складає 6 працівників

Список опрацьованої літератури

1) Слав'юк Р.А. Фінанси підприємств : Навч. Посібник.-Київ: ЦУЛ, 2ОО2.-46Ос.

2) Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. Фінансова діяльністьпідприємства : Підручник.- К: Либідь, 1998.-312с.

3) Фінанси підприємств : Навчальний посібник : Курс лекцій /За ред. Д.е.н., проф..Г.Л. Кірійцева. - Київ : ЦУЛ, 2002.-268с.

Размещено на Allbest.ru