Поняття та види функцій держави та державного управління. Конкуренція як чинник ринкового прогресу
Розбіжності понять функцій держави і функцій державного управління. Ознаки класифікації функцій держави та характеристика основних з них. Розмежування функцій на рівнях державної виконавчої влади. Форми конкуренції, її місце та роль в ринковій економіці.
| Рубрика | Менеджмент и трудовые отношения |
| Вид | творческая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 23.01.2011 |
| Размер файла | 46,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Національна академія державного управління при Президентові України
Кафедра державного управління і менеджменту
Творча робота з навчальної дисципліни
«Публічне управління»
Виконав:
Слухач: Сметанін С. Ю.
факультету публічного управління спеціальності «електронне урядування»
денна форма навчання
І курс, 7 академічна група
Перевірив: Кандидат юридичних наук
Мельник О.В.
Київ-2010
План:
1. Поняття та види функцій держави та державного управління
Вступ
1. Поняття функцій держави
2. Види функцій держави
3. Поняття функцій державного управління
4. Види функцій державного управління
Висновок
Використана література
2. Конкуренція як чинник ринкового прогресу
Вступ
1. Конкуренція
2. Форми конкуренції, її місце та роль в ринковій економіці
Висновок
Використана література
1. Поняття та види функцій держави та державного управління
Вступ
Наукове пізнання держави будь-якого історичного типу обов'язково ставить за мету розгляд його цілей, задач і функцій, які втілюють найголовніші якісні характеристики і орієнтири не тільки власне держави, а й суспільства в цілому.
Питання про функції держави на будь-якому етапі розвитку є одне з найважливіших в загальній теорії держави. Це обумовлено, по - перше, тим, що у функціях має місце прояв суті держави, її соціальне призначення. Тому пізнання функцій слугує передумовою пізнання головного і визначаючого у державі. По-друге, функції держави визначають її структуру. Іншими словами, структура державної діяльності визначається системою тих суспільних відносин, на які держава здійснює необхідний вплив, й її не можливо характеризувати у відриві від системи суспільних відносин, що регулюються державою.
Функції державного управління тісно пов'язані з суспільними функціями держави і відображають способи здійснення останніх. Якщо суспільні функції держави розкривають її суспільну природу й роль, то функції державного управління показують, як, якими способами, у процесі яких взаємозв'язків із суспільством вона їх здійснює.
1. Поняття функцій держави
Перед будь-якою державою постає певне коло завдань, на вирішення яких вона спрямовує свої матеріальні ресурси, ідеологічні та політичні зусилля. З усієї сукупності таких зусиль можна виділити певні їхні види, в яких проявляється сутність держави і без яких вона не може повноцінно діяти, як головний елемент політичної системи суспільства. Ці види, або форми активності держави стосовно навколишнього середовища, суспільства, інших держав класифікуються у вигляді її функцій.
Характеристика будь-якої держави обов'язково має на меті розгляд її основних функцій, в яких безпосередньо виявляється сутність та соціальне призначення держави. Функції держави тісно пов'язані з її завданнями і цілями, але не зводяться до них. Аналіз функцій держави повинен з'ясувати таке питання: що повинна робити держава на певному етапі свого розвитку і як; на чому повинні бути сконцентровані зусилля її органів і відомств?
Отже, функції держави - це можливі і реальні напрямки діяльності держави та її органів по забезпеченню потреб та інтересів суспільства, які виражають сутність і соціальне призначення державного управління суспільством. В функціях держави знаходять свій вираз її завдання й цілі, тобто це є певна робота, коло діяльності держави, за допомогою яких вона може повноцінно діяти як найважливіша складова частина політичної системи суспільства. Також, для пояснення поняття функції держави, можна використовувати таке визначення: функція держави - це саме те, що і як держава “робить”.
Головні завдання і цілі держави на тій чи іншій стадії її розвитку обумовлюються економічними, політичними, соціальними та іншими умовами її існування. Тому, основні напрями її діяльності мають об'єктивний характер, обумовлений потребами життя суспільства. Здійснення функції держави має постійний, систематичний характер і відбувається протягом всього часу існування об'єктивно обумовлених завдань, що належить виконувати державі в конкретних історичних умовах. Функції держави взаємопов'язані з тими суспільними відносинами, на які держава намагається активно впливати відповідно до своїх потреб всією своєю політикою.[1]
“Функція” в теорії держави і права означає напрямок, предмет діяльності того чи іншого політико-правового інституту, зміст цієї діяльності, її забезпечення. Саме цього змісту набуває поняття “функція”, коли говориться про функцію держави, уряду, міністерств, інших державних органів.
Але слід відрізняти функції держави від функцій окремих її органів.
Поряд з функціями держави існують і функції державних організацій та їхніх посадових осіб. Розрізняють функції законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових органів держави.
Реалізуючи державні функції, державні організації повинні:
зважаючи на об'єктивні закони розвитку суспільства й керуватися цими законами у повсякденній діяльності;
стимулювати соціальну активність людини і громадянина, звертати увагу на виробничо-економічне і соціально-культурне самовизначення особистості;
брати до уваги інтереси й потреби різних соціальних спільнот, груп та об'єднань людей, конкретних особистостей, визнавати їхню реальність і сприяти здійсненню;
підпорядковувати всю свою діяльність служінню громадянському суспільству, не втручатися у приватні справи людини і суспільства, якщо це не виходить за межі конституційного регулювання суспільних відносин.
Вище сказане закріплено в Конституції України (ст.23).[2]
Отже, у здійсненні функцій держави так чи інакше беруть участь всі її органи, весь державний апарат. Функцію ж певного органу не може замінити чи підмінити ніякий інший. Але всі складові частини органу повинні через свої безпосередні обов'язки забезпечувати загальні функціональні завдання цього органу.
