Особливості інноваційного процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ФЕДЕРАЦІЯ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ

Інститут туризму

Контрольна робота

З курсу «Інноваційний менеджмент»

Особливості інноваційного процесу

Студентнки Vкурсу

Томах М.К

Київ-2011

План

інноваційний процес менеджмент

1. Концепція технологічних устроїв

2. Інноваційний процес

3. Державне регулювання інноваційної діяльності в США

Література

1. Концепція технологічних устроїв

Кожного разу в період економічних криз економісти, вчені, як зараз модно висловлюватися - інтелектуали, починають говорити про серйозні недоліки ринкової економіки і про необхідність їх усунення. Часом кажуть про нову економічну моделі або навіть про нову економіку в принципі. Академічні вчені все частіше заявляють, що нам потрібні нові - наукові підходи в економіці, та й саме суспільство повинно бути «суспільством, побудованим на знаннях».

Сама по собі ідея дуже потрібна і гарна. Адже наше сучасне суспільство, незважаючи на те, що в ньому домінують дуже розвинені з наукової і технологічної точки зору продуктивні сили, не можна назвати організованим по-науковому. Адже далеко не все, що називається «науковим», має дійсну наукову суть. Останнім часом надії суспільства пов'язують з інноваціями, які повинні послужити основою нової економіки. Хотілося б докладніше розглянути одне з наймодніших напрямків у рамках теорії інноваційного розвитку - концепцію технологічних укладів. Цю концепцію запропонував російський економіст Сергій Глазьєв. Сам він зараховує себе до представників «нової парадигми в економічній науки», які розвивають роботи Н.Д. Кондратьєва та Й. Шумпетера і об'єднуються у міжнародну дослідницьку мережу ГЛОБЕЛІКС. Ці напрямки почали активно розвиватися в останнє десятиліття і, через відсутність будь-який новий ідей по виходу з економічної кризи, претендують увійти до арсеналу «кризової думки» прогресивної громадськості.

Концепція технологічних укладів є продовженням теорії довгих хвиль Кондратьєва. Відомо, що Кондратьєв, завдяки обробці економічних показників найбільш розвинених капіталістичних країн (США, Великобританії, Франції і Німеччини) за тривалий проміжок часу - з кінця XVIII по 20-і роки ХХ століття, емпірично встановив, що є короткі і довгі цикли капіталістичного виробництва. За цей час він виявив майже три повних довгих циклу середньою тривалістю в 55 років кожен. Основною причиною таких циклів є необхідність оновлення постійного (основного) капіталу - поява нових технологій, а так само галузей. Керуючись цією моделлю, він передбачив Велику депресію 1929-1933 рр.. Встановивши тенденції до скорочення циклів, він так само зробив довгостроковий прогноз до 2010 року, передбачивши закінчення п'ятого циклу в 2011-2013 рр. і настання у зв'язку з цим чергової економічної кризи (як видно, похибка невелика).

Причину скорочення довгих хвиль офіційна економічна наука однозначно не встановила (наприклад, є думки, що збільшується швидкість обігу грошей), але навряд чи ми сильно помилимося, якщо зазначимо на розвиток засобів виробництва як на корінь всіх прискорень в суспільстві (в тому числі і прискорення руху фінансових потоків). Слідом за Кондратьєвим теорію циклічності продовжив розвивати австрійський економіст Шумпетер. Він, власне, і ввів поняття інновації. Інноваційний процес - це створення нових технологій, які задають коливання всієї світової економіки. За його інноваційної теорії кожний цикл ділився на дві частини: інноваційну - створення та впровадження нових технологій, та імітаційну - їх поширення. У теорії Кондратьєва вони відповідають підвищувальної та знижувальним стадіям циклу, проте, якщо порівняти графіки циклів довгих та інноваційних хвиль, то вони не будуть збігатися хронологічно, а так би мовити трохи суміщені по фазі. Це, ймовірно, пов'язано з інерційністю суспільно-економічних процесів. Особливо розбіжність стала проявлятися після другої хвилі - з 40-х рр.. ХХ століття. У зв'язку зі стихійним розвитком продуктивних сил при капіталізмі, управління ними значно ускладнюється. Це проявляється так само в значному відриві фінансового капіталу від промислового і відставанні наукових розробок від вимоги суспільного виробництва. Довгий час буржуазна наука відмовлялася помічати роботи Кондратьєва і Шумпетера. Проте світова криза початку 70-х років змусив економістів звернутися до них. Як би не хотіла «ринкова думка» не помічати об'єктивні процеси розвитку ринкової економіки, в кінці кінців з ними доводиться рахуватися. Надалі, економісти, що працювали в цьому руслі, не зробили особливих відкриттів, лише доповнювали і роз'яснювали окремі моменти. Найбільш яскравим кроком у цьому напрямку за останні 50 років стала поява концепції технологічних укладів на початку 90-х. Її автор С. Глазьєв, спробувавши розширити інноваційний підхід, і за прикладом «господарського устрою» Леніна, ввів поняття технологічного укладу (ТУ):

