Управління - найдавніше мистецтво й новітня наука. Фахівці в області управління сходяться в думці, що управління є частиною більших політичних, економічних, технологічних, соціальних і етичних систем і ґрунтується на власних концепціях, принципах і методах, тобто має серйозний науково-методичний фундамент.

Будь-яка наука являє собою сукупність знань і безперестанного пошуку нових даних про природу й суспільство з метою зрозуміти й пояснити явища й закони природи, частиною якої є сама людина. У новому складному явищі наука прагне визначити його основу, що звичайно буває геніально проста, відкрити закономірності, що ховаються в гаданому хаосі. Головним у теорії є не докладний опис досліджуваного об'єкта, а вивчення його основних властивостей, виявлення загальних законів, зв'язків для того, щоб забезпечити принципову можливість установлення нових знань.

Теорія управління має свій, тільки їй властивий предмет досліджень - вона вивчає закономірності організації управлінського процесу й виникаючі під час цього процесу відносини між людьми, визначає методологічні прийоми, що відповідають специфіці об'єкта досліджень, розробляє систему й методи активного впливу на об'єкт управління й визначає способи передбачення й прогнозування досліджуваних процесів. Реєстрація й систематизація явищ, розкриття закономірностей і визначення причинних зв'язків між ними для розробки практичних висновків і рекомендацій - основне завдання будь-якої науки, у тому числі й науки управління.

Практична діяльність людства не зводиться тільки до суспільного виробництва, вона охоплює всі сторони життя, розвиває матеріальну й духовну культуру суспільства. Наука звичайно випереджає запити практики, дозволяє передбачати нові явища, але при всій своїй самостійності теорія багато в чому залежить від практики, шукає в ній підтверджень або спростувань своїх концепцій - великий процес сходження думки від абстрактного до конкретного. Практика оперує непорушними, об'єктивно-щирими фактами, хоча самі по собі вони не можуть вирішити проблеми. Гіпотези, припущення, інтуїтивні здогади можуть розсипатися, не витримавши критерію практики, але факти, що послужили основою для побудови гіпотез, залишаються непорушними й лише переходять із однієї системи знання в іншу. Історія розвитку теорії управління з її знахідками й поразками, створенням нових оригінальних гіпотез і відторгненням їхньою практикою підтверджує цю думку. Наука має у своєму розпорядженні потужні кошти пізнання миру - методом аналізу, тобто розчленовування явища на його складові частини, властивості, щаблі розвитку, і методом синтезу - узагальнення, складання цільної картини досліджуваного процесу. Аналіз передує синтезу, їх поєднує органічна, внутрішньо необхідний зв'язок.

Теорія управління персоналом або наука про адміністративне управління далеко не завжди може, на жаль, опиратися на дедуктивні й експериментальні методи досліджень, тому що досліджувані явища не можна ізолювати від впливу зовнішнього середовища й побічних факторів. Крім аналізу й синтезу наука (і особлива мистецтво) розташовує ще одним дивним, таємничим інструментом - інтуїцією. Безсумнівно, що інтуїція базується на емпіричному й теоретичному знанні досліджуваного явища, але раптовість спрацьовування механізму інтуїції, "осяяння", залишається загадкою, і надія, що інтуїція, як універсальна відмичка, здатна розкрити сейфи комор знань, зовсім ілюзорна. Інтуїція - результат напруженої роботи людської думки, постійного, наполегливого пошуку рішення проблеми. Так було й зі знаменитим яблуком Ньютона, і зі сном Менделєєва, і з музичними знахідками композиторів. Інтуїтивній знахідці ще треба буде пройти складний шлях від задуму, ідеї, гіпотези до вердикту практики.

Оскільки управління є не тільки наукою, але й мистецтвом, то роль інтуїції в прийнятті управлінських рішень особливо велика й відповідальна, тим більше що ці рішення звичайно приймаються при гострому дефіциті часу й звичайно скасуванню не підлягають. Зараз, коли наша країна перебуває в стадії болісних пошуків політичних і економічних рішень, особливо важливо, щоб керівник будь-якого рівня розумів - успішне управління фірмою, підприємством і, нарешті, державою можливо лише при знанні наукових основ управління й умінні творчо застосувати ці знання, тобто при володінні мистецтвом управління.

