Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ 2

1. Сутність витратної концепції до оцінки трудового потенціалу 3

2. Охарактеризуйте особливості застосування традиційних підходів щодо оцінки вартості бізнесу 14

Висновки 30

Література 31

Вступ

В економічній літературі поняття "потенціал підприємства" трактується по різному. При цьому виділяються різні терміни:

- виробничий потенціал;

- виробничо-економічний;

- економічний;

- ринковий;

- маркетинговий;

- конкурентний.

Нова наукова категорія - "потенціал підприємства" розуміється як сукупність засобів і можливостей підприємств у реалізації ринкової діяльності.

У широкому розумінні поняття "потенціал" - це засоби, запаси, джерела, які є в наявності й можуть бути використані, приведені в дію для досягнення певної мети, виконання плану, розвязання завдань, можливості якої-небудь соціальної системи в певній сфері .

Необхідно розрізняти поняття виробничо-економічного і ринкового потенціалу підприємства.

Ринковий потенціал - являє собою максимально можливий обсяг реалізації при даному рівні забезпеченості ресурсами і є мірою використання виробничо-економічного потенціалу. Виробничо-економічний потенціал характеризується розмірами наявних у підприємства основних фондів і персоналу. Однак у сучасних умовах у якості його найважливіших складових необхідно розглядати також застосовувані технології й управлінські ресурси.

1. Сутність витратної концепції до оцінки трудового потенціалу.

У всьому світі прийняли до висновку-визнання, що головною виробничою силою є людина. Кожний робітник, окремі групи людей і суспільство в цілому мають можливості та здібності до здійснення та удосконалення трудової діяльності, суттєво підвищувати її ефективність.

Узагальнюючим показником становлення та розвитку людини в трудовій діяльності є трудовий потенціал суспільства.

Термін „потенціал” був введений 10-15 років тому. Трактування даного терміну означає наявність у будь-кого (окремої людини, групи людей, суспільства в цілому) прихованих, ще практично не виявлених можливостей або здібностей до життєдіяльності у відповідних сферах.

Трудовий потенціал (ТП) - це ресурсна категорія. Він повинен включати (у відповідності до визначення поняття „потенціал”) джерела, засоби, ресурси, які можуть бути використані для вирішення задач, досягнення цілей, забезпечення можливостей окремої особи, суспільства, держави у трудовій сфері.

Для визначення можливостей участі людини в економічних процесах використовують поняття „робоча сила” та „людський капітал”.

Робоча сила - сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини до праці, які вона використовує на виробництві (кожного разу, коли виробляє матеріальні цінності).

Людський капітал - сукупність якостей, які визначають продуктивність праці і можуть стати джерелами доходу для людини, сім'ї, підприємства та суспільства (здоров'я, природні здібності, освіта, професіоналізм, мобільність якості).

Комплекс характеристик, які використовують для визначення можливостей забезпечення ефективної праці, доцільно поширити на основі поняття „трудовий потенціал”.

Трудовий потенціал-це форма прояву людського фактору на виробництві.

Рівнями прояву трудового потенціалу виявляються:

- індивідуальний (ТП людини);

- колективний (ТП підприємства);

- суспільний (ТП суспільства).

Трудовий потенціал суспільства - конкретна форма матеріалізації людського фактору, показник рівня розвитку та межі творчої активності працюючих.

Трудовий потенціал підприємства - гранична величина можливої участі робітників у виробничому процесі з урахуванням психофізіологічних особливостей, рівня професійних знань, трудового досвіду при наявності необхідних організаційно-технічних умов.

Трудовий потенціал людини - частина потенціалу особистості яка формується на основі природних здібностей, освіти, виховання та життєвого досвіду (рис.)

Співвідношення понять: потенціал людини, трудовий потенціал, людський капітал, робоча сила.

Вихідною структуроутворюючою одиницею трудового потенціалу є трудовий потенціал робітника (особистості), який складає основу для формування трудових потенціалів більш високих структурних рівнів.

ТП робітника не є величиною сталою, він безперервно змінюється. Працездатність людини та творчі здібності робітника розвиваються, удосконалюються на основі набуття навичок, знань, покращення умов праці та життєдіяльності.

ТП робітника включає:

1) психофізіологічний потенціал (здоров'я, працездатність, тип нервової системи...);

2) кваліфікаційний потенціал (обсяг та глибина знань, трудових навичок та вмінь, здібність до праці конкретного змісту та складності);

3) особистісний потенціал (рівень громадської свідомості, ступінь засвоєння соціальних норм, ціннісні орієнтації, інтереси, потреби)

ТП підприємства - система індивідуальних трудових потенціалів окремих робітників.

Структура ТП підприємства являє собою співвідношення різних демографічних, соціальних, функціональних, професійних та інших характеристик груп робітників та відносин між ними.

В ТП підприємства виокремлюють наступні складові:

- кадрова: кваліфікаційний потенціал (професійні знання, вміння та навички) та освітній потенціал (здібності до навчання , усвідомлення, пізнання);

- професійна: введення нових професій, ускладнення трудових операцій (наслідки НТП);

- кваліфікаційна: якісні зміни в ТП (набуття знань, навичок, вмінь);

- організаційна: культура праці, ритмічність, дисципліна, співпраця, ступінь задоволення працею.

ТП суспільства акумулює та синтезує сукупні здібності до суспільно корисної діяльності працездатного населення.