Технологічний уклад - сукупність технологій, характерних для певного рівня розвитку виробництва; у зв'язку з науковим і техніко-технологічним прогресом відбувається перехід від більш низьких укладів до більш високим, прогресивним. Технологічний уклад охоплює замкнутий відтворювальний цикл від видобутку природних ресурсів та професійної підготовки кадрів до невиробничого споживання. У рамках ТУ здійснюється замкнутий макропроізводственний цикл, що включає видобуток і отримання первинних ресурсів, всі стадії їх переробки і випуск набору кінцевих продуктів, які відповідають відповідний тип суспільного споживання.

Зміна ТУ збігається зі зміною інноваційних хвиль Шумпетера. Відповідно до цієї концепції ми зараз знаходимося на рубежі зародження нового - шостого технологічного укладу. Причиною існування попередніх п'яти ТУ він називає особливості, притаманні продуктивним силам в різні епохи капіталізму. Провідні галузі та види діяльності, завдяки яким капітал має максимальне зростання - складають ядро ТУ, а технологічні нововведення завдяки яким виникло ядро, називаються ключовими факторами. Кожному укладу, властиві свої особливості соціального життя суспільства, роль держави в управлінні виробництвом, країни-домінанти, їхня політика, перспективні наукові напрями і ступінь їхньої значимості у виробництві. Майбутній ТУ зароджується в надрах поточного, і вступає в силу, коли останній вичерпує свою можливість і втрачає ефективність щодо збільшення норми прибутку.

Глазьєв дає таку періодизацію ТУ

Перший ТУ. Період: 1770-1830 роки. Ядро: Текстильна промисловість, текстильне машинобудування, виплавка чавуну, обробка заліза, будівництво каналів, водяний двигун. Ключовий фактор: Текстильні машини.

Другий ТУ. Період: 1830-1880 роки. Ядро: паровий двигун, залізничне будівництво, транспорт, машино-, пароходостроеніе, вугільна, верстатоінструментальної промисловість чорна металургія. Ключовий фактор: паровий двигун, верстати.

Третій ТУ. Період: 1880-1930 роки. Ядро: Електротехнічне, важке машинобудування, виробництво та прокат сталі, лінії електропередач, неорганічна хімія. Ключовий фактор: Електродвигун, сталь.

Четвертий ТУ. Період: 1930-1970 роки. Ядро: Автомобіле-, тракторострое ¬ ня, кольорова металургія, виробництво товарів тривалого користування, синтетичні матеріали, орга ¬ нічних хімія, виробництво і переробка нафти. Ключовий фактор: Двигун внутрішнього згоряння, нафтохімія.