2. Види функцій держави
Здійснення державних функцій - це складний і багатоплановий процес впливу держави, її відповідних структур на певне коло суспільних відносин. Різноманітність і особливості суспільних відносин обумовлюють існування у держави досить широкого кола відповідних функцій. За певними визначеними критеріями функції можна поділити на ряд груп:
Розподіл функцій перш за все треба почати з поділу за сферою діяльності держави. Отже, в залежності від того в якій сфері суспільного життя функції держави здійснюються, вирішенню яких завдань вони служать - внутрішньополітичним чи зовнішньополітичним, ми поділяємо їх на внутрішні та зовнішні функції. Нижче ми більш детально розглянемо цю групу функцій.
Розглянемо ще розподіл функцій за ознакою соціального значення. Серед численних внутрішніх та зовнішніх функцій виділяються основні та додаткові функції держави. Основні функції характеризують найбільш важливі та загальні напрями діяльності держави в певному етапі її розвитку. Ці функції мають комплексний характер і здійснюються численними ланками державного апарату. Основними функціями держави можна називати наприклад функції оборони країни, захист правопорядку, законності, охорони прав та свобод громадян тощо.
Щодо додаткових функцій держави, то вони є складовими частинами основних функцій і не можуть самостійно розкривати сутність держави.
Функції держави з точки зору їх тривалості у часі поділяються на постійні, які здійснюються протягом всього часу існування держави, та тимчасові, які здійснюються протягом певного періоду існування держави.
Отже, ми розглянули основні види функцій держави, які об'єднуються за певними ознаками; але в той же час дуже тісно переплітаються між собою. Тому що будь-яка функція може бути водночас і основною, і зовнішньою, і постійною. Наприклад, функція оборони країни є основною постійною зовнішньою функцією держави.
До внутрішніх функцій, які охоплюють сферу внутрішнього, самостійного життя держави, що безпосередньо стосується кожного члена суспільства, відносяться такі функції:
охоронна;
економічна;
соціальна;
культурно-виховна;
природоохоронна.
До зовнішніх функцій, які направлені на забезпечення існування держави у світовому суспільстві, відносяться:
оборона держави від збройних нападів інших держав;
підтримання міжнародних політичних відносин, економічних та культурних зв'язків;
боротьба з міжнародною злочинністю;
участь у міжнародній охороні навколишнього середовища.
Охоронна функція
Це функція державної діяльності виявляється у забезпеченні державою громадського та правового порядку, а саме: захист та охорона прав та інтересів громадян та організацій, захист конституційного ладу держави від протиправних дій, забезпечення внутрішньої стабільності у суспільстві, врегулювання суспільних відносин. Ця функція направлена на охорону життя, здоров'я, честі та гідності громадян, а також на охорону державного та громадського майна, на охорону приватної власності. Це закріплено і в Конституції України, а саме в статті 27 (ч.1 та 2), а також в статті 41 (ч. 4).
Економічна функція
Ця функція держави сильно змінилася у ході історичного існування держави від повного невтручання держави в економіку до повного контролю всієї господарської діяльності та регулювання всіх питань економічного життя (тоталітарні держави соціалістичного типу).
Держава активно розроблює та проводить економічну політику, яка будується на принципах вільного ринку й вільного підприємництва. Вона впливає на економіку через податкову політику, кредитно-фінансову та валютно-грошову системи.
Соціальна функція
Виконувати соціальну функцію, це означає, що держава має своїм важливим завданням турботу про всіх тих громадян, які через ті чи інші обставини неспроможні забезпечити для себе нормальне існування. Держава проводить заходи, які направлені на захист від безробіття, виявляє турботу про дітей та непрацездатних людей що свідчить стаття 46 Конституції України.
Культурно-виховна функція
Держава і суспільство в цілому зацікавлені в тому, щоб кожен громадянин мав освіту, яка відповідає прийнятим нормам. Без освіти в наш час неможливо уявити активну участь громадян у суспільному житті, у виробництві, і всіх сферах державної діяльності.
Держава підтримує та розвиває мистецтво, забезпечує для громадян свободу творчої діяльності. В цьому нас переконує стаття 54 Конституції України. Кожний громадянин повинен усвідомлювати, що не може бути сильної, процвітаючої держави без поваги та збереження історичних традицій і культурної спадщини.
Природоохоронна функція
“Без охорони природи та навколишнього середовища неможливо сьогодні уявити сучасний світ. Людина в результаті своєї господарської діяльності порушує природні зв'язки, руйнує навколишнє середовище, і цим мимоволі створює для себе несприятливі, а іноді навіть згубні, умови життя. Охорона природи - справа всього суспільства, але тільки держава, яка володіє необхідними засобами та можливостями концентрації зусиль всіх організацій і громадян, може реально забезпечити захист навколишнього середовища.
Оборона держави
Ця функція є найважливішим напрямком діяльності держави, тому що вона націлена на захист мирної праці, суверенітету та територіальної цілісності держави про що йдеться в 65 статті Конституції України Виходячи з цього, оборона країни від збройного нападу з боку інших країн належить до найважливіших зовнішніх функцій держави і є справою всього народу України, про це зазначає 17 стаття Конституції України.
Практичне виконання функції оборони держави покладається також на різні особливі державні збройні організації. Вони призначені для забезпечення суверенітету, захисту території, кордону, населення від зовнішніх посягань та забезпечення громадського порядку й безпеки громадян. Характер завдань, які виконують державні організації, обумовлює особливості їх формування, діяльності, управління та забезпечення. До особливих збройних державних організацій відносяться:
Підтримання міжнародних політичних відносин, економічних та культурних зв'язків
В основі цієї функції закладені інтереси кожної держави. В Конституціях ряду країн підкреслюються ідеї дружби та співробітництва з усіма країнами. В Конституції нашої країни про це свідчить стаття 18.
В сучасних умовах розвиток держави визначається процесом інтеграції господарського, політичного та культурного життя. Функція співробітництва та взаємодопомоги виражає інтереси всіх держав. На цій основі створюються різні організації, діяльність яких направлена на покращення економічного, політичного та культурного життя суспільства. Як наприклад таких організацій є ООН, ЮНЕСКО, НАТО, Європейський Союз тощо.