ТП суспільства визначається:

- у кількісному відношенні: через можливості суспільства щодо залучення до загально корисної праці населення різної статі та віку;

- у якісному відношенні: реальні можливості щодо реалізації через участь у процесі суспільно-корисної праці всього розмаїття індивідуальних здібностей та якостей - знання, вміння, навички, яких набувають робітники у процесі виховання, підготовки до праці, трудової діяльності, перенавчання, підвищення кваліфікації.

Компоненти трудового потенціалу характеризують:

- психофізіологічні можливості участі у суспільно-корисній діяльності;

- можливості нормальних соціальних контактів;

- здібності до генерації нових ідей, методів, уявлень;

- раціональність поведінки;

- наявність знань та навичок, необхідних для виконання обов'язків та видів робіт;

- пропозиція на ринку праці.

Приведеним аспектам відповідають наступні компоненти ТП:

- здоров'я ;

- моральність та вміння працювати в колективі;

- творчий потенціал;

- активність;

- організованість;

- освіта;

- професіоналізм;

- ресурси робочого часу.

Показники, що характеризують компоненти ТП, можна визначати як для окремої людини, так і для різних колективів, в тому числі для персоналу підприємства та населення країни в цілому

Працездатність,час відсутності на роботі через хвороби

Втрата робочого часу через хвороби і ушкодження, витрати на забезпечення здоров'я персоналу

Середня тривалість життя, витрати на охорону здоров'я, смертність за віком

Моральність

Ставлення до оточуючих

Взаємини між співробітниками, втрати від конфліктів, шахрайство

Ставлення до інвалідів, дітей, людей похилого віку, злочинність, соціальна напруженість

Творчий потенціал

Творчі здібності

Кількість винаходів, патентів, раціоналізаторських пропозицій, нових виробів на одного працюючого

Доходи від авторських прав, кількість патентів і міжнародних премій на одного жителя країни

Активність

Прагнення до реалізації здібностей

Заповзятливість

Темпи технічного прогресу

Організованість та ассертивність

Акуратність, раціональність, дисциплінованість,обов'язковість, порядність, доброзичливість

Втрати від порушень дисципліни,чистота,ретельність,ефективне співробітництво

Якість законодавства, якість доріг і транспорту,дотримання договорів і законів

Освіта

Знання, кількість років навчання в школі і вузі

Частка фахівців з вищою і середньою освітою у загальній чисельності працюючих,витрати на підвищення кваліфікації персоналу

Середня кількість років навчання в школі і вузі, частка витрат на фінансування даної сфери в держбюджеті

Професіоналізм

Уміння, рівень кваліфікації

Якість продукції, втрати від браку

Доходи від експорту, втрати від аварій

Ресурси робочого часу

Час зайнятості протягом року

Кількість співробітників. Кількість годин роботи за рік одного співробітника

Працездатне населення. Кількість зайнятих. Рівень безробіття. Кількість годин зайнятості за рік

Приклади характеристик трудового потенціал.

Система управління витратами була створена інженерами і технологами у другій половині ХІХ ст. у США. Її мета фор мулювалася так: надання інформаційної допомоги управлінцям, контроль і прогнозування витрат, вибір найефективніших шляхів розвитку підприємства, прийняття оперативних управлінських рі шень. Суть системи полягає у забезпеченні інформації для управління підприємством.

Реалізація функцій менеджменту через систему коригування завдань.

На підставі одержаних даних, аналізу прогнозів та виробничих бюджетів система управління витратами забезпечує планування господарської діяльності. Особливість цієї системи полягає в її орієнтації на детальний облік витрат на виробництво, пов'язаних з використанням ресурсів і калькулюванням собівартості продукції з метою вишукування резервів зниження витрат на одиницю продукції. У зв'язку з цим важко погодитися з твердженням деяких авторів про те, що управлінський облік є лише підсистемою бухгалтерського обліку або його частиною. На нашу думку, система управління витратами відокремлена від бухгалтерського обліку, насамперед вона є складовою системи менеджменту на підприємстві, оскільки охоплює не тільки облік витрат, а й порядок їх планування, організацію виробництва та розробку системи стимулювання працівників за досягнення поставлених цілей.

Система управління витратами суттєво відрізняється від традиційного бухгалтерського обліку, орієнтованого на складання фінансової (бухгалтерської) звітності. На відміну від бухгалтерського обліку, який відображає результати діяльності підприємства за минулий період, тобто за своєю суттю є ретроспективним, вона забезпечує контроль та аналіз поточної діяльності підрозділів, дозволяє виявити взаємозв'язок між рівнем витрат, обсягами виробництва й прибутком і на підставі цього оперативно планувати майбутню діяльність. Тобто за своєю суттю система управління витратами націлена на перспективу.

Ще одна відмінність системи управління витратами від фінансового обліку полягає в тому, що останній призначений як для внутрішніх, так і для зовнішніх користувачів інформації (банків, фінансових та статистичних органів, інших підприємств), його ведення жорстко регламентується нормативними актами державних органів. Система управління витратами, у свою чергу, направ лена на задоволення виключно внутрішніх потреб підприємства при управлінні його виробничо-збутовою діяльністю. Вона не обмежена у виборі методів і розробляється відповідно до особливостей організаційної структури, тактичних та стратегічних цілей підприємства, технологій виробництва продукції, вимог виробничих процесів тощо.

Для забезпечення ефективного менеджменту необхідно організувати управління витратами в різних аспектах -- за технологіями (звичайні, інтенсивні тощо), центрами відповідальності, видами продукції, за відповідальними особами. Це дає змогу всебічно аналізувати рівень витрат та встановлювати їх відповідність визначеним нормам.