П'ятий ТУ. Період: 1970 - до 2010 років. Ядро: Електронна промисловість, обчислювальна, оптико-волоконна техніка, програмне забезпечення, телекомунікації, роботобудування, виробництво і переробка газу, інформаційні послуги. Ключовий фактор: Мікроелектронні компоненти. Відповідно скорочення кондратьєвських циклів, скорочується і терміни технологічних укладів. Як видно, ця концепція є лише іносказання кондратьєвських хвиль та інноваційної теорії Шумпетера, частково доповнена поняттям продуктивних сил. Вище говорилося, що буржуазні вчені довгий час обходили стороною концепцію хвиль. Зараз же концепція технологічних укладів вважається загальноприйнятою, різні автори можуть тільки трохи розходитися в термінах. У міру розвитку кризи, стає ясно, що безглуздо приховувати очевидне - існування періодичних депресій в капіталістичній економіці. Єдино розумний спосіб для економістів-ринковиків - це звернути свої промахи на свої достоїнства. Т. е. керуючись цими концепціями, намагатися вийти з кризи не змінюючи капіталістичного характеру економіки. І це зрозуміло, адже набагато важче прийти до усвідомлення неспроможності економіки, заснованої на приватній власності з усіма наслідками, що випливають звідси наслідками.

2. Інноваційний процес

Одним з основних понять інноватики та інноваційного менеджменту є поняття інноваційного процесу.

Незважаючи на те, що в спеціальній літературі трапляється багато різноманітних підходів до визначення цього явища, суть їх зводиться до одного висновку, а саме: інноваційний процес пов'язаний із створенням, освоєнням і поширенням інновацій. Автори «Модульної програми для менеджерів» інноваційний процес розглядають з різних позицій: як паралельно-послідовне проведення науково-технологічної діяльності; як послідовні зміни фаз життєвого циклу продукту і як інвестиційний проект за стадіями фінансування досліджень та розробок, поширення новацій і їх комерціалізації.

Фундатор інноваційної теорії Й. Шумпетер розглядав інновацію в динаміці, тобто як інноваційний процес, а саме: «виготовлення нового продукту, а не «новий» продукт; упровадження нового методу, а не «новий метод»; освоєння нового ринку...; отримання нового джерела сировини...; проведення реалізації...»

За визначенням американського дослідника Б. Твісса інноваційний процес - це перетворення наукового знання, наукових ідей, винаходів у фізичну реальність (нововведення), яка змінює суспільство. В основі інноваційного процесу лежить створення, упровадження і поширення інновацій, необхідними властивостями яких є науково-технічна новизна, практичне їх застосування і комерційна реалізованість з метою задоволення нових суспільних потреб. Звичайно, світ нововведень не обмежується тільки технікою і технологіями. Удосконалення, зміни систем управління та організації процесів виробництва теж здійснюються через уведення інновацій. Нові організаційні структури, методи розробки управлінських рішень, форми стимулювання розробляються науковцями-спеціалістами, освоюються і впроваджуються так само, як і нові прилади, технологічні лінії чи обладнання. Нові моделі одягу, види послуг, нові організаційні форми - усе це є результатом інноваційних процесів, які розвиваються на основі певних принципів: спочатку усвідомлюється необхідність змін, визначається мета, розроблюється інновація, освоюється, поширюється, використовується і «відмирає». На думку А. Пригожина, «нововведення - це процес, тобто перехід певної системи з одного стану в інший». Інноваційний процес має чітку орієнтацію на кінцевий результат прикладного характеру, який забезпечує певний технічний і соціально-економічний ефект. На рис. 3.1 показана загальна схема інноваційного процесу. Інноваційний процес можна розглядати як комплекс послідовних дій, унаслідок яких новація розвивається від ідеї до конкретного продукту і поширюється під час практичного використання. Перебіг інноваційного процесу, як і будь-якого іншого, визначається складною взаємодією багатьох чинників. Успіх на цьому шляху залежить від управлінського механізму, який об'єднує в єдиний потік витоки наукової ідеї, її розроблення, упровадження результату у виробництво, реалізацію, поширення і споживання. На розвиток інноваційного процесу впливають:

- стан-зовнішнього середовища, у якому він проходить (тип ринку, характер конкурентної боротьби, практика державного регулювання, рівень освіти, організаційні форми взаємодії науки і виробництва тощо);

- стан внутрішнього середовища окремих організаційних і господарських систем (фінансові та матеріально-технічні ресурси, застосування технологій, зв'язки з зовнішнім середовищем та ін.);

- специфіка самого інноваційного процесу як об'єкта управління.

