Організація кадрової політики Слов’янської ТЕС ВАТ "Донбасенерго"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Предмет дослідження випускної роботи - теоретичні і практичні аспекти кадрової політики.

Мета випускної роботи - розробка рекомендацій з удосконалення організації кадрової політики.

Об'єкт дослідження - Слов'янська ТЕС ВАТ “Донбасенерго”.

В процесі роботи будуть досягненні наступні задачі:

· Дослідженні теоретичні аспекти кадрової політики

· Проведено аналіз і зроблено оцінку кадрової політики об'єкта дослідження.

· Розроблено рекомендації з удосконалення кадрової політики об'єкта дослідження.

До складу роботи входять: вступ, два розділи, висновки та список використаних джерел.

В першому розділі досліджено теоретичні аспекти кадрової політики, звернуто увагу на суть і завдання кадрової політики, елементи кадрової політики та іх характеристику, напрями кадрової політики, вибір кадрової стратегії і тактики, кадрову службу, як засіб реалізації кадрової політики.

В другому розділі проведено аналіз кадрової політики об'єкта дослідження, розроблено рекомендації з удосконалення кадрової політики.

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ КАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Суть і завдання кадрової політики

Реалізація цілей і завдань управління персоналом здійснюється через кадрову політику.

Кадрова політика - це сукупність принципів, методів, форм організаційного механізму з формування, відтворення, розвитку та використання персоналу, створення оптимальних умов праці, її мотивація та стимулювання. Кадрова політика визначає генеральну лінію і принципові настанови в роботі з персоналом на довготривалу перспективу. Розвиток суспільства, організації значною мірою визначається його кадровою політикою.[13,с.38].

На будь-якому, особливо переломному етапі функціонування суспільства одним із найважливіших факторів його розвитку та прогресивного поступу була і залишається кадрова політика, яка визначає основний зміст і характер усіх видів соціального управління в державі і на підприємстві.

Розробка, прийняття і реалізація державної кадрової політики у сучасній Україні обумовлені необхідністю суттєвої активізації та підвищення ефективності здійснення соціально-економічних, політичних і інших реформ Українського суспільства, значного вдосконалення механізму його управління. [23,с.40].

Кадрова політика формується державою, керівними партіями та керівництвом підприємств і знаходить конкретне вираження у вигляді адміністративних і моральних норм поведінки людей у суспільстві, організації. В ринковій економіці істотно змінюється суть і принципи кадрової політики. Вона е усвідомленою цілеспрямованою на створення високопрофесійного трудового колективу, який би сприяв розвитку організації та особистості. [13, с.38].

Кадрова політика являє собою розраховану на тривалий строк лінію розвитку людських ресурсів, вдосконалення кадрів, певну перспективу економічного, політичного та культурного росту суспільства.

Кадрова політика - один з головних напрямків діяльності держави, який охоплює розробку організаційних принципів роботи з людьми, формування та раціональне використання людських ресурсів, забезпечення ефективного розвитку кадрового потенціалу. Це - одна з базових сфер загальнодержавної соціально-економічної політики, оскільки безпосередньо пов'язано з активізацією людського фактора, реалізацію економічних, політичних та соціальних програм. [20,с.30].

Кадрова політика - це система теоретичних поглядів, ідей, вимог, принципів, які визначають основні напрямки роботи з персоналом. Вона спрямована на вирішення виробничих, соціальних і особистих проблем людей на різних рівнях відповідальності. [13,с.38].

Термін “ кадрова політика” може мати широке та вузьке значення.

В широкому значенні - це система усвідомлених та певним чином сформульованих та закріплених правил, норм, які приводять людський ресурс у відповідність із довгостроковою стратегією фірми.

Нерідко при широкому розумінні кадрової політики необхідно звертати увагу на особливості реалізації власних повноважень та стиля керівництва. Не на пряму це знаходить своє відображення в філософії організації, колективному договорі та правилах внутрішнього розпорядку. Звідси бачимо, що всі заходи по роботі з кадрами - вибір, складання штатного розкладу, атестація, навчання, просування - можуть плануватися раніше та узгоджуватися зі стратегічними цілями та поточними задачами організації.

В вузькому розуміння цього слова - це набір конкретних правил, привітань та заборон, які реалізуються, як в процесі безпосередніх взаємодій між співробітниками, також і у взаємовідносинах між робітниками та організацією в цілому.

В цьому розумінні, наприклад, слова “кадрова політика нашої фірми в тому, щоб брати на роботу людей тільки з вищою освітою”, можуть використовуватись в якості аргументу при вирішенні конкретного кадрового питання. [17, с.147].

Базовою метою кадрової політики на сучасному етапі являється:

1. Залучення до участі соціально-економічних та політичних реформах усе працездатне населення країни, мобілізація людських ресурсів до активної участі у високоефективну та високоякісну працю;

2. Укомплектування усіх ланок державної, суспільної та господарської праці ініціативними та компетентними людьми, які розуміються на необхідності якісних змін у суспільстві та які вміють впроваджувати їх у життя;

3. Забезпечення безперебійного вдосконалення та своєчасне оновлення кадрового складу виробничо - господарської, соціально-культурної та адміністративно-державної сфери організації суспільства, зріст професіоналізму та соціальної відповідальності кадрів керування.

За своїм складом кадрова політика має таке коло проблем:

· Цілеспрямоване, планомірне та збалансоване формування та підготовка кваліфікованих робітників, постійне підвищення їх професіональної майстерності, всебічна освіта та постійне виховання кадрів.

· Розподіл та перерозподіл робітників за сферами зайнятості, регіонам країни та видам професійної діяльності.

· Раціональне використання кадрів, моральне та матеріальне стимулювання їх діяльності, розвиток спеціальних вмінь, формування задоволеністю праці, контроль за діяльністю кадрів, формування та розвиток комплексної системи керування людськими ресурсами. [20, с.31-32].

Основними завданнями кадрової політики на підприємстві є :

· Своечасне забезпечення організації персоналом певної якості і кількості відповідно стратегії розвитку;

· Створення умов реалізації ,передбачених трудовим законодавством прав і обов'язків громадян ;

· Раціональне використання персоналу;

· Формування і підтримка ефективної роботи підприемства.[13, с.38-39].

