Сутність, роль та методологія менеджменту

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Сутність, роль та методологія менеджменту

Предметом вивчення науки про менеджмент є:

1. Теоретичні засади управлінської діяльності (закони, закономірності, принципи, категорії, механізми, моделі тощо).

Практика управління організаціями (підприємствами, корпораціями, господарськими товариствами тощо).

Проектування систем менеджменту (формування взаємопов'язаних і взаємодіючих управлінських важелів, які забезпечують управлінський вплив керуючої системи організації на керовану).

Об'єкт вивчення менеджменту - процес управління виробничо-господарською діяльністю підпр-в, корпорацій, господар. товариств, об'єднань та інших організацій.

Суб'єктом вивчення менеджменту є працівники керуючої і керованої систем організації, їх професійний та кваліфікаційний рівень, ступінь виконання ними повноважень, обсяги відпов-ті, а також взаємозв'язки в системі менеджменту.

Менеджмент -- цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою викон-ня поставлених завдань та досягнення визначених цілей.

З функціонального погляду менеджмент - це процес планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання, покликаний забезпечити формування та досягнення цілей організацій (підприємств, товариств, банків, асоціацій та їх підрозділів).

Американський економіст Мінцберг виділив десять управлінських ролей (видів діяльності), які об'єднав у три групи.

1. Міжособистісні ролі: головний керівник; лідер; ланка, яка зв'язує із зовнішніми організаціями та особами.

2. Інформаційні ролі: приймач інформації (внутрішньої та зовнішньої); розповсюджувач інформації; представник (при зовнішніх контактах організації).

3. Ролі, пов'язані з прийняттям рішень: підприємець, який веде пошук можливостей удосконалення організації; ліквідатор порушень у діяльності організації; розповсюджувач ресурсів; відповідальний за переговори, які веде організація. Кожен менеджер виконує всі ролі

Об'єктивність процесів управління передбачає поділ управлінської праці. З огляду на його спрямування виокремлюють горизонтальний (призначення конкретних менеджерів для керівництва підрозділами) і вертикальний (координація управлінської роботи) види поділу.

Наслідком вертикального поділу є створення рівнів управління.

Американський соціолог Толкотт Парсонс називає три рівні управління: технічний; управлінський; інституційний.

Цим рівням відповідають три групи менеджерів (керівників): керівники низової ланки; керівники середньої ланки; керівники вищої ланки.

За напрямами реалізації функцій менеджмент поділяють на такі види:

виробничий менеджмент - управлінський процес, спрямований на формування комплексної системи виробництва на засадах оптимального використання ресурсів зметою забезпечення необхідного рівня прибутковості;

фінансовий менеджмент - управлінський процес, спрямований на формування системи залучення, ефективного розподілу та використання фінансових ресурсіворганізації;

маркетинг - управлінський процес, спрямований на задоволення потреб споживачів шляхом створення пропозиції товарів і послуг, які мають матеріальну і споживчу цінність.

2. Рівні управління , групи менеджерів

Управление - это процесс планирования, организации, мотивации и контроля, необходимый для того, чтобы сформулировать и достичь целей организации (Мескон М. Х.). Суть управления состоит в оптимальном использовании ресурсов (земли, труда, капитала) для достижения поставленных целей.

Уровни управления

Крупные организации нуждаются в выполнении очень больших объемов управленческой работы. Это требует деления управленческого труда на горизонтальный и вертикальный. Горизонтальный принцип разделения труда - это расстановка руководителей во главе отдельных подразделений, отделов. Вертикальный принцип разделения труда - это создание иерархии уровней управления, чтобы скоординировать горизонтально разделенную управленческую работу для достижения целей организации.

Руководителей делят на три категории:

Руководители низшего звена (операционные руководители). Самая многочисленная категория. Они осуществляют контроль за выполнением производственных заданий, за использованием ресурсов (сырья, оборудования, кадров). К младшим начальникам относятся мастер, заведующий лабораторией и т.п. Работа руководителя низшего звена является самой разнообразной, характеризуется частыми переходами от одного вида деятельности к другому. Степень ответственности руководителей низшего звена не очень высока, иногда в работе присутствует значительная доля физического труда.

Руководители среднего звена. Они контролируют работу руководителей низшего звена и передают обработанную информацию для руководителей высшего звена. К данному звену относятся: заведующие отделом, декан и т.д. На руководителей среднего звена ложится существенно большая доля ответственности.

Руководители высшего звена. Самая малочисленная категория. Они отвечают за разработку и реализацию стратегии организации, за принятие особо важных для нее решений. К руководителям высшего звена относятся: президент компании, министр, ректор и т.д. Работа руководителя высшего звена является весьма ответственной, так как фронт работы большой, а темп деятельности напряженный. Их работа, в основном, заключается в умственной деятельности. Они постоянно должны принимать управленческие решения.

Группы менеджеров

3. Функції менеджменту як види управлінської діяльності

Складна структура організації утворює єдине ціле завдяки цілеспрямованому впливу на її основні звґязки і процеси. Це досягається управлінською діяльністю, що являє собою сполучення різних функцій (видів діяльності), кожна з яких спрямована на вирішення специфічних, різноманітних і складних проблем взаємодії між окремими підрозділами організації, що вимагають здійснення великого комплексу конкретних заходів.

