Теоретико-методологічні підходи та розробка практичних рекомендацій по реформуванню системи регіонального управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Еволюція організаційного і функціонального змісту регіонального управління.

Зв'язок роботи із науковими програмами.

Мета і завдання дослідження.

Наукова новизна одержання результатів.

Висновок

Еволюція організаційного і функціонального змісту регіонального управління

У ретроспективному аспекті процес реформування регіонального управління не слід вважати однозначним і однорідним як за своєю спрямованістю, так і за інтенсивністю проведення. Це обумовлено багатьма причинами, основні з яких пов'язані:

- зі зміною у виборі моделі макроекономічної моделі змішаного типу, і відповідно, системи управління регіонами;

- з недостатнім рівнем методологічного забезпечення процесу регулювання територіального розвитку;

- зі значним рівнем консерватизму діючої в Україні системи регіонального управління.

Більш конкретно цю історію розвитку можна поділити на два великі періоди: перший - 1920-1985 роки і другий - 1996 рік - по дійсний час. Ці періоди також піддаються градації за етапами організаційно-функціональних змін.

На першому етапі першого періоду (1920-1932 рр.) проблеми регіонів розглядалися і вирішувалися виходячи із дії економічних законів, зокрема закону вартості та об'єктивного характеру товарно-грошових відносин. В цей час управління регіональним розвитком здійснювалось переважно місцевими органами влади, які діяли як політичні органи і за сумісництвом як суб'єкти господарської діяльності в рамках визначеної адміністративної території. В рамках цієї моделі передбачалось широке використання принципів господарського розрахунку у внутрішньогосподарській діяльності і оптовій торгівлі засобами виробництва. Основу територіального розвитку складала концепція підвищення ефективності суб'єктів виробничогосподарської діяльності та поліпшення показників розвитку соціальної сфери при суворому обмеженні міжрегіонального обміну.

На другому етапі (1933-1956 рр.) вже була створена система адміністративно-командного управління в країні. Характерною ознакою цього періоду було, по-перше, відмова від принципу єдності економіки і адміністративних кордонів її функціонування і, по-друге, подрібнення адміністративно-територіальних одиниць управління. На практиці це призвело до порушення пропорцій між зовнішніми і внутрішніми факторами розвитку соціально-економічних систем, проте мало об'єктивне пояснення - пріоритет оборонних питань і, відповідно, галузей оборонного спрямування.

На третьому етапі (1957-1965 рр.) значні зусилля направлялись на удосконалення управління регіональною економікою на основі створення раднаргоспів. Метою створення раднаргоспів була потреба в забезпеченні децентралізації управління у зв'язку із загальним зростанням промислового потенціалу. При цьому через реформу управління в 1957 році передбачалось в першу чергу обмежити загрозливу структурну диференціацію та ослабити протиріччя між галузями виробництва і територіями. Проте створення багато чисельних раднаргоспів не виправдало очікуваних сподівань.

На четвертому етапі становлення і розвитку регіональних економічних систем (1965-1985 рр.) в наукових дослідженнях і практиці управління знайшло відображення вирішення проблем регіонального розвитку на основі програмно-цільового та системного підходів. Зокрема, в цей час розпочались і отримали подальше продовження роботи по формуванню територіальних соціально-економічних систем, соціально-економічних комплексів, що знаменувало собою бажання відновити зв'язок територіально-виробничого комплексоутворення з більш загальними проблемами територіальної організації суспільства, в тому числі з проблемами економічного районування. Цей напрямок, представлений в дослідженнях естонських, російських і українських вчених мав за мету реалізацію ідеї М.М. Колосовського про поєднання теорії комплексоутворення з соціально-економічним районуванням.

Другий період розвитку регіонального управління теж був неоднорідним, хоча носив і носить явно трансформаційний характер.