Теорія управління не може дати готові рекомендації для конкретних життєвих ситуацій, і кожна людина приймає рішення, ґрунтуючись на інтуїції й власному досвіді. Але будь-яка імпровізація опирається на глибоке знання законів, науково обґрунтованих і понятих людиною методів майстерності. В основі будь-якого виду мистецтва лежать продумані узагальнення, що виникають у процесі творчості. По-справжньому можна зрозуміти твір мистецтва, тільки осягнувши закони композиції, закони творчості. Знання принципів управління робить вибір методів мистецтва управління більше обґрунтованим і діючим. Кунц і О'доннел у книзі про системний і ситуаційний аналіз управлінських функцій говорять: "Управління - це мистецтво, подібно медицині або композиторській діяльності, інженерній справі або футболу. Але всяке мистецтво використає лежаче в його основі організоване знання (концепції, теорії, принципи, методи) і застосовує його з урахуванням реальної обстановки для досягнення бажаного практичного результату".

Мистецтво управління - здатність людини приймати нетривіальні рішення в умовах дефіциту інформації й часу. В основі його лежать методологія й принципи науки управління, що, у свою чергу, є дисципліною періоду інтеграції наук і опирається на досягнення теорії автоматичного регулювання, теорії інформації, кібернетики, економіки й реагує на зміни основних концепцій політичного життя суспільства. Одночасне мистецтво управління всотало в себе світові досягнення психології, логіки, риторики, етики, філософії, права, а також методи впливу на жадібність і соціум різних релігійних конфесій.

Професійна підготовка кадрів управління є одним з високорентабельних вкладень, оскільки лише виконавши це завдання, ми зможемо здійнятися на рівень вищих економічних досягнень і перебороти пропасти вбогості, у яку скачується країна в останні роки. "У країні, який добре управляють, соромляться бідності. У країні, який управляють погано, соромляться багатства", - говорив Конфуцій дві з половиною тисячі років тому, і нам потрібно навчитися управляти країною добре.

Словом, для ефективного управління необхідно знати його теоретичні основи, мати практичний досвід і вміти творчо використати теорію й практику, тобто володіти мистецтвом управління.

Управління, у широкому розумінні цього терміна, - безперервний процес впливу на об'єкт управління (особистість, колектив, технологічний процес, підприємство, держава) для досягнення оптимальних результатів при найменших витратах часу й ресурсів. Кожний фахівець в області управління зобов'язаний володіти теорією, практикою й мистецтвом управління, уміти чітко визначати мети своєї діяльності, визначати стратегію й тактику, необхідні для їхнього досягнення, приймати управлінські рішення й нести персональну відповідальність за них.

Принципові зміни в політичному й економічному житті країни, розвиток демократичних принципів управління суспільним і приватним виробництвом настійно жадають від керівників підприємств і державних службовців глибокого вивчення сучасних методів і форм управління трудовими колективами. Функції керівника значно ускладнилися. Тепер він не тільки зобов'язаний думати про виробниче й господарське управління своїм підприємством, фірмою, але й постійно вирішувати перспективні, стратегічні питання, які раніше зважувалися на рівні головкому або міністерства. Без вивчення ринку, без пошуку місць для своїх товарів на ньому, без інноваційних вкладень і банківського кредиту підприємство приречене, в умовах ринкових відносин воно загине в конкурентній боротьбі. Ринок має у своїй основі демократичні принципи, тому що він не може нормально розвиватися без самостійності виробників і споживачів, без рівноправності всіх форм власності й волі вибору. Ринкова конкуренція вже зараз стала механізмом відбраковування всіх нежиттєвих форм виробництва й торгівлі, при ній приречені всі неефективні форми й методи господарювання. Для створення цивілізованого ринку не обов'язковий тотальний перехід від державної власності до приватного, досить законодавчо закріпити за підприємством право розпоряджатися своєю продукцією й своїм майном.

