Функція планування як основа сучасного виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Відомо, що будь-яке суспільство не може жити і розвиватися без регулювання зв'язків між його членами, без відповідних меж для дій людей у суспільному виробництві, а суспільне виробництво у свою чергу супроводжується розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ. Питання про цей зв'язок є центральним у розумінні управління. Управління є невід'ємною частиною виробництва, і елементи його властиві будь-якому трудовому процесу, а саме: кожна людина управляє своєю роботою, а управління виробництвом, колективом є більш високою ступінню, має свої закони і спирається на ряд наук. У зв'язку з цим, що процес управління складний і багатогранний, він передбачає виділення таких важливих категорій, як функції. Планування є головною функцією, за допомогою якої створюється орієнтир майбутньої організації.

У логістичній послідовності функцій управління наступне місце після функції ”Визначення цілей” посідає функція ”Планування”. Це місце функції планування зумовлене як логікою людської діяльності взагалі, так і логікою здійснення процесу управління соціально-економічними системами.

Планування - це є формування цілі і перспектив зміни керованих параметрів, глибоке усвідомлення того, що потрібно зробити. Воно включає в себе обґрунтування та чітке передбачення, прогнозування і складання планів та графіків роботи на рік, квартал, місяць, декаду, день, годину.

Планування в менеджменті має такі завдання:

- свідома організація виробничо-господарської діяльності;

- спонукання працівників ”заглянути у майбутнє”, тобто прищеплення їм здібності погоджувати дії з перспективою розвитку підприємства;

- виконання плану як критерію як контролю фактичних параметрів;

- організація щоденної особистої праці всіх працівників управління.

1. ФУНКЦІЯ ПЛАНУВАННЯ ЯК ОСНОВА СУЧАСНОГО ВИРОБНИЦТВА

Управління сучасним виробництвом, у наш динамічний час, є досить складною роботою, яку можуть виконувати лише фахівці нової генерації, озброєні найсучаснішими знаннями. Фахівці в галузі менеджменту повинні вміти виконувати функції менеджменту (визнання цілей, планування, рішення, організація, оперативний вплив, мотивація, контроль) для досягнення певних цілей.

Функція ”Планування” відіграє велику роль в координації діяльності підприємства тому, що складання плану завжди розглядається як початковий процес етапу управління. Планування передбачає вибір мети, розробку шляху її досягнення та просування цим шляхом.

У менеджменті планування - це конкретизація цілей управління в системі показників господарської діяльності підприємства та розробка тактики виробничої та управлінської діяльності. Планування означає, що хтось повинен вирішити: що, як, коли та ким має бути виконано.

Процес планування є інструментом, який допомагає у процесі управлінських рішень. Його мета полягає в забезпеченні нововведень та змін на підприємстві, щоб адекватно реагувати на зміни у зовнішньому середовищі.

План - необхідна передумова успішної діяльності будь-якого ділового починання підприємства; є процесом підготовки подальших дій підприємства.

Планування в менеджменті має три цілі:

- внесення моменту свідомої організації господарської діяльності;

- спонукання працівників ”заглянути у майбутнє”, тобто прищеплення їм здібності погоджувати щоденні дії з перспективою розвитку підприємства;

- критерії контролю фактичних параметрів.

Функція ”Планування” має тривалості планового періоду. Відповідно до цього розрізняють короткострокові плани - до 12 місяців, у тому числі поквартальні; середньострокові плани - від одного до п'яти років; довгострокові плани - від п'яти до десяти років.

В менеджменті виділяють таке поняття як економічне планування, - це розробка планів фінансово-господарської діяльності, виражених сукупністю кількісних та якісних економічних показників.

Функція менеджменту ”Планування” не обмежується тільки розробкою змісту та послідовності економічних показників плану фінансово-господарської діяльності.

Під плануванням розуміють також розробку змісту та послідовність дій для досягнення сформованих цілей, у тому числі відображення в економічних планах.

Ця складова функції ”Планування” називається організаційним плануванням.

До методів організаційного планування відносять:

1. Методи послідовного опису операцій, які полягають у складанні плану послідовного використання робіт, у якому кожна з них описується з необхідним рівнем реалізації. План може бути складений у вигляді списку робіт, схеми чи таблиці.

2. Графіки виконання передбачають, що, коли і ким повинно бути зроблене у межах певних термінів окремих робіт та їх комплексу. Як правило, графіки виконання складаються у формі таблиці, де вказується перелік робіт, їх початок та закінчення, прізвища та посади виконавців.

3. Процес спільного планування розпочинається з побудови таблиці робіт, у якій вказуються параметри, що характеризують їх тривалість. Потім базується сітьовий графік, який характеризує послідовність робіт. Основними поняттями сітьового плану є „події”, „роботи”, „сіть”, „критичний шлях”.