На першому його етапі (1986-1997 рр.), який можна назвати квазіреформаторським, характерним було пристосування діючої "радянської моделі" до нових ринкових умов без радикальної зміни базових її інститутів. В цей час структура органів управління регіоном являла собою складне поєднання галузевих і територіальних підрозділів рад, державних органів і діючих паралельно, а інколи і самостійно, підрозділів партійних комітетів усіх рівнів. Юридично закріпленим вищим органом регіонального управління були обласні ради народних депутатів. Для виконання безпосередніх виконавчих і розпорядчих функцій сесій обласної ради вибирався виконавчий комітет. Координацію дій усіх органів управління через планування розвитку основних пропорцій економіки регіону повинна була здійснювати планова комісія облвиконкому. Не маючи достатніх повноважень і важелів впливу на галузеві виробничі структури планова комісія обмежувала свою діяльність збором проектних даних для планування і розробки комплексного плану. Розпочинаючи з 1985 року в колишньому СРСР почала здійснюватись практична робота по переходу до ринкової економіки. Значні зміни було внесено в структуру облвиконкому, а також обласних відділів і управлінь. Зокрема, в структурі облвиконкому центральне місце зайняло заново створене Головне планово-економічне управління (ГоловПЕУ), яке ввібрало в себе обласну планову комісію, відділи облвиконкому по соціальному розвитку і науково-технічному прогресу, а також функції ліквідованих відділів обкому партії. Проте це існувало недовго, оскільки в ГоловПЕУ стали бачити орган, який підміняє облвиконком і спроможний вирішувати усі питання розвитку регіону, включаючи галузеві і міжгалузеві. В таких умовах чергова зміна організаційних структур управління регіоном була просто неминуча. Голов ПЕУ перетворилося спочатку в комітет, а потім в управління економіки регіону з дещо іншою організаційною структурою, чисельністю апарату і функціями [1.]. Чергове адміністративне реформування у відповідності до статей 46 і 53 Конституційного договору між Президентом України і Верховною Радою призвело до ліквідації облвиконкомів і створення на їх основі державних адміністрацій. Новий орган суттєво розширив свої повноваження стосовно управління регіональним розвитком, в його функції ввійшло управління державним майном, здійснення антимонопольної політики, роздержавлення і приватизації, сприяння підприємництву, захист прав споживачів, підтримка зовнішньоекономічних зв'язків тощо. Розширення функцій і повноважень призвело до розширення структури і складу апарату держадміністрацій. Типом конфігурації їх організаційних структур стала лінійно-функціональна, або її модифікація - дивізійна, за якої функціональні підрозділи об'єднуються у великі блоки. Недоліком цього виду структур є локалізація функцій управління у відокремлених підрозділах і їх слабка взаємодія при вирішенні комплексних проблем розвитку територій, практична відсутність горизонтальної координації. Саме останнє на думку спеціалістів [2.] стало основною причиною втрати керованості управлінськими процесами в нинішніх умовах господарювання.

Третій, або трансформаційний, період реформування регіонального управління розпочався з другої половини 2001 року і триває по теперішній час. Для нього характерним є стратегічний підхід щодо зміни пострадянської квазіринкової моделі регулювання територіального розвитку на сучасну європейську модель, модернізовану з урахуванням особливостей та потреб вітчизняної економіки. Частково це проявляється в заново реформованій структурі Головного управління економіки області, де виділяються принципово нові блоки функціональної діяльності: блок інституційної політики, блок економічної стратегії і блок із здійснення регуляторної політики.

Таким чином, минулий і сучасний періоди розвитку регіонального управління можна розглядати як пошук оптимізації державного і регіонального впливу на характер відтворювальних процесів в економічних системах різного ієрархічного рівня в рамках демократизації суспільних процесів.