Управлінські функції виконуються в організації спеціальним апаратом (органами управління), що складається з взаємодіючих між собою підрозділів. За кожним з них закріплюються свої специфічні функції (як функції апарату управління).

Функції управління діяльністю організації не є незмінними. Вони постійно модифікуються і поглиблюються, у звґязку з чим ускладнюється зміст робіт, які виконуються відповідно до їхніх вимог. Розвиток кожної з функцій управління обумовлюється впливом обґєктивних вимог.

Планування безпосередньо впливає на рівень активізації діяльності виробництва й апарату управління.

Функція координації здійснюється з метою забезпечення злагодженої роботи. Ця функція реалізується у формі впливу на колектив людей, зайнятих у процесі виробництва.

Функція мотивації впливає на колектив цеху у формі спонукальних мотивів до ефективної праці, суспільного впливу, колективних і особистих заохочувальних заходів тощо.

Функція контролю виявляється у формі впливу на колектив людей за допомогою виявлення, узагальнення, аналізу результатів виробничої діяльності кожного цеху. Ця функція реалізується на основі інформації про хід виконання планових завдань, виявлення відхилень від установлених показників роботи і аналізу причин відхилень.

Функції контролю і регулювання в процесі управління виробництвом виконують роль гнучких інструментів, за допомогою яких хід виробництва безупинно вводиться в суворі рамки, передбачені планом.

Перераховані функції доповнюють і проникають одна в одну, в сукупності і взаємозвґязку вони утворюють цикл управління і відбивають зміст повсякденного управління виробництвом.

4. Характеристика интегрированных подходов в управлении

В современной теории можно выделить три основных направления :

- процессный подход

- системный подход

- ситуационный подход

Процессный подход рассматривает управление как непрерывную серию взаимосвязанных управленческих функций. Концепция процессного подхода, применимая ко всем типам организаций, возникла в рамках классической школы. Основными функциями считаются функции планирования, организации, мотивации и контроля. Коммуникации и принятие решений считаются связующими процессами, поскольку они требуются для реализации всех четырех функций.

Системный подход рассматривает организацию как открытую систему, состоящую из нескольких взаимосвязанных подсистем. Основные подсистемы - люди, структура, задачи и технологии, должны быть ориентированы на достижение различных целей в условиях меняющейся внешней среды. Организация получает из нее ресурсы, обрабатывает их и выдает обратно товары и услуги. Теория систем помогает руководителям понять взаимосвязь между отдельными частями организации и между организацией и средой, окружающей ее.

Ситуационный подход концентрируется на том, что пригодность различных методов управления определяется ситуацией. Этот подход расширил практическое применение теории систем, определив основные внутренние и внешние переменные, которые влияют на организацию. Поскольку в соответствии с ситуационным подходом методики и концепции должны быть применены к конкретным ситуациям, его часто называют ситуационным мышлением. С точки зрения данного подхода не существует единого "лучшего способа" управления организацией. Самым эффективным методом в конкретной ситуации является метод, который ей более всего соответствует.

5. Математические методы в управлении

Формируются на основе комплекса экономических и математических научных дисциплин: математическая статистика); математическая экономия и эконометрия (теория экономического роста, теория производственных функций, глобальное моделирование и др.); методы принятия оптимальных решений, сетевые методы планирования и управления, программно-целевые методы, методы управления записами, массового обслуживания теория, игр теория, теория решения, имитационное моделирование.

6. Формування сучасної системи менеджменту в Україні

В Україні управлінська наука протягом тривалого часу розвивалася в межах концепцій, які домінували в колишньому СРСР. Попри те що науково-пошукові дослідження були спрямовані на вдосконалення адміністративно-командної системи, це дало змогу нагромадити значний досвід у галузі управління. В розвитку науки управління в Україні за часів Радянської влади виділяють 7 етапів.

Система управління економікою, яка існувала в колишньому СРСР, призвела до критичного загострення економічних і соціальних проблем суспільства. Тому пострадянські держави, в тому числі й Україна, об'єктивно були змушені переходити до системи економічних відносин, заснованої на ринкових засадах і до побудови властивої цим відносинам системи управління -- менеджменту.

Сучасна модель менеджменту в Україні формується на засадах дослідження еволюції управлінської науки, узагальнення досвіду розвинутих країн світу(США, Японії, Европейскі країни), глибинних традицій управлінської діяльності в українських організаціях, починаючи з княжих часів. Розвиток українського менеджменту відбувається в руслі трансформаційних процесів в економіці України на сучасному етапі.

7. Законодавче регулювання управлінської діяльності в освітній сфері

В соответствии с действующим госуд. менедж. образования в Украине реализует:

1. Президент Украины. В его комплекте находяться вопросы формулирования в государственной политике с опред. системы органов исполнительной власти, которые притворяют в жизнь менеджмент образования.

2. Верховная Рада Украины. Создает и развивает законодательную базу функционирования системы образования. Устанавливает основне параметры функционирования системы и ратифицирует межнародные отношения в сфере образования.