Вихідними документами для формування кадрової політики е:загальна декларація прав людини; Конституція (Основний Закон ); Цивільний кодекс; Трудовий кодекс.[12,с.30].

Кадрова політика формується з врахуванням впливу зовнішніх та внутрішніх факторів, характерних для сучасного і майбутнього.

До зовнішніх факторів відносяться:

· Національне трудове законодавство;

· Взаємовідношення з профспілками;

· Стан економічної кон'юнктури;

· Стан і перспективи розвитку ринку праці.

Внутрішніми факторами е:

· Структура цілі і стратегії організації;

· Територіальне розмішення;

· Технології виробництва;

· Організаційна культура;

· Кількісний і якісний склад наявного персоналу і можливі його зміни в перспективі;

· Фінансові можливості організацій, які визначають допустимий рівень витрат на управління персоналом;

· Існуючий рівень оплати.

В реалізації кадрової політики можливі альтернативи з врахуванням дійсного стану економміки. Тому вибір її повязаний не тільки з засобів, методів і пріоритетів.

Зарубіжні спеціалісти виділяють кілька типів кадрової політики в умовах кризового стану економіки.[13, с.39].

Аналіз існуючих в певних організаціях кадрової політики дозволяє виділити як мінімум дві основи для їх угрупування.

Перша основа пов'язана з рівнем сприйняття тих правил та норм, які лежать в основі кадрових заходів. За цією основою можна виділити такі типи кадрової політики:

· Пасивний;

· Реактивний;

· Превентивний;

· Активний;

Другою основою для диференціації кадрових політик можуть бути ступінь відкритості організації по відношенню до зовнішнього оточення при формуванні кадрового складу, його принципова орієнтація на внутрішні чи зовнішні джерела укомплектування.

Розглянемо докладніше кожен зі згаданих типів кадрової політики.

1. Само словосполучення “пасивна політика” на перший погляд являється аналогічним. Однак нерідко зустрічаються випадки, при яких керівництво організації не має вираженого плану дій по відношенню до власного персоналу, а кадрова праця перетворюється до рутинного функціонування чи ліквідації “ непередбачених чи не відомо звідки з'явившихся негативних наслідків”. В організації немає прогнозу кадрових потреб, засобів оцінки праці персоналу. В плані фінансового оздоровлення кадрова проблематика, як правило, відображена на рівні інформаційної довідки про персонал без відповідного аналізу кадрових проблем і причин їх виникнення.

2. Реактивний тип характеризується тим, що керівництво підприємства контролює симптоми кризової ситуації (виникнення конфліктних ситуацій, відсутність достатньо кваліфікованої робочої сили для вирішення завдань, відсутність мотивації до високопродуктивної праці) і вживає заходи до локалізації кризи. Мета кадрової політики - забезпечення оптимального балансу процесів оновлення і збереження кількісного та якісного складу персоналу, його розвитку, у відповідності з потребами організації вимогами діючого законодавства.

3. Превентивний обумовлюе, що керівництво підприємства має обґрунтуванні прогнози розвитку ситуації, однак немає засобів впливу на неї. Кадрова служба підприємства володіє не лише засобами діагностики персоналу, але й методами прогнозування кадрової ситуації на середньо терміновий період. У плані фінансового оздоровлення є короткотерміновий і середньо терміновий прогнози потреби в персоналі. [25, с. 39].

4. Активний (раціональний) тип з точки зору механізмів які використовуються керівництвом організації, можна виділити два види кадрової політики - раціональну та авантюристичну. [13, с.40].

При раціональній кадровій політиці керівництво організації має як якісний діагноз, так і обґрунтований прогноз розвитку ситуації та має не тільки засіб діагностики персоналу, але й прогнозування кадрової ситуації на середньострокові та довгострокові строки. До складу програм розвитку організації входять короткострокові, середньострокові та довгострокові прогнози у потребах в кадрах (якісний та кількісний). Окрім того, складової частиною плану є програма кадрової роботи з варіантами її реалізації.

При авантюристичній кадровій політиці керівництво організації не має якісного діагнозу, обґрунтованого прогнозу розвитку ситуації, але прагне вплинути на неї. Кадрова служба, як правило, не має у своєму розпорядженні засобів прогнозування кадрової ситуації та діагностики персоналу, однак у програмах розвитку включені плани кадрової роботи, частіше зорієнтовані на досягнення цілі, поважних для розвитку організації, але не проаналізованих з точки зору зміни кадрової ситуації. План роботи з персоналом в такому випадку будується на достатньо емоційному, мало аргументованому уявленню про цілі роботи з персоналом. [14, с.94-95].

Кадрова політика в умовах кризи буде ефективною за таких умов:

· Скорочення всіх рівнів управління в організаційній структурі, а не на окремих робочих місцях;

· Зміцнення кадрового резерву у вищій ланці управління;

· Врахування взаємозалежності елементів організаційної структури підприємства при скороченні, а також стимулювання нової організаційної структури;

· Виявлення і просування по службі працівників, які мають лідерські якості;

· Проведення політики підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників;

· Збереження кадрового ядра підприємства;

· Прийом перспективних працівників зі сторони;

· Централізація фінансового менеджменту, яка повинна забезпечити нагромадження потрібної кількості капіталу.

В нормальних умовах розвитку підприємства основні завдання, які повинні вирішуватись на основі кадрової політики, зводяться до:

· розробки системи науково обґрунтованого вивчення здібностей працівників, їх професійного та посадового переміщення у відповідності з діловими й особистими якостями, застосування цілеспрямованої підготовки персоналу, його розвитку;

· активізація роботи кадрових служб з питань стабілізації трудового колективу, підвищення трудової і соціальної активності працівників;

· переходу від переважно адміністративних методів управління персоналом до економічних, соціальних і соціо-психологічних;

· залучення працівників до управління виробництвом.