Система управління витратами повинна забезпечити менеджерів підприємства такою інформацією, яка дозволить:

-- приймати управлінські рішення з урахуванням їхніх економічних наслідків;

-- контролювати витрати у зіставленні з нормами;

-- формувати економічну стратегію;

-- оцінювати формування собівартості та прибутку протягом виробничого періоду;

-- оцінювати витрати в розрізі структурних підрозділів підприємства;

-- приймати рішення стосовно доцільності здійснення окремих виробництв, ефективності використання ресурсів.

Отже, система управління витратами відіграє надзвичайно важ-
ливу роль у розробці стратегії поведінки сільськогосподарського підприємства в ринкових умовах, тобто обґрунтуванні управлінських рішень під впливом зовнішнього економічного середовища. Не менше значення її і в налагодженні ефективного внутрі-господарського управління, створенні ефективного механізму планування, контролю й аналізу витрат.

Після реорганізації та реструктуризації колишніх КСП перед ними у повному обсязі постають завдання забезпечення ефективного функціонування в ринковому середовищі. Передусім їм необхідно налагодити адекватну новим умовам систему управління підприємством. Як свідчить світова практика, основним засобом побудови ефективного менеджменту підприємства є система управління витратами. Її головне завдання -- забезпечити керівництво підприємства необхідною інформацією для прийняття управлінських рішень. В умовах адміністративно-командної системи система управління витратами не мала ні організаційно-економічного поняття, ні спеціальних обов'язків відповідної частини адміністративного персоналу підприємства. Стратегічні та багато поточних управлінських рішень приймалися вищими територіальними й галузевими ланками управління. З переходом до ринку функції управління підприємством значно розширилися за одночасного підвищення вимог до їх обґрунтованості й оперативності. Закономірним наслідком цього і стала необхідність застосування в господарській практиці ідей, методів та інструментарію системи управління витратами. Вона дозволяє вирішити цілу низку важливих завдань поліпшення управління підприємством.

Перше серед них -- визначення переліку рентабельних видів сільськогосподарської продукції, які могли б принести підприємству прибуток. У межах системи управління витратами прийнято планувати витрати та собівартість одиниці продукції, прогнозувати ринкові ціни на неї, розраховувати прибутковість. Система орієнтована на обчислення рівня собівартості як відтворюваної величини, тобто виробничі витрати плануються, виходячи з прогнозних ринкових оцінок одиниці покупних матеріальних ресурсів, енергоносіїв та робочої сили. При цьому беруться до уваги наявний ресурсний потенціал підприємства, родючість його земель, розміри застосування технологічних матеріалів, прийняті в господарстві технології вирощування й можливості їх поліпшення, доступні канали реалізації продукції та обсяги продажу. Враховується також курсова динаміка валют як важливий фактор формування цін на засоби захисту рослин і тварин, пальне, мінеральні добрива. По кожному продукту визначаються рівень рентабельності та прибуток на одиницю продукції як критерії доцільності його виробництва та збуту.

Не менш важливим є і визначення межі беззбитковості за товарними видами продукції. Для цього система управління витратами передбачає спеціальну класифікацію витрат на постійні та змінні, CVP-аналіз (соst, volume, profit) та інші прийоми. До пос-тійних відносять витрати, розміри яких не пов'язані з обсягами виробництва продукції. Змінними є витрати, що змінюються прямо пропорційно до обсягів виробленої продукції. Собівартість одиниці продукції для межі беззбитковості розраховується лише у змінних витратах, а сама межа є результатом ділення загальної суми постійних витрат на різницю між ціною реалізації та питомими змінними витратами. Межа беззбитковості називається також критичною точкою і може визначатися графічно.

Для опрацювання цінової стратегії (політики) підприємства може бути використаний підхід, що дістав назву «CVP-аналіз», тобто аналіз залежності суми прибутку від собівартості (витрат) за різних обсягів виробництва.

Різні темпи динаміки цін на чинники інтенсифікації сільськогосподарського виробництва та його продукцію вимагають проведення розрахунків ефективності додаткових витрат і визначення доцільності підвищення на цій основі врожайності сільсько господарських культур та продуктивності худоби. За змістом і метою ці розрахунки близькі до CVP-аналізу.

Отже, система управління витратами відіграє надзвичайно важ-
ливу роль у розробці стратегії поведінки реструктуризованого сільськогосподарського підприємства в ринкових умовах, тобто в обґрунтуванні управлінських рішень під впливом зовнішнього економічного середовища. Не менш значна роль належить їй і в налагодженні ефективного внутрігосподарського управління.

Система управління витратами передбачає структуризацію внутрішнього середовища підприємства шляхом виокремлення в ньому центрів відповідальності, а саме: центру управління, цент рів виручки (грошових надходжень), центрів прибутку, центрів витрат. Центром управління виступає керівництво підприємства (адміністрація). Центрами виручки є маркетингові (збутові) підрозділи, які відповідають лише за обсяги й ціни реалізації продук ції. Центри прибутку виробляють та реалізують вироблену про дукцію, а відтак несуть і найповнішу відповідальність за собі вартість, ціни та прибуток. Центри витрат не здійснюють реалізацію і відповідають лише за собівартість та дотримання нормативів витрат. У спеціальній літературі трапляються також поняття центрів виникнення витрат, які породжують витрати, але безпосередньо не виробляють продукції, несучи відповідальність лише за виконання своїх функціональних обов'язків.

Керівництво підприємства здійснює постановку цілей центрам відповідальності за допомогою бюджетів. Бюджети підрозділів можуть мати різну побудову, періодичність складання та контролю, різну календарну деталізацію. Для сільськогосподарських підприємств доцільно складати річні бюджети з їх помісячною деталізацією. Існує також необхідність у складанні виробничих бюджетів на цикл виробництва (який не збігається з календарним роком) з метою визначення доцільності його здійснення.