Трансформація соціально-економічних відносин, що відбувається в Україні, обумовила необхідність переосмислення та обґрунтування пріоритетів регіонального розвитку і в зв'язку з цим формування механізмів управління, адекватних процесам регіоналізації в державі і регіонах. Зміст цих перетворень багато в чому визначає перехід соціально-економічних відносин від принципів жорсткої планово-директивної розподільної системи в русло ринкових відносин, формування адекватної ринку системи регулювання суспільних процесів відтворення на регіональному і місцевому рівнях. Це потребує визначення і законодавчого закріплення нових функцій і повноважень місцевих органів влади та реформування під них діючих організаційних структур управління. В науково-методологічному плані сама практика реформування існуючих організаційних структур управління в регіонах є складною комплексною проблемою, дослідження якої потребує багатоаспектного підходу із застосуванням системної теорії наукового управління.

З опублікованих останнім часом результатів фундаментальних досліджень із даної проблематики виділяються глибиною і шириною охоплення проблем регіонального розвитку та обґрунтованістю наукових положень праці О.М. Алимова, І.К. Бистрякова, М.П. Бутка, Б.М. Данилишина, М.І. Долішнього, С.І. Дорогунцова, Т.А. Заяць, В.І. Куценко, А.С. Лисецького, А.Г. Мазура, В.К. Мамутова, Я.Б. Олійника, В.І. Пили, В.К. Симоненка, А.В. Степаненка, М.Ф. Тимчука, М.І. Фащевського, Л.Г. Чернюк, М.Г. Чумаченка та інших.

Разом із тим багато проблем, які стали особливо актуальними в нинішній економічній ситуації, вимагають додаткових системних досліджень. В економічній теорії і практиці залишаються недостатньо з'ясованими і вирішеними питання щодо визначення теоретичного поняття та сутності реформування системи управління як економічної категорії та управлінської діяльності, його місця і ролі в науковій методології. З іншого боку, малодослідженим залишається коло питань, пов'язаних з внутрішньою організацією реформування організаційних структур управління. Це стосується самого змісту і технології реформування; наукового обґрунтування закономірностей, принципів і методів реформування на регіональному рівні управління; визначення нових функцій і відповідних їм організаційних форм управління в регіонах та їх оптимізації; нормативно-правового забезпечення розвитку регіонального управління, вдосконалення адміністративно-територіального устрою країни, як системної функції реформування діючої системи управління тощо. Потребує подальшого дослідження аналітична складова регіонального розвитку, особливо в тій частині, де визначається результативність регіональної економіки від діяльності місцевих органів влади і управління. У практичній роботі регіональних органів недостатньо використовуються методи багатоваріантних рішень, заснованих на прийомах математичного моделювання ефективності управлінських організаційних структур.

Необхідність наукової розробки зазначених проблем і зумовила вибір даної теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

управління регіональний реформування методологія

Дисертація виконувалася згідно з темами науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України, зокрема такими: 3.1.5.63. “Схема (Прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів (областей) на тривалу перспективу” (номер держреєстрації 0100U00657), де автором запропоновано концептуальні напрями розвитку (реформування) системи регіонального управління; ІІІ-7-06 (90) „Економічний простір та динаміка розвитку продуктивних сил України” (номер держреєстрації 0106U005191), у межах якої автором обґрунтовано шляхи удосконалення територіальної структури регіональних систем.

Мета і завдання дослідження

Метою роботи є обґрунтування теоретико-методологічних підходів та розробка практичних рекомендацій по реформуванню системи регіонального управління в умовах регіоналізації та глобалізації економіки.