Як було наведено вище, кожна держава пов'язана з іншими державами різними відносинами: політичними, економічними й культурними. Ці відносини необхідно встановлювати, розвивати та регулювати.
Боротьба з міжнародною злочинністю
В останній час все більш широкого розмаху досягла міжнародна злочинність. Торгівля й контрабанда наркотиків, тероризм, незаконна торгівля зброєю - це ще не повний перелік найбільш небезпечних видів міжнародних злочинів.
Участь у міжнародній охороні навколишнього середовища
На сьогоднішній день дуже гостро постало питання про охорону навколишнього середовища. Це питання постійно знаходиться в центрі уваги всього світу. Охорона навколишнього середовища стає складовою частиною програми завершення будівництва матеріально-технічної бази в країні.
В ряді країн це тісно пов'язано з особливостями кліматичних умов в даному регіоні. Видатні вчені багатьох країн занепокоєні екологічним станом природи в різних куточках світу. З державного бюджету все більше і більше виділяється коштів на підтримання екології в належному стані, також надають велику допомогу й громадські організації. В деяких країнах уряд приймає різні міри для попередження порушення законодавства щодо охорони природи. В нашій країні це забезпечено в статті 16 Конституції України.[3]
3. Поняття функцій державного управління
Система державного управління складається із повсякденного здійснення певних функцій. Термін «функція» застосовують для позначення діяльності будь-яких державних органів незалежно від їх мети. Функціонувати - значить діяти, бути в дії, виконувати обов'язки. Функція є і обов'язок, і коло діяльності, і призначення. Функція управління як поняття - це певний напрям спеціалізованої діяльності виконавчої влади, зміст якої характеризується однорідністю та цільовою спрямованістю.
Характер завдань, пов'язаних з управлінням, впливає на сутність управлінських функцій. Завдання, що здійснюються органами державного управління, є вельми різноманітними. Кожна управлінська акція передбачає наявність певної мсти та використання для її досягнення відповідних засобів. Сутність та призначення управлінських функцій обумовлені системою соціально-економічних, соціально-політичних та інших чинників, що існують у державі.
Відповідно до ст. З Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Змістом виконавчої влади як самостійного виду державної діяльності є комплекс функцій, в яких безпосередньо знаходить свій прояв владно-організуючий зміст державного управління, яке здійснюється в різних процесуальних формах через постійний інформаційний обмін між суб'єктом та об'єктом управління на основі прямих та зворотних зв'язків. Функція управління пов'язує в одне ціле запланований результат, практичну діяльність по виконанню намічених завдань та одержаний результат.
Функції управління - це відносно самостійні та однорідні частини змісту управлінської діяльності, в яких виражається владно-організуючий вплив суб'єкта управління на об'єкт.
Отже, функцію державного управління можна визначити як частину управлінської діяльності держави, що здійснюється на основі закону чи іншого правового акта органами виконавчої влади притаманними їм методами для виконання завдань державного управління.
4. Види функцій державного управління
Функції виконавчої влади, як уже було зазначено, відносно самостійні та універсальні. Наявні різні підходи щодо їх класифікації, їх поділяють на політичні та технічні функції або функції загального управління й спеціалізовані функції, функції здійснення суверенітету (зовнішнього та внутрішнього), економічні, соціальні, соціально-виховні функції тощо.
Найпоширенішою у вітчизняній літературі є класифікація функцій державного управління на загальні, спеціальні та допоміжні.
Загальні функції справляють об'єктивно необхідний вплив на певні процеси, що відбуваються в господарській, політичній, соціально-культурній та інших сферах. Ці функції є основними, притаманними будь-якому управлінню, незалежно від того, на якому рівні та в яких галузях вони здійснюються. Загальними функціями державного управління є прогнозування, планування, організація, регулювання, координація, облік, контроль. Цю класифікацію побудовано на підставі внутрішньої технології управлінської діяльності.
Функція прогнозування. Потреба в прогнозуванні випливає із самої природи державного управління, бо воно має розв'язувати як повсякденні завдання, так і перспективні проблеми. Прогнозування - це наукове передбачення, систематичне дослідження стану, структури, динаміки та перспектив управлінських явищ і процесів, властивих суб'єкту й об'єкту управління. Прогнозування обумовлено також характером об'єкта управління, що відрізняється значною динамічністю. Не можна здійснювати управлінські дії без знання їх наслідків. Тому управлінська система повинна бути прогнозованою. Державне управління покликане вирішувати довгострокові, перспективні завдання, розв'язання яких відбуватиметься в умовах певної невизначеності, якщо органи виконавчої влади не матимуть прогнозів. В управлінському процесі прогнозування використовують і як функцію, і як принцип, і як метод управління. Тому органи виконавчої влади повинні розробляти прогнози, управляти ними, розв'язувати свої завдання на їх підставі.
Функція планування є на всіх рівнях ієрархії управління. Вона полягає у визначенні мети, напрямів, завдань, засобів реалізації тих чи інших процесів (соціальних, економічних, політичних, культурних тощо), розробленні програм, за допомогою яких має бути досягнуто мети. Шлях реалізації функції планування має такий схематичний вигляд: необхідність - завдання - функція - рішення (мета). Методика планування ґрунтується на принципах науковості, комплексності, багатоваріантності рішень, виборі оптимального варіанту, нормативності тощо.
Функцію організації пов'язано зі створенням організаційного механізму. Мета цієї функції - сформувати керуючі та керовані системи, а також зв'язки й відносини між ними. Особливість функції організації щодо інших самостійних функцій полягає в тому, що це єдина функція, яка забезпечує взаємозв'язок і ефективність усіх інших функцій управління. Зміст функції організації включає створення органів управління, побудову структури апарату управління, формування управлінських підрозділів, ланок, розроблення положень про органи управління, встановлення взаємозв'язків між управлінськими структурами, підбір і розстановку кадрів тощо. Організація означає також реорганізацію та ліквідацію органів управління, підприємств, установ.