ефективна кадрова політика повинна бути:

· складовою частиною стратегічної програми розвитку підприємства, тобто сприяти реалізації стратегії через кадрове забезпечення;

· гнучкою, тобто вона має бути, з одного боку, стабільною, оскільки із стабільністю пов'язані певні плани працівників, а з другого - динамічною, тобто корегуватись відповідно до змін тактики підприємства, економічної ринкової ситуації;

· економічно-обґрунтованою, виходячи з реальних фінансових можливостей, що забезпечить індивідуальний підхід до працівників.

стабільними можуть бути і ті напрямки кадрової політики, які зорієнтовані на врахування інтересів персоналу і організаційної культури підприємства.

Отже, кадрова політика направлена на формування такої системи роботи з кадрами, яка б орієнтувалась на одержання не тільки економічного, але й соціального ефекту, при умові діючого законодавства, нормативних актів і урядових рішень. [13, с.40-41]

В залежності від організації на власний чи зовнішній персонал, ступінь відкритості по відношенню до зовнішнього середовища при формуванні кадрової політики виділяють відкриту та закриту кадрову політику. [13, с.95].

Відкрита кадрова політика характеризується тим, що організація є прозорою для потенційних працівників будь-якого рівня, можна прийти і починати роботу як із низької посади, так із найвищої. Організація готова прийняти на роботу будь-якого спеціаліста, якщо він має відповідну кваліфікація без врахування досвіду роботи. Такого типу кадрова політика може бути адекватною для нових організацій, що ведуть агресивну політику завоювання ринку, орієнтованих на швидке зростання і вихід на передові позиції в своїй галузі.

Закрита кадрова політика характеризується тим, що організація орієнтується на залучення нового персоналу тільки нижчого посадового рівня, а заміщення проводиться лише за рахунок працівників організації. Кадрова політика такого типу властива компаніям що орієнтується на створення певної корпоративної атмосфери, або працюють в умовах дефіциту людських ресурсів.

А порівняння цих двох типів кадрової політики за базовими кадровими процесами відображає таблиці. 1.[17,с.151-152].

Таблиця 1

Особливості реалізації кадрових процесів при відкритій та закритій кадровій політиці

Кадровий процес	Тип кадрової політики
	Відкрита	Закрита
Набір персоналу.	Ситуація високої конкуренції на ринку праці.	Ситуація дефіциту робочої сили.
Адаптація персоналу.	Можливість швидкого входження в конкурентні відносини, введення нових для організації підходів, запропонованих новим працівникам.	Ефективна адаптація за рахунок інституту наставників, високої єдності колективу, включення в традиційні підходи.
Навчання та розвиток персоналу.	Дуже часто проводиться у зовнішніх центрах, сприяє отриманню нових знань та опиту.	Часто проводиться у внутрішньо-корпоративних центрах, сприяє формуванню єдиного погляду, адаптовано до специфіки роботи організації.
Просунення персоналу.	З одного боку, можливість зросту важка за рахунок постійного притоку нових кадрів, а з другого - вірогідна кар'єра за рахунок високої мобільності кадрів.	Перевага при призначенні на вищу посаду завжди віддається заслуженим співробітникам компанії, проводиться планування кар'єри.
Мотивація та стимулювання.	Перевага віддається стимулюванню праці (по-перше матеріальному).	Перевага віддається мотивації (задовільненню потреб в стабільності, безпеці та соціальному прийнятті).
Провадження іновацій.	Постійний іноваційний вплив з боку нових робітників, основний механізм іновацій - контракт, визначення відповідальності робітника і організації.	Іноваційну поведінку необхідно ініціювати чи вона є результатом розуміння робітником загальності своєї долі з долею підприємства.

Кадрова політика формує:

· Вимоги до робочої сили на стадії найму(до освіти, статі, рівня спеціальної підготовки тощо);

· Відношення до “капіталовкладень” в робочу силу, до цілеспрямованого впливу на розвиток персоналу;

· Відношення до стабілізації колективу;

· Відношення до характеру підготовки нових працівників, перепідготовки і підвищення рівня їх кваліфікації. [13, с. 41].

Кадрова політика на підприємствах майбутнього, за думкою західних спеціалістів, повинна будуватися на таких принципах: повна довіра робітнику та надання йому максимальної самостійності; в центрі економічного управління повинні бути не гроші а людина та її ініціатива; результат діяльності підприємства визначається ступенем єдності колективу; максимальне делегування функцій управління робітникам; справедливість, послідовність, рівність, відсутність дискримінації за віком, статтю, релігією, дотримання трудового законодавства. [19, с. 26].

Основна мета кадрової політики - це своєчасне забезпечення оптимального балансу процесів комплектування, збереження персоналу, його розвитку відповідно до потреб організації, вимог діючого законодавства та стану ринку праці.

Механізмом реалізації кадрової політики є система планів, норм і нормативів, організаційних, адміністративних та соціальних заходів, спрямованих на вирішення кадрових проблем і задоволення потреб організації в персоналі. [13, с.41-42].

1.2 Елементи кадрової політики та їх характеристика

Кадрова політика є складовою частиною стратегічно орієнтованої політики підприємства. Вона визначає характер, основні напрями, форми керівництва з його персоналом, основні напрями, форми та методи роботи з ним. Кадрова політика спрямована на створення відповідального, згуртованого колективу, здатного своєчасно реагувати на постійно змінювані вимоги ринку з врахуванням стратегії розвитку організації. Вона включає такі елементи:

· тип влади в суспільстві;

· стиль керівництва;

· філософія підприємства;

· правила внутрішнього розпорядку;

· колективний договір;

· статут організації.

Саме через ці елементи і реалізується кадрова політика.

Формування кадрової політики здійснюється на основі загальної Декларації прав людини, Конституції держави, Програм керуючої партії, Цивільного Кодексу та Кодексу законів про працю. Кадрова політика розробляється вищим керівництвом підприємства і кадровими службами.

Значна увага при розробці кадрової політики приділяється типам влади в суспільстві.

Історично відомі три типи влади, які виникли кілька тисячоліть тому і дійшли до нашого часу через досвід народів і особистостей. Назва їх походить від грецького слова „kratos” - влада.