Ефективність інноваційного процесу визначається лише після впровадження інновації, коли з'ясовується, у якій мірі вона задовольняє потреби ринку. Важливе значення при цьому має інструмент моделювання. Модель інноваційного процесу дає змогу виділити в інноваційній діяльності окремі складові, відкриваючи тим самим можливість наскрізного планування інновації за стадіями, з урахуванням кон'юнктурних змін. На відміну від науково-технічного прогресу інноваційний процес не завершується тільки впровадженням новації (техніки, технології, продукту) у виробництво, а має неперервний характер, оскільки «з поширенням (дифузією) інновація вдосконалюється, стає ефективнішою, набуває нових споживчих якостей. Це відкриває для неї нові можливості застосування, нові ринки, а відповідно, і нових споживачів, котрі сприймають даний продукт, технологію або послугу як нові саме для себе»

Таким чином, інноваційний процес можна вважати засобом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки і технології. Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва й експлуатації. Він є системою етапів, стадій та видів робіт, і тому має складну структуру

Інноваційний процес - це не тільки складний, але і взаємопов'язаний процес створення інновацій з використанням сукупності системи знань, наукової і маркетингової діяльності; сукупності засобів праці, що полегшують людську працю і роблять її продуктивнішою (техніка, прилади, устаткування, організація виробництва).Інноваційний процес - це комплекс різних послідовних видів діяльності на основі поділу і кооперації праці - від одержання нового теоретичного знання до використання створеного на його основі товару споживачем.

Сутність кооперації в науці, як і в матеріальному виробництві, полягає в одночасності зусиль, без яких необхідний результат не може бути досягнутим. Ефект кооперації дослідників в інноваційній сфері полягає в тому, що зі збільшенням кількості вчених по-перше, з'являється можливість зібрати й опрацювати значний обсяг наукової інформації; по-друге, з'являється велика кількість різноманітних точок зору на вирішення науково-технічних проблем і зростає ймовірність прийняття правильного рішення; по-третє, легше розподіляти обов'язки відповідно до особистих здібностей і можливостей науковців. Проте зростання кількості членів колективу ускладнює процес організації взаємодії і управління, знижує відповідальність індивіда за результати роботи. Подальший розвиток кооперації супроводжується розподілом наукової праці, коли- вчені спеціалізуються на вивченні певної категорії об'єктів: фізичних, хімічних, економічних, історичних тощо (предметний розподіл праці).

Існує розподіл наукової праці за стадіями інноваційного циклу. Інноваційний процес поділяється на окремі етапи, види діяльності та стадії, як-от: фундаментальні та прикладні дослідження, проектно-конструкторські розробки, освоєння нововведення у виробництві й експлуатації. Це призводить до дискретності інноваційного циклу, коли окремі результати не знаходять довгий час свого застосування на наступних стадіях. Слід зазначити, що на відміну від виробничого процесу інноваційний процес характеризується:

· високим ризиком і невизначеністю шляхів досягнення цілей;

· неможливістю детального планування та орієнтації на прогнозні оцінки;

· необхідністю переборювати опір як у сфері економічних відносин, так і інтересів учасників інноваційного процесу;

· залежністю від соціально-економічного середовища, у якому він функціонує і розвивається.

Потреба в інноваційному процесі формується під впливом такої суперечності, як співвідношення між реальною і бажаною ситуацією в розвитку суспільства. Започатковує інноваційний процес настанова на зміну ситуації або її вдосконалення. Розрізняють три види інноваційного процесу

· простий внутрішньоорганізаційний (натуральна форма);

· простий міжорганізаційний (товарна форма);

· розширений.

Простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес передбачає створення і використання нововведення у рамках однієї організації. Нововведення при цьому не набирає безпосередньо товарної форми. У разі простого міжорганізаційного інноваційного процесу нововведення стають предметом купівлі-продажу в стосунках між виробниками та споживачами. Розширений інноваційний процес виявляється з появою нових виробників нововведення, порушуючи монополію виробника - піонера, що сприяє через конкуренцію удосконаленню властивостей нововведення.