Життя ставить перед керівником такі проблемні завдання, як впровадження нових технологій, організація випуску нових, конкурентоздатних товарів, не формальне, а фактична увага до якості випускає продукции, що, рішення комплексу соціальних питань, пошук нових методів стимулювання праці, розвиток самоврядування й одночасне зміцнення єдиноначальності й дисципліни. І ще один нове й дуже важливе - ризик, відповідальність. Зараз у руках керівника й апарата управління доля підприємства; допомагати відстаючий, як було раніше, ніхто не буде. Пішла в минуле така форма соціального паразитизму, як господарське утриманство, коли держава оплачувала прорахунки й нехлюйство відстаючих підприємств. Керівники змушені самостійно вирішувати цілий ряд нових виробничих проблем: визначення стратегічних цілей і завдань управління, розробка детальних планів для досягнення цих цілей, декомпозиція завдань на конкретні операції, координація діяльності підприємства з іншими компаніями й фірмами, постійне вдосконалювання ієрархічної структури, оптимізація процедури прийняття управлінських рішень, пошук найбільш ефективних стилів управління й удосконалювання мотивації дій співробітників.

З'явилася й успішно розвивається нова тенденція в практиці управління - виявилося, що успішна робота підприємства, одержання їм високих прибутків і висока конкурентноздатність багато в чому залежать від культури організації. Всі великі й процвітаючі фірми миру мають свою особливу, глибоко продуману культуру організації, тобто цілий комплекс правил, традицій, ритуалів і символів, які постійно доповнюються й удосконалюються. Все це дало підставу затверджувати, що наступає час "культурної революції в управлінні".

Стає усе більше очевидним, що методи управління повинні охоплювати практично всі сторони життя суспільства. Обґрунтовано закріплюються поняття загального й спеціального менеджменту (про термінологічні тонкості - небагато пізніше): загальний менеджмент - управління соціально-економічними процесами (на федеральному або регіональному рівні, управління міністерськими, комерційними й банківськими структурами й т.п.); спеціальний - управління об'єктами, що мають особливі, специфічні риси (фінансовий, муніципальний, інвестиційний і т.п.). Однак функції й об'єкти управління в цих структурах не визначені з необхідною точністю, особливо по вертикалі державної організаційної структури, що приводить до значної кількості дублюючих один одного органів управління на всіх рівнях влади.

Іншою особливістю сучасної теорії й практики управлінь є тенденція поширення маркетингових методів роботи на діяльність некомерційних організацій. У системах державного й муніципального управління всі частіше застосовуються методи маркетингових досліджень, робота з бізнес-планів, розвиваються нові види спеціального менеджменту: фінансовий, муніципальний, інвестиційний і т.п.

Особливі завдання коштують перед самостійним підприємством у зв'язку з новими проблемами матеріально-технічного забезпечення й збуту. З ностальгічним розчуленням згадують комерційні директори й завідувачі відділами постачання "старі добрі часи", коли вони "вибивали" там, "нагорі", додаткові капітальні вкладення, устаткування, паливо, матеріали, фонд зарплати. Час завжди народжував своїх героїв, і були великі майстри "откричать" додаткові ресурси про всякий випадок, про запас, а тепер... Тепер з'явилися маркетинг, реклама, потрібно шукати контакти з партнерами в ближнім і далекому зарубіжжі, ураховувати складні митні бар'єри, і адже все це вимагає нових професійних знань.

Отже, ціль науки управління - вивчення й удосконалювання принципів, структур, методів і техніки управління. Пошук оптимальних методів управління ведеться постійно й у великому діапазоні, від технологічних (ручне, автоматичне, телемеханічне управління, АСУ) до економічних, адміністративних і психологічний^-психологічних-психологічні-соціально-психологічнихАЕ. Метод управління можна визначити як спосіб впливу на керовану систему для реалізації поставлених завдань. Методи управління найчастіше доповнюють один одного, вибір їх орієнтований на економічну доцільність, своєчасність і доступність яких-небудь із основних методів.

Рішення проблем управління зв'язано зі значними труднощами, тому що поряд із процесами, які піддаються кількісним вимірам (витрати ресурсів у кількісному й вартісному вираженні, витрата енергії, металоємність і т.д.), є й такі, що не піддаються об'єктивній кількісній оцінці: ефективність діючих методів впливу на колектив, вплив моральних стимулів і системи мотивацій на продуктивність праці, значення адміністративного передбачення й прогнозування, психологічний клімат і т.п. Аналіз і оцінка цих явищ можливі лише після тривалого експериментування з наступною математичною обробкою отриманих результатів.