3. Кабинет Министров. Сосредотачивает усилия на реализации госуд. политики в сфере образования. Издает нормативно-правовые акты по вопросам жизнедеятельности сферы образования. Создает, реорганизует и ликвидирует ВУЗы государственной формы собственности.

4. Министерство образования и науки Украины. МОН является главным органом в системе центральных органов исполнительной власти по обеспечению реализации государственной политики в сфере образования, научной, научно-технической, инновационной деятельности и интеллектуальной собственности.

5. Министерства и другие центральне органы исполнительной власти, имеющие в своем подчинении учебные заведения.

6. Высшая аттестационная комиссия Украины (ВАК) - центральный государственный орган в области присуждения учёных степеней и званий.

7. Государственная аккредитационная комиссия Украины осуществляет аттестацию учебных заведений.

8. Местные органы исполнительной власти, органы местного самоуправления, а также подчиненные им органы управления образования.

Основные законы, которые регулируют деятельность образовательной сферы:

- Закон Украины «Об образовании» структурно состоит из 7 разделов

- 10 февраля 1998 г. Верховная Рада Украины приняла Закон Украины «О профессионально-техническом образовании»

- 13 мая 1999 г. Верховная Рада Украины приняла Закон Украины «Об общем среднем образовании»

- 11 июля 2001 г. Верховная Рада Украины приняла Закон Украины «О дошкольном образовании»

- 17 января 2002 г. Верховная Рада Украины приняла Закон Украины «О высшем образовании»

- 25 июня 1993 г. Верховная Рада Украины приняла Закон Украины «О научно-технической информации»



8. Нормативна (законодавча) база, що пов'язана з управлінням в освітній сфері і вищій школі

Нормативно-правова база організації навчального процесу у вищих навчальних закладах базується на Законі України "Про освіту", державних стандартах освіти, інших актах законодавства України з питань освіти.

Законом України „Про освіту” від 23.05.91 р визначено, що освіта - це основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості.

Організація навчального процесу здійснюється навчальними підрозділами вищого навчального закладу (факультетами, кафедрами, відділеннями, предметними або цикловими комісіями тощо). Основним нормативним документом, що визначає організацію навчального процесу є навчальний план. Навчальний план затверджується керівником вищого навчального закладу.

Для конкретизації планування навчального процесу на кожний навчальний рік складається робочий навчальний план. Нормативні навчальні дисципліни встановлюються державним стандартом освіти. Дотримання їх назв та обсягів є обов'язковим для навчального закладу.

В Україні закон про загальну середню освіту був прийнятий 5 серпня 2007 р.

Основними завданнями законодавства України про загальну середню освіту є: забезп-я права громадян на доступ-ть і безпл-ть здобуття повної заг. сер. освіти; забезпечення необхідних умов функт-ня і розвитку загальної середньої освіти; забезпечення норм.-правової бази щодо обов'язковості повної заг.сер. освіти; визначення структури та змісту загальної середньої освіти; визначення органів упр-ня с-мою загальної середньої освіти та їх повноважень; визначення прав та обов'язків учасників навчально-виховного процесу, встановлення відпов-ті за порушення законодавства про загальну середню освіту.

Закон України про вищу освіту. 07.08.2007 складається з розділів статей, в яких зазначено основні терміни, вживані в документі, структуру вищої освіти та її рівні, стандарти вищої освіти та акредитаційні рівні ВНЗ.

В ньому зазначено, що «вища освіта - це рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання».

Вища освіта має таку структуру:

1) освітні рівні: неповна вища освіта; базова вища освіта; повна вища освіта;

2) освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст, магістр.

Здобуття вищої освіти засвідчується наступними документами: диплом молодшого спеціаліста; диплом бакалавра; диплом спеціаліста; диплом магістра

9. Поняття та ознаки організації. Особливості освітніх організацій в Україні

Організація - специфічне соціальне утворення систематично орієнтоване на виробни товарів (або послуг).

Сучасна організація - це складна, відкрита соціотехнічна система. Вона має елементи входу та виходу.

Загальні ознаки організації: наявність місії та мети. Мета - це бажаний кінцевий стан або результат.

Залежність від зовнішнього середовища (економічних, соціальних, правових факторів, конкурентного середовища, розвитку НТП). горизонтальний поділ праці (визначення конкретних завдань), який зумовлює утворення відповідних підрозділів і служб;

вертикальний поділ праці, спрямованим на координацію роботи, тобто на здійснення процесу управління;

необхідністю управління;

наявністю формальних і неформальних груп.

здійсненням певних видів діяльності (виробничої, фінансової, інвестиційної, торговельної, науково-дослідної тощо).