Охлократія (“ohlos” - натовп) - буквально влада натовпу, яка характеризується відсутністю чіткого підпорядкування громадян нормам моралі та права, і суспільна поведінка яких визначається на стихійних зборах, мітингах, демонстраціях. Цей вид влади виник в час розпаду первісного ладу і пройшов всі історичні епохи В основі цієї влади - критика і заперечення існуючих законів держави, громадянської моралі, інститутів влади і апеляції до примітивних інтересів людей типу „ганьба”, „грабуй награбоване”, „ми зруйнуємо старий світ” та інше. Охлократія завжди виникає в період руйнації імперій держав, інститутів влади.

Автократія (“autohor” - автор) - це необмежена влада однієї особи. Вона виникла в умовах первісного ладу як влада міцного володаря, та її „золотий час” прийшовся на рабовласницький і феодальний лад, коли влада трималась на „караючому ножі”. Залежно від форми і міри примусу народу виділяють такі модифікації автократії з найбільш вираженими представниками:

· тиранія (Нерон, Калігула, Іван Грозний);

· диктатура (Робеспьєр, Гітлер, Сталін, Франко);

· монархія (Петро І, Наполеон, Катерина ІІ, Вільгельм І Завойовник)

Автократія доцільна, коли проводиться принципово нова політика в суспільстві, на підприємстві і необхідно подолати супротив „натовпу” і старих традицій та підпорядкувати її основні цілі нового лідера (наприклад, мета Петра І - вихід Росії до Балтійського моря: „Прорубати вікно Європи”). Спокуса необмеженої влади дуже великий та далеко не всі з ним здібні справитися успішно. Якщо лідер держави, суспільства, підприємства прогресивний, розумний, то автократія - єдиний спосіб швидкого введення новацій і вирішення поставлених завдань.

Демократія (“demos” - народ) - передбачає владу народу на основі самоврядування. Демократичний принцип організації держави відомий з часів Стародавньої Греції. Демократія дозволяє використовувати внутрішній потенціал людини, перейти від методів примусу до методів переконань. Розвиток демократії можливий за умов використання в управлінні професійних менеджерів, вибору керівника трудовим колективом, розвитку самоуправління. Демократія базується на принципах самоврядування, виборності керівників, зміною органів влади, підпорядкованості меншості більшості. [26,с.101-105].

Сучасний етап розвитку України характеризується переходом від автократії до демократії, з проявом охлократії. [13, с. 42-43].

У сучасній політології існує також більше складна класифікація влади в суспільстві. Не вдаючись у складну термінологію дамо коротку характеристику типів влади по їхнім квітам.

1. «Біла влада» відповідає розвиненому демократичному суспільству в умовах політичного плюралізму, цивілізованого ринку й змагальної культури керування. Її задатки існували в Древній Греції й вільних феодальних містах-державах. Саме вона дозволила домогтися значного прогресу в другій половині ХХ в. таким індустріальним державам, як Німеччина, Італія Франція й США.

2. «Сіра влада» характерна для держав зі слабким лідером і ліберальним типом правління, коли владні повноваження розділяються між правителем, що персоніфікує центральну владу, і його найближчим оточенням, що намагається сконцентрувати у своїх руках право розпоряджатися армією, флотом, грішми й ін. Найбільш характерний приклад Франція XVII в. в епоху правління кардинала Рішелье, у якого фактично сконцентрувалася реальна влада як у голови королівської ради. «Сіра влада» не стійка й має тенденцію до перетворення в «синю» або «чорну» владу. Що, до речі й відбулося у Франції в період епохи абсолютизму Людовика XIV.

3. «Синя влада» має більші можливості, як в авторитарному, так і ліберальному суспільстві на примирливій культурі керування. Зачатки примирливої культури можна знайти в давній давнині. Такі ашшура й иджма (прийняття рішень після ради правителя з найбільш авторитетними людьми), маджилис (доступ будь-якого мусульманина до правителя й членів його родини), захід (спеціальний 2,5 %-вый податок з майна багатих на користь бідних), вакф (майно, заповідане для релігійних і благодійних цілей і т.п.). Деякі зачатки такої культури були в деяких індійських містах-державах середньовіччя, короткочасних державних утвореннях, що створилися повсталими селянами (республіка зилитів у Візантії, держава тайпинів у Китаєві й ін.). У сучасних умовах «синя влада» проявляється в республіках Закавказзя, Близького сходу й деяких інших азіатських державах. Для не характерно різке збільшення управлінської еліти, орієнтація на політику.

4. «Чорна влада» характерна для авторитарного суспільства з командною культурою керування, коли всі ключові важелі влади виявляються в руках одного правителя. Вона існує із древніх часів і пройшла тривалий шлях від правління Єгипетських фараонів, через панування й імператорів Рима, феодальних монархів до сучасних авторитарних систем, хоча, звичайно, останні мають зовсім інший вигляд. Існує більша амплітуда градацій способів керування суспільством при даній культурі, є між ними принципові розходження (наприклад, між фашизмом у Німеччині в 30-40-х р.р., сталінською тиранією в СРСР в 30-50- р.р. і правлінням Франко в 30-70-х р.р. в Іспанії). Всі її ланки об'єднані шляхом природно сформованих відносин боротьби й співробітництва, а на основі бюрократичної централізації «зверху» навколо одного центра влади. Інтегральний характер командної культури виражається в створенні партійно-державних структур, пануванні державної власності, єдиної ідеології, скасування легальної опозиції, виняткової ролі лідера, що знаходить своє вираження в культі особистості, приниженні політичного значення громадянина, неминучому обмеженні прав і воль людини. Система «чорної влади» при цьому не тільки ззовні, але й внутрішньо безконтрольна. Монопольна структура влади неминуче веде до обмежень правових і культурних гарантій особистої й майнової безпеки членів суспільства й, отже, до посилення владного синдрому.

Неминучий фінал «чорної влади» - провал економіки, повний застій, відсутність конкуренції в чинність гасіння динамічних процесів, зміна форми влади. [12, с. 31-32].