Виокремлення у складі підприємства центрів відповідальності полегшує постановку цілей підсистемам управління. Ця управлінська процедура здійснюється у формі бюджетування та на основі диференціації функцій підрозділів відповідно до характеру й обсягів їх відповідальності. Бюджети підрозділів можуть мати різ ну побудову, періодичність складання та контролю, різну календарну деталізацію. Для сільськогосподарських підприємств доціль но формувати річні бюджети з помісячною деталізацією основних показників і виробничі бюджети на цикл виробництва
для визначення їх реальної прибутковості або збитковості. Під час розробки бюджетів використовують охарактеризовану вище класифікацію витрат на постійні та змінні, наявну на підприємстві нормативну базу, тобто адаптовані до конкретних умов норми виробітку, обслуговування поголів'я, затрат пального, кормів, насіння, засобів захисту рослин і тварин тощо. Враховуються й економічні нормативи, до яких належать норми амортизації, плата за землю, параметри матеріального стимулювання тощо. Як правило, на сільськогосподарських підприємствах у бюджетах передбачають усі витрати, що виникають у процесі виробництва продукції, незалежно від ступеня впливу підрозділу на їх формування.

Наявність річних бюджетів підрозділів дозволяє впровадити ефективний механізм поточного контролю їхньої діяльності шляхом зіставлення бюджетних та фактичних показників. Для цього най-
частіше користуються методом, що дістав назву «стандарт-кост».
В основу методу покладено стандарти, тобто кількість та вартість технологічних матеріалів і трудових витрат на одиницю продукції. Інший метод -- «директ-кост» -- передбачає бюджетування та контроль витрат з чітким розмежуванням прямих і непрямих витрат, визначенням собівартості продукції лише у змінних витратах.

Матеріали бюджетних розрахунків та підсумкові показники виконання річних бюджетів створюють необхідні передумови для розробки інструментів регулювання внутрішніх економічних відносин і мотивації персоналу. Отже, система управління витратами створює достовірні й надійні інформаційні масиви для прийняття управлінських рішень у процесі поточної виробничо-фінансової діяльності господарства. Упровадження цієї системи, особливо актуальним для реструктуризованих КСП.

2. Охарактеризуйте особливості застосування традиційних підходів щодо оцінки вартості бізнесу

За попередні роки багато вітчизняних підприємств - страховики та банкіри не виняток - наростили свій статутний фонд за рахунок „вливання" іноземного чи вітчизняного капіталу та втратили свої контрольні пакети, але не усім відомий підхід до визначення вартості окремо взятої компанії. Звичайно ж у кожного інвестора свій підхід до вибору об'єкту інвестування, але крім цього існують стандартні підходи до оцінки бізнесу.

Як відомо, оцінка бізнесу - це визначення вартості компанії як майнового комплексу, здатного приносити прибуток його власнику. При проведенні оцінної експертизи визначається вартість всіх активів компанії: нерухомого майна, машин й устаткування, фінансових вкладень, нематеріальних активів. Крім того, окремо оцінюється ефективність роботи компанії, її минулі, дійсні й майбутні доходи, перспективи розвитку й конкурентне середовище на даному ринку, а потім проводиться порівняння оцінюваної компанії з компаніями-аналогами. На підставі такого комплексного аналізу визначається реальна оцінка бізнесу, як майнового комплексу, здатного приносити прибуток.

Як правило, сучасна страхова компанія - це досить складна структура, що поєднує в собі велику кількість активів зовсім різної природи - від нерухомого майна до ділової репутації. Тому, оцінку бізнесу необхідно здійснювати з позицій всіх трьох існуючих оцінних підходів: витратного, дохідного й порівняльного. Ці підходи не використовуються ізольовано, а взаємодоповнюють один одного. Тобто для оцінки бізнесу експерти, як правило, одночасно використовують методи з різних підходів. При цьому, кожен підхід базується на використанні певних властивостей компанії, які так чи інакше впливають на величину її вартості. Необхідно враховувати, що основний та найбільш значущий актив страхової компанії - регіональна мережа, яка цікавить майже усіх інвесторів та діючих акціонерів.

Так, при визначенні вартості з позиції витратного підходу пріоритетною є вартість майна (сукупності матеріальних і нематеріальних активів) компанії. Витратний підхід базується на типовій мотивації і уявленнях розважливого покупця, який не заплатить за компанію більше, ніж коштують всі її активи.

При оцінці бізнесу з позиції дохідного підходу основою для розрахунків служить дохід, який, як передбачається, може принести компанія в майбутньому (прогнозовані доходи). Цей підхід базується на очікуваннях інвесторів, які визначають поточну вартість компанії, керуючись, в основному, прогнозною величиною майбутніх доходів від компанії, а не наявністю в компанії тих або інших активів (принцип очікування).

При використанні порівняльного підходу в оцінці бізнесу, основою для визначення вартості компанії є реалії вільного ринку, виражена в цінах укладених угод купівлі-продажу аналогічних компаній або їхніх акцій (часток). Цей підхід базується на принципі заміщення, згідно якого вартість компанії не може сильно відрізнятися від вартості іншої компанії, яка володіє еквівалентною для потенційного покупця корисністю.

Всі ці три підходи мають свої переваги й недоліки, свої кращі сфери застосування, й поєднують у собі досить велику кількість різних методів, з різноманіття яких оцінювач обирає найбільш підходящі для конкретного об'єкта інвестування.