Особливості освітніх організацій в Україні. Університетську організацію ми визначаємо як особливий тип освітньої організації, метою функціонування якої є надання освітянських послуг багатопрофільного фундаментального характеру. Відтак стверджуємо, що університети перебувають в процесі трансформації від адміністративного органу держави (соціального інституту) в соціальні організації, оскільки одержали від держави право на здійснення комерційної діяльності (надання платних освітніх послуг) та право самостійно розпоряджатися отриманими коштами. Якщо підійти до розгляду університетів як до соціальних організацій, то багатогранність їх сутності стає очевидною. Вони одночасно є інституціями, адміністраціями і сукупністю викладацького складу, яка діє в організаційно окреслених межах (конкретний навчальний заклад). Як інституція, університет має не тільки надавати освітні послуги, але й сприяти підтриманню та поширенню суспільних цінностей і норм (рівність шансів, толерантність, світський характер освіти, прогрес, демократія тощо). Як адміністрація, університет має виконувати завдання (місії), покладені на нього державою, що полягають у забезпеченні збереження й транслювання наукового-технічного і культурно-символічного досвіду. Ці місії виконує персонал - переважно викладачі, організовані у викладацький склад, який, у свою чергу, побудований за принципом приналежності до викладацьких і дослідницьких дисциплін. Нарешті, викладацький склад діє у межах організації, вищого навчального закладу. Усе зазначене дозволяє дійти висновку, що університет є складною, сповненою протиріч організацією; для нього характерні: множинність завдань, яких перед ним висуваються, різноманітність ресурсів, результати діяльності яких важковимірювані.

Отже, найрізноманітніші моделі можуть співіснувати всередині одного й того ж університету. Очевидно, жодна з описаних організаційних моделей університетської організації не існує реально в чистому вигляді; скоріш за все, вони проявлятимуться в комбінованому вигляді.

менеджмент колектив завдання освітній

10. Модели организации образования как открытой системы

Образование как с-ма предст-ет собой сеть учреждений разного типа и уровня.

Основные элементы образования как макросистемы, имеющей государственный статус, - это системы дошкольного, школьного, среднего специального, высшего и послевузовского дополнительного образования.

Ответом на изменение понимания целей образования стало появление учебных (образовательных) программ, различных современных моделей, сконструированных как последовательность решения конкретных задач.

Функционирование любой образовательной модели подчинено той или иной цели.

Цели образовательной системы - это конкретное описание программы развития человека средствами образования, описание системы знаний, тех норм деятельности и отношений, которыми должен овладеть обучающийся по окончании учебного заведения.

Модель обучения - систематизированный комплекс основных закономерностей ученика и преподавателя при осуществлении обучения, подразделяется на два вида моделей - педагогические и андрагогические.

Современные модели организации обучения можно разделить на две группы: к первой относятся те, в основе которых лежат педагогические конструкции (цели - идеалы), ко второй - те, которые построены на новых возможностях дидактических средств обучения. Современная модель обучения отражает психологические закономерности организации и осуществления процесса образования, обучающихся разного возраста и в разных условиях.

Наиболее употребительной в педагогической практике считается классификация по характеру и содержанию противоречий в учебной проблеме:

1. несоответствие между имеющимися у учащихся знаниями и новой информацией;

2. многообразие выбора единственного правильного или оптимального варианта решения;

3. новые практические условия использования учащимися уже имеющихся у него знаний;

4. противоречие между теоретически возможным путем решения задачи и его практической неосуществимостью или целесообразностью;

5. отсутствие теоретического обоснования практически достигнутого результата.

Классификация современных моделей обучения свидетельствуют о вариативности организации и осуществления процесса образования, о возможности учета особенностей развития индивидуальности обучающегося, условий, в которых протекает процесс образования; модель образования как государственно-ведомственной организации, модель развивающего образования, традиционная модель образования, рационалистическая, феноменологическая, неинституциональная.

Традиционный процесс обучения в настоящее время осуществляется в виде педагогической или андрагогической модели.

Когда мы говорим о модели обучения, мы имеем в виду систематизированный комплекс основных закономерностей деятельностей обучающегося и обучающего.



11. Фактори впливу на організацію

Діяльність організації залежить від різноманітних факторів.

Фактори впливу на організацію - рушійні сили, які впливають на виробничо-господарську діяльність організації та забезпечують певний рівень отриманих результатів.

Фактори визначають протікання всіх організаційних процесів (постачання, виробництва, збуту, науково-технічного розвитку тощо), їх класифікують за 2 ознаками: рівень впливу (макрорівень, макрорівень); середовище впливу (внутрішнє, зовнішнє).

За рівнем впливу виділяють:

мікроекономічні фактори (цілі, структура, завдання, технологія, працівники, ресурси, партії, постачальники, споживачі, конкуренти тощо), які діють на рівні підприємств;

макроекономічні фактори (законодавчі акти, укази, постанови органів державної влади, система економічних відносин у державі, стан економіки, міжнародні події, міжнародне оточення, науково-технічний прогрес, політичні, соціально-культурні обставини, особливості міжнародних економічних відносин), вплив яких виявляється на рівні галузей та держав.

За середовищем впливу виокремлюють:

фактори внутрішнього середовища організації (формують організацію із середини);

фактори зовнішнього середовища організації (пов'язані з розглядом організації як відкритої системи).

Внутрішнє середовище організації визначають внутрішні фактори - ситуаційні рушійні сили всередині організації. Основними факторами в будь-якій організації є цілі, структура, завдання, технологія, працівники та ресурси.