На наш погляд, сьогодні слід надати перевагу стилю керівництва то, що кадрова політика значною мірою залежить від стилю керівництва. Типи влади в суспільстві сформували три основних і один комбінований стиль керівництва.

Авторитарний стиль характеризується тим, що керівник у прийнятті рішень завжди орієнтується на власні цілі, критерії й інтереси, практично не радиться із трудовим колективом, обмежується вузьким колом однодумців. У проведенні рішень займає тверді позиції, активно використовуючи методи адміністративного й психологічного впливу на людей. Опозицію не приймає, може звільнити неугодних співробітників. Завжди впевнений в особистій правоті, ґрунтується на власних знаннях й уміннях, великому особистому капіталі й великих зовнішніх зв'язках у державних органах і підприємницькому середовищі. Керівник такого типу може привести свою фірму до більшого успіху, але також, і до повного краху («одноособовий хазяїн»).

Демократичний стиль заснований на сполученні принципу єдиноначальності й громадського самоврядування. Керівник такого типу звичайно обирається на зборах трудового колективу або власників і повинен виражати інтереси більшості. Як правило, він може вдало виявити, прийняти й реалізувати стратегічні цілі розвитку підприємства, сполучаючи групові інтереси. Це гарний «політик», «дипломат», «стратег», «хитра лисиця», що прораховує варіанти на багато кроків уперед, що сполучає методи переконання й примуса. Це доброзичлива й відкрита людина, як правило, що не піддається спокусам (гроші, жінки й влада), тому що вони вкрай дратують заздрісників і сприяють росту опозиції. У своїй роботі постійно опирається на групу однодумців в особі дирекції, правління, президії, ради.

Ліберальний стиль укладається в тім, що керівник у прийнятті рішень орієнтується на мети й інтереси окремих груп трудового колективу, постійно намагається маневрувати, щоб дотримати паритету інтересів, часто займає різні позиції сторін «зіштовхує» їх між собою, намагається бути «добрим шефом», але іноді мимоволі стає маріонеткою в руках «сірого кардинала», що фактично управляє підприємством. Перевага ліберального стилю укладається в груповому прийнятті управлінських рішень, однак часто ліберальний керівник не має сильної волі, чіткої мети, глибоких знань, занадто захоплений своїм хоббі або родиною. Це досить нестійкий стиль керівництва, що відбуває від охлократії.

Змішаний стиль передбачає сполучення перерахованих вище типів. Ліберальний, авторитарний і демократичний стиль можуть переважати в того або іншого керівника, так само як у природі немає чистих холериків, флегматиків, сангвініків і меланхоліків і перераховані вище темпераменти завжди проявляються в людини в певній пропорції з перевагою одного з них.

Концептуальні кадрові документи можуть являти собою звід неписаних законів і правил, переданих «з вуст у вуста», або документальну інформацію в нормативних документах (Устав підприємства, Колективний договір, Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положення про оплату праці й преміюванні й ін.). В ідеальному варіанті необхідна розробка самостійних документів.

Кадрова політика знаходить своє відбиття у філософії організації, Правилах внутрішнього розпорядку й Колективному договорі.

Філософія організації - це сукупність моральних й адміністративних норм і правил взаємин персоналу, підлеглих досягненню мети підприємства.

Філософія організації, як сукупність цілей і правил поведінки співробітників, виникла на початку ХХ століття в автомобільній компанії Г. Форда в США, у компаніях “IBM”, “General Motors”, “McDonalds”, а потім в 50-х роках у Японії у великих компаніях “Mitsubishi”, “Toyota”, “Sony” одержала широке поширення. А. Морита, президент “Sony”, так сформулював принцип підприємства нового типу: «Якби вдалося створити умови, у яких люди могли б об'єднатися й використати свої технічні здатності для здійснення своїх таємних бажань, те така організація могла б принести величезну насолоду й користь». [12, с.37].

Філософія підприємства включає такі розділи:

· цілі й завдання підприємства, ділові та моральні якості персоналу;

· умови праці, робоче місце, оплата й оцінка праці;

· соціальні цінності та соціальні гарантії

Основні принципи “Sony”, сформульовані А. Морита:

1. Вибір цілей і постановка амбіційних науково-технічних завдань (транзисторний приймач, домашній відеомагнітофон, портативний плеер, лазерний звукозапис).

2. Патерналізм - виховання в зайнятих на фірмі почуття, що вони - члени однієї родини (довічне наймання співробітників, неординарні форми спілкування з керівництвом, планування службової кар'єри, фірмовий одяг).

3. Розвиток творчої ініціативи й свідома відмова від складання твердих планів (паралельні дослідницькі групи, виявлення й підтримка ентузіастів, «людина на своєму місці»).

Американці заперечують японську першість, затверджуючи, що Г. Форд першим сформулював філософські принципи виробництва ще на початку ХХ в. і завдяки їм “Ford” панував на світовому автомобільному ринку до 30-х р.р.: «Ціль моя полягала в тому, щоб провадити з мінімальною витратою матеріалу й людської чинності й продавати з мінімальним прибутком «приділяти максимум витрати, інакше кажучи, повідомляти максимальну купівельну спроможність».

«Усьому, чому ми навчилися із часом, всім нашим умінням і мистецтвом ми зобов'язані нашим співробітникам. Я переконаний, що якщо дати людям волю розвитку й свідомості службового будинку, вони завжди прикладуть всі свої чинності й все своє вміння навіть до самого незначного завдання».

Ці фрази на наш погляд істотно міняють подання про Г. Форда, як про винахідника тільки конвеєрної системи «вижимання поту», оскільки, навпаки, він дуже уважно ставився до персоналу фірми. Адже він продавав свої автомобілі робітником за ціною 360 доларів при мінімальній місячній зарплаті 150 доларів! Форд будував приватні школи й потім оплачував навчання в них обдарованих дітей робітників і менеджерів. [2, с.37-38].