Простий інноваційний процес переходить у товарний за дві фази:

1) створення інновації та її поширення;

2) дифузія нововведення.

Поширення інновації - це інформаційний процес, форма і швидкість якого залежать від комунікаційних каналів, спроможності суб'єктів господарювання сприймати цю інформацію та практично використовувати. Справа в тому, що суб'єкти господарювання, діючи в реальному економічному середовищі, виявляють неоднозначне ставлення до пошуку та впровадження нововведень. Дифузія інновацій - це процес передавання (трансферту) технологій фірмами різних країн з урахуванням часу, внаслідок чого нововведення проникають в різні галузі виробництва та знаходять усе більше споживачів. Неперервність інноваційних процесів обумовлює швидкість та межу дифузії нововведення. Згідно з теорією Й. Шумпетера, дифузія інновації - це процес кумулятивного збільшення кількості імітаторів (послідовників), які впроваджують нововведення слідом за новаторами, очікуючи більших прибутків. Слід зважувати на те, що процес дифузії інновацій може здійснюватись як по міжфірмових каналах незалежних іноземних фірм, так і через внутрішні канали транснаціональних корпорацій у разі впровадження нововведень в будь-якому з їхніх відділень, розміщених в інших країнах. Вирізняють такі форми трансферту інновацій на світовому ринку передавання, продаж або надання за ліцензією всіх форм промислової власності (за винятком товарних і фірмових знаків);

· торгівля високотехнологічною продукцією;

є передавання технологічного знання, необхідного для придбання, монтажу і використання обладнання, машин, напівфабрикатів і матеріалів, одержаних за рахунок оренди, закупки, лізингу або будь-яким іншим шляхом;

· промислове і технічне співробітництво в тій частині, що стосується технічного утримання обладнання й устаткування, напівфабрикатів і матеріалів;

· надання консалтингових послуг і інжиніринг;

· передавання технологій у рамках інвестиційного співробітництва.

Процес передавання технологій тісно пов'язаний з теорією життєвого циклу інновації. На етапі «дослідження і розробка» передавання технології (новації) не відбувається, бо ще не відомі сфери її використання і витрати на розробку. На етапі «впровадження» з'являється новий товар, виробництво якого є монопольним. Конкуренція відсутня. Дифузія інновації здійснюється у формі експорта товарів. На етапі «зростання» інновація поширюється в інших країнах, проте ще повністю не освоєна. З настанням періоду «зрілості» виникає поширення і обмін інноваціями між різними країнами. Поступово нова технологія удосконалюється і стандартизується, іде активне її передавання в країни, що розвиваються. Вона одержує загальне поширення, цінність її знижується, в розвинених країнах припиняється виробництво, експорт товару змінюється імпортом. Виникає нова хвиля передавання технології з країн, що розвиваються, в слаборозвинуті країни.

3. Державне регулювання інноваційної діяльності в США

У світовій практиці на сьогодні сформувалися три головні типи моделей науково-інноваційного розвитку промислово розвинутих країн: країни, орієнтовані на лідерство в науці, реалізацію великомасштабних цільових проектів, що охоплюють усі стадії науково-виробничого циклу, як правило, зі значною часткою науково-інформаційного потенціалу в оборонному секторі (США, Англія, Франція); країни, орієнтовані на поширення нововведень, створення сприятливого інноваційного середовища, раціоналізацію всієї структури економіки (Німеччина, Швеція, Швейцарія); країни, де стимулюються нововведення шляхом розвитку інноваційної інфраструктури, сприйнятливості щодо досягнень світового науково-технічного прогресу, координації дій різноманітних секторів у галузі науки і технологій (Японія, Південна Корея). Органами державного регулювання інноваційної діяльності в США є: Американський науковий фонд (курирує фундаментальні наукові дослідження), Американська наукова рада (курирує промисловість і університети), НАСА (Національне космічне агентство), Національне бюро стандартів, Національний інститут охорони здоров'я, Міністерство оборони, Національний центр промислових досліджень, Національна академія наук, Національна технічна академія, Американська асоціація сприяння розвитку науки. Останні чотири структури мають змішане фінансування, інші -- із державного бюджету.