Ситуаційний підхід потребує врахування не лише факторів внутрішнього, а й зовнішнього середовища - чинників, які впливають на діяльність підприємства ззовні, їх поділяють на фактори прямої (безпосередньо впливають на діяльність організації та залежать від цієї діяльності) і непрямої (впливають не безпосередньо, а через певні механізми й взаємовідносини) дії. Фактори непрямої дії мають властивість впливати через фактори прямої дії.

При оцінці факторів зовн. середовища слід враховувати такі характеристики:

- взаємозалежність усіх факторів зовнішнього середовища (зміна одного фактора може спричинити зміну інших);

- складність зовнішнього середовища (значна кількість факторів, великий спектр способів впливу);

- рухомість зовнішнього середовища (швидкість зміни оточення організації);

- динамічність зовнішнього середовища (змінність оточення організації);

- невизначеність зовнішнього середовища (обмеженість інформації);

- взаємозалежність факторів внутрішнього і зовнішнього середовищ;

- багатогранність зовнішнього середовища.

До факторів зовнішнього середовища організації прямої дії відносяться: споживачі, постачальники, конкуренти, органи державної влади, інфраструктура, законодавчі акти, профспілки, партії, громадські організації, система економічних відносин у державі, організації-сусіди тощо.

До факторів зовнішнього середовища організації непрямої дії відносяться: міжнародні події, міжнародне оточення, науково-технічний прогрес, політичні обставини, соціально-культурні обставини, рівень техніки та технології, особливості міжнародних економічних відносин, стан економіки тощо.



12. Цілі та цільовий підхід у менеджменті. Місія і цілі управління

Цель деятельности - это желаемое состояние объекта управления через определенное время.

Цели устанавливаются на основе следующих принципов:

конкретности и измеримости;

достижимости и реальности. Недостижимые цели не поддаются мотивации, но и реализация легких целей плохо мотивируется, следовательно, цели должны соответствовать способностям работников;

наличия сроков исполнения;

эластичности целей, возможности их корректировки.

Этот принцип особо актуален в наших постоянно меняющихся условиях. Цели предприятия могут быть краткосрочными, среднесрочными и долгосрочными.

Краткосрочные цели определяются не больше, чем на квартал или год. Это может быть и увеличение ассортимента на торговом предприятии, и продажа залежавшегося товара в определенные сроки, и т. д.

Среднесрочные цели устанавливаются на срок от года до трех лет. Это и увеличение мощностей, и улучшение качества.

Долгосрочные цели определяются на срок от трех до десяти лет. Они могут включать освоение новых рынков, универсализацию производства и др.

Миссия - это причина существования предприятия.

Миссия определяется в процессе стратегического планирования, она и является основной стратегией предприятия, в соответствии с которой строится вся остальная деятельность. Ее принятие позволяет четко определить назначение деятельности данного предприятия и не дает руководителям возможности ориентироваться на личные интересы. Например, Генри Форд определил миссию своего предприятия как предоставление людям дешевого автотранспорта.

Выбор миссии придает деятельности предприятия стабильность, так как определяются основные принципы его работы. Миссия позволяет организации быть гибкой и в случае необходимости изменить ее профиль.

Для выбора миссии предприятию необходимо четко определить, кто будет являться его клиентами и какие потребности покупателей оно будет удовлетворять. На основе миссии определяются цели деятельности.

После установления миссии и цели предприятие может приступать к дальнейшей деятельности.

14. Сутність та особливості функції організування. Повноваження, обов'язки, відповідальність

Організування - вид управлінської діяльності, який відображає процес формування структури управління організацією.

Сутність цієї функції менеджменту утворюють такі структурно-функціональні аспекти: - поділ організації на підрозділи відповідно до цілей і стратегії (департаменталізація); - встановлення взаємовідносин повноважень вищих і нижчих рівнів управління і забезпечення можливості розподілу та координації завдань.

Організування ґрунтується на трьох категоріях: повноваженні, відповідальності й делегуванні.

Повноваження - обмежене право використовувати матеріальні, фінансові, трудові та інші ресурси підприємства і спрямовувати зусилля підлеглих працівників на виконання встановлених завдань.

Повноваження делегують відповідній посаді, а не особі, тобто при зміні роботи змінюються і повноваження працівника.

Відповідальність - покладений на посадову особу обов'язок виконувати поставлені завдання і забезпечувати їх позитивне виконання.

Відповідальність має подвійну властивість. З одного боку, посадова особа, приймаючи повноваження, одночасно бере на себе в повному обсязі і відповідальність. З іншого, за керівником, який делегує повноваження, цілком зберігається відповідальність. Такий подвійний характер відповідальності забезпечує якісну реалізацію повноважень. Делегування повноважень є основним процесом, завдяки якому керівництво встановлює формальні відносини працівників в організації.

Делегування -- передавання завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання. Це спосіб домогтися виконання роботи іншими людьми. Водночас воно є актом, який перетворює людину на керівника.

Американський менеджмент виокремлює дві концепції процесу передавання повноважень.