4. Робочий календар являє собою план роботи керівника чи спеціаліста на певний відрізок часу (рік, квартал, місяць, декаду, тиждень, день). Як правило, складання робочого календаря здійснюється в декілька етапів - від переліку складання основних проблем, які менеджер планує вирішити протягом року, до конкретизації їх у вигляді конкретних дій, розписаних по днях і годинах робочого тижня.

Динамічні технологічні зрушення, економічна нестабільність у світі, всевладні умови ринку з його конкуренцією сприяють збільшенню горизонту планування, використанню стратегічного планування.

В основі стратегічного планування закладена стратегія. Слово стратегія означає детальний, всебічний, комплексний план, набір дій та рішень для досягнення мети підприємства, що розробляється та приймається керівником.

Пітер Лоранж визначає процес стратегічного планування, як „такий, що забезпечує нововведення та зміни в організації в достатній мірі”.

Він класифікував чотири основних види управлінської діяльності в межах функції ”Планування”:

· розподіл ресурсів;

· адаптація до зовнішнього середовища;

· внутрішня координація;

· організаційно-стратегічне передбачення.

Стратегія являє собою детальний всеохоплюючий комплексний план, що розробляється на перспективу і повинен сприяти досягненню місії організації та цілей, що її конкретизують.

Стратегія розробляється та формується вищим керівництвом, але її реалізація передбачає участь всіх рівнів управління, а інформаційне забезпечення для затвердження стратегії створюють виробники продукції чи працівники, що виконують роботи чи надають послуги.

внутрішньофірмовий планування

Схема 1. Спрощена схема економічної взаємодії

З погляду економіки процес розробки стратегії, принаймні зовні, побудований за принципом раціональності. Він визначається системою взаємодії комплексів, які можуть бути визначені обєктивно, формально і навіть кількісно.Стратегічний план повинен розроблятись з точки зору перспективи усієї організації, а не якогось окремого її представника.

Від стратегічного плану організації залежить її специфіка, індивідуальність, притаманні усі риси, організаційна структура, персонал тощо.

Стратегічне планування здійснюється в кілька стадій:

1. Процес розробки плану.

2. Коригування планових завдань.

3. Внесення змін і доповнень.

Важливим напрямком використання планування є розробка бізнес-плану, який потрібен для:

· самого підприємця як орієнтир у його діяльності;

· майбутніх компаній та співробітників, яких доцільно залучати до справи;

· банків та інвесторів, послугами яких потрібно користуватися;

· найманих менеджерів при здійсненні ними керівних функцій.

Після завершення розробки планування потрібно перетворити у логістичну послідовність цілеспрямованих дій. Ефективність плану визначається двома параметрами:

- ступінню прийняття його виконавцями та його якістю;

- професійним виконанням.

Тільки при високих значеннях цих параметрів на нього можна покладати певні надії.

Рівень ведення планової роботи на підприємствах сьогодні дещо знизився з ряду об'єктивних причин, тому одне із першочергових завдань менеджменту полягає у її вдосконаленні і посиленні.

Хоч би якою була галузь діяльності, та якщо попереднє планування входить у неї постійним елементом, як тверда звичка, то усі труднощі неминуче відступають перед терпінням і наполегливістю виконавців.

1.1 ВНУТРІШНЬОФІРМОВЕ ПЛАНУВАННЯ

Система внутрішньофірмового планування включає комплекс планів (виробничі, фінансові, капітальних вкладень, збуту, НДДКР, організаційного розвитку і т. ін.), складених з урахуванням стратегії та мети фірми, її виробничого профілю і специфіки діяльності на ринку. Основу внутрішньофірмового планування складають такі підходи: врахування у планах усіх взаємозв'язків між виробничою, збутовою й обслуговуючою діяльністю фірми; ієрархічність планів від стратегічних до індивідуальних; послідовне проходження планової документації і багатоступеневість процесу планування -- від вищого керівництва фірмою до робочого місця і навпаки.

Зауважимо, що універсального, придатного для всіх підприємств механізму внутрішньофірмового планування не може існувати в силу різноманітності їхніх розмірів, галузевої специфіки, організації системи управління, зовнішнього оточення, форм власності тощо. Тому внутрішньофірмове планування насамперед має враховувати особливості підприємства. Ефективність планування залежить від вчасного отримання й аналізу даних про основні загальноекономічні та ринкові умови; впливу на ринок самої фірми та її конкурентів; минулих прибутків і продажу; визначення оптимальної товарної структури виробництва в кожний момент часу з урахуванням останніх досягнень НТП; оперативного та гнучкого маневрування наявними ресурсами; встановлення контролю за виконанням планів і вчасного коригування їх у разі потреби.