Завдяки функції регулювання досягають необхідного стану впорядкування та стійкості системи управління. Регулювання охоплює переважно поточні заходи щодо будь-яких відхилень від завдань і заданих програм. За допомогою регулювання здійснюються безпосереднє керівництво, поведінка керованих об'єктів. Під впливом регулювання управлінські процеси відбуваються в заданому напрямі та відповідно до встановленої програми. Потребу оперативного регулювання обумовлено виключно мобільністю самого управління. Здатність управлінської системи самостійно зберігати рівновагу щодо збурюючих впливів (відхилень) є результатом здійснення функції регулювання.
Координація як функція забезпечує узгодження діяльності систем управління. Завдяки координуванню узгоджують дії керівників не тільки всередині управлінської ланки, а й дії керівників інших управлінських структур.
Функцію обліку пов'язано зі збиранням, передачею, зберіганням і переробленням даних, реєстрацією та групуванням відомостей про діяльність системи управління, наявність і витрати ресурсів тощо. Облік є передумовою контролю.
Функція контролю має свої особливості відносно інших функцій. Так, якщо планування ставить завдання, організація приводить систему управління в стан можливості виконання цього завдання, то контроль характеризується універсальністю стосовно управлінської системи. Контроль покликаний постійно надавати інформацію про дійсний стан справи щодо виконання завдань.
Контроль починається з одержання інформації про дійсний стан керованого об'єкта та закінчується прийняттям рішень, які передбачають відповідну корекцію в системі управління для досягнення запланованої мети. Контроль ґрунтується на принципі зворотних зв'язків, які існують за будь-якої взаємодії суб'єкта й об'єкта в системі управління. Кожна загальна функція управління перебуває у взаємозв'язку з іншими.
Розглянуті загальні функції управління необхідні для здійснення державного управління як на загальнодержавному, так і на регіональних, місцевих, галузевих рівнях.
Спеціальні функції характеризують особливості конкретного суб'єкта чи об'єкта управління.
До основних спеціальних функцій державного управління, що здійснюються на вищому рівні вищим органом (Кабінетом Міністрів України), в системі органів виконавчої влади належать:
– забезпечення державного суверенітету й економічної самостійності України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави;
– розроблення проекту Закону про Державний бюджет і забезпечення його виконання;
– розроблення та здійснення загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального й культурного розвитку держави та інші, перераховані в ст. 116 Конституції України.
держава управління конкуренція
Спеціальні управлінські функції здійснює Президент України як глава держави. Серед них такі: керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; призначення за поданням Прем'єр-міністра членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних організацій і припинення їх повноважень на цих посадах (розстановка кадрів); прийняття в разі необхідності рішення про введення в державі або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошення у разі необхідності окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації; присвоєння вищих військових звань і класних чинів, нагородження державними нагородами; встановлення президентських відзнак і нагородження ними тощо.
Розмежування функцій існує й на нижчих рівнях державної виконавчої влади. Так, місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують здійснення таких основних функцій: виконання Конституції та законів України, актів Президента, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; підтримання законності та правопорядку; додержання прав і свобод громадян; виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку; програм охорони довкілля; підготовка та виконання відповідних обласних і районних бюджетів; звіт про виконання відповідних бюджетів; взаємодія з органами місцевого самоврядування; реалізація інших, наданих державою, а також делегованих відповідними радами, повноважень.
Управлінські функції в АРК здійснюють на підставі розділу X Конституції України, особливо статей 134, 136, 138. Розмежування функцій здійснюється також на всіх рівнях галузевих систем управління.
Перелік основних спеціальних функцій виконавчої влади свідчить про те, що вони є численними та різноманітними, але разом з тим взаємопов'язаними як завдання, що розв'язують органи управління. Порівняння загальних функцій зі спеціальними приводить до висновку, що перші пов'язані з процесами державного управління, тобто виявляються в будь-яких взаємодіях відповідних керуючих і керованих систем. Зміст же спеціальних функцій становлять не загальні закономірності, а особливості взаємодії конкретних суб'єктів і об'єктів державного управління.
Спеціальні функції можна згрупувати за типами основних завдань (особливо на вищому рівні): це добір кадрів та їх розстановка, складання бюджету, здійснення довгострокових цілей і подолання кризових ситуацій. Особливого значення в діяльності виконавчої влади надають прийняттю та здійсненню довгострокових цілей, тоді як кадрова й бюджетна політика належить до категорії засобів, але не мети. Такий напрям діяльності виконавчої влади, як подолання кризових ситуацій, є особливим. Маються на увазі будь-які кризи - загальнонаціональні чи місцеві, від стихійного лиха (землетруси, повені) до загального страйку, проблеми та події, які можуть порушити громадський порядок, суспільну безпеку (наприклад, спори про благоустрій у тій чи іншій місцевості, захоплення заручників терористами, викрадення літака, неприпустимий тиск з боку іншої держави на інтереси нашої держави та інші конфліктні ситуації). Особливість кризових ситуацій полягає в тому, що рішення повинні бути швидкими, оперативними, наочними, такими, що стосуються різних органів управління, установ, підприємств, які в цій ситуації координують свої дії. Функція координації (зовнішня) в подібних ситуаціях є домінуючою.
Спеціальні функції (як найчисленніші) поділяють на види залежно від сфер управління. Така специфічність функцій наявна в сферах економіки, соціально-культурній, адміністративно-політичній.
Подальша диференціація функцій, обумовлена особливостями об'єктів управління, відбувається усередині цих сфер управління завдяки допоміжним функціям. Основне їх призначення - забезпечення обслуговування процесів загальних і спеціальних функцій. За їх допомогою створюють необхідні умови для нормальної діяльності управлінських структур.
Така класифікація функцій найпоширеніша (хоча вона й суперечлива) не тільки в теорії, а й на практиці управління.