Правила внутрішнього трудового розпорядку працівників і службовців є важливим нормативним документом, що регламентує найом і звільнення працівників, робочий час, порядок вирішення трудових спорів. Це внутрішній, нормативний документ, який повинен відповідати Кодексу законів про працю і Типовим правилам та враховувати специфіку підприємства. Він включає такі розділи:

· загальні положення;

· порядок найму і звільнення працівників;

· час праці і відпочинку;

· основні обов'язки працівників та адміністрації;

· служба і комерційна таємниця;

· міри заохочення і покарання.

Другим, не менш важливим концептуальним документом є колективний договір.

Колективний договір - це правовий акт, що регулює соціально-трудові відносини між найманими працівниками і роботодавцями. Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У Колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

· забезпечення рівноправності сторін, дотримання норм законодавства;

· встановлення форм, систем і рівня заробітної плати, режиму роботи й умов праці;

· забезпечення участі членів трудового колективу в управлінні організацією;

· реальність забезпечення прийнятих зобов'язань, контроль за виконанням колективного договору і відповідальність сторін.

Укладанню колективного договору передують колективні переговори. Термін, порядок ведення переговорів, вирішення розбіжностей, що виникають під час їх ведення, порядок розробки, укладання та внесення змін і доповнень до колективного договору, відповідальність за його виконання регулюються Законом України „Про колективні договори і угоди”.

Колективні договори підлягають підвідомчій реєстрації місцевими органами державної виконавчої влади.

Колективний договір набирає чинності з дня його підписання представниками сторін, або з дня, зазначеного в ньому і діє протягом встановленого терміну.

Положення колективного договору поширюється на всіх працівників підприємства, установи. Організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов'язковими як для працівників підприємства, установи, організації.

Якщо умови договору погіршують становище працівника, порівняно з діючим законодавством, то він визначається недійсним, оскільки колективний договір не може погіршувати становища працівників порівняно з генеральною, галузевою і спеціальними угодами.

Зобов'язання колективного договору у сфері зайнятості передбачають збереження кількості робочих місць шляхом заміщення вибуваючих новими, створення умов для професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників, надання матеріальної та іншої допомоги сім'ям працівників при втраті ними роботи і заробітку.

Контроль за виконанням колективного договору проводиться безпосередньо сторонами, які його уклали, чи уповноваженими ними представниками.

Важливість підписання колективного договору підтверджується такими фактами:

· цей документ забезпечує стихійні відносини між колективом працівників і власником, чітко визначає права й обов'язки сторін;

· наймані працівники можуть задовольнити свої інтереси в більшому обсязі, якщо вони діють колективно, про що свідчить досвід країн з ринковою економікою;

· при діючих правилах партнерських відносин наймані працівники мають більше можливостей одержувати інформацію про фінансовий стан підприємства, про його позиції на ринку, що дозволяє визначитись у своїх вимогах до роботодавця, в першу чергу, відносно оплати, умов і охорони праці;

· у будь-якому випадку працівники мають можливість брати участь у прийнятті рішень, що послаблює абсолютну владу роботодавця.

Кадрова політика формується в загальній концепції підприємства, поряд з виробничою, фінансовою, економічною та маркетинговою. [4, с.44-45].

1.3 Напрямки кадрової політики

Кадрова політика як система керування людськими ресурсами підприємства, регіону, галузі й країни в цілому включає ряд основних напрямків, до найважливішого з яких ставляться:

· Демографічна політика - частина кадрової політики держави, спрямована на керування процесами демографічного розвитку країни і її окремих регіонів, тобто відтворенням і міграцією населення по території країни;

· Політика в галузі освіти - частина кадрової політики, метою якої є всебічний розвиток людини, його розумових і фізичних здатностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного й професійного вибору, збагачення на цій основі кадрового потенціалу країни, забезпечення народного господарства кваліфікованими працівниками;

· політика в області зайнятості - частина загальнодержавної кадрової політики, пов'язана із забезпеченням працездатного населення робітниками місцями й участю його в господарській діяльності суспільства. Метою даної політики є створення таких матеріально-технічних і соціально-економічних умов, відповідно до яких кожному працездатному члену суспільства надається об'єктивна можливість брати участь у суспільно-корисній праці;

· політика в області праці й заробітної плати - частина кадрової політики, пов'язана зі здійсненням контролю за мірою праці й мірою споживання матеріальних і духовних благ, регулюванням трудових відносин й оплати праці, його матеріальним стимулюванням, станом і зміцненням трудової й виробничої дисципліни, характером й умовами праці, його змістом й ін.;

· соціальна політика - частина кадрової політики, спрямована на створення сприятливих умов для найбільш повного розвитку людини, його особистісного потенціалу за рахунок всесвітнього поліпшення праці й побуту, організації охорони здоров'я, торговельного й побутового обслуговування населення, розвитку житлово-комунального господарства, організації соціального забезпечення, розвитку культури й мистецтва, підняття рівня життя та інше.

У такий спосіб управляти людськими ресурсами - значить із урахуванням суспільних потреб регулювати демографічні процеси, готовити кваліфіковані кадри; оптимально розподіляти їх між окремими галузями й територіями країни; ефективно використати людські ресурси в народному господарстві; створювати необхідні умови для високопродуктивної і якісної праці; постійно піднімати рівень життя населення. [8, с.32-33].

Кадрова політика в організації може здійснюватись за такими напрямками:

· прогнозування створення нових робочих місць з урахуванням впровадження нових технологій;

· розробка програми розвитку персоналу з метою вирішення як поточних, так і майбутніх завдань організації на основі удосконалення системи навчання і посадового переміщення працівників;

· розробка мотиваційних механізмів підвищення зацікавленості і задоволеності працею;

· створення сучасних систем найму і відбору персоналу;

· формування концепції оплати праці і морального стимулювання працівників;

· забезпечення рівних можливостей ефективної праці, її безпеки і нормальних умов;

· визначення основних вимог до персоналу в межах прогнозу розвитку підприємства;

· формування нових кадрових структур і розробка процедур механізмів управління персоналом;

· покращення морально-психологічного клімату в колективі, залучення рядових працівників до управління підприємством.