У більшості випадків іноземний інвестор отримує, як правило лише красиву обгортку, а внутрішню структуру організації бізнесу страхової компанії йому доводиться будувати практично спочатку. Але можливо цього б не відбувалося, якщо б у компанії існувала ефективна система внутрішнього контролю.

Вартість бізнесу - це вартість діючого підприємства або вартість 100% корпоративних прав у діловому підприємстві. Необхідність оцінки вартості підприємства виникає в основному у таких випадках:

1) під час інвестиційного аналізу у ході прийняття рішень про доцільність інвестування коштів у те чи інше підприємство, у т. ч. при здійсненні операцій М&А (поглинання і приєднання);

2) у ході реорганізації підприємства (мета оцінки - визначення бази для складання передавального чи розподільного балансу, а також для встановлення пропорцій обміну корпоративних прав);

3) у разі банкрутства та ліквідації підприємства (оцінка проводиться з метою визначення вартості ліквідаційної маси);

4) у разі продажу підприємства як цілісного майнового комплексу (мета оцінки - визначення реальної ціни продажу майна);

5) у разі застави майна та при визначенні кредитоспроможності підприємства (мета оцінки - визначити реальну вартість кредитного забезпечення);

6) у процесі санаційного аудиту при визначенні санаційної спроможності (оцінка вартості майна проводиться з метою розрахунку ефективності санації);

7) під час приватизації державних підприємств (метою оцінки є визначення початкової ціни продажу об'єкта приватизації).

Оцінка вартості підприємства, його майна належить до найскладніших питань фінансів підприємств. Особливо відзначаються оцінка вартості підприємства як цілісного майнового комплексу та оцінка корпоративних прав суб'єкта господарювання, якщо дані права не котируються на біржі. Оцінка підприємства здійснюється, як правило, на базі ринкової вартості - ймовірної суми грошей, за яку можливі купівля-продаж об'єкта оцінки на ринку.

Організаційне, методичне та практичне забезпечення проведення оцінки вартості підприємств здійснюють особи, що займаються професійною оцінною діяльністю - оцінювачі та суб'єкти оцінної діяльності.

Вітчизняним законодавством при оцінці вартості майна та підприємства в цілому рекомендовано керуватися Законом України «Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні», методикою оцінки вартості майна під час приватизації, положеннями (національними стандартами) експертної оцінки, нормативними актами Фонду державного майна.

У літературних джерелах, нормативних актах наводяться численні принципи, яких слід дотримуватися при здійсненні оцінки вартості підприємства. До основних з них слід віднести такі:

1) принцип заміщення - полягає в тому, що покупець не заплатить за об'єкт більше, ніж існуюча мінімальна ціна за майно з аналогічною корисністю;

2) принцип корисності - зводиться до того, що об'єкт має вартість лише тоді, коли він є корисним для потенційного власника (корисність може бути пов'язана з очікуванням майбутніх доходів чи інших вигід);

3) принцип очікування - інвестор, плануючи вкладати кошти в об'єкт сьогодні, очікує отримати грошові доходи від об'єкта в майбутньому;

4) принцип зміни вартості - говорить про те, що вартість об'єкта оцінки постійно змінюється в результаті зміни внутрішнього стану та дії зовнішніх факторів;

5) принцип ефективного використання - полягає в тому, що з усіх можливих варіантів експлуатації об'єкта обирається той, що забезпечує найефективніше використання його функціональних характеристик, а отже, приносить найбільшу вартість;

6) принцип розумної обережності оцінок - зводиться до того, що під час оцінки оцінювач повинен критично (із розумним упередженням) ставитися до всієї інформації, що стає йому відомою від адміністрації об'єкта оцінки, і, по можливості, перевіряти цю інформацію, звертаючись до незалежних джерел;

7) принцип альтернативності оцінок - полягає у необхідності використання різних методів оцінки та порівняння показників вартості, отриманих у результаті застосування альтернативних методів.

Важливим елементом оцінки вартості підприємства є визначення вартості капіталу, який є в його розпорядженні. Це поняття характеризує ціну залучення підприємством фінансових ресурсів. Інакше кажучи, це винагорода, за яку капіталодавці погоджуються вкладати кошти в дане підприємство. Згідно із сучасними тенденціями в теорії і практиці фінансової діяльності вартість капіталу підприємства рекомендується розраховувати на основі використання так званої моделі середньозваженої вартості капіталу (Weighted Average Cost of Capital = WACC):



де К_ВК - очікувана ставка вартості власного капіталу;

К_ПК - очікувана ставка вартості позичкового капіталу;

К - сума капіталу підприємства;

ВК - сума власного капіталу;

ПК - сума позичкового капіталу.

Середньозважена вартість капіталу показує середню дохідність, якої очікують (вимагають) капіталодавці (власники та кредитори), вкладаючи кошти в підприємство. Вона залежить від структури капіталу, а також ціни залучення капіталу від власників і кредиторів.

У зарубіжній та вітчизняній практиці оцінки вартості майна найбільшого поширення дістали три методичні підходи до оцінки вартості підприємства:

1) заснований на оцінці потенційних доходів підприємства;

2) майновий (витратний);

3) ринковий.

Оцінка вартості підприємства з використанням дохідного підходу ґрунтується на визначенні теперішньої вартості очікуваних вигід (доходів, грошових потоків) від володіння корпоративними правами підприємства. В основі підходу лежить теза, що метою вкладання капіталу інвестором у купівлю підприємства передусім є отримання стабільних доходів. У рамках цього підходу виокремлюють два основні методи:

1) дисконтування грошових потоків (дисконтування Cash-flow);

2) визначення капіталізованої вартості доходів.