За критерієм забезпечення потреб допоміжні функції класифікують за наступними групами: а) у цілепокладаючій організації - прогнозування, стратегічне та поточне планування; б) у необхідних ресурсах - фінансування, матеріально-технічне постачання, транспортне обслуговування, стимулювання, трудові ресурси, кадрове забезпечення; в) у впорядкованості, погодженості в діях - керування, координація, організація, контроль та ін.; г) у постійному вдосконаленні самої системи управління - організація, діагностування, проектування, організаційний розвиток тощо.
Наведене розмежування функцій державного управління має умовний характер, оскільки в дійсності, на практиці вони переплітаються, взаємодіють між собою в єдиній системі впливу суб'єкта на об'єкт управління.[4]
Висновок
Функції держави багатогранні, їх формування проходить в процесі становлення та розвитку держави. В різні історичні періоди пріоритетне значення набувають ті чи інші завдання та цілі держави, а відповідно й різні її функції. На одних етапах центр уваги переноситься на сферу економіки, тому в діяльності держави головне місце зацмає економічна функція, на інших - в область політики, звідси - підвищена увага до ролі державної влади тощо.
На мою думку, різноманітні функції держави, які виникають як необхідність суспільства під час його розвитку, характеризують державу, як розвинуту чи ту що розвивається, в залежності від свого виконання.
Використана література
1. «Теорія держави і право» Навчальний посібник К.Г. Волинка Київ 2003 http://www.pravo.vuzlib.net/book_z1685_page_1.html
2. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.
3. «Теорія держави і право» Підручник Т.Г. Андрусяк http://www.lawyer.org.ua/?i=170
4. Адміністративне право України. Підручник / За ред. Ю.П. Битяка. - Харків: Право, 2001. - 528 с. http://ebk.net.ua/Book/law/bityak_admpu/part3/302.htm
2. Конкуренція як чинник ринкового прогресу
Вступ
Конкуренція - це змагання між виробниками (продавцями) товарів, а в загальному випадку - між будь-якими економічними, ринковими суб'єктами; боротьба за ринки збуту товарів з метою здобуття вищих доходів, прибутку, інших вигод.
Конкуренція є механізмом, який вирішує всі економічні проблеми суспільства.
Ринковий характер економічних стосунків означає свободу вибору для покупця і продавця.
Механізм ринку діє через співвідношення попиту і пропозиції, що передбачає необхідну рухливість цін, конкуренцію товарів і, значить, товаровиробників. Конкуренція - це невід'ємна частина ринкового середовища, необхідна умова розвитку підприємницької діяльності.
Конкуренція виникла одночасно з товарним виробництвом, проте лише при капіталізмі вона перетворилася на головний важіль ринкового регулювання суспільного виробництва.
У роки планової економіки в нашій країні конкуренція не грала тієї ролі, яка їй відводиться при ринкових методах господарювання. З точки зору організації планової економіки концентрація виробництва в монополіях вважалася найбільш ефективним способом господарювання, а конкуренція - джерелом хаосу і криз надвиробництва.
Завдяки цьому економіка перетворилася не лише на систему високомонополізованих виробництв, але буквально в суму гігантських промислових натуральних господарств, що самостійно забезпечують себе всім необхідним: від допоміжного виробництва до соціальної сфери.
Все це привело до низької ефективності виробництва, надмірно високого рівня витрат, і, в деяких галузях до глибокого технологічного відставання від передових науково-технічних розробок.
Чим жорстокіша конкуренція на внутрішньому ринку, тим краще національні фірми виявляються підготовленими до боротьби за ринки за кордоном, і тим у вигіднішому положенні опиняються споживачі на внутрішньому ринку і по рівню цін, і за якістю продукції.
Адже конкурентоздатна продукція повинна мати такі споживчі властивості, якими б вона вигідно відрізнялася від схожої продукції інших конкурентів.
Підтримка конкурентного середовища в Україні, як і у всіх розвинених країнах в даний час, стала важливим завданням державного регулювання економіки. А значить, вивчення конкуренції, її роль в розвитку ринкових стосунків є зараз важливим завданням економічних досліджень в нашій країні.
1. Конкуренція
Конкуренція - важливий елемент механізму саморегулювання ринкової економіки і водночас конкретна форма її функціонування.
Конкуренція - це суперництво між суб'єктами ринкової економіки за найкращі умови виробництва, вигідну позицію на ринку тощо. Вона є тією ринковою силою, що забезпечує взаємодію попиту і пропозиції, яка урівноважує ринкові ціни.
Конкуренція відбиває зв'язок між виробництвом і реалізацією продукту. Цей зв'язок є причинно-наслідковим, суттєвим, необхідним і повторюваним, тобто об'єктивним економічним законом. Закон конкуренції відображує причинно-наслідковий зв'язок між можливостями створити продукт, потрібний споживачам, і можливостями реалізувати його з вигодою насамперед для покупця, а потім уже для виробника.[1]
Конкуренція - регульована економічна форма суперництва і боротьби між суб'єктами різних типів і форм власності та всередині них за найвигідніші умови та результати виробництва, обігу і розподілу з метою привласнення максимального доходу і передусім найбільшого прибутку.
Конкуренція є потужною і постійною рушійною силою розвитку економічної системи, що діє у відповідних формах за допомогою різноманітних методів. При цьому виникають внутрішні, необхідні, сталі і суттєві зв'язки, які є ознаками дії законів конкуренції.
Ареною боротьби між товаровиробниками є всі сфери суспільного відтворення. Так, у сфері безпосереднього виробництва вони змагаються за швидке впровадження нової техніки (підтвердженням цього є поширений промисловий шпіонаж тощо), за зниження витрат виробництва, поліпшення якості товарів і послуг та ін. У сфері розподілу суперництво між товаровиробниками відбувається за зниження заробітної плати, а отже, за розподіл новоствореної вартості на зарплату і прибуток, за перерозподіл додаткової вартості між монополіями (в тому числі олігополіями), підприємствами монополістичного і немонополістичного секторів економіки та ін. Сфера споживання є полем конкурентної боротьби за подовження терміну дії товарів довготривалого використання, за зниження ціни споживання, за нав'язування споживачам певної моделі споживання тощо.[2]
Основні умови виникнення конкуренції:
– повна господарська (економічна) відособленість кожного товаровиробника;
– повна залежність товаровиробника від кон'юнктури ринку;
– протистояння всім іншим товаровиробникам в боротьбі за купівельний попит.