Процес управління технологічними об'єктами, машинами, верстатами має свої складності, але фізичні об'єкти значно надійніше виконують команди управління, їхньої дії, алгоритм поводження цілком передбачувані, а от управляти людьми значно складніше. Людина, чемно посміхаючись, може продовжувати ледарювати, незважаючи на самі строгі накази й попередження, - такий вуж людина, не завжди можна бути впевненим у логічності, доцільності й передбачуваності його поводження.

Ріст складності систем управління визначається постійним підвищенням продуктивності праці й швидкості обробки оперативної інформації, уведенням в експлуатацію усе більше складних і вдосконалюванням діючих технологічних об'єктів (енергетичних і транспортних систем, каналів зв'язку й т.п.), збільшенням кількості взаємодії між елементами економічних і державних систем.

Результати соціологічних досліджень є необхідною базою для перевірки теорій і гіпотез управління, заснованих на єдності аналізу й синтезу процесів і факторів управління. Складність виконуваних експериментів і їх наступна математична обробка вимагають залучення великої кількості кваліфікованих наукових фахівців, розробки спеціальних методик і програм.

Розвиток суспільства й народного господарства неможливо без реалізації певного зводу законів, правил, норм, алгоритму поводження суспільства в цілому і його складових - виробничих колективів, неформальних об'єднань людей аж до родини як первинної основи соціуму. Цей процес впливу на соціум, на його матеріальне виробництво і є предметом вивчення науки управління. Безсумнівно, що кожний об'єкт управління (держава, галузь, підприємство, колектив, особистість) характеризується істотними особливостями, відмінностями, але наукові методи управління мають у своєму арсеналі загальні принципи й методи впливу на будь-який керований об'єкт. Теорія, практика й мистецтво управління застосовуються керівником для досягнення мети своєї діяльності й дозволяють виробити стратегію, комплекс коштів і методів для рішення поставлених завдань при персональній відповідальності за прийняті управлінські рішення. Визначення цілей, стратегії управління й здійснення ухвалених рішень за допомогою виробничого колективу становлять основний комплекс функціональних обов'язків керівника.

Кожний з керованих об'єктів є системою, що складається з окремих, але взаємозалежних частин, елементів. Причому система здобуває нові властивості, якими не володіють складові її елементи. Так, юрба - це не сума окремих особистостей, це нове утворення, новий організм зі своїми особливостями, що підкоряється іншим законам, чим складові її окремі люди. У загальному випадку система складається з безлічі взаємозалежних елементів, кожний з яких має властивими йому властивостями, але в цілому всі вони діють цілеспрямовано. Інформаційні зв'язки між елементами системи досліджуються логічним і математичним апаратом кібернетики.

Управління забезпечує безперервний і цілеспрямований вплив на керований об'єкт, яким може бути технологічна установка, колектив або окрема особистість. Управління є процес, а система управління - механізм, що забезпечує цей процес. Любою динамічний процес, у якому можуть брати участь і людей, складається з окремих процедур, операцій і взаємозалежних етапів. Їхня послідовність і взаємозв'язок становлять технологію управлінського (у нашому випадку) процесу. Строго говорячи, технологія управління складається з інформаційних, обчислювальних, організаційних і логічних операцій, виконуваних керівниками й фахівцями різного профілю по певному алгоритмі вручну або з використанням технічних коштів. Технологія управління - це прийоми, порядок, регламент виконання процесу управління.

Часто технологічний процес управління здійснюється в умовах невизначеності, при неповноті вихідної інформації. Однак дефіцит інформації не є непереборною перешкодою для прийняття прогнозного управлінського рішення. Наприклад, при зміні умов зовнішнього середовища підприємство, що прагне до виживання й досягнення максимального прибутку, буде адекватно реагувати на ці зміни й механізм адаптації підприємства, прийняті управлінські рішення можуть бути різноманітними (мимоволі напрошується аналогія із природним добором у біологічній еволюції).