При оцінці вартості підприємства цими методами дані про вартість, склад і структуру активів безпосередньо не впливають на оцінку, а використовується лише інформація про здатність активів генерувати доходи. Такий методологічний підхід за своєю природою є однотипним з методологією оцінки доцільності інвестицій на базі концепції зміни вартості грошей у часі.

Метод дисконтування грошових потоків побудований на концепції теперішньої вартості майбутнього Cash-flow оцінюваного підприємства в розрізі окремих періодів. За своїм економічним змістом він схожий з методикою дисконтування Cash-flow у рамках оцінки доцільності інвестицій.

Згідно з цим методом вартість об'єкта оцінки прирівнюється до сумарної теперішньої вартості майбутніх чистих грошових потоків (Cash-flow) або дивідендів, які можна отримати в результаті володіння підприємством, зменшеної на величину зобов'язань підприємства та збільшеної на вартість надлишкових активів.

Надлишкові активи - це активи підприємства, що в даний час не використовуються ним для отримання фінансового результату та застосування яких на даному підприємстві у зазначений спосіб і належним чином є фізично неможливим або економічно неефективним. Такого роду активи оцінюються, виходячи з найкращого альтернативного варіанта їх використання.

Для здійснення розрахунків методом DCF слід визначитися з чотирма базовими величинами:

1) часовий горизонт, на який поширюватимуться розрахунки (прогнозний період);

2) обсяг очікуваного Cash-flow (або дивідендів) у розрізі окремих прогнозних періодів;

3) ставка дисконтування, яку слід використовувати для приведення майбутніх грошових потоків до теперішньої вартості;

4) залишкова вартість підприємства.

Алгоритм розрахунку вартості підприємства (нетто) методом DCF можна уявити в такому вигляді:



де ВП_Н - чиста (нетто) вартість підприємства на дату оцінки;

FCFt - сумарна величина операційного та інвестиційного Cash-flow в періоді t;

ЗПВ - залишкова вартість підприємства в періоді n;

НА - надлишкові активи;

r - коефіцієнт, який характеризує ставку дисконтування.

Вибір прогнозного горизонту, який враховується при оцінці вартості підприємства, значною мірою залежить від цілей оцінки. З теоретичного погляду цей період може бути безкінечним, однак на практиці виходять з періоду корисної експлуатації об'єкта. Якщо оцінка здійснюється в рамках прийняття рішення про тимчасове вкладення капіталу в підприємство (довгострокові позички чи інвестування коштів у корпоративні права), то прогнозний період збігатиметься зі строками, на які кошти планується вкласти у підприємство. Якщо ж строк інвестування є невизначеним, то прогнозний горизонт поширюватиметься до моменту повної стабілізації діяльності та доходів підприємства.

Для оцінки вартості підприємства на базі DCF найдоцільніше є використання показника Free Cash-flow, який характеризує сумарну величину чистих грошових потоків підприємства в результаті операційної та інвестиційної діяльності.

Слід враховувати, що чим ширшим є горизонт планування, тим вищим є рівень ризику неправильної оцінки майбутнього грошового потоку. Для спрощення розрахунків фактор ризику, як правило, відображається не в прогнозних показниках FCF, а в ставці дисконтування.

Ставка дисконту характеризує норму прибутку, за якою майбутні грошові надходження приводяться до теперішньої вартості на момент оцінки. Вона враховує премію за ризик інвестування коштів в оцінюване підприємство: чим більшим є ризик, тим ставка дисконтування буде вищою. Ставку дисконтування для цілей оцінки вартості підприємства рекомендується розраховувати на основі використання моделі середньозваженої вартості капіталу (WАСС). Рядом методик пропонується також розрахунок ставки дисконту як суми двох її основних компонентів:

1) процентної ставки з мінімальним ризиком (чи безризикової): рекомендується розраховувати, виходячи з середньої по ринку дохідності за депозитними вкладеннями;

2) кумулятивної надбавки за ризик, яка включає різні надбавки за ризик вкладень у конкретне підприємство, зокрема можуть передбачатися надбавки за:

- неточність прогнозування очікуваних грошових потоків (1-3%);

- ризик структури капіталу (0-2%);

- високий рівень поточної заборгованості (0-2%);

- ризик помилкових рішень менеджменту, погіршення ситуації підприємства на ринку факторів виробництва та збуту продукції (2-4%);

- інфляційні ризики (залежно від прогнозних темпів інфляції).

Метод капіталізації доходів досить часто застосовується з метою перевірки достовірності оцінки, проведеної за методом DCF. Капіталізація передбачає трансформацію доходів у вартість. Для визначення вартості підприємства цим методом характерний для підприємства рівень доходів переводиться у вартість шляхом його ділення на ставку капіталізації. Метод доцільно використовувати для оцінки вартості підприємств зі стабільними доходами чи стабільними темпами їх зміни. У разі стабільних доходів, для оцінки рекомендується використовувати формулу так званої довічної ренти:

,

де ВП_К - вартість підприємства за методом капіталізації доходу;

П - очікувані доходи підприємства, які підлягають капіталізації;

К_ВК - ставка капіталізації (дорівнює ставці вартості власного капіталу).

Ставка капіталізації - дільник (як правило, у формі процента), який використовується для переведення доходу у вартість. Природа і методика визначення ставки капіталізації в цілому є тією самою, що й ставки дисконтування. Однак для цілей капіталізації, як правило, береться ставка дисконту в частині вартості залучення власного капіталу: очікувана інвесторами ставка дохідності за вкладеннями у корпоративні права підприємства.