Досягнення зазначеної мети обумовило необхідність вирішення наступних завдань :

- узагальнення теоретичних положень щодо сутності і змісту організаційно-функціонального реформування регіонального управління як економічної категорії та практичної діяльності органів регіональної влади;

- визначення закономірностей та уточнення принципів і методів реформування регіонального управління, їх взаємозв'язок та значення у формуванні наукової методології;

- узагальнення та наукове обґрунтування методичних положень по практичному здійсненню реформування діючих структур управління, що дозволяє визначити порядок у проведенні цієї роботи;

- дослідження еволюції форм і змісту регіонального управління залежно від розвитку економічних систем;

- формування показників оцінки залежності ефективності регіонального управління від якості його організаційно-функціонального забезпечення;

- визначення залежності стану функціонування регіональних економічних систем від ефективності діяльності діючих органів влади і управління;

- вироблення пропозицій по нормативно-правовому забезпеченню процесів управління в сучасних регіональних економічних системах;

- розробка пропозицій по реформуванню адміністративно-територіального устрою в просторовій організації регіональної економіки;

- обґрунтування пропозицій по формуванню раціональних структур і функцій та рівнів регіонального управління відповідно до регіоналізації суспільних процесів.

Об'єктом дослідження є процеси реформування управління регіональним розвитком, його структурна організація і функціонування в умовах регіоналізації економіки.

Предметом дослідження виступає сукупність теоретичних, методологічних і прикладних проблем, що виникають у процесі реформування системи регіонального управління.

Методи дослідження. В якості методологічної основи в роботі були використані положення сучасної економічної теорії з проблем розвитку регіональних економічних систем та організації їх управління, праці вітчизняних та зарубіжних дослідників з питань управлінської діяльності, законодавчі та нормативні акти України.

При вирішенні поставлених задач відносно реформування управління регіональним розвитком у дисертації використовувались методи: системний підхід, аналізу та синтезу, узагальнення і порівняння, графічний, картографічний, монографічний, індексний, розрахунково-конструктивний, балансовий, нормативний. Зокрема, для визначення стану та змісту реформування системи регіонального управління застосовувались монографічний метод та структурно-функціонального аналізу; для аналізу структурно-функціональної організації регіонального управління були використані методи статистичного аналізу, групування, індексний, нормативний, математичного моделювання. Інформаційну базу дослідження складають статистичні та звітні дані Міністерства економіки, Державного комітету статистики України, Управління статистики Вінницької області, інших міністерств, відомств, наукові доробки вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів з проблем управління регіональним розвитком.

Наукова новизна одержаних результатів

На основі комплексного дослідження в роботі обґрунтовано теоретичні, методичні та практичні засади реформування системи регіонального управління відповідно до вимог ринкової економіки та напрямів регіоналізації. Найбільш важливими результатами, що характеризуються новизною і розкривають зміст дисертаційної роботи, є наступні:

вперше:

- визначено економічний зміст та розкрито сутність поняття “організаційно-функціональне реформування регіонального управління” як окремої підсистеми діяльності, спрямованої на зміну структури і функцій органів регіональної влади в умовах регіоналізації економіки;

- сформовано економіко-математичну модель залежності ефективності господарської діяльності управлінських одиниць регіону від стану управлінської діяльності на місцях, що дозволяє визначити доцільність розширення їх функцій і повноважень;

удосконалено:

- систему та розкрито зміст спеціальних наукових принципів як керівних ідей по здійсненню реформаційних дій, зокрема таких як: варіантність, ієрархічність, цільової орієнтації, субстаціонарної єдності, доцільної різноманітності, єдності керівництва, відповідності функції і організаційної форми, мінімуму зв'язків, які складають методологічне підґрунтя реформування системи регіонального управління;

- методичні підходи стосовно технології здійснення реформаційних дій, яка включає поетапність їх здійснення та класифікацію структур управління залежно від притаманних їм функцій;

- комплекс показників привабливості адміністративних районів регіону, що дозволяє визначити рівень організації управління в просторовій організації регіональної економіки;

отримали подальший розвиток:

- методичні підходи до обґрунтування оновленої системи регіонального управління, включаючи його рівні, організаційні форми, функції і повноваження, що кореспондується з європейською практикою та вимогами регіоналізації;

- нормативно-правові засади регулювання у вигляді концепцій першочергових законів: про адміністративний регіон (область), про регіональне управління, про бюджетне регулювання регіонального розвитку, прийняття яких дозволить закріпити делеговані функції і повноваження за рівнями управління в регіонах;

- пропозиції по вдосконаленню адміністративно-територіального устрою країни на зразок об'єднаної Європи, що на практиці призведе до розширення функціонального змісту і організаційного оформлення органів управління в регіональних економічних утвореннях.