Зарубіжний досвід показує, що сучасних умовах особливе значення має кожен працівник, зростає вплив якості його праці в кінцеві результати всього підприємств, у зв'язку з чим моральне та матеріальне стимулювання, соціальні гарантії повинні бути основним аспектом кадрової політики, що проводиться в організаціях. Виплата надбавок і система участі працівників у розподілі прибутку повинні забезпечити високий рівень їх зацікавленості в кінцевих результатах діяльності організації. Щоб активно керувати персоналом, потрібно забезпечити постійний обмін інформацією між різними рівнями управління з кадрових питань. Кадрову політику проводять на всіх рівнях управління: вище керівництво, лінійні керівники та служби управління персоналом.

Англійський спеціаліст у сфері кадрового менеджменту Д. Грест вважає, що кадрова політика організації повинна забезпечити:

· організаційну інтеграцію - вище керівництво і лінійні керівники приймають розроблену та добре скоординовану стратегію управління людськими ресурсами як „свою власну” і реалізують її у своїй оперативній роботі, тісно взаємодіючи з функціональними службами;

· високий рівень відповідальності всіх працівників, під яким розуміють як ідентифікацію з базовими цінностями організації, так і наполегливу, індуктивну реалізацію визначених цілей у практичній роботі;

· функціональність - варіантність функціональних завдань, передбачає відмову від традиційного, жорстокого розмежування різних видів робіт, а також використання різноманітних форм трудових контрактів (повна, часткова і погодинна зайнятість);

· структурність адаптація до безперервного навчання, організаційних змін, гнучкість організаційно-кадрового потенціалу, висока якість роботи і її результатів, умов праці (робоча обстановка, зміст роботи, задоволеність робітника).

Очевидно, що для реалізації такої кадрової політики потрібна нова когорта менеджерів у сфері персоналу. [13, с.45-46].

1.4 Вибір кадрової стратегії і тактики

Кадрова політика підприємства здійснюється стратегічними й оперативними системами.

Завдання кадрової стратегії включають: підняття престижу підприємства, дослідження атмосфери усередині підприємства, аналіз перспектив розвитку потенціалу робочої чинності в даному регіоні, узагальнення й попередження причин звільнень із роботи й ін. [11, с.53].Складовими частинами розробки кадрової стратегії підприємства є:

1. Планування потреби в кадрах. Організаційний аналіз, аналіз існуючих посад, потреба в нових посадах, кількісне і якісне кадрове планування, оцінка посад, положення штатів співробітників.

2. Навчання й підвищення кваліфікації. Підвищення загальноосвітнього й професійного рівня, навчання в процесі роботи, ротація по посадах, стажування, самоосвіта й ін.

3. Система регулювання. Цілеспрямоване керівництво, оцінка виконаної роботи, оцінка можливостей (здатностей) працівників, планування спадкоємності (трудові династії), планування службового росту.

4. Оплата праці. Загальна сукупність всіх видів оплати, оплата по обсязі й успішності виконаної роботи, оплата залежно від займаної посади, соціальне забезпечення й ін.

Повсякденна реалізація кадрової стратегії лежить в оперативній області керування кадрами. Стратегічне й оперативне керування персоналом на підприємстві здійснює менеджер по кадрам і лінійним керівникам. При цьому менеджер по кадрам є головним носієм і розповсюджувачем підприємницької культури, а лінійний керівник відповідає за своїх співробітників, вивчає положення справ в організації, дає висновок й інформує керівництво. [8, с.89].

Сучасне комплектування підприємства кадрами й реалізація довгострокової, орієнтованої на майбутнє, кадрової політики є неможливим без чіткого кадрового планування. [18, ст.228].

Кадрове планування - це система комплексних рішень і заходів з реалізації цілей організації і кожного працівника, яка дозволяє:

· забезпечити організацію персоналом відповідно до кількості і вимог робочих місць;

· підібрати таких людей, які могли б вирішувати поставлені завдання як у поточному так і в майбутньому періодах;

· забезпечити високий рівень кваліфікації працівників;

· забезпечити активну участь працівників в управлінні організацією.

Планування персоналу є складовою частиною загальних планів організації. Визначення потреб у персоналі є початковим етапом кадрового планування, на основі якого визначають:

· скільки працівників, якої кваліфікації і не якому місці будуть потрібні;

· які вимоги ставляться до тих чи інших категорій працівників;

· як буде проводитись забезпечення або скорочення персоналу;

· як буде використовуватись персонал, умови його праці;

· які будуть затрати на заплановані кадрові заходи.

В рамках планів визначають поточну та довгострокову потребу в кадрах.

Поточна потреба - це потреба в кадрах на даний час, що пов'язана з рухом персоналу, звільненням за своїм бажанням, інвалідністю, відпусками по нагляду за дитиною.

Довгострокова потреба - це потреба в персоналі на майбутні періоди. Це потреба визначається за даними прогнозу, який ґрунтується на аналізі вікової структури, коефіцієнті плинності кадрів, розвитку підприємства, зміни виробничої програми. [13, с.60-61].

Процес планування має своє логічне завершення в плані. План - це фізичний документ, в якому сконцентрована система взаємопов'язаних показників прогнозу розвитку організації для досягнення поставленої мети.

Залежно від тривалості планового періоду, цілей та умов планування розрізняють три види планування:

· стратегічне (перспективи);

· тактичне (середньострокове);

· поточне (оперативне).

На стратегічному рівні визначають довгострокові, розраховані на 10-15 років цілі підприємства, напрями його розвитку, враховуючи загальну ситуацію на ринку праці, тенденції розвитку народного господарства в цілому. Встановлюються трудові, фінансові, матеріальні ресурси, необхідні для досягнення цілей організації. Обирається метод (стратегія) досягнення цих цілей. Оформлюють результати стратегічного планування у вигляді концепцій і програм розвитку, протоколів намірів.

На тактичному рівні загальні цілі конкретизуються на коротший період - 2-5 років, і відповідно до поставлених завдань залучаються необхідні ресурси. Строк у 2-5 років зумовлений тим, що він співвідноситься із тривалістю проектування й освоєння нової техніки, технології, реконструкції і технічного переобладнання, розв'язку масштабних задач по соціальному розвитку підприємства.