Згідно з майновим підходом вартість підприємства розраховується як сума вартостей усіх активів (основних засобів, запасів, вимог, нематеріальних активів тощо), що складають цілісний майновий комплекс, за мінусом зобов'язань. Основним джерелом інформації за даного під оду є баланс підприємства.

Оцінка вартості підприємства на базі активів заснована на так званому принципі субституції, згідно з яким вартість активу не повинна перевищувати ціни заміщення всіх його складових. У рамках цього підходу розрізняють такі основні методи:

1) оцінка за відновною вартістю активів (витратний підхід);

2) метод розрахунку чистих активів;

3) розрахунок ліквідаційної вартості.

В основу витратного підходу покладено принципи корисності і заміщення. Він ґрунтується на тезі, що потенційний покупець не заплатить за об'єкт більшу ціну, ніж його можливі сукупні витрати на відновлення об'єкта в поточному стані та в діючих цінах, що забезпечуватиме його власникові подібну корисність. У рамках витратного підходу основним методом оцінки вважається метод відтворення (оцінка за відновною вартістю активів). Відновна вартість розраховується з використанням інформації про вартість відтворення майна в існуючому вигляді в ринкових цінах на момент оцінки. Метод базується на показниках первісної вартості активів, величини їх зносу та індексації.

Первісна вартість активів - це вартість окремих об'єктів активів, за якою вони були зараховані на баланс підприємства; включає суму витрат, пов'язаних з виготовленням, придбанням, доставкою, спорудженням, встановленням, страхуванням під час транспортування, державною реєстрацією, реконструкцією, модернізацією та іншим поліпшенням активів.

Відновна вартість - це вартість відтворення об'єкта оцінки на дату оцінки. Вона визначається шляхом множення первісної вартості активів на коефіцієнт індексації. Враховуючи те, що з часом активи поступово втрачають споживчу вартість, на їх оцінку суттєво впливає рівень фізичного та морального зносу. У разі індексації первісної вартості активів відбувається також індексація величини зносу. Реальна вартість матеріальних і нематеріальних активів характеризується їх залишковою вартістю, що визначається як різниця між Їх відновною (первісною) вартістю та проіндексованою сумою зносу. Вартість підприємства дорівнюватиме різниці між реальною вартістю його активів та ринковою ціною зобов'язань.

Метод оцінки за відновною вартістю досить часто використовується в ході оцінки майна під час приватизації державних підприємств.

До основних недоліків методу слід віднести те, що на практиці балансова вартість активів майже ніколи не відповідає їх ринковій вартості. Достовірність оцінки підвищується, якщо отриману вартість скоригувати на приховані прибутки чи збитки підприємства.

При оцінці вартості підприємства за цим підходом визначальним є те, що дана вартість не дорівнює арифметичній сумі вартостей окремих майнових об'єктів підприємства. Цю вартість слід скоригувати на вартість гудвілу. Гудвіл - вартість фірми, її ділової репутації, нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його ринковою вартістю, що виникає внаслідок кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку, нових технологій тощо.

Ринковий підхід передбачає розрахунок вартості підприємства на основі результатів його зіставлення з іншими бізнес-аналогами. Головним тут є наявність прийнятної бази для порівняння та підприємств-аналогів. Подібний бізнес повинен вестися в тій же галузі, що і об'єкт оцінки, або в галузі, що є чутливою до тих самих економічних чинників. Для з'ясування цього питання слід провести порівняльний аналіз кількісних та якісних подібностей та відмінностей між аналогічними підприємствами та об'єктом оцінки. В рамках ринкового підходу найуживанішими методами вважаються методи:

1) зіставлення мультиплікаторів;

2) порівняння продажів (транзакцій).

Основними джерелами інформації при застосуванні цього підходу є фондові біржі та позабіржові торговельні системи, на яких мають обіг права власності на подібний бізнес, дані фінансової звітності підприємств-аналогів, а також інформація про попередні транзакції з корпоративними правами на той бізнес, який оцінюється.

Метод зіставлення мультиплікаторів дає змогу оцінити вартість підприємств на основі зіставлення значень окремих показників аналогічних підприємств. Метод ґрунтується на тезі про рівність окремих мультиплікаторів, розрахованих для підприємств-аналогів. Алгоритм розрахунку ринкової вартості підприємства за цим методом є таким:

де ВПм - вартість підприємства, розрахована на основі зіставлення мультиплікаторів;

По - значення показника, що порівнюється (чиста виручка, прибуток, CF тощо), на оцінюваному підприємстві;

М - мультиплікатор (розраховується з використанням даних підприємства-аналога).

Як мультиплікатори здебільшого використовують такі показники:

1) відношення ціни (корпоративних прав чи підприємства) до чистої виручки від реалізації;

2) відношення ціни підприємства до операційного Cash-flow;

3) відношення ціни до чистого прибутку;

4) відношення ринкового курсу корпоративних прав до балансового.

Принциповим є використання повністю ідентичних методик розрахунку значень мультиплікаторів на оцінюваному підприємстві та об'єкті порівняння. При оцінці одного підприємства можуть бути використані кілька мультиплікаторів. Вартість підприємства при цьому обчислюється як середньоарифметична вартість, розрахована за кожним мультиплікатором.

Метод порівняння продажів (траypакцій) базується на оцінці вартості підприємства, виходячи з ціни продажу аналогічних об'єктів. Він передбачає, що суб'єкти ринку здійснюють операції купівлі-продажу майна за цінами, які були встановлені при купівлі-продажу аналогічних об'єктів. Оскільки абсолютних аналогів практично не існує, ціни продажу порівнюваних підприємств коригуються на спеціально обчислені поправочні коефіцієнти, які характеризують рівень відмінності об'єкта оцінки та його аналогу.