Відмінність отриманих наукових результатів від існуючих розробок полягає також у тому, що реформування діючої системи управління регіональним розвитком у роботі пропонується здійснювати на оновленій науково-методологічній базі, в основу якої покладено комплексний підхід та системний аналіз, що відповідає вимогам наукової регіоналістики.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені в дисертаційній роботі наукові результати дають можливість здійснити реформування системи управління в регіонах України; вони також можуть бути основою для вирішення теоретико-методологічних проблем організації регіонального розвитку відповідно до процесів регіоналізації та вимог ринкової економіки. Деякі результати дослідження можуть знайти застосування при реалізації Стратегії державної регіональної політики, в роботі регіональних органів влади, розробці програм соціально-економічного розвитку регіонів.

Окремі положення дисертаційної роботи використані Вінницькою обласною радою в проектних матеріалах по реформуванню системи місцевого самоврядування у Вінницькій області (довідка № 215-20-991 від 13.12.2007 р.), Вінницькою облдержадміністрацією - для цілей раціоналізації управлінських структур у регіоні (довідка № 3775 від 10.12.2007 р.), Радою по вивченню продуктивних сил України НАН України - при прогнозуванні розвитку регіонів (довідка № 01-11/1085 від 07.12.2007 р.), а також у Вінницькому державному аграрному університеті при викладанні курсів “Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка” та “Державне управління і регулювання економіки” (довідка № 01-1453 від 10.12.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом самостійних наукових досліджень і одноосібно виконаною науковою роботою, в якій викладено авторський підхід до розв'язання важливого наукового завдання - розробки методологічних і методичних засад реформування управління регіональним розвитком та формування на цій основі ефективної системи господарювання в адміністративно-територіальних одиницях. Наукові результати дисертаційної роботи належать особисто автору і є його внеском у розвиток економічної науки, зокрема в таку її галузь, як розвиток продуктивних сил і регіональна економіка. Із наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ідеї і висновки, що належать особисто автору.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження були апробовані на шести міжнародних та вітчизняних науково-практичних конференціях, зокрема на: Регіональній науково-практичній конференції „Інноваційно-інвестиційна модель розвитку економіки Вінниччини” (м. Вінниця, 24 листопада 2004 р.); II Miedzynarodoweyj naukowe-praktycznej konferencji „Wyksztacenie I nauka bez granic - 2005” (м. Прага, 19-27 грудня 2005 року); IV Регіональній науково-практичній конференції “Організаційно-правові аспекти та економічна безпека сучасного підприємництва” (м. Вінниця, 23 березня 2007р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Пріоритети економічного розвитку України: історія та сьогодення” (м. Вінниця, 10-11 квітня 2007 р.); IV Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції „Сучасний соціокультурний простір - 2007” (м. Київ, 20-22 вересня 2007 р.), V Міжнародній науково-практичній конференції „Ринкова трансформація економіки АПК” (м. Харків, 27-28 листопада 2007 р.)

Висновок

В цій роботі була виявлена, еволюція організаційного і функціонального змісту, та трансформація сучасної економіки. Зв'язок робот із науковими програмами та мета і завдання дослідження. Наукова новизна одержання результатів.

Література

1. Мазур А. Г. Еволюція управління в регіональних економічних системах // Збірник наукових праць Вінницького державного аграрного університету. - Вінниця: ВДАУ. - 2004. - Вип. 16. - С.135-143.

2. Гуревичев М. Економіка в період переходу до ринкових відносин // Економіка України, 1997, №3. - С. 65-70.

Размещено на Allbest.ru