Конкуренція - надважливий елемент ринку, що грає роль в підвищенні якості продукції, робіт і послуг, зниженні виробничих витрат, в освоєнні технічних новинок і відкриттів.
Функції конкуренції.
З метою забезпечення безперебійної роботи механізму функціонування ринку конкуренція виконує такі функції:
* регулюючу: конкуренція впливає на пропозицію товарів і послуг у такий спосіб, щоб вона максимально відповідала попиту споживачів. Згідно з класичною ринковою моделлю власне споживач через попит визначає, що і в якій кількості має бути виготовлено;
* аллокаційну або функцію розміщення (від англ. allocation -- розподіл, розміщення), яка виявляється в тому, що в кінцевому підсумку ресурси і вироблені продукти завжди концентруються там, де можуть забезпечити максимальну віддачу: робоча сила мігрує в райони з максимальною заробітною платою; земля і капітал концентруються в руках тих, хто здатен забезпечити їх використання з найбільшою віддачею (рента, процент, дивіденд). Тільки ефективніше використання всіх виробничих можливостей може принести максимальну винагороду;
* інноваційну й адаптаційну: завдяки конкуренції суб'єкти ринкової економіки змушені підвищувати продуктивність праці. В результаті господарство загалом рухається до оптимуму економічної ефективності. Життєво необхідними стають інновації, оскільки виробники повинні постійно прагнути до збільшення віддачі і водночас пристосовувати структуру виробництва до змін попиту споживачів;
* контролюючу: за умови реальної конкуренції жоден виробник або потенційний споживач не може домогтися панівного становища на ринку й ставити свої вимоги іншим його учасникам.[3]
2. Форми конкуренції, її місце та роль в ринковій економіці
Для виникнення конкуренції потрібні певні умови. Серед них найважливіші такі: наявність на ринку великого числа незалежно діючих виробників одного і того ж продукту чи послуги, свобода вибору господарської діяльності виробників, відповідність між попитом і пропозицією, наявність на ринку засобів виробництва, який дає можливість вільного вибору господарської діяльності.
В залежності від застосовуваних методів розрізняють цінову, нецінову і нечесну конкуренцію.
Цінова конкуренція означає, що основним методом боротьби проти конкурентів є ціна. У такій боротьбі перемагає той, хто досягає індивідуальної вартості, нижчої, ніж ринкова ціна. Це по суті боротьба за скорочення витрат виробництва завдяки використанню досягнень науково-технічного прогресу, наукової організації праці, підвищення продуктивності живої праці тощо. На конкурентному ринку нездатність деяких фірм до зазначеної діяльності в кінцевому підсумку означає усунення їх іншими фірмами.
Нецінова конкуренція може здійснюватися шляхом підвищення якості продукції, використання реклами, надання безплатних консультацій щодо використання купленого товару, забезпечення гарантійного ремонту, надання запасних частин тощо.
Нечесна конкуренція являє собою діяльність господарського суб'єкта, що спрямована на одержання комерційної вигоди і забезпечення панування на ринку шляхом обману споживача, партнерів, інших господарських суб'єктів і державних органів. Основними способами такої конкуренції є: дезінформація з боку виробника споживачів і господарських суб'єктів про товар і послуги; використання товарного чи фірмового найменування без дозволу господарського суб'єкта, на ім'я якого вони зареєстровані; поширення компрометуючої інформації про товари своїх конкурентів; здійснення тиску на постачальників ресурсів і банки, щоб вони відмовляли конкурентам у постачанні сировини, матеріалів та у наданні кредитів; встановлення більш високих окладів і різних пільг з метою з метою переманення провідних спеціалістів фірм-конкурентів тощо.
Прийнято розрізняти такі форми конкуренції:
– міжгалузева;
– внутрішньогалузева;
– чиста;
– олігополістична;
– монополістична.
Міжгалузева конкуренція являє собою суперництво виробників різних галузей господарства за більш прибуткове застосування капіталу. Вона ведеться шляхом переливання капіталу з однієї галузі в іншу, з менш прибуткової у більш прибуткову. Міжгалузева конкуренція сприяє утворенню середньої норми прибутку, формуванню пропорцій суспільного виробництва, розвитку нових галузей, а також виникненню суперечності між виробниками різних галузей і виникненню економічних криз.
Внутрішньогалузева конкуренція становить собою суперництво виробників всередині кожної галузі за одержання прибутку. Вона сприяє формуванню суспільно необхідних затрат на виробництво товару, зниженню затрат виробництва і збільшенню прибутку, розвитку НТП, збільшенню обсягів виробництва і насиченню ринку товарів, утворенню і зниженню ринкової вартості товару, диференціації товаровиробників, виникненню економічних криз.
До досконалої (чистою) конкуренції відносяться внутрігалузева конкуренція (між виробниками однорідної продукції) і міжгалузева конкуренція (між виробниками різних товарів). Перша веде до технічного прогресу, зниження витрат виробництва і цін на товари. Міжгалузева конкуренція дозволяє знайти сферу більш прибуткового вкладення капіталу.
По кількості виробників і покупців на ринку, типу продукції, можливості контролювати ціну, використовувати методи нецінової конкуренції, легкості входження в галузь нових фірм можна виділити ринки чистої конкуренції, олігополії, чистої монополії. Останні характеризуються як ринки недосконалої конкуренції.