1. Класична концепція. Згідно з нею повноваження передаються від вищого до нижчого рівня (наприклад, головний технолог отримує повноваження від головного інженера).

2. Концепція обмежених повноважень. За цією концепцією підлеглий має право відхиляти вимоги керівника.

Повноваження визначаються політикою, процедурами, правилами тощо, залежать також від традицій, моралі, культури, звичаїв, обрядів, особливостей структури організаці.

За характером делегування розрізняють лінійні і функціональні повноваження.

Лінійні повноваження передають безпосередньо від вищої посадової особи до підлеглого і далі до інших підлеглих. Вони передбачають узаконену владу. Делегування лінійних повноважень формує ієрархію рівнів управління підприємством, процес створення якої називається скалярним.

Функціональні (штабні) повноваження делегуються менеджером вищого рівня управління, який керує певною функцією менеджменту, менеджеру нижчого рівня управління, який керує аналогічною функцією.

Зважаючи на різноманітні особливості функціональних повноважень, виділяють кілька їх видів: - узаконені; - рекомендаційні; - обов'язкові з'ясування; - паралельні.

15. Централізація і децентралізація в організаційній деятельности

Вертикальний поділ організації супроводжується виникненням проблем централізації і децентралізації управління.

Організації, керівники яких залишають за собою більшу частину повноважень щодо прийняття управлінських рішень, називаються централізованими.

У децентралізованих організаціях повноваження розподіляються на нижчих рівнях управління.

Цілком централізованих чи децентралізованих організацій не буває. Ступінь децентралізації характеризується:

кількістю рішень, які приймають на нижчих рівнях управління;

важливістю рішень;

наслідками рішень, які приймають на нижчих рівнях управління;

організацією контролю за роботою підлеглих.

З метою усунення недоліків, пов'язаних із децентралізацією організацій, використовують інтеграцію управління - процес об'єднання зусиль усіх підрозділів, служб, працівників для виконання завдань організації шляхом застосування правил, процедур, графіків, ієрархії управління, особистих зв'язків, стилів керівництва тощо.

16. Сутність організаційної структури управління. Елементи структури

Організаційна структура управління -- упорядкована сукупність підрозділів, які формують рівні управління, їх взаємозв'язки й забезпечують керівництво організацією.

До організаційної структури управління належать:

- ланки управління на кожному його рівні;

- розміщення, зв'язки та підпорядкованість ланок;

- права, обов'язки, повноваження і відповідальність кожної ланки в межах виконання загальних і конкретних функцій менеджменту;

- чисельний і професійно-кваліфікаційний склад працівників;

- ступінь централізації та децентралізації функцій менеджменту.

Отже, існує дві основні структури управління - лінійна і функціональна, а все інше різноманіття існуючих структур є результатом комбінації цих двох основних типів.Саме сукупність лінійних і функціональних органів утворює організаційну структуру управління.

Чим досконаліша організаційна структура управління, тим єфективніший вплив управління на процес виробництва.

17. Види організаційних структур управління, що притаманні організаціям освітньої сфери

Организационная структура управления - совокупность специализированных функциональных подразделений, взаимосвязанных в процессе обоснования, выработки, принятия и реализации управленческих решений. Графически чаще всего изображается в виде иерархической диаграммы, показывающей состав, подчиненность и связи структурных единиц организации.

Схема организационной структуры управления отражает статическое положение подразделений и должностей и характер связи между ними.

Различают связи:

- линейные (административное подчинение);

- функциональные (по сфере деятельности без прямого административного подчинения);

- межфункциональные, или кооперационные (между подразделениями одного и того же уровня).

В зависимости от характера связей выделяются несколько основных видов организационных структур управления:

1) линейная;

2)функциональная;

3)комбинированная:- линейно-функциональная;

- дивизиональная (территориальная, потребительская, продуктовая);

- множественная;- адаптивная (проектная, матричная, программно-целевая, координационная);- когламиратная.

Дальше приведен пример схемы организационной структуры управления ВУЗами.

18. Сутність планування як загальної функції менеджменту

Процесс управления состоит из четырех взаимосвязанных функций: планирования, организации, мотивации и контроля

Функция планирования предполагает решение о том, какими должны быть цели организации и что должны делать члены организации, чтобы достичь этих целей. По сути своей, функция планирования отвечает на три следующих основных вопроса:

1. Где мы находимся в настоящее время? Руководители должны оценивать сильные и слабые стороны организации в таких важных областях как финансы, маркетинг, производство, научные исследования и разработки, трудовые ресурсы. Все это осуществляется с целью определить, чего может реально добиться организация.

2. Куда мы хотим двигаться? Оценивая возможности и угрозы в окружающей организацию среде, такие как конкуренция, клиенты, законы, политические факторы, экономические условия, технология, снабжение, социальные и культурные изменения, руководство определяет, каким и должны быть цели организации и что может помешать организации достичь этих целей.

3. Как мы собираемся сделать это? Руководители должны решить как в общих чертах, так и конкретно, что должны делать члены организации, чтобы достичь выполнения целей организации.

Посредством планирования руководство стремится установить основные направления усилий и принятия решений, которые обеспечат единство цели для всех членов организации. Другими словами, планирование -- это один из способов, с помощью которого руководство обеспечивает единое направление усилий всех членов организации к достижению ее общих целей.