Держава стимулює створення венчурних фірм і дослідних центрів. Найбільш наукомісткі й ефективні дослідження, з огляду на їхню складність, високі витрати, ризик, сильну міжнародну конкуренцію, держава повністю фінансує. Широко практикується безкоштовна видача ліцензій на комерційне використання винаходів, запатентованих у ході бюджетних досліджень, і власності державного уряду.

Діяльність інвестиційних фондів має спрямування на підтримку як дрібних фірм-інноваторів, так і окремих винахідників-одиночок. Важливу роль в інвестуванні малих фірм відіграє Національний науковий фонд США, що не тільки кредитує інноваційні фірми, але і займається видачею грантів -- безплатних цільових субсидій. Істотний момент прямої підтримки інноваційних процесів -- формування державної інноваційної інфраструктури. Держава може створювати мережі центрів для поширення нововведень і консультаційних центрів, що надають ділові послуги інноваторам, сприяє формуванню ринку інновацій (інформація в державних виданнях, виставки, біржа, ярмарки і т. ін.), сама виступає його агентом, наприклад при покупці та продажу ліцензій.

Державні органи покликані здійснювати моніторинг і прогнозування інноваційних процесів у країні і за кордоном, а часто і пошук найбільш ефективних передових технологій для широкого впровадження. Особливе місце посідає державна експертиза інноваційних проектів, оскільки окремим організаціям, що здійснюють нововведення, важко оцінити усі їхні можливі ефекти в загальноекономічному масштабі. Інноваційним організаціям можуть надаватися пільги з оплатою державних послуг: зв'язку, тепло-, електроенергії і т. ін. Серед факторів прямого регулювання насамперед слід виділити податкові пільги. Пільгове оподаткування прибутку реалізується як шляхом скорочення податкової бази, так і шляхом зменшення податкових ставок, відрахування з податкових платежів.

У США велика увага приділяється прогнозуванню, стандартизації, оптимізації управлінського рішення, державній експертизі інноваційних проектів, веденню державної статистики інновацій.

Національний науковий фонд США широко використовує позавідомчу експертизу проектів при розподілі свого бюджету, постійно удосконалюючи цей процес. Організаційно процес оцінювання запропонованих проектів НДДКР є поетапним. Всі пропозиції вивчаються керівництвами відповідних програм, потім розсилаються найбільш кваліфікованим спеціалістам у даній галузі, в т. ч. і закордонним. Відповіді експертів мають бути складені за формою, що додається, і містити всі необхідні зведення, включаючи внесок проекту НДДКР у розвиток національної науки і економіки. На другому етапі проводяться наради незалежних експертів і приймаються рішення Національним науковим фондом. Подібне оцінювання можливих ефектів у загальноекономічному масштабі проводиться раз у три роки.