Управління виробництвом, як і управління колективом, є процесом, що характеризується сукупністю операцій і методів впливу керуючої підсистеми на керовану.

Управлінська операція - закінчена й доцільна дія, спрямована на виконання конкретного завдання технічного, організаційного або соціального характеру. Кожна операція виконується відповідно до певних правил, інструкціями й повинна бути вв'язана з попередніми й наступними операціями технологічного циклу. Проходження операцій у часі й просторі й становить процес управління.

При послідовному сполученні операцій кожна наступна починається після закінчення попередньої, при паралельному - одночасно виконуються окремі процедури, що прискорює процес і створює умови для групової обробки інформації. Системи управління повинні бути динамічн і детермінованими, тобто забезпечувати реакцію на зміни навколишнього середовища й взаємозв'язок елементів, підрозділів органів управління. Якщо в організаційній структурі є елемент, дії якого не впливають на поводження системи й не реалізують ні одну із цілей її функціонування, то це є вірною ознакою непотрібності цього елемента.

Управління не може претендувати на статус точної науки, оскільки процес управління протікає в умовах значної невизначеності й для нього характерне безліч зовнішніх і внутрішніх змінних. Однак наука управління дозволяє систематизувати, аналізувати управлінський процес і розробляти рекомендації з його оптимізації. Принципово процес управління характеризується двома основними складовими: керуючою системою й об'єктом управління. Цими складовими можуть бути керівник і підлеглий, диспетчер і заводські цехи, людський мозок і керовані їм через нервову систему органи. Основна особливість процесу управління - єдність і взаємозв'язок його складових частин, що забезпечується зворотним зв'язком. У цьому випадку управління здійснюється по замкнутому циклі. ОП

Інформація про стан керованого об'єкта по каналі зворотного зв'язку надходить в орган порівняння (ОП) системи, що може внести необхідні корективи в процес управління.

Розрізняють технічні системи (енергосистеми, нефте-, газопроводи, інформаційно-обчислювальна мережа, технологічний процес і т.д.), соціально-економічні системи (окремі підприємства, галузі, транспортні системи, сфера обслуговування й торгівля й т.п.) і окремо виділяють особливо складні системи - організаційні, основним елементом яких є людина - елемент сам по собі складний, активний і далеко не завжди передбачуваний.

Для оптимізації й особливо автоматизації управління необхідно розробляти формалізовані моделі, але скласти модель організаційної системи досить важко, а іноді й просто неможливо. Однак в організаційних системах саме людин приймає керуючі рішення, і потреба у формалізації його дій особливо велика. Організаційні системи перебувають у стані постійного розвитку, що пов'язане з появою нових потреб, з постійною зміною господарського механізму, внутрішніх і зовнішніх умов, а це спричиняє зміну зв'язків між елементами системи й всієї системи в цілому. Можна констатувати, що основним завданням організаційної системи є динамічне управління сукупністю взаємозалежних об'єктів зі структурою, що змінюється. Для зручності вивчення й удосконалювання систем виконується декомпозиція систем, тобто їхнє розчленовування на групи елементів, поєднуваних по якійсь певній ознаці й називаних підсистемами.

Розглядаючи наведені схеми управління, можна зробити висновок про їх істотну структурну подібність і про збіг функцій аналогічних елементів різних систем управління. У всіх розглянутих системах, де роль керуючого об'єкта виконує людина, регулятор або мозок, є замкнутий контур управління, по якому циркулює інформація, - канал зв'язку. По каналах зв'язку інформація може бути передана різними способами: механічним, пневматичним, електричним або за допомогою нервових комунікацій у живих організмах. Це дивна подоба процесів управління й регулювання в машинах, живих організмах і навіть у суспільстві (причому не тільки в людському, але також серед тварин, комах) уже давно було відзначено вченими різних галузей знання, вивчалося ними, і можна було передбачати вихід на нові рубежі знання.

Практичне завдання

Запропонуйте методи управління для наступних ситуацій: а) освоєння виробництва нової продукції чи надання нового виду послуг; б) структурні перетворення в організації, які пов'язані зі змінами зовнішнього середовища; в) структурні перетворення в організації, які пов'язані зі зміною керівництва.

Відповідь