19. Сутність і зміст планування як функції менеджменту, система планів розвитку організації освіти

Процес планування формує орієнтир майбутньої діяльності організації.

Планування -- вид управлінської діяльності (трудових процесів), який визначає перспективу і майбутній стан організації, шляхи і способи його досягнення.

Беручи до уваги масштаб передбачення перспективи організації, виділяють:- стратегічне планування (понад 1 рік);- оперативне (поточне) планування (до 1 року)

Стратегічне планування полягає у виборі курсу розвитку організації -- її стратегії. Оперативне планування є одночасно логічним продовженням стратегічного планування і способом реалізації стратегії. Тому в американському менеджменті його часто називають плануванням реалізації стратегії.

Основні вимоги до планування:

- єдність цілей і результатів реалізації плану;

- єдність довгострокового и короткострокового планування;

- поєднання державних і громадських зусиль;

- комплексний характер планування;

- стабільність і гнучкість планування на основі прогнозів.

Документація, що відображає планування:

річний план роботи навчального закладу;

план роботи кафедри;

план роботи методичного обєднання;

календарно-тематичний план роботи педагога;

план роботи класного керівника;

план на урок;план виховного заходу та інш.

Види планів:

а) у залежності від змісту господарської діяльності - плани науково-дослідницьких та дослідницько-конструкторських робіт;виробництва і збуту; матеріально-технічного постачання; фінансовий план;

б) у залежності від організаційної структури підприємства(фірми) - плани виробничої дільниці; плани дочірньої компанії.

20. Понятие контроля и его место в системе управления организацией образовательной сферы

Контроль - это одна из функций управления организацией образ. сферы.

Контроль - деятельность руководителей и представителей общественных организаций по установлению соответствия учебно-воспитательной, научной работы учебного заведения общегосударственным стандартам, нормативам.

Контроль включает:

- разработку и использование стандартов, критериев, норм оценивания состояния разных подсистем (подразделений) учебного заведения;

- определение сферы влияния каждой из этих форм;

- сбор информации про степени соответствия объектов контроля нормам;

- анализ причин выявленых расхожестей;

- поиск путей их преодоления;

- принятие решений;

- проверка выполнения решений.

Особенность контроля в образовательном учреждении состоит в его оценочной функции - направленности на личность учителя. Если учитель молодой, то он сказывается на его профессиональном становлении; если это учитель со стажем - на укреплении или ослаблении его профессиональной позиции и авторитета в школе.

Существующая практика внутришкольного контроля не лишена некоторых недостатков. Во-первых, это отсутствие системы контроля, когда нет распределения объектов контроля среди директора и его заместителей, когда контроль организуется во имя отчета и набора количества посещенных уроков или занятий. Во-вторых, это формализм в организации контроля, когда нет четко поставленной цели проводимого контроля, отсутствуют или не используются объективные критерии оценки. В-третьих, односторонность внутришкольного контроля, понимаемого как проведение контроля какой-либо одной стороны, одного направления педагогического процесса. Например, контролируется только учебный процесс или только уроки русского языка и математики и др. В-четвертых, участие в контроле только должностных лиц, без привлечения опытных учителей, методистов, или, наоборот, небольшое участие представителей администрации.

В процессе внутришкольного контроля используются такие методы, как изучение школьной документации, наблюдение, беседы, устный и письменный контроль, анкетирование, изучение передового педагогического опыта, хронометрирование, диагностические методы, т.е. такие методы, которые позволяют получить необходимую объективную информацию. Методы взаимно друг друга дополняют, если мы хотим знать реальное положение дел, то должны по возможности использовать различные методы контроля.

С контрольной функцией управления тесно связан этап регулирования или коррекции, т.е. процесс предупреждения и устранения возможных или фактических отклонений от заданных целей. Контроль - это главная функция управления, которая воспринимается как принуждение и ограничение, т. о контроль занимает одно из первых мест в системе управления организацией образовательной сферы.

21. Принципи і цілі функції контролювання. Самоконтроль в освітній сфері

Після планування, організування і мотивування діяльності в організації виникає потреба в забезпеченні постійних спостережень за ходом виробничо-господарських процесів та у виявленні проблем, які перешкоджають її успішному здійсненню.

Контролювання - вид управлінської діяльності щодо оцінки рівня виконання завдань і досягнення цілей, виявлення відхилень, збоїв, недоліків та причин їх виникнення з метою уникнення нагромадження й повторення помилок, мінімізації втрат, подолання складних організаційних проблем тощо.

Контролювання є важливим чинником забезпечення стабільності, передбаченого рівня розвитку економічного суб'єкта, уникнення криз. Важливими елементами контролювання є спостереження за станом суб'єктів економіки, цілеспрямований збір та аналіз інформації від них з метою прийняття оптимальних рішень.

Контролювання як вид управлінської діяльності (процес) реалізується на засадах виконання контрольних операцій (контролю).