Досконала (чиста) конкуренція - це ринкова ситуація, коли численні, незалежно діючі виробники продають ідентичну (стандартизовану) продукцію, причому жоден з них не в змозі контролювати ринкову ціну.[4]
Основні характеристики досконалої (чистої) конкуренції:
– на ринку велика кількість покупців і продавців, кожен займає відносно малу частку ринку даних товарів;
– тотожна, стандартизована продукція, товари однорідні з погляду потреб покупців і, відповідно, продавців;
– вільний доступ до ринків нових продавців і можливість такого ж вільного виходу з них, вхід і вихід з галузей абсолютно вільний;
– наявність повної і доступної інформації для учасників обміну про ціни і їх зміни, про продавців і покупців; економічні суб'єкти повинні мати в своєму розпорядженні однаковий об'єм інформації про ринок.[3]
Досконала конкуренція, або ринок чистої конкуренції, виникає, якщо виконуються такі умови:
1) велика кількість малих за розміром фірм, жодна з яких не має значної частки на ринку. Обсяг виробництва чи реалізації не може істотно впливати на весь ринок (на пропозицію товару, на зміни ціни та ін.). Продавці діють незалежно один від одного. Кожен має можливість вибрати необхідний обсяг виробництва. Ніхто не може впливати на його вибір. Таке становище на ринку не дає змоги продавцям контролювати ціни, діє принцип "слідуй за ціною", чи "бери існуючу ціну". Велика кількість продавців не дає їм можливості вступати у зговір між собою щодо цін;
2) вироблюваний та продажний товар є однорідним, тобто не має істотної диференціації;
3) вхід та вихід з даної галузі виробництва здійснюється повільно, без будь-яких законодавчих, технологічних та фінансових перешкод. Це дозволяє підприємцю вибрати найефективнішу галузь виробництва, а також здійснювати своєрідний "конкурентний тиск" в обраній галузі;
4) покупці та продавці мають потрібну інформацію про різні сторони підприємницької діяльності (виробничі ресурси, витрати, необхідна технологія виробництва, джерела фінансування, ціпи та ін.).
За наявності цих умов в економічному житті пануватиме досконала конкуренція, яка є первинною формою зв'язку в ринковій економіці.
Якщо в економіці не діють деякі умови ринку чистої конкуренції, то починають формуватися ринки недосконалої конкуренції: монополістичної конкуренції, олігополії та чистої монополії. Важливою передумовою формування недосконалої конкуренції є поява монополізму.
У системі недосконалої конкуренції дуже поширена ринкова структура монополістичної конкуренції. У ній поєднуються риси чистої конкуренції та деякі характеристики монополізму. Основні умови існування монополістичної конкуренції:
1) відносно велика кількість продавців на певному ринку. Виробники мають невеликі за своїми розмірами підприємства. Вони ще не можуть значно впливати на обсяг виробництва і не мають змоги контролювати ціни. Вони також не можуть забезпечити зговори щодо цін;
2) вироблюваний продукт повинен мати певні якісні відмінності, тобто бути диференційованим за такими параметрами, як якісні властивості, різноманітні послуги, особливості розміщення, різні методи стимулювання збуту. Важливу роль у диференціації товару починає відігравати наявність торговельної марки, фірмового знака та захист патентом;
3) відносно легкий вступ до необхідної галузі виробництва та безболісний вихід з неї як для виробника, так і для споживача. Але кожен підприємець повинен знати свій сегмент, свою "нішу" на ринку, закріпити попит своєї групи споживачів на основі диференціації шляхом нецінової конкуренції;
4) інформація про деякі сторони господарсько-фінансової діяльності фірми має обмежений характер.
Підприємницька діяльність на цьому ринку має дуже активні форми, потребує добре розробленої стратегії маркетингу в сфері стимулювання збуту, ціноутворення, реклами.
Прагнення підприємця до максимального прибутку обмежено двома різноспрямованими тенденціями. З одного боку, чим вища диференціація продукту, тим менша еластичність попиту, тим більше змоги збільшувати ціни над середніми витратами та одержати більший прибуток. Але, з другого боку, на ринку панує велика кількість конкурентів, які стримують зростання цін та зводять прибуток до нормального рівня.
Другим різновидом ринку недосконалої конкуренції є ринок олігополії. Його характерні риси:
1) наявність кількох великих фірм, які домінують на ринку конкретного товару внаслідок великої концентрації продукції, яку вони виробляють та доставляють на ринок. Це означає, що кілька великих фірм мають у загальному обсязі продажу велику частку (70--90%). Причиною такого явища є намагання використовувати переваги великомасштабного виробництва (так званий ефект масштабу);
2) існує своєрідний контроль за цінами внаслідок непередбаченої поведінки конкурента, який може несподівано змінити свою цінову стратегію і таким чином спричинити цінову війну, появу нових конкурентів, можливість привласнення монопольного прибутку. Для того щоб запобігти таким явищам, фірми йдуть на зговір у галузі політики цін типу картельних угод, джентльменських погоджень, лідерства цін;
3) продукт на цьому ринку може бути як однорідним, так і диференційованим;
4) входження на цей ринок має значні перепони внаслідок ефекту масштабу, великих витрат на рекламу, володіння патентами, контролю за джерелами сировини та ін.
Ринок олігополії вимагає серйозної уваги до підприємницької діяльності. Конкурентна поведінка на цьому ринку потребує особливої стратегії ціноутворення, пошуку найвигідніших методів ціноутворення. Але вплив ціни на ринок олігополії може бути обмежений внаслідок картельних та інших угод. Тому на цьому ринку широко використовуються засоби нецінової конкуренції. В умовах олігополії починає відігравати значну роль розвиток менеджменту всередині фірми, в її окремих структурних підрозділах.
Олігополії посідають суперечливе становище стосовно розвитку науково-технічного прогресу. З одного боку, великі масштаби господарювання дають змогу концентрувати великі фінансові ресурси, кваліфіковані кадри для науково-дослідних, конструкторських робіт. Але монопольне становище на ринку, можливість одержувати монопольний прибуток шляхом встановлення монопольних цін не сприяє розвиткові науково-технічного прогресу. Технічний прогрес в олігополії пов'язаний з науковим характером самої галузі (електроніка, авіакосмічна галузь). Другим поштовхом до науково-технічного прогресу виступає міжнародна конкуренція, тобто конкуренція з боку іноземних фірм. Однак у цілому 2/3 винаходів минулого століття здійснено незалежними винахідниками та невеликими фірмами.