Однією з країн технологічного ядра світового розвитку є Японія. Ключову роль у визначенні стратеги розвитку промисловості Японії, розробці промислових НДДКР і їх упровадженні відіграє Міністерство зовнішньої торгівлі та промисловості. Контроль за виконанням конкретних напрямів науково-технічного прогресу здійснює керівництво науки і техніки. Під егідою Міністерства зовнішньої торгівлі та промисловості знаходиться і асоціація промислових технологій, що займається експортом та імпортом ліцензій. Є довгострокова програма науково-технічного розвитку країни, здійснюється стимулювання прикладних досліджень і закупівель ліцензій за кордоном. У реалізації НТП ставка робиться на значні корпорації. Державні витрати на НДДКР збільшилися до 3,5 % ВВП, в основному на фундаментальні дослідження і генерування принципово нових ідей. Політика спрямована на перетворення Японії з імпортера ліцензій в експортера. На зміну витісненню іноземних конкурентів з існуючих ринків за рахунок дешевизни високої якості товарів приходить ще складніше завдання -- сформувати нові ринки, зберігаючи низькі ціни і високу якість нових товарів. Довгострокова мета Японії -- перетворення країни з "імітатора" і "раціоналізатора" у творця технологій. Пріоритетний напрямок -- інформаційні системи, механіка, біо-технології, нові матеріали. Японська модель інтеграції науки і виробництва, науково-технічного прогресу передбачає будівництво повністю нових місттехнополісів, що зосереджують НДДКР і науко-містке промислове виробництво. Створення технополісів -- один з найважливіших стратегічних напрямків цільової програми японського уряду із завоювання Японією міцних позицій технологічного лідера. Німеччина, Англія і Франція разом із США і Японією складають технологічне ядро світового розвитку. Ці країни займають відповідно місця лідерів у світі з абсолютного розміру витрат на НДДКР. З федерального бюджету НДДКР фінансується на 35--45 %. Частка продукції, що спрямовується на експорт, становить 20--25 % ВВП. Німеччина, Англія і Франція є головними країнами у складі Євросоюзу, до якого входили в 1997 році ще 12 країн: Австрія, Бельгія, Данія, Греція, Ірландія, Італія, Іспанія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Швеція. Особливостями країн Євросоюзу є висока ціна робочої сили і природних ресурсів, землі, висока густота населення, високий технологічний рівень виробництва та інформатизації; уважне ставлення до творчості, культури, здорового способу життя, старості, історичних традицій; державне регулювання цін на найважливіші продовольчі товари; застосування в управлінні та виробництві міжнародних європейських стандартів; сертифікація продукції; індикативне планування інноваційної діяльності; розвиток наукомістких галузей народного господарства; високий рівень концентрації і кооперування виробництва. І, як правило, в цих країнах високий рівень життя населення. Велика увага приділяється активізації інноваційної діяльності. До основних напрямків інноваційної політики Євросоюзу належать:

розробка єдиного антимонопольного законодавства;

використання системи прискореної амортизації устаткування;

пільгове оподаткування НДДКР;

заохочення малого наукомісткого бізнесу;

пряме фінансування підприємств для заохочення інновацій у сфері новітньої технології;

стимулювання співробітництва університетської науки і фірм, що виробляють наукомістку продукцію.

Література

1. Інноваційний розвиток економіки та напрямки його прискорення / За ред. В.П. Александрової. - К.: Ін-т економічного прогнозування НАН України, 2002.

2. Гальчинський А.С., Геєць В.М., Кінах А.К., Семиноженко В.П. - Інноваційна стратегія українських реформ. - К.: Знання України, 2002. - 336 с.

3. Денисенко М. Проблеми удосконалення організаційно-економічного механізму інвестування // Економіст. - № 10. - 2002. - С. 46-51.

4. Бойко И.В. Национальная инновационная политика: из мирового опыта // Инновации. - 2002. - №4. - С. 28-31.

5. Александрова В., Бажал Ю. Экономические проблемы государственных программ НТР // Экономика Украины. - 1999. - №10. - С. 29-36.

6. Новицкий Н. Инновационный путь развития экономики // Экономист. - 2000. - №6. - С. 34-40.

7. Сухоруков А.І. Економіка та організація інноваційної діяльності. - К.: Ін-т муніципального менеджменту та бізнесу, 2001. - 184 с.

8. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.1, 2 / Редкол. С.В.Мочерний (відп.ред.) та ін. - К.: Вид.центр “Академія”, 2001. - 864 с., 848 с.

9. Шелюбская Н. Косвенные методы государственного стимулирования инноваций: опыт Западной Европы // Проблемы теории и практики управления. - 2001. - №3. - С. 75-79.

10. Емельянов С. Стратегия развития науки и технологии в США в ХХІ веке // Проблемы теории и практики управления. - 2002. - №1. - С. 19-24.

11. Заварухин В. Управление научно-технологическим развитием в США // Проблемы теории и практики управления. - 2000. - №5. - С. 78-82.

Размещено на Allbest