Контроль - елемент і чинник управління економічними суб'єктами, процесами, який полягає у нагляді за ними з метою перевірки відповідності їх стану законодавчим нормам, визначеним стратегіям, цілям, програмам розвитку тощо.

Об'єктивна зумовленість і необхідність реалізації контролювання як функції менеджменту зумовлені такими чинниками:

складністю технологічних процесів в організації;

невизначеністю середовища (зміни законів, політики, структури організації, технології,

ринку, складу і кваліфікації працівників організації тощо);

динамізмом науково-технічного розвитку;

ймовірністю виникнення кризових ситуацій;

особливістю глобалізації;

доцільністю підтримання успішних програм, напрямів діяльності організації;

тиском з боку конкурентів;

боротьбою за ринки збуту товарів тощо.

Мета контролю полягає в максимальному забезпеченні фактичних результатів очікуваним.

Принципи контроля:базуватися на чітко визначених нормативах, гнучких, динамічних технологіях; відображати пріоритети організації відповідно до її стратегічного спрямування і діяльності;орієнтуватися на досягнення конкретних результатів; відповідати основному для організації виду діяльності; забезпечувати своєчасність, мобільність, надійність, гнучкість контрольних операцій; бути простим і зрозумілим; бути економічним.

Самоконтроль являється важливою функцією в освітній сфері, який забезпечує системне відслідковування та оцінку ходу досягнення цілей (шляхом виконання планових завдань) самими працівниками без зовнішнього втручання.

22. Етапи процесу контролювання. Зворотній зв'язок при контролі

КОНТРОЛЬ -- это процесс обеспечения достижения организацией своих целей. Процесс контроля состоит из установки стандартов, измерения фактически достигнутых результатов и проведения корректировок в том случае, если достигнутые результаты существенно отличаются от установленных стандартов.

Предварительный контроль

Основными средствами осуществления предварительного контроля является реализация (не создание, а именно реализация) определенных правил, процедур и линий поведения. В организациях предварительный контроль используется в трех ключевых областях -- по отношению к человеческим, материальным и финансовым ресурсам.

Текущий контроль осуществляется непосредственно в ходе проведения работ. Чаще всего его объектом являются подчиненные сотрудники, а сам он традиционно является прерогативой их непосредственного начальника. Регулярная проверка работы подчиненных, обсуждение возникающих проблем и предложений по усовершенствованию работы позволит исключить отклонения от намеченных планов и инструкций. Если же позволить этим отклонениям развиться, они могут перерасти в серьезные трудности для всей организации.

Текущий контроль не проводится буквально одновременно с выполнением самой работы. Скорее он базируется на измерении фактических результатов, полученных после проведения работы, направленной на достижение желаемых целей. Для того чтобы осуществлять текущий контроль, таким образом, аппарату управления необходима обратная связь.

Системы обратной связи. Обратная связь - это данные о полученных результатах. Системы обратной связи позволяют руководству выявить множество непредвиденных проблем и скорректировать свою линию поведения так, чтобы избежать отклонения организации от наиболее эффективного пути к поставленным перед нею задачам.

Организационные системы с обратной связью

1. Имеют цели 2. Используют внешние ресурсы 3. Преобразуют внешние ресурсы для внутреннего использования 4. Следят за значительными отклонениями от намеченных целей 5. Корректируют эти отклонения для того, чтобы обеспечить достижение целей

Заключительный контроль

В рамках заключительного контроля обратная связь используется после того, как работа выполнена. Либо сразу по завершению контролируемой деятельности, либо по истечении определенного заранее периода времени фактически полученные результаты сравниваются с требуемыми.

Заключительный контроль дает руководству организации информацию, необходимую для планирования в случае, если аналогичные работы предполагается проводить в будущем. Сравнивая фактически полученные и требовавшиеся результаты, руководство имеет возможность лучше оценить, насколько реалистичны были составленные им планы. Вторая функция заключительного контроля состоит в том, чтобы способствовать мотивации.

24. Поняття регулювання та його місце в системі управління

Регулювання - вид управлінської діяльності, спрямований на усунення відхилень, збоїв, недоліків тощо в керованій системі шляхом розроблення і впровадження керуючою системою відповідних заходів.

Регулювання покликане усунути всі недоліки, при цьому регулювальні заходи можуть застосовуватись на попередніх етапах технології менеджменту (планування, мотивування, організування). Для цього вдаються до коригуючих дій, що базуються на виборі таких рішень:

- усунення відхилень;

-перегляд стандартів та критеріїв;

- усунення відхилень з переглядом стандартів і критеріїв.

Особливість регулювання полягає в тому, що, на відміну від функцій планування, організування та мотивування, які удосконалюються безпосередньо в керуючій системі організації, регулювання, як і контролювання, вдосконалюється в керуючій та керованій системах.

Регулювання передбачає такі етапи:

- розроблення оперативних планів та завдань;

- організацію виконання оперативних плані та завдань;

- організацію поточного контролю; - регулювання ходу робіт.

Оперативне регулювання здійснює керуюча система організації, спрямовуючи його на діяльність керованої. Регулюючий вплив керуючої системи повинен бути плановим і містити конкретні способи регулювання і контролю робіт.

Размещено на Allbest.ru