Якщо на ринку утвердилася ситуація, за якої багато покупців та кілька продавців, то цей ринок має назву "олігопсонії".
Недосконала конкуренція має також таку форму, як чиста монополія, або абсолютна монополія. Вона виникає тоді, коли на ринку залишається тільки один продавець товару чи постачальник послуги, якому протистоять численні покупці. Це перша найважливіша риса недосконалої конкуренції.
По-друге, на ринку монополії продукт не має близьких замінників, а поява на ринку нових продавців неможлива. З точки зору покупців, продукт не має прийнятих альтернативних варіантів споживання (наприклад, використання електропостачання). В цьому разі споживачі змушені придбати продукт чи послугу в монополіста чи обходитися без них.
По-третє, монополіст виступає на ринку як такий, "що диктує ціну", тобто він великою мірою контролює ціни. Є лише одна межа, що обмежує його ціну -- платоспроможний попит споживача, тому монополіст завжди повинен вирішувати питання, яку вибрати ціну, щоб можна було випускати бажану кількість продукту. За допомогою своєї цінової політики монополіст на ринку не тільки орієнтуватиметься на максимізацію прибутку чи мінімізацію збитків, а й прагнутиме перешкодити бажаючим увійти до цієї галузі виробництва. Для цього фірма-монополіст стримуватиме зростання цін, щоб не притягувати конкурентів.
Нарешті, монополіст на ринку не має конкурентів, бо вступ до цієї галузі повністю заблокований різноманітними засобами конкурентної боротьби, в тому числі такими недобросовісними методами, як тиск на постачальника, кредитно-банківські установи (щоб не давали ресурсів, коштів), використання цінової дискримінації та ін.
Місце, роль та наслідки монополії на ринку великою мірою залежать від типу монополізму. [5]
Висновок
Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Але як будь-яке явище має свої плюси і мінуси. До позитивних моментів можна віднести: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту, висока якість продукції, високу продуктивність праці, мінімум витрат, реалізацію принципом оплати по кількості і якості праці, можливість регулювання з боку держави. До негативних наслідків - "перемога" одних і "поразка" інших, розходження в умовах діяльності, що веде до нечесних прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення й ін.
У цілому ж, конкуренція несе менше негативних моментів, ніж позитивних; конкуренція - значно менше зло, чим монополія, що зловживає своїм положенням в економіці.
Використана література
1.Чухно - «Основи економічної теорії (2001)» http://library.if.ua/book/61/4341.html
2.Мочерний С.В. - «Економічна теорія» http://pidruchniki.com.ua/ekonomika/konkurentsiya_kontsentratsiya_monopoliya#739
3.Оганян Г.А. - «Політична економія» http://fingal.com.ua/content/view/489/39/1/5/
4.Кукурудза - «Політична економія (1999)» http://library.if.ua/book/33/2222.html
5.Мамалуй О.О. - «Основи економічної теорії» "http://pidruchniki.com.ua/18421120/politekonomiya/doskonala_nedoskonala_konkurentsiya
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Поняття, сутність та етапи розвитку логістики як фактора підвищення конкурентоспроможності, її завдання, функції та принципи. Загальна характеристика діяльності підприємства, аналіз розвитку функцій логістики, напрямки та шляхи їх вдосконалення.
дипломная работа [138,5 K], добавлен 02.10.2014Формування вітчизняної системи підготовки управлінських кадрів. Суть та зміст основних понять та категорій науки управління. Отримання фундаментальних знань щодо основних функцій управління. Навики використання методів обґрунтування управлінських рішень.
контрольная работа [29,2 K], добавлен 02.11.2008Еволюція розвитку та сучасні підходи до формування функцій менеджменту; оцінка впливу зовнішнього середовища на їх розвиток. Вивчення взаємодії функцій планування і організації праці керівника. Мотивація і контроль діяльності в процесі управління.
курсовая работа [165,0 K], добавлен 02.03.2011Види інформації, необхідної для реалізації основних функцій управління персоналом. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Загальна характеристика підприємства ТОВ "Мрія", інформаційне та документаційне забезпечення управління.
курсовая работа [82,0 K], добавлен 29.04.2014Визначення поняття політики управління. Роль технології і процедури керування у підвищенні та зростанні економічного потенціалу підприємства. Розгляд впливу алгоритмізації операцій на прийняття оптимальних рішень у рамках функцій керуючої системи.
реферат [18,8 K], добавлен 18.05.2011Цілі, види, методи, засоби, системи, функції та технологія управління в органах безпеки. Здійснення функцій адміністративно-організаційного та кадрово-ресурсного управління. Організаційна структура охоронного агентства, показники ефективності управління.
дипломная работа [1,3 M], добавлен 06.06.2010Структура промислового підприємства. Методи, моделі та вдосконалення управління в управлінській структурі. Організаційні структури управління підприємствами. Взаємозв’язок функцій та методів управління. Типи організаційних структур управління.
реферат [800,0 K], добавлен 09.07.2008Управління витратами як засіб зниження рівня виробничих затрат і на цій основі забезпечення конкурентоздатності своєї продукції на світовому ринку, визначення його основних цілей та мети виконання, принципи. Схема взаємодії функцій управління витратами.
реферат [49,8 K], добавлен 16.02.2011Планування як систематичний процес прийняття рішень в ході керування організацією, його завдання та складові, характерні риси, необхідність в умовах конкурентного середовища. Характеристика основних етапів у процесі планування на сучасному підприємстві.
контрольная работа [14,0 K], добавлен 19.03.2011Загальна характеристика програмних продуктів для бізнес-планування інвестиційних проектів. Поняття і роль корпоративних інформаційних систем. Засоби архівації та очистки інформаційних сховищ. Загальна характеристика і область застосування системи R/3.
реферат [454,1 K], добавлен 17.09.2010