З метою забезпечення об'єктивності оцінки знайдена в рамках ринкового підходу порівняльна вартість коригується на відповідні поправки, що характеризують ризиковість об'єкта оцінки, відмінності в правах власності на нього, рівень мобільності корпоративних прав тощо.

До переваг методів порівняння та зіставлення мультиплікаторів слід віднести те, що вони дають можливість одержати реальну ринкову вартість оцінюваного майна. Недоліки методів оцінки за ринковим підходом зумовлені тим, що вони не враховують вартість потенційних прибутків, які можна отримати, експлуатуючі об'єкт оцінки. Саме тому в деяких випадках результати оцінки підприємства за згаданими методами доцільно зіставляти з вартістю підприємства, розрахованою за методом капіталізованої вартості чи дисконтування грошових потоків.

Проблематика використання методів оцінки в рамках ринкового підходу зумовлена тим, що в Україні реальні ціни купівлі-продажу підприємств в офіційній статистиці відображаються досить рідко, а фондовий ринок не досить розвинутий.

З метою правильної організації роботи щодо оцінки вартості майна необхідно дотримуватися певної послідовності дій та вибрати найоптимальнішу для конкретного об'єкта методику оцінки. В загальному вигляді оцінка вартості підприємства включає такі етапи:

1) укладання договору на проведення оцінки вартості підприємства. Замовником оцінки вартості підприємства можуть бути його власники, керівництво, органи державної влади;

2) збір вихідної інформації про об'єкт оцінки. Замовники оцінки повинні забезпечити доступ оцінювача до об'єкта оцінки, отримання ним необхідної та достовірної інформації про підприємство;

3) вибір та обґрунтування методології оцінки. Обираючи той чи інший методологічний підхід, оцінювач повинен виходити з наявної інформаційної бази, можливостей прогнозування майбутніх грошових потоків (доходів) та розрахунку ставки дисконтування (капіталізації), врахування фактора ризику, наявності банку даних здійснених транзакцій з купівлі-продажу аналогічних підприємств тощо;

4) застосування методичних підходів, методів та оцінних процедур.

5) проведення аудиторської перевірки та інвентаризації майна (якщо це передбачено законодавством чи обраним методологічним підходом). За допомогою інвентаризації виявляється фактична наявність основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів, грошових засобів, інших активів у натурі і перевіряється їх відповідність даним бухгалтерського обліку;

6) узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів і методів оцінки. Узгодження відбувається на основі аналізу впливу інформаційних джерел та найістотніших процедур оцінки на достовірність отриманих результатів;

7) складання звіту про оцінку підприємства та висновку про вартість об'єкта оцінки на дату оцінки. Звіт про оцінку є документом, що містить висновки щодо його вартості та підтверджує виконані оцінювачем процедури з оцінки підприємств. Вимоги до змісту звіту, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна;

8) Затвердження результатів оцінки. Звіт про експертну оцінки та висновки щодо вартості підприємства затверджують особи, які є замовниками оцінки;

9) Рецензування звіту про оцінку. З метою контролю за якістю оцінки вартості підприємства та на вимогу особи, яка використовує оцінку та її результати для прийняття фінансово-господарських рішень, а також інших заінтересованих осіб, законодавством передбачена можливість рецензування звіту.

Звіт про оцінку повинен містити такі основні позиції:

1) опис об'єкта оцінки;

2) відомості про мету оцінки та обґрунтування відповідної бази оцінки;

3) перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки;

4) викладення всіх припущень, у межах яких проводилася оцінка;

5) опис та аналіз зібраних і використаних вихідних даних під час виконання оцінки;

6) висновки щодо найефективнішого використання об'єкта оцінки;

7) викладення змісту використаних методичних підходів, методів та оцінних процедур;

8) розрахунки, на основі яких зроблено висновок про вартість об'єкта оцінки;

9) висновок про вартість об'єкта оцінки;

10) додатки, що включають копії всіх необхідних документів, а також інші інформаційні джерела, які роз'яснюють та підтверджують припущення і проведені розрахунки;

11) терміни дії звіту та висновку про вартість об'єкта оцінки.

Висновок про вартість об'єкта оцінки повинен містити інформацію про замовника оцінки та виконання звіту про оцінку; назву об'єкта оцінки, його коротку характеристику; зазначення мети та дати оцінки; вказівку про вид вартості та її величину; посилання на використані методичні підходи.

Звіт та висновок підписуються оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оцінної діяльності.

Висновки

вартість менеджмент трудовий управління

Нова наукова категорія - "потенціал підприємства" розуміється як сукупність засобів і можливостей підприємств у реалізації ринкової діяльності.

У широкому розумінні поняття "потенціал" - це засоби, запаси, джерела, які є в наявності й можуть бути використані, приведені в дію для досягнення певної мети, виконання плану, розвязання завдань, можливості якої-небудь соціальної системи в певній сфері .

Необхідно розрізняти поняття виробничо-економічного (або ресурсного) і ринкового потенціалу підприємства.

Література

1. Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну діяльність в Україні» від 12.07.2001.

2. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. - М.: Финансы и статистика, 1997.

3. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч.посібник. - К.: КНЕУ, 1999.

4. Фінанси підприємств: Підручник / Кер. авт. пол. і наук. ред. проф. А.М. Поддерьогін. - К.: КНЕУ, 1999.

5. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР.

Размещено на Allbest.ru