Досвід господарювання свідчить, що менеджеру постійно доводиться передбачати, якими будуть потреби його клієнтів. Як відомо, точно це передбачити надзвичайно важко, тому йому доводиться спрямовувати зусилля на зниження ризику. Точна інформація про минуле дає менеджеру можливість для більш точного передбачення майбутнього, оскільки планування, як правило, ґрунтується на минулій діяльності організації. Кажуть, що історик -- це людина, яка дивиться у заднє скло віконця автомобіля, щоб визначити, куди він їде. Менеджер також мусить певною мірою мати таку здатність. Інформацію про минуле слід фіксувати й аналізувати так, щоб її можна було оптимально використовувати для майбутніх планів. Широке використання ЕОМ у бізнесі дає можливість сьогодні робити аналіз минулої діяльності точно, докладно і швидко.

Однак електронно-обчислювальна техніка не всесильна. Незважаючи на те що вона дуже допомагає в прийнятті рішень, пов'язаних із плануванням, вона не може здійснювати планування, приймати рішення щодо нього. Це функція менеджера. Менеджерам відомо, що складання одного плану, навіть дуже детального, і точне його виконання буває недостатнім для загального успіху. Іноді необхідно скласти кілька різних планів: перший -- що ґрунтується на реальних умовах, інші -- на випадок, якщо ці умови зміняться.

Багато менеджерів, прочитавши якусь книгу або прослухавши виступ, приймають рішення серйозно зайнятися плануванням, а потім, з'ясувавши, що їхні ретельно розроблені плани потрібно змінювати відповідно до зовнішніх обставин, які не можна було точно передбачати під час розробки планів, розчаровуються і повертаються до колишньої практики прийняття рішень, що видаються доцільними в даний момент. Характерно, що чим нижче ми опускаємося по лінії субординації, тим ближче стаємо до дійсності й детальнішим стає планування. Так, у сфері бізнесу висококваліфікована рада директорів фірми може планувати в ряді випадків потреби в персоналі та підготовці кадрів на багато років наперед. Разом із тим окремі управлінські ланки не мають часто можливості прогнозувати свої дії на тривалий період господарювання. Наприклад, виконавчий директор має детальні фінансові бюджети на 2 роки наперед, комерційний директор планує розширення збуту на рік уперед, а технічний директор планує виробництво на 6 -- 12 місяців наперед і забезпечує наявність необхідних для цього матеріалів, устаткування та робочої сили. Звичайно, для різних галузей ці терміни різні, але принцип залишається тим же. Функція менеджменту планування відповідає на такі запитання.

Де ми перебуваємо в даний час? Керівники мають оцінити сильні й слабкі сторони організації в таких важливих галузях господарської діяльності, як фінанси, маркетинг, виробництво, наукові дослідження і розробки, трудові ресурси. Це потрібно для того, щоб визначити, чого може реально домогтися дана організація.

Куди ми хочемо рухатися? Оцінюючи можливості й перепони навколишнього середовища (конкуренція, клієнти, закони, політичні фактори, економічні умови, технологія, постачання, соціальні й культурні зміни), керівництво визначає, якою має бути мета організації і що може завадити досягненню цієї мети.

Як ми збираємося зробити це? Керівники мають вирішити як загалом, так і конкретно, що повинен робити кожний член організації для реалізації мети.

Планування -- один із способів, за допомогою якого менеджери формують єдиний напрям зусиль трудового колективу на досягнення загальної мети підприємницької діяльності.

Традиційна система планування орієнтована, як правило, на функціонування підприємства. В умовах швидко змінюваного внутрішнього і зовнішнього середовища стає насущною потребою переорієнтування планування підприємства з функціонування на розвиток.

Кінцева мета планування розвитку підприємства полягає в тому, щоб змоделювати (а потім обновляти відповідно до змін умов, можливостей, потреб) бажаний майбутній стан підприємства, а також шляхи і засоби його досягнення (реалізації). При визначенні тривалості планового періоду в довгостроковому плануванні варто враховувати дві обставини: а) план розвитку має ставити досить серйозну мету і завдання, які справді відповідали б перспективним інтересам колективу підприємства, могли б його захопити і надихнути на творчу високопродуктивну працю; б) тривалість має бути достатньою для якісної, високоефективної підготовки та реалізації плану.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Балабанов І.Т. Ризик - менеджмент: Підручник - К, Вища школа, 1996р.

2. Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту: Підручник, К, Вища школа, 1994 р.

3. Брігхен Є.Ф. Основи фінансового менеджменту: Підручник - К, Вища школа, 1997 р.

4. Беркар Колас. Управління фінансовою діяльністю підприємства: Підручник - М, Фінанси, 1997 р.

Размещено на Allbest.ru