Результати тактичного планування оформлюють, як правило, документом економічного і соціального розвитку підприємства. Плани реалізації конкретних підприємницьких проектів на тактичному рівні (плани реконструкції, впровадження нових технологій, створення підприємств тощо), які вимагають залучення до цих процесів інвестицій, розробляють у фірмі „Бізнес-планів”.

На оперативному рівні розв'язуються поточні завдання, які висуваються кон'юнктурою ринку, і, відповідно, плани розробляють в межах року. В річних планах завдання тактичного планування конкретизуються на основі вивчення руху персоналу, потреб виробництва. Планові розрахунки проводяться, як правило, у квартальному розрізі. [13, с.66].

Безумовна вимога полягає в тому, що планування навіть нагальних завдань не повинно суперечити стратегічним і тактичним цілям підприємства.

В рамках термінових планів з персоналу виділяють такі їх види:

1. План з питань комплектування та використання персоналу, в який включаються план руху персоналу, в межах якого вирішуються такі практичні завдання:

· орієнтація залучених працівників на заняття тих чи інших посад чи робочих місць;

· оволодіння знаннями тих спеціальностей і професій, до яких вони мають здібності;

· укомплектування вакансій кадрами потрібної кваліфікації, з врахуванням їх специфіки;

· створення системи професійного переміщення, яка враховує вік, стан здоров'я та інтелектуальні можливості особистості.

Внаслідок структурних змін, реорганізація виробництва або управління може виникнути ситуація необхідності скорочення персоналу. Планування роботи з персоналом, який звільнюється, ґрунтується на класифікації видів звільнення. Критерієм класифікації є міра звільнення за ініціативою працівника, за ініціативою роботодавця або адміністрації, у зв'язку з виходом на пенсію. Відношення організації до працівників пенсійного віку є мірою рівня культури управління і цивілізованості економічної системи держави.

2. План підготовки кадрів у зв'язку зі звільненням і переміщенням персоналу включає такі розділи:

· визначення кількості звільнених і рівень їх кваліфікації;

· встановлення часу, в рамках якого буде проходити звільнення;

· виявлення кандидатур на переміщення в рамках підрозділів або підприємства;

· регламентація способів матеріального стимулювання добровільного чи дострокового звільнення;

· визначення відповідальних за виконання запланованих заходів.

Для забезпечення потрібного виробництва в план підготовки включають:

· характеристику вимог до робітників;

· розрахунок потреб у персоналі;

· джерела задоволення тимчасової потреби в кадрах;

· напрями і форми підвищення кваліфікації;

· величину потрібних витрат.

3. Планування ділової кар'єри службово-професійного переміщення - це складання планів горизонтального і вертикального або робочих місць, починаючи з початку прийняття працівника і до його звільнення з роботи. Працівник повинен знати не тільки свої перспективи на короткотерміновий період і на перспективу, але і яких показників він повинен досягнути, щоб розраховувати на просування по службі.

4. Планування продуктивності та заробітної плати.

5. План заходів з удосконалення структури зайнятості може включати такі програми:

· впровадження сучасних принципів і методів організації та управління;

· зміни організаційної структури;

· освоєння нових технологій.

6. Планування витрат на персонал, куди включають:

· основну та додаткову заробітну плату;

· відрахування на соціальне страхування;

· витрати на відрядження та службові роз'їзди;

· витрати на професійний розвиток;

· придбання спецодягу тощо.

Для розробки оперативного плану роботи з персоналом потрібно за допомогою анкет, які спеціально розроблені, зібрати таку інформацію:

· відомості про постійний склад персоналу (приз віще, ім'я по-батькові, місце проживання, вік, час вступу на роботу тощо);

· дні про структуру персоналу (кваліфікація, статево-вікова структура, питома вага інвалідів, питома вага робітників, службовців, управлінців);

· плинність кадрів;

· витрати часу через простої, хвороби;

· дані про тривалість робочого дня (повністю чи частково зайняті, працюючі в одну, декілька змін, у нічну зміну, тривалість відпуски);

· заробітна плата робітників і службовців )її структура, додаткова заробітна плата, надбавки, оплата за тарифами і вище тарифів).

Планування потреби в персоналі є початковою стадією в процесі кадрового персоналу і ґрунтується на даних кількості робочих місць, плані проведення організаційно-технічних заходів, штатного розкладу і плані заміщення вакантних посад, після чого розробляються плани використання, розвитку, скорочення персоналу і планування витрат на персонал. [13, с.67-71].

1.5 Кадрова служба, як засіб реалізації кадрової політики

Інструментом реалізації кадрової політики є кадрові служби - основні структурні підрозділи в апарату керування, що виконують оперативну роботу з кадрами. Це керування кадрів і навчальних закладів у міністерствах, відділи кадрів і підготовки кадрів в організаціях і на підприємствах. Підвищення ролі людського фактору в розвитку виробництва на сучасному етапі обумовило й зростання ролі кадрових служб у сфері керування. У цей час їх відносять до провідних структурних підрозділів будівництв і підприємств, фірм і корпорацій. [16. с.109-110].

Основними завданнями кадрових служб є:

· організаційне і методичне забезпечення розвитку самоврядування, демократичних форм розгляду і визначення кандидатур на керівні посади, проведення конкурсів на заміщення вакантних посад, вивчення громадської думки про діяльність керівників;

· прогнозування та визначення поточної і перспективної потреби в кадрах і джерел її задоволення, уточнення потреб у підготовці спеціалістів за прямими зв'язками з навчальними закладами; розробка і реалізація заходів формування трудового колективу;

· планування та регулювання професійного й кваліфікаційного розвитку персоналу, процесів його звільнення та переміщення;

· організаційно-методичне забезпечення професійного, економічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів, планування цієї роботи з врахуванням потреб виробництва, направлення працівників у різні навчальні заклади та передові підприємства, на стажування; навчання керівників нижчого рівня вмінню працювати з підлеглими;